Географічні об'єкти— природні або штучні, цілісні і відносно стабільні географічні утворення, що характеризуються певним місцем розташування на поверхні Землі та участю у формуванні й

Географічні об'єкти— природні або штучні, цілісні і відносно стабільні географічні утворення, що характеризуються певним місцем розташування на поверхні Землі та участю у формуванні й

зміні ландшафту (материки, океани, моря, затоки, протоки, лимани, річки, канали, озера, б олота, водосховища, острови, коси, гори, рівнини, низовини,території та об'єктиприродно-заповідного фонду; залізничні станції, порти,

пристані, аеропорти, континентальний шельф, винятково (морська) економічна зона України), інші подібні об'єкти), об'єкти, які складають систему адміністративно- територіального устрою України, а також об'єкти загальнодержавного значення (важливі промислові, транспортні, соціально-культурні, культові та інші об'єкти, створення, найменування та перейменування яких здійснюється центральними органами державної влади.

Географічне середовище— частина земного простору, з яким людське суспільство перебуває в наш час^*^²¹ у безпосередній взаємодії, тобто воно пов'язане з процесом життєдіяльності людей. Частина географічної оболонки, включена в сферу людської діяльності і складова необхідна умова існування суспільства.

Географічне середовище робить значний вплив на розвиток суспільства, це регіональна характеристика природного середовища, в якому розвивається конкретне суспільство, держава.

Об'єкт і предмет вивчення фізичної географії як науки. Методи фізичної

географії

1. Поняття об'єкту і предмету науки в трактуваннях вчених географів

Одним з найважливіших методологічних питань фізичної географії є визначення об'єкту і предмету науки. Незважаючи на значні досягнення географії як науки, на сьогоднішній день немає єдино виробленого чіткого трактування даних понять. В словниках поняття об'єкт і предмет подаються, як синоніми. В окремих географічних роботах не подаються відмінності між даними поняттями А.Г. Ісаченко (1965), А.А. Краугліс (1979), та деякі інші.

Деякі з географів минулого, та сучасності розглядають поверхню Землі як об'єкт вивчення географії. Так, Ф. Ріхтгофен (1883) вважав задачею географії „вивчення твердої земної поверхні в зв'язку з гідросферою, атмосферою по чотирьох принципах: по формі, речовинному складу, неперервній зміні і походженню, причому керівною ниткою являється взаємні відносини трьох царств між собою і земною поверхнею".

Одна група вчених основним об'єктом вивчення фізичної географії вважають географічне середовище (Григор'єв, 1966; Гвоздецький, 1979 і ін.). Основними положеннями їх поглядів є:

1. Географічне середовище по об'єкту близька чи співпадає з географічною оболонкою.

2. В географічне середовище не входить людське суспільство, але воно вивчається для людей.

3. Географічне середовище спрямовує фізичну географію на взаємозв'язок з практикою народного господарства.

4. Географічне середовище сприяє інтеграції географічних наук.

Інша група вчених (Мільков, 1967; Калєснік, 1955; Арманд, 1975 та ін.) не признає географічне середовище об'єктом вивчення географії, наводячи наступні докази:

1. Термін -„географічне середовище" є філософським і переносити його в • природничу науку не можна.

2. Географія вивчає такі ділянки географічної оболонки і такі етапи розвитку, де людини не було.

3. Географічна оболонка може бути середовищем, але це лиш одна з її властивостей (Мільков, 1967 р., с.11)

4. Не весь зміст географії пов'язаний з суспільством (Арманд, 1975, с. 17).

5. Визнання, що географічне середовище є предметом вивчення фізичної географії, вносить плутанину в науку, оскільки придає подвійності в розумінні самого географічного середовища і надає поняттю предмету фізичної географії недоцільного відтінку антропоцентризму (Ісаченко, 1971, с.324)

Більшість вчених географів об'єктом вивчення фізичної географії визначають географічну оболонку Землі. Вперше досить чітке визначення географічної оболонки було подане І.П. Броуновим (1910, с.1-2). Пізніше дане вчення було розвинуте Григор'євим, Калєсніком, Армандом.та ін.

Географічна оболонка - це планетарно-природний комплекс, компоненти якого (атмосфера, гідросфера, літосфера, біосфера) взаємо проникаючи знаходяться в глибокій взаємодії, яка відбувається при участі сонячної енергії та в меншій мірі енергії Землі.

Предметом науки в загальному і географії зокрема є сума знань про реальний об'єкт. Таким чином велика кількість географів предмет дослідження ототожнюють із завданням дослідження (що саме необхідно вивчати). Відповідно за предмет дослідження приймаються компоненти географічної оболонки (вода, повітря, рослинний і тваринний світ), чи певні природні комплекси.

Аналізуючи праці географів на наш погляд варто б виділяти в фізичній географії загальний і конкретні об'єкти дослідження. Загальним предметом дослідження повинна бути географічна оболонка в цілому. Конкретними об'єктами виступають сфери географічної оболонки (атмосфера, гідросфера, біосфера, літосфера), природно- територіальні комплекси різних рівнів, що вивчаються тими чи іншими фізико- географічними науками (кліматологією, гідрологією і тд.). Під предметом фізичної географії повинна виступати геопросторова організація географічної оболонки чи окремих її частин, сфер, природних комплексів. Під геопросторовою організацією слід розуміти:

□ взаєморозташування об'єктів в двомірному просторі земної поверхні;

□ наявність просторових зв'язків між розташованими у межах земної поверхні об'єктами;

□ існування природних територіальних комплексів різного рівня;

□ функціонування природних утворень в часі, що полягає в зміні їх станів.

2. Методи фізичної географії

1. Географічним (хорологічним) методом розуміють сукупність конкретних методів що вивчають просторові зв'язки і закономірності. Великий вклад в розвиток даного методу.вніс А. Геттнер (1930), який вказує що території Землі не існують відокремлено, а утворюють цілісні природні комплекси, або системи. Н. Баранський (1938) ввів поняття „географічне мислення", під яким розуміється по-перше, прив'язаність до території, по­друге, комплексний підхід до вивчення природних компонентів. Вивчення просторово- часових географічних закономірностей передбачає виявлення просторових закономірностей в розподілі географічних об'єктів та явищ на земній поверхні і їх зміни в часі.

2. Історичний метод в географічних дослідженнях. Географічний метод не може бути використаний без врахування часових особливостей. Особливо велика роль історичного методу тіри вивчені змін клімату, рослинного покриву та тваринного світу. Великий вклад в розвиток даного методу вніс А. Григор'єв (1966), який ввів поняття „єдиного географічного процесу".

Пояснити вплив процесів на Землю: геологічні, космічні, екзогенні, грунтові, кліматичні, гідрологічні, кріогенні, біогенні, комплексні (фізико-географічні)

3. Порівняльний метод в географічних дослідженнях. Використовувався ще Ератосфеном. Був описаний Б. Варенієм (1718), який описав і порівняв окремі явища на

. Земній поверхні і пояснив їх. Найчастіше на сьогоднішній день використовується при фізико-географічних, чи палеогеографічних дослідженнях.

4. Системний підхід і його використання в географічних дослідженнях. Загальне захоплення ідеями системності, цілісності розпочалося в 60-70-х роках.

5. Покомпонентний метод

6. Математичничні методи.

7. Екологічні методи.

8. Фізичні методи.

9. Хімічні методи.

Напрямки використання хімії і фізики в географії:

Ы вивчення взаємовідносин полів і тіл в географічній оболонці;

□ вивчення фазових станів і фазових переходів речовини в геосистемах;

□ вивчення ролі законів термодинаміки і функціональної організації геосистем.

Географические объекты

ВР Украины

Закон от 31.05.2005 № 2604-ІУ

Географічні об'єкти

цілісні і відносно стабільні утворення Землі природного або антропогенного походження, що існують або існували в минулому і характеризуються певним місцеположенням: орографічні - материки, гори, хребти, скелі, ущелини, льодовики, рівнини, низовини, яри, балки, острови, коси, вулкани, печери тощо; гідрографічні - океани, моря, затоки, протоки, лимани, озера, болота, водосховища, річки, канали тощо; адміністративно-територіальні - держави, автономні території, області, райони, міста, селища, села тощо; соціально- економічні - залізничні станції, роз'їзди, порти, пристані, аеропорти тощо; природно- заповідні - природні парки, заповідники, заказники, заповідні урочища та інші подібні об'єкти.

(ВР України, Закон "Про географічні назви" від 31.05.2005 N 2604-ІУ)

Хорологія (хорологічна концепція) — науковий напрямок в географії, основною ідеєю якого є розгляд об'єкта географії як простору, заповнюваного предметами і явищами, локальні зв'язки між якими носять причинно-наслідковий характер

Хоча причинно-наслідкові зв'язки між окремими географічними явищами на тій чи іншій території розглядалися ще в роботах античних і середньовічних вчених, як універсальна наукова концепція хорологія («просторова наука» або «наука про простори») з'явилася в середині XIX ст. Александер фон Гумбольдт та Карл Ріттер^{1 1} розглядали географічні явище в їх взаємозв'язку один з одним і вперше поставили питання про пошук загальних законів існування географічної оболонки планети (включаючи в неї з деякими застереженнями і людське суспільство). Незважаючи на зібраний обома вченими багатий фактологічний матеріал і велику кількість прикладів, що доводять їх правоту, науковою

«—" ^ІН——ся З

Нове прочитання хорологічна концепція набула у Альфреда Геттнера (1927) Геггнер вважав, об'єктом вивчення географії земний простір з предметам!, і явищами, що заповнювали його і взаємодіяли між собою. Зв'язки між ними, згідно Геггнера мають ландшафтну, причинно-наслідкову природу. До подібних систем географічних об єктів Геггнер відносив 1 людське суспільство. Окремі унікальні поєднання тих чи інших ободів і явищ на певній території призводять до появи географічних країн (хоросів просторів), які є об'єктом вивчення країнознавства. еросів,

Методи географічних досліджень

Метод - у широкому значенні - спосіб пізнання явищ природи і громадського життя з метою побудови й обґрунтування системи знань.

Метод - у вузькому змісті - регулятивна норма чи правило, визначений шлях, спосіб, прийом рішень задачі теоретичного, практичного, пізнавального, управлінського, життєвого характеру.

Важливим методом географічного дослідження залишаються спостереження. Маршрутні і майданні, періодичні і безупинні, стаціонарні і дистанційні, вони дають важливі фактичні дані про географічні об'єкти, їхньому розвитку, змінах.

Порівняльний підхід дозволяє виявити подібності і розходження процесів, властивостей і станів географічних об'єктів, скласти їхньої класифікації, а також прогноз їхніх змін. Історичний підхід дозволяє шляхом вивчення минулих станів об'єкта і порівняння їх із сучасним станом пояснити його унікальні риси.

Статистичний метод дозволяє шляхом обробки даних спостережень визначати залежність між компонентами природи, населення і господарства, а також давати їхню порівняльну характеристику.

Картографічний метод дослідження - метод наукового дослідження, у якому карта виступає як модель досліджуваного об'єкта і проміжна ланка між об'єктом і дослідником. Картографічний метод дослідження включає:

- опису по картах;

- графічні побудови: профілі, блок-діаграми й ін.;

- виміру по картах, математичну обробку цих вимірів і т.д.

Розрізняють дослідження з окремих карт і по серіях карт різної тематики, різночасним і різномасштабним.

Отже, картографічний метод дозволяє вивчати закономірності просторового розміщення і розвитку територіальних комплексів шляхом складання і використання географічних карт.

Аерокосмічні методи — це дослідження і картографування Землі за допомогою літальних повітряних чи космічних апаратів. Виділяють фотографічні, електронні, геофізичні і візуальні аерокосмічні методи.

Моделювання дозволяє вивчати розвиток географічних об'єктів, процесів і явищ за допомогою їхніх моделей. Виділяють моделювання графічне, математичне і машинне (за допомогою ЕОМ). Головним джерелом географічної інформації були і залишаються географічні карти, хоча зараз вони часто зберігаються в пам'яті ЕОМ і є частинами геоінформаційних систем, що одержують інформацію із супутників і з численних метеостанцій, що включають банки даних, що містять звіти про результати праці багатьох дослідницьких колективів.

Для школяра важливі географічні атласи, словники, енциклопедії, довідники, географічні описи, що містяться в численних книгах і журналах.

Комплексний метод як метод географії. Дотепер говорилося про предмет, досліджуваному географією. Але географія, як і всяка інша наука, характеризується ще своїми особливими методами вивчення. У чому ж складаються їхньої особливості?

Особливості методів вивчення географії визначаються локальним і комплексним характером її предмета.

Комплексність самого предмета географії вимагає комплексного методу його вивчення. При характеристиці поверхні Землі в цілому і її частинах географ з'єднує в єдиний комплекс географічне положення даного місця, рельєф, гідрографію, клімат, тваринний і рослинний світ, населення, його побут і діяльність — і все це бере в єдності, у синтезі.

Навіть коли в географії вивчається окремий об'єкт, наприклад, ріка, то і тоді цей об'єкт зв'язується з іншими. Так при вивченні ріки з'ясовується рельєф і геологічна будівля місцевості, через яку вона протікає, тому що від цього залежить величина нахилу, напрямок і швидкість течії, характер дна, берегів, долини. Клімат впливає на водяний режим ріки, на її роботу. Існує взаємо зв'язок між рікою, з одного боку, і рослинністю і тваринами, з іншої. Але особливо важливо для географії розгляд ріки у відношенні до людського суспільства: як люди використовують ріку, як вони будують греблі, гідростанції, канали, змінюють ріку у своїх інтересах.

Комплексність і локальність предмету географії обумовлюють винятково велике значення картографування у вивченні географії. Глобус, карта і план є дуже зробленими способами показу розміщення на поверхні Землі географічних комплексів і взаємини їхніх елементів.

Генетичний метод - метод дослідження явищ чи предметів, заснований на аналізі процесу виникнення, становлення, послідовності стадій його розвитку.

Генетичний метод припускає зведення різноманіття явищ до фундаментальних вихідних елементів і виведення з них досліджуваного явища.

Геофізичні методи - методи вивчення надр Землі, засновані на тому, що:

- магнітне поле і поле тяжіння Землі змінюються в залежності від її внутрішньої будівлі;

- пружні коливання й електричні струми поширюються неоднаково в різних гірських породах і т.д.

За результатами вимірів швидкості поширення пружних коливань (сейсмічних хвиль), електричної провідності порід, напрямку і напруженості магнітного поля і поля сили ваги робляться висновки про будову земних надр, недоступних для безпосереднього спостереження.

Використання геофізичних методів вимагає польових робіт зі спеціальним устаткуванням. Геофізичні методи широко використовуються при пошуках і розвідці корисних копалин, особливо нафти і газу.

Дистанційні методи

Від лат. с^ап^а - відстань. Дистанційні методи - методи вивчення Землі й інших космічних тіл з повітряних чи космічних літальних апаратів. До складу дистанційних методів входять аерознімання, космічна зйомка, дешифрування знімків, а також візуальні спостереження: огляд території спостерігачем з борта літального апарата.

Експедиційні дослідження

Польові роботи - збір відомостей про досліджувану територію безпосередньо на місцевості. Польові роботи - основний і самий древній метод наук про Землю.

Польовим роботам передує вивчення літератури про досліджувану територію, матеріалів минулих досліджень, карт, аеро- і космічних знімків.

Термін застосовується незалежно від того, у яких природних умовах проводяться дослідження: у поле, у лісі, у горах і т.д.

Дата добавления: 2015-09-28