Підприємництво як система

Підприємництво як система

Виробництво — це процес, у якому комбінуванням або пе­ретворенням одних благ створюються нові блага.

Підприємство є ринково-виробничою системою, одночасно виступає в ролі покупця,товаровиробника, продавця; використо­вує фактори виробництва (земля, праця, капітал тощо); функці­онує в різних часових періодах (миттєвому, короткостроковому,
тривалому); прагне до максимізації прибутку; керується низкою принципів (комбінування, економічності, дохідності), які транcформуються в критерії формування виробництва: максимум ви­пуску, мінімум витрат, максимум ефекту.

Виробнича функція відбиває стійкі кількісні співвідношення між входами і виходами виробничої системи. Якщо в ролі неза­лежних змінних виступають розміри витрат ресурсів, то вироб­ничу функцію заведено називати функцією випуску (виробницт­ва ), якщо ж незалежною змінною є розмір випуску, то виробничафункція є функцією витрат.

Функція виробництва описує максимально можливий ви­пуск продукції, який може бути отриманий за розрахунковий пе­ріод за різних комбінацій факторів виробництва. Вона характери­
зує чисто технічну залежність між входом і виходом виробничоїсистеми й описує множину технічно ефективних способів вироб­ництва. Який з технічно здійсненних способів буде обрано і реа­лізовано, залежить від багатьох факторів, і насамперед — від цінвідповідних ресурсів.

В економічній теорії традиційно використовується двофакторна виробнича функція, в якій максимальний випуск за період визна­чається комбінацією певної кількості одиниць праці та капіталу.

Двофакторна функція виробництва в тривимірному просторі являє собою так званий пагорб виробництва, що описує взаємо­зв'язок випуску з усіма технічно здійсненними комбінаціями праці та капіталу. Двофакторная функція виробництва з одним постійним і одним змінним факторами на площині з координата­ми «випуск—змінний фактор» дає уявлення про часткову варіа­цію факторів виробництва, тобто про динаміку випуску за зміни обсягів застосування змінного фактора. Двофакторная виробнича функція з двома змінними факторами і фіксованим випуском на площині з координатами «фактор-—фактор» характеризує ізоквантну варіацію, тобто показує, як можна комбінувати фактори ви­робництва, щоб забезпечити визначений обсяг випуску за період.

Виробнича функція миттєвого періоду характеризує максималь­но можливий випуск, який може бути досягнутий за певної незмін­ної комбінації факторів виробництва.

Виробнича функція короткострокового періоду визначає ви­пуск, який може бути отриманий за зміни обсягу застосування одних ресурсів і сталості інших.

Виробнича функція довгострокового періоду показує випуск, який може бути отриманий за зміни обсягів застосування всіх видів ресурсів.

У лімітаційних виробничих функціях між витратами факторів і випуском існують жорсткі технічні співвідношення, тобто визна­чений виробничий результат може бути отриманий тільки у тому разі, якщо дотримуватимуться встановлені пропорції застосуван­ня всіх ресурсів.

У субституційних виробничих функціях немає жорстких тех­нічних співвідношень, тобто певна кількість продукції може бути виготовлена за різних ефективних комбінацій ресурсів.

У теорії ринкової економіки співіснують два підходи до оцінювання витрат виробництва — бухгалтерський та еконо­мічний.

Бухгалтерські витрати — це витрати ресурсів, оцінені у фак­тичних цінах їх придбання.

Економічні витрати — це витрати підприємства на придбан­ня ресурсів і недоотриманий дохід від найкращого альтернатив­ного способу їх використання.

Різні підходи до оцінювання витрат спричинюють викорис­тання кількох понять прибутку: бухгалтерський, економічний, нор­мальний.

Бухгалтерський прибуток — це різниця між сукупним дохо­дом і бухгалтерськими витратами.

Економічний прибуток — це різниця між сукупним доходом та економічними витратами.

Нормальний прибуток — це мінімальна (нормальна) винаго­рода за виконання підприємницьких функцій; винагорода, доста­тня для того, щоб залучити та утримати ресурси в межах даного напряму діяльності. Згідно з економічною теорією нормальний прибуток — це сукупність усіх тих мінімальних доходів, що яв­ляють собою витрати невикористаних можливостей. Якщо нор­мальний рівень дохідності не забезпечується, то зусилля підпри­ємця будуть переорієнтовані на привабливіший бізнес

Незважаючи на громіздкість концепції альтернативної вартості (синонім — концепція втрачених можливостей), вона має величезне значення з погляду раціонального розподілу ресурсів і забезпечення прогресу суспільства. Якщо в економіці ефективно функціонує ринок, то бухгалтерський та економічний способи визначення ви­трат дають однакові результати. Якщо бухгалтерські витрати вияв­ляються меншими за альтернативні, то це говорить про наявність можливостей підвищення ефективності використання факторів ви­робництва за рахунок їх міжгалузевого перерозподілу. В умовах за­гальної економічної рівноваги складається система цін, яка забезпе­чує тотожність бухгалтерських та економічних витрат.

Часткова варіація факторів виробництва характеризує зміну випуску залежно від зміни рівня застосування одного змінного фактора за незмінних обсягів застосування всіх ін­ших факторів.

Загаль­ний продукт — це максимально можливий випуск продукції за
певного поєднання змінних і постійних факторів. Середній про­дукт — це загальний продукт у розрахунку на одиницю введено­го у виробництво певного фактора. Граничний продукт — це приріст загального продукту, отриманий за використання додат­кової одиниці витрат змінного фактора. Якщо випуск у коротко­строковому періоді є функцією кількох змінних факторів, то гра­ничний продукт кожного фактора визначається як часткова похідна загального продукту.

Короткострокова функція виробництва може бути задана в один із трьох способів: табличний, графічний, аналітичний. В динаміці її параметрів спостерігаються певні закономірності. Якщо функцію задано графічно, то між кривими загального, середнього і граничного продуктів існують певні співвідношення: коли кри­ва граничного продукту розміщена вище кривої середнього про­дукту, середній продукт зростає; коли крива граничного продук­ту розміщена нижче кривої середнього продукту, середній продукт знижується; середній продукт досягає максимуму, коли він дорівнює граничному; загальний продукт зростає, допоки граничний продукт позитивний, він досягає максимального зна­чення за нульового значення граничного продукту.

еластичність вир-ва, або еластичність випуску за змінним фактором. Цей показник характеризує ступінь реакції
випуску продукції на зміну кількості змінного фактора (за ін­ших рівних умов). Позитивне значення цього коефіцієнта окреслює технічно ефективну зону застосування змінного фак­тора.

Віддача змінного фактора може бути різною: постійною, зростаючою, спадною. її характер залежить від особливостей ви­робництва. Найчастіше вона має змінний хар-ер зростаюча віддача змінюється постійною, а потім — спадною. У короткостроковому періоді для багатьох виробничих про­цесів чітко виявляється закон спадної віддачі (спадної продуктив­
ності, спадної дохідності) змінного фактора. За цим емпіричним правилом, залучення у виробництво все більшої кількості змінного фактора за незмінних обсягів застосування всіх інших факторів призводить до того, що віддача (продуктивність, граничний продукт) змінного фактора починає знижуватися.

Характер зміни параметрів короткострокової функції ви­робництва показує, що можна виділити чотири стадії, які різ­няться між собою пропорціями та ефективністю використання факторів виробництва. Підприємству завжди варто пройти пер­шу та другу стадії, на яких постійні ресурси недовикористову-ються (це, як правило, ресурси високої вартості — будинки, споруди, устаткування і т. ін.), і на третій стадії визначити то­чку, коли вкладання коштів у змінний ресурс варто припинити. Підприємству, яке в основу своєї виробничої діяльності покла­ло принцип максимізації прибутку, варто вводити змінний ре­сурс, допоки факторний граничний дохід від застосування до­даткової одиниці ресурсу не зрівняється з витратами на її придбання.

Крива попиту підприємства на змінний ресурс являє собою спадну гілку кривої граничного продукту змінного фактора у вар­тісному вимірі (МRР_Х), розміщену нижче точки максимуму кри­
вої середнього продукту (АRР_Х).

Правило розподілу: для максимі­зації випуску варто так розподілити однорідний змінний ре­сурс між різними видами виробництв, щоб його віддача (про­дуктивність, граничний продукт) була однаковою в усіх виробництвах.

У короткостроковому періоді існує межа збільшення обсягу випуску продукції, цією межею виступає наявний фонд постій­них ресурсів. Проблема вибору раціональної лінії поведінки то­варовиробника в цьому періоді — пошук оптимальної «пропорції суміші» постійних і змінних факторів з урахуванням цін на ре­сурси, попиту на продукцію та інших ринкових колізій.

для досягнення раціональної стадії та оптимальної пропорції змінного і постійних ресурсів? Цо-перше, у короткостроковому періоді підприємство може «тер­піти» виробничу неефективність (працювати з неповним заван­таженням виробничих потужностей), якщо ринкова ціна продук­ції та обсяги випуску дають змогу отримувати прибуток хоча б на середньогалузевому рівні. По-друге, підприємство може збільши­ти попит і відповідно обсяги збуту шляхом активізації маркетин­гової політики. По-третє, можна дозавантажити вільні виробни­чі потужності випуском продукції подібної в конструкторсько-технологічному відношенні, яка користується попитом. Якщо з якихось причин реалізувати ці варіанти або їх сполучення немож­ливо, то підприємству варто вирішувати питання про альтерна­тивні способи використання частини постійних ресурсів.

Аналогічно, якщо розмір попиту перевищує виробничі мож­ливості підприємства і ці тенденції мають стійкий характер, то підприємству варто змінювати обсяги застосування всіх факто­рів, тобто перейти в довгостроковий період. Виробничі закономір­ності довгострокового періоду і їх відображення у виробничих функціях розглядатимуться в інших темах.

Ізоквантна варіація факторів виробництва.

Ізокванта — геометричне місце точок у просторі факторів виробництва, для яких характерний однаковий обсяг випуску продукції.1зоквантна варіація показує, як можна комбінувати фак­тори виробництва, щоб забезпечити визначений обсяг випуску продукції.

ізокванти можуть бути побудовані на основі даних вироб­ничої сітки або шляхом розрізу «пагорба випуску» горизонталь­ною площиною, рівнобіжною площині факторів виробництва

Сукупність ізоквант, кожна з яких відбиває максимально можливий випуск за різних комбінацій факторів виробництва, називається картою ізоквант.

1зокванти мають такі властивості: вони не перетинаються, опуклі до початку координат; мають негативний нахил; чим далі розміщені від початку координат, тим більший обсяг випуску ха­рактеризують.

Виробничі фактори мають властивості заміщеності і доповнюваності. Показником заміщення виступає МRTS — гранична норма технологічного заміщення одного фактора іншим — та кількість ресурсу 1-го виду, що може бути вивільнена в об­мін на збільшення застосування ресурсу у-го виду на одиницю гак, щоб загальний обсяг продукції залишився незмінним. Кіль­кісні значення МRTS варіюють від 0 (відсутність взаємозамін­ності факторів) до оо (абсолютна, ідеальна взаємозамінність факторів).

Доповнюваність факторів вимірюють коефіцієнтом доповнюваності, що його кількісні значення, як і МRTS, варіюють від 0 до оо. При цьому зі збільшенням доповнюваності рівень заміщеності знижується, і навпаки.

Геометричне місце точок у просторі факторів виробництва.для яких характерний однаковий розмір граничної норми техніч­ного заміщення між факторами, називається ізокліной. Ізокліни
можуть бути як прямими, так і кривими, як з позитивним, так і з негативним нахилом до осі абсцис. Ізокліни у вигляді променів, що виходять із початку коорди­нат, характеризують для однорідних виробничих функцій техніч­но можливі шляхи збільшення обсягів випуску продукції, тобто переходу з нижчої ізокванти на вищу.

Еластичність заміщення факторів виробництва показує, наскільки відсотків (за інших рівних умов) зміниться співвідно­шення витрат двох факторів, якщо гранична норма їх заміщення(або співвідношення їх граничних продуктів, або співвідношення
їх цін) зміниться на 1 %.

Виробнича функція Кобба—Дугласа зв'язує випуск (або ін­шій кінцевий результат) із розміром виробничих факторів у ви­гляді добутку обсягів застосування факторів із визначеними сте­пеневими коефіцієнтами. Дослідження показали, що багато явищ виробничого і соціального життя суспільства досить добре апроксимуются залежностями такого типу.

Пропорційна варіація факторів і віддача від масштабу виробництва.

Віддача від масштабу — результат впливу на випуск продук­ції зміни обсягів застосування всіх використовуваних факторів виробництва.

Повна (загальна) варіація має місце, коли одночасно зміню­ються обсяги застосування всіх факторів. Пропорційна варіація —це зміна випуску за рахунок рівнотемпової зміни обсягів застосу­вання всіх факторів, що залишається незмінним за їхнього почат­кового співвідношення; непропорційна варіація — за рахунок різнотемпової зміни обсягів застосування всіх факторів, отже, спів­відношень між ними.

3а пропорційної варіації розрізняють три види віддачі від масштабу: постійну, спадну, зростаючу. Виробнича функція ха­рактеризується постійною віддачею від збільшення масштабів виробництва, якщо випуск зростає в тій самій пропорції, що й споживання ресурсів.

Виробнича функція характеризується зростаючою (спадною) віддачею від збільшення масштабів виробництва, якщо випуск зростає більшою (меншою) мірою, ніж споживання ресурсів.

Найважливішими джерелами економії на масштабах вироб­ництва є поглиблення поділу праці, можливість застосування до­рогого високопродуктивного устаткування, ефективна утилізація
відходів і т. п. Більшість видів збитку за збільшення масштабів має організаційно-управлінську природу.

Для характеристики віддачі від масштабу користуються ко­ефіцієнтом еластичності масштабу (ЕQ_т), який показує, на. скіль­ки відсотків зміниться випуск, якщо обсяги застосування факто­
рів зміняться на 1 %. За постійної віддачі Ед_м,= 1, за зростаючої — Ед,„, > 1, за спадної — Е$_т < 1.

Еластичність випуску від масштабу дорівнює сумі еластич­ностей і випуску від використання факторів. Цей висновок набув назви «теорема Вікселля—Джонсона». Вона дає змогу виявити пайову участь кожного фактора у зміні випуску.

Аналіз показує, що закон спадної граничної продуктивності змінного фактора однаковою мірою стосується виробничих функцій з по­стійним, зі зростаючим та зі спадним ефектом масштабу.

Оптимум системи

Роль бюджетної лінії в теорії виробництва виконує лінія рів­них витрат, або ізокоста — геометричне місце точок у просторі факторів виробництва, кожна з яких характеризує комбінаціюфакторів, що може бути придбана на обмежений бюджет за сфор­мованих ринкових цін на ресурси.

Властивості ізокост: негативний нахил, що визначається співвідношенням цін ресурсів; рівнобіжність, оскільки ціни на ресурси та їх співвідношення передбачаються незмінними; чим далі ізокоста знаходиться від початку координат, тим більший бюджет вона відбиває; зміна ціни одного з ресурсів спричинює поворот ізокости навколо точки, що характеризує максимально можливу кількість іншого ресурсу, ліворуч — якщо ціна ресурсу збільшується, і праворуч якщо знижується; зміна співвідношення цін ресурсів так само змінює нахил ізокости.

Технічно ефективні способи одержання заданого випуску по­даються ізоквантою (картою ізоквант), економічні можливості то­варовиробника задаються ізокостою (картою ізокост). Оптимальна комбінація факторів, що мінімізує витрати, — точка дотику заданої ізокванти та нижчої з можливих ізокост, а, що максимізує випуск, —точка дотику заданої ізокости та найвищої з можливих ізокост.

Оптимум виробника — стан, коли виробник обрав і реалізує оптимальну комбінацію факторів виробництва. Досягнувши опти­мального становища, виробник не залишатиме його, допоки не змі­няться ціни на ресурси, або ж рухливість ринкового попиту не стане вимагати зміни обсягів випуску продукції, або ж з якихось причин не зміниться бюджет на придбання ресурсів. Саме тому таке стано­вище іноді називають внутрішньою рівновагою виробника. Іншими словами, товаровиробник перебуває у стані внутрішньої рівноваги, якщо співвідношення «витрати—випуск» поліпшити неможливо.

Оптимум, або внутрішню рівновагу товаровиробника, харак­
теризують дві рівнозначні умови:

1) співвідношення граничних продуктивностей ресурсів дорівнює співвідношенню їхніх цін;

2) зважені за цінами граничні продукти факторів виробництва мають бути однакові.

Якщо ж ціна на якийсь ресурс знижується і, отже, його гранич­на продуктивність на грошову одиницю зростає, підприємству варто перерозподіляти витрати на користь ефективнішого ресур­су, допоки зважені за цінами граничні продуктивності всіх фак­торів виробництва не вирівняються.

Якщо розмір попиту перевищує виробничі можливості під­приємства і ця тенденція має стійкий характер, підприємству варто змінити обсяги застосування факторів і перейти на вищу ізокванту. Для будь-якого обсягу випуску існує своя найефективніша комбіна­ція факторів, яка мінімізує витрати. Лінію, що з'єднує точки дотику ізокост та ізоквант (точки оптимуму, або рівноваги виробника), на­зивають оптимальним шляхом зростання, або лінією зростання, лі­нією експансії, траєкторією розвитку і т. п.

Лінія експансії може мати різну конфігурацію. Це залежить від співвідношення цін на ресурси, соціально-економічної та технічної орієнтації підприємства й низки інших причин. Якщо підприємство віддає перевагу капіталомістким технологіям, то лінія експансії бу­де нахилена до осі К; якщо ж ставиться завдання створення якомога більшої кількості робочих місць, можливо навіть на шкоду їхній механооснащеності (праця споживається в більшому ступені, ніж капітал), то лінія експансії буде нахилена до осі L. Зміна цін ресур­сів змінює нахил ізокости і відповідно форму лінії експансії.

Зміна ціни фактора впливає на положення оптимуму вироб­ника. Лінія «ціна—споживання фактора» — геометричне місце точок оптимуму виробника, що відповідають різним рівням ціни фактора.

Загальний результат зміни ціни фактора виробництва може бути розбитий на дві складові — ефект заміни та ефект випуску.

Ефект заміни — це та частина зміни обсягу споживання ре­сурсу, що є результатом зміни його ціни.

Ефект випуску — це та частина зміни обсягу споживання ре­сурсу, що обумовлена зміною обсягу випуску в результаті зміни ціни одного з ресурсів, які формують комбінацію факторів, що мінімізує витрати виробництва.

Ефект заміни завжди негативний: підвищення ціни ресурсу веде до зменшення, а її зниження — до збільшення обсяг; „ію-живання даного ресурсу.

Ефект випуску для «нормальних ресурсів» (нормалі,них пере­ваг виробника) також негативний, його дію посилюєвилив ефек­ту заміни.

Для «неякісних ресурсів» (менш вагомих для виробника) вплив ефектів заміни і випуску різноспрямований; загальний ре­зультат (вплив на обсяг споживання ресурсу) не передбачуваний: він може бути і позитивним, і негативним.

Результати численних емпіричних досліджень показують, що найчастіше за випуску тієї самої продукції різними товарови­робниками (як у рамках національної економіки, так і по країнах) спостерігається різна віддача тієї самої кількості ресурсів за такої самої технології.

Американський економіст X. Лейбенстайн висунув концепцію Х-фактора, головні компоненти якого — внутрішня мотивація, зовнішня мотивація, особливості використання ресурсів, що не надійшли в ринковий оборот. Втрати й виграші, обумовлені дією Х-фактора, X. Лейбенстайн назвав відповідно ^-неефективністю та Х-ефективністю.

Негативна дія Х-фактора призводить до того, що підприємство не в змозі вийти на оптимальний шлях зростання і компенсує неефектив­ність власної діяльності нарощуванням додаткових обсягів ресурсів. Типовий приклад такої поведінки — витратна економіка СРСР.

Розробки X. Лейбенстайна послужилися базою для станов­лення так званої нової мікроекономіки, що виходить із постулату атомарної структури суспільства і вважає єдиним суб'єктом при­йняття рішень окрему людину.

Витрати виробництва за часткової варіації факторів

Залежність між обсягом випуску продукції і витратами, мі­німально необхідними для забезпечення цього обсягу, називаєть­ся функцією витрат.

Вид функції витрат залежить від характеру функції вироб­ництва і цін на ресурси. Якщо ціни на ресурси і технологія в міру збільшення обсягів випуску залишаються незмінними, то функція витрат є дзеркальним відбитком функції виробництва.

Залежно від можливостей варіювання факторами виробниц­тва розрізняють функції витрат миттєвого (фактори не варіюють),короткострокового (часткова варіація факторів) і тривалого (про­порційна і непропорційна варіації факторів) періодів.

У короткостроковому періоді зі зміною обсягу випуску про­дукції одні витрати залишаються постійними, а інші змінюються. Короткострокові загальні (сукупні) витрати на виробництво Q
одиниць продукції дорівнюють сумі загальних постійних і загальних змінних витрат.

Короткострокові середні витрати — це витрати на одиницю продукції. Розрізняють три види короткострокових середніх ви­трат: середні сукупні, середні граничні, середні постійні витрати.Всі середні витрати визначаються розподіленням загальних витрат відповідного виду на обсяг випуску.

Короткострокові граничні витрати — це додаткові витрати на виробництво додаткової одиниці продукції; вони визнача­ються розподіленням приросту загальних витрат на приріст обсягу випуску.

Між кривими короткострокових середніх і граничних ви­трат існують певні взаємозв'язки: поки граничні витрати менші за середні змінні витрати, останні знижуватимуться; коли МС пе­ревищать АVС, то АVС зростатимуть; аналогічно середні сукупні
витрати знижуються, поки МС менші АТС. Отже, лінія граничних витрат перетинає лінії середніх змінних і середніх сукупних ви­трат у точках їхнього мінімуму.

Криві середніх змінних, середніх сукупних і граничних ви­трат мають дугоподібну форму, що пояснюється дією у коротко­строковому періоді закону спадної віддачі змінного фактора,
який часто трактують як закон незмінного зростання граничних і середніх (крім АРС) витрат.

Еластичність витрат за випуском характеризує ступінь ре­акції витрат на зміну обсягів випуску за інших рівних умов, кіль­кісно вимірюється коефіцієнтом еластичності, що являє собою співвідношення відсоткових змін аналізованих показників. За необхідності можуть бути визначені коефіцієнти еластичності за випуском усіх видів витрат — загальних, середніх, гранич­них.

Якщо коефіцієнт еластичності загальних витрат за випуском Етс, q^< 1- то вони нееластичні за випуском, тобто відсоткове збіль­шення витрат менше, ніж відсоткове збільшення випуску, отже, має сенс уводити змінний фактор і нарощувати обсяги вироб­ництва; якщо Етс,о^> 1 то загальні витрати зростають більшими темпами, ніж випуск, і подальше збільшення обсягів застосуван­ня змінного фактора економічно невигідне. Обсяг випуску, за якого Етс,о⁼ 1, а сукупні середні витрати мінімальні, є точкою технологічного оптимуму короткострокового періоду. Саме в ній досягається найкраще сполучення рівнів використання постійних і змінних ресурсів.

Короткострокова функція витрат з одним увідним змін­ним фактором може описуватися різними типами рівнянь, кож­не з яких відповідає тому або іншому характеру віддачі від уведення у виробництво додаткових одиниць змінного факто­ра. Постійна віддача описується лінійним рівнянням; віддача, що зростає, — квадратичним І виду; спадна віддача — квадра­тичним II виду; змінна віддача (зростаюча, потім спадна) — кубічним рівнянням.

Однак результати емпіричних досліджень показують, що зростаюча віддача має місце лише у період освоєння випуску нової продукції, потім спостерігається досить тривалий період постійної віддачі і лише з наближенням до 90—100-відсотко-вого рівня використання виробничих потужностей виявляється спадна віддача змінного ресурсу. Така «блюдцеподібна» форма кривих середніх і граничних витрат дає змогу підприємству маневрувати випуском без зміни середніх змінних витрат.

Знання виробником власних функцій короткострокових витрат має ключове значення для ефективного маневрування в ринковому просторі. Порівняння середніх сукупних і середніх змінних витрат із ринковою ціною дає змогу судити про при­бутковість або збитковість продукції. Порівняння граничних витрат, що показують, як дорого обійдеться підприємству ви­пуск ще однієї додаткової одиниці продукції, з граничним прибутком від її продажу уможливлює визначення підприємс­твом оптимальних обсягів випуску, що максимізують прибуток або мінімізують збитки. Крім того, дослідження зміни середніх та, особливо, граничних витрат має велике значення за освоєння нової продукції.

Витрати вир-ва за повної варіації фак-рів

На відміну від миттєвого періоду, в якому всі фактори вироб­ництва постійні, і короткострокового, де частина факторів є постій­ною, а частина — змінною, у довгостроковому періоді всі фактори виробництва є змінними. Іншими словами, тривалість цього періоду така, щоб підприємство мало можливість змінити, у разі потреби, всі фактори виробництва — і капітального, і некапітального харак­теру, а галузь — кількість функціонуючих у ній фірм.

Оскільки всі фактори виробництва є змінними за визначен­ням, у довгостроковому періоді три види довгострокових витрат: сукупні (LRТС), середні (LRАТС) і граничні (LRМС).

Підприємство в будь-який момент часу має чітко визначений розмір виробничої потужності й у короткостроковому періоді при­ стосовується до рухливості ринкової кон'юнктури шляхом манев­рування змінними ресурсами. За переходу в довгостроковий період змінюються розміри підприємства і відповідно розмір довгостроко­вих сукупних, середніх і граничних витрат. Оскільки мікроекономічний аналіз витрат короткострокового і довгострокового періодів виходить з умов, що ціни на ресурси, їх початкова пропорція і техніко-технологічний рівень виробництва залишаються незмінними, остільки динаміка короткострокових витрат підприємства нового розміру підкоряється тим самим закономірностям, що й поперед­нього. У такому разі криві довгострокових сукупних (LRТС) і сере­дніх (LRАТС) витрат огинають криві короткострокових сукупних (LRТС) і середніх (LRАТС) витрат.

Найважливішим фактором, що визначає конфігурацію кри­вих довгострокових витрат, є характер віддачі від збільшення масш­табів виробництва. Якщо має місце позитивний ефект масшта­бу, довгострокові середні витрати знижуються, за постійного ефекту масштабу вони мають незмінний рівень, тобто описують­ся горизонтальною лінією, рівнобіжною осі випуску, а за негати­вного ефекту масштабу — зі зростанням-обсягів випуску середні витрати зростають. Якщо для типового підприємства галузі харак­терна спочатку зростаюча, а потім спадна віддача від масшта­бу, то його крива LRАТС має дугоподібну форму. її часто нази­вають кривою вибору (або плановою кривою) довгострокового періоду; вздовж неї здійснюють вибір виробничої потужності підприємства. Однак варто пам'ятати, що зниження витрат на
одиницю продукції з одночасним збільшенням обсягів випуску також має межі; будь-яка гігантоманія з часом зазнає поразки.

Результати емпіричних досліджень функцій витрат показу­ють, що в окремих випадках крива довгострокових середніх ви­трат має не дугоподібну, а L-подібну або блюдцеподібну форму. Такі форми кривих витрат пояснюються не тільки дією віддачі
від масштабу, а й співвідношенням темпів зміни виробничих та управлінських витрат. Наявність широкого плоского дна дає мо­жливість підприємству мати певний діапазон вибору своїх розмірів за незмінного мінімального рівня довгострокових середніх витрат.

Довгострокова функція витрат описується різними типами рівнянь, кожне з яких відповідає тому або іншому характеру віддачі від масштабу. Дослідження і практика показують, що у
разі розширення виробничої діяльності підприємства один вид віддачі може змінятися іншим, при цьому закономірності таких змін різні по галузях, так і по країнах. У таких випадках криву LRАТС варто розбивати на ділянки, де чітко виявляється харак­тер віддачі від масштабу, й використовувати відповідні форма­лізовані залежності для розрахунку параметрів довгострокових функцій витрат.

Функції короткострокових витрат мають ключове значення для визначення оптимальних обсягів випуску, що максимізують прибуток або мінімізують збитки, а на ринках недосконалої кон­куренції — й цін; знання функцій довгострокових витрат необ­хідне для вибору мінімально ефективного розміру підприємства та обґрунтування стратегії його розвитку.

Мінімально ефективний масштаб виробництва (МЕS ) являє собою найменший обсяг випуску, за якого підприємство може мінімізувати довгострокові середні витрати. МЕS залежить від
характеру прояву ефекту масштабу, що визначає конфігурацію галузевої кривої довгострокових середніх витрат.

Мінімально ефективний масштаб виробництва визначає структуру галузі, тип ринку відповідного товару, в ряду галузей істотно впливає на концентрацію виробництва. Оцінка економіч­ності масштабу необхідна не тільки для вибору мінімально ефек­тивного розміру підприємства, а й для проведення ефективної урядової політики регулювання ринку, насамперед щодо діяльно­сті монополій.

В усіх випадках економічно ефективним спосо­бом виробництва будь-якого заданого обсягу продукції був, є і буде такий, що мінімізує альтернативну вартість використовува­них у процесі виробництва ресурсів.

Альтернативна вартість одного виду блага порівняно з іншим — об­сяг одного блага, яким необхідно поступитися заради виробницт­ва додаткової одиниці іншого за умови, що виробництво перебу­ває на кривій виробничих можливостей.

Альтернативне заміщення факторів виробництва: витрати одного з факторів виробництва можна повністю замінити скінченим збільшенням витрат іншого фактора.

Варіація факторів виробництва — вплив на випуск продукції зміни комбінацій та обсягів застосування факторів:

ізоквантна — показує, як можна комбінувати фактори вироб­ництва для забезпечення визначеного обсягу випуску продукції;

пропорційна — характеризує зміну випуску за рахунок пропо­рційної зміни обсягів застосування всіх факторів виробництва за незмінного початкового їх співвідношення;

часткова — характеризує зміну випуску залежно від зміни рі­вня застосування одного фактора за незмінних обсягів застосу­вання всіх інших факторів.

Віддача від масштабу — характер наслідкових змін в обсязі випуску у разі зростання заст.-них факторів вир-ва. Види віддачі від масштабу:

зростаюча — випуск зростає більшою мірою, ніж застосову­вані фактори;

постійна — випуск зростає в тій самій пропорції, що й спо­живання факторів;

спадна — випуск зростає меншою мірою, ніж споживані фак­тори.

Віддача змінного ресурсу:

зростаюча — кожна наступна одиниця змінного ресурсу дає більший приріст загального продукту, ніж попередня;

постійна — кожна наступна одиниця змінного ресурсу, дода­на до постійних ресурсів, приводить до такого самого збільшення випуску, як і попередня;

спадна — кожна наступна одиниця змінного ресурсу дає мен­ший приріст загального продукту, ніж попередня.

Випуск — товари або послуги у грошовому чи натуральному вимірі, які вироблені підприємством за певний проміжок часу з використан­ням необхідних для цього ресурсів.

Виробництво:

вузьке трактування — процес виготовлення матеріальних благ;

широке трактування — процес, в якому комбінуванням або перетворенням одних благ створюються інші блага; будь-яка діяль­ність, що створює корисність.

Виробнича функція — стійкі кількісні співвідношення між «входами» і «виходами» виробничої системи, тобто формалізована залежність обсягів виготовленої продукції від витрат факторів виробництва:

миттєвого періоду — максимальний випуск, який може бути досягнутий за певної незмінної комбінації факторів виробництва;

короткострокового періоду — випуск, який може бути досяг­нутий за зміни обсягу застосування одних ресурсів і сталості ін­ших;

довгострокового періоду — випуск, який може бути досягну­тий за зміни обсягів застосування всіх видів ресурсів.

Однофакторна короткострокова функція виробництва — максима­льний обсяг продукції, що може бути отриманий у разі зміни об­сягів застосування змінного фактора і заданого обсягу постійних факторів.

Неокласичні виробничі функції — виробничі функції, яким властивий лише спадний характер граничного продукту за часткової варіації факторів.

Лімітаційна виробнича функція — функція, яка має жорсткий техніч­ний зв'язок між затратами факторів виробництва та кількістю ви-готовлюваної продукції. Тобто певного виробничого результату можна досягти лише за однієї ефективної комбінації затрат фак­торів виробництва.

Виробнича сітка — таблиця, що містить інформацію про співвідно­шення витрат факторів і випуску продукції.

Виробничих можливостей межа — обмеження виробництва певного продукту випуском інших продуктів та обсягом наявних ресурсів. Виражає ься трансформаційною функцією. Графічно зображуєть­ся у вигляді кривої виробничих можливостей.

Виробнича функція Кобба — Дугласа: пов'язує випуск (або іншій кін­цевий результат) із витратами виробничих факторів у вигляді до­бутку обсягів застосування факторів із визначеними степеневими коефіцієнтами.

Витрати виробництва — вартість усіх видів факторів виробництва, що витрачаються для виготовлення певної кількості товарів.

Різновиди (поняття) витрат:

бухгалтерські — сукупність усіх витрат виробництва, пов'я­заних із придбанням необхідних для забезпечення випуску про­дукції ресурсів на ринках відповідних ресурсів за відповідними цінами;

економічні — витрати підприємства на придбання ресурсів інедоотриманий дохід від найліпшого альтернативного способу їх використання;

незворотні — витрати, що здійснюються підприємством од­норазово і які неможливо повернути;

нерелевантні — витрати, які не залежать від альтернативних варіантів управлінських рішень і тому не враховуються в порівня­льних обчисленнях;

неявні (внутрішні, імпліцитні) — альтернативні витрати вико­ристання ресурсів, що знаходяться у власності даного підприєм­ства або підприємця;

релевантні — витрати, які залежать від альтернативних варіан­тів управлінських рішень і враховуються у порівняльних обчис­леннях;

явні (зовнішні, експліцитні) — альтернативні витрати, що ма­ють форму явних грошових платежів постачальникам факторіввиробництва.

Властивості факторів виробництва:

взаємодоповнюваність — спроможність задовольняти потре­би лише в комплекті один з одним;

взаємозамінність — спроможність задовольняти потреби зарізних комбінацій:

а) повна — витрати одного з факторів виробництва можуть бути цілком замінені кінцевим збільшенням витрат іншого;

б) часткова — певна кількість одного з може бути заміщена до­датковою кількістю іншого.

мобільність — переміщення фактора виробництва у просторі, а також зміна його функції.

Внутрішня рівновага — стан товаровиробника, за якого співвідношен­ня «витрати — випуск» поліпшити неможливо (див. Оптимум (рівновага) виробника).

Критерії формування виробництва:

максимум випуску — варто так скомбінувати ресурси для за­даного розміру витрат (бюджету), щоб максимізувати випуск,

максимум ефекту — варто так скомбінувати ресурси і вибра­ти обсяг випуску, щоб Макс. різницю «виторг - витрати == прибуток = ефект»;

мінімум витрат — варто так скомбінувати ресурси для зазда­легідь заданого випуску, щоб мінімізувати витрати.

Гранична норма технічнологічної заміни:

і-го ресурсу)-м ресурсом — кількість /-го ресурсу, яка може бути вивільнена «в обмін» на збільшення застосування ресур­су на одиницю так, щоб загальний обсяг продукції залишився не­змінним;

капіталу працею — величина капіталу, що її може замінити оди­ниця праці, не викликаючи при цьому зміни обсягу виробництва;

праці капіталом — величина праці, що її може замінити одиниця капіталу, не викликаючи при цьому зміни обсягу виробництва.

Граничні витрати на ресурс — приріст сукупних витрат на виробниц­тво у зв'язку із застосуванням додаткової одиниці змінного ре­сурсу.

Граничний продукт у грошовому вимірі — приріст доходу, який отримує підприємець у результаті використання однієї додаткової одиниці змінного фактора.

Детерміновані моделі — аналітичне подання закономірності, за якої для даної сукупності вхідних значень параметрів на виході систе­ми може бути отриманий єдиний результат.

Динамічні моделі — моделі, в яких ураховується час.

Статичні моделі — моделі, в яких не враховується елемент часу.

Стохастичні (ймовірнісні) моделі — моделі, які на відміну від де­термінованих мають випадкові елементи, тобто за заданої су­купності вхідних значень параметрів моделі на її виході мо­жуть бути отримані відмінні результати залежно від дії випадкового фактора.

Довгострокові граничні витрати — приріст довгострокових сукупних витрат у разі збільшення випуску ще на одну додаткову одиницю.

Довгострокові середні витрати — довгострокові сукупні витрати в розрахунку на одиницю випуску.

Довгострокові середні витрати за зростаючого ефекту масштабу: мають спадну форму, тобто негативний нахил.

Довгострокові середні витрати за постійного ефекту масштабу: дорівнюють довгостроковим граничним витратам, графічно опи­суються горизонтальною лінією.

Довгострокові середні витрати за спадного ефекту масштабу: збіль­шуються зі зростанням обсягу виробництва.

Довгострокові сукупні витрати — економічно необхідні витрати для виробництва визначеного обсягу продукції £> у довгостроковому періоді

Еквімаржинальний принцип: зважені за цінами граничні продукти факторів виробництва мають бути вирівняні.

Еластичність заміщення факторів — показник, який виявляє, на скіль­ки відсотків зміниться співвідношення витрат двох взаємозамін­них факторів, якщо гранична норма їхнього заміщення зміниться на 1 % (за інших рівних умов, тобто за сталості витрат усіх інших факторів і незмінного випуску).

Еластичність масштабу — показник, який виявляє, на скільки відсо­тків зміниться випуск, якщо обсяг застосування факторів збіль­шиться на 1 % (за інших рівних умов).

Еластичність випуску за змінним фактором — показник, що харак­теризує ступінь реакції випуску продукції на зміну кількості змінного фактора за інших рівних умов.

Еластичність витрат за випуском — показник, що характеризує ступінь реакції витрат на зміну обсягів випуску за інших рівних умов.

Ефект випуску — та частина зміни обсягу споживання ресурсу, що зу­мовлена зміною обсягу випуску в результаті зміни ціни одного з ресурсів, які формують комбінацію факторів, що мінімізує витра­ти виробництва.

Ефект заміни — та частина зміни обсягу споживання ресурсу, що є результатом зміни його ціни.

Закон неминучого зростання граничних витра т: залучення у вир-во все більшої кіл-ті змінного ф. за незмінних обся­гів усіх інших фа-ів призводить до того, що гр. продукт змінного ф-а починає зниж., а граничні та серед­ні витрати (крім АРС) починають зростати.

Закон спадної віддачі змінного фактора: залучення у виробництво все більшої кількості змінного фактора за незмінних обсягів усіх ін­ших факторів призводить зрештою до того, що віддача (продук­тивність, граничний продукт) змінного фактора починає знижува­тися, тобто кожна наступна одиниця змінного фактора дає менший приріст випуску, ніж попередня.

Закон економії на масштабі виробництва — зменшення приросту ви­трат за умови збільшення випуску на одиницю у разі оптимально­го сполучення всіх ресурсів.

Багатопродуктова економія на масштабі — результат дії двох сил: однопродуктової економії на масштабі та економії на розмаїтті.

Ізокванта — геометричне місце точок у просторі факторів виробницт­ва, кожна з яких характеризує комбінацію факторів використання яких забезпечує однаковий обсяг випуску продукції.

Ізокліна — лінія, що на ізокостно-ізоквантній діаграмі з'єднує точки з однаковою граничною нормою заміщення між двома факторами.

Ізокоста — геометричне місце точок у просторі факторів виробництва, кожна з яких характеризує комбінацію факторів, які можуть бути придбані на обмежений бюджет за сформованих ринкових цін на ресурси.

Карта ізоквант — сукупність ізоквант, кожна з яких показує макси­мально можливий випуск продукції за певних комбінацій факто­рів виробництва.

Технічно ефективна ділянка ізокванти — область на карті ізоквант, що обмежується множиною точок, які характеризують нульові значення граничного продукту факторів виробництва.

Карта ізокост — множина ізокост, що характеризує доступні вироб­никові комбінації факторів за різних бюджетів і незмінних цін на ресурси.

Класичні виробничі функції — виробничі функції, що ґрунтуються на законі спадної продуктивності змінного фактора виробництва, яким властиві периферійне заміщення факторів виробництва, а також ділянки початкового зростання і наступного зниження гра­ничного продукту за часткової варіації затрат факторів.

Короткострокові витрати:

граничні — додаткові витрати на виробництво додаткової одиниці продукції;

змінні — витрати, що змінюються одночасно зі зміною обсягів випуску;

змішані — витрати, що містять елементи як змінних, так і по­стійних витрат;

напівзмінні — витрати, що змінюються, але не прямо пропор­ційно зміні обсягу випуску;

напівпостійні — витрати, що змінюються східчасто за зміни обсягу виробництва;

постійні — витрати, що не змінюються зі зміною випуску продукції;

середні — витрати на одиницю продукції;

сукупні — економічні витрати, необхідні для виробництва пев­ної кількості продукції у короткостроковому періоді.

Крива попиту підприємства на змінний ресурс — спадна гілка кривої граничного продукту змінного фактора у вартісному вимірі, роз­міщена нижче точки максимуму кривої середнього продукту.

Коефіцієнт доповнюваності факторів: показує, в яких розмірах один із факторів може доповнювати інший для ізоквант певного виду.

Крива LRАТС, яка огинає криві SRАТС: показує мінімальні витрати на одиницю продукції за кожного можливого обсягу випуску, коли всі ресурси змінні і може бути створено підприємство будь-якого розміру.

Лінія «ціна — споживання»: з'єднує різні точки рівноваги виробника, що відповідають різним рівням ціни фактора.

Лінія зростання (експансії ) — геометричне місце точок оптимальних комбінацій факторів виробництва для кожного можливого обсягу випуску за незмінних цін на ресурси.

Мінімально (максимально) ефективний масштаб виробництва (МЕS) — найменший (найбільший) обсяг випуску продукції, за якого підприємство може мінімізувати довгострокові середні ви­трати.

Науково-технічний прогрес (НТП) — безперервний взаємозумовле-ний процес розвитку науки і техніки, тобто постійний процес створення нових і вдосконалення застосовуваних технологій, за­собів виробництва та кінцевої продукції з використанням досяг­нень науки;

НТП автономний — технічний прогрес на підприємстві вна­слідок використання новацій, що генеруються за його межами;

НТП індуктивний — технічний прогрес на основі власних до­сліджень і розробок підприємства.

Обмеженість (рідкісність) — існуюча в будь-якому суспільстві не­відповідність між людськими потребами та обсягом благ, придат­ним для їх задоволення.

Оптимальна комбінація ресурсів — комбінація будь-якої пари замін­них ресурсів, для якої гранична норма їх технологічного заміщен­ня дорівнює співвідношенню їхніх цін.

Оптимум (рівновага) виробника — стан, коли виробник вибрав і реа­лізує для означеного обсягу продукції оптимальну комбінацію факторів виробництва, тобто таку, за якої величина витрат буде мінімальною.

Периферійне заміщення факторів виробництва: затрати факторів ви­робництва можна замінювати лише в певних межах.

Правило найменших витрат — стан, коли підприємство має так роз­поділити бюджет на придбання ресурсів, щоб остання грошова одиниця, витрачена на кожний вид ресурсів, давала б однакову віддачу, тобто однаковий граничний продукт.

Правило найму змінного ресурсу: підприємство збільшуватиме загаль­ний прибуток при застосуванні додаткових одиниць ресурсу, до­поки додатковий дохід (МКР), отриманий у результаті введення у виробництво додаткової одиниці змінного ресурсу, не зрівняється з витратами на його придбання (МRС).

Правило розподілу змінного ресурсу між різними видами виробництв підприємства: для максимізації випуску слід перерозподіляти змінний ресурс допоки його граничний продукт не стане однако­вим у всіх виробництвах.

«Пагорб виробництва» — графічне зображення у тримірному просторі всіх можливих комбінацій факторів виробництва та відповідних їм випусків.

Принципи діяльності підприємства — пр-пи, відповідно до яких працює будь-яке підприємство:

принцип дохідності — пр-п, згідно з яким вир-во та реалізація продукції орієнтуються на одержання Макс. Пр.;

принцип економічної раціональності — пр-п, що вимагає ефективного використання факторів вир-ва у процесі виго­товлення благ;

принцип плановості — принцип, згідно з яким виробництво та розподіл продукції здійснюються на основі централізованих пла­нових рішень;

принцип фінансової рівноваги — стан підприємства, за якого воно може своєчасно розраховуватися за своїми зобов'язаннями та фінансувати свої програми, тобто фінансові кошти і виплати підприємства є збалансованими в часі.

Пропорційна варіація факторів — зміна випуску за рахунок пропор­ційної зміни обсягів застосування всіх факторів виробництва за незмінного початкового співвідношення їх.

Раціональність — максима поведінки суб'єктів господарювання. Існує у двох варіантах:

максгшізація корисного ефекту: здійснювати господарську діяльність таким чином, щоб за даного обсягу засобів (доходів, витрат) досягти найвищого результату (випуску, реалізації, при­бутку, корисності);

мінімізація витрат: здійснювати діяльність таким чином, щоб досягти певного корисного результату за допомогою якомога меншого обсягу використання ресурсів.

Технологічний оптимум довгострокового періоду - обсяг виробництва, що відповідає мінімальному значенню довгострокових серед­ніх витрат.

Технологічний оптимум короткострокового періоду — випуск, за якого сукупні витрати на одиницю продукції є мінімальним.

Фактор «низької якості» — фактор виробництва, обсяги застосування якого зі зростанням випуску зменшуються.

Функція сукупних витрат за віддачі змінного фактора

зростаючої, у міру зростання обсягів випуску сукупні витрати збільшуватимуться, але з уповільненням темпів приросту витрат;

постійної, витрати збільшуються в тій самій пропорції, в якій зростає випуск, лінія сукупних витрат має вигляд променя, що виходить із початку координат;

спадної: витрати збільшуються зі зростаючим темпом при збіль­шенні обсягу виробництва.

Дата добавления: 2015-09-30