Міністерство освіти та науки,

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ,

МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РАДІОЕЛЕКТРОНІКИ

Кафедра Українознавства

Реферат

Тема: «Велесова книга»: міф чи реальність?

Дисципліна: Історія української культури

Виповнив:

ст. гр. БІКС-12-2

Шеханін Кирил Юрійович

м. Харків 2013

РЕФЕРАТ

Реферат містить 25 с; 4 рис; 6 джерел.

Про думки дослідників та вчених істориків, що до достовірності Велесової книги.

ВЕЛЕСОВА КНИГА, МИРОЛЮБОВ, ІЗБЕКОВ, ПРАСЛОВ’ЯНИ, НЕОЯЗИЧНИЦТВО, СТАТТІ, ОБ’ЄДНАННЯ, ПЕРЕКЛАДИ.

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………..3

1 ІСТОРІЯ КНИГИ………………………………………………………..5

1.1 Коротка біографія Миролюбова Ю.П………………………..5

1.2 Історія тексту…………………………………………….……. 7

1.3 Експертиза достовірності книги…………………………....…9

2 ТОЧКА ЗОРУ ДОСЛИДНИКІВ КНИГИ………………………..……11

2.1Стаття Г.Грабовича про Велесову книгу……………….……12

2.2Додаткові висновки зі статті А.О. Тюняєва «К

вопросу о достоверности …»…………………………………......14

3 ВЕЛЕСОВА КНИГА…………………………………………….….…..17

3.1 Уривки з книги за перекладом Бориса Яценка……………..17

3.2 Уривки з книги за перекладом Світовита Пашкіна…….……18

3.3 Висновок до розділу «3 ВЕЛЕСОВА КНИГА»……………...20

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….22

ПОСИЛАННЯ………………………………………………………….….23

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………….………..24

ВСТУП

Давні слов’яни вірували у давніх богів: Перуна, Сварога, Дажбога та інших. Язичництво міцно укоренилося в умах людей, тому коли князь Володир хрестив Русь у 988 році у стольному місті Києві більшість населення супротивилось.

Церква протягом 200 літ викорінювало язичництво, але згодо впевнившись, що це потребує значних ресурсів та вірогідно крові, православ’я з’єднало свої свята та звичаї із язичницькими. Це мі можемо спостерігати у таких святах, як Різдво, Івана Купала, Пасха (це свято вважалося головним торжеством давніх слов’ян), та інші.

Протягом 8 століть церква викорінювала язичництво на українській землі, але зараз все одно можна побачити людей, які вірують у Дажбога, Перуна, Ладу та шанують звичаї своїх пращурів. Здебільшого такі пристрасті у людей я лише хобі але не у всіх.

Ці факти та спостереження свідчать, що віра у предків та язичництво сильно вкоренилося в умах слов’ян, у свою чергу це вказує на існування релігійної та історичної пам’ятки давніх слов’ян, язичників.

Я вважаю що такою книгою може бути «Велесова книга»

Ве́лесова Кни́га (Влес-Книга, Влес книга, Vles Book, Veles Book, скорочено ВК) — збірник молитов, легенд, оповідань про давню слов'янську історію. Датування пам'ятки спірне. Одні вважають її найдавнішим язичницьким писемним трактатом 10 століття, інші підробкою кінця 19 — середини 20 століття, книга має популярність серед послідовників неоязичництва, які вважають її язичницьким писемним трактатом 10 століття. Події, що описані у Велесовій книзі, охоплюють період приблизно від 7 ст. до н. е. до кінця IX ст. н. е. Назва книги пов'язана з іменем слов'янського бога Велеса (бога достатку, худоби і торгівлі)[1]

Так що ж це «Велесова книга»? Унікальний історичний пам'ятник, написаний новгородськими жерцями в IX столітті? Чи це досить примітивна фальсифікація, створена багато пізніше? Враховуючи, що даний твір видається стотисячним тиражами, і робляться активні спроби впровадження його в навчальну програму для середньої та вищої освіти в нашій країні, відповідь на це питання не перестає бути актуальним.

1 ІСТОРІЯ КНИГИ

Усі відомості про історію тексту до моменту публікації виходять від емігранта, автора художніх творів та творів зі слов'янського фольклору Юрія Миролюбова.

1.1 Коротка біографія Миролюбова Ю.П.

Юрій Петрович Миролюбов (30 липня (11 серпня) 1892, Бахмут, Катеринославська губернія - 6 листопада 1970) - російський письменник-емігрант, який опублікував Велесову книгу; вважається її ймовірним автором-фальсифікатором.

Ю. П. Миролюбов народився 30 липня за старим стилем 1892 року в місті Бахмут Катеринославської губернії в родині священика. Мати його, уроджена Лядська, що відбувалася з відомого запорізького козачого роду, померла на Україні в 1933 році.

Дитинство і юність Юрія Петровича пройшли на Україні та Кубані. Не закінчивши навчання в духовному училищі, куди був визначений за бажанням батька, перейшов до гімназії, по закінченні якої вступив до Варшавського університету. Незадовго до початку Першої світової війни, Юрій Петрович перевівся в Київський університет, де навчався на медичному факультеті. Після оголошення війни він добровольцем в чині прапорщика йде на фронт.

У громадянську війну він був у лавах збройних сил Центральної Ради в Києві, а потім пішов на Дон, де служив у військах генерала Денікіна. У 1920 році Миролюбов був евакуйований в Єгипет, де йому вдалося влаштуватися в експедицію, прямував до Центральної Африки. По дорозі він хворіє і потрапляє в госпіталь у Південній Африці. Звідси, після одужання, він виїхав до Індії, де пробув дуже недовго і змушений був шукати притулок у Туреччині. За сприяння російського консула в Стамбулі. Миролюбов в Наприкінці 1921 року домігся дозволу на переїзд до Праги і навчання в Празькому університеті, де, як і всі російські студенти-емігранти в Чехословаччині, отримав державну стипендію. У 1924 р. Миролюбов змушений був залишити Прагу з політичної причини, отримавши право на проживання в Бельгії.

Рисунок 1.1 – «ЮРИЙ ПЕТРОВИЧ МИРОЛЮБОВ (1892-1970)»

Ю. П. Миролюбов написав безліч книг, розповідей, віршів і статей, які так і залишилися до його кончини не опублікованими. Самовідданими зусиллями, обмежуючи себе у всьому, вдова Юрія Петровича, у якої збереглося більше 5000 сторінок літературної спадщини Миролюбова, починаючи з 1974 року, видає одну за одною написані ним книги.

У 1952 р., незадовго до еміграції в США (у той час ця країна була помішана на історичних та наукових цінностях країн СНД, це зв’язано з приводом Холодної війни»), Миролюбов Ю. П. повідомив редакції Жар-Птиці про виявлення «древніх дощьек», названих згодом Велесової книгою, її першу публікацію він разом з Ал. Куром здійснив у 1953-1957 рр.. Більшість дослідників з числа тих, які вважають Велесову книгу підробленої, приписують її авторство саме Миролюбову.[2]

1.2 Історія тексту

Згідно з розповідями Миролюбова, Велесова книга була знайдена у 1919 полковником Добровольчої армії Алі Ізенбеком у розгромленій поміщицький садибі у селі Великий Бурлук на Харківщині. Текст Велесової книги був вишкрябаний шилом чи випалений на березових (за іншими даними дубових) дощечках розміром 38 на 22 см, товщиною до 1 см, після чого покриті лаком чи маслом та нанизані на ремінець. У 1925 Ізенбек оселився у Брюсселі, де познайомився з Юрієм Петровичем Миролюбовим — білоемігрантом з України. Миролюбов дуже цікавився слов'янськими старожитностями. Подальша доля Велесової книги тісно пов'язана саме з цією постаттю.

Рисунок 1.2 – «Федір (Алі) Ізенбек»

Миролюбов так викладає обставини знахідки:

«Ізенбек знайшов їх у розграбованій садибі не те князів Задонських, не те Донських або Донцових, не пам'ятаю, так як сам Ізенбек точно не знав їхнього імені. Це було на Курському або Орловському напрямку. Господарі були перебиті червоними бандитами, їх численна бібліотека пограбована, подерта, а на підлозі валялися розкидані дошки, по яких ходили неосвічені солдати і червоногвардійці до приходу батареї Ізенбека.»

З 1925 р. по 1939 р. Миролюбов намагався реставрувати дощечки, переписувати їх, розшифровувати і фотографувати. Ізенбек не дозволяв виносити дощечки зі свого приміщення та відхилив пропозиції бельгійських вчених, які хотіли займатися вивченням дощечок. Миролюбову вдалося переписати більшу частину і зберегти достатньо чітке зображення однієї з табличок і ще кілька (до шести) менш чітких. Якісне фото було зроблене лише з 16-ї дощечки, яка й дала назву книзі (текст цієї дощечки починається словами: «Влес книгу сію»). З початком Другої світової війни, у 1940 р. у Брюссель прийшли німці, а у серпні 1941 року Ізенбек помирає, і таблички безслідно зникають.

Рисунок 1.3 – «Фотографія дощечки № 16 Велесової книги»

Окрім Миролюбова, дощечок Велесової Книги ніхто не бачив.

У 1954-59 рр. частина Велесової Книги була опублікована у журналі «Жар-птица» у Сан-Франциско. Редактор журналу А. А. Куренков отримав тексти Велесової Книги від Миролюбова. Після цього дослідженням Велесової Книги почав займатись М.Ф.Скрипник, який також отримав копії переписаних Миролюбовим текстів. Він опублікував тексти Велесової Книги у Канаді, у 70-х роках 20 ст. Саме це видання Скрипника вважається найбільш повним та точним.[3]

1.3 Експертиза достовірності книги

За посередництва Мельбурнського університету (Австралія) емігрант з Києва Сергій Лесной наприкінці 50-х рр. надіслав до Академії наук СРСР і Слов'янського Комітету свої статті про ВК і фотографію прорисів 16-ої дощечки, закликавши спеціалістів визнати важливість вивчення «дощечок Ізенбека», в яких він бачив оригінал давньоруського рукопису ІХ ст. Але С. Лесной не зробив ні палеографічного, ні лінгвістичного аналізу тексту, а його міркування мали лише загальний оглядовий характер. Він підкреслив, перш за все, оригінальність і неповторність як техніки написання Велесової книги, так і її змісту. На його думку, виготовлення дерев'яних книг — особливе мистецтво. І фальсифікатор не наважився би на таку підробку, та ще й в обсязі понад три друковані аркуші; алфавіт своєрідний, схожий на кирилицю, але без грецизмів; мова теж неповторна, але в усьому має чіткі слов'янські форми; вражають й історичні знання авторів.

На початку 1959 року С. Лесной отримав з Москви відповідь, що ВК — підробка. Експертний висновок Академії наук СРСР про Велесову Книгу, як підробку, був підготовлений палеографом Лідією Жуковською.

Відзначивши, що палеографія накреслень досить давня, докирилівська, вона все ж зауважила, що вимова звуків, окремі морфологічні риси «свідчать про явища, співіснування яких, з погляду сучасного слов'янського мовознавства, абсурдне». Тобто, у тексті д. 16 було зафіксовано немало таких форм, які виникли у слов'янських мовах після ІХ ст. На цій підставі було зроблено висновок про підробку.

Згодом, аналізуючи результати цієї експертизи, С. Лесной дещо змінив свою позицію і зауважив, що пам'ятка могла дійти до нас у більш пізніших копіях, як і майже всі інші давньоруські пам'ятки. Але і ця думка не була взята до уваги у наукових колах.

Новий етап у дослідженні ВК розпочався з публікаціями Олега Вікторовича Творогова, який опрацював матеріали по Велесової книзі, надіслані в Інститут російської літератури Борисом Ребіндером (Франція). Це були тексти з архіву Ю. Миролюбова, надруковані М. Скрипником в українських виданнях Лондона та Гааги. О. Творогов не повертався вже до тексту д.16, лише зазначив, що лінгвістам (тобто Л. Жуковській) виявилося достатнім і незначного уривку тексту, щоб серйозно й обґрунтовано сумніватися в автентичності «Влесової книги». Він робив вже аналіз всього тексту, але доволі поверхневий, з тієї причини, що, як він сам зазначив, висновки очевидні і при поверхневому аналізі тексту. ін також прийшов до висновку, що Велесова книга фальсифікат, також на основі морфології та фонетики пам'ятки, як і Л. Жуковська. Думка, про те, що це більш пізніша копія була також не врахована, пояснивши це тим, що якби пам'ятка була переписана у 16-17 ст., то вона неодмінно була б переписана на папері, а не на дощечках.

З кінця 80-х. років 20 ст. дослідженням Велосової книги почав займатись український вчений — Борис Яценко, який намагався опонувати Творогову та Жуковській і доводивши те, що Велесова книга не фальсифікат. Морфологічні та фонетичні недоліки тексту він пояснював тим, що до рук Ізенбека потрапила копія кінця 17 ст., яка в свою чергу була зроблена з копії 15 ст.[4]

2 ТОЧКА ЗОРУ ДОСЛИДНИКІВ КНИГИ

Як відомо з новин та статей про Велесову книгу, більшість істориків та дослідників книги ведуть дискусії, полеміку та спору, що до істинності та фальсифікацій книги, яку знайшов та опрацював Миролюбов.

Дослідники розподілилися на два фронти. Одні стверджують, що книга – істина. Інші, що її автор Юрій Петрович Миролюбов.

Головні прихильники автентичності текстів, це українські вчені: доктор філологічних наук, академік Ю.К. Бєгунов; професор Радивой Пєшич, переклад сербохорватською мовою якого був виданий у 1997 р. у Белграді; професор, доктор філологічних наук Радоміл Міроєвіч; професор філософії Володимир Шаян; доктор історичних наук Петро Панченко; доктор філологічних наук, професор Олесь Білодід; доктор філологічних наук, професор Григорій Клочек; доктор філологічних наук, професор Василь Васильович Яременко; професор-філолог Іван Ющук; філолог-перекладач Борис Яценко; письменники Валерій Шевчук, Володимир Коломієць, Микола Костенко, Микола Карпенко,Богдан Сушинський, Сергій Піддубний; філолог сходознавець-санскритолог Степан Наливайко; кандидат філософських наук Галина Лозко; кандидат технічних наук Олексій Шпоть.

Противники справжності книги вважають її або підробкою Сулакадзєва А. І. початку 19 століття (Л. П. Жуковська), або творчістю самого Миролюбова (О. В. Творогов).

Окрім зазначених вище д.ф.н. Творогова О. В. та Жуковської Л. П. фальсифікацією Велесової книги вважають цілий ряд осіб: лінгвіст і джерелознавець, спеціаліст у області давнослов'янських мов А. А. Алєксєєв; член-кореспондент РАН В. І. Буганов; академік Борис Рибаков; історик Н. Н. Данилевський; дослідниця слов'янської писемності І. В. Уханова; історик та архівіст, член РАН В. П. Козлов; автор дисертації «„Велесова книга“ у світлі історіографії фальсифікацій та видавничої практики ХХ століття» В. А. Соболев; Ф. П. Філін; д.ф.н. Грабович Григорій; Г. П. Півторак; Л. Шульман; І. Лучук; історик і академік НАНУ Петро Толочко; журналіст Юрій Рудницький та інші.[5]

2.1 Стаття Г.Грабовича про Велесову книгу

...З’явилася — чи пак, явилася — «Велесова книга» (в ранішій версії: «Влес книга») доволі типово. Вже усталена версія твердить, що 1919 року десь неподалік станції Великий Бурлюк біля Харкова в садибі князів чи то Задонських, чи то Донських, чи, може, й Донцових полковник білої армії Алі Ізенбек знайшов якісь дощечки з вирізьбленим на них текстом. Мішок із тими дощечками Ізенбек буцімто повіз на еміграцію, і 1925 року у Брюсселі їх побачив російський інженер Юрій Міролюбов, письменник і любитель старослов’янщини та фольклору. Міролюбов нібито збирався писати історичну поему, але йому бракувало матеріалу; він заходився переписувати Ізенбекові «дощечки», й робив це впродовж наступних п’ятнадцяти років9. 1941 року Ізенбек помер, а його майно, зокрема нібито 600 картин і «дощечки», сконфіскувало гестапо, в іншій версії — гіммлерівське «Аненербе». Отак і пропадають оригінали безцінних пам’яток: як не в пожежі, то в гестапо. Але сам твір, ніби той міфічний фенікс, воскреснув, і в 1950-х роках почав появлятися в російському еміграційному журналі, що виходив у Сан-Франциско й називався дуже доречно: «Жар-птица». Починаючи від першого повідомлення в 1953 році («Колоссальнейшая историческая сенсация»), «Жар-птица» впродовж 50-х років надрукувала десь 100 рядків із «історико-релігійного пам’ятника». В січні 1955 року надруковано нібито репродукцію однієї «дощечки». Ще трохи згодом до Совєтського комітету славістів було надіслано фотографію однієї з «дощечок», там було доручено розглянути справу, й 1960 року в журналі «Вопросы языкознания» з’явилася стаття Л.П.Жуковської «Поддельная докириллическая рукопись.

На еміграції, одначе, цілком однозначні (як видно і з заголовку) висновки офіційної совєтської науки не зашкодили дальшому просуванню «Велесової книги». Тут стали з’являтися присвячені їй видання та переклади російською й українською мовами (Творогов і Асов подають доволі повний їх перелік). Спрацьовувала також певна українсько-російська синергія. Показова, наприклад, поява книжки «"Влесова книга" — языческая летопись доолеговской Руси» (1966): її написав Сєргей Лєсной (Парамонов) — емігрант із Києва з 1943 року, доктор біологічних наук, аматор-дослідник давньої Русі та «Слова о полку Ігоревім» (пов’язання цього твору з «Велесовою книгою» виявиться ще не раз), а вийшла вона у вінніпезькому видавництві Trident Press Ltd., яке спеціалізувалося в українській еміграційній патріотичній літературі. Одне з перших видань тексту «дощечок Ізенбека в транскрипції Міролюбова» появилося «на правах рукопису» у видавництві «Млин» (Лондон–Гага, 1968). 1979 року те ж таки видавництво випустило працю «Віра забутих предків (Аналіза "Влес Книги")» вже тоді покійного (помер у 1974 році) проф. Володимира Шаяна. Колись відомий у Львові санскритист, опинившись на еміграції, в Лондоні, став головним речником і духовним батьком дохристиянської (перунівської) віри, а далі й одним із найревніших в українській спільноті поборників «Влес книги». Він проголосив її текстом «дохристиянської, отже старослов’янської, чи навіть, докладніше, старо-української віри»…

… Влес-Книга є найдавнішою з відомих на сьогодні пам’яток древньоукраїнської писемності. Створена на Волині ще за життя «варягів» Аскольда та Рюрика, вона цінна як єдине автентичне джерело з дохристиянських часів, дайджест 20000-літньої історії оріїв-русів, родова Книга всіх руських родів.[6]

Як можна помітити з цих строк український і американський літературознавець, професор кафедри української літератури Українського наукового інституту Гарвардського університету, засновник і головний редактор часопису «Критика» Григорій Грабович повність погоджується та навіть доводить докази на істинність Велесової книги. Грабович достатньо кваліфікована людина у своїй справі, тому не мало вчених та дослідників та вчених-істориків прислухаються до його доказів та його думки, що до достовірності Велесової книги.

2.2 Додаткові висновки зі статті А.О. Тюняєва «К вопросу о достоверности …»

Додатковий висновок можна зробити про те, що іудохрістіанство, яке стверджує, що воно, нібито, сповідує монотеїзм, а слов'янство-де - політеїзм, насправді є плодом розколу і недоумства. Наведений у Велесовій книзі приклад про нероздільність лицьової та зворотньої частин одного і того ж (полотна) в іудохрістіанстве знайшов своє підтвердження в протистоянні бога і Диявола як рівних по силі величин, що складаються в багатовіковій ворожнечі. При цьому Диявол, як висловився автор Велесової книги, улесливо (помилково) одягнули (наділений) тією ж силою, владою і міццю, що й інший іудохрістіанскій бог - так званий «єдиний» бог. І дійсно, Диявол - плід винаходу - породження - іудохрістіанства. До появи цієї секти такої істоти світ не знав.

Навіть церковні казки про протиборстві «єдиного» іудохрістіанского бога з рівним собі «неедіним» і «Небога» Дияволом, ілюструють як не можна краще саме слов'янське пристрій принципів єдинобожжя: взаємна ворожнеча бога і Диявола розмальовує світ відповідним «візерунком» їх бійні, коли казки, опубліковані в Біблії, описують собою ті чи інші акти такого протистояння.

Наведемо такий приклад. На початку свого розвитку людське суспільство не знало принципів здійснення відтворення. Дитина вважав, що його приніс лелека. З цієї причини даний конкретний дитина не ототожнював себе сином конкретного чоловіка, а також спадкодавця конкретних його якостей. При цьому не виникала необхідність знати ім'я свого батька. У процесі розвитку люди навчилися розуміти, що конкретна дитина походить від конкретного батька, ім'я якого стало закріплюватися в прізвища та по батькові. Так стало суспільство складатиметься з безлічі прізвищ, що складають собою один єдиний народ.

Інший приклад. Найбільш прогресивне з того, що було вироблено за всю історію людини в розрізі управління суспільством, це державний апарат. Сперечатися про його переваги над одноосібної системою управління марно. А, між тим, державний апарат відрізняється від одноосібної влади тим, що, в той час як єдина влада зосереджена в руках однієї шаха, бая, Авраама, влада державного апарату розподілена за функціональними обов'язками між профільними інститутами влади. Останні, як висловився автор Велесової книги, представляючи множинність, тчуть собою візерунок влади, роблячи її єдиною. Єдиної державної машиною.

Третій приклад. Історично встановлено, що початковий первісно-общинний лад суспільства полягав у тому, що єдиними зусиллями здобувалася єдина видобуток, яка за єдиним шаблоном ділилася між усіма членами єдиної громади. З плином часу безліч різних професійних орієнтацій виткали собою розшарування сучасне суспільство, де кожен член його є частина цієї множини, але також у своїй професійній необхідності цього суспільству кожен складає єдність цього суспільства. Перенесення авраамічних кочового первісно-общинного устрою громади на величезні території та велику державність Русі викликав в останній руйнування світоглядного апарату, розпад територій, зубожіння народу, здичавіння суспільства цілком. Якщо до 10-го століття в Новгороді, як свідчать представлені нами вище берестяні грамоти, грамотність була практично стовідсотковою, то до 20-го століття при іудохрістіанской окупації Русі серед сільського населення вона була зведена практично на нуль.

З цього можна з абсолютною впевненістю говорити про затрапезному, про катастрофічну відсталості, про нікчемності, про невідповідність історичним реаліям і вимогам нав'язаного Русі первісно-общинного авраамічних іудохрістіанства. Вироблене в кочовому єврейському народі, який до того моменту навіть не подолав порогу цивілізованості (10.000 чоловік), іудохрістіанство повстало проти найбільш розвиненою світової релігійної системи - слов'янства. Вносячи словоблудний розкол про рівносильні безлічі слов'янських богів шляхом висміювання - «хіханькі до хахоньки». Чим відкинуло російський народ майже що до рівня печерних кочовищ аравійського півострова.

Як ми бачимо Андрій Олександрович Тюняєв спростовує вірність Велесової книги, він називає її катастрофічною відсталістю, нікчемною, неправдоподібною,не відповідну історичним реаліям і вимогам нав'язаного Русі первісно-общинного авраамічного іудохрістіанства.[7]

З цих слів можна зробити висновок, що також були и прибічники, які спростовували вірність Велесової книги. Їх докази не менш суцільні та переконливі ніж у тих істориків, що підтримують цю книгу.

3 ВЕЛЕСОВА КНИГА

3.1 Уривки з книги за перекладом Бориса Яценка

Хто ми и куди йдемо.

Даремно згадали доблесні наші старі часи,

бо йдемо куди – невідомо.

А так оглядаємось і говоримо,

що соромимося Наву, Праву і Яву знати

й обаполи тирла відати і думати.

Се бо Дажбо створив нам яйце, що є світ-зоря, яка нам сяє.

І в тій безодні повісив Дажбо землю нашу,

аби тая удержана була.

Так се душі пращурів суть.

І ті світять зорями нам од Іру...

...Однак греки напали на Русь,

чинячи злеє в ім'я богів.

Ми ж не знали вже, куди тікати і що творити...

Права бо є таємно уложена Дажбогом,

а по ній, як пряжа, тече Ява,

і та створила життя наше.

А тоді, коли одійде, смерть наступає.

Ява тече і твориться в Праві.

Нава бо є після них.

Доти є Нава і по тому є Нава,

а в Праві ж є Ява.

Поучившись старому, зануримо душі наші в нього, бо є

те наше,

яко се бо вже найшло на коло нам.

Творящу богом силу узріли в собі,

бо то дано дар богів,

і не потребуємо бо се напраснити.

Се душі пращурів наших од Іру зрять на нас

і там з жалю плачуть і виказують нам,

що не берегли ми Праву, Наву і Яву,

не берегли того, а ще й глузували.

Істинно, що не достойні бути Дажбожими внуками.

Отож, молячись богам, матимемо чисті душі і тіла наші,

матимемо життя з праотцями нашими, які з богами

злились воєдино.

Правда така, що ми Дажбожі внуки ко уму,

а ум великий божий є єдиний з нами,

і тому творимо і говоримо з богами воєдино.

Бренне бо є наше життя і ми самі також,

де князям нашим працювати, живучи в землі з тілом овна,

і худоба наша од ворогів утікає на Свередзь.[8]

3.2 Уривки з книги за перекладом Світовита Пашкіна

Во течії опам’ятовуємо

Доблесні наші старі часи, да ідемо куди – не вістимо.

А так ми зримо воспять і речемо:

"Же бо ми стидаємося Наву, Праву, Яву знати й обаполи

тирла відати і доумити."

Се бо Дажбо створив нам яйце,

яково же єсть світ-зоря нам сяюча.

І в тій безодні повісив Дажьбо Землю нашу,

аби тая удержана була. Так се душі

Пращурів суть, і ті світять зорями нам од Іру.

Но греки налізли на Русь, творячи зле во ім'я Богів.

Ми ж самі не відаємо вже куди тікати і що творити.

Права бо єсь невідомо уложена Дажьбом,

а по ній, яко пряжеся, тече Яве,

і та соутворює Живот наш.

А то, коли одійде, Смерть єсь. Явь єсь текуча,

і творена в Праві. Нав бо єсть по тій:

до тої єсть Нава, і по тій єсть Нава,

а в Праві же єсть Явь.

Повчимося старого і вержимо душі наші

в нього, бо єсь то наше, яко се боужина

іде себо на коло нам. Творящу

Богом силу узріли в собі, то бо дано

Дар Богів, і не потребуємо бо се напраснити.

Се Душі Пращурів наших од Іру зрять на нас.

А там Жаля5 плакається і верещить нам,

яко ми не бережемо Прави, Нави і Яви,

не бережемо бо се, на то й глузуємо.

Се істина – не єсть ми достойні бути

Дажбовими Внуками!

То бо молимося Богам да ймемо

чисті душі і тілеси наші. І да ймемо живот

з Праотцями нашими в Богах

зливаючись воєдино.

Правда така: се бо ми – Дажбові Внуки!

Зри, Русе, ко уму, якож ум великий

Божеський єсть єдиний з нами, і тому

творите і речете з Богами воєдино.

Бренне бо єсь наше животіння і ми також.

І де ж князям нашим работати, живучи на

землі з тілом овна6?! І скотина наша од ворогів

тікає на Свередзь...[9]

3.3 Висновок до розділу «3 ВЕЛЕСОВА КНИГА»

Як ми бачимо кожен автор трактує переклад по своєму, що є суцільно нормально для перекладу такої важкості. У Велесовій книзі описується хронологія прадавніх слов’ян, від 20 000 років до нашої ери та до ІХ ст. нашої ери, обичаї та вірування людей, їх відносини з племенами та народами інших держав, що були у той час і більш відсталими культурно, науково, політично, і більш випереджаючими у більшості напрямках розвиту.

Рисунок 3.1 – «фрагмент дощечки Велесової книги»

Усього книга містить 38 відомих на наш час дощечок. Вчені не відкидаю ідеї, що більшість з них загубилася та пропала, так як не можливо на 40 дощечках розповісти про вірування, релігію та вірування могутнього народу, історія якого продовжувалася та розвивалася понад 20 000 років.

Якщо вірність книги буде доказана то це приведе до колосальних змін в області історій, релігії та інших галузях науки та суспільного життя населення.

Такі зміни можуть привести до катастрофічних змін…

З іншого боку якщо ця книга є фальсіфікацією Миролюбова, то її розкриття стане більшості людей тільки на руку. У радянський час праці Миролюбова сильно критикували, через те що це – по-перше: змінить ідеологію релігію та культу предків на союзі, по-друге: ця книга ставить на перше місце український народ, як центр Русі та Русів.

ВИСНОВКИ

Я розглянув точки зору видатних істориків та науковців на труд Миролюбова або Волхвів прадавньої Русі. Миролюбов зробив текстові копії та фотографії тих дощечок, які знайшов командир білої армії Ізенбек під час штурму Великого Бурлука. Окрім Миролюбова та Алі Ізенбека ці дощечки ніхто не бачив, це один з найважливіших доводів який спростовує правдивість Велесової книги.

Думки дослідників, що до вірності книги розділилися. Одні вважають та приводять переконуючи доводи, що ця книга достовірно описує історію життя прадавніх слов’ян. Це такі історики як: філолог-перекладач Борис Яценко, доктор історичних наук Петро Панченко, доктор філологічних наук Грабович Григорій та інші.

Інші впевненні, що ця книга є фальсифікацією Миролюбова та Ізенбека, що вони створили цю книгу, для мотивування українців до суп ротову радянської влади. Таку точку зору підтримують: спеціаліст у області давнослов'янських мов А. А. Алєксєєв, академік Борис Рибаков, Г. П. Півторак, та інші.

Якщо достовірність Велесової книги буде доказана або спростована, це приведе до певних змін у сфері релігії, історій, та міжнародних відносинах.

Якщо цю книгу підтвердять, то відлік початку давнішої цивілізацій будуть вважати Праслав’янську цивілізацію, колосально зміниться точка зору на релігію, так, як давні народи вірили в те що усі боги рівні та є єлементами, частинами одного єдиного бога – Триглава.

У наш час, віра у достовірність Велесової книги все більше набуває обертів, особливо серед молоді, яка заінтересована в історії та звичаях своїх пращурів. Тому спростування справжності книги може призвести до масового раз очарування та занепаду української культури.

Тому на мою думку залишиться краще, якщо цей міф і залишиться міфом.

ПОСИЛАННЯ

1 Статті вчених-лінгвістів про Влесову книгу.

2 Миролюбов Ю.П. 1892-1970 - Биография Ю. П. Миролюбова по данным Института Гувера.

3 «ДОЩЕЧКИ ИЗЕНБЕКА». — Нина Ф.Бурова.

4 Статті вчених-лінгвістів про Влесову книгу.

5 Форум перекладача Велесової книги Н. В. Слатіна.

6 Стаття Г. Грабовича про Велесову книгу.

7 Стаття А. А. Тюняева «К вопросу о достоверности переводов Велесовой книги»

8 Велесова книга: переклад Б. Яценка.

9 -Велесова Книга (дослівний переклад, коментарі Світовита Пашника)

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1 Что думают ученые о «велесовой книге»? Сборник статей. СпБ. «Наука» 2004.

2 Миролюбов Ю.П. 1892-1970 - Биография Ю. П. Миролюбова по данным Института Гувера.

3 «ДОЩЕЧКИ ИЗЕНБЕКА». — Нина Ф.Бурова. М. 2004 г.

4 Форум перекладача Велесової книги Слатіна. (http://vleskniga.borda.ru).

5 Велесова кига: Волховник / Упоряд. Г.Лозко. – К.: Такі справи, 7510 (2002). – 368 с.

6 Велесова Книга / Упоряд., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7521 (2013). – 180 с.

Дата добавления: 2015-09-30