Ядерне бомбардування Хіросіми— ядерна атака США проти Японії наприкінці Другої світової війни, здійснена 6 серпня 1945 року скиданням ядерної бомби на японське місто Хіросіма. Це було перше у світі

Ядерне бомбардування Хіросіми— ядерна атака США проти Японії наприкінці Другої світової війни, здійснена 6 серпня 1945 року скиданням ядерної бомби на японське місто Хіросіма. Це було перше у світі використання ядерної зброї під час військових дій. Через бомбардування загинули десятки тисяч мешканців Хіросіми, а вона сама була повністю зруйнована.

25 липня 1945 року президент США Трумен віддав наказ про проведення ядерного удару по Японії. Бомбардування слід було здійснити «особливою бомбою» після 3 серпня за умови гарної погоди. Деталі операції містилися в бойовому наказі № 13 командування авіації США від 2 серпня. Його здійснення було тимчасово відкладене через погану погоду під впливом тайфуну № 8.

Підготовка

Тим часом 509-а Змішана Група розпочала після 20 липня 1945 року тренування зі скинення ядерної бомби. Замість неї був підготовлений тренувальний заряд, який називали «гарбузом». Він важив 4774 кг і був набитий 2858 кг вибухівки. За формою снаряд нагадував «Товстуна», ядерну бомбу що буде скинута на Наґасакі.

Тренування проходили за однаковим сценарієм. Бомбардувальники В-29 мусили вилетіти з бази на острові Тініан, долетіти до певного японського міста, що було визначене тренувальною програмою, точно скинути «гарбуз» і повернутися назад на базу. Було здійснено 49 навчальних вильотів і вражено 30 японських міст. Тренування проходили аж до закінчення Другої світової війни — 24 липня, 26 липня, 29 липня, 8 серпня і 14 серпня.

Одночасно з тренуваннями до острова Тініан стали прибувати по частинах складові ядерної зброї. Важкий американський крейсер «Індіанаполіс», що отримав наказ перевезти основні запчастини бомб, 16 липня 1945 року вийшов з Сан-Франциско і 28 липня дістався до місця призначення. Боєголовку з ураном 235 перевозив транспортний літак «Дуглас С-54 Скаймастер». Збирання ядерних бомб проходило на базі Тініан в режимі повної секретності.

Операція бомбардування

Гуам

2 серпня 1945 року командування 20-ї Авіаційної Армії ВПС Армії США, яке перебувало на острові Гуам, надіслало наступний наказ під грифом «цілком таємно» 509-й Змішаній Групі, що дислокувалася на острові Тініан з групи Маріанських островів

Наказ № 13 від 2 серпня 1945 року про проведення військової операції.

День атаки: 6 серпня.

Ціль атаки: Центр міста Хіросіми і промислові райони.

Друга запасна ціль: Арсенал міста Кокура та міський центр.

Третя запасна ціль: Центр міста Наґасакі.

Особливі вказівки: Бомбардувати лише видимі цілі.

Тініан

4 серпня бомбардувальник США B-29 «Енола Ґей» завершив останні навчання зі скидання ядерної бомби і повернувся на північне летовище[6] острову Тініан.

5 серпня, о 21:20, бомбардувальники B-29 з 509-ї Змішаної Групи здійснили розвідувальний політ над Хіросімою і доповіли на авіабазу в Тініані, що завтра у місті буде гарна погода. Водночас на нараді, що проходила на острові, Полковник армії США Пол Тіббетс віддав наказ екіпажу «Еноли Ґей», сказавши: «Операція, яку ми проведемо цієї ночі, увійде в історію!»

Наступного дня, 6 серпня, вночі, о 0:37, з Тініану вилетіли три бомбардувальники B-29 для здійснення метеорологічних спостережень — «Стрейт флаш» до Хіросіми, «Джаббіт ІІІ» до Кокури і «Фулл Хаус» до Наґасакі. О 0:51 запасний літак «Топ Сікрет» направився до острова Іодзіма.

Після цього, о 1:27 бомбардувальник «Енола Ґей», який ніс на своєму борту ядерну бомбу Mk-1 «Малюк», розпочав рулювання і в 1:45 піднявся в повітря по літній смузі А.

Через 2 хвилини, о 1:47, злетів бомбардувальник «Ґрейт Артіст», на який покладалося проведення опису потужності вибуху ядерної бомби, а ще за 2 хвилини, о 1:49, за ним попрямував бомбардувальник «Несесарі Івіл», що мусив провести фотозйомку місця вибуху.

Таким чином 6 серпня у ядерній атаці взяли участь шість бомбардувальників B-29 авіації США, троє з яких вирушили до Хіросіми. Цим трьом знадобилося 7 годин, щоб дістатися з Тініану до своєї цілі.

Проліт над Шікоку

6 серпня, о 6:30, Відповідальний за ядерну зброю та командуючий операцією капітан ВМС США Вільям Парсонс, заступник відповідального за зброю лейтенант армії США Морріс Джеппсон і бомбардир молодший лейтенант армії США Томас Феребі зайшли до відділу зберігання ядерної зброї на бомбардувальнику «Енола Ґей», вийняли зелений запобіжник безпеки з «Малюка» і зарядили його бойовим зарядом.

Після цього Парсонз доповів командиру літака Тібеттсу: «Активізація зброї завершена», на що той відповів: «Зрозумів». Тібетс вперше оголосив по радіо членам екіпажу, що вони везуть: «Хлопці, зброя яку ми веземо — це перша у світі ядерна бомба!».

Одразу після цього офіцер з перехвату з допомоги радару лейтенант 1 класу армії США Джейкоб Бізар виявив на датчиках незрозумілі виблискуючі точки. Зв'язковий рядовий першого класу армії США Річард Нельсон доповів, що апаратно-програмний комплекс для розрізнення своїх і чужих літаків не можуть дати інформацію про ці об'єкти. Через це бомбардувальник «Енола Ґей» пішов на маневр, різко здійнявся в небо на висоту 2000 м, а о 7:30 злетів на висоту 8700 м.

Пролітаючи над великим островом Шікоку бомбардувальники США були помічені японським наземним радаром. Японські літаки злетіли і двічі обстрілювали «Енолу Ґей», але безрезультатно.Вислизнувши з небезпечної ситуації бомбардувальники США продовжили політ до своєї цілі.

Хіросіма

Після 7:00 Хіросіми досяг бомбардувальник B-29 для здійснення метеорологічних спостережень «Стрейт флаш», під командуванням майора Клода Езерлі. Переконавшись, що небо в місті чисте він зв'язався з «Енолою Ґей» і доповів: «Погода ясна, перешкод історичній операції з ядерного бомбардування немає. Видимість — 10 миль, висота — 15 000 футів, хмарність — 1/12». В цю мить було остаточно вирішено атакувати основну ціль — Хіросіму. В наказі № 13 від 2 серпня 1945 року від командування США стояла умова про проведення операції лише за видимості цілі, тому інформація про чистоту неба від бомбардувальника-розвідника була дуже важливою.

О 7:09 бомбардувальник B-29 «Стрейт флаш» був помічений японськими силами протиповітряної оборони, які здійняли повітряну тривогу. Проте о 7:31 він полишив Хіросіму, пролетівши над нею, тому тривогу зняли.

О 8:06 японці помітили в небі ще 2 бомбардувальники B-29. Японське радіо повідомило про них, прийнявши за розвідників. Через це мешканці Хіросіми не переймалися ними і не здіймали паніки. Головний штаб військового округу Тюґоку також не дав вказівки здійняти повітряну тривогу.

О 8:09, бомбардувальник «Енола Ґей» побачив перед собою центр Хіросіми.

О 8:10 японська сторона отримала інформацію, що 3 бомбардувальники B-29 вторглися у небесний простір префектури Хіросіма. За хвилину Головний штаб військового округу Тюґоку, що перебував у Хіросімі, видав інструкції підготувати повітряну тривогу. В цей час «Енола Ґей» вже пролітав над Хіросімою, на висоті 9,632 м. Спочатку він скинув три радіозонди з парашутами для виміру сили вітру та атмосферного тиску. парашути дуже виділялися у блакитному безхмарному небі і мешканці міста добре бачили їх[10] [11].

О 8:12 навігатор капітан армії США Теодор ван Кірк пересвідчився, що «Енола Ґей» дістався позиції атаки (IP). Літак перевели у режим автопілота. Бомбардир Фаабі ввів у бомбардувальний приціл Нордена дані про висоту, шляхову швидкість, напрям вітру, температуру і вологість повітря. Він обрав за мішень для бомби (АР) Т-подібний міст, що добре виднівся з повітря. Цей міст стояв у центрі Хіросіми, в місці де річка Ота розділялася на два рукава.

О 8:13 японці знову підняли повітряну тривогу по місту: «Повідомляє командування військового округу Тюґоку. Три великих літака ворога просуваються на захід в напряму Сайдзьо. Термінова тривога!»

О 8:15 17' ядерна бомба «Малюк» була скинута на Хіросіму автоматично. Три бомбардувальники США В-29 різко змінили курс на 155 градусів, щоб уникнути падіння машин від удару вибухової хвилі та інфрачервоних променів. Теббітс знову взяв на себе керування літаком і спустив його з висоти так швидко, що деякий час в салоні був стан невагомості.

Падаючи, «Малюк» полишив капсулу і нісся додолу, безладно обертаючись довкола своєї осі. Незабаром стабілізатори хвостової частини схопили повітря і він прокреслив у повітрі параболу. Ядерна бомба вибухнула за 43 секунди після того, як була викинута з літака, на висоті 600 м.

Повернення на базу

Ударна хвиля досягла бомбардувальника «Енолу Ґей», що втікав. Його так сильно трусило, що командир Теббітс сприйняв це за обстріл японської протиповітряної оборони.

О 2:58 «Енола Ґей» повернувся до ясного Тініана, на базу північного летовища. Екіпаж бомбардувальника з 12 чоловік вітали сотні офіцерів та солдатів. Головнокомандувач стратегічної авіації США генерал-майор Карл Шпаац нагородив полковника Теббітса і його команду. Ввечері вояки 509-ї Змішаної Групи разом із вченими організували розкішну вечірку, яка тривала до пізньої ночі.

Момент ядерного вибуху знімали на кольорову плівку, але вона була втрачена — по поверненні на базу її невдало проявили. Проте голова наукової комісії, яка летіла іншим літаком, Гарольд Агню, зміг зняти 8 мм камерою грибоподібну хмару 3 хвилини після вибуху. На сьогодні це єдине зображення першого у світі ядерного бомбардування.

Потужність бомбардування

В ядерній бомбі, яку було скинуто на Хіросіму, було 50 кг урану 235, а ядерна реакція була спричинена поділом 1 кг від цієї маси. У результаті вибуху вивільнилася енергія 63×1012 Дж, що дорівнює приблизно 15 кілотонн TNT. Енергія вивільнилися у формі ударної хвилі, світлового випромінювання та проникаючої радіації, співвідношення яких склало 50% — 35% — 15%.

Виходячи з того, що бомбовий запас бомбардувальника США В-29 становив щонайбільше 5 тонн, сила удару по Хіросімі дорівнювала нальотові 3 000 бомбардувальників, які скинули весь свій «вантаж смерті» одночасно. Для порівняння, найбільший рейд авіації США проти Японії відбувся 10 березня 1945 року, коли 344 літаки В-29 скинули на Токіо 2000 тонн вибухівки. Потужність ядерного бомбардування була в 8 разів вищою.

Ударна хвиля

Під час ядерної реакції відбулося вивільнення енергії, пікове підвищення температури й тиску повітря, що спричинило ударну хвилю.

В епіцентрі вибуху швидкість хвилі була надзвуковою й становила 440 м/c, а тиск становив 35×105 Па (350000 кГ/м² або 35 атмосфер). Там не лишилося жодної вцілілої будівлі й жодної живої істоти.

У радіусі 1 км тиск вибухової хвилі дорівнював 105 Па (10 атмосфер)[Джерело?]. Вона знесла майже всі будівлі, окрім сейсмостійких залізобетонних споруд.

У 2-кілометровій зоні, де тиск досягав 30×104 Па (3 атмосфери) зруйновано всі дерев'яні будинки.

Світлове випромінювання

Ядерна реакція супроводжувалась світловим випромінюванням, джерелом якого була вогняна куля. Температура її поверхні становила близько 7000 °C. Сама куля була схожою на друге Сонце, що висіло за кількасот метрів від земної поверхні.

Енергія випромінювання цієї кулі становила 22×1012 Дж (5,3×1012 кал)[Джерело?]. Потужне інфрачервоне випромінювання тривало протягом 3 секунд після вибуху. Отримана земною поверхнею енергія становила 100 кал/см² в епіцентрі вибуху, 56 кал/см² у 500-метровій зоні й 23 кал/см² у кілометровій зоні.

Через те, що випромінювалася велика кількість світла й тепла, за короткий час поверхні дуже нагрілися. В епіцентру вибуху температура становила 3000 — 4000 °C. Уражені світловим випроміненням черепичні дахи плавилися, а дерев'яні покрівлі спалахували самі собою. Все живе горіло, тліло або зазнавало страшних опіків.

Проникаюча радіація

Внаслідок ядерної реакції у великій кількості випромінювалися альфа- та бета-частинки, гамма-промені та потоки нейтронів.

В епіцентрі на 1 см² земної поверхні припадало 12×1010 швидких і 9×1012 теплових нейтронів

Після бомбардування рентгенівська плівка, яку ще не встигли використати в хіросімській лікарні Червоного хреста, була вся «засвічена», внаслідок чого японці зрозуміли, що бомба, скинута на місто, була ядерною[Джерело?].

Земна поверхня була радіоактивно заражена продуктами ядерного вибуху.

Чорний дощ[ред. • ред. код]

У результаті вибуху над Хіросімою здійнялась величезна грибоподібна хмара, яка мала високу температуру та містила значну кількість радіоактивно зараженого ґрунту, піднятого з землі. Вона швидко здійнялась в повітря, а після охолодження в атмосфері — пролилася дощем. Його краплі були чорними й липкими внаслідок високого вмісту пилу й бруду в хмарі. Цей дощ отримав назву «чорного дощу».

Того дня був південно-східний вітер і хмара поступово пересувалася на північний захід. Дощ ішов безперестанку й забруднив територію радіусом 11 — 19 км. Він викликав загальне зовнішнє опромінення споруд, доріг, річкових вод і спричинив променеву хворобу в багатьох живих істот.

Людські жертви

Поранення

Світлове випромінювання завдало опіків людям на площі 3,5 км². За 600 м від епіцентру вибуху температура повітря становила 2000 °C, так що текла поверхня черепиці дахів. В цій зоні майже всі мешканці Хіросіми згоріли заживо. На відстані 1 км люди зазнали опіків дуже важкого ступеню тяжкості, при яких людська шкіра плавилася й звисала як дрантя. Пожежі, що сталася після вибуху, спричинили повторні опіки населення. Незвичайна спека, породжена вибухом і пожежами, відчувалася за 20 км від Хіросіми, в районах Кабе та Куре.

Впродовж наступних 7 днів 90% мешканців міста, обпалені в радіусі 1 км від епіцентру вибуху, загинули. В радіусі 2 км люди зазнали опіків важкого або середнього ступенів тяжкості. Поза 2 км зоною опіки були легкими. Лікування проходило швидко, але після одужання в людей з'являлися побічні ефекти: надмірна регенерація шкіри організмом спричиняла появу пухирів — келоїдів, які виникали повторно, навіть після хірургічного усунення.

Багато людей мали тяжкі поранення від уламків скла та будівельних матеріалів, розкиданих ударною хвилею в результаті руйнації будинків. Ці уламки лишалися в тілі постраждалих десятиліттями після катастрофи. Ударна хвиля спричинила контузії, розрив нутрощів та очей.

Радіація

Кількість радіації в районі епіцентру вибуху обчислюється в 103 Зв (гамма-випромінювання) і 141 Зв (потоки нейронів). В радіусі 500 м вона становила 28 Зв (гамма випромінювання) і 31,5 Зв (потоки нейронів). В цих зонах люди отримали смертельну дозу радіації і померли того ж дня або протягом місяця. В межах 5 км від епіцентру мешканці міста стали страждати гострим радіаційним синдромом. В перші дні він проявлявся у підвищенні температури, діареї, рвоті. Проятгом наступних двох тижнів випадало волосся. Через 20 днів на тілі виникали петехії та запалення ротової порожнини, руйнувався кістковий мозок і лімфатичні вузли, різко скорочувалася кількість лейкоцитів та тромбоцитів в крові. У постраждалих, що отримали дозу радіаці в 6 Зв, була зруйнована система травлення, тому більшість з них померла впродовж місяця після бомбардування.

Більшість людей, які вижили, але були уражені радіацією, мали променеву хворобу, яка призводила до лейкозу. Піком захворювань став період з 1951 по 1952 роки. Серед хіросімців найчастіше зустрічався хронічний мієлолейкоз. Ймовірність захворювання була прямо пропорційною дозі отриманої радіації. Ознаки лейкозу найшвидше проявлялися у молоді. Він супроводжувався зменшенням еритроцитів за рахунок збільшення лейкоцитів в крові, що призводило до порушення життєдіяльності організму. В 1950-х роках лейкоз був невиліковною хворобою, тому більшість хворих загинула. Серед них була 12-річна дівчинка Сасакі Садако, яка стала символом Хіросімської трагедії.

Серед інших хвороб, які мучили постраждалих, був рак залоз. Його викликали мутації, спричинені руйнуванням генів радіацією. Також вагітні жінки, які зазнали опромінення, народжували немовлят із фізичними вадами, хворими на мікроцефалію. Більшість таких дітей померли у юному віці. Генетичних вад у нащадків постраждалих, що народилися декількома роками після ядерного вибуху, виявлено не було.

Психіка

Після 1945 року, через заборону американської окупаційної влади поширювати правдиву інформацію про хіросімське бомбардування, радіацію та реальні наслідки катастрофи, в Японії виникла дискримінація щодо вихідців з Хіросіми. В японських засобах масової інформації радіацію представляли як заразну хворобу, а постраждалих від неї — розносниками хвороб. До кінця 1960-х років в японському суспільстві до хіросімців ставилися упереджено: з ними не одружувалися і не приймали на роботу за межами малої батьківщини. У зв'язку з цим чимало вихідців з Хіросіми приховували своє походження, а постраждалі від бомбардування рідко розповідали про свій трагічний досвід.

За даними повоєнних опитувань, приблизно третина жертв Хіросімської трагедії, які врятувалися, мали комплекс провини перед загиблими. Їх мучили докори сумління через те, що вони не змогли врятувати ближніх, врятувалися лише самі, або не могли напоїти спраглих, що помирали. Близько 10% жертв бомбардування мали посттравматичні стресові розлади.

Дата добавления: 2015-10-21