Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М. П. ДРАГОМАНОВА

Інститут соціальної роботи та управління

Кафедра соціальної педагогіки

КАЧУР Єлизавети Ігорівни

ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИЙОМНОЇ СІМ'Ї ЯК СОЦІАЛЬНОГО ІНСТИТУТУ

Бакалаврська робота

Київ-2014

Науковий керівник:

Неїжпапа Л.С.,

кандидат наук, доцент

ЗМІСТ

ВСТУП.............................................................................................................. …3

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ПРИЙОМНОЇ СІМ'Ї ЯК СОЦІАЛЬНОГО ІНСТИТУТУ……………………………………………………....5

1.1. Прийомна сім'я як форма влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування................................................................................ …5

1.2. Специфіка влаштування дитини до прийомної сім'ї ………………………...23

Розділ ІІ. Стан поінформованості суспільства громади щодо форм-(?) Влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених Батьківського піклування………………………………………………..

2.1. Аналіз стану обізнаності громади щодо прийомної сім'ї……………………

2.2. Шляхи покращення інформування щодо прийомних сімей…………………

ВИСНОВКИ............................................................................................

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ................................................

ДОДАТКИ...............................................................................................

ВСТУП

На сьогоднішній день в Україні в умовах економічної кризи, політичної і соціальної нестабільності, радикальної соціально - культурної трансформації постає проблема щодо необхідності розвитку нових форм утримання та виховання дітей, які перебувають у особливо складних і дискомфортних умовах. Перш за все це стосується дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

В останні десять років в нашій державі вдвічі збільшилася кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Переважна більшість цих дітей влаштовані в інтернатні заклади. Вихованці інтернатних закладів відрізняються від дітей, які виховуються в сім'ях, станом здоров'я, розвитком інтелекту й особистості в цілому, що підтверджено спеціальними психологічними дослідженнями (І.М. Дубровіна, М.І. Лисіна, А.М.Прихожан).

З метою забезпечення індивідуального підходу до виховання дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківської опіки, формування її особистості в умовах сімейного піклування в Україні створено інститут прийомної сім'ї.

Вивчення створення та функціонування прийомної сім'ї, проблема забезпечення соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, хвилює багатьох як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. В цьому напрямку плідно працюють відомі науковці А.Й. Капська, С.І. Мещерякова, І.В.Пєша, І.М.Трубавіна, Н.М. Комарова та інші. Питання, що стосуються функціонування форм сімейного виховання висвітлені в роботах українських теоретиків та практиків сфери захисту дитинства: Артюшкіної Л., Бевз Г.М., Карпенко О.Г., Волинець Л.С. та інших.

Вивчення проблем влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлення батьківського піклування, довело, що сімейне виховання, безперечно, виступає пріоритетною формою в Україні.

Роль сім'ї для дитини надзвичайно важлива. Батьки дають дітям життя, відповідають за догляд и виховання, беруть на себе фінансову відповідальність, мають юридичні повноваження. Батьки допомагають відчуті взаємне тепло й любов, передаються дітям досвід поколінь, життєві цінності та духовність, виховують дітей, задовольняють щоденні потреби, надаються зразки для наслідування, поступово прищеплюють Соціальні й побутові навички, необхідні у самостійному житті. Усі ці потреби життєво важливі для кожної дитини, якого б віку вона не була. В Україні існує чотири форми сімейного влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлення батьківського піклування. За їх пріоритетністю перелік такий - усиновлення, опіка (піклування), прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу.

Діти говінні зростати в сім'ях рідних батьків, але коли це неможливо, альтернативою біологічній родині може слугувати інша сім'я - прийомна. Зважаючи на актуальність проблеми виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених піклування, визнання доцільності функціонування прийомних сімей, як сімейних форм опіки,ми визначили тему нашого дослідження:

«Характеристика прийомної сім'ї як соціального інституту»

Об’єкт дослідження:

Предмет дослідження: прийомна сім'я як форма влаштування дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування.

Мета дослідження: дослідити процес створення та функціонування прийомної сім'ї та проаналізувати обізнаність громади про прийомні сім'ї.

Завдання:

1. Розкрити аспекти становлення процесу створення прийомної сім ї в Україні.

2.

3. Визначити специфіку влаштування дитини до прийомної сім'ї.

4. Проаналізувати стан готовності молоді…

РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ВИВЧЕННЯ ПРИЙОМНОЇ СІМ'Ї

ЯК СОЦІАЛЬНОГО ІНСТИТУТУ.

1.1. Прийомна сім'я як форма сімейного влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

Кожній дитині потрібно надати можливість повністю реалізувати свій потенціал. Для неї слід забезпечити: максимально можливий рівень фізичного та психічного здоров'я, доступ до отримання якісної освіти, безпечне життя та захист від заподіяння шкоди, позитивні емоційні переживання, відчуття того, що її люблять та цінують, розвиток навичок догляду за собою й вирішення повсякденних проблем, позитивне уявлення про себе саму, формування самоідентичності, розвиток навичок міжособистісного спілкування і впевне­ності у різних ситуаціях суспільної взаємодії.

Тільки сім'я здатна забезпечити задоволення основних потреб дитини, надавати стимули для її подальшого розвитку, створювати стабільну атмосферу. Якщо не існує можливості для дитини жити з рідними батьками, найкраща альтернатива - усиновлення/удочеріння, прийомна сім'я, дитячий будинок сімейного типу [2,с.5].

За даними українських дослідників ще в XI сторіччі київські князі брали під свою опіку людей, які потребували соціальної допомоги, зокрема дітей-сиріт. Пізніше Ярослав Мудрий уклав перший український збірник законів «Руська правда» (1037р.), який містив також і правила стосовно опіки на державному рівні. Вперше в європейській правничій практиці «Руська правда» виявила турботу і про жінку, і про матір. Ставлячи перед собою завдання охорони материнства, право, таким чином, безпосередньо сприяло запобіганню сирітства. Можна сказати, що саме з тих пір почала формуватися державна політика стосовно сирітства. Проте за княжої доби турбота про дітей-сиріт покладалась, насамперед, на князів й церкву. «Богоугодною» справою вважалося подання милостині та годування дітей-сиріт. Установи для сиріт було започатковано за Петра І. Своїм Указом від 4 листопада 1715 року Петро І наказав влаштовувати в Москві та інших великих містах госпіталі для незаконнонароджених дітей [24, с.227-232].

У 1797 році долями дітей-сиріт почала опікуватися дружина Павла І — Марія Федорівна. Немовлят з домів виховання почали віддавати в «государеві» села селянам «доброї поведінки», а за вихованням дітей у сільській місцевості встановили нагляд. Інспекторів, які мали їздити по селах, Марія Федорівна відбирала дуже ретельно. Часто вона особисто зверталася з проханням до селян-вихователів «берегти її діточок», заохочувала їх подарунками та грошовими винагородами. Згодом сімейні форми влаштування дітей стали приватною ініціативою членів царської та шляхетних родин, сімей багатих купців.

Форми сімейного виховання (аналогічні прийомній сім'ї) дітей-сиріт відомі за часів Російської імперії, до складу якої входила тоді частина сучасної України. У період правління Катерини II у Російській імперії однією з форм опіки над сиротами законодавчо було призначено патронат. Допомога надавалась, насамперед, безпритульним дітям, хворим, неповнолітнім правопорушникам. При цьому відповідальність за надання такої допомоги покладалася на сільські та міські громади. Одним з головних завдань патронату було надання дітям можливості для набуття професійних навичок. Така форма опіки нагадує нинішні притулки для дітей.

Водночас існувала ще одна форма опіки — патронаж — передання вихованця притулку в сім'ю «на виховання та догляд». Як правило, під патронажем знаходилися вихованці молодшого віку. Сім'я, яка взяла дитину на виховання, мала певні обов'язки перед притулком та громадою. Зокрема, вона повинна була забезпечити початкову освіту своєму вихованцю, здійснити допрофесійну, а ще краще — професійну підготовку. Ці вимоги не завжди виконувались, адже брали на виховання дітей переважно бідні сім'ї з метою отримання винагороди. Річ у тім, що родині, яка виховувала дитину з притулку, виплачувалась відповідно до закону певна сума грошей, розмір якої залежав від віку дитини. Максимальну суму отримували ті сім'ї, які брали маленьку дитину.

Поступово, коли дитина дорослішала (12— 14 років), виплати скорочувались або припинялись зовсім. У ролі контролера (як ми зараз сказали супервізора) виступали лікарі або інший медичний персонал, до функції якого входив медичний нагляд за виконанням вихователями своїх "обов'язків. За дотриманням інших норм, зокрема правових, ніхто не слідкував, тому прийомних дітей часто використовували як робочу силу.

Ще одним прикладом може слугувати такий факт: в українській мові відоме словосполучення «піти у прийми» (стати прийомним членом сім'ї). Людина, найчастіше — підліток, ішла на заробітки до заможнішої сім'ї. Однак, на відміну від батраків або найманих робітників, до такої людини ставилися як до члена сім'ї: він їв разом з іншими членами сім'ї, жив з ними в одній оселі. Іноді такий «прийомний член сім'ї» не отримував будь-якої заробітної плати, а працював лише за житло та їжу.

За часів Радянського Союзу прийомна родина розглядалася як форма опіки дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування. Тоді роль патронату і патронажу було зведено до мінімуму. Пріоритетними стали колективні форми виховання дітей. Основним принципом такої виховної концепції стала наявність розгалуженої мережі інтернатних закладів, які фінансувалися державою. Кількість дітей в одному такому закладі тоді сягала до 400 осіб. Дитячі колективи шкіл-інтернатів формувалися за віковою ознакою. Виховання дітей в умовах «закритого» інтернатного закладу й донині є найпоширенішою формою виховання дітей-сиріт у нашій країні. Відродження сімейних форм виховання в Україні почалося лише у 90-х роках XX століття [24, с. 227-232]

Динамічний розвиток прийомних сімей в Україні - складний, поступовий процес, який потребує відповідного науково - методичного забезпечення. З одного боку, необхідне подальше вдосконалення технології створення прийомних сімей: від процесу пошуку потенційних прийомних батьків до прийняття рішення про передачу дитини на виховання. З другого боку, прийомним батькам часто потрібна допомога у їхній роботі. Часто виникає необхідність визначати пріоритети, щоб краще задовольнити потреби дітей на усіх стадіях їх розвитку. Крім того, діти мають різні потреби, які змінюються з часом. Це вимагає організації соціального супроводу прийомних сімей соціальними службами на засадах міжвідомчої взаємодій*місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування. Вивчення даної системи знаходиться на перехресті різних галузей знань і є важливим механізмом у забезпеченні гармонійного розвитку дитини,цим питанням займаються такі вітчизняні науковці, як Бевз Г. М., Безпалько О. В., Балакірєва О.М., Пєша І. В., Капська А.Й., Комарова Н. М., Волинець Л. С, Міхеєва О. Ю., Петрочко Ж.В. та інші.

Створення прийомних сімей в Україні як сімейної форми влаштування дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, розпочато ще у 1998 р. у рамках експерименту. На законодавчому рівні можливість експерименту була визначена постановою Кабінету Міністрів України "Про проведення експерименту з утворення прийомних сімей у Запорізькій області та затвердження положення про прийомну сім'ю" № 241 від 2 березня 1998 р.

Інститут прийомної сім'ї як форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в Україні набув законодавчого закріплення у Законі України "Про охорону дитинства" (№ 2402-Ш від 26 квітня 2002 р. №564)[15].

Відповідно до Закону України "Про охорону дитинства" "прийомна сім'я" - це сім'я, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1-го до 4-х дітей на виховання та спільне проживання". Функціонування прийомних сімей регулюється Положенням про прийомну сім'ю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України (2002р.) [15].

Згідно із Законом України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», до прийомної сім'ї влаштовуються діти з державних закладів для дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, а саме: з дитячих будинків, будинків дитини, шкіл-інтернатів для дітей-сиріт, лікарень, притулків для неповнолітніх [16].

Метою створення прийомних сімей є забезпечення належних умов для виховання в сімейному оточенні дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Прийомні діти влаштовуються в сім'ю до досягнення вісімнадцятирічного віку або до закінчення навчання у професійно-технічних чи вищих навчальних закладах, але не пізніше досягнення ними 23-річного віку.

Створення прийомних сімей дозволяє вирішувати питання тимчасового влаштування долі дитини, батьки якої за певних обставин (хвороба, засудження, тощо) певний проміжок часу не можуть займатися вихованням. У такому випадку дитина влаштовується у прийомну сім'ю на той проміжок часу, поки родина не справиться з проблемами, які не дозволяють біологічним батькам займатися дитиною, забезпечувати необхідний рівень життя й розвитку.

Діти, уражені ВІЛ-інфекцією, можуть влаштовуватися на виховання і спільне проживання у прийомні сім'ї за наявності відповідних висновків органів опіки та піклування і закладів охорони здоров'я, їх загальна кількість не повинна перевищувати трьох осіб. Влаштування в родини дітей з таким діагнозом потребує проходження прийомними батьками та спеціалістами, які здійснюють соціальний супровід, відповідної підготовки[3, с. ЗЗ].

Обмежує розміщення дітей у прийомній сім'ї вимога оформлення її соціального статусу — без документів, що засвідчують соціальний статус дитини, неможливе оформлення на неї соціальної допомоги, передбаченої на вихованців прийомної сім'ї.

Інформацію про дітей, які потребують термінового влаштування, містить банк даних про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, формування якого покладається на служби у справах неповнолітніх. У випадку влаштування до прийомної сім'ї збір інформації про дітей та налагодження співпраці з працівниками закладів, у яких вони перебувають, мають проводити спеціалісти служб у справах неповнолітніх [22,с.46].

Виявлення дітей-кандидатів у прийомну сім'ю є одним з напрямків роботи соціальної служби, що займається питаннями підготовки до створення прийомних сімей та їх соціального супроводу. Діти позбавлені батьківського піклування можуть перебувати:

- у лікарнях;

- будинках дитини;

- притулках;

- інтернатних закладах та дитячих будинках для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

- дитячих будинках змішаного типу;

- власних біологічних сім'ях, умови виховання в яких не сприяють повноцінному розвитку дитини (асоціальні сім'ї);

- на вулиці (діти вулиці) [7, с. 44].

Особливістю прийомної сім'ї як альтернативної форми сімейного влаштування дітей, які залишилися без батьківського піклування, є те, що:

• дитина, яка виховується в прийомній сім'ї, не позбавляється статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, за нею залишаються всі пільги, передбачені законодавством для таких категорій дітей;

• кандидати в прийомні батьки обов'язково проходять курс підготовки, розрахований на осмислення батьками проблем, пов'язаних із приходом у сім'ю нового вихованця, опанування соціального статусу – вихователя прийомної дитини;

• прийомні батьки у вирішенні проблем прийомної дитини співпрацюють із соціальним працівником, який здійснює соціальний супровід прийомної сім'ї. Соціальний працівник виступає посередником між прийомною сім'єю і державними структурами, які опікуються проблемами дітей;

• утримання прийомної дитини в сім'ї фінансується державою, одному з прийомних батьків виплачується грошове забезпечення;

• сім'я отримує статус "прийомної" на підставі рішення місцевого органу виконавчої влади, між прийомними батьками й органом, який приймає рішення про створення прийомної сім'ї, укладається. договір про влаштування дітей до прийомної сім'ї на виховання та спільне проживання, який визначає права й обов’язки обох сторін;

• між батьками і прийомними дітьми сімейних правовідносин не виникає;

• суми коштів, що належать прийомним дітям, переходять у розпорядження прийомних батьків і витрачаються ними на утримання прийомних дітей;

• прийомні батьки влаштовують дитину на власну житлову площу, ніяких пільг щодо поліпшення житлових умов при оформленні прийомної сім'ї законодавством не передбачено. Однією з умов улаштування прийомної дитини є можливість виділити їй індивідуальне місце проживання в прийомній родині;

• прийомні діти мають право підтримувати контакти з біологічними
батьками й іншими родичами в тому разі, якщо таке спілкування не
суперечить інтересам дитини і не заборонене рішенням суду. Форми
таких стосунків визначаються органами опіки і піклування спільно зі
спеціалістом центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, який
здійснює соціальний супровід сім'ї, на підставі аналізу існуючих взаємин
і причин через які дитина втратила батьківську опіку;

• прийомними батьками можуть бути як особи, які перебувають у шлюбі, так і одинокі особи. До внесення змін у Положення про прийомну сім'ю (2006 р.) дозвіл на влаштування прийомних дітей мали тільки подружні пари;

• відповідно до Положення про прийомну сім'ю прийомні батьки є законними представниками прийомних дітей на підприємствах, в установах та організаціях без спеціальних на те повноважень, несуть персональну відповідальність за життя, здоров'я, фізичний і психічний розвиток прийомних дітей. Щодо сімей, які виховують ВІЛ-інфковану дитину-сироту, то обов'язком прийомних батьків є дотримання принципу конфіденційності інформації щодо діагнозу дитини [ 32,с.104 ].

Також до особливостей та умов створення прийомної сім'ї можна віднести той факт, що на відміну від усиновлення та оформлення опіки (піклування) кандидати на створення прийомної сім'ї в обов'язковому порядку мають пройти курс підготовки, спрямований на формування усвідомленого ставлення батьків до соціальної ролі вихователів дитини-сироти.

Організація і проведення навчання покладається на центри соціальних служб для сім'ї дітей та молоді, які залучають до цього психологів, педагогів, медиків, соціальних працівників.

Окрім попередньої підготовки потенційних кандидатів на створення прийомних сімей, передбачено проведення періодичних навчань для батьків, які вже виховують прийомних дітей, з метою підвищення їхнього виховного потенціалу. Програми навчання прийомних батьків затверджуються наказом Міністерства України у справах сім'ї, дітей та молоді. Навчання проводиться у вигляді лекцій, тренінгових занять, семінарів. Найефективнішою формою підготовки потенційних кандидатів, зважаючи на міжнародний досвід, є проведення навчання у формі тренінгових занять.

Курс тренінгового навчання сприяє остаточному прийняттю рішення про створення прийомної сім'ї. Учасників, які пройшли весь цикл підготовки і узгодили свої бажання взяти на виховання чужих дітей з своїми реальними можливостями, можна вважати достатньо підготовленими для реалізації цієї роботи [26,с.34].

Рішення про надання рекомендації кандидатам у прийомні батьки на створення прийомної сім'ї приймається колегіальним способом. Підготовлені соціальним працівником матеріали оцінки спочатку розглядаються на засіданні комісії фахівців, а потім подаються на схвалення та затвердження до адміністрації (виконкому).

Як показують наукові дослідження та практика функціонування прийомних сімей, оцінку спроможності сім'ї кандидатів щодо виконання ними функцій прийомного батьківства можна здійснити за такими групами показників.

Матеріальні:

• Житлово-побутові умови та матеріальне забезпечення (характеристика житлово-побутових умов, гарантія забезпечення прийомній дитині особистого простору для життя - ліжко, шафа, стіл, місце для ігор; наявність доходу протягом значного періоду часу, враховуються не лише прямі доходи професійної діяльності батьків, а й наявність підсобного господарства, земельної ділянки тощо).

• Ресурси мікрорайону, у якому проживає сім'я (територіальна доступність послуг, наявність культурно-освітніх закладів, поліклініки, місць для відпочинку тощо).

Соціальні:

• Соціальна адаптація та інтеграція родини (наявність відповідного житла, наявність роботи в усіх членів родини, соціальні контакти, рівень матеріального забезпечення, ступінь інтеграції чи ізоляції родини, наявність кола спілкування у членів сім'ї та соціальної мережі підтримки контактів, важливість приналежності до неї).

• Історія родини та її функціонування (включає стиль спілкування в сім'ї, наскільки соціально адаптованою є родина, які інтереси у її членів, як вони проводять вільний час, досвід батьків у вихованні власних дітей, якщо шлюб батьків є повторним, то важливо з'ясувати причини розірвання попереднього, релігійні переконання, мотивація членів родини щодо рішення взяти на виховання чужу дитину).

• Родичі (наявність або відсутність членів розширеної родини, ставлення усіх членів родини до рішення взяти у сім'ю вихованця).

• Умови супроводу. Ставлення прийомних батьків до процесу створення та супроводу прийомних сімей та прийомних дітей, розуміння його необхідності, готовності прийомних батьків до співпраці [2, с. 23].

За результатами спеціалісти готують рекомендацію щодо включення сім'ї у банк даних про потенційних усиновителів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів.

Враховуючи особливості розвитку дітей, уражених ВІЛ-інфекцією, специфічні вимоги щодо догляду, для. прийомних батьків один раз на рік передбачено проведення навчання з догляду за такими дітьми, що проводиться відділами у справах сім'ї, дітей та молоді разом зі спеціалістами охорони здоров'я. Програма проведення навчання затверджується Міністерством України у справах сім'ї, молоді та спорту разом з Міністерством охорони здоров'я. Ще одним пунктом Положення про прийомну сім'ю, що стосується прийомних батьків, які виховують дітей, уражених ВІЛ-інфекціею, є обов'язкове щорічне медичне обстеження, що проводиться лікувально-профілактичними закладами. За бажанням батьків може здійснюватися обстеження на ВІЛ-інфекцію [3, с. 31].

Окрім проходження спеціальної підготовки, до кандидатів на створення прийомної сім'ї висуваються вимоги щодо достатнього матеріального забезпечення. Середньомісячний сукупний дохід на кожного члена сім'ї кандидатів, обчислений за останні шість календарних місяців, що передували місяцю звернення із заявою про утворення прийомної сім'ї, не може бути меншим ніж рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум), встановленого законодавством.

Також необхідною умовою створення умов розвитку та виховання прийомної дитини в сім'ї є згода всіх її членів на влаштування нового вихованця. При оформленні прийомної сім'ї така згода всіх повнолітніх членів родини, які проживають разом, є необхідною. У свою чергу прийомні батьки мають враховувати згоду не лише дорослих членів родини, а й рідних дітей, які не досягни повноліття [1,с.21].

Ще однією вимогою щодо кандидатів, введеною до Положення про прийомну сім'ю у 2006 р. є обмеження за віком. Прийомними батьками можуть бути особи працездатного віку, що пояснюється у першу чергу захистом інтересів прийомної дитини — окрім бажання дорослих слід враховувати й те, що дитина не повинна ще раз переживати втрату близьких людей.

Окрім визначених вимог щодо кандидатів на створення прийомної сім'ї законодавчо визначено обмеження, що стосуються психічного та фізичного здоров'я батьків, виконання ними своїх обов'язків стосовно дітей. Прийомними батьками не можуть бути особи, які:

• які не перебувають у шлюбі;

• не пройшли курс підготовки кандидатів у прийомні батьки; •

• визнані в установленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними;

• позбавлені батьківських прав;

• колишні опікуни (піклувальники, усиновителі), позбавлені відповідних прав за неналежне виконання покладених на них обов'язків;

• за станом здоров'я не здатні виконувати обов'язки по вихованню дітей (інваліди І і II групи; особи, які мають глибокі органічні ураження нервової системи; алкогольну та наркотичну залежності; хворі на СШД, відкриту форму туберкульозу, психотичні розлади, в яких офіційно зареєстровані асоціальні прояви; нахили до насильства);

• з якими на спільній житловій площі проживають члени сім'ї, які мають глибокі органічні ураження нервової системи, хворі на СНІД, відкриту форму туберкульозу, психічні розлади, в яких офіційно зареєстровані асоціальні прояви, нахили до насильства;

• із середньомісячним сукупним доходом на кожного члена сім'ї (обчисленим за останні шість календарних місяців, що передували місяцю подання заяви про створення прийомної сім'ї), не меншим, ніж рівень прожиткового мінімуму (гарантованого мінімуму), встановлений законодавством [2,с.28].

Підвищені вимоги стосуються не лише батьків, а й їхнього соціального оточення. Не можуть бути прийомними батьками особи, з якими на спільній житловій площі проживають члени сім'ї, які мають глибокі органічні ураження нервової системи, хворі на СНІД (крім сімей, які беруть на виховання дітей, уражених ВІЛ-інфекцією), відкриту форму туберкульозу, психопатичні розлади, у яких офіційно зареєстровані асоціальні прояви, нахили до насильства.

Відповідальність за створення і функціонування прийомних сімей покладається на райдержадміністрацію або виконавчий комітет міськради. Безпосередня робота з кандидатами на створення прийомної сім'ї та діючими прийомними сім'ями з 2006 р. покладається на місцеві служби у справах неповнолітніх і центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

Кандидатури прийомних батьків та дітей, які передаються на виховання у сім'ю, розглядаються на засіданні опікунської ради. Витяг з протоколу засідання опікунської ради входить до пакета документів, які готуються при юридичному оформленні прийомної сім'ї [22, с.54].

Між батьками й місцевим органом виконавчої влади укладається договір про влаштування дітей на виховання та спільне проживання до прийомної сім'ї. Договір визначає права й обов'язки кожної з сторін, містить вимоги до умов виховання та утримання дітей у родині.

Юридичний статус прийомної сім'ї отримує на підставі рішення райдержадміністрації або міськвиконкому. Підписання договору є підставою для початку фінансування сім'ї. Юридичне оформлення прийомної сім'ї здійснюється у два кроки:

1. Надання сім'ї статусу прийомної.

2. Передача прийомній сім'ї дитини, яка потребує державного влаштування.

На етапі схвалення кандидатів у прийомні батьки проводитеся юридичне оформлення прийомної сім'ї. Прийомна сім'я створюється рішенням районної, районної у м. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчим комітетом міської ради (міст республіканського, Автономної Республіки Крим і міст обласного значення) на підставі заяви подружжя, яке виявило бажання утворити прийомну сім'ю (згідно п. 5 Положення про прийомну сім'ю).[2, с.43]

Розпорядження адміністрації може бути:

1. Про надання сім'ї статусу прийомної.

2. Про надання статусу прийомної сім'ї та передачу на виховання та спільне проживання конкретної дитини у разі, коли завершений етап взаємодобору.

Кандидати у прийомні батьки отримують статус "прийомних" після розгляду їх кандидатур на опікунській раді та прийняття розпорядження районної адміністрації про надання статусу. Одночасно з наданням прийомній сім'ї юридичного статусу може прийматися рішення про передачу у прийомну сім'ю дитини на виховання та спільне проживання.

На підставі розпорядження голови райдержадміністрації (міськвиконкому) про надання сім'ї статусу прийомної та передачу дитини на виховання і спільне проживання складається і підписується угода про передачу у прийомну сім'ю дитини (дітей) на виховання та спільне проживання [2, с.47].

Після підписання угоди розпочинається фінансове утримання прийомної дитини у сім'ї.

Припинення дії договору передбачено в таких випадках:

• у разі виникнення в прийомній сім'ї несприятливих умов для виховання дітей та спільного проживання: важка хвороба прийомних батьків, зміна іх сімейного стану, відсутність взаєморозуміння батьків з дітьми, конфліктні стосунки дітей;

• невиконання прийомними батьками обов'язків щодо належного виховання, розвитку й утримання дітей;

• порушення схеми антиретровірусної терапії дитини;

• повернення дітей рідним батькам (опікуну, піклувальнику, усиновителю);

• досягнення дитиною повноліття;

• досягнення батьками пенсійного віку;

• за згодою сторін.

У разі припинення дії договору сім'я позбавляється статусу прийомної, а подальше влаштування прийомних дітей визначається органом опіки та піклування. У випадку, якщо припиняється дія договору на виховання дитини, ураженої ВІЛ-інфекцією, подальше її влаштування визначається органом опіки та піклування на підставі висновку закладу охорони здоров'я. Суттєвим доповненням до Положення є визначення, що при вирішенні питання подальшого влаштування дитини, яка виховувалася у прийомній сім'ї, орган опіки та піклування має вжити заходів, що унеможливлять повернення дитини до закладу інтернатного типу [10, с.7].

Однією з особливостей функціонування прийомної сім'ї є матеріальна підтримка з боку держави До 2006 р. мова йшла лише про виплати на прийомну дитину з місцевих бюджетів, що розраховувалися відповідно до матеріального забезпечення вихованців інтернатних закладів. Матеріальна винагорода прийомним батькам не передбачалася, а один із батьків-вихователів отримував грошову винагороду, що розраховувалася відповідно до посадових окладів працівників інтернатних закладів[3, с.49].

З 2006 р. бере початок формування принципово нового механізму фінансування, що базується на принципі "гроші ходять за дитиною" — передбачається впровадження фінансування не інститутів виховання, а дитини, позбавленої батьківського піклування, незалежно від того, у якому закладі або родині вона виховується. Цей механізм з 2006 року впроваджується у розрахунках фінансування прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу. У подальшому за таким принципом має бути налаштовано забезпечення інтернатах закладів, що є однією із складових реформування державної системи влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

На прийомних дітей та дітей-вихованців дитячих будинків сімейного типу щомісячно виділяється державна соціальна допомога, що становить два прожиткових мінімуми для дітей відповідного віку. Якщо на дитину виплачується пенсія, аліменти, стипендія, державна допомога, то розмір соціальної допомоги визначається ж різниця між двома прожитковими мінімумами і загальними виплатами на дитину [3, с. 48].

Специфічною відмінністю прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу від усиновлення й опіки (піклування) є державна соціальна підтримка таких сімей, що реалізується у формі соціального супроводу.

Соціальний супровід - це діяльність спеціаліста (або групи спеціалістів), спрямована на створення необхідних соціально-психологічних умов розвитку прийомних дітей і дітей-вихованців у прийомних сім'ях та дитячих будинках, сімейного типу. Основний принцип роботи — індивідуальний підхід до кожної дитини, кожної сім'ї з урахуванням особливостей і специфічних потреб.

Процес надання підтримки прийомним сім'ям здійснюється шляхом соціального супроводу, учасниками якого є:

- представники органів державної влади;

- соціальні працівники;

- прийомні батьки та їхні діти;

- прийомні діти;

- біологічні батьки прийомних дітей, родичі;

- залучені спеціалісти;

- супервізор.

Учасники процесу супроводу мають усвідомлювати, що ефективність підтримки прийомних сімей залежить від їхньої узгодженої взаємодії. На даний час організацію та здійснення соціального супроводу сімейних форм опіки покладено на Центри соціальних служб для молоді [2, с.36].

Важливими організаційними заходами з підтримки прийомних сімей та прийомних дітей є:

- аналіз дотримання державних гарантій прийомним сім'ям та забезпечення прав прийомних дітей;

- щорічний огляд функціонування сім'ї та розвитку прийомної дитини;

- організація заходів щодо надання благодійної допомоги прийомним сім'ям;

- сприяння розвитку груп взаємодопомоги прийомних батьків (групи зустрічей),

- організація навчання членів прийомних сімей (наприклад, проведення літньої школи для прийомних сімей).

Держава в особі представників відповідних відділів державної адміністрації гарантує надання таких видів матеріальної підтримки прийомним батькам та забезпечення прав прийомних дітей:

- вчасних виплат на утримання дітей в прийомних сім'ях;

- дотримання та забезпечення особистісних й матеріальних прав прийомних дітей (оздоровлення, безкоштовний проїзний квиток, забезпечення житлом, тощо);

- організації супроводу прийомних сімей тощо.

Соціальний супровід прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу здійснюється спеціалістами центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді й передбачає надання комплексу правових, психологічних, соціально-педагогічних, соціально-економічних, соціально-медичних та інформаційних послуг, спрямованих на створення належних умов функціонування дитячого будинку сімейного типу [20, с.33].

Центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді здійснюють соціальний супровід прийомних сімей і дитячих будинків сімейного типу від моменту їх утворення. Така форма соціальної роботи виступає, з одного боку, як контроль за умовами виховання й утримання, з другого боку — як система дієвої допомоги у вирішенні життєвих проблем сімей, які виховують дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування [21, с.12].

Соціальний супровід прийомних сімей - вид соціальної роботи, система комплексних заходів для підтримки сприятливих соціально-економічних та психологічних умов функціонування сім'ї, збереження її здатності до виховання прийомних дітей.

Основними завданнями соціального супроводу прийомних сімей є:

- підтримка здорового соціально-психологічного клімату сім'ї;

- навчання та посилення виховного потенціалу прийомних батьків;

- контроль за отриманням батьками державних виплат на утримання дитини;

- формування партнерських стосунків між учасниками соціального супроводу;

- залучення різних видів додаткової допомоги за потребою; захист прав та інтересів прийомних сімей;

- підготовка щорічного звіту про ефективність функціонування прийомної сім'ї. Соціальний супровід прийомних сімей ґрунтується на принципі співпраці між учасниками процесу для виконання головного завдання - соціальної реабілітації та соціалізації прийомних дітей.

Формами роботи соціального працівника із супроводу прийомної сім'ї є:

- відвідування прийомної сім'ї;

- підтримка телефонних контактів;

- організація груп взаємопідтримки, спеціальні індивідуальні освітні програми тощо;

- представництво інтересів прийомних сімей;

- посередництво при вирішенні суперечностей;

- організація надання матеріальної та інших видів допомоги за потребою;

- щорічний аналіз ефективності функціонування прийомних сімей[20,с.34].

Соціальний працівник та прийомні батьки є партнерами у наданні опіки дитини у прийомній сім'ї. Соціальний працівник є з'єднуючою ланкою між державою та прийомними батьками і саме його кваліфікаційна підготовка та робота забезпечують компетентне вирішення і узгодження усіх поточних питань супроводу прийомної сім'ї.

Положеннями про дитячий будинок сімейного типу та про прийомну сім'ю передбачено контроль за умовами проживання вихованців і прийомних дітей. Функції контролю покладено на органи опіки й піклування та служби у справах неповнолітніх[40, с.56].

Механізм здійснення контролю передбачає підготовку службою у справах неповнолітніх щорічного звіту про стан виховання, утримання й розвитку дитини в дитячому будинку сімейного типу або в прийомній сім'ї. Звіт готується на підставі інформації, що надається соціальним працівником, який здійснює соціальний супровід, вихователем дитячого садка або класним керівником школи, де навчається дитина, дільничним лікарем-педіатром, дільничним інспектором місцевого відділу міліції. Прийомні батьки та батьки-вихователі обов'язково ознайомлюються зі складеним звітом, що затверджується начальником служби у справах неповнолітніх [35, с.55].

Державна опіка дітей у прийомних сім'ях потребує здійснення контролю з боку державних органів влади. Функції створення, підтримки та контролю належного рівня державної опіки у прийомних сім'ях делеговані відділам державних адміністрацій у справах сім'ї та молоді. Функція контролю реалізується через такий вид соціальної роботи як нагляд за функціонуванням прийомної сім'ї та надання заміщувальної опіки прийомній дитині.

Нагляд є важливим елементом моніторингу прийомної сім'ї і здійснюється у процесі планових візитів соціальних працівників. Слід зазначити, що проведення нагляду не повинно збільшувати кількість візитів у прийомну сім'ю і таким чином спричиняти додаткове навантаження на прийомну родину. Число запланованих на рік зустрічей має бути сталим, проте одні візити мають здійснюватися з метою соціального супроводу, інші — нагляду [44,с.31].

Нагляд за функціонуванням прийомної сім'ї має гарантувати, що прийомні діти виховуються у нормальних умовах і їм нічого не загрожує. Крім того, нагляд - це право і джерело підтримки для прийомних батьків, а не додаткові проблеми. Знання про здібності, сильні та слабкі сторони прийомних батьків уможливлюють надання належної підтримки, особливо при складних обставинах. Регулярні цілеспрямовані зустрічі допомагають розвивати робочі відносини, гарантують, що соціальний працівник може запропонувати не­обхідну підтримку.

Органи опіки та піклування несуть відповідальність за узгодженість і своєчасність проведення нагляду та прийняття відповідних рішень за його результатами.

Основними завданнями нагляду за прийомною сім'єю та розвитком дитини є:

- спостереження за виконанням прийомними батьками плану соціального супроводу прийомної дитини та дотримання ними умов угоди;

- щорічна оцінка розвитку прийомної дитини;

- щорічна оцінка ефективності функціонування прийомної сім'ї;

- аналіз сімейного клімату та виконання прийомними батьками функцій опіки.

Результати процесу нагляду оформлюються у вигляді звіту і виносяться на розгляд комісії фахівців та опікунської ради [42, с.56].

1.2. Специфіка влаштування дитини в прийомну сім'ю.

Перебування дітей у складних умовах, нехтування їхніми потребами протягом тривалого часу створює загрозу для їх розвитку й адаптації у прийомних сім'ях. Досвід проживання дітей у важких життєвих умовах зовнішньо може не проявлятися, проте слід пам'ятати про його можливі негативні наслідки [45, с.32].

Для кожної дитини, яка влаштовується у прийомну сім'ю, існують чинники ризику, що ускладнюють її адаптацію до нових умов життя. Умовно їх можна поділити на дві групи:

• І група - чинники, що пов'язані з біологічною сім'єю прийомної дитини та умовами її попереднього проживання;

• II група - чинники, пов'язані з особливостями психічного розвитку самої дитини, отриманими внаслідок втрати опіки з боку біологічних батьків.

Щоб встановити, наскільки обтяжливим є анамнез розвитку дитини в кількісних показниках, кожному патологічному чиннику встановлюються відповідні оцінки в балах.

Чинники ризику, що ускладнюють адаптацію дитини до умов

життя у прийомній сім і

Чинники
Пов'язані з біологічною сім'єю прийомної дитини	Пов’язані з психічним розвитком самої дитини
Відсутність будь-якої інформації про історію життя дитини	Досвід депривації
Смерть одного (обох) батьків.	Проблеми особистісного розвитку (поведінкові та невротичні розлади тощо)
Втрата дитиною матері у віці до 18 місяців	Відставання дитини у фізичному розвитку
Юридична відсутність батька (у свідоцтві про народження батько записаний зі слів матері або іншої особи)	Відставання дитини у психічному розвитку
Розлучення батьків	Пережите насилля (фізичне, сексуальне, психічне/емоційне, занедбання)
Перебування дитини без сімейного оточення більше 2-х років	Прихильність
Часта зміна опікунів/піклувальників	Стан здоров’я
Асоціальні явища тривалого характеру (алкогольна та наркотична залежність біологічних батьків; аморальний спосіб життя, розпуста, сімейні сварки, бійки тощо)

Кількість балів по першій та другій групі чинників, як правило, не збігається. Це свідчить, що одні і ті самі об'єктивні чинники мають різний патологічний вплив на дітей і тим самим потребують різних корекційних впливів.

Якісна оцінка чинників ризику дитини проводиться в порівнянні із діагностичними критеріями психічних розладів. Наведена таблиця чинників ризику дитини допомагає соціальному працівникові об'єктивно провести діагностику стресогенних та травмуючих чинників, яких зазнала прийомна дитина внаслідок втрати батьківського піклування[2, с.48].

Опираючись на встановлені ризики дитини, соціальний працівник визначає ресурси, якими повинні володіти прийомні батьки. Ресурси прийомної сім'ї - це запаси, засоби, можливості, які будуть задіяні з приходом до неї прийомної дитини. Це означає, що прийомна сім'я повинна мати такі характеристики, які б уможливлювали позитивне вирішення питань щодо кожного встановленого ризику дитини. Ресурс прийомної сім'ї поділяється на три основні складові:

матеріальний, соціальний, психологічний [1,с.23].

Ресурси:

Ресурси	Внутрішні	Зовнішні
Матеріальні	Фінансові доходи. Квартирні умови Наявність транспорту. Наявність дачі, телевізора, комп'ютера тощо	Джерела можливої допомоги: родичі та друзі органи влади закордонні знайомі -спонсори
Соціальні	Статус сім'ї Соціальна інтеграція сім'ї Відкритість/закритість сімї Адаптаційні характеристики сім'ї Мобільність сім'ї (здатність до гнучкого реагування на об'єктивні труднощі та сімейні ускладнення) Способи проведення дозвілля	Служба сімейних форм опіки Громадські організації Релігійні громади Місце роботи прийомних батьків Державні органи Освітні заклади Клуби,гуртки Наявність та доступність інформаційних джерел
Психологічні	Особистісні характеристики прийомних батьків: реалістичність надійність чесність відповідальність гнучкість відкритість емпатійність. Комплекс притаманних батькам методів впливу (співвіднесення покарання та заохочення, стиль спілкування, способи вирішення конфліктів)	Кваліфікаційні та особистісні характеристики соціальних працівників, психологів, юристів, залучених спеціалістів, які співпрацюють із прийомним дітьми та сім'ями. Особистісні характеристики родичів, знайомих, друзів

Матеріальна складова забезпечує відповідний економічний та матеріальний стан сім'ї, соціальна - вказує на характеристики її соціальної інтеграції. Психологічна включає знання про розвиток даної категорії дітей, навички та уміння взаємодії з ними, емоційне прийняття та розуміння особливих станів таких дітей, навички виходу із важких емоційних переживань тощо. Тож, якщо прийомні батьки мали досвід подібних переживань і знайшли конструктивне їх вирішення, тоді можна передбачити, що вони з більшою готовністю зможуть допомогти прийомній дитини знайти вихід із травмуючої ситуації. Встановлені чинники ризику розвитку дитини вказують на необхідні якісні та кількісні характеристики "ресурсу" родини, яка вирішила взяти прийомну дитину. Після того, як соціальний працівник визначив основні характеристики "ідеальних" прийомних батьків для конкретної дитини, він порівнює їх із оцінкою реальних прийомних батьків. Взаємодобір є процесом пошуку найкращого варіанту влаштування дитини до прийомної сім'ї. Соціальному працівникові потрібно знати, що процес здійснення взаємодобору прийомних батьків та прийомної дитини потребує від нього професійних знань, кваліфікаційних умінь і навичок.

Для найкращого забезпечення функціонування прийомної сім'ї соціальний працівник із супроводу має ще раз переглянути оцінку сім'ї на предмет наявності у неї додаткових засобів, спроможних забезпечити її стійкість у непередбачених ситуаціях. Такі характеристики сім'ї називаються резервними. Це означає додаткові ресурси прийомної сім'ї, які не будуть безпосередньо задіяні при створенні прийомної сім'ї, проте вони можуть сприяти підтримці здорового функціонування сім'ї та відновленню її виховного потенціалу. Резерви прийомної сім'ї потрібно визначати та враховувати для забезпечення стабільності життєдіяльності прийомної сім'ї та надання опіки дитині. Відсутність резерву у сім'ї може призвести до її швидкого виснаження і до невиконання покладених на неї завдань [4, с.57].

Після встановлення ресурсу сім'ї для влаштування до неї конкретної дитини, соціальному працівнику треба визначити її резерв. Це дасть змогу йому оцінити баланс та резерв сім'ї, із врахуванням чинників ризику розвитку та адаптації дитини, для подолання труднощів, які можуть виникнути в сім'ї з приходом нового члена.

Всі питання взаємодобору важливо відкрито обговорювати із подружжям та старшими дітьми [6, с. 101].

У процесі взаємодобору прийомні батьки мають також отримати максимальний обсяг інформації про дитину:

- вік дитини;

- стать;

- національність;

- релігійні погляди;

- історія життя;,

- стан здоров'я;

- рівень розвитку;

- причина бездоглядності;

- інформація про біологічних батьків та родичів, їхній соціальний статус;

- інформація про житло і майно, що належить дитині;

- характер дитини;

- шкідливі звички;

- коло інтересів, духовні потреби.

Враховуючи цю інформацію, батьки приймають остаточне рішення про влаштування конкретної дитини у свою сім'ю. Під час проведення бесіди з кандидатами в прийомні батьки, соціальним працівником на основі побажань батьків і оцінки їхньої спроможності, визначається попередня спеціалізація майбутньої прийомної сім'ї [9, с.49].

Відповідно до міжнародної практики класифікувати прийомні сім'ї можна за такими ознаками:

- вік прийомної дитини;

- термін перебування дитини в прийомній сім'ї;

- кількість прийомних дітей;

- складність випадку.

За ознакою вік дитини прийомні сім'ї спеціалізуються на вихованні дітей:

- раннього віку (до 3-х років);

- дошкільного віку (від 3 до 7 років);

- молодшого шкільного віку (від 7 до 12 років);

- старшого шкільного віку (від 11 до 18 років) [ 24,с.84].

За ознакою термін перебування дитини в сім'ї можна виділити:

- прийомні сім'ї "невідкладного влаштування'' (дитина влаштовується у прийомну сім'ю негайно за наявності надзвичайних обставин. Наприклад,у випадку небезпеки для її життя і здоров'я, насилля в сім'ї тощо);

- прийомна сім'я тимчасового влаштування (дитина влаштовується на певний термін. Наприклад, дитина з особливими потребами розміщується у прийомну сім'ю на період відпустки батьків або у випадку важкої хвороби батьків, опікунів чи піклувальників до повернення їх працездатності);

- довготривалого перебування (дитина влаштовується у прийомну сім'ю до досягнення нею повноліття);

- перехідного поселення (досвідчена прийомна сім'я бере на виховання дитину на період її адаптації у випадку смерті батьків і пошуку прийомної сім'ї довготривалого перебування).

За ознакою складність випадку (стан здоров'я дитини чи юридична ситуація) прийомні сім'ї спеціалізуються на вихованні дітей:

- з особливими потребами;

- важко хворих;

- ВІЛ-інфікованих;

- які мають хімічні залежності;

- випускників інтернатних закладів;

- дітей разом з їхніми неповнолітніми матерями.

Спеціалізація узгоджується на Комісії фахівців з питань сімейних форм опіки. При визначенні спеціалізації прийомної сім'ї враховуються побажання батьків, береться до уваги їхня точка зору щодо потенційного вихованця [35, с.67].

Дані про дитину, яка потребує батьківського піклування заносяться до реєстраційної картки. Для влаштування дитини у прийомну сім'ю готуються такі документи:

- свідоцтво про народження дитини;

- медична довідка про стан здоров'я або витяг з історії розвитку дитини;

- довідка (атестат) про освіту або висновок про рівень розвитку, наданий психолого-медико-педагогічною консультацією;

- документи про батьків або осіб, які їх замінюють (копія свідоцтва про смерть, вирок або рішення суду, довідка про хворобу, розшук батьків або інші документи, що підтверджують відсутність батьків або неможливість виховання ними своїх дітей);

- довідка про наявність та місцезнаходження братів, сестер чи інших близьких родичів дитини;

- опис майна, що належить дитині, житлової площі та відомості про осіб, які відповідають за його збереження;

- пенсійна книжка на дітей, які одержують пенсію, копія рішення суду про стягнення аліментів.

У разі, якщо деякі із зазначених документів на дітей відсутні (окрім свідоцтва про народження або документа, що його замінює), дитина може бути оформлена у прийомну сім'ю, а органи опіки та піклування протягом трьох місяців зобов'язані вжити відповідних заходів щодо оформлення повного пакету документів на дитину [45, с.71].

Керівники закладів, із яких передаються діти, й органи опіки та піклування несуть відповідальність за достовірність наданих у документах відомостей.

Підготовка дитини є необхідним етапом процесу влаштування у прийомну сім'ю. Існують такі рівні підготовки дитини:

- мотиваційний;

- емоційний;

- когнітивний;

- поведінковий [29,с.53].

Підготовча робота з дитиною, яка влаштовується у прийомну сім'ю, проводиться на всіх рівнях. Інтенсивність роботи на тому чи іншому рівні залежить від віку дитини. Чим молодша дитина, тим більше значення має емоційний рівень підготовки. Якщо дитина старшого віку, на передній план виступає когнітивний рівень (обміркування та судження про ситуацію, що склалася). Наприклад, робота з мотиваційною складовою передбачає бесіди психолога з дітьми про їхні майбутні очікування. Ефективним засобом роботи на цьому рівні є оформлення альбому, у якому дитина "розповідає" про себе і а майбутню сім'ю у малюнках, фотокартках або в інший спосіб.

Альбом про себе можуть готувати діти старше 3-х років. Він складається переважно з малюнків, хоча за бажанням дитини можна зробити ліпку, аплікацію або записати розповідь. Залежно від віку дитини, її психічного стану зміст альбому буде різний. Дитині можна запропонувати (але ні в якому разі не нав'язувати) тематику малюнків. Наприклад, "Моя сім'я", "Моя мрія", "Улюблена іграшка", "Як я житиму у прийомній сім'ї"", "Моя прийомна сім'я" тощо [12,с.367].

Поведінковий рівень підготовки передбачає використання ігор для відображення звичної поведінки дитини та моделювання нової. У ранньому віці (від 1 до 3 років) при підготовці дитини доцільно використовувати мову казок та символічного опису ситуації.

Робота на когнітивному рівні спрямована на відображення історії життя дитини, щоб допомогти їй зрозуміти минуле та сучасне. Інтенсивність роботи на цьому рівні особливо важлива для дітей підліткового віку [5, с.55].

За допомогою цих та інші методів дитина звикає до того, що у неї з'явиться сім'я. Це дозволяє попередити небажані випадки під час перебування у прийомній сім'ї (втечі з сім'ї, невротизації стосунків тощо). Рішення про проведення першої зустрічі прийомних батьків*з дитиною приймається після проведення взаємодобору.

Основна умова успішного влаштування дитини у прийомну сім'ю - наявність психологічного контакту між прийомними батьками та дитиною. Якщо при першій зустрічі у прийомних батьків виникають. сумніви або негативне сприйняття дитини, краще відмовитися від подальших кроків і не сподіватися на те, що з часом щось зміниться. Завданням соціального працівника є виявлення таких сумнівів з метою їх обговорення з прийомними батьками та прийняття рішення взяти на виховання цю конкретну дитину.

Краще, коли батьки відмовляться від влаштування конкретної дитини на етапі першого знайомства, ніж після того, як дитина почне звикати до них [19, с.40].

Організація знайомства та входження дитини в сім'ю має певні принципи та правила. Термін від першого знайомства прийомних батьків з дитиною до повного її входження у сім'ю може тривати від двох тижнів до одного місяця. Контакт батьків з дитиною налагоджується ненав'язливо, поступово. Провести першу зустріч дитини і прийомних батьків допоможе альбом, підготовлений дитиною на попередньому етапі. Першу зустріч слід організувати у невеликому приміщенні у звичному для дитини місці. Зустріч має тривати не більше 20 хвилин. Якщо вік дитини не більше 3-4 років, то прийомні батьки частіше за все не ініціюють спілкування, ведуть себе пасивно, спостерігають за поведінкою дитини, намагаються її відчути.

З кожною наступною зустріччю час спілкування дитини з батьками поступово збільшується, форми взаємодії розширюються (від пасивного спостереження один за одним через взаємодію з предметами до активного спілкування). Сигналом до завершення зустрічі є настання втоми у дитини. Процес встановлення довірливих стосунків між батьками і дитиною вимагає проведення систематичних зустрічей в один і той же час.

Батькам не слід приносити на зустрічі іграшки чи дорогі подарунки. Важливо, щоб батьки давали більше простору для ініціативи дитини. Найважливіше при організації і проведенні зустрічей, щоб між дитиною і прийомними батьками встановився контакт і взаєморозуміння без будь-яких допоміжних матеріальних засобів.

Після кількох зустрічей можна організувати спільну прогулянку прийомних батьків і дитини по звичній для неї території. Наступний крок - відвідування дитиною місця проживання прийомних батьків. При першому візиті важливо не перевантажувати дитину надмірною кількістю знайомств, а тому доцільно, щоб у поменшанні були присутні лише члени сім'ї [33, с.82].

Останній етап перед переходом дитини у сім'ю є її прощання з попереднім місцем проживання. Дитина разом з соціальним працівником збирає свої іграшки й речі. Для процедури прощання дитині має бути відведено достатньо часу. Тому не варто підганяти дитину, а надати їй можливість завершити всі свої справи і висловити почуття до людей, яких залишає. Прийомні батьки разом з дитиною від'їжджають до нового помешкання [35, с.45].

Роль соціальних працівників в організації знайомства прийомних батьків з дитиною є визначальна. Соціальні працівники з питань супроводу прийомної дитини й прийомної сім'ї працюють у команді, узгоджуючи свої дії, а саме:

- допомагають дитині скласти альбом про себе і своє життя; допомагають батькам разом з біологічними дітьми скласти альбом про їхню сім'ю, звички, сімейні традиції тощо;

- проводять зустрічі прийомних батьків з дитиною;

- виявляють емоційні прояви й реакції дитини та прийомних батьків у процесі знайомства;

- складають та узгоджують з батьками план переходу дитини у прийомну сім'ю;

- надають психологічну підтримку прийомним батькам під час знайомства та налагодження контактів з дитиною, а також обговорюють особливості процесу знайомства [28, с 66].

Якщо батьки вже взяли прийомну дитину з установи (дитячого будинку, будинку дитини), то перші дні і тижні можуть виникнути деякі особливості поведінки, майже у всіх дитячих установах, де перебувають діти-сироти, у зв'язку з особливостями їх організації, до дітей застосовується '^потоковий" метод виховання, що пригнічує індивідуальність дитини і виробляє звичку до жорстких норм і правил. Інший чинник - це практично повна відсутність у таких установах чоловіків і відповідно досвіду спілкування дітей з ними. Різка зміна розпорядку, розширення кола контактів, зміна звичної обстановки може спровокувати неспокій, розлад сну, апетиту, появу моторних розладів і неадекватні реакції на дії і слова прийомних батьків [30, с.88].

Розглядаючи специфіку влаштування дитини до прийомної сім'ї, на нашу думку, необхідно також розглянути ще одну категорію проблем, що виникають безпосередньо при входженні дитини до прийомної сім'ї. До даної категорії можна віднести проблеми пов'язані з біологічними дітьми, соціальним оточенням та власне прийомними батьками [5, с.100].

Коли в сім'ї одна дитина рідна, а інша - прийомна, батькам часом доводиться нелегко в процесі їх виховання. Батьки турбуються про те, щоб прийомна дитина відчувала себе частиною їхньої родини. Також вони переживають, щоб їх рідний син або дочка не почували себе Докинутими через весь цей галас, що супроводжує прихід чужої дитини в дім. Але найбільше вони хвилюються через те, що один з дітей може подумати, начебто батьки краще ставляться до іншого. Так біологічна дитина буде вважати, що його прийомного брата або сестру батьки люблять більше, тому що вони пройшли довгий і важкий шлях, щоб взяти його в сім'ю, а всиновлена дитина може уявити, що батьки сильніше люблять рідну дитину, тому що в них є біологічний зв'язок.

Дослідження громадської думки показали, що хоча більшість людей говорить про своє позитивне відношення до всиновлення, прийомних сімей і думають, що прийомні діти й батьки люблять один одного так само сильно, як і люди, зв'язані біологічними узами, тільки половина опитаних вважає, що чужа дитина в родині - це так само добре, як і біологічна. Вони не можуть пояснити, чому вони так думають, але вони інтуїтивно відчувають, що біологічну дитину мати все-таки краще. Тому не дивно, що прийомних дітей й батьків часто охоплюють сумніви: чи стосунки між ними такі ж, як і стосунки між біологічними родичами, чи не є чужа дитина в домі причиною всіх конфліктів [10,с.83].

З іншого боку, прийомні діти часто вважаються улюбленцями. Адже їх поява у домі - це свідомий вибір, на них очікують. Оскільки прийомна дитина з'являється в сім'ї в не зовсім звичайний спосіб, багато з людей не розуміють, навіщо прийомні батьки зробили все, що було в їх.силах, щоб довідатися про прийомну сім'ю, познайомитися з іншими прийомними родинами, пройти навчання і т.д. Нарешті, навіть якщо в них уже є рідні діти, вони все одно прийомна родина. Іноді цей ярлик закріплюється за ними в суспільстві, а за дітьми - у шкільному житті. Не дивно, що батьки часто чують обвинувачення біологічних дітей у тому, що вони більше уваги приділяють прийомним дітям і люблять їх сильніше.

Батьки^у яких є й біологічні, й прийомні діти, говорять, що спосіб, в який дитина прийшла у родину, абсолютно не впливає на силу любові батьків.

Однак деякі батьки усвідомлюють, що, незважаючи на те, що вони люблять своїх дітей однаково сильно, у деяких ситуаціях вони ставляться до них по-різному. Іноді дійсно здається, що один з батьків краще розуміється з однією дитиною, ніж з іншою; це відбувається скоріше через подібність темпераментів, чим через генетичне споріднення [4,с.56].

Біологічна дитина має генетичну схожість з батьками, включаючи зовнішність, розум і темперамент. Ця схожість не залишає сумнівів у тому, що всі вони - члени однієї родини, тоді як приналежність до родини прийомної дитини створюється штучно. Іноді ці розбіжності поглиблюються ще й через те, що дитина - єдина у родині, хто попадає в таку ситуацію - єдина прийомна дитина, єдина біологічна дитина.

Діти завжди відчувають, коли батьки поводяться неприродно, і найчастіше інтерпретують це неправильно. Так само й батьки часто неправильно прогнозують відповідну реакцію дитини. Наприклад, для прийомної дитини може бути дуже корисно почути, що дорослі, як правило, сильно хвилюються й радіють, довідавшись про те, що в них буде дитина, тому що самі прийомні діти схильні розглядати цю подію як проблему. В одній сім'ї народження дитини зіграло позитивну роль у відносинах між прийомною дочкою і її матір'ю. Дівчинка, що піддавалася насильству з боку рідної матері, навчилася довіряти своїй прийомній матері, тому що вона бачила, як та піклувалася про маля, боячись заподіяти йому найменшу шкоду. Дівчинка перейнялася материнськими почуттями, яких їй не вистачало в дитинстві, дивлячись на свою прийомну матір, що ніжно доглядає за дитиною [23,с.39].

Дорослі повинні пам'ятати, що робота як батьків полягає не в тому, щоб приділити рівну кількість часу й уваги своїм дітям, а в тому, щоб задовольняти їх потреби.

В однієї дитини можуть бути одні потреби, в іншої - інші або одна дитина потребує невідкладної підтримки батьків, а потреби другої можуть зачекати. Це не означає, що потреби другої дитини можна ігнорувати — це призведе тільки до того, що її потреби теж стануть невідкладними. Соціальний працівник у ході соціального супроводження повинен навчити батьків аналізувати всю картину в цілому і бути повністю впевненими, що всі потреби дітей ними задовольняються.

Для всіх прийомних батьків питання взаємин із рідною сім'єю дитини, особливо з матір'ю, є найбільш гострим і болючим.

Це відбувається тому, що прийомні батьки, педагоги, соціальні працівники хочуть, насамперед, захистити дитину від негативного впливу неблагополучних батьків, відгородити її від переживань, які відчує дитина після таких зустрічей. Крім того, багато прийомних батьків вважають дитину своєю і не хочуть впускати в нове життя минуле дитини, щоб не травмувати її [29, с.47].

Але стосунки прийомної дитини з біологічними батьками та родичами є надбанням її минулого життя. Потреба у підтриманні таких стосунків має визначатися соціальними працівниками та прийомними батьками з врахуванням позитивного впливу на розвиток дитини.

Психологи вважають, що місток між минулим та майбутнім, між
батьківським та дитячим досвідом буде міцно побудований, якщо прийомні
батьки будуть: *

° підтримувати емоційні зв'язки з біологічною родиною дитини;

° сприяти збереженню у дитини почуття вдячності людям, які були їй близькі в попередньому місці проживання;

Дата добавления: 2015-09-29