РИТОРИКА – це одна із самих древніх наук. Вона склалася у IV віці до Р.Х. в Греції. Слово риторика (rhetorike) походить від древньогрецького rheo – «говорю,

Ораторське мистецтва

РИТОРИКА – це одна із самих древніх наук. Вона склалася у IV віці до Р.Х. в Греції. Слово риторика (rhetorike) походить від древньогрецького rheo – «говорю, течу».

СТРАХ ПУБЛІЧНОГО ВИСТУПУ стоїть на другому місці після страху смерті, який є базовим і найсильнішим серед усіх страхів, адже всі інші походять від нього.

АВТОРОМ першого античного підручника з риторики називають сіцілійця Корака із Сиракуз, який разом зі своїм учнем Тісієм почав викладання ораторської майстерності у відкритих їм спеціальних школах.

ВІССАРІОН БЕЛІНСЬКИЙ (літературний критик) та його послідовники домоглися виключення риторики із гімназійних програм. Потім в Радянському Союзі риторика також була виключена зі шкільних програм. Тодішній системі було не вигідно, щоб хтось виступав публічно, тому сьогодні в країнах СНД ці наслідки гостро відчуваються.

БРІТНІ СПІРС, ВІКТОРІЯ БЕКХЕМ, НІКОЛЬ КІДМАН ТА КІМ БЕССІНДЖЕР дуже сильно бояться публічних виступів на сцені. Про це пишуть відкриті інтернет-джерела.

МОНОТОННІСТЬ є одним з найбільших ворогів оратора, і навпаки, управління інтонацією є одним з найсильних сюозників того, хто виступає.

ТЕТЯНА БУЛАНОВА визнає, що боїться сцени: "... стала больше бояться сцены. Всегда ее боялась. Для меня каждый выход на сцену - борьба с собой." - www.bulanova.com/pressa/vkusnii_zhurnal.html

ПЕРШЕ ВРАЖЕННЯ про оратора формується в перші хвилини, а найбільш особливими є перші секунди. Тому є великою помилкою вважати, що головне хоч якось розпочати виступ, а там далі вже і хвилювання зникає і виступ піде більш-менш гладко.

ДЕМОСФЕН на своїх перших промовах був неодноразово осміяний публікою. 8 років він працював над собою - виходив до моря і декламував, намагаючись перекричати шум хвиль, виступав перед дзеркалом, закладаючи при цьому в рот камінці; щоб позбутися нервового смикання плеча, вішав над ним меч і так тренувався у виступах. Таким чином він став видатним оратором.

НАПОЛЕОН під час свого першого виступу у парламенті Франції втратив свідомість, хоча зараз він вважається одним з найбільш успішних ораторів в історії.

ЗОРОВИЙ КОНТАКТ під час виступу є однією з найбільш важливих складових успіху. Помиляються ті, хто вважає, що варто обрати декілька пар очей в аудиторії і виступати тільки для них. Аудиторія такого не вибачає і сприймає це як ігнорування більшості слухачів. Треба дивитися на публіку так, щоб кожен відчував погляд і увагу оратора!

КЕННЕДІ, будучи одним з найуспішніших ораторів серед американських президентів, нічого не міг вдіяти з тремтінням в колінах під час публічних вситупів.

ГЕНЕРАЛ РОКОСОВСЬКИЙ мав власного репетитора, у якого брав уроки з ораторського мистецтва.

СЛОВНИКОВИЙ ЗАПАС звичайної людини в середньому за життя становить 4-5 тисяч слів. Шекспір використовував 14 тисяч слів, Пушкін - 27 тисяч слів.

МАРТІН ЛЮТЕР КІНГ 28 серпня 1963 року проголосив промову під заголовком "У мене є мрія", яка вважається одним із найбільш успішних публічних виступів у ХХ столітті.

Немає нічого благородного в тому,

щоб стати кращим за інших.

Істине благородство у тому,

щоб стати краще, ніж ти сам.

Найблискучішим ритором Стародавньої Греції, владарем дум був всесвітньо відомий Демосфен (384—322 до н. е.), промови якого, насичені фактичним матеріалом, містили чимало особистих спостережень, відзначалися динамічністю, переконливою аргументацією й чіткістю. Для Демосфена була характерна артистична манера триматися на трибуні, що також сприяло його успіхові як оратора. В суді Демосфен виступав як адвокат. Сучасники так характеризували Демосфена: «Нашого ритора з його умінням все запалювати і трощити своєю силою і владою можна порівняти з вихорем або блискавицею» '.

Демосфен жив у епоху, коли закінчувався період народоуправління. Він намагався зберегти віджилки лад і своїм життям заплатив за вірність переконанням та ідеалам. До наших днів дійшло тридцять промов Демосфена, зокрема найвідоміша — про жінок. Жодна з них не є плодом імпровізації, а результатом тривалої, скурпульозної праці, покладеної на віднайдення теми, її розвиток, схематизацію плану, на відпрацювання стилю, шліфування виразів.

Великий трудівник Демосфен цілі ночі проводив за роботою, тому його недруги говорили, що промови Демосфена тхнуть лампадним маслом, яке він спалював у величезній кількості. Але такі твори здавалися свіжими й чарівними, ніби щойно вилились із грудей: вони були наповнені життям, емоціями і, як творіння Фідіаса, не мали на собі жодних слідів різця2.

Теоретиком ораторського мистецтва і великим ритором античного світу був Марк Тулій Цицерон (106—42 до н. е.). Він провів на форумі майже 40 років і був справжнім ідейним поводирем римського Сенату. Цицерон відпрацював стиль, який дозволяв йому бути простим і блискучим, безпосереднім і пристрасним. Чудовими властивостями цицеронівської промови були мелодійність і ритмічність. Прославився він своїми знаменитими патетичними виступами і висновками. Складовими успіху оратора Цицерон вважав освіту, природний дар і ораторські здібності. Першу промову Цицерон виголосив у 25 років (під назвою «На захист Публія Квінція»), а останню (дванадцяту філіппіку *) — у рік своєї смерті (прожив 63 роки).

Марк Тулій Цицерон написав і виголосив низку ораторських шедеврів: «Брут», «Про знаменитих ораторів», «Оратор», «Про оратора». Пізніше видатний оратор Квінтіліан створив оригінальну систему навчання риторики на основі принципів Цицерона у вигляді дванадцяти книг риторичних настанов. Квінтіліан говорив, що небо послало Цицерона на землю, щоб показати, до якої величі може дійти слово.

У Цицерона органічно поєднувалися теорія і практика: свої теоретичні ідеї він блискуче втілював у практичній діяльності. Ідеалом оратора він вважав людину високої культури, яка знає літературу, історію, юриспруденцію, філософію; добре володіє і простим, і високим стилем, розуміє вплив ритму на слух аудиторії, уміє примусити її сміятися й плакати, може володарювати над її душею.

Для промов Цицерона характерні оклики, повтори, іронія, градація. В деяких його промовах майже не вживаються сполучники. Такий риторичний прийом робив судову промову карбованою.

Цицерон був творцем латинської мови: з важкої, неоковирної зброї виковував тонку, гостру рапіру, яка проникала у найпотаємніші вигини людської думки. Він виголосив понад сто промов, тексти п'ятдесяти семи збереглися і є риторичною скарбницею для усіх часів та народів'.

Теорію ораторського мистецтва розробляли Арістотель і Платон. На думку Платона, красномовство має бути діловим, а не марнослівним, непідкупним, чесним і високоморальним. Особливо критично Платон ставився до судових ораторів.

Арістотель (348—322 до н. е.) розглядав ораторське мистецтво у філософському плані, підкреслюючи його етичні й естетичні функції. Він вважається творцем теорії суперечки, дискусії. Арістотель розрізняв:

діалектику — мистецтво сперечатися з метою встановлення істини;

ерістику — мистецтво будь-що залишитися правим у суперечці;

софістику — намагання добитися перемоги в суперечці шляхом навмисного використання недостовірних доказів.

Стародавня Греція, Стародавній Рим в епоху демократичного розквіту стали своєрідною скарбницею риторики і ораторського мистецтва. За законами Солону, кожний афінянин повинен був особисто захищати свої інтереси на суді, бо участь представників дозволялася лише у виняткових випадках, наприклад у справах осіб, які мали фізичні або психічні вади, жінок, неповнолітніх тощо.

Інтенсивний темп життя демократичних полісів вимагав діяльності, яка б спиралася на практичні навички у найрізноманітніших галузях. Серед них вирізнялося й словесне мистецтво риторів, які за наймом творили судові промови.

Публічний виступ у суді перед багатолюдною аудиторією був невід'ємною частиною функціонування судової влади у демократичних полісах Стародавньої Греції. Крім того, ораторське мистецтво користувалося там величезною повагою, популярністю, тому численні ораторські школи давнього світу ніколи не були порожніми.

Перші настанови для тих; хто готувався виступати публічно, належали, очевидно, сицилійським риторам Тісію й Корку. Це були рекомендації, як слід членувати промову на частини (вступ, виклад справи, закінчення) і які докази слід підбирати. Комедія Арістофана «Жаби», де інсценовано суперечку Есхіла й Еврипіда, а також деякі фрагменти промов софістів, ораторів Горгія, Ісократа дають уявлення про посібники для риторів.

Дата добавления: 2015-09-29