1. Ознаки правової держави.
1. Верховенство закону у всіх сферах життя суспільства
2. Діяльність органів правової держави базується на принципі поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову.
3. Взаємна відповідальність особистості і держави.
4. Реальність прав і свобод громадянина, їх правова і соціальна захищеність.
5. Політичний і ідеологічний плюралізм, що полягає у вільному функціонуванні різноманітних партій, організацій, об'єднань, що діють у рамках конституції, наявності різноманітних ідеологічних концепцій, течій, поглядів.
6. Стабільність законності і правопорядку в суспільстві.
2. Правопорушення — це суспільно небезпечне або суспільно шкідливе протиправне винне діяння деліктоздатної особи, яке тягне за собою юридичну відповідальність. Класифікувати правопорушення можна за такими критеріями: За ступенем суспільної небезпеки, За сферами суспільного життя, За формами вини. Причини правопорушень — це соціальні явища та біологічні особливості особи, що призводять до протиправної поведінки. Отже, загальними причинами правопорушень є: економічні причини, соціальні, політичні, ідеологічні, юридичні причини, у правоохоронній діяльності.
3. Структура правової норми – це її внутрішня побудова, яка характеризується наявністю в ній відносно автономних, але нерозривно пов’язаних одна з одною складових частин, що різняться за функціональною роллю.
4. Пра́во — це обумовлена природою людини і суспільства система регулювання суспільних відносин, що виражає свободу особистості, та якій притаманні нормативність, формальна визначеність в офіційних джерелах і забезпеченість можливістю державного примусу. Дієзда́тність — це здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
5. Основні теорії походження держави: Теологічна теорія виникла за часів глибокої давнини. Відповідно до неї державний устрій було даровано людям вищими силами на виконаннябожественного задуму влаштування світу. Усяка влада, таким чином, походить від бога. Верховний правитель є або уособленням божества, або його представником на землі. Згідно з ученням одного з яскравих представників цього напряму — середньовічного католицького філософаФоми Аквінського (ХІІІ століття) будь-яке посягання на владу правителя є посяганням на самого Бога і заздалегідь приречене на невдачу.Поняття «держава» і «влада правителя» ототожнюються, і ні в якому разі не можуть розглядатися окремо одне від одного. Лише свята церква, як пряме представництво Бога на Землі, може критикувати правителя або позбавляти його влади під приводом того, що дії правителя не відповідають божественній волі. Антропологічна (патріархальна) теорія. Давньогрецький філософ Аристотель, який уперше сформулював цю теорію в IV столітті до нашої ери, указував, що людина за своєю природою є «істотою політичною». Вона не може жити без суспільства, і з цієї необхідності в об'єднанні виникаєсім'я. Сім'ї об'єднуються в селище, а селища в місто-державу. У XIX столітті ці погляди розвинулися у патріархальній теорії англійця Роберта Філмера, згідно з якою держава виникла в процесі механічного з'єднання родів у племена, а племен — у більш велику спільноту. Договірна теорія. Теорію суспільного договору Томаса Гоббса, Джона Локка, Жан-Жака Руссо було сформульовано в XVI — XIX столітті. Згідно з цією теорією держава виникає з об'єктивної потреби людей у спеціальному механізмі, який міг би регулювати відносини між індивідами, вирішувати соціальні конфлікти. Виходячи з цієї необхідності люди домовилися між собою про передачу своїх політичних прав (або їхніх частин), загальній організації, створивши таким чином державу. Психологічна теорія. Автори — французький дипломат граф Жозеф Артюр де Гобіно, який опублікував у 1853 — 1855 роках «Есе про нерівність людських рас» і англійський письменник XIX століття Х'юстон Стюарт Чемберлен. Держава виникає з психологічної потреби більшостілюдей як організація, створена для управління суспільством творчою меншиною, вона покликана бути основою адекватної ієрархічноїсоціально-політичної структури. Походження держави пов'язується з людською психікою, якій притаманна потреба копіювати дії та підкорятисялідеру — видатній особі, яка здатна керувати суспільством. Теорію завоювання було розроблено в XIX столітті Людвігом Гумпловичем, К. Оппенгеймером, Е. Тюрінгом, Карлом Каутським. Походженнядержави пов'язується з притаманними історії розвитку людства війнами, що є проявом закону природи, який передбачає підкорення слабких сильними. Для закріплення такого підкорення і створюється держава як особливий апарат примусу. Історико-матеріалістичну теорію походження держави було розроблено в XIX столітті Карлом Марксом і Фрідріхом Енгельсом. Поява держави зумовлюється економічними причинами: суспільним поділом праці, виникненням приватної власності та розшаруванням суспільствана соціальні верстви з протилежними економічними інтересами. Економічно пануючий у суспільстві клас сконцентрував у своїх руках не лише власність, але і необхідну для її захисту політичну владу. У цих умовах громадянське самоврядування, що існує при родовому ладі, поступово замінилося спеціальною політичною організацією — державою, за допомогою якої економічно пануючий клас захищає свої інтереси, підтримуючи своє привілейоване положення в суспільстві і придушуючи опір експлуатованих класів.
6.
8. Держа́ва — формальний інститут, який є формою організації політичної спільноти під управлінням уряду суб'єкт політики, ядро політичної системи. Ви́борче право — в об'єктивному сенсі;— система правових норм, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з виборами органів держави й місцевого самоврядування.
9.
10. Правопорушення — це суспільно небезпечне або суспільно шкідливе протиправне винне діяння деліктоздатної особи, яке тягне за собою юридичну відповідальність. Класифікувати правопорушення можна за такими критеріями: За ступенем суспільної небезпеки, За сферами суспільного життя, За формами вини. Причини правопорушень — це соціальні явища та біологічні особливості особи, що призводять до протиправної поведінки. Отже, загальними причинами правопорушень є: економічні причини, соціальні, політичні, ідеологічні, юридичні причини, у правоохоронній діяльності.
11. Праву притаманні ознаки, що характеризують його як специфічну систему регулювання суспільних відносин. Розглянемо їх. Нормативність. Право має нормативний характер: права й обов’язки, якими володіє кожна людина чи юридична особа, не довільні, а чітко визначені правовими нормами. Нормативність означає, що право представлене нормами — правилами поведінки, що визначають права й обов’язки учасників регульованих відносин, їхню відповідальність. Формальна визначеність. Норми права офіційно закріплюються в нормативних актах та інших письмових джерелах, що підлягають однаковому тлумаченню і виконанню. Держава надає форму правовому змісту. Загальнообов’язковість права виявляється в тому, що всі члени суспільства повинні обов’язково виконувати вимоги, які містяться в нормах права. Загальнообов’язковість повинна розповсюджуватись не лише на громадян, їх об’єднання, посадових і службових осіб, але й на державу в цілому: у правовій державі сама держава додержується принципу загальнообов’язковості права. Правові встановлення обов’язкові для усіх, кому вони адресовані. Забезпеченість можливістю державного примусу. Це специфічна ознака права, що відрізняє його від інших засобів соціального регулювання: моралі, звичаїв, корпоративних норм та ін. Держава, що має монополію на здійснення примусу, являє собою необхідний зовнішній фактор існування і функціонування права. Історично право виникло і розвивалося у взаємодії з державою, спочатку виконуючи головним чином охоронну функцію. Свідомо-вольовий характер права. Право — прояв волі та свідомості людей. Інтелектуальна сторона права полягає в тому, що воно є формою відображення соціальних закономірностей і суспільних відносин — предмета правового регулювання. У праві виражаються потреби, інтереси, цілі суспільства, окремих осіб і організацій. Системність. Право являє собою складне системне утворення. Норми права являють собою не просту сукупність, суму, а систему, якій притаманні внутрішня погодженість, упорядкованість, взаємозв’язки складових елементів. Первинним елементом системи права є правові норми, що поєднуються у більші утворення — інститути права і правові галузі. Універсальність. — право, здатне регулювати різні за природою суспільні відносини, є універсальним суспільним регулятором.
12. Юридична відповідальність — різновид соціальної відповідальності, який закріплений у законодавстві і забезпечуваний державою юридичний обов'язок правопорушника пізнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належать. Іншими словами, це застосування до винної особи примусових заходів за вчинене правопорушення. Дієзда́тність — це здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
13. Основні джерела (форми) права: правовий звичай; правовий (судовий, адміністративний) прецедент; нормативноправовий договір; нормативноправовий акт.
14. Юридична відповідальність — це передбачений чинним законодавством обов'язок правопорушника зазнати примусового позбавлення певних благ (особистого, майнового або організаційного характеру) за вчинене правопорушення. Залежно від того, до якої галузі законодавства належить правова норма, що порушена та який вид правопорушення вчинено розрізняють і види юридичної відповідальності: Конституційна відповідальність полягає у застосуванні до державних органів, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, об'єднання громадян, окремих громадян за порушення норм Конституції. Кримінальна відповідальність полягає у застосуванні до винної осудної фізичної особи, яка вчинила злочин, заходів державного осуду у вигляді позбавлення або обмеження особистого, майнового або іншого характеру (покарання). Адміністративна відповідальність полягає у застосуванні до винних фізичних, юридичних чи посадових осіб адміністративних стягнень за вчинення адміністративного порушення. Застосовується судом, органами державного управління, державними комісіями, інспекціями, посадовими особами до осіб, які не підпорядковані їм по службі. Адміністративна відповідальність не тягне за собою стану судимості; Цивільна відповідальність полягає у застосуванні до фізичних чи юридичних осіб цивільноправових стягнень за порушення договірних зобов'язань, заподіяння позадоговірної майнової шкоди, а також порушення особистих майнових прав. Дисциплінарна відповідальність полягає у застосуванні адміністрацією підприємства, установи, організації заходів дисциплінарного впливу на працівника за вчинення ним дисциплінарного проступка.
15. Сімейний кодекс встановлює такий перелік суб’єктів сімейних правовідносин: подружжя; батьки, діти, усиновлювачі, усиновлені; баба, дід, прабаба, прадід, онуки, правнуки; рідні брати, рідні сестри, мачуха, вітчим, падчерка, пасинок.
16. Правопору́шення — неправомірне (протиправне) винне діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи, за вчинення якого особа може бути притягнута до юридичної відповідальності. Зло́чин — злодіяння, злий вчинок з точки зору тієї чи іншої системи цінностей, людини, групи людей, чи людства в цілому.
18. Громадянство — це стійкий правовий зв'язок особи з конкретною державою. Громадянство України набувається: за народженням; за територіальним походженням; внаслідок прийняття до громадянства; внаслідок поновлення у громадянстві; внаслідок усиновлення; внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування; внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; внаслідок встановлення батьківства; за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України. Світовий досвід правового регулювання громадянства свідчить, що громадянство може припинятися за такими підставами: відповідно до закону; позбавлення громадянства; внаслідок виходу або відмови від громадянства; на підставі міжнародних договорів; внаслідок припинення існування держави, як суб’єкта міжнародного права.
19. До правового статусу особи входять наступні базові елементи: правосуб'єктність; права, свободи, обов'язки, законні інтереси; юридична відповідальність; гарантії правового статусу.
20. Пра́во — це обумовлена природою людини і суспільства система регулювання суспільних відносин, що виражає свободу особистості, та якій притаманні нормативність, формальна визначеність в офіційних джерелах і забезпеченість можливістю державного примусу. Правова поведінка — це соціальна поведінка особи (дія або бездіяльність) свідомо вольового характеру, яка є врегульованою нормами права і спричиняє юридичні наслідки.
21. Правові категорії "особа", "людина" і "громадянин" нерозривно пов'язані між собою, але водночас вони не є тотожними. "Людина" є переважно біологічним поняттям, яке стосується кожної людської істоти від її народження. "Особа" - переважно загальнолюдське, соціальне поняття. "Громадянин" - політико-правове поняття, пов'язане з державою та правом. Отож, в усіх випадках йдеться про людину, проте ці поняття є ширшими чи вужчими стосовно одне одного. Людина - це розумна суспільна істота, яка живе в певному соціальному середовищі, є членом сім'ї, представником нації, соціальної групи тощо. Відносини людини з суспільством, її суспільний статус характеризуються поняттям "особа". Це поняття охоплює як громадян держави, так і іноземців, осіб без громадянства, які проживають на території даної держави. Отож, зазвичай поняття "особа" пов'язане зі становищем людини в суспільстві. Правовий статус особи визначають її природні права, свободи та обов'язки, які надані людині і забезпечують ЇЇ право та дієздатність. Громадянин - це людина, яка правовим чином, тобто отримуючи від держави певні права та маючи перед нею певні обов'язки, пов'язана з конкретною державою.
22. Підставами настання юридичної відповідальності є такі: Фактична підстава - те, за що суб'єкт фінансового права несе відповідальність, тобто конкретні його дії або бездіяльність. Нормативна підстава - наявність норми права, яка забороняє
соціально шкідливу (небезпечну) поведінку у сфері фінансової
діяльності держави, органів місцевого самоврядування та встановлює
відповідні санкції за порушення цієї норми суб'єктами фінансового
права. Підстави звільнення від юридичної відповідальності: Зміна обстановки на час розгляду справи в суді, коли діяння перестає бути суспільно небезпечним; Саме особа перестала бути суспільно небезпечним в силу подальшого бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці; Заміна кримінального покарання іншим (адміністративним, дисциплінарним) або передача особи на поруки, в товариський суд; Умовно-дострокове звільнення від покарання; Звільнення від кримінальної відповідальності, особливо в щодо неповнолітніх.
23. Основні теорії походження держави: Теологічна теорія виникла за часів глибокої давнини. Відповідно до неї державний устрій було даровано людям вищими силами на виконаннябожественного задуму влаштування світу. Усяка влада, таким чином, походить від бога. Верховний правитель є або уособленням божества, або його представником на землі. Згідно з ученням одного з яскравих представників цього напряму — середньовічного католицького філософаФоми Аквінського (ХІІІ століття) будь-яке посягання на владу правителя є посяганням на самого Бога і заздалегідь приречене на невдачу.Поняття «держава» і «влада правителя» ототожнюються, і ні в якому разі не можуть розглядатися окремо одне від одного. Лише свята церква, як пряме представництво Бога на Землі, може критикувати правителя або позбавляти його влади під приводом того, що дії правителя не відповідають божественній волі. Антропологічна (патріархальна) теорія. Давньогрецький філософ Аристотель, який уперше сформулював цю теорію в IV столітті до нашої ери, указував, що людина за своєю природою є «істотою політичною». Вона не може жити без суспільства, і з цієї необхідності в об'єднанні виникаєсім'я. Сім'ї об'єднуються в селище, а селища в місто-державу. У XIX столітті ці погляди розвинулися у патріархальній теорії англійця Роберта Філмера, згідно з якою держава виникла в процесі механічного з'єднання родів у племена, а племен — у більш велику спільноту. Договірна теорія. Теорію суспільного договору Томаса Гоббса, Джона Локка, Жан-Жака Руссо було сформульовано в XVI — XIX столітті. Згідно з цією теорією держава виникає з об'єктивної потреби людей у спеціальному механізмі, який міг би регулювати відносини між індивідами, вирішувати соціальні конфлікти. Виходячи з цієї необхідності люди домовилися між собою про передачу своїх політичних прав (або їхніх частин), загальній організації, створивши таким чином державу. Психологічна теорія. Автори — французький дипломат граф Жозеф Артюр де Гобіно, який опублікував у 1853 — 1855 роках «Есе про нерівність людських рас» і англійський письменник XIX століття Х'юстон Стюарт Чемберлен. Держава виникає з психологічної потреби більшостілюдей як організація, створена для управління суспільством творчою меншиною, вона покликана бути основою адекватної ієрархічноїсоціально-політичної структури. Походження держави пов'язується з людською психікою, якій притаманна потреба копіювати дії та підкорятисялідеру — видатній особі, яка здатна керувати суспільством. Теорію завоювання було розроблено в XIX столітті Людвігом Гумпловичем, К. Оппенгеймером, Е. Тюрінгом, Карлом Каутським. Походженнядержави пов'язується з притаманними історії розвитку людства війнами, що є проявом закону природи, який передбачає підкорення слабких сильними. Для закріплення такого підкорення і створюється держава як особливий апарат примусу. Історико-матеріалістичну теорію походження держави було розроблено в XIX столітті Карлом Марксом і Фрідріхом Енгельсом. Поява держави зумовлюється економічними причинами: суспільним поділом праці, виникненням приватної власності та розшаруванням суспільствана соціальні верстви з протилежними економічними інтересами. Економічно пануючий у суспільстві клас сконцентрував у своїх руках не лише власність, але і необхідну для її захисту політичну владу. У цих умовах громадянське самоврядування, що існує при родовому ладі, поступово замінилося спеціальною політичною організацією — державою, за допомогою якої економічно пануючий клас захищає свої інтереси, підтримуючи своє привілейоване положення в суспільстві і придушуючи опір експлуатованих класів.
24. Шлюб — історично зумовлена, санкціонована й регульована суспільством форма взаємин між чоловіком та жінкою, яка визначає їхні права та обов'язки одного щодо іншого й щодо дітей. Систе́ма пра́ва — це сукупність чинних принципів і норм права, якій притаманні єдність, узгодженість, диференціація (поділ) і згрупованість норм у відносно самостійні структурні утворення (інститути, галузі та підгалузі права).
25.
26. Конституційне право України - провідна галузь права України. Вона являє собою систему правових норм, що регулюють відносини народовладдя. Через них забезпечується організаційна й функціональна єдність суспільства України як цілісної соціальної системи. При цьому закріплюються основи конституційного ладу України, загальні засади правового статусу людини і громадянина, територіальний устрій, система державних органів, основні положення і принципи організації місцевого самоврядування в Україні.
Отож, предметом галузі конституційного права України є особливе коло суспільних відносин, що виникають у процесі організації та здійснення публічної влади в Україні - державної та місцевої (місцеве самоврядування). Ці відносини характеризуються певною специфікою, а саме; стосуються всіх найважливіших сфер життєдіяльності суспільства; виступають як базові в політичній, економічній, духовній, соціальній та інших сферах життя суспільства. Саме тому можна стверджувати, що структуру предмета галузі конституційного права України складають: відносини політичного характеру (наприклад, форма правління, форма державного устрою); найважливіші економічні відносини (скажімо, регламентація існуючих форм власності і механізмів її захисту); відносини, що стосуються правового статусу людини і громадянина (громадянство, основні права, свободи, обов'язки та ступінь їх гарантованості з боку держави); відносини, що складаються в процесі реалізації права народу України на самовизначення і пов'язані з державно-територіальним устроєм України; відносини щодо організації та діяльності державного апарату України; відносини, які визначають діяльність органів місцевого самоврядування.
Отже, конституційно-правові відносини - це суспільні відносини, врегульовані конституційно-правовими нормами, суб'єкти яких наділяються взаємними правами та обов'язками, згідно з котрими вони повинні функціонувати.
27. При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати:паспорт або інший документ, що посвідчує особу;копію довідки про присвоєння ідентифікаційного коду; трудову книжку; у випадках, передбачених законодавством, також: • документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію); • довідку про стан здоров'я; • інші документи. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.
28. Законність — це багатоаспектне (принцип, метод, режим) соціально-правове явище, що характеризує організацію і функціонування суспільства і держави на правових засадах. Прогу́л — неявка на роботу чи відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин.
29. Правопорушення — це суспільно небезпечне або суспільно шкідливе протиправне винне діяння деліктоздатної особи, яке тягне за собою юридичну відповідальність. Класифікувати правопорушення можна за такими критеріями: За ступенем суспільної небезпеки, За сферами суспільного життя, За формами вини. Причини правопорушень — це соціальні явища та біологічні особливості особи, що призводять до протиправної поведінки. Отже, загальними причинами правопорушень є: економічні причини, соціальні, політичні, ідеологічні, юридичні причини, у правоохоронній діяльності.
30.
31. Сімейний кодекс встановлює такий перелік суб’єктів сімейних правовідносин: подружжя; батьки, діти, усиновлювачі, усиновлені; баба, дід, прабаба, прадід, онуки, правнуки; рідні брати, рідні сестри, мачуха, вітчим, падчерка, пасинок.
32. Спадщина — матеріальні і нематеріальні цінності, права та обов'язки, що передаються в спадок. Спадщина - явища культури, науки, побуту, що залишилися від попередніх часів, від попередніх діячів, поколінь. Спадшина -те, що залишилося від попередника, наслідки чийогось панування, чиєїсь діяльності, якогось процесу. Спадщина - комплекс прав та обов'язків померлої фізичної особи, що переходить до спадкоємців. Пра́во — це обумовлена природою людини і суспільства система регулювання суспільних відносин, що виражає свободу особистості, та якій притаманні нормативність, формальна визначеність в офіційних джерелах і забезпеченість можливістю державного примусу.
33. Громадя́нське суспі́льство — система інститутів поза межами державних та комерційних, яка забезпечує самоорганізацію та розвиток населення; це сукупність громадянських і соціальних інституцій і організаційних заходів, які формують базис реально функціонуючого суспільства на противагу і доповнення виконавчих структур держави (незалежно від політичної системи).
34. Функції права – це основні напрямки його впливу на суспільні відносини. Функції права поділяються на: - ідеологічно-виховну – право формує у людини певний світогляд, виховує в неї зразки правомірної поведінки; - регулятивна спрямована на врегулювання суспільних відносин способом закріплення бажаної поведінки в тих чи інших галузях чи інститутах права. - охоронна функція – спрямована на охорону відповідної системи суспільних відносин, на забезпечення їхньої недоторканності з боку правопорушників, на недопущення правопорушень; - примусова функція – виховання громадян.
Принципи права – це закріплені у вихідні нормативно-керівні положення, що характеризують його зміст, основи, зазначені в ньому закономірності суспільного життя. Визнаються наступні принципи: 1. Принцип гуманізму – домінування у формування функціонуванні правової системи невід’ємних прав і свобод людини. 2. Принцип рівності громадян перед законом – всі громадяни рівні незалежно від національної, статевої, релігійної й іншої належності. 3. Принцип демократизму – право, законодавство адекватно відображають волю народу. 4.Принцип законності – здійснення всіх правових форм діяльності держави, функціонування громадянського суспільства, громадян на основі і у відповідності з нормами права, природними правами і обов’язками людини. 5. Принцип взаємної відповідальності держави і особи – не тільки особа відповідальна перед державою, але й держава перед особою.
35. Ознаки юридичної особи: Участь у цивільному обороті від свого імені. Керівники філій і представництв юридичних осіб діють на підставі довіреності, отриманої ними від юридичної особи до складу якого вони входять; Юридична особа не є будь-яким колективним суб'єктом. Це колективний суб'єкт у певній галузі діяльності — господарській, соціально-культурній, змістом якої є товарно-грошові відносини, участь у цивільному (майновому) обороті; Наявність відособленого майна. Ця ознака в чистому вигляді втілена на господарських товариствах, які володіють майном, переданим ним засновником, на праві власності. Правовий режим майна інших юридичних осіб визначається засновниками цих осіб, які можуть залишити за собою право власності на майно, яким вони наділяють створювану ними юридичну особу; Виступ у цивільному обороті від свого імені. Кожна юридична особа має своє найменування. Від свого імені вона набуває права та несе обов’язки; Обмежена відповідальність. Засновники господарських товариств не відповідають за зобов'язаннями цих товариств, останні відповідають перед кредиторами власним майном; Здатність бути позивачем або відповідачем у суді.
36. Права́ людини — це природні можливості індивіда, що забезпечують його життя, людську гідність і свободу діяльності у всіх сферах суспільного життя. В цілому форма держави — це її устрій, який проявляється в характері політичних відносин громадян між собою, громадян і держа-ви в процесі здійснення нею управління суспільними справами; сукупність способів організації, устрою і здійснення державної влади, що виражають її сутність.
37. Пра́во — це обумовлена природою людини і суспільства система регулювання суспільних відносин, що виражає свободу особистості, та якій притаманні нормативність, формальна визначеність в офіційних джерелах і забезпеченість можливістю державного примусу. Праву притаманні ознаки, що характеризують його як специфічну систему регулювання суспільних відносин. Розглянемо їх. Нормативність. Право має нормативний характер: права й обов’язки, якими володіє кожна людина чи юридична особа, не довільні, а чітко визначені правовими нормами. Нормативність означає, що право представлене нормами — правилами поведінки, що визначають права й обов’язки учасників регульованих відносин, їхню відповідальність. Формальна визначеність. Норми права офіційно закріплюються в нормативних актах та інших письмових джерелах, що підлягають однаковому тлумаченню і виконанню. Держава надає форму правовому змісту. Загальнообов’язковість права виявляється в тому, що всі члени суспільства повинні обов’язково виконувати вимоги, які містяться в нормах права. Загальнообов’язковість повинна розповсюджуватись не лише на громадян, їх об’єднання, посадових і службових осіб, але й на державу в цілому: у правовій державі сама держава додержується принципу загальнообов’язковості права. Правові встановлення обов’язкові для усіх, кому вони адресовані. Забезпеченість можливістю державного примусу. Це специфічна ознака права, що відрізняє його від інших засобів соціального регулювання: моралі, звичаїв, корпоративних норм та ін. Держава, що має монополію на здійснення примусу, являє собою необхідний зовнішній фактор існування і функціонування права. Історично право виникло і розвивалося у взаємодії з державою, спочатку виконуючи головним чином охоронну функцію. Свідомо-вольовий характер права. Право — прояв волі та свідомості людей. Інтелектуальна сторона права полягає в тому, що воно є формою відображення соціальних закономірностей і суспільних відносин — предмета правового регулювання. У праві виражаються потреби, інтереси, цілі суспільства, окремих осіб і організацій. Системність. Право являє собою складне системне утворення. Норми права являють собою не просту сукупність, суму, а систему, якій притаманні внутрішня погодженість, упорядкованість, взаємозв’язки складових елементів. Первинним елементом системи права є правові норми, що поєднуються у більші утворення — інститути права і правові галузі. Універсальність. — право, здатне регулювати різні за природою суспільні відносини, є універсальним суспільним регулятором.
38. Референдум — в державному праві прийняття електоратом (виборцями) рішення з конституційних, законодавчих чи інших внутрішньо чи зовнішньополітичних питань; Залежно від тих чи тих ознак референдуми поділяються на певні види. Розрізняють імперативний і консультативний, конституційний і законодавчий, обов'язковий і факультативний референдуми. З точки зору порядку проведення референдум можна розглядати як референдний (референдарний) процес, що охоплює такі процедури: призначення (проголошення) референдуму; підготовка і проведення референдуму; голосування і визначення підсумків референдуму; опублікування і введення у дію законів та інших рішень, прийнятих на референдумі.
39. Не можуть бути усиновлювачами особи, які: 1) обмежені у дієздатності; 2) визнані недієздатними; 3) позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені; 4) були усиновлювачами іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним з їхньої вини; 5) перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері; 6) зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами; 7) не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу); 8) страждають на хвороби, перелік яких затверджений Міністерством охорони здоров'я України.
40. Спадщина — матеріальні і нематеріальні цінності, права та обов'язки, що передаються в спадок. Спадщина - явища культури, науки, побуту, що залишилися від попередніх часів, від попередніх діячів, поколінь. Спадшина -те, що залишилося від попередника, наслідки чийогось панування, чиєїсь діяльності, якогось процесу. Спадщина - комплекс прав та обов'язків померлої фізичної особи, що переходить до спадкоємців. Держа́ва — формальний інститут, який є формою організації політичної спільноти під управлінням уряду суб'єкт політики, ядро політичної системи.
41. Цивільне право регулює такі види суспільних відносин: Майнові, які виникають у зв'язку з володінням, користуванням, розпорядженням майном і переходом майна від одного суб'єкта до іншого. Такими, наприклад, відносинами є відносини власності. Особисті немайнові. їхніми особливостями є те, що вони невіддільні від особи, не мають внутрішнього економічного змісту, їх предметом є нематеріальні блага (ім'я, честь, гідність, ділова репутація, особисте життя, авторство на твори літератури, науки, мистецтва, винаходи, корисні моделі тощо). Особисті немайнові права можуть бути пов'язані з майновими (наприклад, авторство на твори) або ж не пов'язані з ними (наприклад, честь і гідність). Учасниками (суб'єктами) цивільних правовідносин є: фізичні особи (громадяни) і юридичні особи.
42. Трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: +змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації чи перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; + виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи; +систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або Правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення; +прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин; +нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців поспіль внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки з вагітності й пологів, якщо законодавством не встановлено триваліший строк збереження місця роботи (посади) за певного захворювання. За працівниками, які втратили працездатність через трудове каліцтво чи професійне захворювання, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності; +поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу; +появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; +вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу; +одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого виокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами; +винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу; +вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи.
43. Ознаки правової держави.
1. Верховенство закону у всіх сферах життя суспільства
2. Діяльність органів правової держави базується на принципі поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову.
3. Взаємна відповідальність особистості і держави.
4. Реальність прав і свобод громадянина, їх правова і соціальна захищеність.
5. Політичний і ідеологічний плюралізм, що полягає у вільному функціонуванні різноманітних партій, організацій, об'єднань, що діють у рамках конституції, наявності різноманітних ідеологічних концепцій, течій, поглядів.
6. Стабільність законності і правопорядку в суспільстві.
44. Зло́чин — злодіяння, злий вчинок з точки зору тієї чи іншої системи цінностей, людини, групи людей, чи людства в цілому. Проступок — протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено відповідальність за проступки.
45. Трудови́й догові́р — угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (далі власник), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник — виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором й угодою сторін. Зміст трудового договору становить сукупність умов, що визначають взаємні права і обов'язки працівника та роботодавця. Юридичне значення умов трудового договору полягає у тому, що: а) вони с обов'язковими для працівника та роботодавця; б) впливають на юридичну долю договору та трудових правовідносин, що виникають на його підставі; в) їх невиконання може спричинити негативні правові наслідки. Сторонами трудового договору виступають роботодавець і найманий працівник. На стороні роботодавця стороною виступає власник або уповноважений ним орган чи фізична особа.
46..
47. Основні джерела (форми) права: правовий звичай; правовий (судовий, адміністративний) прецедент; нормативноправовий договір; нормативноправовий акт
48. Шлюб — історично зумовлена, санкціонована й регульована суспільством форма взаємин між чоловіком та жінкою, яка визначає їхні права та обов'язки одного щодо іншого й щодо дітей. Держа́ва — формальний інститут, який є формою організації політичної спільноти під управлінням уряду суб'єкт політики, ядро політичної системи.
49. Криміна́льне пра́во — одна з фундаментальних галузей права, законодавства України, наука (доктрина) і навчальна дисципліна. Кримінальне право як галузь права — це система (сукупність) юридичних норм, що встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами, і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що їх вчинили. До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарань: штраф; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна; арешт; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі.
50.
51. Основні теорії походження держави: Теологічна теорія виникла за часів глибокої давнини. Відповідно до неї державний устрій було даровано людям вищими силами на виконаннябожественного задуму влаштування світу. Усяка влада, таким чином, походить від бога. Верховний правитель є або уособленням божества, або його представником на землі. Згідно з ученням одного з яскравих представників цього напряму — середньовічного католицького філософаФоми Аквінського (ХІІІ століття) будь-яке посягання на владу правителя є посяганням на самого Бога і заздалегідь приречене на невдачу.Поняття «держава» і «влада правителя» ототожнюються, і ні в якому разі не можуть розглядатися окремо одне від одного. Лише свята церква, як пряме представництво Бога на Землі, може критикувати правителя або позбавляти його влади під приводом того, що дії правителя не відповідають божественній волі. Антропологічна (патріархальна) теорія. Давньогрецький філософ Аристотель, який уперше сформулював цю теорію в IV столітті до нашої ери, указував, що людина за своєю природою є «істотою політичною». Вона не може жити без суспільства, і з цієї необхідності в об'єднанні виникаєсім'я. Сім'ї об'єднуються в селище, а селища в місто-державу. У XIX столітті ці погляди розвинулися у патріархальній теорії англійця Роберта Філмера, згідно з якою держава виникла в процесі механічного з'єднання родів у племена, а племен — у більш велику спільноту. Договірна теорія. Теорію суспільного договору Томаса Гоббса, Джона Локка, Жан-Жака Руссо було сформульовано в XVI — XIX столітті. Згідно з цією теорією держава виникає з об'єктивної потреби людей у спеціальному механізмі, який міг би регулювати відносини між індивідами, вирішувати соціальні конфлікти. Виходячи з цієї необхідності люди домовилися між собою про передачу своїх політичних прав (або їхніх частин), загальній організації, створивши таким чином державу. Психологічна теорія. Автори — французький дипломат граф Жозеф Артюр де Гобіно, який опублікував у 1853 — 1855 роках «Есе про нерівність людських рас» і англійський письменник XIX століття Х'юстон Стюарт Чемберлен. Держава виникає з психологічної потреби більшостілюдей як організація, створена для управління суспільством творчою меншиною, вона покликана бути основою адекватної ієрархічноїсоціально-політичної структури. Походження держави пов'язується з людською психікою, якій притаманна потреба копіювати дії та підкорятисялідеру — видатній особі, яка здатна керувати суспільством. Теорію завоювання було розроблено в XIX столітті Людвігом Гумпловичем, К. Оппенгеймером, Е. Тюрінгом, Карлом Каутським. Походженнядержави пов'язується з притаманними історії розвитку людства війнами, що є проявом закону природи, який передбачає підкорення слабких сильними. Для закріплення такого підкорення і створюється держава як особливий апарат примусу. Історико-матеріалістичну теорію походження держави було розроблено в XIX столітті Карлом Марксом і Фрідріхом Енгельсом. Поява держави зумовлюється економічними причинами: суспільним поділом праці, виникненням приватної власності та розшаруванням суспільствана соціальні верстви з протилежними економічними інтересами. Економічно пануючий у суспільстві клас сконцентрував у своїх руках не лише власність, але і необхідну для її захисту політичну владу. У цих умовах громадянське самоврядування, що існує при родовому ладі, поступово замінилося спеціальною політичною організацією — державою, за допомогою якої економічно пануючий клас захищає свої інтереси, підтримуючи своє привілейоване положення в суспільстві і придушуючи опір експлуатованих класів.
52.. Дієзда́тність — це здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Виробничий час — це установлений законодавством відрізок календарного часу, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка роботи та умов трудового договору повинен виконувати свої трудові обов'язки.
53.
54.
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 33 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
| И.о. директора МОУ ДОД ДЮЦ «Лидер» ___Н.И. Кудряшова | | | Курту Воннегуту посвящается 1 страница |