1.поняття і сутність цпп правовідносин і підстави виникнення.Поняття правовідносин є одним із фундаментальних понять правової науки. У загальній теорії права правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об'єктивно виникає у суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права - обов'язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.При розгляді конкретних цивільних справ між судом і учасниками процесу (фізичними та юридичними особами) виникають численні правові, врегульовані ЦПК, зв'язки, які є цивільними процесуальними правовідносинами. У науці цивільного процесуального права правовідносини переважно розглядаються як врегульовані нормами цивільного процесуального права суспільні відносини, що виникають як між судовими органами, так і між останніми і учасниками процесу - особами, які беруть участь у справі, іншими учасниками цивільного процесу, які сприяють здійсненню правосуддя.Правовідносини - це не заново створювані правом відносини, а відносини, що виникають внаслідок правового врегулювання існуючих суспільних відносин. У результаті цього останні зберігаються, але набувають нової форми - правових відносин. Вони мають владний характер, оскільки будуються за ознакою влади і підпорядкування. На відміну від інших суспільних відносин, цивільні процесуальні правовідносини завжди виступають в одній і обов'язковій для них цивільній процесуальній формі - цивільному судочинстві, здійсненні правосуддя в цивільних справах. Вони є способом реалізації норм цивільного процесуального права і виступають як відносини, що закріплюють сукупність прав і обов'язків суб'єктів права, на поведінку яких впливають ці норми.Поряд із загальними ознаками, що притаманні всім правовідносинам, цивільні процесуальні правовідносини мають свої специфічні ознаки: 1) виникають на підставі норм цивільного процесуального права в результаті їх реалізації; 2) виникають між учасниками суспільних відносин - судом і кожним з учасників процесу при здійсненні судочинства у цивільній справі; 3) юридично закріплюють взаємну поведінку зазначених суб'єктів через їх суб'єктивні цивільні процесуальні права і обов'язки; 4) реалізація суб'єктивних цивільних прав і виконання суб'єктивних обов'язків забезпечуються.заходами правового впливу - санкціями цивільного процесуального, кримінального, адміністративного і трудового права.Як правило, виникнення цивільних процесуальних правовідносин зумовлено наявністю між сторонами матеріально-правових відносин, які набули спірного характеру, або між сторонами взагалі існує спір з приводу наявності таких (матеріально-правових) відносин. Специфіка цивільних процесуальних правовідносин полягає в тому, що вони виникають через суд, який є обов'язковим їх учасником.Отже, цивільні процесуальні правовідносини - це врегульовані нормами цивільного процесуального права відносини, що виникають як між судами, так і між судом та учасниками процесу з приводу розгляду та вирішення цивільної справи.Виникнення, розвиток і припинення цивільних процесуальних правовідносин залежать від певних умов, які в юридичній науці називають передумовами виникнення правовідносин. До них, зокрема, відносяться: 1) норми цивільного процесуального права; 2) правосуб'єктність учасників процесу; 3) юридичні факти.Для виникнення цивільних процесуальних правовідносин необхідна перш за все наявність норм цивільного процесуального права. Вони є необхідною юридичною базою для виникнення будь-яких цивільних процесуальних правовідносин. Без процесуальних норм не може бути і правовідносин.Для цивільних процесуальних норм як загальної передумови всіх цивільних процесуальних правовідносин і кожних із них зокрема характерним є те, що вони, по-перше, встановлюються тільки державою; по-друге, є загальнообов'язковими; по-третє, мають загальний характер; по-четверте, регулюють суспільні відносини у сфері здійснення правосуддя у цивільних справах; по-п'яте, забезпечуються можливістю застосування державного примусу чи процесуальних заходів, не пов'язаних з державним примусом; по-шосте, спрямовані на забезпечення правильного і своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ.Другою передумовою є правосуб'єктність, яка в теорії права розуміється як можливість особи бути учасником будь-яких правовідносин. До змісту правосуб'єктності зазвичай включають правоздатність і дієздатність.Під цивільною процесуальною правоздатністю розуміють здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи. її мають усі фізичні та юридичні особи.Цивільна процесуальна дієздатність передбачає здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді. Повним обсягом цивільної процесуальної дієздатності наділені фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи. Раніше вісімнадцятирічного віку фізична особа може набути цивільну процесуальну дієздатність лише у разі реєстрації нею шлюбу або надання особі повної цивільної дієздатності в судовому порядку. Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді лише у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. У такому випадку суд може залучити до участі у справі законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена (ст. 29 ЦПК).Третьою передумовою виникнення цивільних процесуальних правовідносин є юридичні факти. Юридичні факти - передбачені в гіпотезах процесуальних норм певні життєві обставини, з якими пов'язуються виникнення, зміна чи припинення правовідносин, суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.У цивільному процесі їх роль виконують процесуальні дії суду та інших учасників процесу. Ці дії різноманітні і здійснюються у міру розвитку цивільного процесу, утворюючи фактичний динамічний склад цивільних процесуальних правовідносин (подання заяви про порушення цивільної справи, вступ у справу третіх осіб, призначення експертизи, виклик до суду свідків тощо).У деяких випадках до юридичних процесуальних фактів відноситься і бездіяльність учасників цивільного процесу, тобто невиконання процесуальних обов'язків суб'єктами цивільного процесуального права. Результатом невиконання передбачених законом процесуальних обов'язків виступають, як правило, заходи процесуального примусу (вилучення доказів для дослідження судом, привід свідка).Особливістю юридичних процесуальних фактів є те, що процесуальні відносини виникають, зазвичай, за наявності певної сукупності юридичних фактів - юридичного складу. Для цивільного процесу юридичний склад - найбільш поширена підстава виникнення, зміни та припинення цивільних процесуальних правовідносин. Основну роль у ньому відіграють дії суду, які визначають рух справи (порушення провадження у справі, зупинення провадження, ухвалення судового рішення тощо). Дії інших учасників процесу слугують підставою для дій суду.Цивільні процесуальні правовідносини виникають, змінюються та припиняються за наявності певних юридичних умов. У науці цивільного процесу їх прийнято поділяти залежно від ролі у механізмі процесуальних відносин на загальні і спеціальні. При цьому загальні є передумовами виникнення, зміни та припинення процесуальних правовідносин, а спеціальні — підставами виникнення, зміни та припинення процесуальних правовідносин.Передумови цивільних процесуальних правовідносин стосуються всіх правовідносин взагалі, без них жодне правовідношення не може виникати і розвиватися. До таких передумов, або загальних умов належать норми цивільного процесуального права, цивільна процесуальна правоздатність і цивільна процесуальна дієздатність.Норми цивільного процесуального права — це закріплені в законі загальнообов'язкові правила поведінки, що регулюють відносини, які складаються в зв'язку з судовою діяльністю з розгляду і вирішення цивільних справ.Норми цивільного процесуального права містять положення щодо здійснення правосуддя, порядок організації судочинства, правовий статус учасників цивільного процесу, порядок проходження і стадії цивільного процесу, засоби процесуальної відповідальності тощо.Цивільна процесуальна правоздатність — це встановлена законом здатність мати цивільні процесуальні права і виконувати цивільні процесуальні обов'язки.Відповідно до ст. 28 ЦПК цивільна процесуальна правоздатність визнається за всіма громадянами і організаціями рівною мірою.Цивільна процесуальна правоздатність відрізняється від цивільної правоздатності. Так, відповідно до ч. 1 ст. 25 ЦК здатність мати цивільні права та обов'язки, тобто цивільну правоздатність, мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність виникає у фізичної особи з моменту її народження і припиняється в момент її смерті. Відповідно до ст. 80 ЦК юридична особа наділяється цивільною правоздатністю з моменту її створення.Натомість цивільна процесуальна правоздатність виникає у особи в момент виникнення цивільних процесуальних правовідносин. До виникнення цих правовідносин у особи існує лише право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Таким чином, цивільна процесуальна правоздатність є абстрактною умовою володіння усіма передбаченими законом процесуальними правами і обов'язками.Хоча тут слід наголосити на тому, що рівною мірою наділяються цивільною процесуальною правоздатністю усі фізичні та юридичні особи щодо цивільних прав сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (ст. 28 ЦПК). Процесуальна правоздатність може бути як загальною, так і спеціальною, оскільки, наприклад, далеко не всі громадяни можуть мати процесуальні права і обов'язки експерта, тому що для цього потрібні відповідні фахові знання та навички.Цивільна процесуальна дієздатність — це здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати цивільні процесуальні обов'язки в суді.Відповідно до ст. 29 ЦПК цивільну процесуальну дієздатність мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.Неповнолітні особи віком від 14 до 18 років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена.Статтею 27-1 ЦПК забезпечено захист прав малолітніх або неповнолітніх осіб під час розгляду справи. Зокрема, під час розгляду справи, крім прав та обов'язків, визначених ст. 27 ЦПК, малолітня або неповнолітня особа може безпосередньо або через представника чи законного представника висловлювати свою думку та отримувати його допомогу у висловленні такої думки; отримувати через представника чи законного представника інформацію про судовий розгляд; здійснювати інші процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки, передбачені міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.Суд роз'яснює малолітній або неповнолітній особі її права та можливі наслідки дій її представника чи законного представника у разі, якщо цього потребують інтереси цієї особи і за віком та станом здоров'я вона може усвідомити їх значення. Суд сприяє також створенню належних умов для здійснення малолітньою або неповнолітньою особою її прав, визначених законом та передбачених міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Цивільної процесуальної дієздатності набуває також неповнолітня особа, якій у порядку, встановленому ЦК, надано повну цивільну дієздатність.Змістом цивільної процесуальної дієздатності, таким чином, є здатність особисто здійснювати процесуальну діяльність з юридичними наслідками, наявність цивільної процесуальної дієздатності необхідна для самостійного ведення процесу.У повному обсязі цивільна процесуальна дієздатність належить громадянам, що досягли повноліття, і юридичним особам.Процесуальна дієздатність фізичної особи залежить не лише від віку, але й від інших юридичних умов, за наявності яких неповнолітня особа може бути процесуально дієздатною.Зокрема, як зазначалось, неповнолітні особи віком від 14 до 18 років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Це означає, що зазначені особи можуть самостійно виступати у суді щодо досить широкого кола відносин, межі яких встановлені ст. 32 ЦК. Відповідно до цієї статті особи віком від 14 до 18 років мають право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами, самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи, самостійно укладати договір банківського рахунка та розпоряджатися внеском, що зроблений на їх ім'я.Відповідно до ч. 2 ст. 37 ЦК особи, обмежені у цивільній дієздатності, можуть самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини. Крім того, самостійно виступати у суді такі особи можуть лише у справах окремого провадження щодо поновлення у дієздатності. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена.Право на особисте звернення до суду за захистом свого права передбачено також ст. 18 Сімейного кодексу України (СК), відповідно до якої кожен учасник сімейних відносин, який досяг 14 років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. У цьому випадку дитина віком 14 років також отримує цивільну процесуальну дієздатність. Відповідно до ст. 156 С К неповнолітні батьки, які досягли 14-річного віку, мають право на звернення до суду за захистом прав та інтересів своєї дитини.Крім того, у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Цивільної процесуальної дієздатності набуває також неповнолітня особа, якій у порядку, встановленому ЦПК. надано повну цивільну дієздатність.Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що для того, щоб стати суб'єктом цивільних процесуальних відносин, особа має володіти як цивільною процесуальною правоздатністю, так і цивільною процесуальною дієздатністю. Для того, щоб отримати судовий захист, особі достатньо бути правоздатною. Наприклад, оскільки цивільна процесуальна правоздатність належить особі з моменту народження, право на судовий захист виникає у особи з того самого моменту, і тому однорічна дитина може бути суб'єктом судового захисту. В процесі щодо захисту прав такої дитини саме вона в матеріально-правовому сенсі буде позивачем як носій відповідного інтересу, і на її користь буде прийматися судове рішення. Однак, очевидно, що своїми діями здійснювати права і обов'язки позивача така дитина не зможе, і за неї їх будуть здійснювати законні представники.Підставами цивільних процесуальних відносин є юридичні факти — передбачені процесуальними нормами певні життєві обставини, з якими пов'язується виникнення, зміна або припинення цивільних процесуальних правовідносин. Такими юридичними фактами є процесуальні дії учасників процесу і суду.Нагадаємо, що відповідно до поділу юридичних фактів вони за вольовим критерієм поділяються на:1) дії — обставини, що залежать від волі людини. Вони є різновидом правомірної свідомої поведінки, яка своїм вольовим характером відрізняється від інших проявів існування особи (рефлексів, інстинктів тощо);2) події — обставини, які виникають та існують незалежно від волі людини і непідвладні їй. Останні мають юридичне значення у випадках, коли зазначені у актах законодавства або договорі як такі, що породжують правові наслідки. Події класифікують за різними ознаками: за походженням — природні (стихійні) і пов'язані з буттям та діяльністю людини (соціальні); за повторюваністю — унікальні й повторювані (періодичні); за тривалістю — моментальні і тривалі у часі (процеси); за кількістю учасників — персональні, колективні, масові: останні — на події з визначеною і з невизначеною кількістю осіб, що беруть у них участь; за характером наслідків, що настали, — на події оборотні та необоротні тощо.Події також можуть бути підставами виникнення, зміни або припинення цивільних процесуальних правовідносин, але не безпосередньо, а опосередковано за допомогою відповідних процесуальних лій суду. Наприклад, смерть сторони, якщо спірне правовідношення не допускає правонаступництва, є підставою для припинення провадження у справі. Однак сам по собі факт смерті жодних наслідків для процесу не тягне, для їх настання необхідною є процесуальна дія — винесення судом відповідної постанови.Оскільки суд є обов'язковим учасником цивільних процесуальних правовідносин, для їх виникнення, як правило, необхідна сукупність юридичних фактів у вигляді процесуальних дій як сторін, так і суду. Наприклад, для порушення цивільної справи у суді необхідна не лише позовна заява позивача, але й прийняття цієї заяви судом.Процесуальне правовідношення за загальним правилом виникає за ініціативою учасника процесу. В такому випадку для виникнення, зміни або припинення правовідношення необхідна наявність юридичного складу як сукупності процесуальних дій учасника і відповідних процесуальних дій суду. У випадку, коли ініціатором виникнення, зміни, припинення процесуального правовідношення є суд, достатньо одного юридичного факту — процесуальних дій суду.Процесуальні дії. що є підставами виникнення, зміни або припинення цивільних процесуальних правовідносин, здійснюються у певній, встановленій цивільним процесуальним законом послідовності.У передбачених законом випадках процесуальні дії, що здійснюються, повинні бути оформлені документально, тобто мати форму процесуального документу, без якої такі дії існувати не можуть.
2.субєкти правовідносин і їх класифікація.Цивільні процесуальні правовідносини мають триелементну структуру: суб'єкт, об'єкт і зміст.Суб'єктний склад цивільних процесуальних відносин досить широкий. Усіх учасників цивільного процесу прийнято класифікувати на певні групи залежно від їх відношення до справи, яка розглядається судом, та процесуальної ролі, котра визнається за ними у цій справі. Суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин можна поділити на три основні групи: 1) суд; 2) особи, які беруть участь у справі; 3) інші учасники цивільного процесу.Суд є головним учасником процесу, від якого залежить рух цивільної справи. Усі інші учасники цивільного судочинства здійснюють процесуальні дії під контролем суду. Особливий статус суду як суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин визначається в першу чергу конституційними принципами, згідно з якими цей орган влади є єдиним, наділеним компетенцією здійснювати правосуддя в Україні. Саме суд перевіряє наявність або відсутність підстав для порушення конкретної цивільної справи, створює умови для її розгляду і своїм владним актом вирішує спір між сторонами, тим самим здійснюючи захист порушеного чи оспореного суб'єктивного цивільного права та (або) охоронюваного законом інтересу.Згідно із ст. 18 ЦПК від імені суду виступає і суддя, який одноособово розглядає цивільну справу у суді першої інстанції. Якщо справа розглядається колегією у складі одного судді і двох народних засідателів (наприклад, справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою, про усиновлення), останні при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді. (Див. рис. 2)
Законом встановлюється перелік осіб, які не можуть входити до складу суду. Так, суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участь у розгляді цієї самої справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій, у перегляді справи ВСУ, у новому розгляді її судом першої інстанції після скасування попереднього рішення або ухвали про закриття провадження у справі. Проте скасування іншої ухвали, якою не закінчувалося провадження у справі (про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасуванні судового наказу, забезпечення позову або скасування забезпечення позову, повернення заяви позивачеві (заявнику), відмову у відкритті провадження у справі, зупинення провадження у справі, залишення заяви без розгляду тощо), не тягне відсторонення судді від повторної участі у справі1.Крім того суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної і першої інстанцій, у перегляді справи ВСУ, а також у новому розгляді справи після скасування ухвали чи нового рішення апеляційного суду. Якщо суддя брав участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції, то він не може брати участь у розгляді цієї самої справи в судах першої та апеляційної інстанцій або у перегляді справи ВСУ. У разі участі судді у перегляді справи ВСУ недопустимою є його участь у розгляді цієї самої справи у судах першої, апеляційної чи касаційної інстанцій. Суддя не може брати участі у розгляді заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, якщо він брав участь у вирішенні цієї справи в суді першої, апеляційної, касаційної інстанцій, у перегляді справи ВСУ (ч. 5 ст. 21 ЦПК).Процесуальним засобом, що забезпечує безсторонність і об'єктивність суду, є інститут відводів. Зокрема, суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо: при попередньому вирішенні цієї справи він брав участь у процесі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, секретар судового засідання; прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка тощо) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі; суддя або колегія суддів для розгляду справи визначались не через автоматизовану систему документообігу суду; є інші обставини, які викликають сумнів в об'єктивності та неупередженості судді. Крім того до складу суду не можуть входити особи, які є близькими родичами між собою (ст. 20 ЦПК).Заяви про відвід (самовідвід) мають бути вмотивованими і заявленими до початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами. Заявляти відвід після цього дозволяється лише у випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) стало відомо після початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами.Особи, які беруть участь у справі як суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, займають у процесі особливе місце. їх діяльність активно впливає на хід і розвиток цивільних процесуальних відносин. Згідно із законом до осіб, які беруть участь у справі, відносяться: сторони, треті особи, їхні представники - у справах позовного провадження; заявники, інші заінтересовані особи, їхні представники - у справах наказного та окремого провадження. Органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, також можуть брати участь у зазначених провадженнях. Крім того у справах про оскарження рішення третейського суду та про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду особами, які беруть участь у справі, є учасники третейського розгляду, особи, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, треті особи, а також представники цих осіб (ч. 4 ст. 26 ЦПК).Усі особи, які беруть участь у справі, об'єднані в одну групу, оскільки мають юридичну заінтересованість у результатах вирішення судом справи і в реалізації ухваленого у ній судового рішення. Заінтересованість осіб може бути матеріально-правовою та (або) процесуально-правовою. Зокрема, сторони, треті особи, заявники, інші заінтересовані особи мають як матеріально-правову, так і процесуально-правову заінтересованість у результатах розгляду справи у зв'язку з тим, що беруть участь у процесі для захисту своїх суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Інша група осіб, які беруть участь у справі і яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади" органи місцевого самоврядування тощо), захищають у цивільному процесі не власні, а державні або суспільні інтереси чи права. Рішення у справі не зачіпає їх суб'єктивних прав та інтересів, і тому їх заінтересованість - лише процесуально-правова. Статтею 26 ЦПК до складу осіб, які беруть участь у справі, також включений процесуальний представник, покликаний захищати права й інтереси осіб, яких він представляє у цивільному процесі (сторін, третіх осіб, заявників та інших заінтересованих осіб).Третю групу суб'єктів цивільних процесуальних відносин становлять інші учасники цивільного процесу, перелічені у ст. 47 ЦПК. Ці особи характеризуються відсутністю будь-якої юридичної заінтересованості у справі. Для деяких із них (секретар судового засідання, спеціаліст, експерт, перекладач) обов'язковою умовою також є відсутність прямого чи побічного інтересу. В іншому випадку вони не можуть брати участь у справі і підлягають відводу (ст. 22 ЦПК). Уся діяльність інших учасників цивільного процесу спрямована на сприяння суду у правильному та швидкому вирішенні справи.
3.зміст правовідносин.Зміст цивільних процесуальних правовідносин визначається теоретиками цивільного процесуального права неоднозначно. Одні автори вважають, що змістом цивільних процесуальних правовідносин є суб'єктивні права та обов'язки їх учасників1. На думку інших, зміст процесуальних правовідносин складають процесуальні дії його суб'єктів, вчинені відповідно до їх прав та обов'язків2.Вбачається, що більш вірною є позиція тих авторів, які, синтезуючи зазначені точки зору, дійшли висновку, що змістом цивільних процесуальних правовідносин є не лише сукупність процесуальних прав і обов'язків учасників процесу, а й процесуальні дії щодо їх реалізації.Поняття змісту цивільних процесуальних правовідносин відрізняється від поняття змісту матеріальних правовідносин, і це пов'язане із специфікою, власне, процесуальних правовідносин. Тому до змісту цивільних процесуальних правовідносин входять не лише процесуальні права та обов'язки суб'єктів, але й процесуальні дії з реалізації цих прав та обов'язків. Таким чином, процесуальні дії є не лише підставами виникнення цивільних процесуальних правовідносин, але й входять до змісту останніх. Оскільки ці права і обов'язки належать суб'єктам конкретних цивільних процесуальних правовідносин, нерідко їх іменують "суб'єктивними цивільними процесуальними правами і обов'язками".Однак у літературі з приводу змісту цивільних процесуальних правовідносин існує й інша позиція, відповідно до якої лише дії учасників цього правовідношення становлять його зміст. При цьому за своєю суттю ці дії не співпадають зі {містом тих дій, які є підставами виникнення цивільних процесуальних правовідносин1.Не можемо погодитися з цією точкою зору, оскільки процесуальні дії потрібні у цьому разі для реалізації процесуальних прав і обов'язків, без яких ці дії втрачають сенс. Отже, підсумовуючи викладене, під змістом цивільних процесуальних правовідносин будемо розуміти сукупність прав і обов'язків його суб'єктів (учасників), а також процесуальні дії з їх реалізації.Цивільні процесуальні права та обов'язки суб'єктів правовідносин і процесуальні дії по їх реалізації становлять зміст цивільних процесуальних правовідносин. Але це положення не є безспірним. У науці переважає думка, що змістом процесуальних правовідносин виступають тільки права і обов'язки його суб'єктів. На інший погляд, — не всякому праву одного суб'єкта відповідає обов'язок іншого, тому не в кожних правовідносинах зміст складається з сукупності прав і обов'язків, а тільки з права і процесуальних дій одного суб'єкта, які витісняють обов'язки іншого. Існує також твердження, що зміст правовідносин становлять процесуальні дії, а процесуальні права і обов'язки — форму правовідносин.Права і процесуальні дії одного суб'єкта не можуть бути засобом правового регулювання поведінки осіб у цивільному судочинстві, а отже — і становити зміст правовідносин. Обгрунтування, що суд як орган держави може і повинен мати обов'язки тільки перед державою, а не перед іншими суб'єктами процесу, не відповідає нормам процесуального права, в яких закріплені конкретні обов'язки суду перед конкретними суб'єктами. Праву заінтересованих осіб на порушення процесу (ст. 4 ЦПК) відповідає обов'язок суду розглянути звернену до суду вимогу на порушення цивільної справи; праву сторони чи третьої особи заявити клопотання про виклик у судове засідання свідка відповідає обов'язок суду розглянути таку заяву (ст. 99, п. 6 ст. 143 ЦПК). Як суб'єкт процесуальних правовідносин суд має обов'язки, які кореспондують праву іншого суб'єкта цих же правовідносин, і тільки виконання судом обов'язків дає можливість іншому суб'єкту здійснювати свої права і забезпечувати режим законності в цивільному судочинстві. Якщо вважати, що права суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин не відповідають обов'язкам суду, то можна дійти висновку, що носії цих прав перебувають у правовідносинах самі з собою, а це абсолютно неможливо.До змісту цивільних процесуальних правовідносин входять разом з правами і обов'язками суб'єктів їх поведінка, тобто процесуальні дії, які існують не самі по собі, а є засобом реалізації суб'єктами своєї волі — прав і обов'язків. Від дії суб'єктів залежить виникнення і розвиток самих відносин. Так, відповідно до ст. 4 ЦПК кожна заінтересована особа вправі звернутися до суду в порядку, встановленому законом, за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу. Обов'язок суду приступити до розгляду справи (здійснити захист цивільного права) виникає після того, коли така заінтересована особа подасть до суду позовну заяву, заяву, скаргу (ст. 5 ЦПК). Отже, право заінтересованої особи на звернення до суду за захистом реалізується пред'явленням до суду заяви (виконанням процесуальної дії). Цьому праву відповідає обов'язок суду приступити (виконати процесуальну дію) до розгляду справи. Між судом і заінтересованою особою виникли цивільні процесуальні правовідносини, і його суб'єкти можуть реалізувати процесуальними діями встановлені ЦПК і пов'язані між собою процесуальні права і обов'язки.Таким чином, тільки сукупність процесуальних прав і обов'язків та процесуальних дій по їх реалізації заінтересованої особи і суду можуть визначати зміст цивільних процесуальних правовідносин. ЦПК врегульовує волю суб'єктів (цивільні процесуальні права і обов'язки) та їх дії. Останні виступають засобом реалізації волі, а тому тільки разом вони можуть входити до змісту правовідносин. У зв'язку з цим цивільні процесуальні правовідносини виступають формою (способом, методом) здійснення його учасниками суб'єктивних прав і обов'язків, а самі права і обов'язки ніяк не можуть бути формою правовідносин. Вони разом з процесуальними діями становлять їх зміст. Форма — це об'єктивне виявлення юридичної категорії. Цивільні процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються в цивільному судочинстві по справі, яке і є їх єдиною процесуальною формою.Обсяг і характер цивільних процесуальних прав і обов'язків встановлений у ЦПК залежно від тих завдань і процесуальних функцій, які вони покликані здійснювати в цивільному судочинстві. Цивільні процесуальні права і обов'язки суду становлять повноваження, а їх сукупність — компетенцію. Процесуальні права і обов'язки інших суб'єктів правовідносин визначають їх процесуальне становище в цивільному судочинстві. В переважній більшості вони складаються з процесуальних прав та обов'язків особистого немайнового характеру і як виняток з процесуальних прав і обов'язків майнового характеру (відшкодування судових витрат, заподіяної шкоди невиконанням процесуальних обов'язків тощо — статті 75,77,158 та ін. ЦПК).Цивільним процесуальним законом визначені також зміст, процесуальна форма, умови і порядок виконання процесуальних дій по реалізації цивільних процесуальних прав. Залежно від характеру процесуальних дій їх цивільна процесуальна форма буває усною і письмовою, безпосередньою і опосередкованою, відкритою (гласною) і таємною (закритою), безперервною і перериваною (статті 10, 160,172-176 ЦПК).Зміст цивільних процесуальних правовідносин включає:
цивільні процесуальні права;
цивільні процесуальні обов’язки суб’єктів правовідносин;
процесуальні дії
Права і процесуальні дії одного суб’єкта не можуть бути засобом правового регулювання поведінки осіб у цивільному судочинстві, а отже — і становити зміст правовідносин. Обґрунтування, що суд як орган держави може і повинен мати обов’язки тільки перед державою, а не перед іншими суб’єктами процесу, не відповідає нормам процесуального права, в яких закріплені конкретні обов’язки суду перед конкретними суб’єктами. Праву заінтересованих осіб на порушення процесу відповідає обов’язок суду розглянути звернену до суду вимогу на порушення цивільної справи; праву сторони чи третьої особи заявити клопотання про виклик у судове засідання свідка відповідає обов’язок суду розглянути таку заяву.До змісту цивільних процесуальних правовідносин входять разом з правами і обов’язками суб’єктів їх поведінка, тобто процесуальні дії, які існують не самі по собі, а є засобом реалізації суб’єктами своєї волі — прав і обов’язків. Від дії суб’єктів залежить виникнення і розвиток самих відносин.Таким чином, тільки сукупність процесуальних прав та обов’язків і процесуальних дій з їх реалізації заінтересованої особи і суду можуть визначати зміст цивільних процесуальних правовідносин. ЦПК врегульовує волю суб’єктів та їх дії. Останні виступають засобом реалізації волі, а тому тільки разом вони можуть входити до змісту правовідносин. У зв’язку з цим цивільні процесуальні правовідносини виступають формою (способом, методом) здійснення його учасниками суб’єктивних прав та обов’язків, а самі права й обов’язки ніяк не можуть бути формою правовідносин. Вони разом з процесуальними діями становлять їх зміст.Цивільним процесуальним законом визначені також зміст, процесуальна форма, умови і порядок виконання процесуальних дій з реалізації цивільних процесуальних прав. Залежно від характеру процесуальних дій їх цивільна процесуальна форма буває усною і письмовою, безпосередньою і опосередкованою, відкритою (гласною) і таємною (закритою), безперервною і перериваною [88, с. 42].Зміст цивільно-процесуальних правовідносин складають суб’єктивні права та обов’язки його учасників.Суб’єктивне цивільно-процесуальне право є міра дозволеної поведінки суб’єкта цивільно-процесуальних правовідносин. Це складне юридичне утворення, що має особистий зміст та складається з юридичних можливостей, що надані суб’єкту. Юридичні вимоги як складові частини змісту суб’єктивного цивільно-процесуального права мають назву право можливостей.За умов великого різноманіття суб’єктивних прав можливо виділити три основні можливості:
1) можливість вимагати, що складає з себе можливість вимагати від зобов’язаного суб’єкта виконання покладених на нього обов’язків;
2) можливість на власні дії, що означає можливість самостійного здійснення суб’єктом фактично та юридично значущих дій;
3) право на захист, а саме можливість виконання чи вимоги використання державно-примусових заходів у випадку порушення суб’єктивного права.
Суб’єктивний цивільно-правовий обов’язок – міра необхідної поведінки учасників цивільно-процесуального правовідношення. Сутність обов’язків складається з необхідності здійснення суб’єктом вказаних дій чи утримання від будь-яких дій.В цивільно-правових правовідношеннях існує два типи обов’язків – пасивний та активний.Обов’язки пасивного типу виходять з цивільно-процесуальних заборон та за своєю природою означають юридичну неможливість здійснення дій, що порушують інтереси правомочних суб’єктів.Обов’язок активного типу містить вимогу до суб’єкта здійснити дію. Вимога, що міститься в обов’язку та складає її зміст, означає для зобов’язаного суб’єкта необхідність діяти в інтересах правомочного суб’єкта, бо воно забезпечено санкцією за невиконання обов’язку.Структура цивільно-процесуального правовідношення може бути простою та складною. У першому випадку, одному правомочному учаснику протистоїть один зобов’язаний, у другому – одному правомочному – декілька зобов’язаних.Суб’єктивні права та обов’язки, що їх мають учасники цивільно-процесуального правовідношення складають його правову форму.
4.обєкт правовідносин.Питання щодо об'єкта й змісту правовідносин у теорії права загалом і в науці цивільного процесуального права зокрема належать до найбільш складних і дискусійних. Визначення об'єкта процесуальних відносин має не лише теоретичне, а й практичне значення. Воно дозволяє правильно встановити: предмет доказування; співвідношення предмета позову з предметом судового рішення; межі допустимої зміни предмета позову чи заяви.У науці переважає думка, що об'єктом правовідносин є те, з приводу чого виникають правовідносини. Відповідно, об'єктом цивільних процесуальних правовідносин вважається те, з приводу чого виникають цивільні процесуальні правовідносини, тобто конкретний матеріально-правовий спір чи охоронюваний законом інтерес, який є предметом судового розгляду.Ще одним елементом цивільних процесуальних правовідносин є їх об'єкт.Об'єкт цивільного процесуального правовідношення — це те, на що спрямоване правовідношення.Об'єктами можуть бути різноманітні матеріальні та нематеріальні блага. Щодо об'єкту цивільних процесуальних правовідносин слід зазначити, що у науці не склалося єдиної точки зору щодо його визначення. Одні автори відносять до об'єкту процесуальну діяльність суб'єктів, інші —- матеріально-правові відносини, які захитаються судом.На нашу думку, можна виокремити загальний об'єкт для всіх цивільних процесуальних правовідносин, яким є захист суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, який розуміється як відновлення порушеного або оспорюваного права або законного інтересу.Загальним об'єктом цивільного процесуального правовідношення є захист прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб шляхом всебічного розгляду і вирішення цивільних справ відповідно до чинного законодавства.Спеціальні об'єкти цивільних процесуальних правовідносин є різними для різних процесуальних правовідносин.
Дата добавления: 2015-09-29; просмотров: 37 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
| 2. Анализ учебных мастерских 5 | | | Форма заказа цветочной композиции |