1111Більш-менш достовірні відомості про українських козаків з’являються з кінця ХV ст. (перші історичні згадки датуються 1489 р., хроніка Мартина Бельського, та 1492 р., лист Великого князя

1111Більш-менш достовірні відомості про українських козаків з’являються з кінця ХV ст. (перші історичні згадки датуються 1489 р., хроніка Мартина Бельського, та 1492 р., лист Великого князя Литовського Олександра до кримського хана Менглі-Гірея). Проте слід мати на увазі, що ці дати появи козацтва є умовними, вони лише відображають довготривалий історичний процес, започаткований раніше, в ході якого українське козацтво пройшло певну суспільну еволюцію, із побутового явища перетворилось в окремий стан зі своїми привілеями.Причин появи українського козацтва, зумовлені такими взаємопов’язаними факторами:По-перше – це природне прагнення людей до особистої, господарської, духовної і політичної свободи, яку вони у Польсько-Литовській державі поступово втрачали. Щоб отримати цю свободу, найсміливіші, найпідприємливіші селяни і міщани Поділля, Волині, Київщини, а також Західного Поділля і Галичини втікали з давно обжитих земель спочатку у степи Південної Брацлавщини та Київщини, а згодом у безкраї простори Дикого Поля та за Дніпровські пороги.По-друге – на цих необжитих землях втікачі знаходили особисту волю, але разом з тим життя тут проходило на межі смертельного ризику, під постійною загрозою ворожого татаро-турецького нападу і знищення, тому вони постійно мали бути готовими до відсічі і боротьби з ворогомДо появи українського козацтва вели і такі глибинні причини, як інстинкт самозбереження народу, небажання частини еліти нації втратити велич княжої доби, незалежності, яка, хоча мінімально, але ще втримувалась до др. пол. ХУ ст.Козацький стан втілював споковічне прагнення людини до волі, свободи, романтики, слави, мужності, це була втеча і захист від примусу, підданства, приниження і т. д.Отже, причини, які зумовили виникнення українського козацтва, мали комплексний характер. До них належали як економічні, політичні, військово-стратегічні, так і соціальні чинники тощо. Ігнорування чи, навпаки, гіпертрофоване зображення будь-якого з них призводять до деформованого відтворення обставин появи і розвитку козацтва. Тут недоцільно віддавати пріоритет господарським заняттям населення перед необхідністю захисту південного порубіжжя від вторгнень татар або акцентувати увагу лише на втечах від панів як одній з форм соціальної боротьби на шкоду іншим факторам. Лише з урахуванням усіх обставин, причому не механічно, а в широкому діалектичному взаємозв’язку, можна наблизитись до відтворення цілісної картини виникнення та початкових етапів розвитку українського козацтва. 1112Особливо прославилися організацією козацтва професійні воїни-лицарі - черкасько-канівські старости Остап Дашкевич та Дмитро Вишневецький. Саме вони зібрали в І пол. XVI ст. стільки козаків, що Канів і Черкаси стали центрами українського козацтва (українських козаків до XVII ст. називали черкасами). Кажуть, що О. Дашкевичу належала ідея Запорозької Січі та козацького реєстру: 1533 р. він запропонував уряду побудувати на неприступному острові серед Дніпра замок і утримувати там 2 тис. козаків. Цей задум здійснив Дмитро Вишневецький, заснувавши в сер. 50-х pp. XVII ст. першу Січ на острові Хортиця.З невеликого укріплення на дніпровському острові Запорозька Січ перетворилася на державно-політичне утворення з демократичним устроєм - козацьку республіку. Ця республіка відіграла провідну роль у становленні козацтва як вільного українського стану населення та поширенні козацьких порядків на всю Україну. Протягом свого існування (XVI—XVIII ст.) Січ вісім разів змінювала місцеперебування, протеїї соціально-політичний устрій залишався незмінний.Вона мала свій військовий та адміністративно-територіальний поділ: курені і паланки, а також оригінальну систему органів управління. Усі козаки вважалися рівними й мали однакові права.Вищим законодавчим адміністративним, судовим органом Запорозької Січі була козацька рада, рішення якої були обов'язкові до виконання. Козацька рада збиралась у встановлені дні року або в будь-який час на вимогу товариства. Учасники ради утворювали широке коло, всередині якого розміщувались урядовці. Свою волю козаки виявляли вигуками та підкиданням шапок. Під час походів ради відбувалися у військових таборах. На радах розглядали важливі питання внутрішньої та зовнішньої політики, а також обирали козацьку старшину - керівний орган Січі. Вибори старшини часто відбувалися в обстановці гострої боротьби між голотою і заможними козаками. До складу військової старшини(начальників) ^входили: кошовий отаман (гетьман), військовий суддя, військовий осавул, військовий писар та курінні отамани. До похідних та паланкових начальників належали: писар, осавул, підписар, підосавул, а також обозний.Права і обов'язки старшини чітко регламентувалися. Козацьке звичаєве право ототожнювалось з козацькими вольностями і козаки всіляко його захищали. Порушників негайно позбавляли урядів і карали. Із Січі козацькі звичаєві норми поширювались по всій Україні і швидко завоювали великий авторитет серед населення, ставши основою пізніших писаних законодавчих актів.Від самого початку козацька організація створювалася насамперед для протидії татаро-турецькій агресії. Своєю боротьбою проти "бусурманів" (мусульман) козаки здобули величезну славу: в Європі XVI—XVII ст., окрім них, ніхто не наважувався кинути виклик могутній Османській імперії.Охороняючи степовий кордон України, відбиваючи татарські наскоки, козаки організовували сухопутні й морські походи проти Криму і Туреччини. У випадку вдалого походу козаки брали багату здобич, а також визволяли полонених. При поразках несли значні втрати, які компенсувалися новими притоками людей до Запорожжя.Ключові дати1650-ті pp. - заснування першої Січі.22222Колонізація Середньої частини Придніпров'я феодалами Великого князівства Литовського, посиленням гніту та зростання самосвідомості українського народу призвели до виникнення козацтва. В першій половині 16 століття магнатами була підкорена значна частина території Середнього Придніпров’я, при цьому велика кількість українського населення було феодально залежне. Але певна кількість людей не скорилась та відступила Південний Схід у „Дике Поле” та на пороги Дніпра.Козаки вели кочовий і військовий спосіб життя, здобували собі засоби до існування за допомогою війни і підсобних промислів (полювання, рибальства, пізніше торгівлі та землеробства).Козаки ставили «уходи» (займалися промислами), а рибу, хутра й мед вивозили звідси на продаж у державну територію Литви. Багаті угіддя за порогами Дніпра принаджували литовських та польських феодалів.Польські і литовські пани почали організовувати походи на низових козаків та силою відбирати прибутки. Постійна загроза з боку польських та литовських шляхтичів, а також турецько-татарських вторгнень спонукали козаків до об'єднання у ватаги, громади і товариства.Вони будували укріплені поселення, городки, і невеликі січі перебуваючи в яких можна було відбити напади кримчан та шляхти.Проте час, коли ці поселення об’єдналися у велику Запорозьку Січ визначити не вдалося.Перша документальна згадка про Запорозьку Січ вийшла з під пера польського літописця М.Бельського. За його розповіддю, козаки за порогами Дніпра влітку займалися промислами (рибальством, мисливством, бджільництвом), а взимку розходилися до найближчих міст (Київ, Черкаси та ін.), залишаючи на острові в Коші велику кількість озброєних вогнепальною зброєю і гарматами козаків.Описи М.Бельського про козаків дають змогу зробити висновки, що об'єднання окремих укріплень у Велику Запорозьку Січ відбулося, приблизно у 1530-х рр. Прибуваючи до безмежного українського степу, козаки, звичайно, селилися понад Дніпром ті Південним Бугом і їхніми численними притоками,насамперед Оріллю, Самарою, Чортомликом, Томаківкою. Особливо притягувавїх Дніпро – священна й заповітна для козаків ріка, оспівана в думах та переказах. Унікальною особливістю Дніпра були його знамениті пороги –пасма кам’яних скель, що стирчали з води на висоту до п’яти метрів і майже суцільною масою перекривали ріку. Порогів було дев’ять: Кодацький, Сурський, Лоханський, Дзвонецький, Ненаситецький, Вовнизький,Будильський (Будило), Лишній і Вільний [1, с. 46]. Пороги тягнулися Дніпром від сучасного Дніпропетровська до Запоріжжя. У 1932 р. післязбудування Дніпрогесу пороги було затоплено [1, с. 49]. Успішно пройшовши всі пороги, подорожні причалювали до острову святого Григорія, і причалювали до острову святого Григорія, тобто до Хортиці, яка знаходилась в межах сучасного Запоріжжя. Досягнення Хортиці означало, що далі шлях був вільний і можна було не боятися кочівників. Хортиця була і залишається найбільшим Дніпровським островом. Вона має у довжину понад 12 км, а завширшки сягає 2,5 км. Всього ж по Дніпру в межах земель запорізьких козаків було 265 островів. Козацькі поселення називалися по-різному в залежності від їхньої величини. Найменшими були бордюги, тобто землянки. У виритих ямах ставили стіни з плетеного хмизу, навколо стін нагортали землю, робили дах. Зверху робився отвір-димохід. Зимівником називались у запорожців хутірці, що складалися з двох-трьох хат для людей і різних господарських будівель (комори, клуні, стайні, хліви, курники, льохи, омшаники, кузні, млини тощо). Козаки жили у зимівниках, хуторах і селах звичайно із сім’ями, за що отримували від козаків-січовиків іронічні прізвиська сиднів, гніздюків та баболюбів. Зимівники розросталися, перетворювалися на хутори, села, містечка. На новоосвоєних землях козаки займалися хліборобством. Столицею козацтва, місцем, куди вони зверталися своїм серцем і помислами, місцем, де знаходився цвіт козацтва, була Запорізька Січ. Складалась вона з фортеці і передмістя. Всередині фортеці навколо майдану, на якому збиралась рада, крім військової канцелярії, пушкарні, склепів, майстерень, старшинських будинків, школи і церкви, було тридцять вісім куренів видовжених дерев’яних хат.Назва «Січ» походить від слова «сікти», тобто «рубати», і означало первісно укріплення з дерева й хмизу. Нерідко поряд з цією вживалась інша назва – «Кіш». Слово «кіш» тюркського походження, зокрема, у татар воно означало військову ставку, місцезнаходження вождя. Місце розташування Січі час від часу змінювалось, що було викликано зруйнуванням попередньої. Майже завжди вона була розташована на ідеально укріплених самою природою місцях – на річкових островах, які навіть важко було знайти серед безлічі їм подібних в прибережній лісовій гущавині, у морі плавнів. Сама Січ була оточена ровом і десятиметровим валом, на котрому стояв дерев’яний частокіл. Серед фортечних укріплень вирізнялися високі башти з бійницями для гармат. Сильно укріпленим був також вихід до річки.Всередині фортеці знаходився майдан із церквою та стовпом, де карали винних. Навколо майдану стояли великі довгі хати – курені, де жили січовики, будинки старшини, канцелярія, а далі – склади, арсенали, ремісницькі майстерні, торговельні лавки. Слово «курінь» означало іхату, де проживали козаки і була їхня кухня, і військову, а пізніше й територіальну одиницю. Всього налічувалося до 38 куренів, в котрих гуртувалися звичайно козаки-земляки [2, ст. 67].Загальні землі Війська Запорізького поділялися на так звані паланки. Це слово означало і фортецю, і територію, котра їй підлягала, і адміністрацію фортеці. Центром паланки була слобода, де перебувала місцева адміністрація і розташовувалась невелика залога. Центр паланки, таким чином, являв собою водночас і оборонний пункт. На чолі паланкином, являв собою водночас і оборонний пункт. На чолі паланки стояв полковник, якому підлягала місцева влада (писар, підписарій, отамани слобід і т.д.). Паланкова старшина зосереджувала в своїх руках не тільки адміністративну, судову і фінансову, а й військову владу. Вона збирала податки, судила, займалась мобілізацією козаків, організовувала оборону паланок від нападів татар тощо. Однією з найважливіших функцій паланкової старшини було «підтримання порядку» в окрузі. Поряд з козаками в паланках мешкали посполиті (селяни). Тому, крім виборних слобідських (сільських) козацьких отаманів, паланковій адміністрації підлягали також виборні отамани селянських (посполитих) громад. Чисельність козаків на Січі коливалася в залежності від пори року, ходу воєнних дій та інших причин, наприклад, епідемій, але рідко перевищувала 15–20 тисяч [2, ст. 69]. Основна маса козаків-запорожців проживала за межами Січі на зимівниках і з’являлася там зрідка для виконання якихось господарських справ. Лише під час обрання старшини чи підготовки до військового походу Січ на короткий час перетворювалася на справжній мурашник. Звичайно ради проходили на січовому майдані, але під час воєн та походів могли відбуватися у будь-якому місці. Загальна військова рада відбувалась на Січі двічі-тричі на рік (1січня, 1 жовтня та на другий-третій день після Великодня) [2, ст. 73]. Крім того, кожен козак міг зажадати скликання ради у будь-який день з будь-якого приводу. На радах, звичайно, обирали запорізьку адміністрацію – старшину, тобто гетьмана або кошового отамана, суддю, писаря, осавула, а також менших достойників – довбиша, пушкаря та ін. Паланки на своїх радах обирали полковників, а курені – курінних отаманів. Роль старшини, особливо у другій половині XVIIIст., значно зросла, і тому ради ставали все більш формальними, все менше відбивали інтереси рядового козацтва. В таких випадках останні застосовували грізну зброю – так звану «чорну раду», яка проводилась без старшин. Рішення «чорної ради» старшина мусила беззаперечно виконувати, інакше спалахувало повстання.Курені, на які поділялося військо Запорізької Січі, не були тактичними одиницями, тобто військо не виходило в похід або на поле бою куренями.Для здійснення походу або бойових дій курінь або декілька куренів формували тактичні одиниці, які називались командами або партіями3333333333333333331. Причини козацько-селянських виступів наприкінці XVI ст.2. Повстання під проводом К. Косинського.3. Повстання під проводом С. Наливайка.4. Причини поразок.За подіями в Україні наприкінці XVI ст. утвердилась назва козацькі війни. Це були перші організовані виступи козаків проти польського панування за свої станові права. У цих війнах козацтво виступало як організована сила, здатна до управління звільненими територіями. У війнах воно заявило про себе як про самостійну силу в міжнародних відносинах. Війни охопили територію Київщини, Брацлавщини, Волині.Одне із найбільших козацьких повстань розгорнулося на Київщині у 1591-1593 pp. під проводом Криштофа (Христофора) Косинського. Згодом повстання охопило Брацлавщину та Волинь. Воно було спрямоване проти магнатів і шляхти, а також панування Речі Посполитої в Україні. Разом із реєстровими козаками виступили запорожці. їх підтримали селяни.Повстанці в грудні 1591 р. оволоділи фортецею і містом Білою Церквою, захопили артилерію і військові припаси. Невдовзі визволили Трипілля і Переяслав, а також багато сіл. У червні 1592 р. повстанці взяли в облогу Київський замок.Під м. П'яткою 2-9 лютого 1593 р. відбулася жорстока битва між повстанцями і шляхетським військом на чолі з князем Острозьким. Повстанці зазнали поразки. Косинський повернувся на Запоріжжя.Улітку 1593 р. 2-тисячне козацьке військо вирушило із Січі й незабаром взяло в облогу Черкаси. Під час переговорів К. Косинського підступно вбили. Козаки відступили на Запоріжжя. Але вже восени того ж року вони розпочали похід на Київ. 4-тисячне повстанське військо оточило Київ і почало облогу. Та взяти місто не вдавалося: саме в цей час татарська орда кримського хана зруйнувала Запорозьку Січ, козаки повернулися на Запоріжжя.У 1594-1596 pp. повстання проти польсько-шляхетського свавілля очолив Северин Наливайко. Зібравши кількатисячне військо з місцевих селян і міщан, Наливайко здійснив успішний похід у Молдову проти турецько-татарських загарбників.Під проводом Наливайка 16 жовтня 1594 р. повстанці захопили місто Брацлав. З'єднавшись із загоном запорожців під проводом Григорія Лободи, вони вирушили в похід і оволоділи містом Бар. Хвиля народних повстань поширилась на Брацлавщину і Волинь. Наприкінці року повстанці здобули Луцьк.Навесні 1595 р. Наливайко з частиною війська рушив у Білорусь, де визволив від литовців ряд міст і сіл. Уся Білорусія палала у вогні повстань.Друга частина війська під командуванням Г. Лободи діяла на Подніпров'ї'. Хвилі народних повстань піднялися на Київщині.З квітня 1596 р. поблизу Білої Церкви в урочищі Гострий Камінь відбулася битва з урядовими військами, в якій повстанці зазнали втрат. 16 травня 1596 р. каральне військо оточило повстанський табір в урочищі Солониця поблизу Лубен. Два тижні повстанці в тяжких умовах оборонялися від переважаючих сил противника. З великими зусиллями польське військо розгромило повстанців 11 квітня 1597 р. Наливайка було страчено у Варшаві. Козацькі війни і селянські повстання потерпіли поразку. Причини поразки: - козаки виступали лише за свої вузькі станові інтереси; - відсутність координації дій між селянами і козаками; - малочисельність повстанців; - боротьба відразу на два фронти: проти татар і поляків.

Дата добавления: 2015-10-21