Соціальні гарантії у сфері зайнятості передбачені Конституцією України, Законом України "Про зайнятість населення", Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".
Державне регулювання зайнятості - це формування і реалізація державної політики у сфері зайнятості населення з метою створення умов для забезпечення повної та продуктивної вільно обраної зайнятості і соціального захисту в разі настання безробіття. [1]
Реалізація державних гарантій соціального захисту громадян від безробіття забезпечується шляхом: загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; наданням гарантій працівникам, які втратили роботу у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці; наданням додаткових гарантій для окремих категорій громадян, які не здатні на однакових умовах конкурувати на ринку праці; наданням гарантій для осіб і обмеженими фізичними та розумовими можливостями; добровільної участі громадян у недержавному страхуванні від безробіття. Визнання громадянина безробітним здійснюється державною службою зайнятості за місцем проживання громадянина шляхом реєстрації в день звернення. Зареєстровані безробітні мають право на: • одержання від державної служби зайнятості інформації про свої права та обов'язки у статусі безробітного, обов'язки державних органів щодо зайнятості та соціального захисту від безробіття; • одержання від державної служби зайнятості консультаційних, інформаційних та профорієнтаційних послуг з метою вибору професії та працевлаштування; • одержання від державної служби зайнятості інформації щодо відомостей про себе, які містяться в банку даних державної служби зайнятості, забезпечення їх конфіденційності, якщо особа вважає їх такими; • одержання від державної служби зайнятості консультаційної допомоги щодо самостійного пошуку роботи; • одержання від державної служби зайнятості послуг з пошуку підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні; • участь в оплачуваних громадських роботах; • безоплатну професійну підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації; • матеріальне забезпечення на випадок безробіття. Закон України «Про зайнятість населення» визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття. Зайнятість - це не заборонена законодавством діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім'ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно. [2]
Право на зайнятість закріплюється в ст. 3 Закону України «Про зайнятість населення». Де визначається, що: 1. - Кожен має право на вільно обрану зайнятість. - Примушування до праці у будь-якій формі забороняється. Добровільна незайнятість особи не може бути підставою для притягнення її до відповідальності. - Зайнятість населення забезпечується шляхом встановлення відносин, що регламентуються трудовими договорами (контрактами), провадження підприємницької та інших видів діяльності, не заборонених законом. До зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою. До зайнятого населення також належать: - непрацюючі працездатні особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, інвалідом I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, та отримують допомогу, компенсацію та/або надбавку відповідно до законодавства; - батьки - вихователі дитячих будинків сімейного типу, прийомні батьки, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства; - особа, яка проживає разом з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та одержує грошову допомогу на догляд за ним відповідно до законодавства. До зайнятого населення не належать іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні і зайнятість яких пов'язана із забезпеченням діяльності іноземних посольств і місій або виконанням своїх професійних чи трудових обов'язків перед роботодавцем - нерезидентом. [3]
Держава гарантує у сфері зайнятості: 1) вільне обрання місця застосування праці та виду діяльності, вільний вибір або зміну професії; 2) одержання заробітної плати (винагороди) відповідно до законодавства; 3) професійну орієнтацію з метою самовизначення та реалізації здатності особи до праці; 4) професійне навчання відповідно до здібностей та з урахуванням потреб ринку праці; 5) підтвердження результатів неформального професійного навчання осіб за робітничими професіями; 6) безоплатне сприяння у працевлаштуванні, обранні підходящої роботи та одержанні інформації про ситуацію на ринку праці та перспективи його розвитку; 7) соціальний захист у разі настання безробіття; 8) захист від дискримінації у сфері зайнятості, необґрунтованої відмови у найманні на роботу і незаконного звільнення; 9) додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян. [4]
Професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації зареєстрованих безробітних є одним із видів соціальних послуг, орієнтованих на забезпечення зайнятості населення, що надаються за направленням державної служби зайнятості. Ця підготовка здійснюється для підвищення рівня конкурентоспроможності безробітних з метою подальшого працевлаштування з урахуванням потреб територіальних ринків праці у працівниках певних професій. Професійна підготовка, перепідготовка та підвищений кваліфікації безробітних здійснюється у разі: неможливості підібрати підходящу роботу через відсутність у громадянина необхідного рівня професійної кваліфікації, необхідності змінити професію у зв'язку з відсутністю роботи, що відповідає професійним навичкам громадянина, втрати здатності виконання роботи за попередньою професією (спеціальністю), пошуку роботи вперше за відсутності професії (спеціальності), необхідності підібрати підходящу роботу для осіб з обмеженими фізичними та розумовими можливостями з урахуванням їх побажань, наявних у них професій них знань і навичок та рекомендацій медико-соціальної експертної комісії. Право пройти в пріоритетному порядку професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації мають безробітні, які не здатні на однакових умовах конкурувати на ринку праці. [5]
Громадяни України, які працюють на умовах трудового договору (контракту), включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю, підлягають страхуванню на випадок безробіття згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття". Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. [6] Особа набуває статусу застрахованої особи з дня укладання трудового договору, з цього дня починається сплата страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Сплата страхових внесків припиняється з дня розірвання трудового договору. Особам, які підлягають страхуванню на випадок безробіття, видається свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів соціального страхування. Громадяни, визнані безробітними, підлягають соціальному забезпеченню згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття". Видами матеріального забезпечення за цим Законом є: • допомога з безробіття, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності; • допомога з часткового безробіття; • матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного; • матеріальна допомога з безробіття, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні; • допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні. [7]
Матеріальне забезпечення безробітних здійснюється за рахунки Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Допомога з часткового безробіття надається застрахованим особам у разі втрати ними частини заробітної плати внаслідок вимушеного тимчасового скорочення нормальної чи встановленої на підприємстві відповідно до законодавства України тривалості робочого часу та (або) перерви в отриманні заробітної плати чи скороченні її розмірів у зв'язку з тимчасовим припиненням виробництва без переривання трудових відносин з причин економічного, технологічного та структурного характеру. Застрахованим особам виплачується матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищеним кваліфікації за направленням державної служби зайнятості відповідно до умов надання допомоги з безробіття та в розмірах, передбачених для допомоги з безробіття. Також, держава гарантує громадянам: А) право особи на вибір місця, виду діяльності та роду занять Кожен має право на вільний вибір місця, виду діяльності та роду занять, яке забезпечується державою шляхом створення правових, організаційних та економічних умов для такого вибору. Реалізація права на вибір місця, виду діяльності та роду занять здійснюється шляхом самостійного забезпечення особою своєї зайнятості чи звернення з метою працевлаштування до роботодавця або за сприяння центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, чи суб'єкта господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні. Б) право особи на професійну орієнтацію: Кожен має право на професійну орієнтацію, яке забезпечується шляхом надання комплексу профорієнтаційних послуг з вибору або зміни професії, виду діяльності та інших профорієнтаційних послуг. Особи мають право на безоплатні послуги з професійної орієнтації з метою обрання або зміни виду діяльності, місця роботи, режиму праці. В) право особи на професійне навчання: Кожен має право на професійне навчання, яке реалізується шляхом первинної професійної підготовки, перепідготовки, спеціалізації і підвищення кваліфікації, стажування у професійно-технічних, вищих навчальних закладах та закладах післядипломної освіти, безпосередньо на робочих місцях на виробництві чи у сфері послуг з метою здобуття особою відповідної кваліфікації або приведення її рівня у відповідність із вимогами сучасного виробництва та сфери послуг. [8]
Г) право особи на трудову діяльність за кордоном: Громадяни України мають право займатися трудовою діяльністю за кордоном, якщо така діяльність не заборонена законодавством України та держави перебування. Права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Д) право особи на захист від проявів дискримінації у сфері зайнятості населення: Держава гарантує особі право на захист від будь-яких проявів дискримінації у сфері зайнятості населення за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, членства у професійних спілках або інших об'єднаннях громадян, статі, віку, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Є) право особи на доступ до інформації у сфері зайнятості населення: Кожен має право на безоплатне одержання інформації про пропонування і попит на робочу силу, зокрема про вільні робочі місця (посади), можливості та умови працевлаштування на території України і за кордоном, професійну орієнтацію, професійне навчання та інші послуги, передбачені законодавством. [9]
Також, є ряд міжнародно-правових актів, які ратифіковані Верховною Радою України, і регулюють питання щодо допомоги особам, які є безробітними. Генеральна конференція Міжнародної організації праці, що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 4 червня 1934 року на свою вісімнадцяту сесію, постановила ухвалити ряд пропозицій щодо страхування на випадок безробіття і стосовно різних видів допомоги безробітним, вирішила надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції. Кожний член Міжнародної організації праці, який ратифікує цю Конвенцію, зобов'язується підтримувати чинною систему, котра забезпечує всім особам, що є безробітними з незалежних від них обставин, на яких поширюється ця Конвенція: a) або відшкодування, що означає суму, виплата якої пов'язана з внесками, котрі сплачуються з огляду на приналежність одержувача у зв'язку зі своєю роботою до обов'язкової чи добровільної системи страхування; b) або допомогу, що означає виплату, яка не є ні відшкодуванням, ні допомогою в рамках загальних заходів допомоги незаможним, а може являти собою винагороду за працю на громадських роботах c) або поєднання відшкодувань і допомоги. [10]
Конвенція про сприяння зайнятості та захист від безробіття N 168 від 21.06.1988, прийнята Генеральною конференцією Міжнародної організації праці, що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці брала до уваги розмах безробіття й неповної зайнятості, що зачепили різні країни в усьому світі, які перебувають на різних етапах розвитку, і, зокрема, проблеми молоді, значна частина якої перебуває в пошуках своєї першої роботи. Кожний член Організації вживає відповідних заходів для координації своєї системи захисту від безробіття та своєї політики в галузі зайнятості. Для цього він прагне забезпечити, щоб уся його система захисту від безробіття і, зокрема методи надання допомоги по безробіттю сприяли створенню повної, продуктивної і вільно вибраної зайнятості й справляли б такий вплив, щоб роботодавці були зацікавлені пропонувати працівникам продуктивну зайнятість, а працівники - шукати таку зайнятість. [11]
Конвенція про мінімальні норми соціального забезпечення N 102 від 28.06.1952 - щодо прийняття ряду пропозицій стосовно мінімальних норм соціального забезпечення. Конвенція про політику в галузі зайнятості N 122 від 09.07.1964- передбачається боротьба з безробіттям та гарантування заробітної плати, яка забезпечує задовільні умови життя. Ця політика має на меті забезпечувати, щоб: a) була робота для всіх, хто готовий стати до роботи і шукає роботу; b) така робота була якомога продуктивнішою; c) була свобода вибору зайнятості і найширші можливості для кожного працівника здобути підготовку та використовувати свої навички і здібності для виконання роботи, до якої він придатний, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних поглядів, іноземного походження чи соціального походження. Ця політика враховує належним чином стадію і рівень економічного розвитку та взаємний зв'язок між цілями в галузі зайнятості й іншими економічними та соціальними цілями, і здійснюється за допомогою методів, що відповідають національним умовам та практиці. [12]
Список літератури: - Закон України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI - О. І. Іляш, С. С. Гринкевич «Економіка праці та соціально-трудові відносини», Навчальний посібник - Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 02.03.2000 № 1533-III - Конвенція про допомогу особам, котрі є безробітними з незалежних від них обставин N 44 від 23.06.1934 - Конвенція про сприяння зайнятості та захист від безробіття N 168 від 21.06.1988 - Конвенція про політику в галузі зайнятості N 122 від 09.07.1964 - ЗАКОН УКРАЇНИ Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення від 25.12.2008 № 799-VI - Рекомендація щодо страхування на випадок безробіття та щодо надання допомоги безробітним N 44 від 23.06.1934 - Рекомендація щодо політики в галузі зайнятості N 169 від 26.06.1984 [1] Закон України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI, ст.1 [2] Закон України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI, ст.1 [3] Закон України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI, ст.4 [4] Закон України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI, ст.5 [5] О. І. Іляш, С. С. Гринкевич «Економіка праці та соціально-трудові відносини», Навчальний посібник, [6] Закон України «"Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 02.03.2000 № 1533-III, ст.1 [7] Закон України «"Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 02.03.2000 № 1533-III, ст.7 [8] Закон України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI, ст.6-8 [9] Закон України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI, 10-12 [10] Конвенція про допомогу особам, котрі є безробітними з незалежних від них обставин N 44 від 23.06.1934, ст.1 [11] Конвенція про сприяння зайнятості та захист від безробіття N 168 від 21.06.1988, ст.2 [12] Конвенція про політику в галузі зайнятості N 122 від 09.07.1964,ч.2,3 ст.1
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 39 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
| Договориться можно обо всем! 2 страница | | | Драгс оверлоад: приказано выжить |