ЗМІСТ
Сучасний напрям історичної освіти........................................................................... 4
Розділ 1. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ КУРСУ
«МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ ІСТОРІЇ» 6
Розділ 2. ІСТОРИЧНА ОСВІТА В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ....... 11
Розділ 3. СТРУКТУРА ІСТОРИЧНОЇ ОСВІТИ.................................................. 15
Розділ 4. ЗМІСТ ШКІЛЬНОЇ ІСТОРИЧНОЇ ОСВІТИ........................................ 19
Розділ 5. НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС З ІСТОРІЇ.................. 25
Розділ 6. ОСНОВНІ ОЗНАКИ НАВЧАЛЬНОГО ПІЗНАННЯ ІСТОРІЇ.......... 31
Розділ 7. МЕТОДИ НАВЧАННЯ ІСТОРІЇ........................................................... 38
Розділ 8. ОСВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ У ВИКЛАДАННІ ІСТОРІЇ.......................... 46
Розділ 9. УРОК ІСТОРІЇ......................................................................................... 59
Розділ 10. ПОЗАКЛАСНА РОБОТА З ІСТОРІЇ.................................................. 63
Розділ 11. УЧИТЕЛЬ ІСТОРІЇ, ЙОГО ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ...................... 64
Розділ 12. ПРОФЕСІОГРАМА ВЧИТЕЛЯ ІСТОРІЇ........................................... 68
Розділ 13. КАБІНЕТ ІСТОРІЇ В ШКОЛІ.............................................................. 80
Додатки...................................................................................................................... 84
Список використаної літератури............................................................................. 89
СУЧАСНИЙ НАПРЯМ ІСТОРИЧНОЇ ОСВІТИ
Історична освіта завжди була потужним духовним чинником нації.
З 90-х років XX ст. жодна галузь знань не зазнала таких суттєвих трансформацій, як історична наука. Динамічні процеси, які відбуваються в усіх сферах сучасного суспільства, системі національної освіти, зокрема, викликали значні зміни у її структурі, змісті, спрямованості й завданнях.
Рішучий відхід від ідеологічних догм вузького класового підходу до подій минулого дає можливість з цивілізаційних позицій розглянути виникнення й розвиток молодого суспільства. Зміна пріоритетів полягає у зверненні не до абстрактного «народу», єдності партії та діянь її вождів, а безпосередньо до людини як головного діючого суб'єкта історії, створених нею матеріальних і духовних цінностей, системи суспільних відносин, врешті-решт, до широкого спектру історичного життя з усією його повнотою й багатоманітністю.
Поруч з формаційним підходом до суспільних явищ в минулому, який розглядався як єдино правильний, постали й інші погляди на історичне життя:
• політичне бачення історії (видатні історичні постаті, політичні партії та суспільні рухи, війни, міжнародні відносини тощо); географічний фактор в історії (вплив територій, клімату, природних ресурсів, демократії на розвиток суспільства);
• теологічний підхід до історії (роль і місце церковного життя, його вплив на суспільні процеси виховання духовних цінностей людей, божественну роль на хід історичних подій);
психологічний фактор історії (вплив волі, характеру, темпераменту, людської енергії на вирішення суспільних проблем);
• культурологічний підхід (процес створення матеріальних і духовних цінностей, його зв'язок із розвитком суспільства і зростаючими потребами суспільства);
Усі вищенаведені підходи і погляди складають цивілізаційне бачення історії.
Оновлення змісту історичної освіти вимагає формування сучасних принципів викладання історії:
• науковість (викладання історії спирається на значний арсенал різноманітних джерел; вміння їх інтерпретувати, залучати до наукового
Методика викладання історії
Розділ 1. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ КУРСУ
«МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ ІСТОРІЇ»
Слово «методика» походить від старогрецького слова «методос», що означає «шлях дослідження», «спосіб пізнання». Значення його не завжди було однаковим, воно змінювалося з розвитком самої методики, з формуванням її наукових основ.
Первинні елементи методики навчання історії зародилися із запровадженням предмета як відповідь на практичні питання про цілі викладання, про відбір історичного матеріалу і прийоми його розкриття.
Методика як наука пройшла складний шлях розвитку. До початку XX ст. було розроблено багатий арсенал прийомів роботи вчителя, створено цілі методичні системи, шо об'єднували спільною педагогічною ідеєю окремі прийоми. Йдеться про формальні, реальні і лабораторні методи. Радянська методика зробила свій внесок у розробку наукової системи знань про процес навчання історії, про завдання, шляхи і засоби його вдосконалення з метою комуністичного виховання.
Пострадянський період поставив перед методикою нові завдання і зажадав від учених, методистів, вчителів-практиків переосмислити основні положення методичної науки.
Система освіти на рубежі XX і XXI ст. не задовольняє суспільство. Розбіжність між цілями і результатами навчання стали очевидними. Знадобилася реформа всієї системи освіти, включаючи історичну. Перед учителем з новою силою постало питання: чого і як учити дитину? Як науково визначити дійсно необхідний і доцільний склад і обсяг історичних знань? Обмежуватися лише переглядом змісту освіти не можна, треба прагнути удосконалювати власне пізнавальний процес, спираючись на його внутрішні закономірності.
На сьогодні питання, чи є методика наукою, остаточно вирішено принципово — методика викладання історії має свій предмет. Це наукова дисципліна, яка досліджує процес навчання історії з метою використання його закономірностей для підвищення ефективності освіти, виховання і розвитку підростаючого покоління. Методика розробляє зміст, організацію й методи навчання історії відповідно до вікових особливостей учнів.
Викладання історії в школі — це складне, багатогранне, не завжди однозначне педагогічне явище. Його закономірності розкриваються на
 |
основі об'єктивних зв'язків, що існують між освітою, розвитком і вихованням учнів. В його основі лежить навчання школярів. Методика вивчає навчальну діяльність школярів у зв'язку з цілями і змістом навчання історії, прийоми керування засвоєнням навчального матеріалу. Викладання історії, як вже зазначалося, — це складний процес, що включає взаємопов'язані компоненти, які весь час перебувають у русі: цілі навчання; • зміст навчання; • передача знань і керівництво їх засвоєнням; |- навчальна діяльність школярів; - результати навчання. Цілі викладання визначають зміст навчання. Відповідно до цілей і змісту обирається оптимальна організація викладання і навчання. Ефективність організації педагогічного процесу перевіряється отриманими результатами освіти, виховання і розвитку. Закономірності процесу шкільного викладання історії Компоненти процесу навчання — категорії історичні, вони змінюються з розвитком суспільства. Цілі викладання історії, як правило, відбивають ті зміни, які відбуваються в суспільстві. Чітке визначення цілей навчання є однією з умов його ефективності та повинне враховувати загальні завдання навчання історії, розвитку учнів, їх знання й уміння, забезпечення навчального процесу і т. ін. Цілі мають бути реальними для тих умов, які існують в конкретній школі. Зміст — обов'язковий компонент процесу навчання. Історично обумовлена перебудова цілей змінює і зміст навчання. Розвиток історії, педагогіки І ПСИХОЛОГІЇ, МеТОДИКИ ТаКОЖ ВПЛИВає на ЗМІСТ викладання, на його обсяг і глибину. Так, у викладанні історії за сучасних умов переважає аивілізаційний підхід замість формаційного, багато уваги приділяється ■.сторичним особам. Педагог навчає дітей розмежовувати процес пізнання минулого та оцінювати вчинки людей з точки зору етичних норм. Рух у процесі навчання здійснюється шляхом подолання внутрішніх. неречностей. До них відносяться суперечності між цілями навчання і вже досягнутими результатами, між оптимальними та існуючими у повсякденній практиці методами і засобами навчання. Процес навчання історії ставить своєю метою розвиток особистості учня, його творчих якостей. Він забезпечує гармонійну реалізацію всіх своїх функцій (розвиток, навчання, виховання). Єдність навчання, виховання, розвитку досягається лише за умови активізації роботи учнів під керівництвом педагога на всіх етапах процесу навчання. Власне навчання |
■'етодика викладання історії 7
Методика викладання історії
\.'еюдика викладання історії
зитивними результатами, які виявляються через форми навчальної роботи.
2) 3) 4) 5) 6) |
Перед методикою стоять завдання дослідження закономірностей процесу викладання історії з метою подальшого вдосконалення і підвищення його ефективності. Учителі повинні: ■ творити нову, гуманну творчу освіту; бути комунікабельним — спілкування є одним з основних умінь у XXI ст., яке треба виробляти в учнів власним прикладом; знати, що грамотність складається з накопичених умінь, які вчитель історії спроможний виробляти протягом навчання історії; ознайомитися з новими педагогічними технологіями та методикою викладання історії;
осягнути роль учителя історії у навчальному процесі; ознайомитися з теоріями про сприймання інформації, застосовуючи різні методи у навчанні історії;
8) 9) |
усвідомити важливість застосування інтерактивних методів у навчанні, методів роботи в групах;
вміло використовувати дослідницький і пошуковий методи у навчанні історії;
переглянути різні способи оцінювання знань і вмінь учнів;
10) підготувати відповідні уроки історії, застосовуючи інтерактивні методи та технології;
11) підсилити дослідницькі вміння (аналіз, пошук, синтез тощо);
12) дотримуватися вимог до навчання історії Міністерства освіти і науки України;
13) ставити дитину в центрі навчання, активізуючи її участь, розвиток її особистості;
14) поширювати ідеї творчого розвивального навчання, поглибленого мислення, толерантності, взаєморозуміння і культури спілкування.
Розділ 2. ІСТОРИЧНА ОСВІТА В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ
Українське суспільство сьогодні переживає період глибоких структурних, зокрема соціокультурних, змін. Всі ці процеси не можуть не зачіпати сферу освіти і виховання. Освіта і суспільство не віддільні. Це — єдина система, тому будь-які проблеми, з яки ми зустрічається суспільство, соціум, цивілізація в цілому, неминуче позначаються на стані сфери освіти. Разом з тим саме сфера освіти здатна здійснити істотний вплив
іЛг -сдика викладання історії
ходів до побудови нової системи в Українській державі. Завершенням етапу можна умовно вважати ухвалення Закону України «Про освіту».
Другий етап (1996-2000). Якісні зміни цього етапу пов'язані з виданням Національної доктрини освіти України, розробкою Державних стандартів історичної освіти, переходом на лінійну систему освіти, ухваленням ідеї варіативної освіти.
Третій етап (з 2000 і до теперішнього часу) характеризується подальшим пошуком моделі стандарту історичної освіти, ухваленням лінійної структури історичної освіти і залученням педагогів до різноманітних форм міжнародної співпраці в галузі історичної освіти (фонд Сороса, програми за ініціативою Ради Європи, співпраця з європейською асоціацією вчителів історії «Єврокліо»).
Розділ 3. СТРУКТУРА ІСТОРИЧНОЇ ОСВІТИ
Характеристика лінійної та концентричної структури
У Державній національній програмі «Освіта» («Україна XXI століття»), затвердженій Постановою Кабінету Міністрів України 3 листопада 1993 р. № 896, зазначається, що з перетворенням України на самостійну державу освіта стала особистою справою українського народу. Оновлення системи освіти, її докорінне реформування повинні стати основою відтворення інтелектуального, духовного потенціалу народу, виходу вітчизняної науки, техніки і культури на світовий рівень, національного відродження, становлення державності і демократизації суспільства в Україні.
Головна мета Програми — визначення стратегії розвитку освіти в Ук-п на найближчі роки та перспективу XXI століття, створення життєді-ної системи безперервного навчання і виховання для досягнення ви-
IX ОСВІТНІХ РІВНІВ, Забезпечення МОЖЛИВОСТеЙ ПОСТІЙНОГО духовного
.дмоствердження особистості, формування інтелектуального і культурного потенціалу як найвищої цінності нації.
Разом з тим загострилася проблема структури історичної освіти за нових умов. Під структурою розуміють той порядок та послідовність, в якому викладаються курси всесвітньої історії та історії України.
У методиці навчання історії розроблено дві структури історичної освіти: лінійна і концентрична, кожна з яких має свої переваги та недоліки. У радянській школі переважала лінійна структура шкільної історичної освіти, яка була покладена в основу викладання шкільного курсу історії протягом 43 років. Протягом 25 років історія в школі викладалася на основі Постанови РНКСРСРта ЦК ВКП(б) від 15 травня 1934 р. З 1959 р.
була здійснена спроба перейти на концентричну структуру освіти. Однак І4травня 1965 р. ЦК КПРС та Рада Міністрів СРСР прийняли Постанову «Про зміни порядку викладання історії в школах», в результаті чого ще 18 років панувала лінійна структура історичної освіти. Це був якісно інший період розвитку радянської освітньої системи. її удосконалення тривало, останній же варіант був розроблений у 1984 р. Він мав такий вигляд.
Структура шкільної історичної освіти радянської освітньої системи
Клас | Історичний курс | Кількість годин на тиждень |
Епізодичні розповіді з історії СРСР | ||
Історія Стародавнього світу | ||
Історія середніх віків (досередини XVIII ст.) | ||
Історія СРСР з найдавніших часів до кінця XVIII ст. | ||
Нова історія (1640-1870). Історія СРСР (XIX ст.) | ||
Нова історія (1870-1918). Історія СРСР (з початку XX ст. до 1936 р. Новітня історія зарубіжних країн (1917-1939) | ||
Історія СРСР (з 1936 р. до теперішнього часу). Новітня історія зарубіжних країн (з 1939 р. до теперішнього часу) |
Таким чином, як бачимо, лінійна структура передбачає вивчення історії людства в послідовному порядку від найдавніших часів до наших днів протягом всього шкільного курсу — кожний етап історичного посту-"[1] пу вивчається лише один раз. Така структура проіснувала довго, тому що має ряд позитивних переваг.
Концентрична структура шкільної історичної освіти передбачає кількаразове вивчення одних і тих самих етапів історичного минулого, причому щоразу підвищується рівень аналізу і синтезу матеріалу, що вивчається, збільшується кількість джерел інформації відповідно до вікових особливостей учнів.
У 1959 р. в СРСР було запроваджено загальну восьмирічну освіту, водночас відбулася перебудова викладання історії на основі принципу концентризму. Учні, здобуваючи восьмилітню освіту, повинні були мати уявлення про історію своєї та зарубіжних країн від найдавніших часів до сучасності. Програма передбачала вивчення в 5—6-х класах елементарних курсів історії Стародавнього світу і середніх віків; у 7—8-х класах — елементарного курсу історії СРСР з найважливішими відомостями з нової та новітньої історії, а також Конституції СРСР; в старших 9-11-х кла-
Методика викладання історії
 |
пата О.
11 клас — Новітня історія. 1921-1945 рр. (від загострення імперіалістичних суперечностей (від непу в Україні) до кінця Другої світової війни).
12 клас — Новітня історія. 1946-2006 рр. (від «холодної війни» до сьогодення).
Як бачимо, у вищенаведеній структурі історичної освіти в Україні віт-нзняната всесвітня історія подаються у вигляді двох курсів, шодає мож-івість створити цілісне уявлення про кожен з них. Проте історія України ~овинна висвітлюватися в контексті загальноєвропейської та світової іс-і зрії. Так, у 6 класі програма передбачає синхроністичне вивчення історії.'.іродавнього світу та історії України в найдавніші часи. У наступних класах, плануючи навчальний процес, вчитель має можливість вирішува-ІИ й обирати оптимальну послідовність розгляду окремих тем із всесвітньої історії та історії України, до вивчення яких на власний розсуд може ключати регіональну історію, сторінки з історії рідного міста, села тощо. Вищезазначена структура історичної освіти дає можливість широко використовувати міжкурсові зв'язки (всесвітньої та історії України), наприклад, міжнародних відносин та зовнішньої політики у XX ст., історії Першої та Другої світових війн, при вивченні тем з історії культури, розгляді."ецифічних та спільних ознак окремих стилів та напрямків мистецтва з Україні, Європі та світу в цілому і т. ін.
в органічній єдності із загальним розвитком їх мислення. Особливо хочеться наголосити, що історична освіта має допомогти кожній людині опанувати три кола цінностей: 1) загальнонаціональні, 2) етнокультурні, 3) загальнолюдські. При конструюванні змісту шкільної історичної освіти необхідно забезпечити баланс політичних, культурних, етнонаціональних та інших цінностей за умови домінування загальнонаціональних (державних) цінностей. Сучасна концепція історичної освіти зберігає систематичне вивчення історії. Історія не може бути наповнена будь-яким набором антропознавчих або суспільствознавчих курсів. Ця навчальна дисципліна складає стрижень гуманітарних курсів в основній і повній середній школі. Основні змістовні лінії шкільної історичної освіти включають історичний час, історичний простір, історичний рух. Історичний час характеризується не тільки переліком років і періодизацією подій і процесів (рік, століття, тисячоліття, епоха), але й циклічністю в історії. Історичний простір містить карти локально-історичних цивілізацій, динаміку географічних, екологічних, етнічних чинників розвитку людини і суспільства, зміну геополітичної карти своєї країни і світу. Історичний рух дає розуміння розвитку людини в різні історичні епохи (потреби, інтереси, мотиви дій, сприйняття миру, цінностей, умови життя і побуту людини); еволюції трудової діяльності людини, історії людських спільнот; процесів освіти і розвитку держав, їх історичних форм, основних віх політичної історії країн і народів світу; історії пізнання людиною навколишнього світу, розвитку ідеології (релігійні і світські учення), суспільної думки, наукових ідей; історії світової культури, стосунків між народами, суспільствами і цивілізаціями (сусідство, спадковість, завоювання та ін.). Відповідно до названих ліній формується зміст повного наочного циклу, що є викладом історії і з давнини до наших днів. Існують різні рівні представлення історії — історія всесвітня, історія держав і народів, історія вітчизняна та історія регіональна тощо. |
Зміст освіти відображають навчальні плани і програми середньої школи. Навчальний план — це обов'язковий для школи документ. У ньому вказані предмети, що підлягають вивченню, послідовність їх розподілу за роками навчання, кількість навчальних годин, що відводяться на рік. чверть, тиждень. На основі Державного стандарту розробляються про- |
Левітас Ф. Л., Салата О. О
:ика викладання історії
життя на різних ступенях історичного розвитку. Добір фактів має викликати в учнів власне ставлення до тієї чи іншої історичної події, явища, розкрити його конкретне значення, вплив на життя і долі людей епохи, що вивчається.
Програма з історії визначає й теоретичний зміст навчального матеріалу. У процесі його вивчення школярі опановують систему наукових оцінок, понять, висновків, законів і закономірностей суспільного розвитку. Теоретичний матеріал включає поняття різного ступеня узагальнення, причинно-наслідкові зв'язки. У курсі історії України (5-й клас) наводиться первинне визначення таких понять, як «історія», «Русь», етнонім «Україна», «держава», «суспільство», «князь», «літопис», «козак», «унія».
Інтегрований курс історії Стародавнього світу, що вивчається у 6-му класі, охоплює періоди історії первісного і рабовласницького суспільств. Курс знайомить учнів із життям первісних людей, народами і державами Стародавнього Сходу, Греції і Риму, історії давніх слов'ян та їх сусідів.
У курсі історії середніх віків (7 клас) учні знайомляться з курсом всесвітньої історії та історії України, підводяться до розуміння закономірностей історичного процесу. У них формуються поняття про основні ознаки феодалізму, про суть феодального суспільства і держави тощо.
Історія середніх віків включає раннє і класичне Середньовіччя в Європі, а також країни Азії та Африки в середні віки. На підсумковому занятті виявляється загальнолюдська значущість найбільших наукових і культурних досягнень Європи, Візантії, Арабських країн, Індії, Китаю, слов'ян та їх сусідів у середні віки.
У курсі історії України особлива увага приділяється історії Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, періодам роздробленості і боротьби за об'єднання Київської держави, перебуванню українських земель під владою сусідніх держав. Важливе місце в курсі відводиться проблемам культури.
Подіями історії України XVI ст. починається викладання історії у 8-му класі. Курс включає такі основні розділи: українські землі у складі Речі Посполитої та Російської імперії. У курсі підкреслюються проблеми, пов'язані зі змінами геополітичного становища України, джерелами і рушійними силами прогресу, взаєминами між владою і народом. Особливе місце відводиться проблемам культури в цілому.
У курсі всесвітньої історії у 8-му класі викладається історія Європи, Америки, Східного світу та Росії за Нового часу. Зазначений курс розкриває перед учнями особливості розвитку світу у XVI—XVIII ст.: суспільно-політичний, соціально-економічний та культурний; становлення капіталістичного устрою в державах Європи.
Методика викладання історії
II. Середній
1. Учень може репродуктивно відтворити (у межах чотирьох-шести простих речень) частину навчального матеріалу теми; дати визначення історичних термінів, поданих у тексті підручника або вчителем; назвати одну-дві основні дати; показати на карті історико-географічний об'єкт.
2. Учень може відтворити основний зміст навчальної теми, відповідаю- | чи на запитання вчителя; визначати окремі ознаки історичних понять, назвати основні дати; за допомогою вчителя може показати на | історичній карті основні місця подій.
3. Учень, у цілому, самостійно відтворює фактичний матеріал теми; мо-1 же дати стислу характеристику історичній постаті (за алгоритмом); | встановити послідовність подій на основі знання їх дат; у цілому правильно вживає історичні терміни; може показати на карті місця основ-1 них подій, користуватись за допомогою вчителя (зразок, пам'ятка,] алгоритм) джерелами історичної інформації (наочними та текстовими, що подаються у підручнику).
///. Достатній
4. Учень у цілому послідовно й логічно самостійно відтворює навчальний матеріал теми, виявляє розуміння історичної термінології^ дає| загальну характеристику події (причини, наслідки, значення), виокремлює певні ознаки явищ та процесів; «читає» історичні карти] і картосхеми з опорою на їх легенду; встановлює послідовність і тривалість історичних подій; використовує наведені в підручнику доку-1 менти як джерело знань.
5. Учень володіє навчальним матеріалом і використовує знання за ана-| логією, дає в цілому правильне визначення історичних понять, аналізує історичні факти на основі їхнього опису і наочного відображення,] порівнює однорідні історичні події та явища, характеризує причин-І но-наслідкові зв'язки між історичними явищами у межах теми, вста-| новлює синхронність подій у межах теми; використовуючи легенду карти, супроводжує показ історичних об'єктів їх словесним описом.
6. Учень достатньою мірою оперує навчальним матеріалом, узагальнює окремі факти і формулює нескладні висновки, обґрунтовує свої висновки конкретними фактами, взятими з підручника (наочних посіб-] ників, історичних документів); може дати порівняльну характерне™-] ку історичних явищ, визначення поняттям; у цілому самостійне встановлює причинно-наслідкові зв'язки; встановлює синхронність подій у межах курсу; може аналізувати зміст історичної карти, уза-| гальнювати та застосовувати ці знання.
г щика викладання історії
IV. Високий
У чень володіє набутими знаннями та використовує їх для розв'язання нової навчальної проблеми; виявляє розуміння історичних процесів; робить аргументовані висновки; характеризує історичні явища і процеси, використовуючи різні джерела інформації; рецензує відповіді учнів; зіставляє й систематизує дані історичних карт і застосовує їх під час характеристики подій, явищ, процесів; встановлює синхронність подій вітчизняної та всесвітньої історії.
Учень володіє глибокими і міцними знаннями, може вільно висловлювати власні судження і переконливо 'їх аргументувати; може аналізувати історичну інформацію, співвідносити історичні процеси з періодом (епохою) на основі наукової періодизації історії; має достатньо міцні навички роботи з історичною картою.
Учень у повному обсязі опанував програмовий матеріал; має глибокі й міцні знання, здатний, відповідно до вікових особливостей, подавати власну інтерпретацію (версію, розуміння, оцінку) історичних явищ.
Застосування на практиці критеріїв навчальних досягнень учнів потре-£ обов'язкового врахування вікових особливостей учнів та особливостей навчальних курсів. Природно, що загальна характеристика рівнів навчальних досягнень учнів матиме неоднакове втілення для учнів 5—6-х класів чи. наприклад, одинадцятикласника. Так, має ряд особливостей пропедев-—гчний курс «Вступ до історії. 5-й клас». Без їх урахування застосування критеріїв неминуче призведе до інформативного перенавантаження учнів.
Розділ 5. НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС З ІСТОРІЇ
Шкільна теорія і практика викладання історії перебувають у стані погуку. Багато аспектів пізнання минулого, співвідношення фактів і авторських інтерпретацій в шкільних програмах і підручниках, оптимальне _:ввідношення локальних, регіональних, світових компонентів змісту відображаються в навчально-методичному комплексі (НМК) з історії. НМК — це сукупність:
і) навчальних: підручників, посібників, хрестоматій, книг для читання; ; методичних видань: книг, статей, рекомендацій, збірок завдань;
наочних засобів навчання: друкарських, об'ємних, екранно-звукових;
наукової, науково-популярної і художньої літератури, що визначає
зміст і методику вивчення конкретних курсів.
о. о,
імінилися пріоритети у виборі об'єктів опису та аналізу, проблематики підручників, більше уваги приділяється духовному життю суспільства і людини, традиціям, культурі;
Дата добавления: 2015-09-29; просмотров: 36 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |