Так, знов у винному відділі ці дурні консультанти, почнуть парити своє легеньке, молодий чоловіче, чого причепилися до мене, я беру те, що мені треба, а не те, що треба вам. Покуштувати це? Самі куштуйте, я вже знаю, що воно мені не вставляє. Ні, мені не до горілки, я п'ю вино, чого мене всі ведуть до полиць із горілкою? Я тямлю в доброму вині краще за вас, хіба не видно? Мені ваші жарти не треба. І ваші пропозиції не треба. Залиште мене наодинці з винними полицями.
Ось це, молдавське, дуже добре відкриває життєві істини. Саме його я беру останнім часом. Важке, так, важке, голова від нього наповнюється бозна-чим, але хіба я юна дівчина? Я зріла жінка, яка знає, в чому сенс життя. Він у тому, щоб шукати істину. А як її шукати без вина? Так, беру три пляшки, бо таке є не завжди. Дотягну три пляшки додому, може, вистачить на два дні.
Чого ви мене штовхаєте? На підлозі велика червона калюжа, ніби когось зарізали. Саме так виглядає добре вино на підлозі, бо вино – це кров. Я вам іще маю платити за пляшку, яку ви розбили, бо штовхали мене? За дві пляшки я плачу, а за третю платіть самі! Я гірша за алкоголіків? Ви не бачите, що я інтелігентна людина? Вам посвідчення показати, що я член творчої спілки? Потримайте пляшки, зараз дістану! Пробивайте дві пляшки та пакет. С-суки! Самі розбиваєте свій товар і на когось хочете звалити!
Ох, нарешті вирвалася на вулицю. Хотіли здерти з мене за розбиту пляшку. Треба тримати себе гідно, щоб на тобі ніхто не їздив верхи. Не можуть алкоголіків відрізнити від творчих людей. Самі лише на те й здатні, що стовбичити по супермаркетах контролерами та режимщиками, то в них вся агресія проти людей неординарних. Іде дощ, а мені добре. Скоро буду вдома. Треба носити коркотяг з собою. Так би зробила ковточок зараз. Господи, як далеко цей супермаркет від дому. Ніби наліпили їх повно, а стільки ще йти…
Ну, нарешті! Де мої улюблені келихи? Я ж не п'ю, як якісь п'янюжки, з будь-чого! Я п'ю з келихів. Вони останнім часом перебилися, треба буде підкупити нових. Ось! Червоне, як рубін. Вже від самого лише кольору в голові починає закипати нова сутність. А пахне як! Кла-а-ас! Те, що треба. Під таке вино мій текст писатиметься дуже добре. Коли мені його замовили, до речі? Ще перед Новим роком. А зараз уже квітень. Але без моєї статті ніхто не видаватиме тієї антології, а точніше, Алкології! Хто їм іще напише краще? Мої статті проти усіх їхніх – то як вино проти соку з картонної коробки. Так, я пишу свої тексти повільно, але що ви хочете? Щоб шедеври писалися за один вечір? Щоб на створення шедевру йшла одна-однісінька пляшка? Та то буде не шедевр, а томатний сік. Не вино «Сент-Естер» 2002 року, а вино «кадарка ординарна», яке бере на фуршети наш скупердяй редактор і розливає по пластикових склянках, плебей н-нещасний! Він іще мені казав: «Треба менше пити!» Як кажуть сантехнікам чи електрикам! Головне, то не скільки пити, а ЩО пити! Є напої, яких п'яниці взагалі не п'ють! Я п'ю саме таке! І тому не треба на мене цих наїздів! Комусь іншому кажіть «треба менше пити»!
Вже нема половини пляшки. Добре, що в мене на цей вечір ще є друга. А де сир? Я ж купила сир, і хліб, і вершки на ранок, і каву, і чай? І цигарки, так, іще касирка брала для мене «Кемел» від сусідньої каси, бо в неї закінчився. Де та торба? Я вас питаю, де? Де я її кинула? У коридорі? На кухні?
Торба лишилась в шафці в супермаркеті! От паскуди! То все через них, тих, хто штовхав мене, і я розбила пляшку! А де ключ від шафки? Воно пролежить там ніч? Чи ті паскуди, які змушують платити за те, що самі й розбили, конфісковують забуте покупцями?
Гаразд, вранці піду туди. Ось ключ номер 187. Була б я алкашкою, то загубила б того ключа, а в мене він є! Мамо, чого ти лізеш до мене? Ще тебе тут не бачили! Ти не бачиш, що я завантажена по самі вуха? Ти цього не бачиш? Знову лізеш не в свої справи? Знову даєш мені свої ідіотські поради? Треба менше пити? А не треба підглядати за мною! Все життя вона підглядала за мною! Обнюхувала мене, як сука, чи не курила, чи не пила, чи не обіймалася з хлопцями? Вийди з моєї кімнати, бо дам пляшкою по голові! Ти ж знаєш, я можу!
Все життя водила до мене якихось своїх подружок, які мене виховували, тобі самій бракувало слів! Ти й зараз привела сюди свою стару панну, Настю Іванівну, оцю висушену непитущу воблу, яка, крім води з сиропом, нічого не вливала до своєї ротової порожнини, навіть чай нормальний заварити не може. Забирайтесь геть обидві, трєзвєніци нещасні, не знають, ні що таке добре вино, ні що таке добрий мужик! Ти знову за своє, матінко? Навіщо ти кинула мою пляшку на підлогу? А витекло небагато, пляма на підлозі – як кров, добре вино – це кров Це кров самого життя, це кров бога… Кров Діоніса, Кров Христа…
А ти, мамо, кажеш, ніби то отрута! Ти думаєш, я забуду, як ти розбивала пляшку, яку мені привіз Вітька із Франції? Знайшла передові методи боротьби з алкоголізмом! Горбачов у спідниці! Вирубати виноградні лози! Розбити кращі пляшки! Ти її кинула об підлогу, а вона не розбилась! То ти її об стінку, розбила дзеркало, а пляшка ціла! Від такої матусі, як ти, і Діва Марія пити почне! То котра з нас алкоголічка? Ти хуліганка більша, ніж я! Од відчаю? А дошка від дзеркала так і висить без самого дзеркала. Завішувати не треба було, коли ти віддала кінці…
А чого це ти, матінко, приперлася сюди? Ти ж уже рік, як померла. За тиждень після того, як била мою улюблену пляшку, взяла й померла. Ще й Радик зі своїми друзями допомагали виносити тебе, і Вітька тоді прийшов… Але щойно ти стояла тут, біля столу, і рука твоя тремтіла, і ту руку до мене простягала, і торкалася мене тою рукою, як живий був той дотик. Ось тут я відчувала твою руку Ще в очах щось може примаритися, але щоб на дотик? То, напевне, вона була тут. Значить, в цю хату приходять мертві. Значить, тут є канал зв'язку із царством мертвих.
І ще й цю свою приводила, якою лякала мене у дитинстві. Настя Іванівна. Та вже давно небіжчиця. Більше того, вона була самотня, тож заповіла мамі свою нещасну готельку. Щоб мамі було куди піти від мене, алкоголічки. А ти, мамо, так і не пішла, бо боялася, що я тоді зовсім зіп'юся й здеградую. А хіба від вина деградують? Від вина зростають! Від вина життя здобуває новий вимір!
Ось бачите, я все пам'ятаю, і як мама оформляла права на ту готельку, а потім коли мати відправилася у кращий світ, то документи вже оформляла я. А як же це так вийшло, що вона приходила сюди? Може, зараз якісь такі атмосферні явища, що покійні приходять? Зараз все не так, як було раніше…
Як живі, стояли тут обидві. Мамо, де ти? А може, ти тепер стала пити вино? Давай я тобі наллю. Добре, що ти прийшла. Мамо, а може, ти підеш забереш сумку із камери схову в супермаркеті? Куди ти поділась? Кажеш, тобі не видадуть? Там не видають, ось цей ключ, шухлядка номер 187, відкриваєш, береш сумку, і ніхто не спитає. Мамо, а може, ти мені ще одну пляшку візьмеш?
Так, тут я щось не те кажу. Вона ж потрібного вина не візьме. Принесе мені якийсь нікому не потрібний кагор чи ще щось не в тему. Так, заспокойся і випий. Якщо мама – привид, то в супермаркет вона не піде. Що робити, коли навідуються привиди? Випити, щоб не боятися. Тоді або прийдуть приємніші, або прийдуть ті самі, але будуть поводитися добре. То ж за вас, примари! За тебе, мамо! І за вас, Насте Іванівно!
Мама зникла, а Настя Іванівна чомусь не йде до себе. Дитинко, люба, ну чого ти п'єш? Ну подивись на себе! Ти ж була гарна жінка, і на що ти схожа зараз? Синці під очима до середини щік! Насте Іванівно, ви теж, як свідчить фото на вашій могилі, колись були гарною жінкою, щоправда, вас такою ніхто не бачив. А тепер на кого ви схожі? Зубів нема, волосся вилізло, талії також нема. Ви б у дзеркало дивилися на себе, а потім вчили мене жити! Ваш прісний непитущий фейс – гірший, ніж у будь-якої п'яниці. Спасибі, вам, звичайно, за готельку, яку ви нам залишили, але то була ваша добра воля. І це не дає вам право зараз мені робити дірку в голові й казати: «Треба менше пити». Згиньте! Ідіть назад до себе! Я наливала, щоб нарешті дописати статтю, а ви перевернули мого келиха, ніби я собі нового не наллю!
Вітю! Це ти? Приїзди, в мене три пляшки чилійського. Ледь приперла! Приїзди, ще ходить метро. Ти ж любиш чилійське. То, до речі, ти мене присадив на «Карменер». Послухай! Це ти мені говориш «треба менше пити»? А скільки я надихалась твоїм перегаром! Скільки було тих винних поцілунків! І навіть горілчаних, страшно згадати! Я горілки не п'ю на відміну від декого! А тепер ти мене взявся перевиховувати! Ти кажеш, ніби я перейшла ту межу, за якою в винному океані вже не плавають, а тонуть! Та не перейшла я межі! Зовсім навпаки! Я балансую на тій межі, я бачу помежів'я! Я написала текст для антології! Так, для Алкології! До тої самої! За це треба випити! Так, я подала свій текст останньою, але мій текст найкращий! Він цементує усю Алкологію!
А геніальні тексти «на суху» не пишуться! Як це – не всі видатні люди дружили з вином? Тобто ти хочеш сказати, що треба не пити вино, а нюхати клей? Чи колотися? І це все краще за добре вино? Дякую за чудову пораду! Послухай, куди ти подівся? Ти їдеш чи ні? Чи ти хочеш, щоб я сама до тебе їхала? Паскудний мужик, вимкнув телефон! Отакі вони всі! Споять жінку, а потім скаржаться, що вона п'яниця! Та ніяка я не п'яниця! П'яниці не пишуть текстів! А я просто відкриваю канал зв'язку із помежів'ям! У мене мати була! Вона мене брала за руку! Я про це зараз напишу! Ось, у мене є чилійське! Значить, новий текст добре напишеться! І швидше!
І колись це йому подобалось! І те, як я пишу, і те, як п'ю вино. А тепер він квасить сам вдома, а зі мною навіть поговорити не хоче. Але на презентацію він прийде. То, зрештою, був його проект, тексти до антології. Ми ще побачимося, Вітюшо! Ти ще запам'ятаєш, що зі мною краще не жартувати!
До мене тепер ходять мертві, я вже навчилася з ними добре спілкуватися. Мама навіть три рази приходила. Тепер і мама вже п'є зі мною вино. Я знайшла вхід до царства мертвих. Я тепер мудра, по-справжньому мудра. А навчило мене того вино. Ти б знав, Вітю, яке було те вино у тій пляшці, яку моя мама ще за життя розбивала об стінку і так і не розбила! То ти мені його привіз із Франції! І хтось іще назвав мене алкоголічкою! І хтось іще казав «треба менше пити»! Та алкоголіки п'ють, аби пити, аби прийняти градуси. А я пам'ятаю смаки кожної пляшки! У моєму роті просто Антологія Вин! Справжня Алкологія! Ви кажете, я сомельє? Та ні, в мене глибший, повніший досвід. Я не лише знаю смаки, де гірчить, де солодить, де смак життя, а де й смак потойбіччя… Але я ще й знаю, що б'є по потилиці, що в ліву скроню, що в праву, що в ніс, що в зуби, від чого холоне серце, від чого зігрівається. Цього не знають навіть дуже добрі сомельє. Я – експерт іншого роду.
А до речі, давно вже прийшов час написати про це. Але хіба їм, профанам, можна відкрити сакральне знання? Вони хіба здатні щось відчути? Я ж бачу, як вони п'ють. Для них вино – то засіб, а не мета. Вони не вміють ні пити, ні напиватися. їм буває погано вранці! Від вина не буває погано! Від вина може бути лише добре! Посвяченим, звичайно! Я маю досить високий ступінь посвячення! Хто мені його присвоїв? Сам Діоніс! Які мудрі були греки! Який мудрий народ! У них був бог вина! Та чого це був? Він є! Тільки справжніх жерців і жриць у нього небагато. Ті, хто квасять горілку, то хіба люди?
Алісо, вибач мені! Якось недобре вийшло, зібрали тобі грошей на подарунок, а я їх розтринькала. Але я поверну! Ти ж мене завжди розуміла! Ти їм не кажи, ніби я пропила твої гроші! Скажи їм, що я дала тобі гроші в конверті! Так, це я вперше! Але, ну ти розумієш, це як на ліки! Ні, я не алкоголічка, але це і снодійне, і заспокійливе, і головне, це щось таке, від чого життя стає життям, а не смертю. Алісо, приїзди до мене! Ти, до речі, хотіла взяти деякі книжки! Приїдь і візьми! Так, це дорожче, ніж ті гроші, але в тебе день народження! Я рада, що ти приїдеш! Так, ті книги на тебе чекають! Приїзди! Бери торбу й приїзди! Лише, Аліско, візьми по дорозі пляшку! Краще «мерло», а не «каберне»! У мене сьогодні не дуже терпкий настрій! Ні, «сапераві» не бери! А втім, можна й «сапераві»! Тільки, дуже прошу, візьми дві пляшки! Бо одна мене вже да-авно не бере!
Хто там? Радик? Не відчиню, і не проси! Ти чого ломишся у двері? В мене горілки нема! Викличу міліцію! Не приїде? Ну то я їм скажу, що я автор семи книжок, тоді приїдуть! То до таких, як ти, не їздять! А до мене міліція приїздить і захищає мене від усіляких алкоголіків!
Повтори? В тебе є пляшка того, що я люблю? Взяв замість квітів? То з того й треба було починати! Так, заходь, ти ж знаєш, що я тебе іноді люблю! Так, заходь. О, справді може бути! Сідай! Відкорковуй пляшку! А ти будеш поліруватися пивом? Добре! Пояснити тобі, що я знайшла в тому вині? Та ще й сухому? Тобі того не зрозуміти! Але спробувати? Від вина бачиш те, чого просто так не видно! І від горілки бачиш! І від пива, якщо воно після горілки?
Не кажи, Радику, вино не затьмарює, а протирає очі. Так, так, любий, я знаю, що ти розумієшся на жінках. Так, ти не любиш тих, які п'ють те саме, що й ти! А сам на вино так і не присів. Але жінка, яка п'є вино, тобі подобається. Так, в тебе добрий смак, Радику. А ти справжній, Радику, чи ти з іншого світу? Та от, до мене нещодавно мама приходила. І ти її іноді бачиш? Мою чи свою? Ти бачиш свою! А я – свою. І вона ще приводить Настю Іванівну. Хто це така? Ну, вона ходила до моєї матінки. Вони разом чай пили, як ото ми з тобою – ти пиво, а я вино. Радику, не лізь до мене! Я порядня жінка! В мене вища освіта! Маю сім книжок! Я тобі вже дарувала, ти все одно читати не вмієш! Так, «каберне-совіньйон» на етикетці прочитав, це тобі трошки додає. Чого додає? Чоловічого шарму. Так, уяви собі! Але до Вітьки тобі далеко. Той мені таке носив, що п'ють королі. А що п'ють королі? Королі горілки не п'ють? Та звідки ти знаєш, що п'ють королі! Радику, не лізь до мене! Якщо хочеш іще сюди потрапляти, неси ще одну пляшку! То в кіоску таке? Вино для коханих жінок? Не сміши мене, я твоя кохана жінка! Ти – професійний алкоголік, а я авторка семи книжок! Я жриця Діоніса, а не твоя кохана жінка. Як жриця, то дай пожерти? Ну й логіка в тебе! Жриця – то від слова «жертва», а не від слова «жерти». Ми вже почали плутатися, що від чого, Радику! Дай ковток пива, в мене скінчилося вино!
А до речі, непоганий «каберне-совіньйон», який приносив Радик! Але одна пляшка нічого не дає. От друга йде вже по-справжньому, відкриває істини. Уявляю собі, як добре йтиме третя. Ото вже буде справжній перехід туди, куди треба. Але я допиваю другу, а третьої нема. А до ранку ще скільки часу. Я так відчуваю, ця ніч буде безсонна. А безсонна ніч без вина – то справжнє лихо. То такі тортури, яких не побажаєш ворогові. Як бути? Кликати Радика? Не хочу. Що спільного може мати авторка книжок із сусідом-алкоголіком? Він, до речі, вранці перемонтував мені кран. Казав, такій жінці, як я, треба кран з вином. Який він дурний! Справжній алкоголік-роботяга, який нічого не розуміє! Мені треба різні крани із різними винами! А таке хіба можливо?
Але той «каберне-совіньйон» зараз мені йде! В міру кисле, в міру терпкувате, насичений колір, так, колір теж вставляє, я люблю спочатку дивитись на вино, потім дихати ним, а вже потім пити. Келихи каламутні. Мама, та хоча б келихи відмивала, хоча й проклинала моє вино, он дзеркало розбила вона, а не я! Мамо, ти іноді приходиш сюди, кричиш на мене, обзиваєш. А ти б краще келихи помила! Бо я люблю споживати вино красиво! Але такого привиди не роблять. Привиди ніколи не приберуть за собою. Вони можуть лише розкидати те, що було складене в порядку.
А до речі, вже Стасик має повернутися зі своїх мандрів. Чи він вже повернувся? А матері не подзвонить… Не бере трубки. А на мобілці в мене немає коштів, все забирає вино. Синку! Легкий на спомин! Ти вже тут! Так, заходь, відпочивай з дороги! Але… ні, не треба супермаркет, отут під вікнами ларьок. Ось, дивись, там має бути таке, глянь на етикетку, любий. Давай, за зустріч, тебе ж скільки не було!
Ти завтра вже йдеш? Будеш знову шукати квартиру? Хіба я тобі аж так заважаю? Не здавати тої готельки від Насті Іванівни? Але ж на що мені жити, синку? Мені платять дуже мало, хоча я й пишу геніальні тексти. То що мені робити? Іти прибиральницею в гастроном? Менше пити? І ти туди ж? Будеш зараз розповідати, як ти ще в чотирнадцять років мене, набухану, водив з фуршетів? І скільки разів таке було? Два чи три! Двадцять чи тридцять? А скажи ще двісті чи триста! Мученик, синочок матері-п'яниці! Він пам'ятає, як він мене водив із фуршетів! А ти пам'ятаєш, що я тебе вчила в гімназії? Що я тобі вищу освіту дала? Ти сам її собі взяв? Поки я квасила вино на кухні? Ой, синку, краще не доживати до такого, до чого я з тобою дожила! Не хочеш жити з матір'ю, мотаєшся по світу, аби з матір'ю поменше бути під одним дахом! Та не розповідай ти дурниць! Мої гонорари воліли віддати тобі чи бабусі, аби не мені, щоб я їх не пропила! І коли таке було? І хто тобі таке казав? Хто? Та я зараз перетелефоную і все з'ясую! Такого не було і не могло бути! Мене в моєму середовищі шанують! Ти мені дурниць не розповідай! Ми так давно не бачилися, а ти знову за старе! Ну чим тобі не підходить твоя мати? Тим, що пише геніальні тексти? Та ти колись будеш жити на авторське право! Краще б приніс мамі другу пляшку, бо я після всього того, що ти мені зараз сказав, не засну! Не підеш? От народжуй після такого дітей! Ти їм усе віддаєш, буквально все! Я пам'ятаю: побачу гарні черевики, але думаю: мені не треба, треба синочку! А побачу гарну пляшку, то й забуду про черевики для синочка? Та що ти таке плетеш? Якщо ти вирішив мене вбити, то вбивай зараз, не тягни! Кому я потрібна, щоб мене вбивати? Немає в цьому світі підтримки ні від кого! Навіть від сина немає! Я тебе взагалі могла й не народжувати! І краще було б! Якби знати, що народиш виродка!
А хто це сів у кутку? Синку, прожени того чоловіка і тоді вже ляжеш спати. Там нікого нема? А хто ж то сидить у бабусиному кріслі? Підійти самій і помацати, хто то сидить? А мені страшно. Не боятися? А я боюся. Допоможи своїй старій матері. Проведи мене туди. Гаразд, я підійду сама, але ти не виходь з кімнати. Підеш в туалет, коли я підійду до крісла. Так, тої кімнати п'ять кроків. Але мені страшно. Іду, іду, тільки не кажи: «Треба менше пити». Так, ти правий, синку, то зіжмаканий плед. Там нікого нема! А мені здалося, що то твій батько! Прийшов і сів, ти ж дверей не замкнув, він міг увійти. Він давно на тому світі? А до мене сюди ходять із царства мертвих. І ти їх бачитимеш, якщо тільки… якщо тільки… Краще піди по пляшку, синку! Ти ляжеш спати, будеш відпочивати з дороги, а я поставлю пляшку під стіл, ввімкну комп'ютер і щось таке напишу! В мене попереду ніч! Я писатиму, а ти спатимеш! Розумію, що ти з дороги, але ларьок зовсім поряд!
Мій текст увійшов до антології, хоча я його надіслала із великим запізненням! Мені написала Лора, сказала, що інформація вже висить в інтер-неті. Але про те, що буде презентація, не сказали. Вони вирішили все це зробити без мене. А тут іще ця дискусія на блозі. Вони думають, що я вмикати комп'ютер розучилася! Вони думають, що я читати не вмію! Тільки не кличте її на презентацію Алкології. Бо буде «мало місця» від неї!
Я зателефонувала до редакції. Мені сказали, що презентації поки не планують, може, згодом. Брешуть, падлюки, я вже навіть знаю, якого числа. У Міжнародний день боротьби з алкозалеж-ністю. Ще й день такий вигадали, фантазія в них працює, як у рептилій! Вони думають, ніби я читати не вмію. Писати вмію, а читати не вмію!
Так, приводимо себе в порядок. Все-таки вихід на люди. Давно я не була на людях. Лише в супермаркеті та кіоску. Ця кофтинка, Аліса казала, вона не сходиться на мені. Ту то й що? В мене гарний ліфчик, якщо трохи розстебнеться, нічого страшного. Спідниця з розрізами… Ні! Я одягну широку спідницю! Так я виглядаю прикольно! Синці під очима до середини щік! А мені, до речі, на день народження подарували олівець від синців під очима. Я ще тоді питала: чому не пляшку доброго вина? А як застосовувати той олівець? Ні, то ж помада! А де той олівець? Він іще був у гарній торбинці з бантиком! Ось він! Все гаразд! А синці в мене від втоми, а не від вина. Треба виходити! Я там маю з'явитися від самого початку! Я маю побачити все те дійство! Тим більше на початку наллють аперитив. Я так сподіваюсь, то не буде «кадарка ординарна» з картонних пакетів!
Телебачення! Аж два канали! Ось камера знімає столик із напоями! Переповзає на плакат рекламний Антології-Алкології! Я його вже бачила в інтернеті! Моє ім'я там є! А хлопчик зі списком на дверях до зали каже, що в списку мене нема! Шиплять голоси: «А хто їй сказав?» Ніхто не сказав! Сама довідалась! Та що вже робити, нехай проходить! Буде ходячою ілюстрацією до Алкології! Юрчику, привіт! Ти дамі винця не подаси? Дуже дякую, ти справжній друг! Вино пристойне! Ні, горілочки не треба! Горілочку – це укладачеві антології. А кращій авторці – винця.
Вітенько, і ти тут? А чому ж ти мені не сказав, що буде презентація? Гаразд, усі інші, але ти? Ніби забув, як ми облилися вином у твоєму ліжку? А потім кохалися, а воно пахло! То було давно? Я не забула, а ти? Кажеш, не кричати? А я хочу кричати!
Тож ви мене не покликали, щоб я вам не зіпсувала свято? А те, що ви мені зіпсували життя, ви це враховуєте? Ну то дайте мені другого келиха! Другий келих платний? Ну вигадали! То купіть мені другого келиха! Ні? Значить, я сама собі куплю! Думаєте, в мене нема? Це скільки? Сорок гривень? Тримайте п'ятдесят! Здачі не треба! За ваше здоров'я, колеги!
Ви з якого каналу, дівчино? Ну, то уявіть собі, мене сюди не те що не запросили, мене не хотіли сюди пускати! А без мого тексту ця антологія – то просто нуль! Всі інші – нездари! Вони не відрізнять «мерло» від «каберне», і беруться писати про алкоголь! А я відрізняю «мерло» середземноморське від аквітанського!
А чого ви мене відтісняєте до дверей? Як я вже прийшла сюди, то піду звідси останньою! Я ще дам інтерв'ю на камеру! Я скажу, хто ви всі такі! А краще покажу! Ви всі суки! Ви забиваєте неординарних людей! Ви плекаєте сірість! То будете знати! Всі великі люди були хуліганами! Всі великі жінки були і є хуліганками! Якщо чоловікам можна стояти по кутках і робити калюжі, то жінці можна підняти спідницю й показати, чого ви всі варті! Це протест античної богині проти християнських мощей! Недаремно я одягала широку циганську спідницю, яка легко піднімається! Ось вам усім! Мій зад, кому хочу, тому й показую його! Насцяти на ваш килим – то святе! Заніміли! Перестали хапати мене за лікті? Не чекали? Ото ж бо й воно! Мій гомеричний регіт перекричить ваші недолугі промови!
Всі вивалили з залу, я тут сама. Треба схопити ще келишок. На порозі двоє у формі. Куди ви мене тягнете, хлопці? За мною прийшла машина? Дуже дякую, але я ще нікуди не їду! Все лише почалося! Всім весело! Всі все зрозуміли! Ви знаєте, кого ви тягнете до своєї паскудної машини? Ви бачили моє посвідчення? Я – авторка семи книжок! Так, восьму я, може, й назву «Треба менше пити»! І я її напишу! Неодмінно! Вам усім на зло!
Сергій Жадан
Бари мого дитинства
Алкоголь навчив мене ставитися до життя, мов до кредиторів, – зі стриманою вдячністю. Алкоголь – найкраще, що зі мною сталося. Після любові й віри, звісно. Алкоголь зробив кров мою теплою, а тіло – сухим. Алкоголь пояснив мені, як можна не боятися й не соромитись. І не боятися соромитись. Він загострив мій нюх і підвісив мені до язика срібні дзвоники печалі. Показав межі можливого й необмеженість примарного. Відкрив мені механізми всіх головних ритуалів, які рухають нами в цьому кольоровому помаранчево-бузковому просторі, показав, що життя прискорюється саме на весіллях та поминках, коли разом збираються чоловіки з суворими серцями й жінки з глибокими очима. Адже так просто їх не збереш, не примусиш слухати одне одного. їх так багато різнить, вони ні в чому одне на одного не подібні, їм ніколи й нізащо не втриматись разом. І ось саме тут з'являється він. І починається найцікавіше.
У дитинстві немає нічого таємнішого за алкоголь. Немає нічого загадковішого та солодшого. Немає нічого більш гіркого. Немає нічого більш досяжного. Більш невідворотного й неуникненного – немає так само. Алкоголь у дитинстві подібний до електрики – він освітлює тьмяні від утоми й утіхи обличчя дорослих, тепло світить крізь важке пляшкове скло, на нього злітаються духи та янголи наших помешкань. Дорослі всього цього зазвичай не помічають, проте дитяче, не зіпсоване досвідом око легко вихоплює з повітря це крихке коливання невидимого дихання тих, хто кружляє над вагою та золотом алкоголю, хто винюхує ледь відчутний дух вогню та холодного цукру, хто вилітає у чорні вікна та комини, сповнений відваги та незламності. За алкоголем стоять перші янголи, яких нам трапляється бачити в дитинстві, вони приходять у дім саме на свята, саме тоді, коли дорослі дістають із шухляд, столів, закамарків і сховків коштовні згустки пекучої вологи. Меткий дитячий розум щоразу ловить це зародження свята, його перші, ще невидимі знаки, поштовхи, що свідчать про музику та співи, які незабаром залунають у чорному повітрі святкової ночі.
У дитинстві я зрозумів, що алкоголь належить чоловікам – він опікується ними, вони залежать від нього, разом вони здатні на будь-які чудеса та геройські вчинки, разом їх важко спинити й неможливо ігнорувати. Чоловіки заправляються алкоголем, мов бронетехніка пальним, після чого м'язи їхні стають твердими, як корабельна сосна, а рухи пластичними й точними, мов у кіборгів. Чоловіки п'ють алкоголь за здоров'я й за упокій, за тих, хто в дорозі, і тих, хто повернувся, за тих, хто втрачає свободу, й тих, хто її знову відшукує, за друзів, братів, батьків, дітей, жінок та армію. Причому за жінок та армію – стоячи, як за речі, які неможливо ні вибрати, ні оминути. Я бачив, наскільки ці ритуали, це спільне споживання отруйних еліксирів є для них важливим. Наскільки воно їх об'єднує, пов'язує, повертає до тями (якщо вона в них була), зводить з розуму (так само – якщо є з чого зводити), позбавляє несправжності, позбавляє зайвого, позбавляє совісті, позбавляє страху, позбавляє сил, позбавляє безсилля. Я розумів, скільки мужності й непоступливості вимагає алкоголь, скільки він вимагає уваги, скільки шаленства. Я також відчував, що чоловіки, котрі не пили, жодної симпатії в мене не викликають. Були це переважно дорослі громадяни з дитячою поведінкою і дитячими знову ж таки травмами (хоча що я тоді міг знати про дитячі травми?) – спокійні, прилизані, добре вдягнені. Одним словом, за часів мого дитинства чоловіки такими бути не мали. Підозрюю, з того часу мало що змінилось. Принаймні для мене. Я спостерігав, як вони оминають крикливі компанії, де розливається живий вогонь, де займається кисень, де підсмажуються на багаттях запеклості й розчулення серце та легені моїх улюблених дорослих пияків. Я помічав, як їх лякає чуже сп'яніння, але як ще більше вони бояться свого власного, як їх жахає сама лише думка про те, що свідомість може зрушити з місця, мов товарний вагон, що вона може важко ковзнути в напрямку сонця, й спробуй тоді зупини її, спробуй поверни на місце. «Добре, – говорив я сам собі, – я розумію, як у них там, у дорослому світі, все відбувається. І коли я виросту, я завжди буду на боці тих, у кого зриває дах і займається серце. Оскільки саме за ними вся правда цього світу. І вся його печаль».
Минув час, саме так усе й сталось.
Безперечно, я все романтизую. Я романтизую світлий і прозорий світ довкола себе, додаю сонячних відтінків до всіх своїх дитячих сумнівів та вагань, бачу все таким, яким бачити хочу, мало зважаючи на те, як усе виглядало насправді. Я любив цих людей, мені подобалися їхні звички, якими б шкідливими вони не були. Мене не травмували сварки й скандали дорослих, не відлякувала їхня нещирість та невпевненість. Я знав, що поза тим вони все роблять правильно, їхній світ складається з мудрих висловів та серйозних занять, з важливих дрібниць і таємних субстанцій. Я від початку сприйняв на віру всі їхні правила поведінки як єдино можливі та максимально чесні. Я зрозумів, що алкоголь робить їх сильними та слабкими водночас. І мені теж хотілося бути саме таким – сильним і слабким водночас. Мені хотілося мати доступ до всіх механізмів, мати можливість керувати сузір'ями, мати час насолоджуватися повенями та припливами, мати сміливість за все це відповідати.
Дитинство лишило в мені відлуння хрипких від любові голосів, відлуння щемких і радісних співів, тіні, що падають від дерев, сяйво жіночого волосся, світло жіночої шкіри. Дитинство лишилось у мені святом, довгими святковими столами, зеленими червневими сутінками, крізь які пробивається веселий крик, переможний гомін. У дитинстві лишився найкращий алкоголь цього світу – розлитий у бутлі та пляшки, чайники, банки та фляги, відра, бочки й термоси, реторти, пробірки та карафки: він належав до світу дорослих, він наповнював цей світ сенсом, він нагрівав повітря, він напружував дорослим нерви й судомив язики, він робив життя інакшим, і варто було спробувати його весь, аби зрозуміти всі можливості й перспективи їхнього світу. Все ще попереду, розумів я, я нічого не пропущу, я нічого не уникну. Бо як можна уникнути того, що створено було спеціально для тебе?
Дата добавления: 2015-09-28; просмотров: 20 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |