Пасічник Михайло Павлович

Пасічник Михайло Павлович

Пасічник Михайло Павлович народився 4 квітня 1953 року в с. Половецьке Бердичівського району Житомирської області.

Закінчив Житомирський педагогічний інститут. Вчителював, був на журналістській роботі, шість років (1979–1985) був головою Житомирського обласного літературного об'єднання, нині — з 2007 року — голова Житомирської обласної організації НСПУ.

Автор книжок «Робота», «Право на дорогу», «Робочий день бджоли», «Хлібні заповіти», «Корабельний ліс», «Роса та іній літ і зим», «Скіфське моє Половецьке», «Рясен ряст», «Наші з Савичем дороги» (дитячі оповідання), «Роса та іній літ і зим» (вибрані твори у 2-х томах), «В режимі стиснутих пружин», «Не розминутися б із собою», «Меди молодих медитацій», «Водоспадний злам», «Бджолині пасовиська», «У вільх цих кров моєї групи», «Бджолині вибори», "Свідомість удосвіта", "То - біла гарячка Росії" та ін.

Лауреат обласних премій імені М. Шпака, імені Бориса Тена, Всеукраїнських імені Олександра Олеся, імені Василя Юхимовича, Імені Івана Огієнка, імені Лесі Українки.

Має дві дорослі доньки Наталю і Оленку, а також п'ятеро внуків. Найстарша, Петруняк Анна Вікторівна, закінчила Таврійський університет (філологічний факультет, українське віддділення), найменшій Валерії три рочки. Вікторія, Михайлик і Василько — школярі.

Дружина Галина Андріївна за фахом бібліотекар, нині на пенсії.

Відзнака Президента України — ювілейна медаль «20 років незалежності України» (19 серпня 2011)^[1] Почесний громадянин Бердичівського району (Серпень 2012 р.), нагороджений найвищою відзнакою Житомирської області "Честь і слава Житомирщини" (Квітень 2013 р.).

Прискорення провокувало нас

Не раз в житті, ой лишенько, не раз!

Але ніхто не пробував на світі

Сповільнити чи зупинити час.

Травичка, глиця, - прохолодний мох,

І дуб тисячолітній, що не всох, -

І сонце в небі, й вітер, і суниці…

Не сумнівайся – все це творить Бог!

Весь світ читав Шевченків заповіт –

Сховайте і вставайте, і порвіть!

Чому ж ми й досі носимо кайдани,

Дивуючи цим всенький білий світ?

Він зна, заради чого жить,

Й живе заради цього, -

Ледачий знає, що робить,

Щоб не робить нічого…

Я молодіть навчуся у весни,

Не сивіти навчуся у сосни,

А в кого я навчуся не вмирати?

Не скаже Час – учитель мій сумний.

Прикривши посмішкою рот,

Судьба моя лукава

Вмикає лівий поворот

І поверта направо…

Волошки – не бур’ян, не квіти навіть,

Й хоч з них не буде хліба на столі,

Волошки – не бур’ян, волошки – пам'ять

Небесного походження Землі.

Коли нас в житті залишає щось чисте,

Тоді тільки свій помічаємо бруд.

Крім того, що люблю, нічого

Тобі не заподіяв злого.

Червоніть не соромно, дитино,-

Соромно в житті не червоніть.

Перепливу через ріку Печаль,

Переживу свій страх, свій біль, свій жаль.

Сльозу ковтну, візьму її на сміх,

Слова знайду, щоб не сказати їх…

Дата добавления: 2015-10-21