Посуха загострила й проблему кормів, що відбилося на тваринництві. Почався падіж худоби. Щоб уникнути масового характеру цього явища, було дозволено здавати худобу на забій понад планові норми. Це призвело до того, що в деяких областях план зі здачі м'яса було перевиконано вдвічі. У результаті тваринництво республіки зазнало величезних утрат, компенсувати які доводилося довго. У той час коли за межі України ешелонами вивозився хліб (так, лише до країн Східної Європи та Франції було вивезено безвідплатно 1,7 млн тонн для підтримки тих режимів, що там установилися), розпочався голод, жертвами якого стали майже 1 млн осіб.
Опинившись перед катастрофою, керівництво України на чолі з М. Хрущовим намагалося зменшити її масштаби за рахунок західних областей і звертання по допомогу до Москви. Для проведення посівної кампанії була надана позичка в 35 млн пудів.
Наслідками голоду стало ускладнення і без того важкого процесу відбудови; скорочення трудових ресурсів села і його можливостей; падіння морального духу населення; невиконання планів п'ятирічки з відбудови сільського господарства. Висновок. Голодомори 1921 — 1923, 1932—1933 і 1946—1947рр. — це жахливий результат політики радянського тоталітаризму щодо селянства. Жертвами голодоморів стали майже 10 млн осіб. Соціальним наслідком голодоморів стало фактичне знищення селянства в Україні.
Я Дати: 1921—1923 рр., 1932—1933 рр., 1946—1947 рр. — радянські голодомори в Україні.
■ Поняття, терміни, назви: продрозкладка, розселянювання, «закон про п'ять колосків», розкуркулення.
20.2. Повсякденне життя українців у 1964—1985 рр.
Повсякденне життя громадян є найкращим свідченням реального стану життя в країні. Період в історії СРСР і, відповідно, України з 1964 до 1985р., що дістав назву «застій», відзначався стабільністю і впевненістю більшості громадян у майбутньому.
Починаючи з XXIII з'їзду КПРС (1966 р.) на всіх високих партійних форумах підвищення життєвого рівня населення декларувалося як одне з основних завдань партії та держави. Навіть у Конституції СРСР 1977 р. та Конституції УРСР 1978 р. були зафіксовані права на гарантовану, гідну оплату праці, на забезпечення житлом, кваліфікованою медичною допомогою тощо.
план відповіді 1. Загальна оцінка повсякденного життя в 1964— 1985 рр. 2. Повсякденне життя пересічних громадян. 3. Дефіцит. 4. Життя номенклатури. |
Деякі позитивні зміни справді відбулися, хоча їхні масштаби явно поступалися обіцяним. Так, остаточно відійшов у минуле страх голоду. Колгоспники нарешті почали регулярно отримувати заробітну плату і пенсію. Зросла купівельна спроможність населення. Середня заробітна плата зросла з 78 крб у 1960 р. до 155 крб у 1980 р. Люди почали користуватися речами, які вже давно були звичними на Заході: пральними машинами, побутовою електротехнікою, холодильниками, телевізорами тощо. Зріс асортимент товарів і послуг. Проте з початку 1970-х рр. для повсякденного життя пересічного громадянина ключовим словом став дефіцит. Із кожним роком до розряду дефіцитних потрапляло все більше і більше товарів. Особливо дефіцитними були якісні імпортні товари.
У зв'язку з товарним дефіцитом престижними стали професії, що мали відношення до виробництва або розподілу дефіциту, а також привілеї на придбан ня дефіцитних товарів.
Попри зростання життєвого рівня населення, його добробут порівняно з іншими країнами світу залишався низьким. Так, Україна на початку 1980-х рр. за показниками рівня життя посідала 50—60-те місце у світі.
Складною залишалася житлова проблема, хоча для її розв'язання виділялися мільярдні суми. На початку 1980-х рр. черга на квартири становила 1,5 млн осіб і мала тенденцію до зростання. У складному становищі перебувало комунальне господарство міст, на покращення якого постійно бракувало коштів і матеріалів.
Щодо життя в селі, то попри зростаючі капіталовкладення рівень життя тут був нижчим, ніж у містах. Умови праці та побуту селян, за однакових доходів із жителями міст, були вкрай несприятливими, а культурна інфраструктура — нерозвиненою. «Стирання меж між містом і селом», яке обіцяла програма КПРС 1961 р., не відбулося. Різниця в рівні життя спонукала сільську молодь будь-що потрапити на постійне проживання до великих міст.
Медичне обслуговування населення хоча і покращилося, але мало ще безліч проблем. Так, украй низькою була оснащеність медичних установ необхідним обладнанням і ліками. Це зумовлювало низький рівень медичного обслуговування і зростання показників смертності населення.
Хоча в СРСР була декларована рівність громадян, партійно-державна номенклатура користувалася привілеями в розподілі матеріальних благ. В умовах усевладдя і безконтрольності номенклатурні «верхи» утворили власну закриту систему виробництва та постачання продовольства і промислових товарів, що не знала дефіцитів і черг.
У 1970—1980-ті рр. почала поширюватися практика закупівлі за кордоном партій високоякісних товарів, призначених виключно для номенклатури.
Крім того, «верхи» створили закриту систему медичного обслуговування та відпочинку. їхні діти навчалися в престижних школах і вузах, як правило, працювали за кордоном.
Із кожним роком розрив у рівні життя між номенклатурою та звичайними громадянами зростав.
Висновок. Уроки «застою» повсякденне життя характеризувалося стабіль ністю та передбачуваністю, у той же час рівень життя невпинно знижувався. Партійно-державна номенклатура створила для себе систему привілеїв, які забезпечували їй значно кращі умови існування. Ш Поняття: дефіцит, «застій».
шяшявшшшшншшншшш білєт 21 ■■■■шнмитмі^
21.1. Політика суцільної колективізації
та розселянювання в Україні. її соціально- - економічні наслідки.
план відповіді 1. Причини колективізації в Україні. 2. Етапи проведення колективізації. 3. Соціально-економічні наслідки колективізації |
Радянське керівництво, узявши курс на модернізацію промислового потенціалу країни, одразу зіткнулося з трьома проблемами для розвитку індустрії: коштів, сировини і робочих рук.
Посуха загострила й проблему кормів, що відбилося на тваринництві. Почався падіж худоби. Щоб уникнути масового характеру цього явища, було дозволено здавати худобу на забій понад планові норми. Це призвело до того, що в деяких областях план зі здачі м'яса було перевиконано вдвічі. У результаті тваринництво республіки зазнало величезних утрат, компенсувати які доводилося довго. У той час коли за межі України ешелонами вивозився хліб (так, лише до країн Східної Європи та Франції було вивезено безвідплатно 1,7 млн тонн для підтримки тих режимів, що там установилися), розпочався голод, жертвами якого стали майже 1 млн осіб.
Опинившись перед катастрофою, керівництво України на чолі з М. Хрущовим намагалося зменшити її масштаби за рахунок західних областей і звертання по допомогу до Москви. Для проведення посівної кампанії була надана позичка в 35 млн пудів.
Наслідками голоду стало ускладнення і без того важкого процесу відбудови; скорочення трудових ресурсів села і його можливостей; падіння морального духу населення; невиконання планів п'ятирічки з відбудови сільського господарства. Висновок. Голодомори 1921—1923, 1932—1933 і 1946—1947рр. — це жахливий результат політики радянського тоталітаризму щодо селянства. Жертвами голодоморів стали майже 10 млн осіб. Соціальним наслідком голодоморів стало фактичне знищення селянства в Україні.
Я Дати: 1921—1923 рр., 1932—1933 рр., 1946—1947 рр. — радянські голодомори в Україні.
■ Поняття, терміни, назви: продрозкладка, розселянювання, «закон про п'ять колосків», розкуркулення.
20.2. Повсякденне життя українців у 1964—1985 рр.
Повсякденне життя громадян є найкращим свідченням реального стану життя в країні. Період в історії СРСР і, відповідно, України з 1964 до 1985р., що дістав назву «застій», відзначався стабільністю і впевненістю більшості громадян у майбутньому.
Починаючи з XXIII з'їзду КПРС (1966 р.) на всіх високих партійних форумах підвищення життєвого рівня населення декларувалося як одне з основних завдань партії та держави. Навіть у Конституції СРСР 1977 р. та Конституції УРСР 1978 р. були зафіксовані права на гарантовану, гідну оплату праці, на забезпечення житлом, кваліфікованою медичною допомогою тощо.
план відповіді 1. Загальна оцінка повсякденного життя в 1964— 1985 рр. 2. Повсякденне життя пересічних громадян. 3. Дефіцит. 4. Життя номенклатури. |
Деякі позитивні зміни справді відбулися, хоча їхні масштаби явно поступалися обіцяним. Так, остаточно відійшов у минуле страх голоду. Колгоспники нарешті почали регулярно отримувати заробітну плату і пенсію. Зросла купівельна спроможність населення. Середня заробітна плата зросла з 78 крб у 1960 р. до 155 крб у 1980 р. Люди почали користуватися речами, які вже давно були звичними на Заході: пральними машинами, побутовою електротехнікою, холодильниками, телевізорами тощо. Зріс асортимент товарів і послуг. Проте з початку 1970-х рр. для повсякденного життя пересічного громадянина ключовим словом став дефіцит. Із кожним роком до розряду дефіцитних потрапляло все більше і більше товарів. Особливо дефіцитними були якісні імпортні товари.
У зв'язку з товарним дефіцитом престижними стали професії, що мали відношення до виробництва або розподілу дефіциту, а також привілеї на придбан ня дефіцитних товарів.
Попри зростання життєвого рівня населення, його добробут порівняно з іншими країнами світу залишався низьким. Так, Україна на початку 1980-х рр. за показниками рівня життя посідала 50—60-те місце у світі.
Складною залишалася житлова проблема, хоча для її розв'язання виділялися мільярдні суми. На початку 1980-х рр. черга на квартири становила 1,5 млн осіб і мала тенденцію до зростання. У складному становищі перебувало комунальне господарство міст, на покращення якого постійно бракувало коштів і матеріалів.
Щодо життя в селі, то попри зростаючі капіталовкладення рівень життя тут був нижчим, ніж у містах. Умови праці та побуту селян, за однакових доходів із жителями міст, були вкрай несприятливими, а культурна інфраструктура — нерозвиненою. «Стирання меж між містом і селом», яке обіцяла програма КПРС 1961 р., не,відбулося. Різниця в рівні життя спонукала сільську молодь будь-що потрапити на постійне проживання до великих міст.
Медичне обслуговування населення хоча і покращилося, але мало ще безліч проблем. Так, украй низькою була оснащеність медичних установ необхідним обладнанням і ліками. Це зумовлювало низький рівень медичного обслуговування і зростання показників смертності населення.
Хоча в СРСР була декларована рівність громадян, партійно-державна номенклатура користувалася привілеями в розподілі матеріальних благ. В умовах усевладдя і безконтрольності номенклатурні «верхи» утворили власну закриту систему виробництва та постачання продовольства і промислових товарів, що не знала дефіцитів і черг.
У 1970—1980-ті рр. почала поширюватися практика закупівлі за кордоном партій високоякісних товарів, призначених виключно для номенклатури.
Крім того, «верхи» створили закриту систему медичного обслуговування та відпочинку. їхні діти навчалися в престижних школах і вузах, як правило, працювали за кордоном.
Із кожним роком розрив у рівні життя між номенклатурою та звичайними громадянами зростав.
Висновок. Уроки «застою» повсякденне життя характеризувалося стабільністю та передбачуваністю, у той же час рівень життя невпинно знижував ся. Партійно-державна номенклатура створила для себе систему привілеїв, які забезпечували їй значно кращі умови існування. Ш Поняття: дефіцит, «застій».
Білет 21 '
21.1. Політика суцільної колективізації
та розселянювання в Україні. Гґсоціально- - економічні наслідки.
план відповіді 1. Причини колективізації в Україні. 2. Етапи проведення колективізації. 3. Соціально-економічні наслідки колективізації |
Радянське керівництво, узявши курс на модернізацію промислового потенціалу країни, одразу зіткнулося з трьома проблемами для розвитку індустрії: коштів, сировини і робочих рук.
Одержати все де можна було від селянства, що становило переважну більшість населення. Однак селянин-власник був незручною і небажаною фігурою для партійно-державного апарату, який від імені народу розпоряджався промисловістю. Держава не могла забезпечити прискорених темпів індустріалізації, маючи справу з мільйонами одноосібників. Доки селянин сам вирішував, що йому сіяти і відвозити на ринок, від нього залежала держава, якій треба було нагодувати місто й армію. Ось чому держава хотіла створити на селі контрольоване колективне господарство.
Але в сталінських планах колективізація — це не лише зручний засіб забезпечення зростаючого населення міст та армії продовольством, а промисловості — сировиною та робочою силою. Крім цього вона мала суттєво сприяти зміцненню соціальної бази пролетаріату: з одного боку, колективізація стимулювала процес пролетаризацїї селянства (процес розкуркулювання; процес розселянювання), з іншого — разом з індустріалізацією вона відкривала шлях до ліквідації багатоукладність в економіці.
Перший п'ятирічний план передбачав, що в Україні в колгоспи буде об'єднано ЗО % селянських господарств. Але вже 1929р. на листопадовому пленумі ЦКВКП(б) було взято курс на суцільну прискорену колективізацію. Секретар ЦК КП(б)У С. Косіор підтримав пропозицію завершити колективізацію протягом одного року. Резолюція пленуму «Про сільське господарство України і про роботу на селі» передбачала найвищі темпи колективізації в Україні порівняно з усіма союзними республіками. У січні 1930 р. Україну віднесли до групи регіонів, де колективізацію планувалося завершити восени 1931 — навесні 1932 р.
У процесі колективізації можна виділити кілька етапів:
1929—1930 рр. — час прискореної колективізації, яка, по суті, перетворилася на комунізацію; у колгоспи забирали все: реманент, велику рогату худобу, коней, птицю; ситуація ускладнювалась заходами місцевої влади: на 20 січня 1930 р. у республіці було колективізовано 15,4 % селянських господарств, а на 1 березня — 62,8. Селянство почало продавати або забивати худобу, ховати чи псувати реманент. У 1928—1929 рр. в Україні було знищено до 50 % поголів'я худоби.
1930 р. — маневр сталінського керівництва з перекладенням відповідальності на місцеві партійні й радянські органи (стаття Й. Сталіна на початку березня 1930 р. «Запаморочення від успіхів», постанова ЦК ВКП(б) від 14 березня 1930 р. «Про боротьбу з викривленнями партійної лінії в колгоспному русі»). Розпочався масовий вихід із колгоспів. Восени 1930 р. в колгоспах залишилося менше ніж третина селянських дворів;
1931 —1933рр. — новий етап суцільної колективізації, прискорення її темпів, закінчення в основному колективізації в Україні (колективізовано 70 % дворів).
Таких результатів удалося досягти шляхом терору та голоду. Унаслідок голодомору 1932—1933 рр. було остаточно зламано опір селян колгоспній системі і суттєво підірвано сили у відстоюванні споконвічних національних прав. Колгоспний лад став однією з основ командної економіки й тоталітарного режиму.
1934—1937рр. — завершальний етап колективізації. У 1937 р. колгоспи мали 96,1 % посівних площ.
Важливим елементом колективізації було так зване «розкуркулювання», а фактично розселянювання села. Спочатку в 1927—1928 рр. до заможного
селянства проводилась політика обмеження — збільшували податки, обмежували оренду землі, забороняли використання найманої праці, купівлю машин, реманенту. У квітні 1929 р. було визначене нове стратегічне завдання — перехід від політики обмеження до політики ліквідації куркульства як класу. Наприкінці січня 1930р. була опублікована постанова ЦК ВКП(б) «Про заходи з ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації». Почалися масові репресії проти заможного селянства та всіх, хто не бажав вступати до колгоспу. В Україні за роки суцільної колективізації було експропрійовано близько 200 тис. селянських господарств (разом із сім'ями — 1,2—1,4 млн осіб, із них 860 тис. виселили на північ Сибіру). Близько 7 млн осіб загинули в роки голодомору.
Головним результатом колективізації стало здійснення індустріального стрибка, за який заплачено дорогою ціною: жертвами насильницького роз- куркулення і голодомору, утратою селянами відчуття господаря, тривалою деградацією й дезорганізацією сільського господарства.
Висновок. Колективізація в Україні призвела до відчуження селян від власності на землю і від результатів своєї праці. Така політика спричинила зруйнування сільського господарства, поступовий його занепад і, як результат, — голодомор 1932—1933 рр.
Я Дати: 1929 р. — початок суцільної колективізації; 1932—1933 рр. — голодомор в Україні.
■ Поняття, терміни, назви: колективізація, розселянювання, розкурку- лювання, голодомор.
21.2. Возз'єднання Західної України з УРСР. Радянізація західних областей України в 1939—1941 рр.
23 серпня 1939 р. між СРСР та Німеччиною було підписано Пакт про ненапад, а також таємний протокол Молотова—Ріббентропа, який визначав зони впливу двох держав у Східній Європі. За цим протоколом східні польські території (тобто західні області колишньої території України) мали бути передані СРСР.
Радянсько-німецький договір розв'язав Гітле- ру руки в його агресії в Європі. 1 вересня 1939 р. нацистські війська вторглися в межі Польщі.
17 вересня, коли головні сили польської армії були розбиті, радянські війська перейшли польсько-радянський кордон у Західній Україні й Західній Білорусії. Розпочалася «визвольна місія» Червоної армії для захисту «єдинокровних братів» — українців і білорусів від нацистського поневолення, а фактично реалізація таємного протоколу Молотова—Ріббентропа.
22 вересня частини Червоної армії почали входити до Львова. 28 вересня радянсько-німецький воєнно-політичний альянс, скріплений сумісними бойовими діями проти майже беззахисної Польщі (напередодні німецькі війська окупували Варшаву), був підтверджений новим договором — про дружбу і кордон.
У результаті поділу Польщі до СРСР відійшло 51,4 % її території з 37,1 % населення (12 млн осіб).
план відповіді 1. Включення території Західної України до складу УРСР. 2. Адміністративний устрій. 3. Методи здійснення політики радянізації. |
Для узаконення радянського режиму в Західній Україні 22 жовтня 1939 р. під контролем нової влади було проведено вибори до Народних зборів, які на-
Одержати все це можна було від селянства, що становило переважну більшість населення. Однак селянин-власник був незручною і небажаною фігурою для партійно-державного апарату, який від імені народу розпоряджався промисловістю. Держава не могла забезпечити прискорених темпів індустріалізації, маючи справу з мільйонами одноосібників. Доки селянин сам вирішував, що йому сіяти і відвозити на ринок, від нього залежала держава, якій треба було нагодувати місто й армію. Ось чому держава хотіла створити на селі контрольоване колективне господарство.
Але в сталінських планах колективізація — це не лише зручний засіб забезпечення зростаючого населення міст та армії продовольством, а промисловості — сировиною та робочою силою. Крім цього вона мала суттєво сприяти зміцненню соціальної бази пролетаріату: з одного боку, колективізація стимулювала процес пролетаризацїї селянства (процес розкуркулювання; процес розселянювання), з іншого — разом з індустріалізацією вона відкривала шлях до ліквідації багатоукладність в економіці.
Перший п'ятирічний план передбачав, що в Україні в колгоспи буде об'єднано 30% селянських господарств. Але вже 1929р. на листопадовому пленумі ЦКВКП(б) було взято курс на суцільну прискорену колективізацію. Секретар ЦК КП(б)У С. Косіор підтримав пропозицію завершити колективізацію протягом одного року. Резолюція пленуму «Про сільське господарство України і про роботу на селі» передбачала найвищі темпи колективізації в Україні порівняно з усіма союзними республіками. У січні 1930 р. Україну віднесли до групи регіонів, де колективізацію планувалося завершити восени 1931 — навесні 1932 р.
У процесі колективізації можна виділити кілька етапів:
1929—1930 рр. — час прискореної колективізації, яка, по суті, перетворилася на комунізацію; у колгоспи забирали все: реманент, велику рогату худобу, коней, птицю; ситуація ускладнювалась заходами місцевої влади: на 20 січня 1930 р. у республіці було колективізовано 15,4 % селянських господарств, а на 1 березня — 62,8. Селянство почало продавати або забивати худобу, ховати чи псувати реманент. У 1928—1929 рр. в Україні було знищено до 50 % поголів'я худоби.
1930 р. — маневр сталінського керівництва з перекладенням відповідальності на місцеві партійні й радянські органи (стаття Й. Сталіна на початку березня 1930 р. «Запаморочення від успіхів», постанова ЦК ВКП(б) від 14 березня 1930 р. «Про боротьбу з викривленнями партійної лінії в колгоспному русі»). Розпочався масовий вихід із колгоспів. Восени 1930 р. в колгоспах залишилося менше ніж третина селянських дворів;
1931 —1933рр. — новий етап суцільної колективізації, прискорення її темпів, закінчення в основному колективізації в Україні (колективізовано 70 % дворів).
Таких результатів удалося досягти шляхом терору та голоду. Унаслідок голодомору 1932—1933 рр. було остаточно зламано опір селян колгоспній системі і суттєво підірвано сили у відстоюванні споконвічних національних прав. Колгоспний лад став однією з основ командної економіки й тоталітарного режиму.
1934—1937рр. — завершальний етап колективізації. У 1937 р. колгоспи мали 96,1 % посівних площ.
Важливим елементом колективізації було так зване «розкуркулювання», а фактично розселянювання села. Спочатку в 1927—1928 рр. до заможного
селянства проводилась політика обмеження — збільшували податки, обмежували оренду землі, забороняли використання найманої праці, купівлю машин, реманенту. У квітні 1929 р. було визначене нове стратегічне завдання — перехід від політики обмеження до політики ліквідації куркульства як класу. Наприкінці січня 1930р. була опублікована постанова ЦК ВКП(б) «Про заходи з ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації». Почалися масові репресії проти заможного селянства та всіх, хто не бажав вступати до колгоспу. В Україні за роки суцільної колективізації було експропрійовано близько 200 тис. селянських господарств (разом із сім'ями — 1,2—1,4 млн осіб, із них 860 тис. виселили на північ Сибіру). Близько 7 млн осіб загинули в роки голодомору.
Головним результатом колективізації стало здійснення індустріального стрибка, за який заплачено дорогою ціною: жертвами насильницького роз- куркулення і голодомору, утратою селянами відчуття господаря, тривалою деградацією й дезорганізацією сільського господарства.
Висновок. Колективізація в Україні призвела до відчуження селян від власності на землю і від результатів своєї праці. Така політика спричинила зруйнування сільського господарства, поступовий його занепад і, як результат, — голодомор 1932—1933 рр.
Я Дати: 1929 р. — початок суцільної колективізації; 1932—1933 рр. — голодомор в Україні.
■ Поняття, терміни, назви: колективізація, розселянювання, розкурку- лювання,голодомор.
21.2. Возз'єднання Західної України з УРСР. Радянізація західних областей України в 1939—1941 рр.
23 серпня 1939 р. між СРСР та Німеччиною було підписано Пакт про ненапад, а також таємний протокол Молотова—Ріббентропа, який визначав зони впливу двох держав у Східній Європі. За цим протоколом східні польські території (тобто західні області колишньої території України) мали бути передані СРСР.
Радянсько-німецький договір розв'язав Гітле- ру руки в його агресії в Європі. 1 вересня 1939 р. нацистські війська вторглися в межі Польщі.
17 вересня, коли головні сили польської армії були розбиті, радянські війська перейшли польсько-радянський кордон у Західній Україні й Західній Білорусії. Розпочалася «визвольна місія» Червоної армії для захисту «єдинокровних братів» — українців і білорусів від нацистського поневолення, а фактично реалізація таємного протоколу Молотова—Ріббентропа.
22 вересня частини Червоної армії почали входити до Львова. 28 вересня радянсько-німецький воєнно-політичний альянс, скріплений сумісними бойовими діями проти майже беззахисної Польщі (напередодні німецькі війська окупували Варшаву), був підтверджений новим договором — про дружбу і кордон.
У результаті поділу Польщі до СРСР відійшло 51,4 % її території з 37,1 % населення (12 млн осіб).
план відповіді 1. Включення території Західної України до складу УРСР. 2. Адміністративний устрій. 3. Методи здійснення політики радянізації. |
Для узаконення радянського режиму в Західній Україні 22 жовтня 1939 р. під контролем нової влади було проведено вибори до Народних зборів, які на
прикінці жовтня прийняли Декларацію про входження Західної України до складу СРСР і возз'єднання її з УРСР.
На території Західної України, офіційно включеної до складу УРСР, було створено шість областей — Львівську, Станіславську, Волинську, Тернопільську, Рівненську, Дрогобицьку.
Менше ніж через рік було законодавчо оформлене і включення до складу УРСР територій, повернених з Румунії, — Північної Буковини та придунайських земель. У червні 1940 р. СРСР в ультимативній формі заявив Румунії про передан- ня йому Бессарабії та Буковини. 28 червня південна група військ Червоної армії перейшла річку Дністер і вступила на ці території. 2 серпня 1940 р., за рішенням VII сесії Верховної Ради СРСР, була утворена Молдавська РСР, а в Північній Буковині організовано Чернівецьку область і передано УРСР. До складу УРСР були включені також Хотинський, Аккерманський та Ізмаїльський райони.
У листопаді 1940 р. між УРСР і МРСР було встановлено новий кордон. У результаті від України було відчужено Придністров'я з етнічним українським населенням. Після включення до складу УРСР Західної України, Північної Буковини і трьох повітів Бессарабії кількість населення України збільшилася на 8,8 млн осіб і на середину 1941 р. становила понад 41,6 млн осіб, а її територія розширилася до 565 тис. км2.
Із приєднанням західноукраїнських земель до СРСР розпочався процес їх радянізації, тобто зміни в усіх сферах життя відповідно до зразків, вироблених за роки радянської влади. У процесі радянізації виділяються два етапи:
— до весни 1940р., коли режим зовнішньо зберігав демократичність, а реформи зустрічали підтримку з боку більшості населення;
— з весни 1940 р., коли відбувається поглиблення соціалістичного змісту перетворень, що супроводжуються масовими репресіями через неприйняття цих перетворень більшістю місцевого населення.
Заходи, які зустріли підтримку з боку населення:
— ліквідація польського державного апарату;
— конфіскація земель великих власників, націоналізація торгівлі та промисловості (ці галузі перебували в руках поляків та євреїв);
— українізація та зміцнення системи освіти (кількість українських шкіл збільшилася до 6,5 тис. з одночасним скороченням польських); Львівський університет перейменовано на честь І. Франка, мовою викладання стала українська тощо);
— розвиток системи соціального забезпечення, особливо охорони здоров'я.
Заходи, які викликали невдоволення з боку населення:
— заміна польських чиновників на місцевих комуністів та людей, присланих зі сходу України;
— насильницька колективізація (на червень 1941 р. в колгоспи було об'єднано 15 % господарств);
— тиск на церкву (як греко-католицьку, так і православну);
— розгром політичних партій і громадських об'єднань, у тому числі таких впливових, як «Просвіта»;
— масові репресії.
Репресії розпочалися практично відразу після зайняття краю Червоною армією, але спочатку вони зачепили переважно поляків — депортація на схід СРСР мільйона поляків, розстріл 15 тис. польських військовослужбовців.
Серед українців раніше за інших репресій зазнали активісти політичних партій. Єдиною організованою силою Опору залишалась Організація Українських Націоналістів — ОУН.
Навесні 1940 р. режим розпочав широкомасштабні репресії: до Сибіру й Казахстану депортовано 400 тис. українців; десятки тисяч людей перейшли на польські території, окуповані німцями; люди переслідувалися без суду і слідства, але з метою залякування населення інколи проводилися показові процеси.
З осені 1939 до осені 1949 р. у Західній Україні за політичними ознаками було репресовано і депортовано близько 10 % населення (318 тис. родин, близько 1,2 млн осіб). Смертність серед депортованих склала 16 %. Висновок. Об'єднання західноукраїнських земель з УРСР мало позитивне значення: уперше за кілька століть своєї історії українці були в одній державі. Але принесений на багнетах Червоної армії репресивний режим остаточно переконав західноукраїнське населення в тому, що його майбутнє не в інтеграції із СРСР, а у творенні незалежної соборної української держави.
■ Дати: 23 серпня 1939 р. — укладення німецько-радянського пакту про ненапад та таємного протоколу до нього; 17 вересня 1939 р. — початок «визвольного походу» Червоної армії на західноукраїнські землі; 1939 р. — входження Східної Галичини та За-хідної Волині до складу УРСР; 1940 р. — входження Північної Буковини, Хотинщини та Південної України до складу УРСР.
■ Поняття, терміни, назви: радянізація, пакт Молотова—Ріббентропа, таємний протокол, Друга світова війна.
Білет22 І
22.1. Розвиток культури в 30-ті рр. «Розстріляне» відродження.
Унаслідок політики українізації, розпочатої в 1920 — на початку 1930-х рр., українська культура набувала розвитку. Українська мова поширювалася не тільки в селі, а й у місті. Вона використовувалася в державному апараті, у галузі освіти, художній і науково-технічній літературі, періодиці, театральному мистецтві тощо. Поряд з українською розвивались також мови національних меншин. Однак період національного піднесення був нетривалим. Українізація від самого початку була політично й ідеологічно обмеженою. Уже наприкінці 1920-х рр. почалося згортання українізації, а разом із нею й загального наступу на українську культуру.
| план відповіді |
1. | Піднесення української |
| культури на початку |
| 1930-х рр. |
2. | «Культурна революція» |
| в Україні. |
3. | Репресії щодо діячів ук |
| раїнської культури. |
Так, у 1929р. Центральний Виконавчий Комітет СРСР прийняв постанову, згідно з якою підприємства й установи центрального підпорядкування з Москвою і між собою мали спілкуватися російською мовою. Це призупинило опанування чиновниками української мови, а тих, хто нею спілкувався, називали націоналістами. Розгорталась боротьба проти «націоналістичних ухилів». М. Скрипник, який відповідав в уряді за освіту і підтримував українізацію, був звинувачений у створенні націоналістичної контрреволюційної організації, і
Дата добавления: 2015-08-29; просмотров: 35 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
| Автоматизация рекуперативного торможения на ЭПС переменного тока | | | Предмет, задачи и структура педагогической психологии |