Дуже болить,хоча й ненароком ..

Дуже болить,хоча й ненароком…..

Хотiлося i менi сказати теплих слiв на честь цiеЇ людини.

Та не маю бажання спiвати деферамби, чи констатувати, те що наша Країна втратила частину душi…що неможливо iнодi повiрити в те,що раптова смерть здорової, жвавої людини можлива..можлива та чекае на тебе десь поряд….Як ми живимо, що любимо, що руйнуїмо – лишень ось такi болючі, шокуючi звiстки змушують над цим мiркувати…

Я хотiла викласти на цей шмат паперу лишень мої особистi спогади про Кузьму та “Скрябiна» на единому диханнi, простi речi,що першi лiзуть на думку та неохайно зьявляються у видi тексту…

Пicнi…ну що сказати…

«Спи собi сама» десь, у якомусь роцi щоранку будила мене, бо була у моему мобiльному…щоранку о сьомiй, чи може ранiше. Памьятаю шкiряний салон автiвки, страренької BMW, та голос коханої людины, що бурмотiв тi слова з пicнi ….i cнiг навколо.

«Танцюем танець пiнгвiна…страшно веселий…»-школа…боже, як учора було…Памьятаю свого однокласника, маленького росту та дiвчинку з моеї вулицi, що так смiшно переберала ногами, пританцьовуючи пiд той «танець», як мавпа…

А якi чудовi сатиричнi - «Якщо ти зрадиш,кохана-я выбью всi твої зубы..»

«Шмата», «Джаламбай» я от тiльки зараз зрозумiла, як пicнi дарують просту радiсть..нiчого глибокого, фiлосовського, тiльки радicть…

Телешоу…

Не памьятаю куди я збиралась - чи до школи, чи до iнституту…Скрябiн та Могилевська-программа «Шанс». Щоразу всi бiгали по хатi, збираючись у власних справах до мicта, краем ока «зирили» те шоу..памьятаю призьвисько «Цвинтарквська» та «Могила» i як родичi смiялися над жартами Кузьми, лускаючи насiнна..

Ржали всi …та я обiцяла не «спiвати деферамби»

Просто вiн був нiби в кожнiм домi, на вулицях, по радiо, на шкiльнiй дискотецi…

Звичайно, кружляючи життевими шляхами я зустрiчала ще досить цiкавих людей,музикантiв,акторiв,менеджерiв, проте я не знаю бiльш крутого почуття гумору, нiж Скрябiна.

Що ще…

Мала честь бувати на концертi, слухала власними вухами отi мати, та жарти…”icторiї смiшнi»,вiд яких сльозы бiгли та болiв живiт…

Почувши ту шокуючу звicтку нiхто з моїх знайомих,навiть самих прагматичних людей, не сказав шось на зразок «ну бувае…».Скiльки людей зiбралося на «найбiльшiй площi Европи»…

Ця знiвечена, та майже зруйнованна тими пiдорасами у костюмах Країна втратила друга, людину, яка мала право ципляти на себе жовто-блакитну стрiчку та вишиванку.

Зарас,переглядаючи тi чисельнi iнтервью,коменти и бла…бла…бла….лишень зараз чуеш,що вiн говорить. Сумно…

Та я впевнена, що ця душа у прекрасному мicтi та,мабуть, в чудовiй компанiї…iнакше i бути не може!

Пiду навчуся грати пicню «Спи собi сама»…заграю друзям

Прощавай, Кузьмич!

Дата добавления: 2015-09-29