1.32.Поняття про пожежу і горіння.Пожежа – це процес неконтрольованого горіння поза спеціальним вогнищем, що розвивається в часі і просторі і є небезпечним для людей, матеріальних цінностей та 1 страница

1.32.Поняття про пожежу і горіння.Пожежа – це процес неконтрольованого горіння поза спеціальним вогнищем, що розвивається в часі і просторі і є небезпечним для людей, матеріальних цінностей та навколишнього середовища. Процес горіння, як правило, спричиняють речовини, що мають підвищену вогненебезпечність. Горіння— це швидкодіюча хімічна реакція сполучення речовини з окислювачем, яка супроводжується виділенням тепла і випромінюванням світла. Для того, щоб виникло і підтримувалось горіння, необхідна наявність паливної ре­човини, окислювача і джерела енергії для запалювання.

2.5.36.39.Теплова теорія запалювання. Рівняння Д.А.Франк-Каменецького. Теорія розглядає не усю суміш, а вузьку смугу біля стінки товщиною d. Ця смуга вважається значно меншою, ніж відстань до будь-якої реальної точки суміші, наприклад точки y_i. Тобто d << y_i.У такому випадку середній градієнт температури між гарячою стінкою і будь-якою реальною точкою в суміші можна виразити як , а тепловий потік від стінки до цієї точки як q_г = , де l - теплопровідність газової суміші. Розв’язуючи це рівняння для граничних умов: y=0, T=T_ст та y=y_i=l, T=T_i=T₀, Д. А. Франк-Каменецький отримав вираз для критичних умов, який має наближений характер: , Якщо то стінка посудини з товщиною l, то , або , Якщо мова іде про діаметр кульки, що підпалює суміш, тобто розмір з даною температурою, яка здатна підпалити суміш з даними фізико-хімічними властивостями, то аналог .В реальних умовах температура стінки має бути ще більшою, щоб компенсувати зниження швидкості внаслідок зменшення добутку концентрацій збільшенням швидкості внаслідок підвищення температури. Крім типу поверхні, на величину температури запалювання впливають: площина запалювальної поверхні, а також тиск і природа горючої суміші. Рівняння критичних умов запалювання Д.А.Франк-Каменецького зв’язує геометричні розміри системи з температурою запалюючої поверхні і фізико-хімічними характеристиками горючої суміші. В рухомих системах для нагріву горючої суміші до температури займання потрібні більш потужні джерела запалювання, ніж для систем нерухомих.

3.40. Теорія хімічної будови А.М.Бутлерова. Ізомерія. Базою для уявлень про будову органічних речовин є теорія О.М.Бутлерова, висунута ним ще у 1861 р. 1. Атоми і побудовані з них молекули існують реально і це може бути доведено експериментально.2. Атоми у молекулах пов’язані один з одним у певному порядку, який може бути відображений хімічною формулою.3. Властивості речовин залежать не тільки від якісного і кількісного складу їх молекул, а і від порядку зв’язку між атомами. Перше з них - це відображення боротьби філософських течій.. Друге і третє. До Бутлерова формули писали тільки загальні: СН₄, С₂Н₆. Бутлеров висунув і довів припущення про те, що атоми у молекулі не просто тримаються вкупі як попало, а у певному порядку, який визначається їх валентністю. За Бутлеровим кожна хімічна сполука має визначену будову, визначену структурну формулу; і, навпаки, кожній структурній формулі відповідає лише одна конкретна речовина. Властивості органічної сполуки залежать від природи і кількості атомів, які входять до її складу, а також від порядку з’єднання цих атомів між собою. Порядок з’єднання атомів у молекулі органічної речовини може бути відображений структурною хімічною формулою.

4.35. Проста і складна речовини. Будова речовини Прості речовини — речовини молекули яких складаються з атомів одного і того самого хімічного елементу(водень, азот, хлор) Хімічна сполука є речовиною, молекули якої складаються з атомів двох або більше хімічних елементів сполучених між собою тим чи іншим типомхімічного зв'язку, на відміну від простих речовин. Атом —це найменша частинка хімічного елемента, яка зберігає всі його хімічні властивості. Атом складається з щільного ядра з позитивно заряджених протонів та електрично нейтральних нейтронів, яке оточене набагато більшою хмарою негативно заряджених електронів. Коли число протонів відповідає числу електронів, атом електрично нейтральний; в іншому випадку це є іон, з певним зарядом. Хімічний елемент — тип атомів з однаковим зарядом атомних ядер і певною сукупністю властивостей, але маса ядра атому хімічного елементу може бути різною, в залежності від кількості нейтронів в ньому. Моле́кула — здатна до самостійного існування найменша частинка простої або складної речовини, що має її основні хімічні властивості, які визначаються її складом та будовою.

6.43. Основи класифікації і номенклатури органічних сполук. Класифікація за функціональною ознакою.

За кількістю та однорідністю функціональних груп органічні сполуки поділяються на монофункціональні (містять одну функціональну групу), поліфункціональні (містять кілька однакових груп) та гетерофункціональні (містять декілька різних функціональних груп). Класифікація органічних сполук за природою функціональної групи. Основними типами сучасної номенклатури органічних сполук є: три-віальна, раціональна та міжнародн.

Тривіальна номенклатура

Перші назви, які давали органічним сполукам, найчастіше відобра-жали способи добування речовин їх відмінні властивості або природне джерело, з якого сполуку впе-рше було виділено (мурашина кислота, лимонна кислота, тощо).

Раціональна номенклатура.

- за основу назви вибирають центральний (метановий) атом Карбо-ну, який має найбільше замісників. Найчастіше – це третинний або четвер-тинний атом Карбону;

- записують назви замісників (радикалів), сполучених з метановим Карбоном, починаючи з найменшого. Однакові радикали об’єднують пре-фіксами (ди – 2, три – 3, тетра – 4);

- в кінці назви складного алкану додають слово метан.

Міжнародна номенклатура.

- за основу назви алкану вибирають найдовший карбоновий ланцюг (головний ланцюг), а зв’язані з ним бічні алкільні групи розглядають як замісники;

- головний карбоновий ланцюг нумерують арабськими цифрами з того кінця, ближче до якого розміщується більшість бічних алкілів. Бічні алкільні групи одержують номери відповідно з їх положенням у карбоно-вому ланцюзі;

- якщо у сполуці є два різних бічних алкіли, розміщених однаково від початку і кінця головного карбонового ланцюга, то його нумерацію по-чинають з того кінця, ближче до якого міститься алкіл з меншою кількістю атомів Карбону.

7.38.Валентність хімічних елементів. Кілограм-атом. Кілограм-моль. Закон Авогадро. Валентність - число, яке показує, зі скількома одновалентними атомами може сполучатися атом даного елемента або сполуки; скільки таких атомів він може замістити. Зако́н А́вогадро — однакові об'єми будь-яких газів при однаковому тиску і температурі містять однакову кількість молекул. Цей закон був відкритий італійським фізиком Амедео Авогадро в1811 році.Наслідок закону Авогадро: однакові кількості молекул різних газів при однаковій температурі і однаковому тиску займають однакові об'єми. Так як 1 моль будь-яких газів містить однакову кількість молекул — 6,02 • 1023, це число називають сталою Авогадро і позначають NA. Об'єм, який займає один моль будь-якого газу при нормальних умовах, називається молярним об'ємом (позначається Vm). Нормальними (скорочено н. у.) називаються такі умови, коли температура дорівнює 0 °C, а тиск 1 ат., або 760 мм рт. ст. Молярний об'єм усіх газів незалежно від їх маси однаковий і дорівнює 22,4 дм3 (22,4 л).

8.42.Запалювання іскрами різного походження.Запалювання горючих сумішей іскрами, що виникли від удару або тертя можна розглядати як запалювання нагрітою поверхнею і тільки нею.Чим менша площа поверхні джерела запалювання, тим, для забезпечення того ж запасу тепла, повинна бути більшою температура. Крім того, чим менша власна теплоємність джерела запалювання і його власна маса тим знов-таки більшою для придбання початкового імпульсу горіння повинна бути температура.І тим більшою повинна бути температура запалювальної поверхні, чим вища температура займання і температура самоспалахування даної горючої суміші.зоні ж електричного розряду енергія витрачається не тільки на розплавлення металу провідників і розбризкування розпечених іскор. В іскровому проміжку в значній кількості утворюються активні частинки: вільні радикали і іони. Найбільшого поширення набула теплова теорія Я. Б. Зельдовича. Ця теорія розглядає електричну іскру як точкове джерело запалювання, як точкове джерело тепла, яке нагріває певний об’єм суміші до температури, вищої, ніж температура самоспалахування. Запалювання електричною іскрою відбувається за рахунок нагрітої поверхні іскри і наявності в зоні електричного розряду активних частинок - іонів та вільних радикалів. Найменше значення потужності електричної іскри, при якому відбувається запалювання і подальше поширення горіння, називається критичною енергією запалювання. Визначити критичну енергію запалювання можна експериментальним шляхом і, орієнтовно, розрахунковим.

9.46. Насичені, олефінові, ацетиленові, аліциклічні та ароматичні вуглеводні. Алкани, насичені вуглеводні насичені ациклічні вуглеводні, що мають загальну формулу CnH2n+2, їх також називають парафінами Алкі́ни, ацетиле́нові вуглево́дні, члени групи вуглеводнів із загальною формулою CnH2n-2, називаються також ацетиленами, ненасичені сполуки; характеризуються одним чи більше потрійними зв'язками між атомами вуглецю. Аромати́чні вуглево́дні — органічні сполуки, які належать до класу карбоциклічних сполук. У складі молекули ароматичних вуглеводнів є одна або кілька груп з 6 атоміввуглецю(Карбону), сполучених у кільце (бензенове ядро) простими і подвійними зв'язками (формула Кекуле). Алкени ненасичені ациклічні, називані також олефінами, що мають загальну формулу CnH2n. Легкі алкени, наприклад, етилен і пропілен — гази, які отримують з фракцій при крекінгу нафти. Алкени мають один або більше подвійних зв'язків між атомамивуглецю, тому називаються ненасиченими. Інша назва — олефіни. Циклоалка́ни (інша назва нафетени, циклопарафіни, аліциклічні сполуки) — вуглеводні з одним чи кількома вуглецевими циклами. Загальна формула CnH2n або (CH2)n

10.44. Природа хімічного зв’язку. Типи хімічного зв’язку. Хімі́чний зв'язо́к — взаємодія між атомами, яка утримує їх у молекулі чи твердому тілі.Хімічні зв'язки є результатом складної взаємодії електронів та ядер атомів і описуються квантовою механікою. Полярний зв'язок — вид хімічного зв'язку, що характеризується наявністю сталого електричного дипольного моменту внаслідок незбігу центрів тяжіння негативного заряду електронів і позитивного заряду ядер. Молекули, в яких атоми зв'язані полярним зв'язком, називають полярними, наприклад Н2О, NН3, НСl. Ковалентний зв'язок є формою хімічного зв'язку, характерною особливістю якого є те, що задіяні атоми посідають одну чи більше спільних пар електронів, що і спричиняють їх взаємне притяжіння, яке утримує їх у молекулі. Йо́нний хімі́чний зв'язо́к, також іонний хімічний зв'язок [1] — це тип зв'язку, при якому електрони переходять із одного атома до іншого, й основний вклад в притягання вноситьсяелектростатичною взаємодією. Металі́чний зв'язо́к — тип хімічного зв'язку, при якому валентні електрони атомів делокалізуються й стають загальною власністю усього тіла.

11.45. Запалювання електричним розрядом.Найбільшого поширення набула теплова теорія Я. Б. Зельдовича. Ця теорія розглядає електричну іскру як точкове джерело запалювання, як точкове джерело тепла, яке нагріває певний об’єм суміші до температури, вищої, ніж температура самоспалахування. Однак, кількість тепла, що виділяється при нагріві електричним струмом, як ми знаємо з фізики, пропорційна квадрату сили струму Q ~ I2R.Кількість же іонів і радикалів, якщо розглядати механізм запалювання з хімічної точки зору, повинна бути прямо пропорційною силі струму, силі струму у першому ступені. Експериментальні дані показують, що швидкість реакції в перший момент, а, значить, і запалювальна здатність електричної іскри пропорційні першому ступеню сили струму. В перший момент діє іонний, або, точніше, іонно-радикальний механізм. Але час існування активних частинок дуже малий 10-7 - 10-9 сек. Тому розвиток реакції горіння в такому розрідженому середовищі, яким є газова суміш, за рахунок настільки короткоживучих частинок - маловірогідний.

Найменше значення потужності електричної іскри, починаючи з якого суміш здатна спалахнути, називається критичною енергією запалювання даної суміші. Ця енергія залежить, в першу чергу, від складу, тиску і температури суміші, а також від діаметру і типу електродів і деяких інших причин.

12. 49.Показники пожежної небезпеки вуглеводнів. вуглеводні - це сполуки, що складаються тільки з карбону та гідрогену. Згідно з будовою карбонового кістяка вони можуть бути ациклічними, тобто нециклічними і циклічними. Крім того, чотиривалентний карбон може використовувати на зв’язок зі своїм сусідом-карбоном тільки одну валентність, а може і дві і три. У всіх випадках треба шукати найдовший ланцюг і нумерувати атоми карбону.Після нумерації треба роздивлятися які саме замісники маються у наявності. Починати треба з найменших з них - з метилів, потім іде етил, даліпропіл і т.д., поки не закінчаться алкільні замісники. Функціональні групи називають останніми. Положення замісника визначається арабською цифрою. Кількість замісників даного типу визначається грецькими числами, які пишуться словами: ді- перед голосною (або ди- перед приголосною), три-, тетра-, пента- і т.д. Цифри між собою розділяються комами.Між цифрою та словом ставиться риска.Слова між собою не розділяються ніяк, пишуться разом. Із збільшенням маси молекули росте і густина речовини, але одиниці, густини води, вона не досягає ні для якого вуглеводню:А от пожежонебезпечність із збільшенням молекулярної маси знижується. По-перше, із збільшенням молекулярної маси вуглеводні стають менш летючими. По-друге, для рідин відчутно збільшується температура спалаху, з - 44 0С для пентану (С5)до +115 0С для пентадекану (С15).По-третє, трохи зменшується теплота згоряння:з 49500 кДж/кг для метанудо 44209 -”- для ейкозану.

13.47.Хімічна реакція. Процес горіння. Хімічна реакція, або хімічне перетворення, — це перетворення речовин, при якому молекули одних речовин руйнуються і на їхньому місці утворюються молекули інших речовин з іншим атомним складом. Кінцевими продуктами горіння (окиснення) простих речовин є їх оксиди, а повного згоряння звичайного палива — CO2, H2O, SO2 і N2. Для повного згоряння завжди потрібний певний надлишок кисню (повітря). При неповному спалюванні (при нестачі кисню) можуть утворюватися CO, S тощо. Наприклад: 2H2S + 3O2 = 2SO2 + 2H2O (повне згоряння); 2H2S + O2 = 2S + 2H2O (неповне згоряння)У чистому кисні горіння відбувається набагато енергійніше, ніж в атмосфері повітря. Так, якщо тліючу лучинку внести в чистий кисень, вона спалахує і горить яскравим полум'ям. Запалена сірка на повітрі горить ледве помітним голубуватим полум'ям, а в атмосфері кисню інтенсивно згоряє яскравим полум'ям: S + O2 = SO2.

14.24.Розрахунок запалювальної здатності теплових джерел запалювання.При запалюванні процес займання і спалахування іде значно скоріше. Розігрів суміші від зовнішнього джерела відбувається локально, але значно енергійніше і до більш високої температури. Індукційний період майже відсутній. При примусовому запалюванні питома поверхня тепловідведення значно вища, ніж при самоспалахуванні. Температура джерела запалювання повинна бути вищою ніж температура самоспалахування суміші.Примусовим спалахуванням, або просто спалахуванням, називається початок горіння під впливом джерела запалювання.Запалюванням називається процес ініціювання початку горіння.

15.28.. Номенклатура та ізомерія олефінових вуглеводнів. Ненасиченими, алкенами, або етиленовими вуглеводнями називають такі вуглеводні, у молекулах яких є атоми карбону, що витрачають на з’єднання з сусіднім атомом карбону дві валентності, тобто утворюють подвійний зв’язок. Ненасичені вуглеводні утворюють гомологічний ряд з загальною формулою СnH2n. Родоначальником цього ряду є вуглеводень СН2=СН2 (Н-С = С-Н).За раціональною і за тривіальною номенклатурах це - етилен. Звідси назва “етиленові”.За систематичною номенклатурою назви цих вуглеводнів походять від назв відповідних насичених сполук з заміною суфіксу -ан на -ен: етен, пропен, бутен і т.д. Звідси і заміна загальної назви “алкани” на “алкени”.Олефіни з числом атомів 2 чи 3 - ізомерів не мають. Починаючи з четвертого, з’являється аж три види ізомерії. Перший з них - це ізомерія карбонового кістяку. Другий - ізомерія положення функціональної групи, у даному випадку - положення подвійного зв’язку. Загальні правила номенклатури етиленових сполук - ті самі, що і насичених. Треба відшукати найдовший ланцюг, причому бажано, щоб цей ланцюг включав подвійний зв’язок, навіть якщо він і не самий довгий.Потім треба нумерувати атоми карбону, намагаючись при цьому зробити так, щоб сума цифр при атомах, що мають замісники, була найменшою. Положення подвійного зв’язку дають цифрою атому карбону, після якого стоїть подвійний зв’язок. Цю цифру можна ставити після суфіксу, після “ен”, але більш строго - перед назвою ланцюга.

СН2=С-СН3 2-метилпропен-1, а більш строго

СН3 2-метил-1-пропен.

У відношенні пожежної небезпечності ці сполуки дуже близькі до насичених.

16.Визначення ступеню небезпечності концентрації парів рідини у повітрі. Гранично допустима вибухобезпечна концентрація.Концентрацію насиченої пари рідини визначають для того, щоб порівняти її з НКМПП та ВКМПП. За апроксимаційними формулами розраховують для даної рідини (або суміші) НКМПП i ВКМПП. Потім знаходять тиск насиченої пари даної рідини або суміші, який відповідає НКМПП та ВКМПП. Далі визначають реальний тиск насиченої пари i порівнюють його з тиском для НКМПП та ВКМПП. Якщо дійсна концентрація знаходиться між НКМПП та ВКМПП, то суміш вибухонебезпечна. Якщо ж вона нижча НКМПП, то дана рідина або суміш безпечні: спалаху або вибуху не буде. Граничнодопустиму вибухонебезпечну концентрацію приймають "із запасом":ГДВК = НКМПП· Кб, де Кб - коефіцієнт безпеки, менший 1.Для виробничих приміщень Кб < 0,1.Для приміщень, в яких передбачається проведення вогневих робіт, Кб = 0,05. За апроксимаційними формулами визначають концентраційні межі поширення полум’я. Потім знаходять нижнє і верхнє значення пружностей парів, які відповідають цим концентраціям, за формулою:Р = , де

j - нижнє або верхнє значення концентрації (об. %), тобто НКМПП або ВКМПП;

Рзаг- загальний тиск, у звичайному випадку

760 мм рт ст., або 101,325 кПа.

Ступінь пожежо- та вибухонебезпечності рідин залежить від концентраційних і температурних меж поширення полум’я, температур спалаху і спалахування, коефіцієнту горючості

17. Визначення лінійної швидкості поширення пожеж на відкритій місцевості. Лінійна швидкість розповсюдження полум’я vр, або швидкість поширення полум’я. Це швидкість поширення полум’я по поверхні горючого матеріалу, тобто відстань, яку проходить фронт горіння в одиницю часу. Пожежі на відкритих просторах найчастіше виникають і з найбільшою швидкістю поширюються у жарку суху погоду. Залежить швидкість поширення полум’я від типу горючого матеріалу, його вологості та подрібненості і від наявності та сили вітру.

18. Гомогенні і гетерогенні реакції. Приклади гомогенного і гетерогенногоОднорідними є системи, в яких горючий матеріал i повітря рівномірно перемішані. Горіння таких сумішей називають гомогенним. Від слова "гомо" - однаковий.Системи, в яких горючий матеріал і повітря не перемішані i мають поверхні розділу, відносяться до неоднорідних. Горіння таких систем називають гетерогенним. 1. Фізична стадія - стадія дифузії кисню до горючої речовини.2. Хімічна стадія - стадія, яка обумовлена перерозподілом електронів.tг = tф + t. Якщо час фізичної стадії - стадії дифузії дуже малий, наприклад суміш було гомогенізовано до горіння, то tф << tх і практично tг = tх, тобто лiмiтуючою стадією всього процесу є стадія хімічна. Таке горіння називається кінетичним.Якщо ж час, необхідний для дифузії кисню в зону горіння, набагато більшій за час хімічної реакції, то tф >> tх і, практично, tг = tфТаке горіння називається дифузійним. Простір, в якому згоряють пари i гази, називається полум'ям або факелом. Згідно державного стандарту України, полум'я - це зона горіння в газовій фазі з видимим випромінюванням. Горючі системи можуть бути гомогенними і гетерогенними. В будь-якому випадку в реальній пожежі окисником є кисень повітря, який дифундує в зону горіння із зовнішнього середовища. Швидкість загального процесу горіння може лімітуватися швидкістю хімічної реакції (кінетичне горіння), або фізичною стадією підводу реагентів, зокрема дифузією кисню (дифузійне горіння).

19.Спалах, спалахування, займання рідини. Температура спалаху у закритому та відкритому тиглях.Спалах – швидкоплинний процес згоряння парів горючої речовини, що має місце при її контакті з відкритим джерелом вогню і супроводжу-ється короткочасним видимим випромінюванням, але без ударної хвилі і стійкого горіння. Займання – початкова форма горіння, який виникає від джерела вог-ню. Займання відбувається при температурах, вищих за температуру спала-ху для легкозаймистих речовин на 2-5 °С і для горючих – на 5-30°С.Спалахування-займання, що супроводжується появою полум'я.(ЛЗР) — це рідини з температурою спалаху до 61°С (в закритому тиглі) або до 66°С (у відкритому тиглі). Спалимі рідини (СР) — це рідини з температурою спалаху понад 61°С (в закритому тиглі) або понад 66°С (у відкритому тиглі).

20. Температурний режим пожежі в огородженніПід динамікою пожежі розуміють зміну основних параметрів пожежі у часі і просторі.Ця перша фаза пожежі – загоряння.Друга фаза, прогрів. Третя фаза – бурхливий зріст усіх параметрів і початок об’ємного горіння. Температура у приміщенні зростає до 250 – 300оС. При температурі 200 – 300оС тріскається і розвалюється віконне скло. IV етап пожежі. Інтенсифікація газообміну. Підйом температури до 500 – 600оС.Пожежа поступово захоплює усю площу, температура піднімається до 800 – 900оС. Стабілізація пожежі (V фаза)наступає на 20-25-ій хвилині і продовжується, якщо пожежу не загасити, 20 – 30 хвилин, до вигоряння основної частини пожежного навантаження.VI фаза – зниження інтенсивності пожежі. VII фаза – догоряння, яке виглядає як тління із поступовим зниженням виділення тепла і температури.При наближених розрахунках середньооб’ємної температури у приміщенні можна користуватися значенням калориметричної температури, вважаючи, що дійсна температура становить 85 – 90 % від калориметричної.

21. Кінетика хімічних реакцій. Рівняння Ареніуса. Фактори, що впливають на швидкість хімічної реакції, зокрема реакції гомогенного горіння. Швидкість хімічної реакції - зміна кількості реагуючої речовини за одиницю часу водиниці реакційного простору.В хімічній кінетиці розрізняють істину (миттєву) швидкість реакції - V = ± d/d; при постійному об'ємі V = const, V = ± dC/d, де C = V і середню

швидкість реакції V = ± /. Основний постулат хімічної кінетики ("закон діючих мас") - швидкість хімічної реакції прямо пропорційна добутку концентрації реагуючих речовин у ступенях, що дорівнюють стехіометричним коефіцієнтам.Для елементарної гомогенної реакції:аА + bВ =... V = k ·[A]a·[B]b, де k - константа швидкості хімічної реакції; залежить від температури і природи реагуючих речовин. Рівняння Вант-Гоффа: V t2 = V t1·gD t /10,де V t2 і V t1 - швидкості реакції при температурах t 2 і t 1;D t = t 2 - t 1; g - температурний коефіцієнт швидкості хімічної реакції. Рівняння Ареніуса kT=k0e(в степ.-E|RT) E - енергією активації, k0-конст.швид при Т0. кт-конст.швид при Т даный, Т - абсолютна температура.,R-універс.газова стала.e-основа натур.логарифму Чинники, що впливають на швидкість хімічної реакці 1) Природа реагуючих речовин.2) Агрегатний стан реагуючих речовин.3) Концентрація реагуючих речовин.Основний закон хімічної кінетики — закон діючих мас для швидкості хімічних реакці й: швидкість хімічної реакції за сталої температури пропорційна добутку концентрацій реагуючих речовин.Для реакції :
,де k — коефіцієнт; і — концентрації реагуючих речовин (моль/л).4) Площа поверхні зіткнення реагуючих речовин.Ця залежність справедлива для гетерогенних систем за участю твердих речовин.
5) Зміна температури.Залежність швидкості реакції від температури описується правилом Вант-Гофф а: при підвищенні температури на кожні 10 °С швидкість більшості реакцій збільшується у 2—4 рази.
,де — температурний коефіцієнт.6) Для газів — тиск у системі.) Наявність каталізаторів. Каталізатори — це речовини, що змінюють швидкість хімічної реакції. Каталізатор у процесі реакції не витрачається і до складу кінцевих продуктів не входить. Позитивний каталіз — прискорення реакції. Негативний каталіз, або інгібування, — уповільнення реакції. 

22. Температура спалаху індивідуальних рідин і сумішей. Способи визначення.Від місця прогріву рідини, де вона спалахує, полум’я поширюється по поверхні рідини. з певною швидкістю, яка залежить від природи рідини і її початкової температури. Чим більш летюча рідина, тим з більшою швидкістю поширюється полум’я по поверхні цієї рідини або суміші рідин. Якщо горить індивідуальна рідина, то склад її пари не відрізняється від складу рідини. При горінні нафтопродуктів температура на поверхні поступово збільшується, бо спочатку вигоряють легколетючі фракції і випаровується вода, а потім вже горять важкіші фракції. Так, для дизпалива температура на поверхні поступово росте з 503 до 513 0К, а для мазуту з 473 до 613 0К.

23.Полум’я: структура, колір. Види полум’я. Полум'я — газоподібне середовище, що включає в себе дисперговані конденсовані продукти, в якому відбуваються фізико-хімічні перетворення реагентів, що приводять до світіння, тепловиділення і само розігріву Звичайне полум'я, яке ми спостерігаємо під час горіння свічки, полум'я запальнички або сірника, являє собою потік розпечених газів, витягнутий вертикально за рахунок сили Архімеда (гарячі гази прагнуть підніматися вгору).Окислювальне полум’я- Розташоване у верхній, найгарячішій частині полум'я, де горючі речовини практично повністю перетворені на продукти горіння. У даній області полум'я є найвища температура, надлишок кисню і нестача палива, тому поміщені в цю зону речовини інтенсивно окислюються.Відновне полум’я- Це частина полум'я, найбільш близько розташована до центра або трохи нижче центру полум'я. У цій області полум'я багато палива і мало кисню для горіння, тому, якщо внести в цю частину полум'я речовину, що містить кисень, то кисень відбирається у речовини. Колір полум'я залежить від декількох факторів. Найбільш важливі: температура, наявність у полум'ї мікрочастинок та іонів, що визначають емісійний спектр.

25.Номенклатура та ізомерія насичених вуглеводнів. Насиченими вуглеводнями (алканами, парафінами) називають такі сполуки карбону з гідрогеном, в молекулах яких кожен атом карбону витрачає на з’єднання із сусіднім атомом карбону не більше однієї валентності. Решта валентностей атому карбону витрачається на зв’язок з іншими атомами. Насичені вуглеводні утворюють гомологічний ряд із загальною формулою СnH2n+2. Родоначальником ряду є метан. Перші 4 представники ряду мають емпіричні назви: СН4, С2Н6, С3Н8, С4Н9 метан етан пропан,бутан.Починаючи з п’ятого, їх назви походять від назв грецьких числівників з добавкою суфіксу “ан”:пентан, гексан, октан, нонан, декан, ундекан, додекан, тридекан, тетрадекан, пентадекан і т.д. Нонан у цьому ряді - виняток, його назва походить не від грецького, а від латинського числівника.Вуглеводні з числом атомів карбону n = 1, 2 чи 3 можуть існувати тільки у вигляді одного ізомеру. Як не крути, ланцюг з трьох атомів карбону, все одну будемо мати послідовність 1-2-3Починаючи з четвертого члену гомологічного ряду, ми вже маємо явище ізомерії карбонового кістяку:Найбільш поширений і найбільш відомий з насичених вуглеводнів - перший член цього ряду - метан (СН4). Велике застосування знаходять і гомологи метану.

Дата добавления: 2015-09-29