22.Персонал підприємства:суть та класифікація.Стан і розвиток суспільства визначаються здебільшого кількістю і складом його населення.Люди становлять основу і є головним багатством будь-якої держави

22.Персонал підприємства:суть та класифікація. Стан і розвиток суспільства визначаються здебільшого кількістю і складом його населення.Люди становлять основу і є головним багатством будь-якої держави і кожного підприємства.Функціонування підприємства без людей неможливе,оскільки вони є рушійною силою виробництва,ними формується внутрішній клімат і економічна культура підприємства,від них залежить досягнення ринкового успіху господарюючим суб’єктом.На сьогодні людина,як фундамент будь-якого підприємства, набула статусу найціннішого і найдорожчого ресурсу Праця в сільському господарстві,як і в інших галузях економіки—це цілеспрямована діяльність людини,спрямована на відозміну і пристосування предметів природи для задоволення своїх потреб.Люди,їх майстерність,освіта є найбільш важливим складовим елементом продуктивних сил,що визначально впливає на стан економічного розвитку підприємств та конкурентоспроможність їх продукції.Населення,що проживає в селі займається різними видами діяльності, прикладає свої розумові і фізичні здібності в різних сферах діяльності.На відміну від міського населення обширність видів діяльності для селян є більшою у зв’язку з особливостями АПК та соціальної сфери села.Сфери прикладання праці зайнятого сільського населення дуже різноманітні і характеризуються такими структурними параметрами.Якісним виразником трудових ресурсів є робоча сила,яка разом з основним і оборотним капіталом та землею,є складовою ресурсного потенціалу, одним із основних внутрішніх факторів створення та організації ефективного виробництва на сільськогосподарському підприємстві.Кожне аграрне підприємство може ефективно працювати за умови, коли воно має необхідний професійний і кваліфікаційний склад працівників,доцільну кадрову структуру.Під кадрами розуміють штатни[(постійних)кваліфікованих працівників,які пройшли попередню професійну підготовку, володіють трудовими навичками, досвідом роботи, спеціальними знаннями в обраній сфері діяльності і перебувають у трудових відносинах з керівництвом фірм.Під персоналом розуміють весь особовий склад установи,організації, підприємства,всіх постійних і тимчасових працівників,представників кваліфікованої і некваліфікованої праці.Термін персонал об’єднує весь трудовий колектив підприємства До персоналу належать усі працівники,які виконують виробничі та управлінські операції.Якщо виходити з такого визначення персоналу,то воно є синонімом поняття працівники.

Персонал

Робітники

Управлінський персонал

Основного виробництва

Допоміжного виробництва

Керівники

Фахівці

Рис.3.1. Класифікація персоналу підприємстваПри здійсненні господарської діяльності важливе значення має розподіл персоналу підприємства за професіями та спеціальностями.

В межах професії можуть виділятися спеціальності—її різновиди з вужчим характером трудової діяльності/Аграрні підприємства можуть істотно відрізнятися за професійним складом своїх працівників, що зумовлено їх різною спеціалізацією та неоднаковим ступенем диверсифікації виробництва.Залежно від умов найму працівників(без визначення або і ви-значенням строку їх зарахування до складу трудового колективу)їх класифікують за такими категоріями:1.Постійні працівники—-ті,які є членами підприємства або прийняті на роботу по найму на тривалий термін без його точного визначення.Засновники(учасники)приватних підприємств—с.г.виробничих кооперативів,ТОВ,СФГ,командитних товариств,товариств з додатковою відповідальністю виступають членами цих підприємств,а тому їх правомірно відносити до даної категорії працівників.2.Тимчасові працівники—ті,яких зараховують до складу трудового колективу тимчасово на термін до двох місяців.3.Сезонні працівники–ті, яких зараховують до складу трудового колективу на термін від двох до шести місяців для виконання сезонних робіт.Персонал с.г.п-ств залежно від сфери трудової діяльності його членів класифікують на такі групи:­персонал, зайнятий у сільськогосподарському виробництві(персонал основної діяльності);­персонал, зайнятий у підсобних промислових виробництвах;­персонал, зайнятий в обслуговуючих виробництвах.До персоналу першої групи відносять працівників, зайнятих у рослинництві,тваринництві,садівництві,поточним ремонтом будівель і споруд виробничого,с.г. призначення,працівників транспорту,що переважно обслуговує сільськогосподарське виробництво.До персоналу другої групи включають працівників переробних цехів,цегельних заводів» столярень,працівників майстерень по ремонту техніки та працівників транспорту,що обслуговують промислове виробництво.До складу персоналу, зайнятого в обслуговуючих виробництвах, належать працівники складів,матеріально-технічного постачання,працівники,які здійснюють капітальний ремонт будівель споруд несільськогосподарського призначення, працівники транспорту,які обслуговують неосновне виробництво і непромислове виробництво.

23.Сизонність праці в сільському господарстві та показники для їх оцінки. Єдиним фактором, що забезпечує створення продукту і розширене відтворення, є жива людська праця.Праця це доцільна діяльність людини,спрямована на видозміну і пристосування предметів природи для задоволення її потреб.Праця в сільському господарстві має свої специфічні властивості:-ефективність праці в великій мірі залежить не від його інтенсивності,а від природнокліматичних умов розміщення підприємства та родючості грунту.-процес праці в сільському господарстві носить яскраво виражений сезонний характер, що обумовлює нерівномірне використання трудового потенціалу в залежності від пір року;-специфіка технології рослинництва обмежує широке використання автоматизації та комплексної механізації;-більша частина виробничих процесів здійснюється в природних умовах, що передбачає додаткові витрати по забезпеченню персоналу додатковим спеціальним одягом, взуттям та інструментами.Для вимірювання сезонності використовують такі показники:1)Помісячний розподіл затрат праці в процентах до річних затрат.На основі календарного графіка робіт визначають плановий помісячний розподіл праці, а за кінцевими результатами року—фактичний. х порівняння дає можливість реально оцінити хід виробничого процесу і зробити правильні висновки на майбутнє, особливо з погляду визначення потреби в найманій праці і пошуку можливих варіантів комбінації галузей з меншою потребою в робочій силі у пікові періоди.2)розмах сезонності.Визначається як частка від ділення від-працьованих людино-годин у місяці їх максимальних затрат на відпрацьовані людино-години в місяці мінімальних затрат.Чим більше кількісне значення має цей показник, тим більша сезонність виробництва на підприємстві і тим складніше йому вирішувати виробничі завдання, що стоять перед ним.3)Сезонне навантаження.Має такий же економічний зміст, що і попередній показник.Його розраховують діленням відпрацьованих людино-годин у місяці їх максимальних затрат на середньомісячну кількість відпрацьованих людино-годин. Відповідно до статті 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.Розмір заробітної плати залежить від складності та умов роботи, що виконуються, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.Витрати на оплату праці складаються з:1)фонду основної заробітної плати.2)фонду додаткової заробітної плати.3)інших заохочувальних та компенсаційних виплат.Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для керівників, спеціалістів і службовців.Додаткова заробітна плата- це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи й винахідливість і за особливі умови праці.При відрядній оплаті праці величина заробітку визначається відрядною розцінкою за одиницю продукції (роботи) і кількістю останньої. Таким чином, ця форма заробітної плати стимулює передусім кількісний результат праці — її продуктивність. Чим більша продуктивність праці, тим вищий заробіток.При цьому затрати заробітної плати на одиницю продукції залишаються незмінними — на рівні відрядної розцінки. Основні переваги відрядної заробітної плати полягають у тому, що, як уже зазначалося, вона забезпечує прямий зв'язок між оплатою праці та її кількісним результатом і за належних умов видається справедливою. Погодинна оплата праці—це оплата за працю певної тривалості (годину, день, місяць) Сутність відрядної форми заробітної плати полягає в тому, що її розмір залежить від кількості виробленої робітником продукції (виконаної роботи) належної якості на основі попередньо установлених норм часу (виробітку) і розцінок з урахуванням складності та умов праці. Мінімальна заробітна плата — це законодавче встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може оплачуватися виконана працівником місячна, годинна норма праці (обсяг робіт).

24.Характеристика персоналу зайнятого в обслуговуючих виробництвах. Загальною закономірністю розвитку суспільного виробництва в країнах світу і демографічних процесів у них є абсолютне та відносне збільшення міського населення та працюючих у промисловості і сфері обслуговування, й також відносне й абсолютні зменшення сільського населення і працюючих у сільськогосподарському виробництві. Аналогічна закономірність характерна для України.

Трудовий потенціал кожного аграрного підприємства характеризується абсолютним показником — середньообліковою кількістю працівників і питомим показником — працезабезпеченістю виробництва, що визначається як частка від ділення середньооблікової кількості працівників на площу сільського­сподарських угідь відповідного підприємства. За сучасного недостатнього рівня механізації та автоматизації виробництва, високого ступеня зношеності ма­шинно-тракторного парку в багатьох підприємствах, гостра нестача окремих видів техніки для своєчасного та якісного вико­нання технологічних операцій зумовлює істотну залежність ре­зультатів господарської діяльності підприємств від рівня працезабезпеченості виробництва.

Визначають два показники динаміки робочої сили: коефіцієнт найму та коефіцієнт вибуття. Перший з них (Кн) розраховують за формулою:

- де ЧПпр — чисельність працівників, прийнятих на роботу до підприємства протягом року; ЧПнр — чисельність працівників на підприємстві на початок року.

Коефіцієнт вибуття (Кв) можна розрахувати з виразу:

де ЧПв — чисельність вибулих працівників протягом року.

Рухомість кадрів може бути пов’язана із суб’єктивними причинами – звільнення за власним бажанням або за порушення трудової дисципліни. Зазвичай це явище характерне для молодих спеціалістів і після трьох років роботи суттєво знижується. Вважається, що нормальна рухомість кадрів складає до 5% в рік.

За допомогою даних коефіцієнтів можна визначити темп зміни чисельності працівників на підприємстві (Тз) та коефіцієнт валового обороту робочої сили(Орс), а саме:

На приватних підприємствах важливо обчислювати й аналізувати і такий показник, що використовується у зарубіжних фірмах, як ступінь відданості персоналу підприємству. Розраховує­ться цей показник діленням загальної суми років роботи на даному підприємстві штатних працівників спискового складу на річну середньооблікову чисельність цих працівників.

Коефіцієнт використання запасу праці як частка від ділення фактичної кількості відпрацьованих постійними працівниками людино-годин у цілому по підприємству на запас праці. В свою чергу запас праці визначають з урахуванням ефективного річного фонду робочого часу одного працівника. Останній розраховують так: від 365 днів віднімають 60 вихідних і святкових днів, а також 29 днів відпустки і невиходів на роботу через хворобу. В резуль­таті отримують явочний фонд робочого часу в кількості 276 днів. Множенням цієї кількості днів на середню тривалість робочого дня (6,83 год) отримують ефективний річний фонд робочого часу одного працівника — 1885 год. Звідси запас праці можна визна­чити з виразу:

ЗП = 1885×ЧПп,

де ЧПп — чисельність постійних працівників підприємства.

За раціонального використання трудових ресурсів коефіцієнт використання запасу праці може дорівнювати одиниці.

З розглянутим показником тісно пов’язаний показник трудової активності працівників. Його розраховують діленням відпрацьованих по підприємству постійними працівниками людино-годин на їх кількість. Із зростанням даного показника підвищує­ться також коефіцієнт використання запасу праці, і навпаки.

Коефіцієнт (ступінь) виконання норм виробітку як частка від ділення фактичного обсягу виконаних робіт (виробленої продукції) на змінну норму виробітку. Його розраховують по окре­мих технологічних операціях, і він досить повно характеризує ступінь раціонального використання робочої сили за умови за­безпечення необхідної якості виконуваних робіт.

Коефіцієнт виконання норм виробітку можна визначити і в ці­лому по підприємству, враховуючи при цьому сукупність усіх технологічних операцій. Розрахунок ведеться за формулою:

Кв=Нз: Лз

де Нз — відпрацьовані на технологічних операціях нормо-зміни; Лз — відпрацьовані людино-зміни, які визначають діленням фак­тично відпрацьованих людино-годин при виконанні технологічних операцій на тривалість зміни в годинах.

Якщо даний показник дорівнює одиниці або більший за неї, то це свідчить про раціональне використання на підприємстві трудових ресурсів. Різниця між коефіцієнтом виконання норм виробітку та одиницею, помножена на 100, свідчить, на скільки про­центів перевиконуються (знак «+») або не виконуються (знак «-») норми виробітку на окремій технологічній операції або в цілому за їх сукупністю.

Ступінь виконання норм виробітку значною мірою залежить від коефіцієнта використання робочого часу зміни, що визна­чається як частка від ділення фактичного чистого робочого часу зміни на нормативну тривалість зміни в годинах(7год).З підвищенням рівня цього показника до науково обґрунтованих меж зростатиме(за інших однакових умов)коефіцієнт виконання норми виробітку, і навпаки.

26.Поняття продуктивності праці та фактори її підвищення. Продуктивність праці - це реалізована здатність конкретної праці (праці конкретних працівників) в одиницю робочого часу виробляти певну кількість продукції або виконувати відповідний обсяг роботи.Підвищення продуктивності праці в кінцевому рахунку зводиться до економії робочого часу. Адже чим менше потрібно часу для виробництва якогось виду продукції, тим більше робочого часу може бути використано для збільшення виробництва цього самого або іншого виду продукції. Із скороченням робочого часу на виробництво одиниці продукції знижується (за інших однакових умов) її собівартість, отже, зростає дохідність підприємств,підвищується їх конкурентоспроможність.Зі зростанням продуктивності праці посилюється процес вивільнення працівників, які можуть бути залучені підприємством для розвитку інших видів діяльності. Очевидно також, що скорочення робочого дня можливе лише за умови послідовного підвищення продуктивності праці. Повними називають показники продуктивності праці, при визначенні яких беруться до уваги вироблена продукція і затрати живої праці. Неповні показники є проміжними і розраховуються до одержання продукції. Натуральні показники визначають діенням прямих затрат людино-годин, що виникають у процесі виконання. технологічних операцій, на обсяг виробленої продукції. Це — обернені показники продуктивності праці, і їх називають технологічною трудомісткістю продукції. Вони відповідають на питання, скільки витрачено робочого часу на виробництво центнера продукції. Трудомісткість, розрахована за кожним видом продукції, за економічним змістом є найбільш зрозумілим і порівнянним показником продуктивності праці у часі та просторі, а тому широко використовується для зіставлення в динаміці, між підприємствами, регіонами і країнами.

Крім технологічної трудомісткості центнера продукції, доцільно також визначати загальновиробничу трудомісткість центнера продукції, враховуючи не лише прямі затрати живої праці (праці працівників, які безпосередньо зайняті на виробництві відповідної продукції), а й непрямі, пов'язані з управлінською діяльністю виробничих підрозділів підприємства.

Слід розрізняти такі поняття, як трудомісткість центнера продукції і трудомісткість виробництва певного виду продукції. Для обчислення приросту річної продуктивності праці завдяки вивільненню працівників можна скористатися формулою:

де Рпр — приріст річної продуктивності праці завдяки вивільненню працівників; КП1 і КП0 — кількість працівників відпові-дно в звітному і базовому періодах.

Вплив збільшення обсягу виробництва продукції на приріст продуктивності праці визначається за формулою:

де ППП — приріст річної продуктивності праці завдяки збіль-шенню обсягу виробництва; ВП1 і ВП0 — обсяг виробництва валової продукції відповідно в звітному і базовому періодах. Важливим соціальним фактором підвищення продуктивності праці є взаємовідносини між управлінським апаратом (менеджерами) і виконавцями, роботодавцями і виконавцями. Менеджери повинні турбуватися про працівників, прислуховуватися до їх порад щодо поліпшення організації виробництва, вдосконалення його технічної бази, об'єктивно оцінювати роботу кожного члена трудового колективу. Етика взаємовідносин між керівниками і підлеглими вимагає взаємоповаги. Менеджери повинні спокійно реагувати на помилки виконавців, виправляти їх, не роблячи зауважень винним у присутності інших працівників.

Значного підвищення продуктивності праці можна досягти завдяки впровадженню наукової організації праці, коли досягається найбільш раціональне виконання трудового процесу.

27.Види та форми ОП працівників аграрного сектору. Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок(окладів)і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для керівників,спеціалістів і службовців. Додаткова заробітна плата —це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи й винахідливість і за особливі умови праці.Вона включає:1)надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів у розмірах, передбачених чинним законодавством;2)премії робітникам,керівникам,спеціалістам та іншим службовцям за виробничі результати,включаючи премії за економію конкретних видів матеріальних ресурсів;3)винагороди (процентні надбавки) за вислугу років,стаж роботи (надбавки за стаж роботи за спеціальністю на даному підприємстві);б)інші види доплат.Як важлива соціально-економічна категорія, заробітна плата має виконувати такі функції:-відтворювальну—як джерело відтворення робочої сили і засобів залучення людей до праці;-стимулюючу— встановлення залежності рівня заробітної плати від кількості, якості і результатів праці;-регулювальну — як засіб розподілу і перерозподілу кадрів за ре­гіонами країни, галузями економіки з урахуванням ринкової кон'юнктури;-соціальну-забезпечення соціальної справедливості,однакової винагороди за однакову працю.З розвитком ринкових відносин функції заробітної плати розширюються.Їх можна доповнити:-збереження зайнятості ціною заниження заробітної плати;-забезпечення соціальних гарантій;-стримування інфляції (шляхом несвоєчасної виплати заробітної плати);-перерозподіл зайнятих за галузями і сферами економіки;-поширення нелегальної діяльності та вторинної зайнятості;-посилення мобільності робочої сили.При відрядній оплаті праці величина заробітку визначається відрядною розцінкою за одиницю продукції (роботи)і кількістю останньої.Таким чином, ця форма заробітної плати стимулює передусім кількісний результат праці—її продуктивність.Чим більша продуктивність праці, тим вищий заробіток.При цьому затрати заробітної плати на одиницю продукції залишаються незмінними—на рівні відрядної розцінки.Основні переваги відрядної заробітної плати полягають у тому,що,як уже зазначалося,вона забезпечує прямий зв'язок між оплатою праці та її кількісним результатом і за належних умов видається справедливою.Погодинна оплата праці передбачає залежність заробітку від установленої тарифної ставки за одиницю часу роботи (як правило, годину.)і тривалості останнього у розрахунковому періоді (місяці).-Погодинна оплата праці — це оплата за працю певної тривалості (годину, день, місяць). Відрядна заробітна плата включає пряму відрядну, відрядно-прогресивну і відрядно-преміальну системи оплати праці.-Сутність відрядної форми заробітної плати полягає в тому, що її розмір залежить від кількості виробленої робітником продукції (виконаної роботи) належної якості на основі попередньо установлених норм часу (виробітку) і розцінок з урахуванням складності та умов праці.-Пряма система нарахування відрядної заробітної плати — передбачає оплату праці за виконаний обсяг роботи чи вироблений обсяг продукції за єдиними розцінками без обмеження розміру заробітної плати. Величина заробітної плати збільшується прямо пропорційно до обсягу виконаних робіт (виробленої продукції). Непряма відрядна система нарахування заробітної плати використовується для визначення заробітку неосновних, а допоміжних робітників (наладчиків, ремонтників та ін.), у тих випадках, коли праця допоміжного робітника, який зайнятий обслуговуванням основних робітників-відрядників, значною мірою впливає на результати їх роботи і коли його праця не може бути нормованою. За відрядно-прогресивної системи оплати праці заробітна плата робітникам нараховується за обсяг виконаної роботи чи виробленої продукції в межах планової норми(бази)виробітку за основними незмінними відрядними розцінками, а за обсяг роботи чи продукції,виконаної(виробленої) понад вихідну планову норму(базу)виробітку —за підвищеними чи прогресивно зростаючими прямими відрядними розцінками.Мінімальна заробітна плата—це законодавче встановлений розмір заробітної плати за просту,некваліфіковану працю, нижче якого не може оплачуватися виконана працівником місячна, годинна норма праці (обсяг робіт).До мінімальної заробітної плати не входять доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання.Розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням:•вартісної величини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближенням рівнів цих показників у міру стабілізації та розвитку економіки країни;•загального рівня середньої заробітної плати;•продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов. Розмір мінімальної заробітної плати переглядається залежно від зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги за уго-дою сторін колективних переговорів. Заробітна плата повинна виплачуватися працівникам регулярно в робочі дні у терміни, установлені в колективному договорі, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16-ти календарних днів.

29.Структура і функціональна роль МТБ агропромислового виробництва. Матеріально–технічна база виробництва являє собою сукупність матеріально-речових елементів продуктивних сил,виробничий апарат,який використовується для створення матеріальних благ і надання послуг колективу,суспільству.Головний елемент матеріально–технічної бази виробництва–основні виробничі фонди в натурально-речовій(будівлі,виробничі споруди,обладнання,машини,транспортні засоби,залізниці,та ін.;у сільському господарстві–багаторічні насадження,робоча,продуктивна худоба)і вартісній формах.Основний капітал(основні фонди)як важливий складовий елемент продуктивних сил функціонує в процесі виробництва в певній матеріально-речовій формі,яка і є МТБ.Складові МТБ мають різне ці­льове призначення,тому за їх функ­ціональною роллю в процесі виробництва ви­діляють три групи засобів праці. Перша група —це засоби праці,що безпосередньо самі вироб­ляють продукцію і тому найактивніше впливають на процес виробництва.До них відносять продуктивну худобу і багаторічні культурні насадження в плодоносному віці.Друга група—засоби праці,що сприяють підвищенню продуктивності праці.За їх допомогою здійснюється комплексна механізація й автоматизація виробництва і як наслідок—знижується трудомісткість продукції,відбувається умовне вивільнення працівників.До них відносять:робочі і силові машини,транспортні засоби,комбайновий парк,автоматичні лінії,засоби механізації тваринницьких приміщень,різні прилади й устаткування тощо.Більшість цих матеріально-речових елементів їх відтворюється за межами аграрного сектора,а тому ступінь їх впливу визначається темпами розвитку науково-технічного прогресу в галузях промисловості.Третя група–засоби,що створюють сприятливі умови для нормального виробничого процесу.Це–тваринницькі приміщення,складські приміщення,споруди,літні табори для утримання худоби тощо.Усі матеріально-речові елементи основного капіталу мають відповідні техніко-економічні характеристики,знання яких необхідне для планування потреби в цих ресурсах,оцінки й аналізу ефективності їх використання.

30.Машино-тракторний парк і ефективність його використання. Машинно-тракторний парк(МТП)сільськогосподарського підприємства—парк,до якого,крім тракторів,сіль­ськогосподарських машин,самохідних комбайнів,належать також автомобілі,стаціонарне силове й технологічне обладнання для рослинництва,тварин­ництва,технічного обслуговування,ремонту та інші засоби механізації сільськогосподарського виробниц­тва,обслуговуючих і допоміжних галузей.У вузькому значенні МТП—кількісна сукупність різних марок і модифікацій тракторів,комбайнів,причіпних та навісних машин і знарядь,призначених для механізації трудомістких процесів з вирощування сільськогосподарських культур і виробництва сільськогосподарської продукції,надання послуг та виконання робіт іншим виробництвам.Трактори розглядаються як головний елемент матеріально–технічної бази,адже за допомогою тракторів виконуються майже всі сільськогосподарські роботи, пов'язані з вирощуванням сільськогосподарських культур (оранка, посів, догляд за посівами, значною мірою збирання врожаю).Крім того,тракторний парк широко використовується на транспортних роботах і для обслуговування тваринництва.Ступінь забезпечення аграрних підприємств тракторним парком визначається діленням фактичної наявності тракторів на їх нормативну потребу.Остання розраховується різними методами.Найбільш ефективними є метод визначення потреби за піковими періодами збігу сільськогосподарських робіт.При цьому виділяють піковий період для тракторів загального призначення,який для більшості регіонів України припадає на підняття зябу,і окремо для універсально-просапних тракторів на період обробітку просапних культур і збирання трав.При цьому враховуються й інші роботи, що мають бути виконані даними групами тракторів у визначені періоди.Потребу в тракторах визначають як відношення планового обсягу виконання робіт до нормативного виробітку умовно–еталонного трактора з врахуванням впливу факторів: кількість днів у календарному піковому періоді; коефіцієнт використання календарного періоду за метеорологічними умовами;коефіцієнт змінності;коефіцієнт виконання змінних норм виробітку;коефіцієнт технічної готовності.Для визначення рівня ефективності використання тракторного парку,використовують такі показники,як умовно-еталонний трактор і умовно-еталонний гектар.Фізичні трактори переводяться в умовно-еталоні за коефіцієнтами,що визначені,виходячи з нормативного виробітку за зміну.За одиницю беруть трактори класу 3т.(ДТ-75М, Т-74, Т-75)з нормативним змінним виробітком на оранці7га.Тоді,скажімо,трактор Т-150 з нормативним виробітком11,6га матиме коефіцієнт для переведення11,6:7=1,65.Умовно-еталонні гектари є показником визначення обсягу робіт тракторів.Їх визначають множенням кількості виконаних нормозмін трактором відповідної марки на його змінний еталонний виробіток.Останній розраховують по кожній марці тракторів множенням коефіцієнта для переведення цієї марки трактора в умовно-еталонний на тривалість зміни в годинах.Якщо, наприклад, тривалість зміни становить7год.,а робота виконується тракторомТ-100,то його змінний еталонний виробіток дорівнюватиме9,38.За умови, що протягом року цим трактором виконано215нормозмін,його річний виробіток становитиме2017ум.ет.га.При цьому кількість нормозмін визначають діленням фактично виконаного обсягу робіт за робочу зміну на змінну норму виробітку.У тих випадках,коли трактором виконується погодинна робота,кількість нормозмін визначають діленням відпрацьованого часу на7год.Ступінь ефективності використання тракторного парку підприємства визначається за такими групами показників:інтенсивності,продуктивності та економічності.Серед напрямів підвищення ефективності використання тракторного парку виділяють такі:–створення нових і вдосконалення існуючих моделей і модифікацій тракторів із подовженим строком служби, які мали б вищу питому енергомісткість,кращу маневреність,вищі робочу і транспортну швидкість, витрачали б менше палива на одиницю виконуваних робіт (даний напрямок залежить від машинобудівної промисловості);–установлення раціональної структури тракторного парку;–забезпечення тракторів необхідним шлейфом робочих машин і знарядь;–раціональне комплектування тракторних агрегатів причіпними та навісними знаряддями;–повне використання конструктивної ширини захвату агрегату;–раціональне формування середньозмінної швидкості його руху і робочого часу зміни;–підвищення кваліфікації механізаторів та вдосконалення їх матеріального стимулювання;–поліпшення технічного обслуговування і проведення своєчасних та якісних ремонтів;–удосконалення організації виробничих процесів;–сервісне обслуговування тракторів протягом їх експлуатації їх виробниками.Усі показники використання автотранспорту поділяються на три групи:інтенсивності,продуктивності та ефективності. До показників інтенсивності відносять:–коефіцієнт використання автопарку, який визначають діленням автомобіле-днів перебування в господарстві на автомобіле-дні в роботі;–коефіцієнт технічної готовності, що розраховується діленням різниці між автомобіле-днями перебування в господарстві і автомобіле-днями в ремонті на автомобіле-дні перебування в господарстві;–середню технічну швидкість, яку обчислюють діленням загального пробігу автомобілів на час перебування в русі; –середню експлуатаційну швидкість, що є часткою від ділення загального пробігу на час перебування автомобілів у наряді; –середню відстань перевезень 1 тонни вантажу, яку розраховують діленням вантажообороту в тонно-кілометрах на загальну кількість перевезеного вантажу в тоннах;–середньодобовий пробіг автомобіля в кілометрах, який визначають діленням загального пробігу автомобілів на автомобіле-дні в роботі.До показників продуктивності вантажного автотранспорту відносять:–виробіток автомобілів на одну середньооблікову автомобіле–тонну;–кількість тонно–кілометрів на одну середньооблікову автоомобілетонну.До показників ефективності вантажного автотранспорту відносять:–коефіцієнт використання пробігу-дорівнює відношенню пробігу автомобілів з вантажем до загального пробігу;–коефіцієнт використання вантажопідйомності, визначають відношенням фактичної вантажопідйомності до номінальної(яку визначають в свою чергу шляхом множення кількості рейсів на середню нормативну вантажопідйомність автомобіля);–коефіцієнт технічної готовності автопарку, розраховують як відношення кількості машино–днів перебування автомобілів в технічно справному стані до кількості інвентарних машино–днів автопарку;–коефіцієнт використання автопарку, визначається як відношення кількості машино–днів роботи автомобілів до кількості інвентарних машино–днів автопарку;–собівартість тонно–кілометра, визначається діленням прямих експлуатаційних витрат по автотранспорту на вантажооборот;–прямі експлуатаційні витрати на 100 км пробігу і на одну тонну перевезеного вантажу;–витрати пального на 100 км пробігу і на 100 т/км;–витрати пального на тонну перевезеного вантажу.

35.економічна сутність та склад основних засобів. Основним завданням функціонування підприємства є виготовлення продукції в результаті поєднання і взаємодії в процесі виробництва трьох його основних елементів:засобів праці,предметів праці та праці людини.Фонди підприємства-це вартісний вираз засобів виробництва,що функціонують на виробництві. Засоби праці разом із предметами праці утворять засоби виробництва.Виражені у вартісній формі засоби виробництва по своєму матеріально-речовому змісту складають виробничі фонди підприємства.У залежності від їхнього функціонування в процесі виробництва,способі перенесення їхньої вартості на готовий продукт і характері відтворення розрізняють основні й оборотні фонди.Основні фонди являють собою частину виробничих фондів у вигляді сукупності засобів праці,які беруть участь у процесі виробництва протягом тривалого періоду,зберігаючи при цьому свою натуральну форму і властивості,а також переносячи свою вартість на вартість готового продукту частинами,у міру спрацьовування.Під терміном"основні фонди"мають на увазі матеріальні цінності,використовувані у виробничій діяльності платника податків протягом періоду,що перевищує365кал.днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей,і вартість яких поступово зменшується в зв'язку з фізичним чи моральним зносом.До осн.фондів відносяться тільки ті засоби праці,що створені працею і мають вартість(не відносяться засоби виробництва,що дані природою без сприяння людини).Оборотні фонди-це предмети праці,що цілком споживаються в кожному циклі виробництва,змінюють свою натуральну форму і свою вартість переносять цілком на собівартість готової продукції.Невиробничі основні фонди-це основні фонди,що безпосередньо не беруть участь у виробничому процесі і не переносять свою вартість на продукт(соціальна сфера, побутове обслуговування і т.п.),але знаходяться у введенні промислових підприємств.Отже,під основними засобами розуміють сукупність матеріальних коштів, які формує і утримує підприємство з метою використання їх в процесі виробництва або постачання виробів,надання послуг,здавання в оренду іншим юридичним особам,здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій,очікуваний термін використання яких більше одного року або операційного циклу,якщо останній довший за рік.При формуванні основних засобів підприємств повинні враховуватись особливості кожного об'єкту їх складових.Для забезпечення своєї діяльності кожне підприємство повинно мати в наявності не сукупність основних засобів,а таку їх кількість і в такому складі,як цього вимагає організація процесу виробництва.Основні засоби підприємств періодично оновлюються, поповнюються і вибувають із експлуатації.основні засоби підприємства складаються із трьох основних груп:основні засоби, інші необоротні матеріальні активи,незавершені капітальні інвестиції.Основні фонди-це найбільш активна частина основних засобів підприємства,яка безпосередньо бере участь у виробничому процесі виготовлення продукції.Співвідношення окремих видів основних виробничих фондів,виражених у відсотках до їх загальної вартості на підприємстві характеризує їх видову структуру.Слід зазначити,що видова(технологічна)структура основних фондів підприємств має галузевий характер.Так,в промисловості питома вага будівель і споруд становить в середньому46-48%,машин і устаткування-42-44%до загальної їх кількості.На транспорті основну питому вагу,майже 65%,складають транспортні засоби,значно менше всі інші види основних фондів.Технологічна структура Характеризує розподіл основних фондів по структурних підрозділах підприємства в процентному вираженні від їхньої загальної вартості.Вікова структура основних виробничих фондів характеризує їхній розподіл по вікових групах(до 5 років, від 5 до 10 років і т.д.)Поліпшити структуру основних виробничих фондів дозволяє:­відновлення і модернізація устаткування; ­удосконалювання структури за рахунок збільшення частки прогресивних видів верстатів і машин;­краще використання будинків і споруджень,установка додаткового устаткування;­правильна розробка проектів будівництва;­ліквідація зайвого і маловикористовуваного устаткування й установка устаткування, що забезпечує більш правильні пропорції між окремими групами.згідно з ЗУ"Про оподатковування прибутку п-ств"застосовують укрупнену групову класифікацію,згідно якої осн. фонди п-ства под.на такі4групи:-перша група-будівлі,споруди, х структурні компоненти та передавальні пристрої,в тому числі житлові будинки та їх частини.-друга група-автомобільний транспорт,вузли та запчастини до нього,меблі,побутові електронні,оптичні,електромеханічні прилади та інструменти,включаючи електронно-обчислювальні машини,інші машини для автоматизованої обробки інформації,інформаційні системи,телефони,мікрофони та рації, інше конторське(офісне)обладнання,устаткування та прилади до них;-третя група-будь-які інші основні фонди,не включені до першої,другої та четвертої груп.-четверта група-електронно-обчислювальні машини,інші машини для автоматичного оброблення інформації,їх програмне забезпечення,пов'язані з ним засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони(в тому числі стільникові),мікрофони і рації, артість яких перевищує вартість малоцінних товарів(предметів).

36.Спрацювання та старіння основних засобів. Однією із важливих особливостей основних засобів є їх функціонування в процесі виробництва протягом тривалого періоду часу.В рез.чого вони зазнають фізичного(матеріального)і економічного спрацювання,а також техніко-економічного старіння.Це особливо характерно для такої групи основних засобів,як основні фонди.Тут винятком є лише земельні ділянки і капітальні витрати на поліпшення земель.Під фізичним(матеріальним) спрацюванням основних засобів(фізичним зносом)розуміють поступову втрату ними первісних експлуатаційних якостей,що призводять до зменшення їх реальної вартості,тобто до економічного спрацювання.На темпи і розміри фізичного спрацювання засобів праці впливає сукупність чинників, які можна поділити на дві групи:дія навколишнього середовища та експлуатаційне навантаження.Під впливом чинників навколишнього середовища значна частина основних засобів(фондів)піддається корозії,втрачає свій первісний стан,а інколи зазнає повного руйнування і назавжди виходять з ладу.Вплив експлуатаційного навантаження може проявлятися в двох формах:екстенсивній та інтенсивній.В залежності від співвідношення цих форм визначаються швидкість і розміри фізичного спрацювання(зносу)основних засобів.Фізичне спрацювання діючих основних засобів праці умовно можна поділити на дві частини:одну з них періодично усувають шляхом ремонтів,а другу частину таким способом усунути неможливо.Це означає,що з періодом часу спрацювання поступово накопичується, що в результаті обумовлює такий техніко-технологічний стан засобів праці,при якому подальше їх використання в процесі виробництва стає неможливим,тобто наступає момент повного фізичного спрацювання(зносу),яке обумовлює необхідність заміни цих засобів праці новими,але аналогічного призначення.Отже,існує два види фізичного спрацювання:те,яке можна усунути,і те,яке усунути неможливо.Фізичне спрацювання(фізичний знос)основних засобів(фондів)визначається на основі даних про терміни служби основних фондів за такою формулою: , де Тф - фактичний термін(строк)служби основних засобів(фондів),роки;Тн-нормативний термін,строк служби основних засобів(фондів),роки.Для більш точного визначення спрацювання основних фондів(зносу)необхідно встановити технічний стан їх складових елементів.Ступінь фізичного спрацювання основних засобів(фондів)можна визначити шляхом розрахунку величини відповідного коефіцієнта(К)за такою формулою: , де Вн -вартість чергового капітального ремонту,грн.;Вп-первісна(початкова)вартість основних засобів(фондів),грн.Зазначимо,що за доп.капітального та інших видів ремонту вдається усунути лише тимчасове фізичне спрацювання.Технічно відстале і застаріле виробництво є збитковим і стає перепоною науково-технічному прогресу.Техніко-економічне старіння(моральний знос)основних засобів наступає скоріше за фізичне спрацювання.Воно проявляється в знеціненні діючих засобів праці під впливом науково-технічного прогресу до настання повного їх фізичного спрацювання.Техніко-економічне старіння властиве найбільш активній частині основних засобів,зокрема знаряддям праці,обчислювальній техніці,транспортним засобам та ін.Наявність на підприємстві значної кількості знецінених в результаті дії технічного прогресу засобів праці завдає їм відчутних економічних збитків.Техніко-економічне старіння буває двох видів.Техніко-економічне старіння першого виду проявляється у втраті частини вартості засобів праці без відповідного фізичного спрацювання,а завдяки здешевленню їх виготовлення у нових умовах,тобто з урахуванням і досягнень науково-технічного прогресу. тже, цей вид техніко-економічного старіння пов'язаний не з тривалістю терміну служби засобів праці та рівнем їх фізичного спрацювання,а з темпами технічного прогресу,який обумовлює зниження вартості виготовлення аналогічних засобів праці внаслідок зростання продуктивності праці в тих галузях, які їх виготовляють.Таким чином, при техніко-економічному старінні першого виду споживча вартість основних засобів не змінюється,а змінюється лише їх вартість за рахунок здешевлення.Техніко-економічне старіння основних засобів другого виду характеризується скороченням тривалості їх дії обумовленої не зниженням їх продуктивності,а тим,що подальша експлуатація старих засобів праці в поєднанні з новими призводить до збільшення витрат виробництва.Усунення фізичного спрацювання,яке є тимчасовим здійснюється шляхом проведення сукупності профілактичних і ремонтних заходів,передбачених системою планово-запобіжних ремонтів, починаючи з технічних оглядів і завершуючи капітальним ремонтом.Доцільність проведення капітального ремонту діючих основних засобів повинна бути економічно обґрунтованою.У процесі модернізації є можливість конструктивно удосконалити діючі засоби праці, підвищити їх технічний рівень порівняно при незначному зростанні їх вартості.У багатьох випадках модернізовані засоби праці за своїми експлуатаційними характеристиками інколи не поступаються навіть найбільш досконалим,аналогічного призначення,новим засобам праці.

37.Амортизація основних засобів та методи її нарахування. У процесі використання основних фондів відбувається їх поступове спрацювання,в рез.якого вони втрачають свої споживчі властивості.В зв'язку з цим,вартість використовуваних осн.фондів зменшується відповідно до ступеня їх спрацювання (зносу).Під зносом основних фондів розуміють суму амортизації об'єкта основних фондів з початку його корисного використання.Амортизація-це процес поступового перенесення вартості основних фондів на виготовлену продукцію(надані послуги)або на витрати підприємства протягом терміну їх використання.Об'єктом амортизації є вартість основних фондів (крім землі).Амортизації підлягає первісна або переоцінена вартість основних фондів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання(експлуатації)об'єкта,який встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом,тобто при зарахуванні його на баланс, призупиняється на період його реконструкції,модернізації,добудови,дообладнання та консервації.Строк корисної експлуатації основних фондів визначається періодом часу,протягом якого передбачається їх використання,або обсягом продукції(кількістю її одиниць),яку підприємство очікує отримати від такого використання.Амортизаційна політика підприємства регламентується чинним П(С)БО№ 7 "Основні засоби",яким передбачено,що амортизація основних фондів може нараховуватись із застосуванням низки методів прямолінійного,прискореного зменшення залишкової вартості,кумулятивного і виробничого.1.Прямолінійний метод передбачає, що річна сума амортизації (Ар) визначається діленням вартості об'єкта основних фондів, яка амортизується на очікуваний строк його корисного використання та розраховується за такою формулою: ,де Т-строк корисної експлуатації об'єкта основних фондів,роки;Вп-первісна або переоцінена вартість об'єкта основних фондів,грн.; Вл-ліквідаційна вартість об'єкта основних фондів,грн.2.За методом прискореного зменшення залишкової вартості річна сума амортизації(Аі)в і-му році експлуатації визначається як добуток балансової(залишкової)вартості об'єкта основних фондів на початок звітного року та подвійної річної норми амортизації,що обчислена виходячи із строку його корисного використання розраховується за такою формулою:Аі = 2На × Вбі,де Вбі-балансова вартість об'єкта основних фондів на початок і-го року,грн;і-порядковий номер року експлуатації об'єкта основних фондів,і=(1; Т);На-річна норма амортизації,встановлена за прямолінійним методом,%(рік).3.За кумулятивним методом річна сума амортизації(Аі)в і-му році експлуатації визначається як добуток вартості об'єкта основних фондів,яка амортизується та кумулятивного коефіцієнта.Кумулятивний коефіцієнт (Кі) в і-му році експлуатації розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об'єкта основних фондів (Ті) на суму числа років його корисного використання за формулою: ,тоді:

Аі = К_і × (В_п-В_л), де Т - строк корисної експлуатації об'єкта основних фондів, роки;

Вп - первісна або переоцінена вартість об'єкта основних фондів, грн.; Вл - ліквідаційна вартість об'єкта основних фондів,грн.; і - порядковий номер року експлуатації об'єкта основних фондів, і = (1; Т).4.За виробничим методом місячна сума амортизації (АМ) визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг та виробничої ставки амортизації й розраховується за такою формулою:АМ = Пміс × Св;деСв-виробнича ставка амортизації,грн./шт.Пміс-фактичний місячний обсяг продукції(робіт, послуг),шт./міс.За кожним з вище перелічених методів,нарахування амортизації для різних об'єктів основних фондів провадиться щомісячно.Місячна сума амортизації при застосуванні перших трьох методів визначається діленням річної суми амортизації на 12.Амортизація інших необоротних матеріальних активів нараховується прямолінійним або виробничим методом.Нарахування амортизації починається з місяця,наступного за місяцем,в якому об'єкт основних фондів став придатним для корисного використання.Нарахування амортизації припиняється з місяця,наступного за місяцем вибуття об 'єкта основних фондів.Амортизаційні відрахування проводяться протягом фактичного строку корисної експлуатації основних фондів.Суми амортизаційних відрахувань за податковим методом визначаються за квартал за затвердженими в законодавчому порядку нормами амортизації.Так,згідно з чинним податковим законодавством,норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок розрахункового кварталу в таких розмірах:­група 1 (будівлі, споруди,передавальні пристрої)-2%;­група2(транспортні засоби,офісні прилади,інструменти,меблі)-10%;­група3(будь-які інші основні фонди,не включені до груп1,2,4)-6%;­група4(електронно-обчислювальна техніка і інформаційні системи,засоби зв'язку)-15%.На відміну від інших методів,за податковим методом амортизації підлягають тільки виробничі основні фонди,невиробничі основні фонди не амортизуються.

38.Оцінка ефективності використання основних засобів. Поліпшення використання основних засобів є одним із важливих напрямів підвищення ефективності виробництва.Характеристика цього процесу повинна супроводжуватись належною оцінкою.Для проведення кількісної оцінки використання основних засобів необхідно застосовувати систему показників.Для ґрунтовної аналітичної оцінки систему показників можна розділити на дві групи:узагальнюючі та часткові.Узагальнюючі показники мають забезпечити отримання достатньої кількості інформації,на основі якої можна зробити висновки про ефективність використання всієї сукупності основних засобів(фондів)підприємства та виявити наявні резерви поліпшення їх використання. До узагальнюючих показників відносять:фондовіддачу,фон­домісткість,рентабельність виробництва,коефіцієнт використання виробничої потужності підприємства.1. Фондовіддача (Ф_в)характеризує річний випуск продукції з одиниці вартості основних фондів і розраховується за такою формулою: , де Тn, Чп, Вп -річний випуск товарної,чистої,валової продукції,грн.; ОФ -середньорічна вартість основних фондів,грн.Зазначимо,що середньорічну вартість основних фондів визначають як середньоарифметичну величину із значень цього показника на перше число кожного місяця за такою формулою: , де ФО_і -вартість основних фондів на початок і -го місяця.2. Фондомісткість (Ф_м)представляє собою показник зворотній фондовіддачі,за доп.якого можна визначити величину основних фондів,яка припадає на одиницю вартості випуску відповідного виду продукції і розраховується за такою формулою: . Показник фондомісткості продукції дає уяву про необхідну величину основних фондів, необхідних для виробництва певного виду продукції.3. Рентабельність виробництва -це відносний показник ефективності роботи підприємства,який в загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат(ресурсів).Цей показник має декілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси використовуються в розрахунках.Для оцінки використання основних засобів доцільно застосовувати показник їх рентабельності, який характеризує відношення прибутку до середньорічної первісної їх вартості і розраховується за такою формулою: , де П - прибуток підприємства від його загальної діяльності,грн.; Вп_{сер .}-первісна середньорічна вартість основних засобів підприємства,грн.Наступний важливий показник-коефіцієнт використання виробничої потужності(К_вп)підприємства розраховується за такою формулою: ,де М - середньорічна величина виробничої потужності підприємства у вартісному виразі,грн. До показників екстенсивного використання основних засобів(фондів) належать коефіцієнти використання планового,режимного і календарного часу роботи устаткування,коефіцієнт змінності роботи устаткування,показник,який характеризує внутрішньо-змінні простої устаткування.Найбільш вживаний в практиці аналітичної роботи підприємств є коефіцієнт змінності (Кзм)роботи устаткування.У найбільш поширеному вигляді його визначають як відношення суми машино-змін, відпрацьованих протягом доби до загальної кількості машин, наявних в даному підрозділі.Формула розрахунку цього коефіцієнта має такий вигляд: де МЗ -сума фактично відпрацьованих машино-змін протягом доби на підприємстві,м/зм.; М - агальна кількість установленого устаткування на підприємстві,підрозділі,одиниць.Коефіцієнт змінності показує, скільки змін протягом доби працює устаткування.Важливим показником,який дає змогу оцінити використання активної частини основних засобів-устаткування в часі є коефіцієнт його завантаження(Кз) за доп.якого можна визначити величину часу,яка планується до використання або фактичного відпрацьованого часу устаткування за певний період часу: ;де Тд - передбачений планом або фактично відпрацьований час устаткуванням протягом відповідного періоду(рік,квартал,місяць),год.; К_зм -ефективний річний (квартальний,місячний)фонд часу роботи устаткування,год.Важливими показниками,які характеризують екстенсивне і інтенсивне використання основних засобів є показники руху,зокрема:1. Коефіцієнт оновлення (К_он),визначається,як відношення вартості введених протягом року в дію основних засобів до вартості основних засобів на кінець року: де Вв - вартість введених в дію протягом року основних засобів,грн.; Вп_кр -gервісна сумарна вартість основних засобів на кінець року,грн.2. Коефіцієнт вибуття (К_виб)визначають шляхом ділення вартості основних засобів,які вибувають протягом року,до сумарної їх первісної вартості на початок року і розраховуються за такою формулою: де В_виб - вартість основних засобів, які вибувають протягом року із складу матеріальних активів,грн.;3/Технічний стан основних виробничих фондів характеризує коефіцієнт придатності (Кпр) та - коефіцієнт зносу(Кз) ; ;де 3 - знос основних фондів.4. Фондоозброєність праці (Ф_оз)–відношення середньорічної вартості основних засобів до середньорічної чисельності працівників^ де ОФ_оз -середньорічна вартість основних фондів; Ч -середньорічна чисельність виробничо-промислового персоналу.5. Коефіцієнт відтворення (К_відт)розраховується як відношення капітальних вкладень(К)до вартості основних фондів,що вводяться,(ОФ_в): .

39.Сутність оборотного капіталу,його склад і структура. Матеріальною основою будь-якого в-цтва виступають засоби в-цтва,що скл-ся з засобів праці та предметів праці.Ті та інші беруть безпосередню участь у створенні продукту(робіт, послуг).Але,з огляду на різницю в характері функціонування в процесі в-цтва й у способі перенесення вартості на продукт що створюється, засоби праці набувають економічної форми необоротних активів,а предмети праці–оборотних активів.Оборотний капітал–це грошові кошти п-ств,фірм,компаній,які авансуються в об’єкти,що викор-ся в межах одного відтворювального циклу або в короткотерміновому періоді(до одного року).Оборотні засоби за економічним змістом под.на дві складові:оборотні фонди і фонди обігу.Оборотні фонди–це грошовий вираз предметів праці,які знаходяться на стадії виробничих запасів і незавершеного виробництва,беруть участь лише в одному виробничому циклі і повністю переносять свою вартість на створюваний продукт.За функціональною ознакою виділяють такі групи оборотних фондів:виробничі запаси,незавершене виробництво,тварини на вирощуванні та відгодівлі.Виробничі запаси—це предмети праці,які ще не залучені у виробничий процес і знаходяться на складах підприємства у вигляді запасів.Виробничі запаси становлять найбільшу частину оборотних фондів.У загальному обсязі оборотних фондів вони можуть досягати70%.До складу виробничих запасів входять:сировина;основні та допоміжні матеріали;куповані напівфабрикати та комплектуючі вироби;паливо;тара і тарні матеріали;інші матеріали.У складі запасів окремою групою можна виділити малоцінні та швидкозношувані предмети.В аграрних п-ствах виробничі запаси бувають с.г. і промислового походження.До складу виробничих запасів с.г.походження відносять корми,насіння і посадковий матеріал,підстилку, сільськогосподарську сировину для промислової переробки.До складу виробничих запасів промислового походження в аграрних підприємствах відносять мінеральні добрива,отрутохімікати,нафтопродукти,запасні частини,малоцінні і швидкозношувальні предмети,будівельні матеріали для поточного ремонту тощо.Тварини на вирощуванні і відгодівлі–грошовий вираз вартості дорослих тварин на нагулі,молодняку на вирощуванні,вибракуваних з основного стада дорослих тварин для реалізації,а також вартості птиці,звірів,кролів.В аграрних п-ствах прийнято розрізняти незавершене виробництво у рослинництві,тваринництві,у переробних виробництвах і в підсобних виробництвах.Незавершене виробництво–та частина оборотних фондів,яка вже виробничо спожита,але готова продукція ще не одержана.У вартісному виразі незавершене виробництво охоплює витрати на придбання матеріалів, запасних частин,конструкцій, сировини, заробітну плату та інші грошові кошти, необхідні для завершення виробничого циклу,але на кінець звітного періоду(місяця,кварталу,року)такий цикл не встигає бути завершеним.До складу незавершеного виробництва в рослинництві відносять витрати під урожай майбутнього року(осіння підготовка ґрунту,вартість внесених з осені добрив і витрати на їх доставку та внесення в ґрунт,тощо).У тваринництві до складу цього виду оборотних фондів відносять витрати по незакінченій інкубації яєць,вартість меду, залишеного у вуликах на кінець календарного року,вартість мальків-цьоголіток, що залишились в ставках-зимівниках; у переробних виробництвах–вартість і витрати на переробку виробничо спожитої сировини,яка знаходиться в процесі виробництва на всіх стадіях виробничого циклу;в підсобних виробництвах–незакінчений ремонтом техніки, езакінчене випалювання цегли і т.ін.У фінансовій звітності такі витрати відображаються окремо.Не речовими елементами оборотних фондів є витрати майбутніх періодів.Крім виробничих оборотних фондів,кожне підприємство має частину активів,що знаходиться у сфері обертання Цю частину активів,оцінену в грошах,називають фондами обертання.Готова продукція–продукція,яка завершена у виробництві й підготовлена до продажу за різними каналами або для відправки замовнику,вивезення з підприємства,що її виробило.Продукцію що не відповідає вимогам для її реалізації відображають в складі незавершеного виробництва.Товари–це матеріальні цінності,придбані підприємством для наступного продажу. Дебіторська заборгованість–це сума заборгованості на користь даного підприємства за товари,послуги,роботи,а також за розрахунками з бюджетом,виданими авансами тощо.Дебіторська заборгованість може бути представлена наступними видами: векселі одержані;заборгованість за товари,роботи,послуги;заборгованість за розрахунками.Векселі одержані–це заборгованість покупців за відвантажену продукцію,яка забезпечена векселем.показується заборгованість покупців, різних замовників за відвантажену продукцію,яка забезпечена векселем.Дебіторська заборгованість за товари,роботи,послуги–це заборгованість покупців за реалізовану продукцію і товари для перепродажу.Дебіторська заборгованість за розрахунками виникає в зв’язку з переплатою податків,зборів та інших платежів до бюджету,виданими авансами, нарахованими дивідендами, відсотками, роялті, що підлягають надходженню.Протягом останніх років новим елементом фондів обігу для аграрних підприємств виділяють поточні фінансові інвестиції – інвестиції, які здійснюються терміном до одного року і можуть бути легко реалізовані. До них належать короткострокові ринкові цінні папери, депозитні сертифікати, казначейські векселі, інші цінні папери. Грошові кошти та їх еквіваленти–це грошові кошти в касі підприємства,на банківських рахунках,в дорозі,а також грошові еквіваленти.Це короткострокові фінансові інвестиції,які є високоліквідними,вільно конвертуються в певні суми грошових знаків.Кругообіг оборотних засобів—це безперервний процес обігу коштів у процесі виробництва.Оборотні засоби за виробничий цикл проходять три стадії кругообігу:грошову,виробничу і товарну.На першій стадії–стадія обігу–оборотні кошти у формі коштів,виділених підприємству в момент його організації або отриманих у процесі реалізації готової продукції, витрачаються на придбання виробничих запасів.На другій стадії–стадія виробництва – виробничі запаси безпосередньо беруть участь у процесі виробництва і після його завершення приймають товарну форму тобто переходять зі сфери виробництва в сферу обігу.На третій стадії–стадія обігу-оборотні кошти в процесі реалізації товару з товарної форми знову переходять у грошову.Надходження коштів на розрахунковий рахунок підприємства є завершальним моментом кругообігу оборотних засобів.Нові гроші частково будуть витрачені па відшкодування виробничих витрат,тобто знову на закупівлю сировини та матеріалів, оплату праці робітникам та на оновлення основних виробничих фондів; частково – на накопичення і розширення виробництва.І все починається спочатку.Затримка руху коштів на який-небудь зі стадій кругообігу порушує нормальний хід виробництва і викликає труднощі у фінансовому становищі підприємства.

40.Класифікація оборотного капіталу. Склад і структура оборотних засобів залежать від типу галузі,складу витрат,виду продукції тощо.Склад оборотного капіталу–це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу.Структура оборотного капіталу–процентне співвідношення вартостей окремих груп і видів у загальній вартості оборотного капіталу.Класифікація оборотного капіталу відіграє важливе значення в аналізі госп.діяльності,дає можливість підприємству визначити оптимальний склад і структуру,потребу та джерела формування оборотних коштів.Оборотні кошти аграрного підприємства найчастіше класифікують в залежності від їх:1)участі у кругообігу активів–оборотні фонди і фонди обігу;2)методів планування і регулювання–нормовані і ненормовані;3)джерел формування – власні, позичені і залучені.Залежно від методів планування та регулювання оборотні засоби поділяються на нормовані і ненормовані.Нормовані оборотні кошти—це грошові кошти,необхідні для створення мінімального запасу товарно-матеріальних цінностей і забезпечення безперебійності процесу виробництва і реалізації продукції. Нормовані оборотні кошти складають основну частину оборотних коштів підприємства.Елементи оборотних коштів,які покликані обслуговувати реалізацію продукції,не нормуються.До ненормованих оборотних коштів відносяться:•засоби в товарах, відвантажених покупцем;•грошові кошти на рахунках у банку й у касі підприємства–тимчасові залишки засобів,що підлягають використанню по цільовому призначенню;•дебіторська заборгованість–тимчасове відволікання засобів з обороту одного підприємства в розпорядження іншого;•засоби в розрахунках, які безпосередньо не пов’язані з виробничою діяльністю,тобто в розрахунках з банками й у перерахунках по спеціальних фондах, резервах і цільовому фінансуванню з бюджету.За джерелами формування оборотний капітал поділяється на власний,позичений і залучений. За періодом функціонування оборотні активи поділяють на постійну і змінну частини.Постійна частина оборотного капіталу–це та частина,яка не залежить від сезонного коливання виробництва,а також не пов’язана з формуванням виробничих запасів.За рівнем ліквідності виділяють наступні оборотні засоби:­високоліквідні–грошові кошти та їх еквівалент

Дата добавления: 2015-09-29