У доісторичну епоху Японію називали Тойо-Асіхара-Мідзухо-но-куні

У доісторичну епоху Японію називали Тойо-Асіхара-Мідзухо-но-куні

Розташування Японії на стику трьох тектонічних плит Тихого Океану, є причиною частих землетрусів і підвищеної вулканічної активності на архіпелазі. Найвищою горою-вулканом країни є гора Фудзі висота якої складає 3 776 м. Останні найбільші землетруси сталися 1995(землетрус в Кобе), 2004 (землетрус в Ніїґата), а також 2011 років. Існує багато гейзерів і гарячих природних ванн онсен, які використовуються для відпочинку.

Японські острови, які простягаються з півночі на південь, лежать у шести кліматичних зонах.

Перші люди заселили територію сучасної Японії в пізньомупалеоліті. З 11 тисячоліття до н. е. виникає «культура Дзьомон», носії якої були мисливцями-збирачами і творцями «пламенистої» декоративної кераміки. З настанням доби Яйої (300 р. до н. е. — 300 р.) на Японських островах поширюється поливне рисівництво і техніка обробки металів, які принесли з собою мігранти з Маньчжуріїта Кореї. У китайських хроніках «Пізня хроніка Хань» та «Вей ши» з'являються перші згадки про державні утворення Японського архіпелагу. Серед них країна Яматай, на чолі з королівною-шаманкою Хіміко.

Поява самураїв поклала початок боротьбі за перерозподіл влади, яка здавна належала аристократам. Першими самураїськими диктаторами стали представники роду Тайра, який 1185 року було повалено зусиллями родини Мінамото. Останні, на чолі з Мінамото но Йорітомо заснували перший самурайський уряд — сьоґунат у місті Камакура. Цей уряд спромігся відбити монгольські навали 1274і 1281 років, але занепав через невдалу внутрішню політику.

Другим самурайським урядом був сьоґунат Муроматі, заснований1338 року Асікаґою Такаудзі. Його нащадкам не вдалося створити ефективний централізований апарат, що стало причиною поступового розпаду Японії на регіональні протодержавні утворенняпровінційних володарів. Війна Онін (1467—1477) прискорила децентралізацію країни. Доба самурайських міжусобиць отримала назву період «воюючих країн».

Панівною релігією мешканців Японії є автохтонне язичництво — синто. Воно поєднує в собі елементи анімізму, фетишизму, тотемізму та примітивної магії. Об'єктом вшанування цього пантеїстичного культу є божества камі — духи природи, визначні діячі минулого, герої японського фольклору. Історично синто розвивалося в діалозі з буддизмом, даосизмом, конфуціанством іхристиянством, які справили вплив на еволюцію язичницького світогляду, пантеону та обрядовості. Синто було державною релігією Японії протягом 1870—1945 років. Її первосвященником виступавІмператор, нащадок богині сонця Аматерасу. Після секуляризації країни у другій половині 20 століттясинто втратило державну підтримку, однак залишилося популярним серед японців. За урядовою статистикою станом на грудень 2008 року близько 105,8 мільйонів японців вважали себе синтоїстами^[27]. Вони приписані до 88 тисяч громад, більшість з яких об'єднано в Асоціацію синтоїстьких святилищ^[28] під егідою Святилища Ісе^[27][10].

Другою за значенням релігією Японії є буддизм. Він поширився в країні у 5 — 7 століттях зусиллями корейських та китайських ченців-проповідників. Ця релігія представлена декількома течіями, найбільшими з яких є езотеричний буддизм, амідаїзм, нітірен-буддизм та дзен. Кожна з течій поділяється на ряд дрібних сект. Спільним для всіх напрямків є визначення буття як страждального кола перероджень. Спасіння від буття полягає у виході з нього, шляхом звільнення від пристрастей і досягнення просвітлення — нірвани. Існування трансцендентального Бога чи Абсолюту, людськоїдуші та вічності заперечується. За даними Міністерства культури станом на 2008 рік понад 89,5 мільйонів жителів Японії сповідували буддизм^[27]. Завдяки традиції синто-буддистського синкретизму, частина буддистів є одночасно синтоїстами. Станом на 2000 рік найбільша кількість вірян-буддистів належала до амідаїстької течії буддизму (19,5 млн), а саме Істинної секти Чистої землі (6,9 млн)^[29]. Другою за величною течією був нітірен-буддизм (17 млн), з його найвпливовішою сектою Нітірен (3,5 млн). Третє місце посідали групи сект езотеричного буддизму — Сінґон (12,7 млн) таТендай (3,4 млн). Дзен-буддизм сповідували 3,5 млн чоловік, а вірянами найстаріших сект, так званого, «нарського буддизму» були лише 0,7 млн осіб^[30].

Велика статуя будди Аміди (монастирКотокуїн, Камакура, Канаґава).

Християнство — третя найбільша релігія країни. Японці познайомилися з ним у 16 столітті, завдяки діяльності католицьких місіонерів Товариства Ісуса. Церква швидко розросталася, проте через інтриги буддистського духовенства зазнала репресій і була заборонена впродовж 17 — 19 століття.1873 року японський уряд скасував заборону і проголосив свободу совісті. Завдяки тому, що християни допомогли японцям створити новітню систему освіти, християнство стало панівною релігією в середовищі японської інтелігенції. Станом на 2008 рік кількість практикуючих японських християн різних деномінацій складала 2,14 мільйони осіб^[27]. За даними 2000 року більша частина з них належала до Римо-католицької церкви — 442 тисяч осіб^[30][31]. Решта була вірянами переважнопротестантських конфесій. В країні також діє нечисленна Японська православна церкваМосковського патріархату^[32] та місія Української-православної церкви Київського патріархату^[33] в Токіо.

Дата добавления: 2015-10-21