Приватний вищий навчальний заклад

Приватний вищий навчальний заклад

«Європейський університет»

Бізнес-коледж

Львівська філія

Наукова студентська робота

з дисципліни «Історія України»

на тему: «Соціально-економічний розвиток Київської Русі»

Викoнала: студентка 2 курсу

Групи ОВк-21

Лемеш М.В.

Науковий керівник:

Рибак Н.Б.

м.Львів 2014

Соціально-економічний розвиток Київської Русі

Київська Русь – це важлива сторінка в українській історії. Важлива, тому що це воістину перший період державності на теренах України. До речі досить непогана спроба, беручи до уваги, що ця ранньофеодальна держава проіснувала майже три століття.

За часів Київської Русі сформувалося феодальне суспільство в східних слов'ян. У цілому становлення феодальних відносин у Давньоруській державі відбувалося в загальноєвропейському руслі: від державних форм до сеньйоральних (вотчинних). Цей процес був складним, тривалим і розгортався поетапно. Спочатку в IX ст. формується система експлуатації всього вільного населення військовою знаттю (князем та дружиною). Основним елементом цієї системи була данина, "полюддя". У Хет. стався переворот у поземельних відносинах: князі захоплюють і концентрують у своїх руках общинні землі, внаслідок чого виникає доменіальне (вотчинне) землеволодіння великого князя. Наступним кроком у процесі феодалізації стала поява в XI ст. земельної власності верхівки служилої знаті - бояр та православної церкви. У Х-ХІІ ст. у давньоруському суспільстві активно дарував своїм боярам та дружинникам міста і села. Дарувалася не територія, а право стягувати податки. Так поступово склалася помісна форма феодального землеволодіння, яка не передбачала передачі землі в спадок та її відчуження без згоди князя. З ослабленням князівської влади, посиленням відцентрових тенденцій удержаві дедалі більшого поширення набирає вотчина - спадкове володіння, що могло вільно відчужуватися (продаватися, передаватися в спадок, даруватися). Хоча процес утвердження феодальних відносин у Київській Русі в цілому збігався із загальноєвропейськими тенденціями, він мав і свої особливості. По-перше, у Давньоруській державі феодалізм зароджувався на основі первіснообщинного ладу, східнослов'янське суспільство перескочило через рабовласницький етап розвитку. По-друге, на Русі темпи феодалізації були уповільненими порівняно з Європою, де ще з античних часів прижилися традиції приватної власності; по-третє, виникнення та становлення великого землеволодіння не призвело до масового обезземелення селян, оскільки в межах державної території існувала значна кількість незаселеної, господарськи неосвоєної землі.

Основою господарства Київської Русі було землеробство. Розвивалось також скотарство. Важливу роль відігравали промисли, насамперед мисливство і бортництво. Одночасно з появою міст відбувається розвиток ремесла і торгівлі. Найбільше значення відігравала чорна металургія. Високої майстерності досягнули давньоруські ювеліри.

Основними видами ремесел були гончарство, обробка шкіри, дерева й кістки. У Київській Русі найпоширенішим був дерев’яний і глиняний посуд, тому серед ремісників чи не найбільше було гончарів.

Через територію КиївськоїРусі проходили міжнародні торгівельні шляхи: «З варяг у греки», «шовковий», «соляний»,«залізний».

Давньоруські купці вивозили за кордон зерно, зброю та інші металеві вироби, ювелірні прикраси, хутра, мед, віск. Імпорт складали: тканини, вино, предмети розкоші.

Суспільство Київської Русі поділялось на верстви. Суспільну верхівку становили князі розгалуженої династії Рюриковичів на чолі з великим князем Київським. Далі йшли бояри – нащадки племінних вождів і князівських дружинників. За боярами, як і за князями, визнавалось право володіти землею.

Поряд з великими і дрібними боярами, значний вплив у Київській Русі мало вище духовенство: київський митрополит, єпископи (управителі церковних округів), настоятелі великих монастирів.

Міське населення складалося з купців, ремісників, челяді (обслуги при князівських і боярських домах).

Основну масу населення Київської Русі складали селяни. Залежні від князів чи бояр селяни іменувались смердами. Вони проживали на землях, якими володіли князі і бояри.

Окрім смердів, існували інші категорії залежного та напіввільного населення. До них належали закупи, які працювали за грошову позику (купу); рядовичі, які працювали за договором (рядом); холопи, що не мали свого господарства і перебували у повній залежності від господаря; челядь – жителі господарського двору: слуги, стайничі, кухарі, тощо.

Суспільство Київської Русі поділялося на три основні групи: вільні люди, напіввільні та невільні. До верхівки вільних людей належали бояри, купці (які поділялися на власне купців — тих, хто торгує, і гостів, — тих, хто вів закордонну торгівлю). Міська еліта називалася «старці градські», «нарочиті мужі». З прийняттям християнства з'явилася така соціальна верства, як духівництво. Основну групу вільних складали так звані «люди» або «чернь». Юридично всі вони були вільні, рівноправні з боярами, але фактично залежали від останніх. До цієї верстви належали ремісники, дрібні торговці.

Нижчу групу вільного населення становили селяни — смерди. Разом з сім'єю смерд господарював на своїй земельній ділянці, яку надавав йому князь за виконання певних служб і сплату данини. Смерди відбували військову повинність з власною зброєю та кіньми.

До напіввільних людей належали закупи — селяни, що були залежними від того, хто дав їм «купу» — позичку. Вони тимчасово втратили волю, але могли знову її здобути. Рядовичі — селяни, які уклали з феодалом «ряд» — договір на виконання певних робіт. Прагнучи закріпити за собою закупів, землевласники вимагали від них «купу» — у збільшеному розмірі. За злочин закупа відповідав його господар.

Ще одна особлива соціальна верства — ізгої — люди, які ви були з тієї групи, до якої належали, але не вступили до іншої. Ізгої були двох видів: вільні і залежні. Різниця у становищі за лежала від того, з якого стану люди потрапили в ізгої. До них належали звільнені холопи, збанкрутілі купці, сини священиків, що не навчилися грамоти.

Невільні люди називалися челяддю або холопами. Джерелами холопства були: народження від холопів, полон на війні, шлюб з холопкою, продаж збанкрутілого купця, втеча закупа. Холоп міг стати вільним, якщо викупляв себе на волю або якщо пан звільняв його. Він був позбавлений усіх прав і закон трактував його нарівні з худобою.

Жінки в Київській Русі користувались значною свободою і незалежністю як у правовому, так і в соціальному плані. Але в цілому давньоруський рід належав до патріархального типу. Життя жінки оцінювалося у два рази дешевше, ніж життя чоловіка з тієї ж соціальної групи.

Домінуючою тенденцією в соціально-економічних процесах був розвиток феодально-кріпосницьких відносин — зростання феодального землеволодіння і феодальної залежності селян. При феодалізмі земля, яка знаходилась у її власників, була основним засобом виробництва. Власність на неї створювала економічний базис для отримання феодалами земельної ренти від залежних селян. За користування землею селянин повинен був певний час працювати у господарстві феодала або віддавати йому частину продуктів, одержаних з власного господарства, чи сплатити грошовий податок. Велику роль у цьому відігравав позаекономічний примус, оскільки феодал мав над населенням фактично необмежену владу.

Політична і військова могутність Київської Русі трималася на міцному фундаменті — процвітаючому господарстві. Землеробство і скотарство не тільки забезпечували населення продуктами харчування і сировиною, а й дозволяли постачати їх за межі країни. Промисли, насамперед мисливство і бортництво (бджолярство), дозволяли руським купцям постійно постачати на зарубіжні ринки хутра, мед і віск.

Землеробство було провідною галуззю давньоруської економіки й досягло високого на той час рівня розвитку. Основними зерновими культурами в Київській Русі було жито, просо, ячмінь, пшениця й овес.

Для обробітку землі застосовувалися різні системи, залежно від ґрунту і кліматичних умов. У лісовій, зоні застосовували пересічну систему. Ліс вирубувався, пні корчувалися і все спалювалося. Таким чином готувалися посівні площі, знищувалося коріння бур'янів, а попелом удобрювався ґрунт. Для розпушування землі використовували легку соху.

У лісостепових і степових районах використовували перелогову систему. Розорювали вільні ділянки землі й засівали. Коли земля виснажувалася, залишали її на кілька років (перелогом) під випас худоби — для відновлення родючості. Основним знаряддям обробітку землі був плуг із залізним наральником. Він не тільки розпушував, а й перевертав пласт грунту, що давало добрі результати при розорюванні цілинних і перелогових ділянок.

Для боронування використовували борони-сукуватки — стовбури невеликих дерев з коротко обрубаними гілками. Археологічні розкопки свідчать, що землероби Київської Русі використовували багато ручних знарядь — заступи, мотики, серпи, коси. Для обмолоту зерна використовували ціп. Праця селянина була важкою, виснажливою, але забезпечувала його і державу хлібом.

Ухвалили для якісного обробітку землі, овець і кіз, які забезпечували селян м'ясом, хутром.

Худобу випасали з весни до осені на луках, лісових галявинах, перелогових землях і в степу. На зиму для неї запасали сіно й зерно. Узимку молодих тварин тримали в житлових приміщеннях, щоб не замерзали. Кінь і корова були великою цінністю для селянина. «Руська Правда» вважала крадіжку коней та інших свійських тварин тяжким злочином і немилосердно карала за це.

Серед промислів досить розвинутими були мисливство й рибальство. Для полювання в густому лісі лук був мало ефективним, тому використовували ловецькі ями, пастки, силки (петлі) тощо. На ведмедя ходили із сокирою і рогатиною. Для рибальства використовували плетені з лози верші, а також конопляні сіті й неводи.

Великих успіхів було досягнуто в металообробці. Руські ковалі із заліза, яке «варили» у невеликих донницях, виготовляли різноманітні сільськогосподарські знаряддя праці, власні ковальські інструменти — молоти, кліщі тощо, почали виробляти власну зброю. Руські мечі вже в XI ст. зустрічаються у Прибалтиці, Фінляндії та Скандинавії, отже їхні вироби з'явилися на світових ринках. Високої майстерності досягли давньоруські ювеліри. Виготовлені київськими майстрами золоті прикраси розходилися по всій середньовічній Європі.

Поширеними видами ремесел були гончарство, а також обробка шкіри, дерева і кістки, домашні ремесла — прядіння і ткацтво.

Продукція землеробства і ремісничі вироби вивозилися купцями Грецьким шляхом до Візантії, а Залозним — до країн Кавказу та Арабського Сходу. Від Києва через Галич проходив Соляний шлях. Через Володимир-Волинський пролягали торговельні шляхи на Захід — у Польщу, Чехію, Угорщину, Німеччину. Особливо тісні торговельні відносини підтримувалися з найбагатшою тоді країною — Візантійською імперією. В обмін на свої товари Русь отримувала предмети розкоші, дорогі тканини, олію, вино, фрукти, вишукану зброю, прянощі, книги, предмети церковного вжитку. У цей період було три основні джерела державних доходів: прямі податки, доходи від суду та штрафи із злочинців за здійснені злочини, а також мито і податки на торгівлю.

Пропоную розібратися в суспільно-політичному і економічному розвитку Київської Русі. Почну з загальновідомого, а саме з того, що це державне утворення очолював великий князь київський. Він керував спільно з князівською радою. Таким чином обговорювалися питання зовнішньої політики (оголошення війни, укладення миру або союзу з іншими державами), а також внутрішньополітичні проблеми (прийняття нових законів, розгляд судових cпpaв тощо). Якщо запропоновані князем шляхи розв'язання якоїсь проблеми не знаходили підтримки на раді, тоді він виносив її на всенародне обговорення, скликаючи загальні збори гopoдян - віче. Віче також могло скликатися з ініціативи народних мас або дружинників із метою заміни князя, захисту від нападників тощо. Звісно зрозуміло, що віче не було постійно діючим органом влади в державі й скликалося для розв'язання окремих питань. А ось племінні князівства зберігали певну автономію. Місцеві князі перебували в залежності від київського князя. Вони сплачували йому данину й залучалися як союзники для участі в походах.

Соціально-економічний розвиток

Першими феодалами були князі — власники земель, сіл, містечок, їхні маєтки постійно зростали за рахунок привласнення общинної землі різними шляхами. Звичайно, після утворення держави й приєднання нових земель київський князь не міг сам управляти всіма своїми землями, тому скоро став жалувати їх за службу «луччим людям» — дружинникам або своїм родичам. Так з'являвся клас дрібніших феодалів, яких називали боярами. Вони спочатку були тимчасовими держателями землі, але мали можливість її викупити і стати довічними власниками. Велике значення мала в той час військова дружина князя, яка здійснювала збирання данини й судові функції. Верхівка дружини була панівним прошарком держави. За допомогою дружини князь зміцнював свою владу над населенням

Найчисленнішим соціальним станом Київської Русі були вільні селяни-общинники, яких називали смердами. Вони платили власникам земель данину спочатку хутром, зерном, медом а потім — грішми. У процесі захоплення феодалами общинних земель частина вільних смердів стають залежними. Найгірший стан серед залежних селян займали холопи. Головними платіжними засобами внутрішньої і зовнішньої торгівлі Русі IX - XI ст. були іноземні монети. При Володимирі з'явились срібні злитки - гривні масою 95 - 197 г, карбували також срібляники і златники. Відповідно до головного напряму розвитку господарства в Київській Русі формувалась соціальна структура. Основною масою населення були феодально залежні селяни, відомі на Русі як люди, смерди, закупи, рядовичі, холопи, а також їхні господарі - феодали. У X - XIII ст. на Русі з поглибленням процесів феодалізації, з одного боку, ускладнювалась ієрархічна структура панівного класу, основними категоріями якого були князі, бояри та дружинники, з другого, - активно відбулась диференціація феодально залежного населення.

Розвиток ремісництва й торгівлі, виникнення прошарку купців і ремісників, самий характер виробництва зумовлювали появу міст, спочатку як центрів ремісництва і торгівлі, а з часом - політичних, релігійних і культурних центрів. Перші відомості про міста (гради) належать до IX ст. "Повість временних літ" називає вже понад 20 міст, у тому числі Київ, Новгород, Переяслав, Білгород, Вишгород, Любеч, Смоленськ, Псков, Ладогу та ін., а на середину ХНІ ст. вже налічується близько 300 міст. У соціальному складі міського населення чітко виділяються дві основні групи: міські низи і міська аристократія.

З розвитком торгівлі в Київській державі формувалася грошова система. Спочатку роль грошей виконувала худоба, потім «куна», коли за гроші правили хутра куниці. «Куна» грошова система була досить складною і об'єднувалася лічильною одиницею — гривнею. В ІХ-ХІ ст. 1 гривня = 20 ногатам = 25 кунам = 50 резанам. Київська гривня важила від 160 до 196 г. срібла. За часів князювання Володимира Великого вперше розпочали карбувати власні гроші — золоті і срібні. На монетах зображувався тризуб — родовий знак Володимира, який був верхньою частиною скіпетра — символу влади.

2 Економічний розвиток Київської Русі

У Х-ХІІ ст. в економіці Київської Русі провідною галуззю залишалося сільське господарство. У різних регіонах країни діяли відповідно до їх умов традиційні системи землеробства: у лісових районах — підсічна, вирубна, у малонаселених степових — перелогова, в густонаселених, таких як Середнє Подніпров'я, між Бугом і Дніпром — парова система з двопільною і трипільною сівозміною. Основними знаряддями обробітку землі були рало, соха та плуг. Сіяли руками, жали залізними косами і серпами, молотили ціпами. Сіяли жито, пшеницю, ячмінь, овес, просо, гречку, льон, коноплю та інші культури. Вирощувалися городні культури — боби, горох, часник, цибуля, ріпа, капуста. Досить розповсюдженими були садові культури — яблука, груші, вишні, черешні, виноград та ін.

Розвинутим, як і в попередні віки, було скотарство. Розводили велику рогату худобу, коней, овець, кіз, свиней, курей, гусей, качок.

Значне місце в економіці всіх племен Русі належало мисливству, рибальству та бортництву. Мисливство давало цінні види хутра, що було одним із найважливіших товарів експорту. Ліси були багаті на різних звірів, диких птахів. Найбільше добувалося хутра бобрів, куниць, лисиць, білок яке високо цінувалося на ринках країн Сходу і Заходу. Володимир Мономах у своєму «Повчанні дітям» серед багатьох державних справ описує і полювання, бо і в ті часи воно було важливим напрямом гос-подарювання.

Велике значення мало і бджільництво, переважно бортне (бортництво). На деревах — бортнях — ставили спеціальні знаки, і «Руська правда» передбачала суворе покарання тим, хто їх нищив. Мед і віск завжди користувалися попитом на Русі та в Західній Європі і приносило значні прибутки. З меду вироблялися міцні напої, його вживали замість цукру, з воску робили свічки.

Археологічні дослідження та письмові свідчення іноземців говорять про значний розвиток ремісництва на Русі. Воно зосереджувалося переважно в містах і прикнязівських дворах. У Х-ХІІ ст. відбувається поглиблена спеціалізація ремесел, яких на кінець цього періоду нараховувалося близько 60.

Високого рівня досягла металургія. Із болотної руди сиродутним способом виплавлялося залізо, з якого вироблялася велика кількість сільськогосподарських знарядь, предметів побуту — плуги, лемеші, коси, серпи, сокири, замки та ін. Славилася Русь зброярами, які виготовляли мечі, щити, списи. Ювелірне виробництво характеризувалося дорогими виробами із золота, покритими різними видами емалі, черні, коштовним камінням та ін. Дорогоцінні ювелірні вироби здебільшого вироблялися у Києві — найбільшому центрі ремісництва. Поряд з цим для широких мас призначалися предмети, у яких золото замінялося сріблом, міддю й іншими дорогоцінними металами. Такі виробництва зосереджувалися у Києві (на Подолі), в Турові та інших містах. Ювеліри володіли технікою фігурного лиття, виробництва різних, навіть дуже складних, видів емалі, і виробляли велику кількість високохудожніх виробів не лише на внутрішній, а й на зовнішній ринок. Широкого розвитку набула деревообробна справа. Це пов'язано з тим, що переважаючим типом будівель у містах і селах були дерев'яні. Теслярі будували мости, церкви, житлові будинки, укріплення. Поряд з цим майстри виробляли меблі, дерев'яний посуд, човни та ін.

Високого рівня досягло гончарство. З глини виготовляли різноманітний посуд, прикрашений орнаментом, декоративні полив'яні плити для підлоги та оздоблення стін, цеглу. Значну роль у задоволенні потреб населення відігравали також такі ремесла, як обробка шкіри, льону, вовни, каменю, виробництво скла, виготовлення тканин, кравецтво, ткацтво та ін.Ремісники виконували замовлення на виробництво предметів, знарядь, будівництво, а також працювали на ринок, що свідчило про поглиблення суспільного поділу праці, сприяло розширенню торгівлі та обміну[1, c. 49-52].

Внутрішня торгівля зосереджувалася в основному в містах, де були «торги», «торговища». У 1017 р. лише у Києві діяло вісім торгових майданів. Там продавалися головним чином продукти, сіль, окремі ремісничі вироби, що мали місцевий характер, а також виготовлялися у віддалених регіонах країни та за кордоном.

Зовнішня торгівля відігравала в житті Київської Русі особливо велику роль. Окремі історики (В.Ключевський, О.Єфіменко) навіть вважали її за головний фактор утворення держави. У X ст. значно піднесли організацію зовнішньої торгівлі східного слов'янства варяги, які її організували й охороняли. Нею займалися не лише купці, а й бояри і навіть князі. Недарма перші відомі нам угоди з Візантією (договори 907, 911 pp. та ін.) стосувалися саме торгівлі. Торгівля велася з Візантією, країнами Близького і Далекого Сходу, Скандинавією, Польщею, Угорщиною, Чехією, Німеччиною та ін. Торговельними шляхами були насамперед річки, які впадали у Чорне, Азовське та Каспійське моря. Використовувалися і сухопутні шляхи: Грецький, який прямував із Києва на південь до Криму і Константинополя; Залозний вів на Дон, Азовське море і далі на Близький Схід, Солоний — в Галичину. На перехресті цих шляхів знаходився Київ. Найважливішим торговим партнером Русі була Візантія. Русь вивозила туди віск, мед, невільників, шкіри, хутра, хліб, а завозила вироби з металу, скла, дорогі тканини, золоті вироби, вика та ін. Із Заходу завозилися парфумерні вироби, перець та інші приправи, дорогі прикраси.

До європейських країн вивозилися хутро, посуд, овочі, хліб, худоба, а завозилися зброя, металеві предмети, тканини, мистецькі вироби та ін. У Києві знаходилися колонії, де мешкали німці, поляки, греки, євреї, вірмени.

Розвинута внутрішня і зовнішня торгівля потребувала створення власної монетної системи. У VII-IX ст. ходили арабська, візантійська та норманська монети. Згодом була введена власна грошова одиниця «куна» — шкура куниці. Пізніше вводиться срібна — гривня, а за часів князя Володимира з'явилися штамповані золоті й срібні монети. ХІ-ХІІ ст. — період найбільшого розвитку всебічних торгових зв'язків Київської Русі, її економічного розвитку.Характерною ознакою суспільного устрою Київської Русі була велика кількість категорій населення.

Список летаратури:

1. http://e-works.com.ua/work/4289_Socialno_ekonomichnii_rozvitok_Kiivskoi_Rysi.html

2. http://www.refine.org.ua/pageid-4978-1.html

3. http://xreferat.ru/35/7412-1-soc-al-no-ekonom-chniiy-rozvitok-ki-vs-ko-rus.html

4. http://works.tarefer.ru/33/100918/index.html

5. http://uchebnikionline.com/istoria/istoriya_ukrayini_-_levitska_nm/sotsialno-ekonomichniy_rozvitok.htm

6. http://www.bestreferat.ru/referat-166295.html

Дата добавления: 2015-11-04