29. Порука як спосіб забезпечення виконання зобов’язань.

29. Порука як спосіб забезпечення виконання зобов’язань.

Порука є традиційним, одним із найдавніших інститутів цивільного права та одним із найефективніших способів забезпечення зобов'язань в умовах сучасного цивільного обігу, особливо при укладенні кредитних договорів, оформленні споживчих кредитів тощо.

Порука має складну теоретичну природу, оскільки одночасно є способом забезпечення зобов'язань, а також має зобов'язальний, договірний характер, тому на правовідносини поруки поширюють свою дію загальні положення про зобов'язання та про договори (Розділи I та II Книги п'ятої ЦК України). Згідно із ст. 553 ЦК України під порукою розуміється договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Виходячи з наведеного визначення, єдиною підставою виникнення поруки є саме договір. Одностороннє зобов'язання особи відповідати за невиконання або неналежне виконання боржника не може бути визнано підставою виникнення правовідносин поруки. Значення поруки не можуть мати листи, характеристики і довідки про високу платоспроможність боржника, аудиторський висновок аналогічного змісту, рекомендації і інші документи. Як випливає із ст. 553 ЦК України, договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем. Договір поруки не передбачає виникнення або, навпаки, припинення будь-яких прав та обов'язків боржника. Він зазвичай лише здійснює підготовчі дії до укладення договору поруки, підшукуючи поручителя і одержуючи його згоду. Згода боржника на укладення договору поруки не вимагається. Проте, може трапитися так, що боржнику взагалі не буде відомо про його укладення. Зважаючи на це в договорі поруки доцільно передбачити обов'язок поручителя та/або кредитора поінформувати боржника у письмовій формі про факт укладення договору поруки. Поряд із договором поруки також може існувати договір про надання поручительських послуг, що укладається між майбутнім поручителем і боржником, у якому встановлюється обов'язок останнього поручитися за виконання зобов'язання за основним договором. Вказаний договір може бути як оплатним, так і безоплатним. Разом з тим взаємовідносини між боржником і поручителем можуть мати не тільки цивільно-правовий, а й інший характер, наприклад, сімейні (родинні) зв'язки, трудові відносини, відносини підпорядкування тощо. Вони можуть базуватися на договорі страхування, договорі про спільну діяльність, членстві в організації, інших правових засадах. Проте на правове регулювання поруки характер взаємовідносин між поручителем і боржником не впливає

30.Гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов’язань.

Гарантія є одним серед інших, передбачених ст. 546 ЦК України способів забезпечення виконання зобов'язань, на рівні з неустойкою, порукою, заставою, при-триманням, завдатком та іншими. Гарантія є дуже зручним інструментом погашення кредитних зобов'язань і дуже часто використовується кредиторами для мінімізації фінансових втрат, тому попит на цю послугу зростає. Фінансові установи задовольняючи потреби клієнтів активно розвивають такий напрям як надання гарантій і контргарантій.

Стаття 560 ЦК України надає поняття гарантії: "...за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником". Таким чином, гарантом за гарантією може виступати тільки спеціальний суб'єкт, який відповідає вимогам законодавства та має відповідну ліцензію.

Гарантія платежу - письмове зобов'язання гаранта, яке видається за наказом покупця на користь продавця, сплатити останньому визначену суму у випадку невиконання покупцем своїх обов'язків по сплаті за поставлений товар.

Тендерна гарантія - письмове зобов'язання гаранта, яке видане за наказом сторони, що бере участь у тендері, на користь сторони, яка є організатором тендеру, сплатити останній визначену суму за порушення учасником тендера вимог тендеру, контракту в частині відмови від його реалізації після того, як він став переможцем тендеру.

Гарантія виконання зобов'язання - письмове зобов'язання банку, яке видане за наказом продавця товарів або послуг або іншої уповноваженої особи на користь покупця або замовника, сплатити останньому визначену суму у випадку невиконання першим визначених зобов'язань за відповідним договором.

Гарантія авансового платежу - письмове зобов'язання банку, яке видане за наказом продавця, що отримує аванс від покупця, сплатити покупцю визначену суму грошових коштів (яка не перевищує суму авансу) у випадку невиконання продавцем своїх обов'язків з постачання.

Гарантія повернення кредиту - письмове зобов'язання банку, яке видане за наказом позичальника на користь кредитора, сплатити останньому суму основного боргу та/або процентів за кредитом у випадку невиконання позивачем своїх обов'язків за кредитним договором по відношенню до погашення боргу та/або процентів.

Цивільний кодекс України передбачає наступні загальні особливості гарантії як способу забезпечення зобов'язань:

o гарантія є самостійною, тобто незалежною від основного зобов'язання;

o як правило, гарантія не може бути відкликана;

o права за гарантією не можуть бути передані іншій особі;

o гарантія є чинною з моменту її видачі, якщо інше не передбачено договором;

o за надання гарантії сплачується винагорода;

o письмова форма гарантії;

o гарант має право на зворотну вимогу.

Гарантія як один з видів забезпечення зобов'язання є дуже унікальним з юридичної точки зору інструментом. Головним є те, що зобов'язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від основного зобов'язання принципала (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на таке зобов'язання безпосередньо міститься в тексті гарантії (ст. 562 ЦК України). Таким чином, такий спосіб забезпечення виконання зобов'язання як гарантія є виключенням, яке випадає з-під дії загальної норми ч. 2 ст. 548 ЦК України, про недійсність основного зобов'язання (вимоги), яке спричиняє недійсність правочину щодо Його забезпечення. На гаранта покладається лише обов'язок повідомити про це кредитора і боржника (ч. 3 ст. 565 ЦК України). Але головною мстою надання гарантії є забезпечення належного виконання принципалом своїх обов'язків перед бенефіціаром, тому незважаючи на самостійність та незалежність гарантії від основного зобов'язання, як і у випадках з іншими способами забезпечення зобов'язання, можливе тільки при існуванні основного зобов'язання. Неможливе ігнорування забезпечувальної функції гарантії.

Гарантія повинна видаватися у письмовій формі. До письмової форми гарантії прирівнюється банківський електронний документ.

31. Поняття та види застави. Форма договору застави.

Застава — це вид забезпечення виконання зобов’язання, при якому кредитор-заставодержатель має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (ст. 572 ЦК). Заставні відносини регулюються ЦК України Законами України: «Про заставу» від 02.10.1992 р., «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003 р.,«Про іпотеку» від 05.06.2003 р., «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» від 19.06.2003 р. та ін.

Заставою може бути забезпечена будь-яка дійсно існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі- продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

Предметом застави може бути різноманітне майно, утому числі речі та майнові права (вимоги), зокрема не лише те, яке є в наявності, а й таке майно, яке заставодавець придбає після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо) та на яке може бути звернене стягнення. Однак предметом застави не може бути: майно, вилучене з цивільного обігу; вимоги, нерозривно пов’язані з особистістю боржника: про відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров’ю, вимоги про аліменти; права, поступка якими заборонена законом, тощо (ст. 576 ЦК України). Предмет застави може бути замінений лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.

Застава виникає на підставі договору, закону чи рішення суду.

До застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються положення цього Кодексу щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

До видів застави відносяться: 1) іпотека — застава нерухомого майна, яке залишається у володінні та користуванні заставодавця; 2) заклбд — застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателю або за його наказом — у володіння третій особі; 3) застава товарів у обороті та переробці; 4) застава цінних паперів; 5) застава майнових прав.

32. Застава нерухомого майна (Іпотека). Загальна характеристика законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 5 червня 2003 р. "Про іпотеку", іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов:

- нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо і поте кода в є державне або комунальне підприємство, установа чи організація;

- нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення;

- нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Предметом іпотеки також можуть бути об'єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору.

Слід зазначити, що законодавцю необхідно розробити чіткі критерії поділу майна на рухоме і нерухоме, оскільки при безсистемному віднесенні до категорії нерухомого різних видів майна поняття "нерухоме майно" стає умовним, а це неприпустимо в практичному аспекті, оскільки чинне законодавство передбачає різний правовий режим щодо рухомого і нерухомого майна.

Оскільки особливістю іпотеки є те, що заставлене майно залишається у заставодавця, то заставодержателю надаються додаткові права, зокрема: перевіряти документально і фактично наявність, стан та умови збереження предмета застави; вимагати від заставодавця вжиття заходів щодо збереження застави.

Серед прав іпотечного заставодавця зазначимо такі: право на реалізацію предмета застави за письмовою згодою заставодержателя іншій особі з переводом на неї основного боргу та право здавати предмет застави в оренду за наявності письмової згоди заставодержателя. Одночасно на заставодавця покладені такі обов'язки: виконувати капітальний і поточний ремонти предмета застави, застрахувати його на користь заставодержателя і належним чином зберігати, надати аналогічне за вартістю нерухоме майно або виконати зобов'язання, якщо предмет застави загине.

Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови:

1)для іпотекодавця та іпотекодержателя юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців;

- для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу;

- для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів;

- для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України;

2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання;

3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер.

У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення;

4) посилання на видачу заставної або її відсутність.

У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

33. Порядок звернення стягнення на предмет застави.

Застава є одним з найпоширеніших способів забезпечення грошових зобов'язань, особливо кредитів. Утім часто і боржник, і кредитор мають хибне уявлення про те, як відбувається задоволення вимог за рахунок предмета застави. Дехто досі упевнений, що банківські працівники можуть будь-коли прийти і забрати заставне майно позичальника, який прострочив виконання зобов'язання. Яким чином відбувається звернення стягнення на предмет застави відповідно до чинного законодавства і як має реалізовуватися предмет застави, з'ясовував Prostopravo.com.ua

Підстави звернення стягнення

Як відомо, якщо боржник не виконав або неналежним чином виконав зобов'язання, забезпечене заставою, кредитор має право звернути стягнення на предмет застави. Зробити це він може таким чином:

на підставі рішення суду або третейського суду;

на підставі виконавчого напису нотаріуса;

на підставі договору (позасудове врегулювання).

Судовий порядок звернення стягнення на предмет застави можна назвати універсальним, оскільки юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини в нашій державі. Слід пам'ятати, що передати суперечку на розгляд третейського суду сторони можуть лише в разі укладення третейської угоди або наявності третейського застереження в договорі. При цьому третейська угода може містити як посилання на конкретний третейський суд, так і загальне посилання про вирішення суперечок третейським судом.

Нотаріус ставить виконавчий напис на договорі застави за пред'явленні кредитором документів, які підтверджують безсуперечність його вимог: оригінал договору застави та кредитного договору; документа, що підтверджує прострочення виконання зобов'язання боржником.

У випадку з іпотекою мінімальний строк попередження боржника про те, що стягнення може бути звернено на предмет застави, складає не менше 30 календарних днів. До закінчення цього часу нотаріус не має права робити виконавчий напис на договорі.

Позасудове врегулювання питання із зверненням стягнення на предмет іпотеки можливо на підставі договору, укладеного між кредитором і боржником, який може передбачати інші способи задоволення вимог кредитора за рахунок предмета застави, відмінні від передбачених законом. Такий договір може бути укладений як у вигляді окремого документа, так і у вигляді застереження в договорі застави. Причому укласти його сторони можуть на будь-якій стадії до винесення судом рішення про звернення стягнення на предмет застави. Зазвичай такий договір передбачає передання кредитору права власності на предмет застави за рахунок виконання основного зобов'язання або право кредитора продати предмет застави від свого імені третій особі.

Способи звернення стягнення

У перших двох випадках (на підставі рішення суду та виконавчого напису нотаріуса) реалізація предмета застави здійснюється державною виконавчою службою відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Виконавче провадження відкриває держвиконавець на підставі виконавчого листа, виданого судом, або виконавчого напису нотаріуса. Надалі реалізація предмета застави відбувається на публічних торгах (аукціоні). За рахунок виручених від продажу заставного майна коштів погашається сума основного боргу перед кредитором, а також сума відсотків, пені, штрафних санкцій тощо. Якщо сума виручених від реалізації майна коштів перевищує розмір заборгованості, різниця повертається боржнику, якщо виручених коштів буде недостатньо для погашення всієї заборгованості, стягнення може бути звернено на інше майно боржника.

Заставник має право будь-коли до моменту реалізації предмета застави припинити звернення стягнення на майно виконанням забезпеченого заставою зобов'язання (виплатою боргу).

34. Притримання як спосіб забезпечення виконання зобов’язання.

Згідно зі ст. 594 ЦК притримання – це право кредитора, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків, тримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.

Тобто сутність цього способу забезпечення полягає в можливості кредитора на законних підставах, не передавати річ боржнику, що належить останньому, до тих пір, доки боржник не виконає свої зобов'язання, а в разі остаточного невиконання цих зобов’язань реалізувати предмет притримання і задовольнити через нього свій інтерес.

Ознаки притримання:

· сторонами відносин щодо притримання є:

· боржник – особа, що не виконала основне зобов’язання;

· кредитор – особа, яка має право на законних підставах притримувати в себе річ (предмет договору), що належить боржникові, за невиконання останнім основного зобов’язання;

· право притримання речі, що є предметом основного договору, у разі невиконання боржником свого зобов’язання виникає у кредитора автоматично на підставі приписів закону. Загальною підставою для виникнення права притримання є ч. 1 ст. 594 ЦК, також правову можливість застосування цього способу забезпечення виконання зобов’язань підтверджують ряд нормативно-правових актів (ст. 163 КТМ України, п. 32 Постанови Кабінету міністрів України «Про затвердження Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві»^[8] тощо);

· має додатковий (акцесорний) характер, тобто ставить за мету забезпечення виконання основного зобов’язання;

· може забезпечувати виконання як основного зобов’язання (оплата відповідної речі, що є предметом договору), так і виконання обов’язку боржника, щодо відшкодування витрат та інших збитків, які поніс кредитор внаслідок несвоєчасного внесення плати за цю річ боржником.

Отже, притримання забезпечує не тільки основні зобов'язання в їх традиційному розумінні, тобто не тільки, наприклад, договір перевезення, поставки тощо, але й похідні зобов'язання з відшкодування витрат та інших збитків, пов'язаних із річчю. Останні можуть забезпечуватися окремо чи в сукупності з основним зобов'язанням;

· предметом притримання можуть бути лише речі. Згідно зі ст. 179 ЦК річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки. Речі можуть бути рухомі та нерухомі (ст. 181 ЦК), споживані та неспоживані (185 ЦК), індивідуально визначені та визначені родовими ознаками (ст. 184 ЦК), подільні та неподільні (ст. 183 ЦК). До складу речей належать грошові кошти, цінні папери (ст. 177 ЦК). Правовий режим речі розповсюджується на тварин (ст. 180 ЦК);

· майнові права, роботи, послуги предметом притримання бути не можуть;

· момент виникнення притримувального забезпечувального зобов’язання, тобто момент, з якого кредитор має право на законних підставах притримувати в себе річ, залежить від того виконання якого зобов’язання – основного (сплату грошей) чи деліктного (пов’язаного із відшкодуванням збитків завданих властивостями речі) забезпечує це притримання:

· у разі забезпечення основного зобов’язання право притримання у кредитора виникає з моменту прострочення виконання основного зобов’язання хоча б на день (ч. 1 ст. 530 ЦК);

· у разі забезпечення обов’язку щодо відшкодування збитків моментом настання права притримання вважається закінчення пільгового семиденного строку на виконання зобов’язання з дати подачі відповідної вимоги кредитором боржникові (ч. 2 ст. 530 ЦК);

· кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо прав на неї, які виникли після передачі речі у володіння кредитора, набула третя особа (ч. 3 ст. 594 ЦК);

· ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження притриманої речі несе кредитор, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 594 ЦК);

· до кредитора, який притримує у себе річ боржника, не переходить право власності на неї (ч. 1 ст. 596 ЦК). У цьому разі право притримання виступає у ролі речового права – різновидом права на чужі речі.

· після передачі речі боржнику у рамках виконання основного зобов'язання кредитор не вправі ані вимагати її повернення для здійснення притримання, ані забирати її назад, навіть якщо матиме для цього реальну можливість

35.Підстави припинення договірних зобов’язань (крім виконання).

Припинення зобов'язання є останньою стадією його існування. Під припиненням зобов'язання розуміють припинення правового зв'язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов'язків, що становлять зміст зобов'язання. Тобто кредитор втрачає право вимагати від боржника виконання передбачених у зобов'язанні дій, а боржник звільняється від обов'язку виконувати такі дії під загрозою застосування до нього мір відповідальності.

Припинення зобов'язання слід відрізняти від закінчення строку дії договору. Закінчення строку дії договору означає, що між його сторонами у майбутньому не будуть виникати взаємні права та обов'язки, що випливали із цього договору. Але ті зобов'язання, які вже існують на момент закінчення строку дії договору, будуть існувати і після його закінчення доти, доки вони не будуть припинені на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов'язань можна поділити на договірні та законні. Договірні підстави визначаються добровільно суб'єктами цивільних правовідносин в договорах. Сторони є вільними у виборі будь-яких підстав припинення їх зобов'язань, в тому числі домовитися про можливість припинення зобов'язання в односторонньому порядку за бажанням будь-якої сторонни

До переліку підстав припинення зобов'язання ЦК відносить:

- належне виконання (ст. 599 ЦК);

- передання відступного (ст. 600 ЦК);

- зарахування (ст. 601 ЦК);

- домовленість сторін, у тому числі новація (ст. 604 ЦК);

- прощення боргу (ст. 605 ЦК);

- поєднання боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК);

- неможливість виконання (ст. 607 ЦК);

- смерть фізичної особи, ліквідація юридичної особи (статті 608, 609 ЦК).

Внаслідок того, що наведений перелік не має вичерпного характеру, зобов'язання можуть припинятися і з інших підстав, передбачених договором або законом. Так, стосовно окремих видів договорів цивільне законодавство України передбачає додаткові підставі припинення відповідних зобов'язань. До них, зокрема, належить відмова страхувальника або страховика за договором страхування (ст. 997 ЦК), загибель майна, переданого в управління за договором управління майном (ст. 1044 ЦК), припинення права правоволодільця на торговельну марку чи інше позначення, визначене в договорі, без його заміни аналогічним правом за договором комерційної концесії (ст. 1126 ЦК), визнання недієздатним, безвісно відсутнім, обмежено дієздатним учасника договору простого товариства за цим договором (ст. 1141 ЦК) та ін. Іноді закон пов'язує припинення зобов'язання зі спливом (пропущенням) певних строків.

Поняття

37. Завдаток – це грошова сума, або рухоме майно, що видається однією зі сторін у рахунок належних з неї за договором платежів іншій стороні як доказ укладення договору і в забезпечення його виконання.

38. Порука – це односторонній, консенсуальний договір, за яким третя особа бере на себе повну або часткову відповідальність за невиконання чи неналежне виконання боржником його зобов'язання перед кредитором.

39. Гарантія – це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов'язання перед боржником (бенефіціаром) сплатити кошти на прохання боржника (принципала) в разі невиконання останнім своїх зобов'язань в повному об'ємі або оплати частини коштів в разі пред'явлення бенефіціаром вимоги про їх оплату.

40. Застава – це вид забезпечення виконання зобов’язання, при якому кредитор-заставодержатель має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (ст. 572 ЦК).

41. Іпотека – це застава нерухомості, що залишається у заставодавця або у третьої особи. Предметом іпотеки може бути як майно, пов'язане з землею — будівлі, споруди, квартири, багаторічні насадження, структурні підрозділи підприємства або підприємство як цілісний майновий комплекс, так й інше майно, віднесене законодавцем до нерухомого.

42. Іпотечний кредит – це

43. Заклад – це застава рухомого майна; при цьому предмет застави передається заставодержателю. За угодою сторін річ може бути залишена у володінні заставодавця під замком та опечатана заставодержателем. Такий вид застави називається твердою заставою.

44. Застава товарів в обороті та переробці – це так само як і іпотека, не передбачає передачі предмета застави у володіння заставодержателя. Тому інколи цей вид застави в юридичній літературі називається іпотекою рухомості. Предметом цього виду застави є: сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція.

45. Неустойка - це Неустойка - це визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання (наприклад, прострочення строків виконання зобов’язання).Неустойка регламентується параграфом другим 49 глави ЦК України. Неустойка поділяється на пеню та штраф.

Дата добавления: 2015-09-29