4. Резорбційно-некротичний синдром.
27.59. Які механізми розвитку і значення больового синдрому при інфаркті міокарда?
У розвитку больового синдрому при некрозі серцевого м'яза мають значення:
а) хімічні фактори, що з'являються в тканинах при ушкодженні клітин. Серед них іони Н+, К+, простагландини, лізосомні ферменти;
б) зміни скорочувальних властивостей ішемізованої ділянки міокарда, у результаті чого відбувається патологічне розтягування (пролабування) стінки серця при його скороченні. Це веде до подразнення механорецепторів серця і розвитку болю.
Патогенетичне значення больового синдрому в розвитку інфаркту міокарда полягає в тому, що:
1) біль є потужним чинником ініціації стресу і активації симпатоадреналової системи. Великі дози катехоламінів, що вивільняються при цьому, сприяють ушкодженню міокарда (див. запит. 27.57);
2) сильний біль викликає спочатку збудження, а потім і перезбудження життєво важливих центрів головного мозку (дихального, серцево-судинного). Ця обставина є важливим чинником розвитку кардіогенного шоку.
27.60. Що таке кардіотенний шок? У яких формах він може виявляти себе?
Кардіогенний шок — це шок, що виникає в результаті різкого падіння нагнітальної (насосної) функції серця. Це - найнебезпечніше ускладнення інфаркту міокарда, що часто призводить до смерті.
Розрізняють 4 форми кардіогенного шоку. 1. Рефлекторна форма (больовий шок). Основним механізмом її розвитку є тривалий біль, що викликає активацію симпатоадреналової системи, яка переходить у гальмування. Це призводить до депресії скорочувальної функції серця, брадикардії, зменшення тонусу периферичних судин і падіння артеріального тиску.
2. Гіпокінетична форма (істинний кардіогенний шок). Основним фактором її розвитку є різке зменшення скорочувальної функції серця в результаті ішемічного ушкодження кардіоміоцитів. Істинний кардіогенний шок розвивається, коли площа ураженого міокарда перевищує 40 %.
3. Дискінетична форма. Виникає в результаті асинергії (неузгодженості) скорочень міокарда. Причиною такої асинергії є грубі ушкодження серця - аневризми, розрив міжшлуночкової перегородки, відрив хорд клапанів.
4. Аритмічна форма. Є наслідком важких аритмій.
27.61. Який патогенез кардіогенного шоку?
У патогенезі кардіогенного шоку розрізняють кілька етапів.
I етап - первинне падіння артеріального тиску. Всі патогенетичні фактори кардіогенного шоку (рефлекторна депресія, збільшення площі ушкодженого міокарда, асинергія серцевих скорочень, аритмії) викликають зменшення серцевого ви-штовху. Це, за законами гемодинаміки, призводить до зменшення хвилинного об'єму серця і падіння артеріального тиску.
II етап - компенсаторний спазм артеріол. Характеризується активацією сим-патоадреналової системи, надходженням у кров катехоламінів, вазопресину, глкжо-кортикоїдів, утворенням ангіотензину II. Вивільнення потужних судинозвужувальних факторів викликає генералізований спазм артеріол, у результаті чого збільшується загальний периферичний опір. Зазначена реакція є компенсаторною і спрямована на попередження подальшого падіння артеріального тиску.
III етап - вторинне падіння артеріального тиску. Тривалий спазм артеріол у периферичних тканинах викликає порушення мікроциркуляції і гіпоксію. Наслідком кисневого голодування є:
а) ацидоз, що викликає депресію скорочувальної функції міокарда;
б) розширення артеріол, що виникає в результаті накопичення в тканинах метаболі-тів-вазодилататорів ("метаболічний симпатоліз ");
в) надходження у кров із тканин так званих ішемічних токсинів. Серед них велике патогенетичне значення має фактор депресії міокарда, що вивільняється з підшлункової залози.
Усі зазначені зміни, погіршуючи скорочувальну функцію серця й "знімаючи" компенсаторний спазм артеріол, викликають подальше падіння артеріального тиску.
IV етап - термінальні зміни. У результаті істотного падіння артеріального тиску (нижче 40 мм рт. ст.):
а) ще більше порушується коронарний кровообіг і збільшується ішемія міокарда -зменшення скорочувальної функції міокарда прогресує;
б) розвивається гостра ниркова недостатність (повністю припиняється клубочко-ва фільтрація, виникають анурія, інтоксикація);
в) порушується мозковий кровообіг, розвивається гіпоксія головного мозку, виникають розлади функції життєво важливих центрів.
Сукупність зазначених змін призводить до смерті.
27.62. У чому сутність резорбційно-некротичного синдрому, що розвивається при інфаркті міокарда?
Резорбційію-некротіїчний синдром при інфаркті міокарда є наслідком надходження в кров продуктів розпаду змертвілої тканини серця. Він виявляє себе такими ознаками:
а) гарячкою (див. розд. 15);
б) нейтрофільним лейкоцитозом;
в) збільшенням швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ);
г) ферментемією — появою в крові ферментів, що надходять із ушкоджених кардіоміо-цитів (креатинкіназа, аспартатамінотрансфераза, лактатдегідрогеназа І типу та ін.);
j) аутоімунним синдромом (синдромом Дреслера). Розвивається в результаті кон-формаційних змін білків міокарда. Виявляється запаленням серозних оболонок організму - полісерозитом (перикардитом, плевритом, перитонітом).
27.63. Що таке некоронарогенні некрози серця? Як їх моделюють в експерименті?
Некоронарогеншіми називають некрози серця, що виникають не в результаті недостатності вінцевого кровообігу, а через інші причини.
Існує кілька експериментальних моделей некрозу серцевого м'яза, причина виникнення якого не пов'язана з патологією вінцевих судин. Ці моделі певною мірою відбивають ситуацію, що спостерігається в природних умовах.
1. "Гіпоксичний некроз міокарда. Може бути відтворений за допомогою різних видів гіпоксії: гіпоксичної, гемічної. При цьому на тлі загальної недостатності кисню в організмі, що сама по собі веде до підвищення навантаження на систему кровообігу, розвивається некротичне ушкодження м'язових волокон серця. Розвитку некрозу сприяє фіксація тварини в незручній позі, наприклад, розтягування у верстаті, або додаткове навантаження — біг у тредбані.
2. Електролітно-стероїдна кардіопатія з некрозом. За спостереженнями Сельє, при введенні щурам значної кількості солей натрію разом з деякими аніонами (сульфатними, фосфатними) у серці з'являються осередки ушкодження дегенеративно-некротичного типу, що часто супроводжуються гіалінозом судин інших органів. Ці ушкодження стають більшими або виникають при введенні меншої кількості солей, якщо одночасно вводити деякі стероїдні гормони надниркових залоз. На цьому тлі легше розвиваються і мають тяжчий перебіг ушкодження серця, викликані іншими причинами. Так, введення навіть невеликих доз норадреналіну, похідних кальциферолу, гіпоксія, м'язова напруга або, навпаки, значне обмеження рухливості ведуть до розвитку великого некрозу міокарда. Солі калію і магнію при цьому мають захисну дію.
3. Імунні ушкодження серця. Можливі при введенні в організм експериментальної тварини гетерогенної сироватки, що містить антитіла проти білків серця тварини даного виду (кардіоцитотоксини). Доведено також, що в організмі за певних умов можуть виникати антитіла і сенсибілізовані лімфоцити, які діють на тканини власного серця і спричиняють його ушкодження. Цьому сприяє проникнення в
кров денатурованих компонентів некротизованих кардіоміоцитів. В експерименті аналогічний процес можна викликати введенням тварині суспензії міокарда зі стимулятором імунологічної реакції (ад'ювантом Фрейнда). Серце може бути ушкоджене і циркулюючими імунними комплексами антиген-антитіло, а також при фіксації на його структурах цитофільних антитіл типу IgE з наступною їх реакцією з антигеном. 4. Нейрогенні ураження серця. Дистрофічні зміни і некроз міокарда можна відтворити гострим або хронічним подразненням шийно-грудного вузла симпатичного стовбура, блукаючого нерва, гіпоталамуса, мозкового стовбура або інших відділів головного мозку. Введення в кров великих доз адреналіну або норадреналіну також веде до ураження серця. В основі механізму нейрогенних ушкоджень лежить невідповідність між рівнями функції, метаболізму і кровопостачання. Подразнення серцевих симпатичних нервів супроводжується значним збільшенням споживання кисню міокардом. При цьому збільшення вінцевого кровообігу є недостатнім (відносна коронарна недостатність), а тому розвивається гіпоксія міокарда. При склерозуванні вінцевих артерій невідповідність інтенсивності кровообігу рівневі обміну речовин виявляється ще в більшій мірі, що може виявитися катастрофічним як для серця, так і для організму в цілому.
28. Патологічна фізіологія кровоносних судин
28.1. Як класифікують кровоносні судини залежно від функцій, що вони їх виконують? Які патологічні процеси характерні для різних типів судин?
Відповідно до функціональної класифікації, кровоносні судини поділяють на такі групи:
1. Компенсаційні судини - аорта і артерії еластичного типу. їхня функція полягає насамперед у тому, щоб перетворювати поштовхоподібні викиди крові із серця у рівномірну течію крові. Еластичні і колагенові структури цих судин визначають напругу їхніх стінок, необхідну для протидії значній розтягувальній дії крові. При цьому важливо те, що підтримання постійної функціональної напруги за рахунок зазначених структур не вимагає витрат енергії.
2. Резистивні судини, або судини опору, - артеріоли і венули, розташовані в пре- і посткапілярних ділянках судинного русла. Опір течії крові у зазначених судинах здійснюється завдяки їхнім структурним особливостям (відносно товста стінка, якщо порівнювати з величиною просвіту), а також здатності м'язових структур стінки перебувати в стані постійного тонусу і активно змінювати величину просвіту під дією додаткових нейрогуморальних впливів. Цим забезпечується відповідність просвіту резистивних судин об'єму крові, що перебуває в них, а також сталість і адекватність кровопостачання органів і тканин.
3. Судини обміну - капіляри і венули. На рівні цих судин здійснюється двосторонній обмін між кров'ю і тканинами водою, газами, електролітами, необхідними поживними речовинами і метаболітами.
4. Ємнісні судини - переважно дрібні вени. Вони депонують кров з метою її розподілу і повернення до серця. Основна маса крові (75—80 %) зосереджена саме в цих судинах. Викид крові з ємнісних судин здійснюється як активним скороченням м'язових волокон, так і пасивно-еластичною віддачею.
5. Судини перерозподілу- судини-сфінктери і артеріо-венозні шунти. Регулюють кровонаповнення органів і тканин.
З патологічними змінами в різних типах судин пов'язаний розвиток тих чи тих захворювань. Так, атеросклероз характеризується інфільтративно-проліферативни-ми змінами в судинах еластичного і еластично-м'язового типу. Тому він є хворобою переважно компенсаційних судин. Відповідно артеріальну гіпер- і гіпотензію відносять до патології тонусу резистивних судин, а порушення проникності стінки судин - до характерних проявів патології судин обміну. Порушення ємнісних судин виявляються розладами центральної гемодинаміки широкого діапазону - від розвитку артеріальної гіпертензії до виникнення колапсу.
28.2. Як класифікують склеротичні ураження артеріальних судин?
Відповідно до рекомендацій ВООЗ (1955), усі склеротичні ураження артерій поділяють на дві групи.
I. Власне артеріосклероз. Охоплює такі форми, як атеросклероз, артеріосклероз Менкеберга, артеріолосклероз, вікові склеротичні зміни артерій.
II. Захворювання артерій запальної і запально-алергічної природи. До них відносять сифілітичний аортит, облітеративний ендартеріїт, алергічні васкуліти, ревматоїдний артеріїт та ін.
28.3. Які процеси становлять патогенетичну сутність артеріосклерозу?
Артеріосклероз являє собою комбінацію чотирьох процесів: інфільтрації, проліферації, дегенерації і склерозування. Різні поєднання цих процесів у різних судинах визначають "мозаїчний" характер артеріосклеротичних уражень.
1. Інфільтрація - проникнення із плазми крові в судинну стінку і відкладення в ній ліпідів, складних вуглеводів і білків.
2. Проліферація — розмноження гладком'язових клітин артеріальної стінки, у результаті чого формуються так звані фіброзні "бляшки", що виступають у просвіт артерій і порушують течію крові в них.
3. Дегенерація— цим терміном позначають ушкодження і загибель клітин судинної стінки, а також розвиток дистрофічних змін, у тому числі кальцинозу.
4. Склерозування — посилене утворення сполучної тканини, що виявляється синтезом її основної інтерстиціальної речовини й волокнистих структур.
28.4. Що таке атеросклероз?
Спочатку поняття "атеросклероз", запропоноване Маршаном у 1904 p., використовували для позначення лише двох типів змін: накопичення ліпідів у вигляді кашкоподібних мас у внутрішній оболонці артерій (від грецьк. athere — каша) і власне склерозу - сполучнотканинного ущільнення стінки артерій (від грецьк. scleras -твердий).
Сучасне тлумачення атеросклерозу набагато ширше. За визначенням ВООЗ, атеросклероз — це різні поєднання змін інтими артерій, що виявляються у вигляді осередкового відкладення ліпідів, складних сполук вуглеводів, елементів крові і циркулюючих у ній продуктів, утворення сполучної тканини і відкладення кальцію.
28.5. Що таке артеріосклероз Менкеберга?
Описана в 1903 р. Менкебергом на прикладі артерій нижніх кінцівок людини форма артеріосклерозу характеризується ураженням середньої оболонки (медії) артерій еластичного і еластично-м'язового типу і виявляється тріадою ознак: медіанекро-зом, медіакальцинозом і медіасклерозом.
28.6. Дайте порівняльну характеристику атеросклерозу й артеріосклерозу Менкеберга.
Показник | Атеросклероз | Артеріосклероз Менкеберга |
1.Уражується | Інтима | Медіа |
2. Переважають процеси | Інфільтрації і проліферації | Дегенерації і склерозування |
3. Переважно відкладаються | Ліпіди (холестерол) | Солі кальцію (розвивається кальциноз) |
4. Прояви: | Стенозування артерій (утворення «бляшок») | Зменшення еластичності артеріальної стінки |
5. Наслідки: | Ішемія органів і тканин | Аневризми судин (розшарування стінки і розрив) |
28.7. Чим виявляють себе склеротичні зміни кровоносних судин?
Склеротично змінені судини вирізняються підвищеною щільністю й крихкістю. Унаслідок зниження еластичних властивостей вони не в змозі адекватно змінювати свій просвіт залежно від потреби органа або тканини у кровопостачанні.
Спочатку функціональна неповноцінність склеротично змінених судин, а отже, органів і тканин виявляється тільки при підвищенні до них вимог, тобто при збільшенні навантаження. Подальше прогресування атеросклеротичного процесу може призвести до зниження працездатності і у стані спокою.
Сильний ступінь атеросклеротичного процесу, як правило, супроводжується звуженням і навіть повним закриттям просвіту артерій. При повільному склерозу ванні артерій в органах з порушеним кровопостачанням відбуваються атрофічні зміни з поступовим заміщенням функціонально активної паренхіми сполучною тканиною.
Швидке звуження або повне перекриття просвіту артерій часто веде до змертвіння ділянки органа з порушеним кровообігом, тобто до інфаркту. Інфаркт міокарда — найчастіше і найнебезпечніше ускладнення атеросклерозу вінцевих артерій.
28.8. Як в експерименті моделюють атеросклероз?
У 1912 р. М. Анічков і С. Халатов запропонували спосіб моделювання атеросклерозу у кролів шляхом уведення всередину холестеролу (через зонд або домішуючи його до звичайного корму). Виражені атеросклеротичні зміни розвиваються через декілька місяців при щоденному використанні 0,5 г холестеролу на 1 кг маси тіла. Як правило, їх супроводжує підвищення рівня холестеролу в сироватці крові (у 3-5 разів, якщо порівнювати з вихідними величинами), що стало підставою для припущення про провідну патогенетичну роль у розвитку атеросклерозу гіперхолес-теролемії. Цю модель легко відтворюють не тільки у кролів, але і в курей, голубів, мавп, свиней.
У собак і щурів, резистентних до дії холестеролу, атеросклероз відтворюють шляхом комбінованого впливу холестеролу і метилтіоурацилу, що пригнічує функцію щитоподібної залози. Таке поєднання двох факторів (екзогенного і ендогенного)
веде до тривалої і вираженої гіперхолестеролемії. Додавання до їжі вершкового масла і солей жовчних кислот також сприяє розвитку атеросклерозу.
У курей (півнів) експериментальний атеросклероз аорти розвивається після тривалої дії діетилстильбестролу. У цьому випадку атеросклеротичні зміни виявляються на тлі ендогенної гіперхолестеролемії, що виникає внаслідок порушення гормональної регуляції обміну речовин.
28.9. Що таке фактори ризику атеросклерозу? Що до них відносять?
Факторами ризику атеросклерозу називають сукупність внутрішніх і зовнішніх умов, які в багато разів підвищують імовірність розвитку цього захворювання у людини.
Проведені в багатьох країнах світу епідеміологічні дослідження дають можливість виділити цілий ряд факторів ризику атеросклерозу.
1. Вік. Різке збільшення частоти і тяжкості атеросклеротичних уражень судин у зв'язку з віком, особливо помітне після ЗО років, стало підставою для того, щоб деякі дослідники вважали атеросклероз функцією віку і винятково біологічною проблемою (І. Давидовський). Більшість учених, однак, дотримуються думки, що вікові і атеросклеротичні зміни судин — це різні форми артеріосклерозу, особливо на пізніх стадіях їхнього розвитку. При цьому вікові зміни судин сприяють розвитку атеросклербтичних уражень. Зазначений аспект проблеми атеросклерозу знайшов своє відображення в роботах М. М. Горева і очолюваної ним лабораторії Інституту геронтології НАН України.
2. Стать. У віці 40—70 років на атеросклероз та інфаркт міокарда атеросклеротичної природи чоловіки хворіють частіше, ніж жінки (у середньому в 3-4 рази). Після 70 років захворюваність на цю недугу серед чоловіків і жінок приблизно однакова. Зазначені відмінності, мабуть, пов'язані, з одного боку, з нижчим вихідним рівнем холестеролу і тим, що у жінок він міститься в сироватці крові в основному у фракції неатерогенних ліпопротеїдів високої густини, а з другого — з антисклеротичною дією жіночих статевих гормонів.
3. Спадковість. Роль спадкового фактора у виникненні атеросклерозу підтверджують статистичні дані про високу частоту ішемічної хвороби серця в окремих родинах, а також у однояйцевих близнюків. Мова йде про спадкові форми гіперліпо-протеїнемії і спадково обумовлені дефекти метаболізму артеріальної стінки.
4. Надлишкове харчування. Досвід країн з високим життєвим рівнем (США, Швеція, Чехія та ін.) переконливо доводить таку закономірність: що більше потреба в енергії задовольняється за рахунок тваринних жирів і продуктів, які містять хо-лестерол, то вищий вміст холестеролу в крові й відсоток захворюваності на атеросклероз. Навпаки, у країнах, де на частку жирів тваринного походження припадає незначна частина енергетичної цінності добового раціону (близько 10 %), захворюваність на атеросклероз низька (Японія, Китай).
Існує також залежність між захворюваністю на атеросклероз і кількістю споживаного цукру. Якщо додати до цього, що 75-85 % хворих на цукровий діабет хворіють на атеросклероз і вмирають від нього, у 4/5 хворих на атеросклероз установлене зниження толерантності до глюкози, а 1/3 з них перебуває в предіабетичному стані, то певну роль у виникненні атеросклерозу варто відвести надмірному споживанню вуглеводів і порушенню їх утилізації.
5. Стрес. Є спостереження, які свідчать про те, що захворюваність на атеросклероз вища серед людей "стресових професій", тобто професій, що вимагають тривалої і сильної нервової напруги (лікарі, учителі, викладачі, працівники управлінського апарату, льотчики та ін.).
У цілому захворюваність на атеросклероз вища серед міського населення, якщо порівнювати з сільським. Це може пояснюватися тим, що в умовах великого міста людина частіше зазнає нейрогенних стресових впливів.
6. Гіподинамія. Малорухливий спосіб життя, різке зменшення фізичного навантаження (гіподинамія) - ще один важливий фактор атерогенезу. Про це, зокрема, свідчать менша захворюваність на атеросклероз серед працівників фізичної праці і більша- в осіб, робота яких пов'язана з розумовою працею; швидша нормалізація рівня холестеролу в сироватці крові, після надмірного його надходження ззовні, під дією фізичних навантажень.
В експерименті виявлено виражені атеросклеротичні зміни в артеріях кролів після того як вони тривалий час перебували у спеціальних клітках, що значно обмежували рухову активність тварин. Особливу атерогенну небезпеку являє собою поєднання малорухливого способу життя і надлишкового харчування. 1. Інтоксикація. Вплив алкоголю, нікотину, інтоксикація бактеріального походження та інтоксикація, викликана різними хімічними речовинами (фториди, CO, H2S, свинець, бензол, сполуки ртуті), також є факторами, що сприяють розвитку атеросклерозу. Більшість наведених тут інтоксикацій супроводжувалася не тільки загальними порушеннями жирового обміну, властивими атеросклерозу, але й типовими дистрофічними та інфільтративно-проліферативними змінами в артеріальній стінці.
8. Артеріальна гіпертензія. Підвищений артеріальний тиск набуває значення фактора, що сприяє розвитку атеросклерозу в комбінації з іншими, особливо якщо він перевищує 160/90 мм рт. ст. Так, при однаковому рівні холестеролу захворюваність на інфаркт міокарда при гіпертензії в п'ять разів вища, ніж при нормальному артеріальному тиску. В експерименті на кролях, у їжу яких додавали холестерол, атеросклеротичні зміни розвиваються швидше і досягають більшого ступеня на тлі артеріальної гіпертензії.
9. Гормональні порушення, хвороби обміну речовин. У деяких випадках атеросклероз виникає на тлі попередніх гормональних порушень (цукровий діабет, мікседема, зниження функції статевих залоз) або хвороб обміну речовин (подагра, ожиріння, спадкові форми гіперліпопротеїнемії і гіперхолестеролемії). Про етіологічну роль гормональних розладів у розвитку атеросклерозу свідчать і досліди з експериментального відтворення цих порушень у тварин шляхом впливу на ендокринні залози.
28.10. Які існують концепції патогенезу атеросклерозу?
Відомі нині теорії патогенезу атеросклерозу можна звести до двох, принципово різних концепцій, що відрізняються між собою відповіддю на питання: що первинне, а що вторинне при атеросклерозі, інакше кажучи, що є причиною, а що наслідком - ліпоїдоз внутрішньої оболонки артерій чи дегенеративно-проліферативні зміни останньої.
Відповідно до уявлень R Вірхова і його послідовників, при атеросклерозі спочатку розвиваються дистрофічні зміни внутрішньої оболонки стінки артерій, а відкладення ліпідів і солей кальцію — явище вторинного порядку. Перевагою даної концепції є те, що вона спроможна пояснити розвиток спонтанного і експериментального атеросклерозу як у тих випадках, коли є порушення ліпідного обміну, так і в тих (що особливо важливо), коли їх немає. Першорядну роль автори цієї концепції відводять артеріальній стінці, тобто субстрату, який безпосередньо втягується в патологічний процес.
На противагу цим поглядам ще відтоді, коли М. Анічков і С. Халатов провели перші свої експерименти, успішно розвивається концепція про роль у розвитку атеросклерозу загальних метаболічних порушень в організмі, що супроводжуються гі-перхолестеролемією і гіперліпопротеїнемією. З цих позицій атеросклероз — наслідок первинної дифузної інфільтрації ліпідів, зокрема холестеролу, у незмінену внутрішню оболонку артерій. Подальші зміни в судинній стінці (явища мукоїдного набухання, дистрофічні зміни волокнистих структур і клітинних елементів субендотеліаль-ного шару, продуктивні зміни) розвиваються у зв'язку з відкладенням у ній ліпідів, тобто є вторинними.
28.11. У чому сутність плазмової теорії патогенезу атеросклерозу?
Відповідно до плазмової теорії, основу патогенезу атеросклерозу та інфільтрації судинної стінки зокрема, становлять зміни хімічного складу плазми крові, що виникають унаслідок загальних порушень ліпідного обміну в організмі.
Пріоритет у становленні цієї теорії належить М. М. Ані-чкову та його послідовникам.
Плазмова теорія у своєму розвитку пройшла два етапи. ^
Перший етап — холестероловий. Сутність теорії на цьому етапі її розвитку зводилася до положення: "без холестеро-лу немає атеросклерозу". Вважалося, що причиною виникнення інфільтративних змін артеріальної стінки (ліпоїдозу) є збільшення вмісту холестеролу в плазмі крові — гіперхолес-теролемія.
Після того, як стало відомо, що транспорт ліпідів, у тому числі і холестеролу, здійснюється у складі лшопротеїдів, виявилося, що для розвитку атеросклерозу має значення не стільки гіперхолестеролемія, скільки кількісні і якісні зміни ліпо-~~ протеїдів плазми крові. Настав другий етап розвитку плазмової теорії —ліпопротеїновий. Основою його стало положення: "без атерогенних ліпопротеїдів немає атеросклерозу".
28.12. Які функції виконує в організмі холєстєрол? Що доводить його роль у розвитку атеросклерозу?
Про важливе фізіологічне значення холестеролу свідчать такі факти:
а) щодня з їжею в організм людини надходить 300-500 мг холестеролу;
б) в організмі синтезується (в основному в печінці) ще 700-1000 мг холестеролу щодоби;
в) кожна клітина організму, за невеликим винятком, має власні системи синтезу холестеролу, здатні забезпечувати потреби клітин у цій речовині.
Така висока надійність забезпечення організму холестеролом пояснюється його важливими функціями. Серед них:
1. Мембранна функція. Холєстєрол є важливим компонентом плазматичних мембран усіх клітин. Його наявність у мембранах забезпечує такі їхні властивості:
а) механічну міцність;
б) рідинний стан ліпідів мембрани;
в) проникність мембран для іонів і метаболітів;
г) електроізоляційні властивості;
ґ) активність деяких мембранних ферментів;
д) здатність мембран до злиття.
2. Метаболічна функція. Холєстєрол є попередником цілого ряду сполук, що виконують важливі функції в організмі. Серед цих речовин:
а) жовчні кислоти. На їх утворення використовується 600 мг холестеролу щодоби;
б) стероїдні гормони (глюко- і мінералокортикоїди, чоловічі й жіночі статеві гормони). їхній синтез вимагає близько 40 мг холестеролу щодоби;
в) вітамін Dy Синтезується в шкірі під дією ультрафіолетового випромінювання з 7-дегідрохолестеролу.
Роль холестеролу у виникненні атеросклерозу доводить насамперед "холесте-ролова" модель цього захворювання, запропонована М. Анічковим і С. Халатовим (див. запит. 28.8).
Принципово можливими є такі механізми розвитку гіперхолестеролемії:
1) надлишкове надходження холестеролу в організм у складі їжі;
2) надлишковий синтез холестеролу в самому організмі;
3) порушення виведення холестеролу з організму в складі жовчі;
4) порушення використання холестеролу периферичними клітинами.
28.13. Які зміни ліпопротеїдів плазми крові сприяють розвитку атеросклерозу?
Нині показано, що для виникнення атеросклерозу велике значення мають кількісні і якісні зміни ліпопротеїдів плазми крові. Для характеристики таких змін послуговуються узагальненим терміном "дисліпопротеїнемія атерогенного характеру". Цей стан виявляє себе такими ознаками:
а) збільшенням вмісту в плазмі крові багатих холестеролом і тригліцеридами ліпопротеїдів низької (ЛПНГ) і дуже низької густини (ЛПДНГ);
б) появою в крові не властивих для норми ліпопротеїдів, що одержали назву "модифікованих". До них відносять глікозильовані, ацетоацетильовані ліпопротеїди, ліпопротеїди, зв'язані з продуктами ПОЛ; комплекси ліпопротеїд-антитіло та ін.;
в) зменшенням вмісту в плазмі крові ліпопротеїдів високої густини (ЛПВГ).
ЛПДНГ і "модифіковані" ліпопротеїди одержали назву атерогениих, а ЛПВГ - антиатерогенних.
28.14. Яке значення має рецепторний апарат клітин судинної стінки в розвитку її атеросклеротичних змін?
У 60-ті роки XX ст. лауреати Нобелівської премії Гольдштейн і Браун відкрили рецепторний механізм надходження ліпопротеїдів плазми крові в периферичні клітини. Було показано, що в організмі існує два механізми транспорту ЛПНГ в клітини: рецепторопосередкований (специфічний) і неспецифічний.
Основні відмінності цих механізмів представлено в таблиці.
Рецепторопосередкований механізм | Неспецифічний механізм |
Пов'язаний зі специфічними рецепторами до ЛПНГ | Не пов'язаний зі специфічними рецепторами до ЛПНГ, є різновидом піноцитозу |
Є у всіх клітинах | Є тільки в клітинах макрофагального ряду |
Інтенсивність його регулюється кількістю рецепторів | Інтенсивність його не регулюється |
Мета: задоволення потреби клітин у холестеролі | Мета: очищення крові від надлишку ліпопротеїдів (гомеостатична функція) |
Не є причиною накопичення холестеролу в клітинах | Є причиною накопичення холестеролу в клітинах |
Гольдштейн і Браун показали, що порушення рецепторного апарату клітин можуть бути причиною розвитку спадкового атеросклерозу (рецепторна теорія). Було встановлено, що у хворих зі спадковою гіперліпопротеїнемією Па типу (збільшений вміст ЛПНГ) має місце генетично обумовлений дефект специфічних рецепторів до ЛПНГ—у гетерозигот їх менше, ніж у нормі, а у гомозигот вони взагалі відсутні. Внаслідок цього холестерол плазми не може надходити в периферичні клітини (останні забезпечують ним самі себе завдяки власним системам синтезу), вміст його у крові збільшується. Це призводить до активації неспецифічного механізму транспорту в макрофагах і, можливо, у гладком'язових клітинах судинної стінки. У результаті в зазначених клітинах накопичується велика кількість холестеролу і тригліцеридів, і вони перетворюються у так звані "пінисті" клітини. Переповнені ліпідами клітини гинуть, і холестерол вивільняється в тканину. Там він у вигляді кристалів знову стимулює активність макрофагів, і процес повторюється. Згодом відбувається накопичення холестеролу в інтимі артерій (ліпоїдоз) і розростання сполучної тканини, у результаті чого формуються атеросклеротичні бляшки.
Дата добавления: 2015-09-29; просмотров: 43 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |