|
Стаття-аналіз твору із Зборовської
Читати — це... домислювати все те, що автор приховав.
Р. Барт
Для даного дослідження взято символістську драму, оскільки цей жанр придатний для структурного аналізу та психоаналітичної інтерпретації. Дїрама вражає згущенням смислу, їй не властива модальність (авторське ставлення до дії), натомість сама дія промовляє езоте- рично>3Феномен драматичного жанру підкреслив Барт: «Тут говорить саме Розповідання; його вуста — це воно саме, а вимовлене ним слово — первісне; голос, що звучить, не є інструментом (нехай навіть деперсоналізова- ним), з допомогою якого повідомляється якась особис- тісна таємниця; несвідоме воно, до якого вдалося доторкнутися письменнику, належить не якійсь особистості, а самій літературі (в цьому полягає диво драми)»1.
Оскільки метою аналізу є прочитання символістських кодів у психоаналітичному розумінні, вибір зупинено на драмі О. Олеся «Осінь» (1913), що належить до раннього українського модернізму. Методологічно первинний аналіз має бути спрямований передусім на те, щоб почути «голос» тексту, тобто збагнути, що він хоче сказати. Після цього можна розпочати діалог з ним. Глибина і рухливість тексту будуть розкриті залежно від зосередження й динаміки позиції інтерпретатора. Смисл структурно організований, тобто конденсується на різних рівнях, а це дає змогу творчо відкривати ці рівні для різноманітних прочитань. Текст, писав Барт,
«нескінченно відкритий в нескінченність: жоден читач, жоден суб’єкт, жодна наука не здатні зупинити рухливість тексту»1. Тому в процесі проведення однієї інтерпретації, виходу за її межі в другу, третю, четверту і т. д. формується динамічне вміння шукати смисл. Почнемо з уважного прочитання драми, передусім зосереджуючись на підкреслених одиницях читання, які дають змогу спостерігати за смислоутворенням. Оскільки всі акценти драми концентруються на енергії мови, важливо звернути увагу на особливо енергетично насичені слова, які провокують драму до нового промовляння, а врешті — до розкриття таємної, глибинної структури тексту. У традиційному аналізі для енергетичного розуміння слова-провокатора важливим є поняття «мотив». Мотив як одиниця традиційного аналізу являє собою компонент твору, наділений підвищеною значущістю. Твір можна розглядати як ланцюг мотивів. Традиційний аналіз мав би виявити цей внутрішній невиразно виявлений зв’язок, на якому тримається цілісність твору. Оскільки одиницею структурного аналізу є структура, що приводиться в рух двочленною опозицією, то виявити цю структуру і витлумачити її — головне завдання, якому підлягає дане прочитання драми.
О. Олесь
Осінь2
Пан.
Панночка.
Сторожиха.
Велика майже порожня кімната. Коминок. Ліжко. Осіння ніч. Завивання сердитого ВІТРУ.
Сторожиха. Здивували ви мене, панночко, здивували. Я ніколи не сподівалась, шо ви приїдете в сей ліс в таку глибоку осінь. Ви ніколи не приїздили так пізно... Дерева давно вже розгубили останнє листя і стоять холодні і мертві.
Одні сосни зеленіють, як зеленіли завжди, і журно хитають своїми головами. Ой, як не хитатись їм, як не журитись,
коли вони стільки нажились, стільки всього набачились. Умерти б — смерть не приходить! Ще. мабуть, ми довго житимемо. старі сосни, і хитатимемо своїми старими головами. (Виття вітру.1 Чуєте, як виє, чуєте, як сердиться! Знову повернувся сюди той проклятий вітер, шо прилітає завжди восени і починає битись у вікна і вити, як голодний звір. (До вітру.) У, скажений! Як ти обрид мені своїм скиглінням! Ну чого тобі треба від мене? Змерз? Холодно? Не пущу в хату!
Він завжди виє, коли тяжко буває у мене на душі, він завжди віщує щось недобре. Вночі колись осе завив, а вранці я пішла і угледіла, шо хтось зрубав молоду березу. (До вітру.) Ну замовкни ж, круку! Годі крякати.
Панночка наша приїхала! Прилетіла наша пташечка-щебе- тушечка! Заспівай, загуди їй весело-весело, щоб розбіглись хмари на її личеньку, щоб красним сонечком воно усміхнулося.
Охо-хо-хо! І як се ви завітали в таку глибоку осінь?
Панночка. Завітала, няню... Скучила за лісом. Свіжим повітрям захотілось подихати. (Пауза.) Няню! Слухайте, няню. Коли б приїхав той пан, шо приїздив сюди літом... З рушницею. пам’ятаєте?
Сторожиха. А! Згадую, згадую...
Панночка. Коли б він приїхав і став питати мене, скажіть йому, шо мене немає, і восени не було тут, шо навіть покої замкнені і забиті. У вас брама зачинена?
Сторожиха. Аякже, на защіпці.
Панночка. Ніхто не повинен знати, шо я тут. Ніхто.
Пауза.
Сторожиха.Ая вийшла, хотіла вітер одвернути, та й не встигла, ви приїхали. Тепер витиме, спати вам не даватиме. О. шо для нього брами, баркани? Коли йому треба, він перелетить через гори, через море.
Панночка. Ніхто не повинен знати, шо я тут.
Сторожиха. Змарніло твоє личенько, очі позападали.
Панночка.Я цілу ніч їхала, не спала. Ось, няню, ляжу, засну — і все буде гаразд.
Сторожиха. Ох, панночко, тут не заснете! Тут прилетить вітер і почне битись об вікна і вити, як голодний звір. Від нього не сховаєшся, він знайде під землею і пролізе в саму ДУШУ.
Панночка. Годі, годі, няню! Я стомилась і хочу відпочити. Не лякайте мене: мені і так стало страшно! Ух, холодно! Підкладіть дров у коминок.
Сторож [их а]. Не топиться, того й холодно. (Підкладає дрова.)
Панночка. Наче хтось увійшов у сіни. Няню! Ніхто не йде?
Сторож [их а]. Хто може прийти в таку ніч, в таку негоду. А як іде, то прийде.
Чути виття вітру. Хтось наче стукнув.
Панночка. Хто там?!
С т о р о ж [и х а]. О, знову завив і вдарив у двері. Лютує, проклятий!
Розкриваються двері і входить той пан, що приїздив літом.
Панночка. Ах! (Закриває обличчя руками і падає головою на коліна.)
Сторож [их а]. Про вовка промовка. про вітер говорили. аж ось і пан.
Пан (роблено весело). Не ждали, бабусю?
Сторож [их а]. Ждали! Бачите, як зраділи. (Вийшла.)
Пан (підходить ближче до панночки). Приїхав... не міг... (Пауза.) Гори розбив би. море переплив би!..
Панночка. Ідіть... Ідіть...
Пан. Звідси, з лісу, немає дороги... Ніч всі дороги сховала.
Панночка. Ах!.. Ідіть...
Пан. Тільки мертвого можуть винести мене з сієї кімнати. Тільки мертвого... (Падає до неї на коліна.)
Панночка. Ах, Боже. Чого вам хочеться від мене? Мук моїх...
Пан. Тільки бачити тебе, чути твій голос..
Панночка.Яж просила вас забути про мене, забути навіть, що я існую.
Пан. Вирви серце, пам’ять — забуду.
Панночка^ дивиться на його). Ну, чого ви хочете?
Пан. Тільки бачити тебе, чути твій голос.
Панночка. Нащо? Нащо се все, коли між нами безодня.
П а н. Я люблю тебе.
Панночка. Ти любиш і другу. Ви любите і другу. Чужого я не хочу брати — не можу. Так я сказала вам, кажу і буду казати.
П а н. Я люблю тебе.
Панночка. Не муч. Хіба не досить...
Пан. Я мучусь подвійно.
Сторож [их а] (входить). Горить? Ще не погасло? (Кладе принесені дрова.) А вітер наче ущух. Тихо стало. Мабуть, прислухається до чогось. Прислухається, наслухається, а потім знову зірветься, як з цепу, і почне бігати круг хати і плигати до вікон. (Дивиться на пана.) Пане! Панночка тільки що приїхали, стомились. Я на тій половині постелю вам. Час спати. От вам нічого, а у панночки очі позападали. Ох. коли б стара пані встали, було б нам усім, а мені найбільше, старій та дурній. Не встануть пані. Спочивають, а я і досі ходжу тут, у лісі, та слухаю вітрові співи. Не наслухалася за життя, не наспівалася. В ту ніч, як умерли пані, він зірвав половину даху.
Пан. Тепер скрізь і осінь, і вітер, бабусю!
Сторож [их а]. Скрізь, скрізь, пане... То ходімте, я постелю вам, але що послати? Все позабирали в місто. Вибачте, вже як прийдеться...
Пан. Ми ще посидимо. Нам про дещо треба перебалакати. Я хочу купити се місце!
Сторож [их а]. А мене вигнати у ліс?! Раніше, ніж я умру. ніхто не купить сієї хати. Тут... нечиста сила живе! ТТТоно- чі стукає палицею. Ха-ха-ха! Налякала? Не бійтесь, пане, не- чиста сила хоч і є. а мене боїться.Таке слово знаю. Скажу і щезне! А ви, пане, і не думали?
Пан. Що? Я не чув, про що ви говорили.
Сторож [их а]. Так, так! Ви себе слухали. Кожний слухає тільки самого себе, а до другого і діла немає. Я питаю, що послати? Подушки немає.
П а н. Не турбуйтесь. Я прийду і ляжу так, на руці.
Сторожиха. Як — на руці? Ні, на руці я заснути не дозволю. Раз влітку я лягла на ґанку біля сього вікна і заснула. Мене обпоїли квітки. А коли я встала і глянула, якийсь пан спав на руці. Будити було вже пізно: пан так солодко спав. Не послала ліжка, не поклала панові подушки — і він мусив заснути на рупі.
Пан (штучної. ТТТо ж. по-козацьки? Козаки клали під голови навіть камені...
Сторожиха^ перебиває). А не теплу руку... Козаки!.. А той пан був поважний чоловік, звиклий до подушки (Пауза.) Вранці я потоптала всі квітки і вже ніколи не спала.
П а н (з сарказмом). Вартували?!
Сторожиха. Вартувала! Вартувала спокій своєї панночки. Прислухалась до ночі, одвертала вітер, зачиняла на ніч пса, щоб не збудив її. В коморі хоч і бреше...
Панночка. Няню! Ідіть собі, годі, годі!
Сторожиха. Слухаю, панночко. (Пішла.)
Пан. Відьма якась.
Панночка.Я люблю її.
П а н. За що?
П а н н о ч к а. Що мене любить.
Пан. Чому ж не всіх, хто тебе любить?
П а н н о ч к а. Знову жарти! Весело?!
Пан. Весело... (Пауза.) Ах, іноді тільки в жартах і можна сказати правду. (Пауза.) Нашо написала їй листа?
П а н н о ч к а. Довше мучитись не могла. Красти щастя, красти крихти його я більше не могла.
П а н. З щастям так легко не розлучаються.
Панночка. Не муч! (Пауза). Я твого щастя хотіла.
Пан. Так. Ти хотіла відродити душу! Засвітити передо мною новий світ, взяти мене з дороги Смерті і повести на дорогу Життя?! Очі мої одірвати від Минулого і прикувати до Будучого? Ти сього щастя хотіла?!
Панночка. Ти його не хотів.
Пан. Коли б я не хотів, не був би тут...
Панночка. Коли б хотів, не було б сьогодня.
П а н. Я хотів, але не вірив...
Панночка. І сам убив мене, мою віру... Мертві убивають живих.
П а н. Ти казала — життя сильніше смерті. І я хотів тобі повірити...
Панночка. Так, життя сильніше смерті, але для сильних. Ти не сильний.
Пан. Чого ж ти уникаєш боротись зо мною?
Панночка. Ти можеш перемогти багатьох, але не себе. І тому я...
П а н. І тому ти пішла від мене?.. Так я не піду від тебе! Де б ти не була, куди б ти не сховалась, я найду, я відшукаю тебе. Ти все для мене. Все. Половина світу! Хто сміє одняти тебе у моїх очей, у моєї думки, серця?
Панночка. Як я ждала сих слів від тебе раніше і як пізно їх почула.
Пан. Ні, ні, ти моя! Тисячу раз моя, ти не підеш від мене.
Панночка. Згадай ту. якої ти не покинеш.
Пан. Зараз весь світ зник... І на сім світі немає нікого і нічого, крім тебе одної.
Сторожиха^ ввійшла). Панночко! Я хочу спитати вас...
Пан. Ну, питайте, що там?
Сторожиха.Я хотіла спитати, чи не знаєте, чий се перстень?! (Показує перстень.)
Панночка. Не знаю...
Сторожиха(до пана). Може, ви знаєте?.. Чоловічий наче, чоловічий!.. Хтось умивався і забув... ТТТе нлітку... А я прибирала, дивлюсь, щось сяє. Думала, шматочок скла, аж перстень... Перстень! Загубив хтось свого персня... Мабуть, хтось жонатий або заручений. (Пауза). Ви не знаете, пане?
П а н. Не знаю.
Сторожиха. Се пана перстень! (Хапає його за руку. одягаєЛ Ха-ха-ха! Вгадала?! (Сміється.1
Пан. Ти збожеволіла?.. (знімає персня і кидає на стіл.)
Сторожиха. А я думала, шо пан нежонатий. Ха-ха-ха! Вибачте, пане, коли не так постелю, як стелять вам дома. (Пішла.)
П а н н о ч к а. Де вона взяла його?
Пан. Ще влітку в мене його не стало... Украла!
П а н н о ч к а. Бідна няня... (Пауза.) Коли ж скінчаться муки?
Пан. Ніколи.
Панночка. Любиш?
Пан. Люблю, люблю, люблю.
Панночка. Іди... засни.
Пан. Я одішлю коней! Ждуть мене.
Панночка^ злякано). Нізашо! їдь зараз!
П а н. Я не поїду.
Панночка. Тоді я поїду на твоїх конях.
П а н. Зо мною?
Панночка. Ні, одна!
Пан. Ніхто не поїде. Ні! (Швидко виходить.)
Панночка схвильована, вона не знає, що робити. Рушили коні, задзвеніли дзвінки і поволі стихли. Пан вертається в хату.
Панночка. Що ти зробив? Верни, як можеш...
Пан. Коні уже далеко...
Пауза.
Панночка. Нащо мучиш... Нащо мучиш. Сил немає... Сторожиха (входить). Коні... поїхали?! (Пауза.) Постіль готова!..
Панночка. Гаразд, няню. Пан зараз прийде.
Сторожиха виходить.
(До пана.) Іди... засни.
П а н. Ти стомилась?..
Панночка. Так, стомилась.
П а н. Ти не відійдеш, ти любиш...
Панночка. Іди, не муч, іди.
Пан. Ти дорожче щастя, життя! Тепер я тільки зрозумів. (Цілує руку, бере свічку і виходить.)
Панночка хотіла роздягтись, але не роздяглась, переставила свічку, підійшла до вікон, попробувала, чи мідно зачинені. Погасила свічку. Із вікон полилось місячне срібно-синє сяйво, із погасаючого коминка —
червоне.
Хтось підійшов до вікна і заглянув у хату: видко голову Сторожихи. Тиша. Десь стукнуло. Відчиняються двері і входить Пан. Довго стоїть в нерухомості і нарешті йде до ліжка. За ним, як тінь, з піднятою рукою, з ножем в руні крадеться Сторожиха. І чим ближче він до ліжка, тим ближче до його Сторожиха. Погасло в коминку. Стало темно. Пан наблизився до ліжка.
Панночка. Ай-ай-ай! Няню! Няню, няню! Сторожиха;' одчиняє двері і зі свічкою в руках входить в кімнату). Що сталося? Панночко! Що таке?
Панночка. Няню! Страшний сон... Страшний сон приснився. Наче пан...
Сторожиха. Пан?! Пан... спить... Він не швидко прокинеться.
Панночка. ТПо?! Няню?! (З жахом дивиться на неї.) Сторожиха мовчить, схиливши голову.
Отже, твір структуровано до таємничої фінальної події — вбивства. Слід обов’язково взяти до уваги, що текст згущує певний смисл (тут — загадкове вбивство), а структурний аналіз буде спрямований на проникнення в його густоту. Тому, щоразу по-новому відштовхуючись від форми, від самого тексту, виявлений цілісно смисл заді- юємо до рухливого процесу смислопородження. А виявляння однієї структури в іншій поглиблюватиме початково явлений смисл.
Подієва послідовність у творі розгортається в історію, підкоряючись моделі, вихідними елементами якої є двочленні опозиції. Зважаючи на універсальність художнього мислення, аналіз буде спрямований на виявлення «потойбічної» структури історії і дискурсу загалом. Для структурного аналізу дискурс — це гігантська фраза, а тому можна скоротити його до чіткої логічної мікрофрази («зерна»), що буде своєрідним аналітичним вектором.
Історію, що відбувалася в драмі, можна резюмувати так: «Сторожиха вбила Пана». Резюме означило явну структуру (Сторожиха — Пан) і подію — вбивство. Оскільки в драмі подія зображена загадково, таємничо, тобто недомовленістю, містичною двоїстістю (сон чи реальне вбивство?), то слід врахувати, що в тексті є мова, яка не вимовляється цілком. Таємниця вбивства як таємниця мови несвідомого спокушає до психоаналітичного тлумачення.
Структурно історія вивершується за допомогою граничних моментів, або найбільш енергетичних, провока- тивних подій. їх можна визначити так:
1) несподіваний приїзд Панночки у ліс до старої няні, або втеча від закоханого в неї Пана (цей момент історії за її дійовою особою буде названий «Панночка»);
2) несподіваний приїзд Пана, що наздоганяє Панночку (тобто — «Пан»);
3) фінальна подія — Сторожиха вбиває Пана («Сторожиха»).
Отже, історію розпочинає Панночка своєю активною дією втечі. Стосунки «Пан — Панночка» (суб’єкт — об’єкт) визначимо як стосунки спокуси, основою яких є любовне бажання. Каталізаторами є такі події історії:
1) Панночка написала дружині Пана листа, зробивши свої таємні любовні стосунки з ним явними; вона відмовилася бути коханкою Пана, нібито розірвала любовні стосунки, які її не влаштовують; однак ця свідома акція спровокована несвідомим любовним бажанням:
«втікаючи» від Пана, Панночка спокушає його «доганяти» себе;
2) Пан, спокусившись погрозою розриву, відповідає на лист: женеться за Панночкою, а наздогнавши її, починає зваблювати своїм неймовірно пристрасним бажанням, що в символічному вираженні звучить як заклик виїхати разом із смертельного лісу. Панночка відмовляється діяти згідно із цим бажанням, і Пан з відчаю відсилає коней, опинившись у ворожій відьмацькій пастці, з якої немає виходу. Ця пастка — дім Сторожихи з міцно зачиненими вікнами, брамою: сюди Пан може увірватися, але вийти звідси не може. Несвідоме відчуття безвихідної ситуації виражене його словами: «Звідси з лісу немає дороги... Тільки мертвого можуть винести мене з сієї кімнати. Тільки мертвого...».
Особливістю стосунків «Сторожиха — Пан» є боротьба за Панночку; їх ворожість виявляється через такі події-каталізатори:
1) повідомлення Пана про своє бажання купити «володіння» Сторожихи; воно насторожує пильну Сторожиху: вона погрожує Пану своїм відьмацтвом, застерігаючи, що в її володінні живе «нечиста сила»;
2) ситуація з перснем, в якій Сторожиха викриває обман Пана в його стосунках з Панночкою («А я думала, що пан не жонатий. Ха-ха-ха! Вибачте, пане, коли не так постелю, як стелять вам вдома»). У цій подвійній мові за явним смислом (Сторожиха має постелити постіль для Пана) чути прихований смисл погрози: вона може постелити йому й смертельну постіль.
У структурі історії важливо з’ясувати внутрішню глибину дійових осіб і їх ролі. За фразовим відтворенням історії «Сторожиха (підмет) вбиває (присудок) Пана (додаток)», очевидно, що головною дійовою особою є Сторожиха. Це доказово, оскільки визначена подія відбувається в її володінні, вона — господиня хати, куди прибули несподівані гості, вона — також господиня лісу, де воює з подібним до Пана непрошеним гостем — Вітром. Так само, як мовна фраза є кодом до історії, ім’я є кодом до дійової особи. Тому звернемо увагу на структуру імені «Сторожиха», що на початку драми подається цілісно, а далі, у зв’язку із загрозою від Пана, активізується його перший елемент — маскулінний (чоловічий), коли імя розбивається так — «Сторож[иха]». Це дає привід внутрішньо-психологічну ситуацію дієвої особи структурувати через опозицію, аналогічну роз
щепленню імені, тобто як «маскулінне — фемінне», що в типовому вираженні має відповідати відношенню «сили і слабкості»: маскулінне, як відомо, асоціюється з активним, агресивним, завойовницьким, раціональним, вольовим началом (позиція суб’єкта), а фемінне — з пасивним, жертовним, ірраціональним, почуттєвим (позиція об’єкта). Проведемо структурування маскулін- ного і фемінного дійової особи Сторожихи. Маскулінне (Сторож), що проявляється в боротьбі за Панночку, метафорично можна виразити через два полюси — «позитивний» і «негативний». Позитивний нагадуватиме батьківську роль («Батько» як люблячий оборонець), негативний (Вбивця) спонукає до дії чоловіка-суперни- ка. Водночас активна негативна дія вбивства означає також заміщення жертви: щоб Панночка не стала жертвою Пана, Пан повинен стати жертвою Сторожа. Отже, Сторож за семантикою виконаної ролі виявляє маску- лінно проявлену любов-пристрасть через вартування — опікування жінки-дитини.
Фемінне Сторожихи структурується в такому роздвоєнні: Няня (позитивна — материнська функція) — Відьма (негативна — містична функція). Відьма спілкується зі світом тьми, який є також жіночим світом, тому надихає її потойбічним віданням і дає силу панувати над «світлим», свідомим чоловічим світом. Отже, фемінна роль Сторожихи — це материнська любов і відьомська помста. Якщо об’єднати маскулінне та фемінне в єдиній структурі, то Сторожиха — Батько-Мати для Панноч- ки-сироти і Вбивця-Відьма для Пана. Тобто першій дійовій особі драми властива особлива врівноваженість опозицій, де маскулінне і фемінне, поєднуючись, засвідчують єдину силу, караючу і люблячу водночас: йдеться про рівноцінне «маскулінне-фемінне» (фізична — містична сила), що й фіксується цілісністю імені — Сторожиха. Така цілісність структури передбачає виконання головної дії — вбивства. Побудова внутрішнього смислу цієї дійової особи є підставою структурного вияву ролі — вартування Панночки (недосвідченої жінки або коханої «доньки»). Ця роль окреслена у пригадуванні минулого, історії, коли Сторожиха один-єдиний раз недовартува- ла: тоді її «обпоїли квітки» і вона втратила пильність. Ймовірно, тоді її внутрішня структура була послаблена фемінним: вона піддалася почуттям, а Пан скористався цим і спокусив Панночку. Ця втрата пильності розлютила Сторожиху: з того часу, як вона проґавила, стала
особливо й пильна: «потоптала всі квітки і вже ніколи не спала», тобто стала особливо видющою. Іншими словами, до того часу вона була просто жінкою-нянею, а відтоді стала відьмою. Відьмацтво загострює і втаємничує її увагу: вона дивиться по цей і зазирає по той бік світу, пильнує всюди, бачить всюди. Те, що містично прозірлива Сторожиха бачить за явним прихований смисл світу, стане важливим для інтерпретації фінальної події драми — таємниці вбивства.
За внутрішньою логікою драми необхідно зіставити Сторожиху з Панночкою, оскільки йдеться про близький жіночий світ. Почнемо також з імені. Ім’я «Панночка» вказує на провідну функцію фемінності (пасивності, інфантильності, тобто слабкості), що зумовлює необхідність захисту й опіки. Фемінне Панночки яскраво виражене на початку драми у психології страху. Явний смисл страху: Панночка боїться приїзду Пана, зустрічі з ним після того, як написала листа його дружині, бо знає пристрасну натуру коханця. Прихований смисл цього страху: Панночка боїться себе, того, що вона не встоїть проти любовної спокуси Пана і поступиться йому, а відмовившись від свого раціонального вольового рішення, знову втягнеться в небажану для неї любовну історію: ділити Пана з іншою жінкою. Отже, внутрішня структура Панночки є нестійкою, вона потребує підсилення маскулінності для прийняття рішення. Несвідомо Панночка рухається в цьому напрямку: вона приїжджає в дім до Сторожихи по енергетичну підтримку, щоб набратися сили для опору, знаючи, що Сторожиха — її безумовний помічник. У володінні Сторожихи Панночка справді зміцнює свою внутрішню структуру стосовно до Пана як структуру «маскулінне — фемінне», тобто виставляючи в центр позицію сили, вольового рішення. Її актуалізоване маскулінне семантично означується в розмові з Паном, коли вона наступає, а він виправдовується, коли вона ідентифікує себе зі світом живих і сильних, а Пана зараховує до світу слабких і мертвих. У володінні Сторожихи жіноча сила подвоюється, і Панночка не поступається своїм вибором на цій «жіночій» території (вона не їде з Паном із темного лісу). З появою Пана Панночка уже нагадує молоденьку Сторожиху, вона ніби «дорослішає» тут: замість зрадженої і спокушеної жінки (фемінної ролі) постає невблаганна спокусниця, яка проганяє від себе закоханого Пана і міцно стоїть на своєму слові відмови — «Так я сказала вам, кажу
і буду казати». Відмовившись від ролі спокушеної, зрадженої жінки (від ролі пасивної жертви), оприлюднивши таємні любовні стосунки перед дружиною Пана, Панночка опинилась в активній позиції: її раціональне опанування своїми ірраціональними почуттями до Пана — вимога, поставлена Пану, — бути також сильним, що означає для нього зробити неможливий вибір між коханкою і дружиною. У такий спосіб Панночка не дає змоги Панові реалізувати активну чоловічу роль спокусника. А якщо він тут, у цьому володінні Сторожихи, хоче знайти вихід, то цієї можливості в нього вже немає, він — її позбувся, відпустивши коней, і «ніч всі дороги сховала».
Отже, найслабше психологічне місце у структурі драми — Пан. Це відповідає внутрішній логіці драматичної дії, адже він — жертва, яка потрапила у лісову пастку до Сторожихи. Він воює (спокушає Панночку) на чужій і ворожій до нього відьомській території. Його бажання купити лісове місце, очевидно, для таємних побачень із Панночкою, розраховане на фемінність Сторожихи, на те, що вона стане і його бабусею. Однак у відповідь звучить відьомська погроза: «Раніше, ніж я умру, ніхто не купить сієї хати! Тут... нечиста сила живе!» Вороже обличчя відьма проявляє і в історії з перснем. Тобто почути й прийняти голос душі Пана Сторожиха відмовляється: цей чоловічий голос їй однозначно чужий і ворожий. Тому в Пана єдина надія — на фемінність Панночки: вона одна може вивести його з цього темного лісу божевільної і безвихідної пристрасті, з його внутрішньої пущі — роздвоєння, названого в тексті подвійною мукою. Адже душа Пана розщеплена між любов’ю до дружини і пристрастю до Панночки. Маску- лінне у внутрішній структурі Пана активізується в гонитві за Панночкою, а потім згасає через її рішучу відмову. Ситуація Пана стає безвихідною і смертельною, він сам це розуміє, а тому несвідомо обирає для себе смерть; цей несвідомий відчай виражений у фразі про те, що з лісу, з хати Сторожихи виходу немає, тільки «мертвим» він може звідси вийти. Відмовившись їхати з Паном разом із лісу, Панночка підтвердила свій раціональний вибір, отже, відмовилася виводити Пана з дороги Смерті на дорогу Життя. Таким чином, Панночка, свідомо поставивши Пана з його роздвоєною ірраціональною душею перед раціональним вибором, несвідомо прирекла його на смерть, підтвердила його роль жертви.
Якщо підсумувати аналіз дійових осіб, то окреслиться така картина: 1) у Сторожихи — цілісна стійка
структура, яка визначається відсутністю внутрішнього психологічного конфлікту «маскулінне — фемінне»; між маскулінним вибором вбивства і фемінною чуттєвістю відьми-матері немає протистояння, що ставить дійову особу в особливу ситуацію сили і влади; 2) у Панночки і Пана — нестійкі структури, позначені конфліктами між «маскулінним» і «фемінним». У Панночки — конфлікт між раціональним рішенням розірвати любовні стосунки та ірраціональною любовною пристрастю. Але завдяки опіці Сторожихи ситуація Панночки зміцнюється, внутрішня структура «фемінне — маскулінне» перетворюється на «маскулінне — фемінне». А внутрішня структура Пана від початку найбільш вразлива, оскільки фатально розщеплена: тут фемінне означає любовний порив, який, по суті, об’єднує і дружину, і коханку, а маскулінне — вибіркове сексуальне бажання, яке роз’єднує їх обох. У Лісі (ірраціональному просторі) чоловіча структура остаточно послаблюється: Панночка, відмовившись від фемінності (любовного бажання як позиції об’єкта), не дає Панові змоги реалізувати його маскулінне, прирікаючи на безвихідну, слабку позицію. Отже, жіноча структура Панночки маскулінізується (зміцнюється), а чоловіча структура Пана фемінізується (слабне).
Ця людська колізія не розгорнута в соціумі, національній історії, вона спроектована в міфологічний світ Лісу. Тобто чоловічо-жіноча колізія віддзеркалюється у структурі природного первинного світу, що являє собою архетипну глибину драми. Індекси, що оздоблюють історію, вказують на те, що в структурі лісового світу є «персонажі», які відповідають дійовим особам. Пан у своєму архетипному дзеркалі тотожний Вітру. У них обох спільне імя — «голодний звір». З одного боку світу — пристрасний, спраглий жертви, нерозсудливий у своєму любовному пориві, благальний у поразці Пан, який здолає гори і моря, наздоганяючи свою Панночку, а з іншого боку світу — Вітер, який виє, б’ється об вікна, проситься в Хату, бо йому холодно, він змерз, спати цій Хаті не дасть, пролізе в усі її щілини, від нього не сховатися, він знайде під землею і пролізе в саму душу, а коли йому конче треба, то так само перелетить через гори і моря. Отже, у центральній архетипній парі «Вітер —Хата» Вітер має чоловічу сексуальну семантику (семантику спраглого бажання), а хата — жіночу і материнську (лоно), де зійшлися дороги Життя і Смерті.
На початку драми під час зустрічі двох жінок розгортається «дзеркальна» розмова Сторожихи і Панночки. Жінки говорять ірраціональною, символічною мовою: вони говорять про ворожий чоловічий світ. Сторожиха говорить про вітер, а Панночка — про Пана: мова няні про вітер посилює страх Панночки проти Пана, який так само може ввірватися у замкнене володіння бажаним і небажаним гостем. Розмова Сторожихи з Панночкою закінчується тим, що вривається Пан: вони обидві відали, що цей «вітер» прилетить. Сторожиха наприкінці жіночої розмови, яку перебиває Пан, завершує її прямою вказівкою: «Про вовка промовка, про вітер говорили, аж ось і пан». Отже, вітер для Сторожихи, так само, як і Пан, — ворожа чоловіча сила: він зривається завжди на біду і віщує відьмі «щось недобре»; він також — сила небезпечна і руйнівна: однієї ночі завив — і пропала молода береза. Дерево, як і хата, земля або матерія, належить до жіночої архетипної символіки. Тому молода береза (жертва лісу) в лісовій ситуації «перезбудженого» вітру може стати дзеркалом долі спокушеної Паном Панночки. Молода береза — знак настороги для Сторожихи: один раз вона недопильнувала Панночки, один раз — берези... Але для самої Сторожихи вітер — не страшний, бо вона знає, як цю нестримну силу приборкати, втихомирити. Недаремно в природному дзеркалі на Сторожиху дивляться старі сосни, старим і мудрим верхівкам яких вітер уже не загрожує. Старі сосни і Сторожиха — ніби поза часом, поза смертю, поза страхом: «стільки нажилися, стільки всього набачилися», вони вже згодні й померти, але для них смерті немає. Недаремно Сторожиха відчуває містичне сестринство, означуючи себе в колі цієї родини: «Ще, мабуть, ми довго житимемо, старі сосни, і хитатимемо своїми старими головами». Отже, природний світ (молода береза — Вітер — Старі Сосни) тісно переплетений зі світом людським, а власне, драма промовляє про світ єдиний — світ природних пристрастей, що має ознаки чоловічо- жіночого протиборства. Якщо семантика Вітру психоаналітично може бути означена як сексуальна енергія, а цілісно (архетипно) — як Дух, світ свободи, відповідно — Хата, Дерево, Ліс — світ Матерії (несвободи), то на архетипному дні драми ми бачимо вічну колізію — колізію Духу і Матерії, що виявляється в єдиному світі — світі Матері-Природи.
Оскільки у драмі фігурують узагальнені імена — Пан, Панночка, Сторожиха, немає ознак історичного
часу, соціальної проблематики, ця колізія може відбутися в будь-якій країні, повторитися з кожним. Отже, загальнолюдська колізія драми закорінена в міфологічне безчасся. Міфологічний вимір вічного часу має ознаки пізньої осені, тобто смертельної пори. Власне, цей хронологічний код символічно винесений у назву драми. Недаремно це також час ночі, з тим самим смертельним значенням,. Час ночі — улюблений у символістів: нічний смисл події дає_змогу її затемнити, втаємничити, "заглибити в архетипне дно, у світ потойбічний, у світ несвідомого. На те, що час не має тяглості, вказує символічне слово — сьогодня.Зацесьогодня Панночка дорікає Пану, бо в ньому все зійшлося: любов і зрада, віра і безнадія, життя і смерть. Сьогодень має значення смертельного вузла, який усе зібрав до купи, зв’язав усі часи: минуле, теперішнє і майбутнє. Єдиний час — сьогодень — свідчить про те, що лінійної історії (у значенні лінії) немає, а є геометрична точка, коло, споконвічне повторення. Ця символістська драма виконана за зразком античної драми — з єдністю часу, місця та дії. Тобто на поверхні історії розігрується загальнолюдська колізія, закорінена в архігтип'ну вічність. Розібрану структуру цього твору можна узагальнити у схемі:
Отже, знову акцентуємо, що «нагорі» історію з Паном розпочала Панночка, а завершила Сторожиха. Ця схема дає змогу підійти до смертельного вузла пристрастей, розв’язки та її інтерпретації.
За фройдівським тлумаченням, для психології абсолютно байдуже, хто насправді здійснив злочин, для неї значно важливіше, хто його бажав у своїй душі1. Фінальна подія драми роздвоюється на виконаний і бажаний злочин: 1) Сторожиха з ножем крадеться за Паном, щоб його убити; 2) Панночка прокидається від страшного сну, бо їй, очевидно приснилося, що пан... убитий. За фройдівським психоаналізом, сновидіння — це здійснене несвідоме бажання. Отже, Панночку налякало власне несвідоме бажання, що було реалізоване у сні. Вона гукає на допомогу няню. А перед нею постає відьма як виконане несвідоме бажання Панночки. Панночка прочитала це на обличчі Сторожихи, при денному світлі свідомості вона з жахом заглянула в обличчя своєму таємному бажанню, імя якому — Вбивця Чоловіка. Очевидно, саме це таємне жіноче бажання прочитала по-ві- дьомськи прозірлива Сторожиха, вона почула його в несвідомому поклику допомоги від своєї коханої Панночки, в її несподіваному нічному приїзді до смертельної пастки, до відьомського володіння, куди, очевидно, також несвідомо, Панночка й заманила Пана. Цю «роздвоєну» психологію Панночки можна витлумачити через психоаналітичну ідею амбівалентності почуттів. Амбівалентність, суперечливість почуттів (любовних і ворожих водночас) до тієї самої особи є характерною загальнолюдською рисою життя «тілесних» пристрастей і емоцій. Відповідно — «денний» порив до кохання у Панночки маскується «нічним» садистським поривом (що в цьому випадку зумовлено інтенсивністю пристрасті). Бо, як зауважував Фройд, «темна» думка «Я хочу тебе вбити» є «світлою» думкою «Я хочу натішитися тобою у коханні»2. Тоді можна розглядати Панночку з позиції сильної, але пригніченої сексуальної пристрасті (ця егоїстична емоція тісно повязана з почуттям влади), яку вона прикриває своїм раціональним вибором. Відображенням пристрасті постає її страшний сон. Загля-
нувши в глибину, у тьму своєї пристрасті, Панночка прокинулась від жаху.
Тепер є змога перетлумачити явний смисл історії «Сторожиха вбиває Пана» і поєднати його з прихованим смислом, оскільки маємо явного (або потенційно можливого) вбивцю — Сторожиху і прихованого вбивцю — Панночку. Недаремно Панночки у структурі мовної фрази, що резюмує історію, немає, вона ховається у тіні Сторожихи: Сторожиха виявляє її несвідоме бажання і прояснює його. Таким чином, за допомогою зсуву з центрального (явного) смислу («Сторожиха») на маргінальний і прихований смисл («Панночка») можна прочитати глибинний «структурний» смисл драми в такому резюме: «Сторожиха виконує приховане бажання Панночки».
Оскільки зі структурної позиції суб’єкт — не важливий, а важлива функція, почнімо позбавляти суб’єкт його конкретної значущості, адже цим шляхом іде О. Олесь, абстрагуючи імена дійових осіб, актуалізуючи саму дію. Оскільки з психоаналітичного погляду не важливо, Сторожиха чи Панночка вбиває, зведемо речення до більш абстрактного називання дії: «Жінка вбиває чоловіка». Завдяки цьому відкривається глибинний смисл драми Олеся: уже на її поверхні ідеологія твору формується як чоловіче сприйняття жіночого світу, як несвідомий чоловічий страх перед незбагненною силою жінки. Назвемо цю першу інтерпретацію «чоловічою», оскільки вона вимагає мимоволі стати на бік Пана як жертви любовної пристрасті. Очевидно, таку внутрішню логіку заклав у драму Олесь своїм чоловічим страхом перед жіночим світом як поневоленням і смертю. Для остаточного підтвердження потрібно залучити психобіографічний контекст, що^/з’ясувати авторську внутріпсихологічну спонуку цього тексту. Однак аналіз було розпочато з того, що немає нічого значущі- шого, ніж мова цього тексту, що відповідає сутності структурного аналізу.
Другу інтерпретацію можна провести як «жіночу», деконструювавши попередню, «чоловічу». Тоді слід піти проти чоловічої логіки і подивитися на дію жіночими очима. При цьому варто скористатися методикою феміністичної критики, що зосереджується на пошуках та викриті патріархального коду, який тут яскраво виявлений словом «козаки»: Пан у розмові зі Сторожихою ідентифікує себе з козаками, символічно — з чоловіка- ми-завойовниками, яких спонукає до дій потяг до вла
ди, бажання панувати у жіночому світі (локально) і на землі (масштабно), оскільки земля також має жіночу семантику і відповідає архетипному бажанню Духу володіти Матерією. В устах Сторожихи знущально-іронічно звучить ця лексема «козаки»: відьма зі своєю містичною жіночою силою іронізує над фізичною чоловічою силою. Адже, з одного боку, Пан прагне володіти обома жінками, дружиною і коханкою, не поступившись жодною, а з іншого —зазіхає на стару Сторожиху (хоче купити її «магічне» володіння), приручити, зробити своєю бабусею. Бажання купити цю землю — символічне прагнення привласнити всю жіночу територію. Отже, Пан хоче володарювати в цьому ворожому і чужому для нього світі, здобути його для себе з допомогою свого ненаситного еросу. Ця його пристрасність — чоловіча жадоба заволодіти «жіночою землею» — зумовила «бунт» у жіночому царстві. Грізна погроза і врешті-решт помста Сторожихи стають засторогою для чоловіків — не посягати на жіночу територію, де відьмі-матері, яка захищає доньку, прислуговує сама «нечиста сила». Смисл «жіночої» інтерпретації може бути озвучений так: «Пан став жертвою свого ненаситного бажання влади».
Залежно від зміни обраної та сфокусованої позиції текст «привласнюється» по-чоловічому або по-жіночо- му. Оскільки в цих «тендерних» інтерпретаціях домінує однобічний погляд (то з позиції Пана проти Сторожихи — Панночки, то з позиції Сторожихи — Панночки проти Пана), спробуємо подолати таку однобічність. Третю інтерпретацію можна означити як «рівноправну» для всіх дійових осіб: «Всі особи діють згідно з потягом до влади». Драма виявляє різну міру цього потягу: 1) Панночка хоче сама володіти Паном, а не ділити його ще з однією жінкою; 2) Сторожиха не поступається місцем у своєму володінні, воюючи проти чоловіка на жіночій землі; 3) Пан претендує на жіночу територію. Оскільки потяг Пана, що спирається на фізичну силу, і потяг Сторожихи, що спирається на містичну силу, за своєю інтенсивністю рівнозначні, то в структурі провідної фрази («Сторожиха — Пан») саме вони стали одне проти одного: хто кого? На цьому аналітичному шляху в драмі Олеся простежується три однотипні вибори (молодої жінки, старої жінки і чоловіка) — вибори «ночі». Всі дійові особи заблукали у власній пітьмі, недаремно й зійшлися в темному лісі глибокої осені, тобто в смертельний час — час «низьких» пристрастей. Отже, всі вони
ходять «нічною порою», а тому в полоні єдиної пристрасті, з якої немає виходу. «Хто ходить нічної пори, — читаємо у Біблії, — той спіткнеться, бо немає в нім Світла». За інтерпретацією, яку можна назвати «християнською», людська колізія відкривається як така, в якій немає Світла. На цьому рівні аналізу актуальним є обговорення морально-духовної проблематики. Однак у третій загальній інтерпретації зрівнювання ролей Пана, Панночки і Сторожихи означає рівноправність лише на горі людської колізії, але нерівноправність чоловічого та жіночого на архетипному дні, оскільки тут на чільному місці став «Дух», тобто архетип чоловічий, а засуджена «Матерія» — архетип жіночий. Отже, у глибині драми загальна інтерпретація залишається чоловічою. Подивімось на структуру твору вчетверте, назвавши цю загальну інтерпретацію цілісно архетипною, що спиратиметься на юнгівську аналітичну психологію. |
Ця історія, яку розпочинає і завершує жінка, спрямована в саме архетипне дно Матері-Природи. Цілісну структуру Сторожихи можна прочитати через архетипний образ Матері (Доброї і Злої у своїй єдиній сутності). Першозначущість жіночої сутності і чоловіча залежність від неї (між двох сил за схемою історії — між жінкою як дорогою Життя і Жінкою як дорогою Смерті — перебуває чоловік; чоловік сподівається, що кохана жінка поведе його: відродить душу, виведе з дороги Смерті на дорогу Життя) означають домінування архе- типного материнського світу: «Жінка водить чоловіка за собою, з дороги Життя на дорогу Смерті, з дороги Смерті на дорогу Життя». Сторож(иха) як Батько-і-Мати в одному образі уособлює Єдину Силу, є віддзеркаленням світу несвідомого, архетипу Андрогінної Великої Матері, тобто світу цілісного, де нерозщеплені Життя і Смерть, Добро і Зло, Світло і Тьма, Любов і Вбивство, Чоловік і Жінка. Драма дає відчуття Великої Богині-Природи, цієї ар- хетипної вічності як незнищенної унітарної реальності. Закономірно, що інстинктивний аспект несвідомого, поданий через архетип Великої Матері, або Богині-Природи, не дає змоги розвинутися чоловічій ініціативі та активності: Велика Мати пригнічує свого «сина-кохан- ця», його претензії на «материнське» володіння, у відповідь заявляючи свої претензії на його життя. Смерть чоловіка є наслідком асиміляції несвідомим усієї активної діяльності чоловіка (він не може «купити» володіння Сторожихи), тобто воно не дозволяє чоловіку створи ти зі Світу Природи свій незалежний світ свідомості, заснований на чоловічому ненаситному еросі. Драма засвідчує перемогу консервативного матріархального світу. Консервативність цього світу, як зазначав Нойманн, зумовлена не лише перевагою несвідомого над свідомістю, а й їх відносно стабільною ситуацією1. Тобто головна колізія драми як архетипна напруга між «жіночим» і «чоловічим» світом спонукає до висновку: де жінка, там і чоловік, де Матерія, там і спраглий Дух, де несвідоме, там і свідомість, вони не можуть одне без одного і прагнуть одне до одного, оскільки цілісність не терпить однобічності, структурно — як єдність протилежностей — вона й прагне зреалізуватися. Тому явний смисл драми за першою інтерпретацією «жінка вбиває чоловіка» постає як його прихований смисл: «несвідоме (світ живий і сильний, світ цілісний, світ вічності) знищує індивідуальне несвідоме та індивідуальну свідомість (світ частковий, слабкий і нетривкий)». Несвідоме в такий спосіб карає свою ж дитину за її бажання заволодіти «материнським» світом. Тому несвідоме в драмі виступає єдиною прихованою силою — спраглим еросом Пана (на що можна сказати «любовна пристрасть погубила чоловіка»), несвідомим сексуально-ворожим бажанням Панночки і відьомським чуттям Сторожихи. І цей невидимий бог позбавляє чоловіка життя рукою вартуючої відьми, жінки, що стоїть на межі, прислухаючись до розмови обох світів — посейбічного і потойбічного.
Так структурний аналіз дав змогу не просто відійти від центрування суб’єкта, позбавивши його конкретної значущості, а й дискредитувати його як всемогутнього агента дії (жіночої дії), оскільки тепер ідеться про інтенсивність універсальної дії, яка формує подію вбивства. На цьому рівні інтерпретації, є, очевидно, підстави для абстрагованого філософування про життя і смерть загалом.
На основі попередніх інтерпретацій можна здійснити інтерпретацію, в якій об’єктивний смисл драми прочитується суб’єктивно, що означає повернення до творчої індивідуальності — першопричини тексту. Твір є вираженням живої душі, її голосом. Оскільки аналіз виявив структуру як колізію «маскулінного — фемін- ного» (чоловічого — жіночого), що також відповідає
психологічній сутності «свідомого — несвідомого», така колізія в об’єктивному світі означає її присутність у людській душі, якій також будь-яка однобічність загрожує смертю. Тому є підстави для твердження: у драмі озвучений страх душі перед власним ірраціональним (несвідомим). Очевидно, у душі автора почала нагромаджуватися спрагла вираження пригнічена енергія. Душа промовила текстом, словом про смерть, про свій страх смерті, або погрозливим голосом несвідомого. І прозвучало це своєрідне послання інстинктивної (несвідомої) сфери душі до раціональної сфери свідомості. Тобто діалог між двома психічними системами текст Олеся виражає як текст його душі, або живої і цілісної структури. На цьому рівні аналізу доречним є міркування про психологічні таємниці творчості.
Отже, чим більше заглиблюємося в текст, тим прихо- ваніші смисли відкриваються в ньому. І це закінчення аналізу також не є зупинкою рухливості тексту «Осінь»
О. Олеся. Постструктурний текстовий аналіз дав би змогу рознести цілісність цього твору шляхом виходу в ін- тертекстуальність, тобто в контекст різної текстуальності. Якщо читати, беручи до уваги індивідуальне бажання тексту, то читання, згідно з концепцією Ю. Крістевої, виражатиме бажання читача, інстинкти, сексуальність, власну насолоду або його власне невдоволення. Нехай читання свого тексту буде останнім психоаналітичним завданням цього посібника. Власний досвід, можливо, дасть змогу осмислити філологічне відкриття психоаналізу, на якому наголосив Ж. Лакан: «Психоаналітичний досвід знову відкрив у людині імператив Слова — закон, що формує людину за своїм образом і подобою. Маніпулюючи поетичною функцією мови, він же, цей досвід, дає людському бажанню його символічне опосередкування. І нехай дозволить він вам нарешті зрозуміти, що вся реальність його результатів полягає лише в дарі мовлення, адже лише за допомогою цього дару прийшла до людини реальність, і лише, здійснюючи акт мовлення, знову і знову вона зможе цю реальність зберегти»
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 38 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
«Изящный век»в фарфоре. Жанровая статуэтка | | | Культурная политика возвышения страны: генератор событий поверх происходящего |