Модуль 1. Загальні положення права інтелектуальної власності в Україні.

Модуль 1. Загальні положення права інтелектуальної власності в Україні.

ЛЕКЦІЯ 1.

Тема:	Загальні положення права інтелектуальної власності в Україні.
Мета:	Ознайомлення студентів з відповідним теоретичним та нормативним матеріалом, а також з основними положеннями щодо поняття права інтелектуальної власності та його системи. Визначити об’єкти та суб’єкти права інтелектуальної власності. Визначити основні способи захисту права інтелектуальної власності
Методи:	метод проблемного викладу, евристичний метод (організація активного пошуку рішення висунутих на лекції пізнавальних завдань під керівництвом лектора), пасивні комунікативні методи (студент фіксує зміст лекції, протоколює дії лектора) та активні комунікативні методи.
Дидактичні засоби навчання:	1. Навчальні посібники: 1) Базилевич В.Д. Інтелектуальна власність: підручник / Віктор Дмитрович Базилевич. – К.: «Знання», 2006. – 432 с. 2) Дроб’язко В. С. Право інтелектуальної власності: навчальний посібник / В. С. Дроб’язко, Р. В. Дроб’язко. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 512 с. 2. Умовно-графічні дидактичні засоби: таблиці та схеми. Конспекти лекції.
Інформаційні питання лекції:	1.Поняття права інтелектуальної власності та підстави його виникнення. 2.Зміст права інтелектуальної власності. 3.Об’єкти та суб’єкти права інтелектуальної власності. 4.Захист права інтелектуальної власності.

Література:

1. Конституція України 1996 р.

2. Цивільний кодекс України – К.: Атіка, 2003.

3. Господарський кодекс – К.: Атіка, 2003.

4. Закон України про авторське право і суміжні права” 1993р. в редакції 2001 р.

5. Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” 1993р.

6. Закон України “Про охорону прав на промислові зразки” 1993р.

7. Закон України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” 1993р.

8. Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” 1993р.

9. Паризька конвенція по охороні промислової власності 1883р. // Законодавство СРСР по винахідництву. – М, 1983. – Т.3.

10. Конвенция, учреждающая Всемирную организацию интеллектуальной собственности. Подписана в Стокгольме 14.06.67 г. // Законодательство СССР по изобретательству. – М, 1983. – Т.3.

11. Дахно І.І. Право інтелектуальної власності. Навч. посібник.: К., 2002.

12. Мельник О.М. Проблеми охорони прав суб’єктів інтелектуальної власності в Україні. Монографія. – Х, 2002.

13. Цивільне право України у 2 кн. \ Авт. колект. під керівн. Дзери О.В. – К.: Юринком Інтер, 2002.

14. Цивільне право України: Підручник \ Є.О. Харитонов, Н.О. Саніахметова. – К.: Істина, 2003.

15. Цивільне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах \ За заг. ред. Я.С. Шевченко. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003 р.

Структура лекційного заняття

1. Організаційна частина (привітання, перевірка присутніх).

2. Повідомлення теми лекції, мети та основних завдань заняття.

3. Актуалізація опорних знань студентів.

4. Мотивація навчальної діяльності студентів.

5. Розгляд основних інформаційних питань лекції.

ВСТУП

Шановні студенти!

Однією з найбільш важливих і характерних рис людини як частини живого світу є її здатність до осмисленої (цілеспрямованої) творчості.

Творчість визначається як цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю.

Під інтелектуальною діяльністю розуміється розумова (духовна, творча) праця людини в галузі науки, техніки, літератури, мистецтва, художнього конструювання.

Право не може прямо впливати на розумовий процес. Але воно у змозі створити сприятливі умови для цього процесу шляхом вироблення правових норм організації науково-технічної та іншої творчої діяльності та закріплення в дефінітивних нормах умов охороноздатності її результатів.

Загальні засади охорони права громадян на творчу діяльність містяться у ст. 41 Конституції України, яка передбачає, що кожен має пра­во володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї ін­телектуальної, творчої діяльності. Стаття 54 Конституції гарантує громадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

У ЦК праву інтелектуальної власності присвячена книга четверта, яка розміщена відразу за книгою третьою “Право власності та інші речові права”, чим законодавець підкреслив соціально-економічне значення інтелектуальної власності, розглядаючи її як підгалузь цивільного права. Однак дана підгалузь є однією з найменш досліджених категорій цивільного права

Метою нашої сьогоднішньої лекції є вивчення загальних положень права інтелектуальної власності, його сутності, правової природи, елементів, тощо. Перейдемо до першого питання.

Питання 1. Поняття права інтелектуальної власності та підстави його виникнення.

Існують два види абсолютного права: речове право, що опосе­редковує майнові відносини, і право інтелектуальної власності на ідеальні результати інтелектуальної діяльності та прирівняні до них засоби індивідуалізації юридичних осіб, продукції, робіт і послуг. Зазначені види абсолютного права відрізняються як за об'єктами, так і за формами діяльності, у рамках якої вони виникають.

Інтелектуальною діяльністю є розумова (духовна, творча) пра­ця людини в галузі науки, техніки, літератури, мистецтва, худож­нього конструювання (дизайну).

На відміну від фізичної праці, результатом якої зазвичай є речі, результатом інтелектуальної діяльності є втілений в об'єктивній формі продукт, що його залежно від характеру називають твором науки, літератури, мистецтва, винаходом або промисловим зраз­ком. З кожним із цих результатів пов'язані особливі умови охороноздатності та використання, а також здійснення та захисту прав їхніх авторів. Проте всі вони мають ряд спільних ознак.

Результати інтелектуальної діяльності, на відміну від об'єктів речового права, мають ідеальну природу. Як і будь-які нематері­альні об'єкти, вони не зазнають зношення й амортизації, а можуть застарівати лише морально.

Право не може прямо впливати на розумовий процес. Але воно у змозі створити сприятливі умови для цього процесу шляхом вироблення правових норм організації науково-технічної та іншої творчої діяльності та закріплення в дефінітивних нормах умов охороноздатності її результатів.

Інтелектуальна діяльність була властива розумним істотам від моменту їх появи. Проте в економічному обігу результати інте­лектуальної діяльності взяли участь тільки в кінці XVIII ст.

Перше згадування про інтелектуальну власність сягає часів Великої французької революції XVIII ст., коли поширення набу­ла теорія природного права. Відповідно до останньої все зробле­не людиною, чи то матеріальні об'єкти, чи то результати творчої праці, визнається її власністю. А сама людина має виключне пра­во розпоряджатися результатами власної творчої праці. Окремо історію розвитку законодавства про право інтелектуальної власності ми з вами розглянемо на наступному занятті.

Поняття “інтелектуальна власність” стало терміном міжнарод­ного права 1967 р., коли його було вжито у Стокгольмській кон­венції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ). У Бернській конвенції про охорону літератур­них і художніх творів 1886 р. це значення мав термін “результати інтелектуальної творчості”.

Відповідно до ст. 2 Стокгольмської конвенції поняття інтелек­туальної власності охоплює всі права, пов'язані з інтелектуаль­ною діяльністю у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.

Основу інтелектуальної власності становлять галузі ав­торського та патентного права, проте вони не вичерпують це по­няття, оскільки воно охоплює також право на торговельну мар­ку, комерційне найменування, географічне зазначення, комер­ційну таємницю.

Термін “інтелектуальна власність” застосовують у правових доктринах розвинених країн і в міжнародно-правових угодах, про­те внутрішнє законодавство більшості країн не містить поняття інтелектуальної власності.

Аналіз існуючих поглядів щодо поняття “інтелектуальна власність” надає нам підстави надати наступне визначення. Інтелектуальна власність – це власність (ставлення як до своїх) на такі результати творчої діяльності, яким відповідно до закону надається правова охорона.

Право інтелектуальної власності охороняє великий спектр прав різного характеру. Деякі з них, що є результатом інтелекту­альної творчості, визначають як її стимул і винагороду, інші, чи йдеться про інтелектуальну творчість, чи ні, надають із метою ре­гулювання конкуренції між виробниками.

Право інтелектуальної власності належить до нематеріальних цінностей. У широкому розумінні право інтелектуальної влас­ності означає закріплені законом права, що є результатом інте­лектуальної, творчої діяльності у промисловій, науковій, літера­турній і художній галузях. Уряди більшості країн усвідомлюють потребу в сучасних законах про охорону права інтелектуальної власності. По-перше, вони прагнуть законодавче оформити май­нові та немайнові права творців на результати їхньої інтелекту­альної, творчої діяльності, а також право суспільства на доступ до цих результатів. По-друге, уряди прагнуть заохочувати до твор­чості, розповсюдження та застосування результатів творчої праці, а також сприяти вільній торгівлі в інтересах економічного та соці­ального розвитку.

Породження людського розуму, такі як ідея, що стоїть за ви­находом, музичний твір або торговельна марка, не можуть, на відміну від матеріальних об'єктів, бути об'єктом охорони від ви­користання іншими особами через той факт, що хтось ними во­лодіє. Після того як результат інтелектуальної, творчої діяльності стає надбанням суспільства, творець не в змозі здійснювати кон­троль за його використанням. Цей основоположний факт, а саме нездатність охороняти об'єкт шляхом самого лише володіння ним, є наріжним каменем законодавства в галузі права інтелектуаль­ної власності. До того ж це право відносять не до матеріального об'єкта, у якому може бути втілений результат інтелектуальної діяльності, а до породження людського розуму як такого.

Процеси розумової діяльності як такі перебувають за межами правового регулювання. Результати ж цієї діяльності, що містять елементи творчості, стають об'єктами правового впливу.

Спільним для цих об'єктів є те, що вони мають ідеальну приро­ду, тобто є нематеріальними, проте можуть бути втілені у фізичні (матеріальні) предмети, які становлять певну економічну цінність.

Прихильники використання терміна “інтелектуальна влас­ність” підкреслюють, що йдеться про особливу власність, яка вимагає спеціального регулювання через її нематеріальний ха­рактер.

Відповідно до ст. 418 ЦК право інтелектуальної власності - це право особи на результати інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної діяльності, визначе­ний законом.

Не кожний результат творчої діяльності визнають об'єктом права інтелектуальної власності, а лише той, який охороняють ЦК та інші закони України про інтелектуальну власність(приклад нове слово Карл Чапек слово ”робот” 1929 р.). Результа­ти творчої діяльності, які з тих чи інших причин не стали об'єктом охорони права інтелектуальної власності, можуть бути визнані об'єктами цивільного права. За законом до об'єктів права інте­лектуальної власності можна віднести торговельні марки та інші нетрадиційні об'єкти, які прирівняно до перших та які охороняє право інтелектуальної власності.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові та майнові права суб'єктів права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права визначає закон.

Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, окрім випадків, передбачених законом. Суб'єкт майнового права інтелектуальної власності може з власної волі відмовитися від нього або погодитися на його обмеження.

Правовий режим власності, який традиційно пов'язаний із тілесними об'єктами і включає правомочність володіння, корис­тування та розпорядження цими об'єктами, не можна беззасте­режно застосовувати до нематеріальних результатів розумової діяльності. Він прийнятний лише для матеріальних носіїв резуль­татів творчості. Тому до продуктів інтелектуальної творчості за­стосовують режим виключних прав, який полягає в тому, що тільки творці цих продуктів, за винятком випадків, прямо зазначених за­коном, мають право користуватися та розпоряджатися ними.

Володілець має безстрокове й абсолютне право на матеріаль­ний об'єкт, у той час як виключне право на об'єкт інтелектуаль­ної діяльності є строковим і в передбачених законом випадках може зазнавати обмеження. Виключне право на результат інте­лектуальної діяльності обмежене у просторі, а право на творчий результат нерозривно пов'язане з особою творця.

Економічна функція у права інтелектуальної власності така сама, як і у звичайного права власності. Проте юридичний інстру­ментарій, застосовуваний для захисту, інший. Так, наприклад, володілець права інтелектуальної власності не може вимагати його оречевлення, оскільки такої речі не існує.

Право власності - це володіння, користування та розпоряд­ження майном, система правовідносин, які закріплюють і охоро­няють належність майнових благ і зміст права власника на на­лежне йому майно, способи та межі здійснення цього права.

Поняття “право інтелектуальної власності” вживають у двох зна­ченнях: як цивільно-правовий інститут і як сукупність суб'єктивних прав творця на результат його інтелектуальної, творчої діяльності.

Право інтелектуальної власності як цивільно-правовий інсти­тут- це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері створення, використання й охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності.

Право інтелектуальної власності як інститут цивільного пра­ва традиційно виконує такі функції:

• визнання авторства на результати розумової праці;

• встановлення режиму їх використання;

• матеріальне та моральне заохочення;

• захист прав авторів, роботодавців та інших осіб, які набува­ють право інтелектуальної власності.

З огляду на характер результату визнання авторства не зале­жить (коли йдеться про твори літератури, науки, мистецтва) або залежить (коли йдеться про винаходи, корисні моделі, промис­лові зразки) від реєстрації результату.

Суб'єктивне право інтелектуальної власності - це право суб'єкта на володіння, користування та розпорядження належним йому відпо­відно до закону результатом інтелектуальної, творчої діяльності.

Безумовно важливим елементом правового регулювання здійснення права власності є його законодавче підґрунтя.

Законодавство про право інтелектуальної власності — це система правових норм про особисті немайнові і майнові права на всі ті результати інтелекту­альної діяльності і прирівняні до них об'єкти, що визнаються й охо­роняються законом.

Законодавство України в сфері інтелектуальної власності базується на Конституції України і складається з відповідних норм цього Кодексу та інших законів України, що охороняють особисті немайнові та/або майнові права суб'єктів права інтелектуальної власності.

Застосування норм міжнародних договорів. Чинні міжнародні договори, які регулюють відносини в сфері інтелектуальної власності, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним законодавчим актом України, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

До національного законодавства з інтелектуальної власності крім Основного закону та ЦК України необхідно віднести: Закон України про авторське право і суміжні права” 1993р. в редакції 2001 р., Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” 1993р., Закон України “Про охорону прав на промислові зразки” 1993р., Закон України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” 1993р., Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” 1993р., Закон України “Про охорону прав на сорти рослин” 1993р. Закон України “Про охорону прав на топографію інтегральних мікросхем” 1993р. та інші.

Крім того до законодавства з інтелектуальної власності відносяться рішення Всесвітньої організації інтелектуальної власності та Міжнародні конвенції, учасником яких є Україна (Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм 1971 р., Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення 1961 р. та інші акти які ми розглянемо на наступних заняттях)

Строковість права інтелектуальної власності

Володілець права інтелектуальної власності має виключні по­вноваження щодо використання відповідного об'єкта протягом певного строку, встановленого державою. Тобто право інтелек­туальної власності має строковий характер.

Строки, протягом яких діють виключні права на результати інтелектуальної діяльності або засоби індивідуалізації, розрізня­ють залежно від виду об'єкта інтелектуальної власності або засо­бу індивідуалізації. їх встановлює ЦК або спеціальне законо­давство.

Після закінчення певного строку, встановленого законодав­ством, зазначені об'єкти стають суспільним надбанням, тобто їх можна використовувати без згоди правоволодільця та виплати відповідної винагороди. При цьому слід дотримуватися особис­тих немайнових прав творців об'єктів інтелектуальної власності, які є невідчужуваними та діють безстроково.

Питання 2. Зміст права інтелектуальної власності.

Для сучасної концепції українського цивільного права характер­ним є те, що зміст права інтелектуальної власності роз­глядається удвох значеннях

По-перше, як сукупність майнових та немайнових прав, які разом становлять право інтелектуальної власності як еле­мент статусу приватної особи (ст.ст. 418, 423, 424, 425 ЦК).

Зокрема ч.2 ст. 418 ЦК розкриває зміст права інтелектуальної власності, як елементу правосуб'єктності, вказуючи, що право інте­лектуальної власності становлять особисті немайнові права інте­лектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної влас­ності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної влас­ності визначається ЦК та іншими законодавчими актами.

Згідно зі ст. 423 ЦК особистими немайновими правами суб'єктів права інтелектуальної власності є:

1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності;

2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інте­лектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;

3) інші особисті немайнові права, встановлені законом.

Зазначені немайнові права можуть бути поділені на два види:

а) особисті немайнові права, пов'язані з майновими правами;

б) осо­бисті немайнові права, не пов'язані з майновими правами.

Особистим немайновим правом, пов'язаним із майновими пра­вами, є право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому випадку визнання автором породжує для людини усю сукуп­ність майнових прав інтелектуальної власності (ст. 424 ЦК).

Особистим немайновим правом, не пов'язаним із майновими правами, є право перешкоджати будь-якому посяганню на право ін­телектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності, та деякі інші особисті немайнові права.

Висновок про те, що ч.1 ст. 423 ЦК розрізняє два види особистих немайнових прав суб'єкта права інтелектуальної власності (особисті немайнові права, пов'язані з майновими правами, та особисті немай­нові права, не пов'язані з майновими правами), не суперечить поло­женням ч.3 цієї ж статті про те, що особисті немайнові права інте­лектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності. Співвідношення між цими правами виглядає таким чи­ном. Особисте немайнове право на визнання творця об'єкта інтелек­туальної власності автором породжує для нього усю сукупність май­нових прав інтелектуальної власності. Водночас навіть якщо він не реалізує жодного із майнових прав, це не вплине на його право бу­ти автором твору, захищати недоторканність цього твору тощо.

Особисті немайнові права є чинними безстроково (ч.1 ст. 425 ЦК). Вони можуть відчужуватися (переходити від автора до іншої особи) лише у виняткових випадках, спеціально встановлених за­коном (приклад). Таке рішення пов'язане з тим, що ці особисті немайнові права належать саме певній особі — автору, творцю об'єкта права інтелектуальної власності. Поміж винятків із загального правила можна назвати перехід у разі смерті автора його права на охорону недоторканності твору до особи, уповноваженої на це автором (ст. 439 ЦК).

Відповідно до частини 1 ст. 424 ЦК майно­вими правами суб’єкта права інтелектуальної власності є:

1) право на використання об'єкта права інтелектуальної влас­ності;

2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інте­лектуальної власності;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використан­ню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороня­ти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені за­коном.

Загалом вказані майнові права інтелектуальної власності нале­жать до абсолютних прав речового характеру, мають виключний ха­рактер. Водночас у процесі їх використання можуть виникати і права зобов'язального характеру (наприклад, при укладенні догово­ру про передачу твору автором для використання іншою особою).

На відміну від особистих немайнових прав інтелектуальної влас­ності, існування майнових прав у правовідносинах інтелектуальної власності обмежене строком. (ч. 2 ст. 425 ЦК).

Оскільки існування майнових прав інтелектуальної власності обмежене певним строком, то вони можуть бути припинені й до­строково, наприклад, якщо це передбачено договором.

По-друге, має бути оціненим зміст права інтелектуальної влас­ності як суб'єктивного права творця та інших осіб, зазначених у за­коні. У цьому разі слід виходити із загальної характеристики суб'єктивного цивільного права як такого, що містить три складо­вих:

1) можливість певної власної поведінки (здійснення права);

2) можливість вимагати певної поведінки від інших осіб;

3) можли­вість вимагати захисту від суду або інших державних органів.

Найповніше специфіка змісту права інтелектуальної власності проявляється у першому із вказаних елементів — можливості пев­ної поведінки, спрямованої на здійснення цього права.

Характер та спрямованість можливої поведінки суб'єкта права інтелектуальної власності, а отже, і напрямів здійснення цього пра­ва в загальному вигляді визначаються ст. 41 Конституції, яка встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряд­жатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

До вказаних правомочностей суб'єкта права інтелектуальної власності має також бути додане право легітимації, тобто право ав­тора результату інтелектуальної, творчої діяльності на визнання та­кого результату, за наявності умов, встановлених законом, об'єктом права інтелектуальної власності. З вказаних правомочностей суб'єкта права інтелектуальної діяльності найбільше практичне зна­чення мають право користування та право розпорядження об'єктом цього права.

Закріплені у Конституції правомочності суб'єкта права інтелек­туальної власності зумовлюють принцип свободи використання — безпосередньо або шляхом укладення договору — об'єкта інтелек­туальної власності. Відповідно до цього принципу суб'єкт права ін­телектуальної власності має право укладати будь-які договори з приводу інтелектуальної власності, дозволяти використання об'єк­та права інтелектуальної власності, взагалі будь-яким чином вико­ристовувати цей об'єкт на власний розсуд з додержанням при цьо­му вимог щодо здійснення цивільних прав, зокрема вимоги не по­рушувати права інших осіб.

Способи використання об'єкта права інтелектуальної власності визначаються законом. Наприклад, відповідно до ст. 441 ЦК вико­ристання твору, що є об'єктом права інтелектуальної власності, можливе шляхом: опублікування (випуску у світ); відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі; перекладу; переробки, адаптації, аранжування тощо; включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо; публічного ви­конання; продажу, передання в найм (оренду) тощо; імпорту його примірників, примірників його перекладів, переробки тощо.

Абсолютний характер права інтелектуальної власності означає, що використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою за загальним правилом має здійснюватися з дозволу особи (того, хто створив об'єкт інтелектуальної власності, уповноваженої ним особи, спадкоємців тощо), яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності.

Однак законом можуть бути передбачені випадки правомірного використання об'єктів інтелектуальної власності без такого дозво­лу. Зокрема ст. 444 ЦК передбачає, що твір може бути вільно, без згоди автора та інших осіб, та безоплатно використаний будь-якою особою: як цитата з правомірно опублікованого твору або як ілюс­трація у виданнях, радіо- і телепередачах, фонограмах та відеогра­мах, призначених для навчання, за умови дотримання звичаїв, заз­начення джерела запозичення та імені автора, якщо воно вказане в такому джерелі, та в обсязі, виправданому поставленою метою; для відтворення у судовому та адміністративному провадженні в обся­зі, виправданому цією метою; тощо. При цьому особа, яка вико­ристовує твір, зобов'язана зазначити ім'я автора твору та джерело запозичення.

Дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власнос­ті, як правило, проводиться шляхом видачі ліцензії. Умови видачі такої ліцензії можуть бути визначені ліцензійним договором.

Розпорядження майновими правами інтелектуальної власності можливе на підставі різних договорів: ліцензії на використання об'єкта права інтелектуальної власності; ліцензійного договору; до­говору про створення за замовленням і використання об'єкта пра­ва інтелектуальної власності; договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; інших договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

Договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуаль­ної власності укладається у письмовій формі під загрозою його нік­чемності, але законом можуть бути встановлені випадки, в яких до­говір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності може укладатись усно.

Розпорядження майновими правами інтелектуальної власності може здійснюватися також шляхом внесення їх до статутного капі­талу юридичної особи, передачі у заставу та використання в інших цивільних відносинах (ч.3 ст. 424 ЦК, Закон "Про заставу" тощо). Оцінка вартості майнових прав інтелектуальної власності у таких випадках провадиться за згодою сторін з урахуванням приписів за­кону.

Особливості має здійснення права інтелектуальної власності, яке належить кільком особам спільно. Вони полягають у тому, що таке право може здійснюватися за договором між ними. Якщо ж суб'єкти права інтелектуальної власності, що належить кільком особам, вважають недоцільним укладення такого договору або не зуміли досягти згоди стосовно суттєвих умов такого договору, то право інтелектуальної власності здійснюється ними спільно (ст. 428 ЦК). Це означає, що жоден з таких суб'єктів не може самостійно розпорядитися жодним з майнових чи немайнових прав інтелекту­альної власності, усі вони беруть участь в управлінні правом інте­лектуальної власності, мають право на прибутки від нього, несуть видатки, пов'язані зі здійсненням права інтелектуальної власності.

Права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору. Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник.

Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.

Особливості здійснення майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, можуть бути встановлені законом.

Права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням. Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати замовникові.

Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором.

Питання 3 Суб’єкти та об’єкти права інтелектуальної власності.

Відповідно до ст. 2(viii) Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності “інтелектуальна власність містить права щодо:

• літературних, художніх і наукових творів;

• виконавської діяльності артистів, звукозапису, радіо- та те­левізійних передач;

• винаходів у всіх галузях людської діяльності;

• наукових відкриттів;

• промислових зразків;

• товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових наймену­вань та комерційних позначень;

• захисту проти недобросовісної конкуренції, а також усі інші права щодо інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях”.

Відповідно до ст. 420 ЦК до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать:

• літературні та художні твори;

• комп'ютерні програми;

• компіляції даних (бази даних);

• виконання;

• фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

• наукові відкриття;

• винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

• компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

• раціоналізаторські пропозиції;

• сорти рослин, породи тварин;

• комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (зна­ки для товарів і послуг), географічні зазначення;

• комерційні таємниці.

Можна виділити наступні групи об'єктів права інтелектуаль­ної власності, об'єднаних на підставі спільних ознак:

• об'єкти авторського права та суміжних прав, що межують з першими. До цієї групи відносять традиційні об'єкти авторсько-правової охорони - наукові, літературні, художні твори. Україн­ське законодавство відносить сюди також комп'ютерні програми та бази даних. До об'єктів суміжних прав належать виконання, фонограми та відеограми, передачі організацій мовлення;

• об'єкти промислової власності (об'єкти виключного права на результати творчої діяльності, використовувані у виробництві: винаходи, промислові зразки, корисні моделі, комерційна таєм­ниця (ноу-хау);

Інтелектуальна та промислова власність

Інтелектуальну власність слід відрізняти від промислової, яка, будучи складовою першої, характеризується тим, що її об'єкти знаходять застосування у виробничій діяльності (винаходи, про­мислові зразки тощо).

Поняття “промислова власність” було вперше вжито в тексті ст. 1 Паризької конвенції про охорону промислової власності на Гаванській конференції 1925 р. Попередні редакції Паризької кон­венції хоча і перераховували об'єкти промислової власності, про­те не розкривали самого поняття. Для об'єктів права промисло­вої власності характерна наявність територіального принципу охорони, який полягає в тому, що виключне право на такий об'єкт дійсне тільки в межах держави, де його було одержано. Виключне право на об'єкти промислової власності підтверджує спеціальний охоронний документ, виданий компетентним органом (як прави­ло, патентним відомством).

Необхідність спеціальної реєстрації об'єктів промислової влас­ності зумовлена тим, що для них на відміну від творів, які охоро­няє авторське право і для яких переважне значення має форма втілення, важливіший зміст. Якщо форма твору унікальна і за за­гальним правилом не може бути відтворена іншою особою, то об'єкти промислової власності можуть створити незалежно одна від одної кілька осіб. У зв'язку з цим необхідна реєстраційна сис­тема, яка засвідчила б першість творця.

Охоронні документи (патент, свідоцтво) діють протягом пев­ного строку, по закінченні якого об'єкти промислової власності стають суспільним надбанням, тобто їх можна використовувати без згоди правоволодільця і без виплати винагороди. Разом із тим, деякі права (наприклад, право на позначення найменування то­вару) не мають часових обмежень.

• засоби індивідуалізації продукції, робіт, послуг (комерційні найменування, торговельні марки, географічні зазначення);

• нетрадиційні об'єкти інтелектуальної діяльності (сорти рос­лин і породи тварин, топографії інтегральних мікросхем).

Суб'єктами права інтелектуальної власності є передусім творці об'єктів права інтелектуальної власності (автори, виконавці, ви­нахідники тощо). Творцем інтелектуальної власності може бути будь-яка фізична особа незалежно від віку. Вона є первинним суб'єктом права інтелектуальної власності, що на підставі закону чи договору може перейти до інших фізичних чи юридичних осіб-правонаступників, які є похідними суб'єктами права інтелектуальної власності.

Питання 4. Захист права інтелектуальної власності.

Захист права інтелектуальної власності в Україні в останні роки набуває усе більшої гостроти, оскільки масштаби порушення цих прав стрімко зростають. Варто хоча б пригадати проблему вироб­ництва та реалізації неліцензійних компакт-дисків, відеокасет, комп'ютерних програм тощо, а також пов'язані з цим ускладнення міжнародних торгових відносин у цій та суміжних сферах. З цих міркувань наслідкам порушення права інтелектуальної власності та захисту від порушень присвячена низка норм ЦК та спеціального законодавства.

Порушення права інтелектуальної власності можливе:

— у формі дій (посягання на право інтелектуальної власності);

— у формі бездіяльності (невизнання права інтелектуальної влас­ності органами, через які у встановлених законом випадках має проводитися легітимація результатів інтелектуальної, творчої діяль­ності);

— у змішаній формі (невизнання права інтелектуальної власнос­ті з наступним незаконним використанням тим же суб'єктом ре­зультатів чужої інтелектуальної, творчої діяльності).

Порушенням права інтелектуальної власності визнається також ввезення на митну територію України виробів (товарів), в яких ви­користано об'єкти права інтелектуальної власності, що захищають­ся на території України, без дозволу суб'єкта права інтелектуальної власності, з порушенням цього права незалежно від того, захища­лися чи захищаються ці об'єкти в країнах походження.

Водночас навіть за наявності ознак порушення права інтелекту­альної власності, дії, які законом визнаються правомірними, пору­шеннями права інтелектуальної власності не визнаються.

Порушником права інтелектуальної власності може бути фізич­на або юридична особа. Вина порушника для кваліфікації дій чи бездіяльності як таких, що є порушенням права інтелектуальної власності, значення не має.

Матеріальним наслідком порушення права інтелектуальної власності є поява контрафактних виробів, тобто продукції (това­рів), вироблених з використанням об'єкта права інтелектуальної власності і реалізованих в межах України з порушенням права на них. Контрафактними вважаються також вироби, які виготовлені законно, але розповсюджені з порушенням права суб'єкта інтелек­туальної власності.

Загальні засади захисту права інтелектуальної власності від по­рушень встановлені ч.3 ст. 418 ЦК, яка зазначає, що таке право є непорушним. Воно належить його володільцю як природне право, внаслідок чого ніхто не може бути позбавлений права інтелектуаль­ної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, пе­редбачених законом.

Відповідно до цих засад, які у свою чергу ґрунтуються на поло­женнях Конституції, захист права інтелектуальної власності здій­снюється судом.

Зокрема ст. 432 ЦК встановлює, що кожна особа має право звер­нутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до ст. 16 цього Кодексу. Отже, для суб'єкта права інте­лектуальної власності існує можливість вимагати, щоб суд застосу­вав такі загальні для всіх цивільних відносин способи захисту:

1) визнання права (наприклад, визнання права інтелектуальної власності, визнання права використання відповідного об'єкта тощо);

2) визнання правочину недійсним (наприклад, визнання недій­сним ліцензійного договору);

3) припинення дій, які порушують право (наприклад, припи­нення використання твору без згоди його автора);

4) відновлення становища, яке існувало до порушення права (наприклад, вилучення і знищення незаконно виданого накладу лі­тературного твору);

5) примусове виконання обов'язку в натурі (наприклад, вимога до видавця про виконання його обов'язку за договором про видан­ня твору);

6) зміна правовідношення (наприклад, зміна умов авторського договору на вимогу автора у вигляді реакції на порушення з боку видавця);

7) припинення правовідношення (наприклад, дострокове розір­вання ліцензійного договору у випадку його порушення);

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування май­нової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Суд може також захистити цивільні права та інтереси, пов'язані з інтелектуальною власністю, застосувавши спеціальні способи захис­ту права інтелектуальної власності та постановивши рішення про:

1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелек­туальної власності;

3) вилучення з цивільного обігу товарів, виготовлених або вве­дених у цивільний обіг з порушенням права інтелектуальної влас­ності (контрафактних виробів);

4) вилучення з цивільного обігу матеріалів та знарядь, які вико­ристовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;

5) застосування разового грошового стягнення замість відшко­дування збитків за неправомірне використання об'єкта права інте­лектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;

6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рі­шення щодо такого порушення.

З метою запобігання порушенню права інтелектуальної влас­ності та збереження відповідних доказів суд має право заборонити відповідачеві чи іншій особі вчиняти певні дії. Для цього необхід­на наявність таких умов: 1) існують достатні підстави вважати, що ця особа є порушником права інтелектуальної власності; 2) зазна­чені дії стосуються виробництва, відтворення, розповсюдження, використання, а також транспортування, збереження або володін­ня виробами (товаром); 3) є достатні підстави вважати вироби контрафактними; 4) зазначені дії вчиняються з метою випуску в ци­вільний обіг цих контрафактних виробів (товарів).

За своєю природою це — прогібіторний позов, можливість якого передбачена ч.2 ст. 386 ЦК. Принагідне слід зазначити, що у тих випадках, коли порушення права інтелектуальної власності стосується майнових прав його суб'єкта на певний матеріальний субстрат (наприклад, на рукопис, плівку із аудіо- чи відеозаписом, носій комп'ютерної програми тощо), для їх захисту можуть бути використані засоби захисту права власності, встановлені гл. 29 ЦК.

Якщо дії порушника права інтелектуальної власності мають оз­наки злочину, за який передбачена кримінальна відповідальність, орган дізнання, слідства або суд зобов'язані вжити заходів для за­безпечення вчиненого або можливого в майбутньому цивільного позову шляхом розшуку і накладення арешту на: 1) вироби (това­ри), щодо яких припускається, що вони є контрафактними; 2) ма­теріали та обладнання, призначені для виготовлення і використан­ня зазначених виробів (товарів); 3) документи, рахунки та інші предмети, що можуть бути доказом вчинення дій, за які відповідно до чинного законодавства передбачена кримінальна відповідаль­ність.

Висновок по лекції:

Підсумовуючи викладене необхідно вказати, що серед в цивільну праві існують два види абсолютного права: речове, що опосередковує майнові відносини, і право інтелектуальної власності на ідеальні результати інтелектуальної діяльності та прирівняні до них засоби індивідуалізації юридичних осіб, продукції, робіт і послуг. Дані види абсолютного права відрізняються як за об’єктами, так і за формами діяльності, у рамках якої вони виникають.

Інтелектуальною діяльністю є розумова (духовна, творча) праця людини в галузі науки, техніки, літератури, мистецтва, художнього конструювання (дизайну).

Інтелектуальна власність – це власність (ставлення як до своїх) на такі результати творчої діяльності, яким відповідно до закону надається правова охорона.

У широкому розумінні право інтелектуальної влас­ності означає закріплені законом права, що є результатом інте­лектуальної, творчої діяльності у промисловій, науковій, літера­турній і художній галузях.

Відповідно до ст. 418 ЦК право інтелектуальної власності - це право особи на результати інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної діяльності, визначе­ний законом.

До законодавства щодо розглянутої підгалузі цивільного права належить як національне так і міжнародне законодавство.

Зміст права інтелектуальної власності може розглядатись як сукупність майнових та немайнових прав, які разом становлять право інтелектуальної власності як еле­мент статусу приватної особи, а також як суб'єктивне право творця та інших осіб, зазначених у за­коні. Здійснюючи право інтелектуальної власності відповідно ст. 41 Конституції кожен має право володіти, користуватися і розпоряд­жатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, а також має право на визнання та­кого результату, за наявності умов, встановлених законом, об'єктом права інтелектуальної власності.

Суб'єктами права інтелектуальної власності є передусім творці об'єктів права інтелектуальної власності (первинні), а також особи, що на підставі закону чи договору отримали права на ці об’єкти (похідні). В сучасній цивілістиці вирізняють чотири види об’єктів права інтелектуальної власності.

В залежності від даної класифікації об’єктів виділяють такі інститути права інтелектуальної власності: авторське право та суміжні права, патентне право, засоби індивідуалізації товарів та послуг, нетрадиційні результати інтелектуальної діяльності.

До того ж суб’єкт права інтелектуальної власності може застосувати як загальні так і спеціальні засоби захисту порушеного права інтелектуальної власності. Загальні засоби передбачені гл.3 ЦК, а спеціальні передбачені гл. 29 та ст. 432 ЦК.

Дата добавления: 2015-11-04