Стаття 176. Загальні положення про запобіжні заходи
1. Запобіжними заходами с:
1) особисте зобов'язання;
2) особиста порука;
3) застава;
4) домашній арешт;
5) тримання під вартою.
2. Тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи, яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному цим Кодексом.
3. Слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
4. Запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування-слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.
1. Запобіжні заходи - це заходи забезпечення кримінального провадження, застосування яких супроводжується обмеженням конституційних прав і свобод осіб, ЯКІ підозрюються (обвинувачуються) у вчиненні кримінальних правопорушень. Ці обмеження стосуються свободи пересування та вільного вибору місця перебування.
Система запобіжних заходів закріплена у ч. 1 коментованої статті. Альтернативність їх вибору дає змогу застосовувати найбільш ефективні з них, при цьому враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, особу правопорушника та інші обставини, які у своїй сукупності можуть об'єктивно впливати на хід досудового розслідування та прийняття законного рішення за його результатами.
За характером вчиненого кримінального правопорушення, злочину чи кримінального проступку, законодавцем визначено обмеження щодо застосування запобіжних заходів. Зокрема, під час досудового розслідування кримінальних проступків у формі дізнання не допускається застосування запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту, застави або тримання під вартою (ст. 299 КПК). У свою чергу, під час проведення досудового слідства по злочинах передбачена можливість застосування всіх без винятку зазначених у ч. 1 коментованої статті запобіжних заходів, а саме: особистого зобов'язання, особистої поруки, застави, домашнього арешту та тримання під вартою.
Слід мати на увазі, щодо підозрюваного, обвинуваченого може бути застосовано тільки один запобіжний захід, а не декілька одночасно. При цьому відповідно до ст. 183 КПК слідчий суддя, суд при постановленій ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний також визначати розмір застави, однак ця норма не свідчить про те, що до особи може бути обрано одночасно декілька запобіжних заходів (у даному випадку це буде або взяття під варту, або застава).
Ще однією процесуальною особливістю інституту запобіжних заходів є об'єкт їхнього застосування - підозрюваний, обвинувачений.
У цій статті дано невичерпний перелік запобіжних заходів. До неповнолітніх підозрюваних чи обвинувачених, крім запобіжних заходів, передбачених коментованою статтею, може застосовуватися передання їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі, - передання їх під нагляд адміністрації цієї установи (ст. 493 КПК).
До особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, можуть бути застосовані судом такі запобіжні заходи:
1) передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім'ї з обов'язковим лікарським наглядом;
2) поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають її небезпечну поведінку (ст. 508 КПК).
2. Відповідно до ч. 2 коментованої статті затримання особи визначається законодавцем як тимчасовий запобіжний захід. Статус тимчасового йому надано в силу двох факторів:
1) у часовому відношенні затримання триває не більше 72 годин;
2) для його здійснення не завжди потрібно одержувати заздалегідь дозвіл слідчого судді, що здійснюється при обранні інших запобіжних заходів.
3. У частині 3 коментованої статті наголошується на тому, що викладені у ч. 1 запобіжні заходи розташовані у порядку від найбільш м'якого-особистого зобов'язання - до найбільш суворого - тримання під вартою. Тут же зазначається про необхідність слідчого, прокурора під час звернення до слідчого судді, суду обґрунтувати потребу у застосуванні певного запобіжного заходу. Така потреба в юридичній літературі іменується як виняткова, тобто коли на підставі наявних у конкретному кримінальному провадженні даних можна із певною вірогідністю стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки затриманого підозрюваного чи обвинуваченого, відповідно, не буде забезпечено виконання завдань кримінального судочинства.
4. Частина 4 коментованої статті визначає учасників кримінального провадження, які мають право ініціювати обрання запобіжних заходів та приймати рішення про їх застосування. Так, виключно слідчий суддя місцевого суду в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, може дати дозвіл на їх застосування під час досудового розслідування та суд - під час судового провадження. Для цього за слідчим, прокурором закріплено повноваження вносити відповідне клопотання слідчому судді, суду.
Розмежовуючи компетенцію слідчого і прокурора у цьому аспекті, слід звернути увагу на деякі процесуальні особливості:
1) слідчий має право вносити клопотання тільки після його погодження з прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва;
2) слідчий вносить клопотання тільки під час досудового розслідування і після погодження з прокурором лише слідчому судді;
3) прокурор уповноважений на самостійне внесення клопотання як під час досудового розслідування, так і судового провадження.
Стаття 177. Мета і підстави застосування запобіжних заходів
1. Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
2. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
1. Перелік запобіжних заходів, передбачених у КПК, дає змогу уповноваженим суб'єктам обрати найбільш ефективний з них, ураховуючи при цьому особливості кожного вчиненого кримінального правопорушення, та досягти мети їх застосування. Законодавцем передбачено три форми реалізації останньої:
1) забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків;
2) запобігання спробам будь-якого перешкоджання здійсненню кримінального провадження;
3) забезпечення можливості виконання процесуальних рішень, у тому числі вироку суду.
Більш детально про перешкоджання зазначається у пп. 1-4 ч. 1 коментованої статті. Так, наприклад, про намір переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду можуть свідчити такі дані, як придбання проїзних документів, зняття з різного роду реєстраційних обліків, раптове звільнення з роботи, розпродаж майна тощо.
Про можливість перешкоджати повному, всебічному та неупередженому проведенню досудового розслідування може свідчити здійснення особою погрози, підкуп, умовляння свідків і потерпілих, схилення їх до дачі неправдивих показань; спроби викрадення, знищення, фальсифікації речових доказів і документів; вплив на спеціалістів та експертів тощо.
На наявність даних про те, що особа може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити те, у якому підозрюється, обвинувачується, може свідчити наявність інформації, отриманої в результаті проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій про вчинення особою протиправної діяльності (підготовку до вчинення кримінального правопорушення, придбання предметів для вчинення злочинної діяльності), наявність попередніх судимостей, зв'язки з антигромадськими елементами, надходження до правоохоронних органів заяв та повідомлень про те, що особа здійснює підготовку до нового кримінального правопорушення.
Одного лише зазначення в клопотанні про застосування запобіжних заходів обставин про те, що підозрюваний, обвинувачений не виконують покладених на них процесуальних обов'язків, а також намагаються чи намагатимуться переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду чи вчиняти інші дії, спрямовані на протидію розслідування, недостатньо. Зазначене повинне підтверджуватися відповідними матеріалами, які має дослідити слідчий суддя при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу.
Фактичні підстави застосування запобіжних заходів - це наявність системи незаперечних доказів вчинення відповідною особою кримінального правопорушення.
2. У частині 2 коментованої статті як підстави до застосування запобіжних заходів законодавець наголошує на двох елементах:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, яка визначається з урахуванням тяжкості вчиненого злочину чи кримінального проступку та характеристики підозрюваного, обвинуваченого. Для цього встановлюється наявність достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення й відповідно їй повідомляється про підозру у вчиненні конкретного кримінального правопорушення;
2) наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний, обвинувачений може перешкоджати будь-яким чином здійсненню кримінального провадження або вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити вчинення того, у якому він підозрюється, обвинувачується. Зазначене повинно підтверджуватися матеріалами кримінального провадження, зокрема, показаннями свідків, потерпілих, отриманою інформацією в ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій тощо.
Безсумнівним є той факт, що необґрунтоване застосування запобіжного заходу, неправильний його вибір, відмова скасувати його, коли в ньому відпала подальша необхідність, повинно розглядатися як несправедливість щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного). У зв'язку із цим недопустимо застосовувати запобіжний захід або погрожувати його застосуванням за відмову дати показання або подати будь-які докази, примушувати його до інших дій, що не входять до кола процесуальних обов'язків. Спроби компенсувати недоліки і неповноту досудового розслідування шляхом жорсткості запобіжних заходів не можуть бути виправдані жодною метою.
Стаття 178. Обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу
1. При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
1. Під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд поряд з підставами, зазначеними у ст. 177 КПК, зобов'язаний врахувати і деякі інші обставини.
Перш за все встановити вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення. Для цього слід врахувати обтяжуючі та пом'якшуючі обставини (статті 66,67 КК), ступінь суспільної небезпечності кримінального правопорушення в конкретних умовах місця і часу його вчинення.
По-друге, необхідно оцінити суворість покарання, що загрожує відповідній особі у разі доведення та визнання її винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому варто керуватись ст. 12 КК, а також брати до уваги обставини, які відповідно до чинного законодавства впливають на кримінальну відповідальність особи, а саме:
- кримінальна відповідальність за незакінчений злочин (ст. 16 КК);
- добровільна відмова при незакінченому злочині (ст. 17 КК);
- відповідальність співучасників (ст. 29 КК);
- відповідальність організаторів та учасників та учасників організованої групи чи злочинної організації (ст. 30 КК);
- добровільна відмова співучасників (ст. 31 КК);
- правові наслідки повторності, сукупності та рецидиву (ст. 35 КК);
- необхідна оборона (ст. 36 КК);
- уявна оборона (ст. 37 КК);
- затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38 КК);
- крайня необхідність (ст. 39 КК);
- фізичний або психічний примус (ст. 40 КК);
- виконання наказу або розпорядження (ст. 41 КК);
- діяння, пов'язане з ризиком (ст. 42 КК);
- виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 43 КК).
Слід також звернути увагу на обставини, що характеризують особу підозрюваного (обвинуваченого), минулу його діяльність, тяжкість інкримінованого злочину чи кримінального проступку.
Вік, здоров'я, сімейний стан підозрюваного, обвинуваченого також можуть суттєво вплинути на обрання конкретного запобіжного заходу. До неповнолітніх, осіб похилого віку, тяжко хворих, вагітних жінок, що утримують грудних дітей, одиноких матерів, багатодітних батьків взяття під варту, як правило, не застосовується.
Важливе значення мають відомості, що характеризують підозрюваного, обвинуваченого як члена суспільства:
- міцність соціальних зв'язків у місці постійного проживання, у тому числі наявність у підозрюваного, обвинуваченого родини й утриманців;
- зв'язки з антигромадськими елементами;
- спосіб життя - зловживання алкогольними напоями або наркотичними засобами тощо.
Позитивну оцінку може справити наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання, певного роду занять тощо.
Факторами, які формують репутацію підозрюваного, обвинуваченого і впливають на обрання запобіжного заходу, є: події з його біографії, наприклад, участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, участь у бойових діях при виконанні інтернаціонального обов'язку або в складі миротворчих сил ООН, наявність поранень при виконанні службового або громадського обов'язку, державних нагород, почесних звань тощо.
Підлягає врахуванню також і майновий стан підозрюваного, обвинуваченого з метою подальшого вирішення питання про відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди, можливості обрання запобіжного заходу у вигляді застави тощо.
Про можливість виправлення та належної майбутньої соціалізації особи свідчить наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого, строк відбування покарання в місцях позбавлення волі, час перебування на волі після звільнення (судимості, погашені у встановленому порядку, враховуються при характеристиці репутації підозрюваного, обвинуваченого).
Якщо особа раніше вже притягувалась до кримінальної відповідальності, то на вибір запобіжного заходу впливає й дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, які застосовувалися раніше. Зокрема, важливе значення при обранні запобіжного заходу мають дані про недотримання обов'язків, покладених на підозрюваного, обвинуваченого, зміна запобіжного заходу на більш жорсткий тощо.
Не менш важливою обставиною, яка підлягає врахуванню під час обрання запобіжного заходу, є наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення, що само собою виключає можливість обрання більш м'яких запобіжних заходів з метою забезпечення реалізації завдань кримінального провадження.
Обставиною, яка оцінюється при обранні запобіжного заходу, є розмір майнової шкоди у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також достатність наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини. Такий розмір оцінюється з урахуванням показань потерпілого, заявленого цивільного позову тощо.
Згідно з новим КПК коло зазначених обставин, що враховуються при обранні запобіжного заходу, значно розширено порівняно з КПК 1960 р. Вони повинні ретельно аналізуватися під час вирішення питання, наприклад, про тримання особи під вартою, а також при застосуванні запобіжних заходів щодо неповнолітніх, осіб похилого віку, тяжко хворих, вагітних жінок або самотніх матерів, багатодітних батьків тощо.
Стаття 179. Особисте зобов'язання
1. Особисте зобов'язання полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов'язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов'язки, передбачені статтею 194 цього Кодексу.
2. Підозрюваному, обвинуваченому письмово під розпис повідомляються покладені на нього обов'язки та роз'яснюється, що в разі їх невиконання до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру мінімальної заробітної плати до 2 розмірів мінімальної заробітної плати.
3. Контроль за виконанням особистого зобов'язання здійснює слідчий, а якщо справа перебуває у провадженні суду, - прокурор.
1. Особисте зобов'язання як запобіжний захід застосовується на підставі ухвали слідчого судді, суду за мотивованим клопотанням прокурора, слідчого, погодженого з прокурором, і має наслідком для підозрюваного, обвинуваченого виконання ряду обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК, а саме:
1) прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю або за викликом у зв'язку з реалізацією завдань кримінального провадження, зокрема, для проведення процесуальних дій;
2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/ або місця роботи;
4) утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом;
5) не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом;
6) пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності;
7) докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання;
8) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
9) носити електронний засіб контролю.
Зазначені у ч. 1 коментованої статті процесуальні обов'язки підозрюваного, обвинуваченого здебільшого стосуються обмеження щодо передбаченого ст. 33 Конституції України права на свободу пересування та вільного вибору місця проживання чи перебування і право вільно залишати територію України.
Так, місцем тимчасового перебування визначається місце, де особа перебуває у зв'язку із проїздом, відрядженням, лікуванням, відпусткою, навчанням та ін. Це може бути готель, санаторій, будинок відпочинку чи інші подібні приміщення, а також житлові приміщення, що не є місцем постійного проживання громадянина.
Тимчасове переміщення особи з одного району до іншого у межах міста, що має районний поділ, порушенням особистого зобов'язання не є. Однак необхідно враховувати заборону слідчого судді, суду на відвідування визначених місць, якщо така заборона передбачена в особистому зобов'язанні.
Місце постійного проживання особи визначається за офіційною його реєстрацією паспортною службою органів внутрішніх справ.
Під місцем постійного проживання слід розуміти житловий будинок, квартиру, службове житло, спеціалізовані будинки (гуртожиток, готель-притулок, спеціальний будинок для самотніх старих, будинок-інтернат для інвалідів, ветеранів та ін.), а також інше житлове приміщення, в якому громадянин проживає за договором найму (піднайму), оренди або на інших підставах, визначених законодавством України.
2. Відповідно до ч. 2 коментованої статті про роз'яснення підозрюваному, обвинуваченому покладених на нього обов'язків складається протокол роз'яснення підозрюваному (обвинуваченому) обов'язків, передбачених ч. 2 ст. 179 та ч. 5 ст. 194 КПК.
У разі невиконання покладених на підозрюваного, обвинуваченого процесуальних обов'язків вирішується питання про застосування більш суворого запобіжного заходу. Крім цього, на відміну від КПК 1960 р. законодавцем передбачається за невиконання обов'язків також накладення грошового стягнення у розмірі від 0,25 до 2 розмірів мінімальної заробітної плати.
Відповідно до п. 16 ч. 1 ст. З КПК розмір мінімальної заробітної плати визначається як грошова сума, що дорівнює місячному розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому приймається процесуальне рішення або здійснюється процесуальна дія.
КЗпП та ЗУ "Про оплату праці" закріплено, що це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за простій, некваліфіковану працю, нижче якого не може встановлюватись оплата праці за виконану працівником місячну норму робіт. Відповідно до п. 5 ст. 38 Бюджетного кодексу України розмір мінімальної заробітної плати встановлено у ЗУ про Державний бюджет на відповідний рік. Єдиним винятком було "визначення" у 2010 р. розміру мінімальної заробітної плати відповідно до прожиткового мінімуму, який визначається ЗУ "Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати".
3. Законодавцем чітко розподілено повноваження стосовно здійснення контролю за додержанням виконання особистого зобов'язання. Так, за підозрюваним контроль здійснює слідчий, за обвинуваченим - прокурор. Слідчий та прокурор мають право доручити здійснення контролю за виконанням умов запобіжного заходу співробітникам інших підрозділів ОВС, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, які здійснюють супроводження у кримінальному провадженні. Зазначені працівники при виявленні порушень повинні інформувати слідчого, прокурора.
Стаття 180. Особиста порука
1. Особиста порука полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків відповідно до статті 194 цього Кодексу і зобов'язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.
2. Кількість поручителів визначає слідчий суддя, суд, який обирає запобіжний захід. Наявність одного поручителя може бути визнано достатньою лише в тому разі, коли ним є особа, яка заслуговує на особливу довіру.
3. Поручителю роз'яснюється у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється або обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов'язки поручителя та наслідки їх невиконання, право на відмову від прийнятих на себе зобов'язань та порядок реалізації такого права.
4. Поручитель може відмовитись від взятих на себе зобов'язань до виникнення підстав, які тягнуть за собою його відповідальність. У такому разі він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого до органу досудового розслідування чи суду для вирішення питання про заміну йому запобіжного заходу на інший.
5. У разі невиконання поручителем взятих на себе зобов'язань на нього накладається грошове стягнення в розмірі:
1) у провадженні щодо кримінального правопорушення, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше трьох років, або інше, більш м'яке покарання, - від двох до п'яти розмірів мінімальної заробітної плати;
2) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років, - від п'яти до десяти розмірів мінімальної заробітної плати;
3) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, - від десяти до двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати;
4) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років, - від двадцяти до п'ятдесяти розмірів мінімальної заробітної плати.
6. Контроль за виконанням зобов'язань про особисту поруку здійснює слідчий, а якщо справа перебуває у провадженні суду, - прокурор.
1. Особиста порука є не тільки заходом попередження спроб підозрюваного, обвинуваченого ухилитись від органів досудового розслідування, але й однією з процесуальних форм залучення громадськості до перевиховання правопорушників. Відповідно до кримінального процесуального законодавства України поручителі зобов'язані забезпечити виконання всіх передбачених ч. 5 ст. 194 КПК обов'язків підозрюваного, обвинуваченого.
Істотна відмінність цього запобіжного заходу від особистого зобов'язання (й деяких інших запобіжних заходів) полягає в тому, що реалізація особистої поруки передбачає менше обмеження прав і свобод підозрюваного, обвинуваченого, ніж інші запобіжні заходи. Вони перебувають під виховним впливом людей, близьких їм по роботі, місцю проживання або пов'язаних з ними родинними зв'язками тощо.
2. Кількість поручителів визначає слідчий суддя, суд, який приймає рішення про обрання цього запобіжного заходу. Відразу ж законодавцем встановлюються обмеження щодо мінімальної кількості поручителів. На відміну від КПК 1960 р., в якому було передбачено не менше двох поручителів, наразі визначено, що у кримінальному провадженні може бути залучено і одного поручителя, якщо він заслуговує на особливу довіру. Під особливою довірою до особи слід розуміти те, що вона користується авторитетом у суспільстві, раніше належним чином виконувала роль поручителя тощо. Це питання повинно вирішуватися окремо в кожному випадку, враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення та особу підозрюваного, обвинуваченого.
Поручителями можуть виступати повнолітні громадяни, які завдяки своїм високим моральним якостям, чесному ставленню до праці і виконанню громадських обов'язків мають авторитет у колективі або за місцем проживання і реально спроможні забезпечити належну поведінку і виконання покладених на підозрюваного, обвинуваченого обов'язків.
3. У протоколі роз'яснення підозрюваному, обвинуваченому та його поручителю (поручителям) обов'язків, передбачених частинами 3,4, 5 ст. 180, ч. 5 ст. 194 КПК, зазначаються відомості про оголошення поручителю, у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється або обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов'язки поручителя та наслідки їх невиконання, право на відмову від прийнятих на себе зобов'язань та порядок реалізації такого права.
4. Частиною 4 коментованої статті передбачено право поручителя відмовитись від взятих на себе зобов'язань. Причини відмови не конкретизовано, це може бути й неналежна поведінка підозрюваного, обвинуваченого, переїзд поручителя в інше місце проживання чи його тривале відрядження тощо. Поручитель повинен виконати одну умову - забезпечити явку підозрюваного, обвинуваченого до органу досудового розслідування чи суду для вирішення питання про зміну йому запобіжного заходу на інший. Ці дії повинні бути виконані до моменту виникнення підстав, які можуть потягти настання відповідальності поручителя.
5. У разі невиконання поручителем взятих на себе зобов'язань на нього накладається грошове стягнення залежно від характеру вчиненого кримінального правопорушення від 2 до 50 розмірів мінімальної заробітної плати залежно від тяжкості кримінального правопорушення.
Дата добавления: 2015-09-29; просмотров: 30 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |