Мені дружина – не дружина, хоч мила, але не дружина

Мені дружина – не дружина, хоч мила, але не дружина…

13 2008 14:11:12

Сторінку підготував Тарас Подорожній

Весіллям закінчуються казки про принцес і бульварні романи. І в минулі часи, і в наші дні багато дівчат мріють про подібний «щасливий фінал». Проте все частіше можна зустріти молодих жінок, що скептично усміхаються побачивши щасливих «принцес» в білосніжних суконках. Вони не вірять в казки і зневажають горезвісний «штамп в паспорті». Вони прагнуть зберегти незалежність і вибирають цивільний шлюб. Але чи завжди цивільний шлюб виявляється свідомим вибором жінки, чи відповідає її дійсним бажанням і прагненням, і чи не є міркування про незалежність лише прикриттям власного безсилля перед небажанням чоловіка вступати в законний шлюб? Спробуємо розібратися в цьому.

«Я вільний, немов птах в небесах.»

Отже, один з головних доводів на користь цивільного шлюбу — це прагнення його учасників до свободи і незалежності. Ніхто нікому нічого не винен. Ніхто нікому нічим не зобов'язаний. І чомусь так і тягне продовжити: Ніхто нікому не потрібний.

Прихильники цивільного шлюбу дуже люблять міркувати про свободу у взаєминах. Але що це за свобода? Свобода від відповідальності перед близькою людиною або свобода для побудови нових взаємин?

На жаль, в цивільному шлюбі свобода надається, як правило, лише одній із сторін, і в переважній більшості випадків – чоловіку. Адже цивільний шлюб рідко є результатом спільного волевиявлення партнерів. Майже завжди один просто поступається вмовлянням іншого, тому що боїться його втратити. І найчастіше це – жінка. У надії утримати коханого, вона погоджується на сумісне проживання без будь-яких умов і зобов'язань і починає чекати. Чекати, коли коханий захоче узаконити відносини з нею, запевняючи при цьому оточуючих, що дорожить своєю свободою і незалежністю.

Насправді, більшість жінок до цих пір прагнуть до стабільності і мріють про того «єдиного», з яким проживуть все своє життя. Але, як показує практика, чоловіки, починаючи жити цивільним шлюбом, насилу погоджуються на шлюб законний. З цілком зрозумілих причин. Їм дуже зручно і комфортно так. Навіщо щось міняти? До того ж навколо стільки красивих і цікавих жінок, а раптом вдасться зустріти кого-небудь кращого?.. От так цивільний шлюб виявляється пасткою для багатьох жінок, які пішли на повідку своїх коханих, що підготували їм долю «нареченої в халаті».

«Якщо в сердці живе любов?..»

Ще прихильники цивільного шлюбу люблять висміювати так званий «штамп в паспорті». Адже він не може гарантувати довготривалості відносин. Та і, взагалі, як меркантильно і раціонально думати про штамп в паспорті, якщо в серці живе любов! Хіба доводиться тут говорити про справжні почуття?

Логіка в подібних міркуваннях присутня. Але вона працює лише в тих окремих випадках, коли цивільний шлюб дійсно влаштовує і чоловіка, і жінку. Зазвичай же він сприймається як перевірка відносин на міцність. І про які високі почуття, пробачте, можна говорити у такому разі? Хіба не верх раціональності — давати улюбленій людині випробувальний термін, і до того ж, часто, на вельми невизначений час?

Не заглиблюючись в нетрі міркувань про сексуальну сумісність, припустимо, що проблема сексу для двох закоханих вирішена. Що ж заважає їм прийняти важливий крок і одружитися? Зневага умовностям або все-таки відсутність справжніх почуттів?

Говорять, що ті, хто прагне поставити штамп в паспорті, не довіряють партнерові, а, отже, не люблять по-справжньому. Але хіба панічний страх перед штампом в паспорті не демонструє набагато більше недовір'я партнерові, недовір'я почуттям, які вони випробовують?

«О мої, о мої тато – мама…»

Дуже часто прихильники цивільного шлюбу говорять наступне: житимемо без штампу в паспорті, а якщо з'явиться дитина — одружимося. Про що це говорить? Чи не про те, що народження маленької людини сприймається ними, як подія суперважлива, що накладає на них певну відповідальність? Звідси відразу напрошується логічне питання: значить, їх власні відносини не були настільки важливі, щоб відчувати відповідальність по відношенню один до одного?

Але найгірше те, що подібні міркування з боку чоловіків часто є лише черговою відмовкою, зручним способом жити без зобов'язань і при цьому виглядати красиво. Як тільки з'явиться малюк, відгуляємо весілля! Але будь-який сучасний чоловік чудово знає, що уникнути небажаної вагітності не складає труднощів, адже контрацепцію ніхто не відміняв.

«Мені дружина – не дружина, хоч мила, але не дружина…»

Всім відомо: жінка в цивільному шлюбу вважає себе заміжньою, а чоловік — неодруженим. Та і оточуючі рідко сприймають цивільний шлюб серйозно. Працедавців, наприклад, не цікавить інформація про вашого цивільного чоловіка. Якщо ви офіційно не зареєстровані в шлюбі, вас сприйматимуть, як незаміжню жінку, особисте життя якої поки що не влаштоване, а це, як ви самі розумієте, не є плюсом в очах шефа.

Звичайні люди також не схильні сприймати серйозно цивільний шлюб. Мені, наприклад, не раз доводилося чути від приятельок, що намагаються відбити чоловіків у «цивільних дружин», що муки совісті їх в даному випадку не мучать, оскільки цивільний шлюб – не сім'я, і розбивати тут нічого.

Можна ще довго сперечатися про переваги і недоліки цивільного шлюбу. Від себе хочу додати лише одне: погоджуючись на цивільний шлюб, жінки, приймають чоловічі правила гри, заганяючи тим самим себе в пастку. Можливо, варто, нарешті, встановити свої правила?

Дата добавления: 2015-10-21