Педро Кальдерон де ла Барка 3 страница

Силоміць взяли в неволю,

Знаючи, що доброхітно

Я б нікому сам не здався”.

Тож, помітивши, що він

Затужив і схвилювався,

Я напою дав йому

Повну склянку, і потому,

Як напій розлився в грудях,

Він скорився сну міцному,

І побіг йому по тілу

Зимний піт, як срібні хвильки,

Страх і жах, аби не знав я,

Що переді мною тільки

Привид смерті, то б злякався

За його життя. Тут люди,

Котрим ти довірив дослід,

Появились і, маруди,

Повезли його в кареті,

Помістили до кімнати,

Де вже все було готове,

Щоб як слід його прийняти

Згідно з величчю і саном.

І в твою постіль уклали,

Де, поки не втратить сили

Летаргічний сон тривалий,

Як тобі, йому слугують

Твóї люди за наказом.

І, якщо моя слухняність

Здобувається цим разом

Нагороди, то прошу я

(Ти пробач мені, дерзкому),

Щоб сказав ти про свій намір,

Чом привезли, як додому,

До палацу Сехисмундо.

Басиліо

Я, Клотальдо, розумію

Твóї сумніви і хочу

Правду викласти тобі я.

Сехисмундо злісна зірка

(Не держу цього в секреті)

Провіщає тисячі,

Як нещасть, так і трагедій.

Хочу спробувать, чи небо,

Що обманювать не може,

В чому ми переконались,

Тут не зміниться, о Боже,

У жорстокості до нас,

Чи не зм’якшиться суворе

І той присуд не відкине,

Що несе нам тільки горе,

Бо владичить над зірками

У своїм житті людина.

Це я хочу перевірить,

У палац привізши сина,

Де, дізнавшись, чий він пагін,

І талант свій проявивши,

Буде він королювати

Справедливо, а коли вже

Стане владним і жорстоким,

Поверну його в кайдани.

Ти питаєш, а для чого

На дослідження старанне,

Вживши спосіб незвичайний,

Перевіз його ти сплячим.

Відповім тобі по правді,

Потім зважим все й побачим.

Як дізнається сьогодні,

Чий він син, а завтра вдруге

У тюрмі себе побачить

Як щось бідне й недолуге,

Певно, в розпач упаде,

Долю клянучи прокляту;

Адже, відаючи, хто він,

Де й яку знайде відраду?

Так для зла уже дверей

Ми з тобою не зачиним,

Аби думав, що сновиддя

Все, що бачить. Таким чином

Перевіримо дві речі:

Перша - сутність поведінки,

Бо, прокинувшись, покаже,

На які він здатний вчинки.

А розрада - це вже друга;

Бо, якщо він загордиться,

Взявши владу, а пізніш

Знов опиниться в темниці,

То гадатиме, що снилось,

І не змилиться, гадавши;

Бо, Клотальдо, в цьому світі

Хто живе, той марить завше.

Клотальдо

Я б довів, що не досягнеш

Таким робом тої цілі;

Але тут немає ради,

Хоч устої наші цілі;

Та здається, він прокинувсь

І до нас уже прямує.

Басиліо

Хочу зникнути звідсіль.

Ти ж наставник і не всує

Вчив його, тож і йому

Сумніви розвіять маєш,

Всю, як є, сказавши правду.

Клотальдо

Значить, ти вже дозволяєш

Все йому відкрити?

Басиліо

Так;

Правду кажучи, він гоже

Поведеться і вже легше

Небезпеку переможе.

(Виходить)

Сцена друга

Входить Кларін

Кларін (убік)

Чотирьох ударів коштом,

Що із дурості своєї

Бородань завдав рудий,

Алебардник у лівреї, -

Я сюди прибув, дивлюся,

Що тут коїться й що буде;

Це ж нема вірніш віконця,

Що з собою носим всюди;

Та й квитків не варт просити,

Щоб таке побачить свято,

Коли в тебе замість грошей

Безсоромності багато.

Клотальдо (убік)

Це Кларін, слуга той самий,

Що в Полонії, о небо,

Промишляючи нещастям,

Вже розніс мою ганебу.

(До Кларіна)

Що нового там, Кларіне?

Кларін

Те, що милість твоя хоче

За Росауру помститись

Та їй радить на жіноче

Убрання своє змінити.

Клотальдо

Саме так, щоб не здавалась

Легковажною.

Кларін

Ще й те,

Що змінилась і назвалась,

Знай, небогою твоєю,

Собі ймення інше взявши,

Що в Естрельї у палаці

В незрівнянної вона вже

Дама.

Клотальдо

Я за честь її

Маю стати злу супроти.

Кларін

Те, що жде вона й чекає

Того часу і нагоди,

Коли ти за це візьмешся.

Клотальдо

Страшно тут нам помилиться;

Зрештою, настане час,

Коли все у нас здійсниться.

Кларін

Ще нове - твоя небога

Стала схожою на фею

У дворі як королева.

І, сюди прийшовши з нею,

Я із голоду вже гину,

І про мене й не згадає

Тут ніхто, хоч я Кларін,

Та коли кларнет заграє,

Зразу все король, Астольфо

І Естрелья зрозуміють;

Бо слуга й Кларін-Кларнет, -

Це дві речі, що не вміють

Зберігати таємницю;

І, якщо в годину пізню

Я замовкну, то про мене

Ще співатимуть цю пісню:

Я, Кларнет, лунаю й зву

Вам зорю нову14.

Клотальдо

Твоя скарга справедлива,

Зважу на твої таланти,

Бо потрібний ти мені.

Кларін

Йде вже Сехисмундо, глянь ти.

Сцена третя

Музиканти співають, а слуги несуть одяг Сехисмундо, який виходить і, здивований, зупиняється

Сехисмундо

О мій світе, що я бачу!

О мій світе, що я чую!

Я дивуюсь і німую,

Вірю й ні в свою удачу.

Я в палатах незрівнянних?

Як же я сюди потрапив?

Я в парчі серед єдвабів,

Поміж слуг розкішно вбраних?

Я прокинувся зі сну

В гарнім ложі, недолугий?

І мене вбирають слуги

В пишну одіж і ясну?

Не кажіть, що сон - омана:

Я збудився, день сія, -

Чи не Сехисмундо я?

Чом така до мене шана?

Як це сталося мені

Із уявою моєю,

Поки спав я, що себе я

Тут побачив не вві сні?

Долі все ж не обманути,

Хто б тут міг мене повчать?

Їм дозволю слугувать,

І хай буде те, що буде.

1-й слуга

Глянь, яким він став сумним.

2-й слуга

Хто б не мучивсь, аби сталось

З ним таке, що й не гадалось?

Кларін

Я.

2-й слуга

Поговори-но з ним.

1-й слуга (до Сехисмундо)

Може, заспівати?

Сехисмундо

Ні,

Я не хочу, не співай.

2-й слуга

Я б розважив, бо відчай

Охопив тебе.

Сехисмундо

Мені

Цих розваг, цього жалю

Не потрібно; я чудову

Тільки музику військову

Серцем слухати люблю.

Клотальдо

Ваша світлосте, ви єсть

Наш сеньйор, поцілувати

Дайте руку й цим віддати

Мені першому вам честь.

Сехисмундо (убік)

Це Клотальдо. Але чом

Той, хто у тюрмі лютує,

Чемно так мене шанує?

Що тут сталося притьмом?

Клотальдо

Ти збентежений усім,

Що дає новий твій сан,

І боїшся ти оман,

Битий сумнівом гірким;

Але хочу я, негідний,

Всі турботи з тебе знять,

Бо, сеньйоре, мусиш знать,

Що ти польський принц наслідний.

Ти страждав тому в неволі

І в темниці був закутий,

Схований, щоб відвернути

Зло й немилосердя долі,

Що імперії великій

Тьму трагедій нарекла,

Коли б лавр тобі згола

Увінчав чоло владики.

Але з вірою, що ти

Збореш лиховісні зорі,

Бо шляхетний муж і в горі

Здатний їх перемогти, -

Ми тебе в палац вернули

З вежі, де провів ти рóки,

Коли в сон ти впав глибокий

І до всього був нечулий.

Батько твій, а мій сеньйор

Йде до тебе, щоб ти взнав

Те, чого я не сказав.

Сехисмундо

Злодій, зрадник, людомор,

Що я зможу ще почуть,

Як уже дізнавсь, хто я,

Щоб явити з цього дня

Свою владу і могуть?

Чом вітчизну так лукаво

Зрадив і мене в тюрмі ти

Взявся мучити й морити,

Відібравши в мене право

На державу?

Клотальдо

Я не встою!

Сехисмундо

Ти зламав закон живцем,

Був лестивий з королем

І жорстокий був зі мною;

Тож закон, і я, й король

Тебе судим, і тепер ти

Від руки моєї вмерти

Мусиш тут.

2-й слуга

Сеньйоре, зволь…

Сехисмундо

Хай ніхто не заважає,

Не благайте, бо все ’дно

Вас я викину в вікно,

Якщо хтось того бажає.

2-й слуга

Утікай, Клотальдо.

Клотальдо

Ти

Загордився і не знаєш,

Що вві сні перебуваєш.

(Виходить)

2-й слуга

Зваж на все…

Сехисмундо

Ну, годі, йди!

2-й слуга

Короля шануй ім’я.

Сехисмундо

Шанувати слід закон

Справедливий, а не трон,

І наслідний принц тут я.

2-й слуга

Права він не мав питать,

Чи це добре чи погане.

Сехисмундо

Ти не гідний, грубіяне,

Щоб зі мною розмовлять.

Кларін

Принц не стерпів зла і лжі, -

Зле зробив ти і сказав.

2-й слуга

Хто тобі це право дав?

Кларін

Сам його я взяв.

Сехисмундо

Скажи,

Хто ти?

Кларін

Шалапут, гульвіса,

Я повсюди пхаю носа,

Адже я отой проноза,

Знаний скрізь і хитрий з біса.

Сехисмундо

Тільки ти цієї миті

Мене втішив.

Кларін

Пане мій,

Я - утішник мандрівний

Сехисмундо всіх на світі.

Сцена четверта

Входить Астольфо

Астольфо

Тисячу разів щасливий,

О мій принце, день і час,

Коли ви прийшли до нас,

Польське сонце, що сяйливе

Радість ллє по всіх низинах,

Обагряє краєвиди,

Бо, як сонце красовите,

Вийшли ви з-за гір камінних!

Встаньте, і ввінчає гоже

Лавр сяйливий вам чоло,

Хоч і пізно, та прийшло

Щастя.

Сехисмундо

Бережи вас, Боже.

Астольфо

Вам прощаю з чистим серцем,

Що малу явили честь,

Не спитавши, хто я єсть.

Назовусь: Астольфо, герцог

Я московський і, щоб знали,

Ваш кузен, ми рівня вдвох.

Сехисмундо

Таж, щоб тут беріг вас Бог,

Я сказав, цього ще мало?

Як хизуєтесь негоже

Тим, хто ви, то в інший раз

Я скажу, зустрівши вас,

Не оберігай вас, Боже.

2-й слуга (до Астольфо)

Ваша світлість добре знає,

Що у лісі він зродився,

Де всьому цьому й навчився.

(До Сехисмундо)

Вас Астольфо поважає…

Сехисмундо

Він набрид, як манія,

Що себе лиш знає й слуха,

Ще й не зняв він капелюха.

2-й слуга

Знатний він.

Сехисмундо

Знатніший я.

2-й слуга

Все ж потрібно між собою

Шануватись вам обом

Більше, ніж комусь.

Сехисмундо

А чом

Ви тут спорите зі мною?

Сцена п’ята

Входить Естрелья.

Естрелья

Ваша світлосте, сеньйоре,

Не зважайте на омани,

На престол зійдіть жаданий,

Позабувши зло і горе,

І віднині правте нами,

Як сумління вам підкаже,

Щоб життя лічили ваше

Не роками, а віками.

Сехисмундо (до Кларіна)

Хто, скажи-но, ця відрада,

Знатна й гарна, хто вона,

Хто богиня ця земна,

Що до ніг їй промінь пада?

Кларін

Таж кузина це твоя,

Мій сеньйоре, це Естрелья.

Сехисмундо

Ні, її вже не зорею,

Сонцем називав би я.

(До Естрельї)

Я зичливість випадково,

Вас побачивши, зустрів,

Хоч її й не заслужив, -

Дякую за добре слово.

Про добро почувши, я вже

Знаю - мить добра настала,

Ви зоря, що засіяла,

Мені радість дарувавши

Серед темної імли

Світлом тим, що благородить.

І навіщо сонцю сходить,

Коли день ви привели?

Дайте руку, і, як чашу,

Щоб наснагу спити ніжну,

Поцілую білосніжну.

Естрелья

Я ціню галантність вашу.

Астольфо (убік)

Я пропав, як він візьме

Руку.

2-й слуга (убік)

Чом же пропадати

Як завадить можна, брате?

(До Сехисмундо)

Не по правді це, бігме,

Так грубить, сеньйоре, ні,

Та й Астольфо…

Сехисмундо

Ти зі мною

Вже не спорся, бо вспокою.

2-й слуга

Правду я сказав.

Сехисмундо

Мені

Нудно від такої правди.

Правда тільки та підходить,

Що моїй натурі годить.

2-й слуга

Та, сеньйоре, сам сказав ти,

Що по правді чинять люди

Ті, хто кориться закону.

Сехисмундо

Ще сказав я, що з балкона

Викину того, хто буде

Тут перечить на біду.

2-й слуга

Не на того ти напав,

Не такий я.

Сехисмундо

Будь ласкав,

Я це зараз доведу!

Сехисмундо хапає другого слугу і виходить; усі йдуть за ним і негайно повертаються.

Астольфо

Що це? Хай нас Бог спасе!

Естрелья

Зупиніть його, ну й горе.

(Виходить)

Сехимундо (повертається)

Він з балкона впав у море,

Захлинувся, та й усе!

Астольфо

Лють вгамуйте, щоб по стежі

Не пройти, всьому ж є міра,

Від людини і до звіра,

Від палацу і до вежі.

Сехисмундо

Ця порада - не заслуга,

Слово ще одне і ви

Не знайдете голови,

Щоб носити капелюха.

Астольфо виходить.

Сцена шоста

Входить Басиліо.

Басиліо

Що тут сталось?

Сехисмундо

Та нічого.

Я з балкона чоловіка

Кинув, бо допік драпіка.

Кларін

Це король, він судить строго.

Басиліо

Ти з людських почав утрат

Перший день своєї влади?

Сехисмундо

Він поспорився заклятий,

І я виграв той заклад.

Басиліо

Прикро, принце! Я бажання

Мав зустріть тебе на волі,

Коли ти зірок і долі

Переможеш віщування,

Бачу ж я тебе жорстоким,

І почав ти все із кривди,

Бо найперше, що вчинив ти, -

Заподіяв смерть нароком.

Як же можу я з любов’ю

Рук торкнутися твоїх,

Коли ти убити зміг,

Вмивши їх людською кров’ю?

Ні, не можу. Хто б таки,

Взрівши меч, який багряну

Вмить завдав смертельну рану,

Не здригнувся? Хто б чуткий,

Що криваве місце взнає,

Де хтось смерть комусь прискорив,

Не страшився? За свій норов

Сильний теж відповідає.

На це місце я дивлюся,

На твої убивчі руки

І від тебе, повен муки,

Як від смерті, сторонюся.

І хоч я жадав з любов’ю

Обійнять тебе, горлаю,

Без обіймів покидаю,

Бо заплямився ти кров’ю.

Сехисмундо

Обійтись без них я можу,

Як обходився до цього,

Коли батько мене строго

Взяв і вежі під сторожу;

На мені зганяв свій гнів,

Мав мене за бузувіра

І виховував, як звіра,

Як недолюда, ростив

І бажав моєї смерті, -

Щó з обіймів, як, марнí,

Буть людиною мені

Не дають вони простерті?

Басиліо

Мабуть, Бог мене впослідив, -

Це б життя тобі не дав я,

То б не знав твого безслав’я,

Злодіянь твоїх не відав.

Сехисмундо

Якби ти життя не дав,

Я б не ремствував, тиране,

Та життя, тобою дане,

Ти ж у мене й відібрав.

Дати - це шляхетна справа,

Що не міряється злотом,

Але дар відняти потім -

То вже річ низька й лукава.

Басиліо

Красно дякуєш за всяку

Поміч і за те, горлаю,

Що ти принц уже!

Сехисмундо

Чи маю

Я тобі складати дяку?

Ти душив мою свободу,

Тож, старий уже й похилий,

Що даєш біля могили?

Те, що є моїм ізроду!

Ти - мій батько і король;

Я вспадковую по праву

Всю цю велич і державу

І твою в державі роль.

Знай, хоч я в такому стані,

Та до тебе строгим буду,

Притягну тебе до суду

За той час, коли в кайданні

Я провів свій юний вік;

І вже дякуй, винуватий,

Що не правлю з тебе плати,

Бо ж у мене ти - боржник.

Басиліо

Я дивлюсь на тебе з жалем;

Небо спевнювало слово;

І ти став не випадково

Себелюбним і зухвалим.

І хоча вже знаєш, хто ти,

І хоч бачиш, що весь люд

Так тебе шанує тут,

І хоч ти серед пишноти, -

Зваж на зриму засторогу:

Сниться, може, це тобі ж,

Хоч гадаєш, що не спиш,

Втім, усе збагнеш потроху.

(Виходить)

Сехисмундо

Чи це сон чи, може, яв

Те, що бачу, - я не знаю.

Я не сплю, бо відчуваю,

Ким я був і ким я став.

І, хоч каєшся і спориш,

Мало вдасться вже тобі;

Знаю, хто я, й, далебі,

Ти мене вже не впокориш

І не скориш; я прийму,

Вспадкувавши, цю корону;

І, якщо ти без закону

Кинув сина у тюрму, -

То був підступ і офіра;

Що було моє ім’я?

Я не знав, та взнав, що я -

Це злиття людини й звіра.

Сцена сьома

Входить Росаура в жіночому вбранні.

Росаура

Естрельї вслід ступаю,

Боюсь, що тут Астольфо пострічаю;

Клотальдо не бажав би,

Щоб він мене побачив і впізнав би,

Бо це важливо для моєї честі,

Аби удар відвести;

І, вдячна, вірю я Клотальдо й знаю,

Що честі і життю тут захист маю.

Кларін (до Сехисмундо)

А що приємно й мило

Тебе тут здивувало і вразило?

Сехисмундо

Ніщо не здивувало,

Бо все я передбачив, як бувало;

Але я дався диву,

Милуючись на жіночку вродливу,

Найкращу в світі. Знав я

Із тих книжок, які колись читав я,

Що Бог, створивши на землі мужчину,

Створив маленьку світу половину;

А потім ясноликий

Явив у жінці небо невелике;

І ця краса вражає,

Коли на землю зійде й нам засяє,

Як та, яку я бачу.

Росаура (убік)

Це принц! Я звідси йду й часу не трачу.

Сехисмундо

Стривай, чому тікаєш?

Ти схід і захід плутаєш, єднаєш, -

Це зрозумієш згодом;

Якби був захід з’єднаний зі сходом,

Холодна тінь і світло,

Тоді б померкнув день і все поблідло;

Та що я бачу, Боже?

Росаура

Я ж бачу те, що гоже і негоже.

Сехисмундо (убік)

Так цю красу величну

Вже бачив я.

Росаура (убік)

І велич цю незвичну

Я бачила в неволі

Зігнýтою.

Сехисмундо (убік)

Свою знайшов я долю.

(До Росаури)

О жінко, знай, це слово

Для чоловіка миле і святкове, -

Хто ти? Перед тобою

Дата добавления: 2015-10-21