Тема 2. 7. Профілактика девіантної поведінки

ТЕМА 2.7. ПРОФІЛАКТИКА ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

МЕТА: Розглянути питання профілактики девіантної поведінки се­ред дітей і молоді, ознайомити з проблемою відхилень у по­ведінці дітей та молоді, з педагогічними поглядами на про­блему в зарубіжній та вітчизняній психолого-педагогічній науці.

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ МАТЕРІАЛ

Вивчення даної теми вимагає ознайомлення та аналізу існую­чих поглядів вчених як зарубіжної, так і вітчизняної психолого-педагогічної науки на проблему відхилень у поведінці дітей і молоді, існуючих кваліфікацій адиктивної поведінки, визначення факторів, умов, причин, які детермінують адекватну поведінку дітей.

Подальше ознайомлення з темою передбачає виділення основ­них видів педагогічної профілактики адиктивної поведінки.

Часто у науковій літературі, у побуті ми зустрічаємося з понят­тям "важкий" підліток або юнак, "важковиховуваний", "педагогічно занедбаний". Що ж означає ''важкий"? А.Й. Капська визначає три істотні ознаки складових змісту цього поняття: по-перше, відхи­лення від норм поведінки, по-друге, складність у виправленні пове­дінки, по-третє, необхідність індивідуального підходу та особливої уваги. Зовнішньо важковиховуваність виявляється конфліктністю дітей і молоді з найближчим оточенням, емоційною неврівноваже­ністю, грубістю, правопорушеннями.

Поведінку, що характеризується відхиленням від прийнятих норм, називають девіантною.

Девіантна поведінка (від лат. deviato - відхилення) визначає певні способи поведінки, мислення, діяльності людини, які не відпо­відають встановленим вданому суспільстві нормам і цінностям (зло­чинність, проституція, аморальна поведінка, пиятика, наркоманія, самогубство тощо). У визначенні йдеться про "норми", які регулю­ють соціальну діяльність, поведінку людей (правовіморальні, етичні).

Девіантна поведінка поділяється на дві групи: 1) поведінка, яка відхиляється від норм психічного здоров'я (шизоїди астеніки, епілептоїди; особи з акцентуаціями характеру); 2) поведінка, що має відхилення від морально-правових норм, які виявляються у форму проступків і злочинів.

Останній час констатується збільшення кількості проявів деві­антної поведінки серед неповнолітніх і молоді. Хоч у багатьох ви­падках порушення норм неповнолітніми не становлять суспільної небезпеки, оскільки характеризуються примітивністю способів вчи­нення, часто мають виражену дитячу мотивацію¹, але є небезпеч­ними і в разі відсутності своєчасного реагування вихователів мо­жуть привести до деформації особистості.

Вивчення та аналіз існуючих думок, поглядів, теорій щодо про­блеми відхилень у поведінці дає можливість нам визначити основні причини виникнення девіантної поведінки.

_________________________

¹ Козубовська І.В., Товканець Г.В. Соціальна профілактикадевіантної поведінки. Ужгород, 1998.-С.4.

Зупинимося на поглядах учених, які є цінними для розуміння даної проблеми.

Грецькі філософи Демокрит, Платон, Аристотель були переко­нані втому, що виховання шляхом переконань має позитивний вплив на розвиток вихованців. Так, Демокрит вважав, що погане оточен­ня негативно впливає на дитину; Платон відзначав, що вихователь повинен завжди пояснювати дитині позитивність і негативність вчинків, оцінювати їх; Аристотель рекомендував вихователям вра­ховувати вікові та індивідуальні особливості дитини і дотримува­тися середини при вихованні.

Цікавими є думки римського педагога М. Квінтіліана, який у своїй книзі "Про виховання оратора" зазначав, що позитивні задат­ки слід розвивати, що погані вчинки дітей є результатом неуваж­ності до них педагога.

Слушними є педагогічні ідеї мислителя-гуманіста М. Монтеня. Це, насамперед, думка про уміння вихователя розуміти, пова­жати, знати вихованця; не вживати до нього насильства, виявляти у відносинах з дитиною витримку, вимогливість і доброту.

Видатний чеський педагог Я.А. Коменський у своїй "'Великій дидактиці" звертався до проблеми відхилень у поведінці дітей. Так, Коменський вважав, що діти не народжуються поганими чи добрими, такими вони стають у результаті виховання. Він акценту вав увагу на тому, що "ласкаве слово", вправляння у хороших вчинках, по­хвала - найкращі методи виховання. Цікавою є його класифікація дітей, які мають труднощі у навчанні (діти дуже повільні, загаль­мовані, діти вперті, невгамовні, яких часто вважають безнадійними, але з яких можна виховати видатних людей; діти тупі, байдужі до всього, мляві, злі, вперті. Педагог вважав також, що трапляються, хоч дуже рідко, діти-виродки, безнадійні у вихованні.

Позитивні ідеї Ж.-Ж.Руссо є актуальними і сьогодні. Це ідея природовідповідності виховання, врахування індивідуальних і віко­вих особливостей. Ж.-Ж. Руссо запропонував метод "природних наслідків", який можна використовувати у вихованні дітей до­шкільного і молодшого шкільного віку. Якщо дитина зламала стільчик, то не слід поспішати дати їй новий стілець. Нехай вона відчує, як незручно без стільця.

І. Песталоцці стверджував, що виховання повинно починатися з першого дня від народження дитини, а матерів слід навчати мето­диці виховання. Соціалісти-утопісти Фур'є, Сен-Сімон, Оуен вба­чали причинами відхилень у поведінці особистості вади соціаль­ного середовища, недоліки в організації суспільства. У своїх пра­цях Р.Оуен¹ розвиває теорію про те, як формується "поганий", "по­середній", "найкращий характер" залежно від середовища, вихо­вання, природи дитини.

Цікавими є також погляди Б. Мореля, Ч. Ломброзо, Е. Кречме-ра щодо причини злочинної поведінки людини. Ломброзо вислов­лював думку, про "природжений тип злочинця". Злочинця, за його теорією, можна впізнати за певними зовнішніми ознаками ("атле­тична фігура", "низьке скошене чоло", "великі вуха" та ін.). Вчення Ломброзо неодноразово критикувалися.

__________________________

¹ Псдагогические идеи Роберта Оузна /Избранньїе отрьівки из сочинений Р.Оузна.-М.. 1940.

Концепція Е. Кречмера проте, що відхилення у поведінці мож­на пояснити спадково-біологічними причинами, а темперамент і характер - типом будови тіла. Ця концепція була визнана методо­логічно неправильною, оскільки розвиток особистості не зводить­ся тільки до успадкованих генотипних особливостей.

Американські вчені Е. Х'ютон, У. Шелдон доводили, що пове­дінка людини, в тому числі протиправна, залежить від показників росту, об'єму грудини, кольору шкіри та ін. Хоч хибність цієї теорії є очевидною (адже злочинці є невисокі, худі, із слабко розвиненою грудною кліткою), дослідники продовжують пошуки існування зло­чинного типу особистості.

Суть ідей австрійського психіатра З.Фрейда полягає у тому, що будь-який вчинок особистості зумовлений конфліктом між "Я*⁹ і "воно", тобто між свідомим і підсвідомим. Оскільки підсвідоме (інстинкти, імпульси, потяги), на думку Фрейда, природжене, а роз­виток особистості закінчується у 6-7 років, то роль виховання, се­редовища, соціальних умов зводиться до нуля. Це означає, що фор­мування особистості являє собою дію природжених біологічних інстинктів, неусвідомлених імпульсів.

Сучасні неофрейдисти дотримуються основної лінії фрейдиз­му - зумовленість поведінки людини таємничими імпульсами, інстинктами.

Деякі вчені пояснюють відхилення у поведінці неповнолітніх, виходячи із врахування закономірностей людської психіки. Такі ідеї є різновидами "теорії фрустрації". Прихильники теорії вважають, що фрустрація найчастіше призводить до агресії, до різноманітних форм негативної поведінки. Але в останні роки з'явилися дослідни­ки, які звертають увагу на середовище та його вплив на особистість.

Так, американський психотерапевт Д. Легман довів негативність впливів популярних у США коміксів, радіо- і телепередач, у яких є насилля, стрілянина, вбивство та ін., на формування особистості. Він стверджує, що американські діти, які тисячу разів відчували переживання, пов'язані з насильством, переконані у нормальному його виправданні.

Серед основних соціальних факторів, які негативно впливають на формування особистості, дослідниками визначаються: популя­ризація злочинності засобами масової інформації (Е. Шур); незадоволені матеріально-побутові умови як фактор, який впливає на фор­мування асоціативного типу особистості. П.Вест пропонує вжива­ти заходи для обмеження народжуваності, але ненасильницьким шляхом. А. Дойч пропонує з цього приводу "стерилізацію" для об­меження народжуваності.

Вчені Елеонора і Шелдон Глюк, обстеживши 500 неповнолітніх деліквентів, дійшли висновку, що більшість із них почали виявля­ти ознаки відхилень у поведінці в дитячому віці. Взагалі більшість дослідників абсолютизують роль раннього періоду розвитку особи­стості.

Дослідження К. Хорні доводять вплив невротичного характеру на поведінку індивіда.

Теорія "самоактуалізаці" А. Маслоу доводить важливість спра­ви, яка захопить індивід і допоможе самоактуалізуватися.

Таким чином, дослідження зарубіжними вченими проблем відхилень у поведінці дітей і молоді характеризуються різноманітн­істю та різноаспектністю.

У вітчизняній літературі ще з часів Київської Русі знаходимо думки щодо запобігання відхилень у поведінці. Це насамперед "По­вчання" В. Мономаха, в якому визначаються основні засоби запобі­гання лінощам, привчання до праці; тактовне і гуманне ставлення до оточуючих. "Домострой" включає 164 правила поведінки, які слід засвоїти з дитинства.

Проблему відхилень у поведінці дітей з XVIII ст. досліджували багато вчених, зокрема І. Бецкой, М. Новиков, О.Радищев. Г.Сковорода вважав, що моральні вади та інші відхилення в поведінці лю­дини породжуються суспільними умовами, неправильним вихован­ням, неосвіченістю. У правильному вихованні дитини з перших днів її життя філософ вбачає основу профілактики відхилень та протип­равних дій.

Певний внесок у розвиток теорії відхилень у формуванні осо­бистості дитини у другій половині XIX ст. внесли такі вчені, як М.О. Добролюбов, Д.І. Писарєв, М.І. Пирогов, К.Д. Ушинський, О.М. Острогорський. Цікавими є погляди М.І.Пирогова, який ви­магав від вихователів шанобливо ставитися до вихованців, врахо­вувати всі обставини здійснення поганих вчинків і призначати відпо­відне покарання. К.Д. Ушинський серед засобів морального вихован­ня відзначав приклад, педагогічний такт, похвалу, покарання та ін.

О. Духнович розумів, що на формування поведінки дитини впливають природні нахили і навколишнє середовище. Він реко­мендував нешаблонні підходи до фізично слабких дітей та дітей із затримками у психічному розвитку; покарання до дітей, вважав він треба застосовувати тактовно, обережно, але в окремих випадках вчений допускав можливість фізичних покарань, що суперечило його гуманістичним поглядам.

Проаналізувавши погляд вчених на проблему девіантної пове­дінки серед дітей і молоді, можна визначити фактори, які вплива­ють на процес дезадаптації підлітків і молоді: спадковість (психо­фізична, соціальна, соціокультурна); психолого-педагогічний фак­тор (дефекти шкільного й сімейного виховання); соціальний фак­тор (соціальні та соціально-економічні умови функціонування сус­пільства), соціальна діяльність самого індивіда, яка виявляється в активному ставленні до норм і цінностей свого оточення.

Адиктивна поведінка, схильність до неї є проявом внутрішньо­го стану особистості, який детермінується такими умовами та фак­торами:

- відсутність або недостатність позитивного емоційного кон­такту з батьками, вихователями;

- неповна, неблагополучна сім'я;

- неправильне виховання дітей в сім'ях, відсутність у батьків
педагогічних знань.

Високий ризик адиктивної поведінки виявлено у підлітків із психопатіями та акцентуаціями характеру (епілептоїдний, гіпертимний; істероїдний типи акцентуацій). Умовами адиктивної поведін­ки для таких підлітків є: відсутність установки на працю і навчанням відсутність самоконтролю, чутливість до сторонніх впливів, до гострих переживань, потяг до діяльності у неформальній підлітковій групі, неадекватна самооцінка.

Типологічні риси особистості з адиктивною поведінкою: слаб­ка адаптація до нових ситуацій, конфліктів, підвищена тривож­ність, психічна незрілість, депресивність, вживання наркотиків, алкоголю.

Адиктивною поведінкою, як правило, супроводжується деліквентність.

Робота соціального педагога із підлітками, схильними до пра­вопорушень, – це перш за все налагодження стосунків, спільна діяльність, постійна увага до особистості, контроль, аналіз свого ставлення до конкретного підлітка, особистісний, індивідуальний підхід.

Соціальний педагог повинен володіти науковими педагогічні ми знаннями про засоби впливу на підлітків, психологічним відч¹ тям, тактом, знанням етики, організаторськими здібностями, знати методи і стиль, індивідуально-особистісний підхід до важковиховуваних підлітків.

А.И. Капська зазначає, що характер загальних закономірностей процесу соціальної реабілітації девіантних дітей виражають педагогічні принципи, які диктують стратегію використання різних форм, методів і засобів соціально-педагогічної роботи із неповно­літніми. Серед них:

– Принцип інтеграції - у процесі стимулювання фактора са­морегуляції життєдіяльності індивіда реалізується ідея єдності та взаємної оптимізації, кожний крок у розвитку підлітка повинен бути опосередкованим навчанням, вихован­ням, які здійснюються щодо природно-соціологічних і соц­іально-психологічних закономірностей розвитку особистості;

– Принцип системності - проектування педагогічного проце­су відбувається таким чином, що дає можливість своєчасно виявити потенційні конфлікти "збою" у розвитку педагогіч­них процесів;

– Принцип об'єктивної позиції у взаємодії з підлітками;

– Принцип активності - створення розвиваючо-виховного се­редовища;

– Принцип стабільності-динамічності розвиваючо-виховно­го середовища сприяє створенню умов, що змінюють навко­лишнє середовище.

– Принцип позитивної емоційності середовища.

Використовуючи детальну інформацію про девіантну поведін­ку підлітків, соціальний педагог може використовувати педагогічні технології (вмотивована діяльність, яка забезпечує ефективність, надійність результатів).

Важливу роль відіграють педагогічні технології соціальної адап­тації, які включають: передбачення результатів виховання; засоби діагностики, методи педагогічного впливу; критерії вибору методів.

Педагогічні технології передбачають ситуації розвитку, само­розвитку, самовдосконалення, самореалізації; пропонують групи методів виховання: переконання, заборону, вказівки, обмеження; бесіду, співбесіду; інтерактивні, комунікативні, ігрові та інші си­туації.

СЛОВНИК

Адиктивна поведінка (англ. addictive beheviour) – система сто­сунків, спрямованість вчинків неповнолітніх, які звикають до вжи­вання наркогенних засобів: стадія наркотизації без явно виражених психічної і фізичної залежностей.

Девіація (фр. deviation) - відхилення від правильної лінії, від потрібного напрямку під впливом яких-небудь зовнішніх причин.

Девіантна поведінка (від лат. deviation - відхилення) - поведін­ка, яка не відповідає нормам і правилам, прийнятним у певній групі суспільства.

Деліквент (англ. deliquent) - особа, яка чинить порушення існу­ючого кримінального законодавства.

Депривація соціальна - відчуття, усвідомлення особистістю чи групою обмеження чи позбавлення можливостей задоволення основних життєвих потреб.

Депресія (англ. depression) - стан психологічної пригніченості людини, що характеризується зниженням її активності, загального життєвого тонусу і переживання у її психології негативних емоцій.

Деформація особистості професійна - зміна якостей особис­тості (стереотипів сприйняття, ціннісних орієнтацій, характеру, способів спілкування і поведінки), що відбувається під впливом виконання професійної діяльності. Може мати епізодичний або по­стійний характер; виявляється у професійному жаргоні, в манерах поведінки, навіть у зовнішньому вигляді.

Невроз (англ. neurosis) - нервово-психічне захворювання, яке характеризується фрустраційними (тимчасовими, оборотними) роз­ладами психіки і поведінки людини, що викликається несприятли­вими умовами її життя на даний момент.

Превенція (ангп. prevention) – дії з метою профілактики, пом'як­шення, полегшення, коригування тих умов, що сприяють фізич­ним або емоційним порушенням, виникненню соціоекономічних проблем.

Фрустрація (англ. frustration) - конфліктний, емоційний стан, що викликаний незвичними для кожного індивіда труднощами, перешкодами для досягнення мети, переживання через невдачі. Стійкість до фрустраторів, здатність до знесення труднощів нази­вається толерантністю.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Визначте передумови і причини появи девіантної поведінки.

2. Визначте основні потреби підлітків.

3. Які основні фактори детермінують адиктивну поведінку учнів?

4. Назвіть окремі характеристики нестійкого типу акцентування.

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ ДО ТЕМИ 2.7

Соціально-педагогічна робота по подоланню різних форм девіантної поведінки

1. Соціально-педагогічна характеристика неблагополучних контин­гентів.

1.1. Характеристика осіб, схильних до алкоголю. Соціально-педагогічні і соціально-психологічні наслідки цього явища.

1.2. Неповнолітні наркомани як об'єкт соціально-педагогічних та соціально-психологічних впливів.

1.3. Соціально-педагогічний аналіз дитячої та підліткової без­притульності та бродяжництва. Стратегія педагогічних дій.

2. Правопорушення неповнолітніх як гостре соціальне явище. Ос­новні напрямки профілактики правопорушень.

3. Проявні діагностика девіантної поведінки.

4. Профілактика негативних явищ у молодіжному середовищі. І

ТЕМИ РЕФЕРАТІВ ТА НАУКОВИХ ПОВІДОМЛЕНЬ

§ Соціально-психологічні та педагогічні детермінанти адитивної поведінки молоді.

§ Девіантна поведінка молоді, злочинність і соціальна практика.

§ Перевиховання неповнолітніх в умовах спеціальних закладів.

§ Діагностика і корекція поведінки важковиховуваних дітей.

Дата добавления: 2015-09-29