Вимоги до оформлення розрахунково-пояснювальної записки та графічної частини курсових та дипломних робіт.

ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ РОЗРАХУНКОВО-ПОЯСНЮВАЛЬНОЇ ЗАПИСКИ ТА ГРАФІЧНОЇ ЧАСТИНИ КУРСОВИХ ТА ДИПЛОМНИХ РОБІТ.

ПЕРЕДМОВА

Дипломнепроектуваннявідіграєважливу роль на завершальномуетапіпідготовкифахівців, якіздатні на високомунауково-технічномурівнівирішу

ватизавданняекономічногорозвиткукраїни.

Виконанням дипломного проекту завершується процес навчання студентів у вищій школі. У дипломному проекті повинні знайти відображення теоретичні та практичні знання, що отримані студентами у процесі навчання, вміння використовувати їх, а також передовий досвід промисловості, досягнення науки та техніки при вирішенні конкретних завдань за темою проекту.

Дипломний проект, разом с тим, є важливою самостійною творчою роботою студента і повинен виконуватись у строгій відповідності з нормами та вимогами до технічних проектів та документів.

На основі критичного аналізу діючого виробництва, з яким студент ознайомився на переддипломній практиці, у проекті слід передбачити вдосконалення технологічного процесу, технологічної оснастки, обладнання та організації виробництва, щоб покращити умови праці, забезпечити підвищення якості продукції, економічної ефективності виробництва та продуктивності праці.

Дипломний проект після його завершення попередньо розглядається на кафедрі, а потім подається для захисту до Державної екзаменаційної комісії (ДЕК), яка після успішного захисту присвоює студенту необхідну кваліфікацію.

1.МЕТА ТА ЗАВДАННЯ ДИПЛОМНОГО ПРОЕКТУВАННЯ. ТЕМАТИКА КУРСОВИХ ПРОЕКТІВ, ДИПЛОМНИХ ПРОЕКТІВ ТА КУРСОВИХ РОБІТ.

У процесі дипломного проектування відпрацьовується вміння студента використовувати отримані знання для самостійного вирішення технічного завдання. Одночасно студент поглиблює та закріплює знання, що отримані в інституті, набуває досвіду для самостійних рішень науково-технічних та організаційно-економічних питань, знайомиться з новими досягненнями в Україні та за кордоном за темою дипломного проекту. Важливою метою дипломного проектування є також перевірка та оцінка спеціальної підготовки молодого фахівця до самостійної практичної діяльності на промислових підприємствах, в проектних та науково-дослідних організаціях.

Головні завдання дипломного проектування:

- систематизація, закріплення та розширення науково-теоретичних та практичних знань за фахом, розвиток творчих здібностей молодого фахівця при використанні цих знань у процесі розв’язання виробничих питань;

- розвиток навичок самостійної роботи при розв’язанні конкретних технічних завдань, розробці і проектуванні виробничих процесів, автоматичних поточних ліній, конструюванні оснастки та машин, виконанні дослідження з найважливіших для промислового виробництва наукових проблем;

- розвиток та вдосконалення навичок виконання розрахунково-графічних робіт та використання ЕОМ у проектно-конструкторських та технічних розрахунках, аналіз та узагальнення науково-технічної та патентної літератури.

Рішення, що приймаються в дипломних проектах, повинні бути актуальними, прогресивними та економічно обґрунтованими; технологічні процеси та інші розробки – досконалими, на рівні кращих вітчизняних і закордонних зразків. У дипломних проектах повинні використовуватись прогресивні норми проектування та організації праці, які забезпечують високу ефективність виробництва, високу якість продукції, безпечні умови праці, виконання вимог з техніки безпеки, промислової санітарії, протипожежної техніки та захист навколишнього середовища.

У проектах обов’язково повинні бути відображені питання по стандартизації продукції та метрологічному забезпеченню виробництва.

Темою дипломного проекту чи курсової роботи може бути проект цеху або дільниці з виробництва печатної продукції різноманітними способами. Крім того, об’єктом проектування може бути реконструкція діючого цеху, в якому необхідно проводити техніко-економічне обґрунтування доцільності реконструкції.

Тематика дипломного проекту може бути розширена, і об’єктами проектування можуть бути дослідно-промислові установки. Основою для виконання таких проектів є лабораторний регламент на виготовлення виробів або напівфабрикатів. Дипломні проекти можуть бути із дослідницькою частиною, коли проектній розробці передують дослідження з ряду питань.

Теми дипломних проектів затверджуються завідувачем кафедрою та проводяться наказом ректора. На цій основі студентам видаються індивідуальні завдання на проектування до початку переддипломної практики. У період проходження переддипломної практики студент збирає матеріал для дипломного проекту відповідно до завдання.

У виключних випадках тема дипломного проекту може бути змінена наказом ректора за поданням кафедри.

У завданні на дипломний проект, яке оформлюється на бланку встановленої в університеті форми, вказують:

тему проекту з переліком вихідних даних на проектування, обсяг виробництва з визначенням виду продукції;

спеціальну частину, що підлягає детальній розробці;

перелік питань, що розробляються у розрахунково-пояснювальній записці;

обсяг графічної частини проекту, перелік креслень;

перелік матеріалів, що рекомендовані для використання під час роботи над проектом;

термін подання готового проекту до кафедри.

Завдання,затверджене завідувачем кафедри, підписують студент та керівник проекту.

До складу дипломного проекту входять: розрахунково-пояснювальна записка з необхідними схемами, ескізами, рисунками, кресленнями, графіками, таблицями та графічна частина.

2 ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ РОЗРАХУНКОВО-ПОЯСНЮВАЛЬНОЇ ЗАПИСКИ ТА ГРАФІЧНОЇ ЧАСТИНИ

2.1 Загальні вимоги

2.1.1 Розрахунково - пояснювальну записку оформляють державною мовою на стандартних аркушах формату А4 (297х210мм). Кожний аркуш обмежують рамкою, яка розміщується на 20мм від краю аркуша зліва і на

5мм справа, зверху і знизу.

2.1.2 На кожному аркуші повинен бути основний надпис (штамп), причому основний надпис для першого (заголовного) і наступних аркушів різні. Заголовним вважається той лист, з якого починається розділ. Перший основний надпис для заголовного листа ставиться на сторінці, де розміщується «Зміст».

2.1.3 Відповідальність за достовірність даних, технічні рішення та розрахунки, зміст та оформлення розрахунково-пояснювальної записки несе виконавець роботи. Обов’язковими структурними елементами розрахунково-пояснювальної записки є:

1) титульний аркуш;

2) реферат;

3) зміст;

4) завдання на проектування;

5) вступ;

6) основна частина (текст записки);

7) висновки;

8) список літератури;

9) додатки.

Реферат призначений для ознайомлення із пояснювальною запискою. Він має бути стислим, інформативним, обсягом не більше 500 слів (1 сторінка аркуша формату А4). Реферат повинен містити:

- відомості про обсяг пояснювальної записки, кількість ілюстрацій, таблиць, додатків, кількість літературних джерел згідно зі списком літератури (усі відомості наводяться, включаючи дані додатків);

- текст реферату;

- перелік ключових слів.

Текст реферату подається у такій послідовності:

- об’єкт дослідження;

- мета роботи;

- методи дослідження та апаратура;

- результати роботи;

- економічна ефективність.

Структурні елементи «Завдання», «Реферат», «Зміст», «Вступ», «Висновки», «Список літератури» і «Додатки» не нумеруються і вважаються заголовками та пишуться великими літерами.

Абзацний відступ повинен бути однаковим впродовж усього тексту пояснювальної записки і дорівнювати п’яти знакам.

Текст записки, виконується на одній стороні аркуша через 1,15 інтервали. Шрифт повинен бути чітким, висотою літер не менше, ніж 1,8мм (кегль14), чорного кольору. Допускається рукописний текст з висотою літер і цифр не менше 2,5мм, тільки чорнилами (пастою) чорного кольору.

2.1.4 Відстань від форми /рамки/ до тексту повинна бути: на початку рядка не менше 5мм, у кінці рядка не менше 3мм. Відстань від верхнього та нижнього рядків тексту до верхньої чи нижньої рамки (форми) повинна бути не менше 10мм.

2.1.5 Для розміщення затверджуючих і погоджуючих підписів на розрахунково – пояснювальній записці оформляється титульний лист.

2.2 Вимоги до тексту

2.2.1 Текст записки ділять на розділи і підрозділи. Розділи повинні мати порядкові номери у межах усього документа, що позначені арабськими цифрами без крапки. Підрозділи повинні мати нумерацію у межах кожного розділу. Номери підрозділів складаються з номерів розділу і підрозділу, розділених крапкою. У кінці номеру підрозділу крапка не ставиться. Розділи, як і підрозділи, можуть складатися із одного чи декількох пунктів. Якщо розділ чи підрозділ складається із одного пункту, то він також нумерується.

2.2.2 Пункти при необхідності можуть бути розбиті на підпункти, які повинні мати порядкову нумерацію у межах кожного пункту, наприклад: 4.2.1.1, 4.2.1.2, 4.2.1.3 і т.д.

2.2.3 Перелік вимог, вказівок, положень, що містяться у тексті пункту чи підпункту, позначається арабськими цифрами з дужкою, наприклад: 1), 2) і т.д. Кожний пункт, підпункт, перелік записують з абзацу.

2.2.4. Розділи, підрозділи, пункти і підпункти повинні мати заголовки. Найменування розділів і підрозділів повинні бути короткими. Заголовки розділів пояснювальної записки слід розташовувати посередині рядка і друкувати великими літерами без крапки в кінці, не підкреслюючи. Заголовки підрозділів, пунктів і підпунктів слід починати з абзацу (1,27см) і друкувати маленькими літерами, крім першої великої, не підкреслюючи, без крапки в кінці. Переноси слів у заголовках не допускаються. Якщо заголовок складається із двох речень, то їх розділяють крапкою. Відстань між заголовком і текстом при виконанні рукописним способом - 15мм (два інтервали - два натиски клавіші Enter). Відстань між рядками заголовка, а також між двома заголовками (наприклад, розділу та підрозділу) є такою, як у тексті.

2.2.5 Кожний розділ рекомендується починати з нової сторінки. Не допускається розміщувати назву розділу, підрозділу, а також пункту та підпункту в нижній частині сторінки, якщо після неї розміщено тільки один рядок тексту.

2.2.6 У пояснювальній записці на першому (заголовному) і при необхідності на наступних аркушах розміщують зміст, що включає номери та найменування розділів і підрозділів зі вказівкою номерів аркушів (сторінок). Зміст входить у загальну кількість аркушів. Слово «Зміст» записують як заголовок (симетрично тексту) прописними буквами. Найменування, що входять у зміст, записують рядковими літерами.

2.2.7 У тексті не допускається: скорочувати позначення одиниць фізичних величин, якщо вони використовуються без цифр, за винятком одиниць фізичних величин у головках і боковиках таблиць і в розшифруваннях літерних позначень, що входять у формули; використовувати скорочення слів, крім установлених правилами: використовувати у тексті математичний знак мінус /-/ перед негативними значеннями величин (слід писати слово «мінус»); застосовувати математичні знаки без цифр, наприклад ≤ (менше чи рівно), ≥ (більше чи рівно), ≠ (не рівно), а також № (номер), % (відсоток), застосовувати індекси стандартів (ГОСТ, ОСТ, РСТ, СТП, СТ СЭВ) без реєстраційного номеру.

2.2.8 У формулах як символи слід використовувати позначення, що встановлені відповідними стандартами. Значення символів і числових коефіцієнтів, що входять у формулу, повинні бути наведені безпосередньо під формулою. Значення кожного символу дають з нового рядка у тій послідовності, в якій вони подані у формулі. Перший рядок розшифрування повинен починатися з абзацу словом «де» без двокрапки після нього. Друге та інші пояснення - з абзацу

2.2.9. Усі формули, якщо їх у документі більше однієї, нумерують арабськими цифрами у межах розділу. Номер формули складається із номеру розділу і порядкового номеру формули, розділених крапкою. Номер показують з правої сторони аркуша на рівні формули у круглих дужках, наприклад:

σ = М/W (2.1)

Посилання у тексті на номер формули дають у дужках, наприклад «…у формулі (2.I)».

Допускається нумерація формул у межах усього документа. Розрахунки наводяться після пояснення символів числових коефіцієнтів, що входять до формули чи рівняння. Переносити формули чи рівняння на наступний рядок допускається тільки на знаках виконуваних операцій, повторюючи знак операції на початку наступного рядка. Якщо формула чи рівняння переноситься на знаку операції множення, то використовується знак «х». Формули, які не розділені текстом і розміщені одна за одною, відокремлюються комою.

2.2.10. Оформлення ілюстрацій і додатків. Ілюстрації можуть бути розміщені як по тексту документа /якомога ближче до відповідних частин тексту/, так і в кінці його або подані у додатку. Ілюстрації (креслення, рисунки, графіки, схеми, діаграми, фотознімки) слід розміщувати в пояснювальній записці безпосередньо після тексту, де вони згадуються вперше, або на наступній сторінці. На всі ілюстрації мають бути посилання в тексті. Креслення, рисунки, графіки, схеми, діаграми, що розміщені у пояснювальній записці, повинні відповідати стандартам ЄСКД. Всі ілюстрації нумерують у межах розділу арабськими цифрами. Номер ілюстрації складається із номеру розділу і порядкового номеру ілюстрації, розділених крапкою, наприклад: рисунок 1.1, рисунок 1.2. Посилання на ілюстрації дають по типу «рис.1.1», чи «рис.1.2». Посилання на раніше подані ілюстрації дають із скороченим словом «дивись», наприклад, «див.рис.3.3». Допускається нумерація ілюстрацій у межах усього документа.

Ілюстрації при необхідності можуть мати найменування і пояснюючі дані (підрисунковий текст). Найменування розміщують під ілюстрацією. Ілюстрація позначається словом «Рисунок… -», яке разом з назвою ілюстрації розміщується після пояснювальних даних (підрисункового тексту) з абзацного відступу без крапки в кінці, наприклад, «Рисунок 2.1 – Технологічна схема процесу флексографської печаті». Другий рядок назви ілюстрації починається з лівого краю тексту. Номер ілюстрації складається з номера розділу і порядкового номера ілюстрації,відокремлених один від одного крап кою, наприклад, «Рисунок 2.1» - перший рисунок другого розділу.

Якщо в роботі вміщено тільки одну ілюстрацію, вона нумерується, наприклад: «Рисунок 3.1».

Якщо ілюстрація не вміщується на одній сторінці, допускається переносити її на інші сторінки, вміщуючи назву ілюстрації на першій сторінці, пояснювальні дані - на кожній сторінці, і під ними зазначається: «Рисунок…, аркуш…».

Ілюстрації додатків нумеруються окремо, у межах кожного додатку, наприклад, «Рисунок А.2» - другий рисунок додатку А.

Ілюстраційний матеріал, таблиці чи текст допоміжного характеру допускається давати у вигляді додатків. Додатки слід оформлювати як продовження пояснювальної записки на її наступних сторінках, розташовуючи додатки в порядку посилань на них у тексті.

Додаток розпочинається з нової сторінки і повинен мати заголовок. Слово «Додаток» та його заголовок друкуються малими літерами з першої великої посередині сторінки. Відстань між словом «Додаток…» і заголовком додатку - два вільні рядки.

Додатки слід позначати послідовно великими літерами українського алфавіту, за винятком літер Г, Є, З, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, додаток А, додаток Б. Якщо у пояснювальній записці тільки один додаток, то він позначається як «Додаток А». Додатки повинні мати спільну з основним текстом наскрізну нумерацію сторінок.

2.2.11. Оформлення таблиць. Цифровий матеріал, як правило, оформлюють у таблицях. Назва таблиці розміщується над таблицею з абзацу, наприклад, «Таблиця 2.1 – Потреба сировини для виробництва». Другий рядок у назві таблиці починається з лівого краю тексту. Заголовок повинен бути коротким і повністю відображати зміст таблиці.

Таблицю слід розташовувати безпосередньо після тексту, де вона згадується вперше, або на наступній сторінці. На всі таблиці мають бути посилання у тексті.

Таблиці слід нумерувати арабськими цифрами порядковою нумерацією в межах розділу, за винятком таблиць, що наводяться в додатках. Номер таблиці складається з номера розділу і порядкового номера таблиці, відокремлених один від одного крапкою, наприклад, «Таблиця 2.1» - перша таблиця другого розділу. Таблиці, що наводяться у додатках, нумеруються в межах кожного додатка арабськими цифрами, перед якими вказується позначення додатка, наприклад, «Таблиця А.2» - друга таблиця додатка А.

Діагональне ділення головки таблиці не допускається. Графу «№ п/п» у таблицю не включають. При необхідності нумерації показників, параметрів або інших даних порядкові номери вказують у боковику таблиці перед їх найменуванням. Для полегшення посилань у тексті документа допускається нумерація граф. Повторюваний у графі таблиці текст з одного слова допускається заміняти лапками, якщо рядки у таблиці не розділені лініями. Якщо повторюваний текст складається із двох, чи більше слів, то при першому повторюванні його замінюють словом «те саме» і в подальшому – лапками. Ставити лапки замість повторюваних цифр, марок, знаків, математичних і хімічних символів не допускається. Якщо цифрові, чи інші дані в таблиці не приводять, то в графі ставлять прочерк.

Для скорочення тексту заголовків і підзаголовків граф окремі поняття замінюють літерними позначеннями, якщо вони пояснені в тексті, чи приведені на ілюстраціях, наприклад: Д – діаметр, Н – висота,

L – довжина, тощо. При необхідності таблицю або окремі її частини переносять на другі аркуші поряд або одну під одною.

При перенесенні частини таблиці на другий аркуш заголовок розміщують тільки над першою частиною. Якщо частини таблиці розміщують поряд, у кожній частині повторюють заголовок, при розміщенні частин таблиці одна під другою - повторюють боковик. Слово «Таблиця», заголовок (при його наявності) і порядковий номер таблиці показують один раз над першою частиною таблиці, над наступними частинами пишуть слово «Продовження таблиці…» з зазначенням номера таблиці.

Заголовки граф таблиці розпочинаються з великої літери, а підзаголовки - з малої, якщо вони становлять одне речення з заголовком. Підзаголовки, що мають самостійне значення, пишуться з великої літери. У кінці заголовків і підзаголовків таблиць крапки не ставляться. Заголовки і підзаголовки граф подаються, як правило, в однині.

При виконанні пояснювальної записки з використанням персонального комп’ютерадопускається у таблицяхвикористовуватименший шрифт – кегль 12.

2.2.12. У кінці розрахунково - пояснювальної записки приводиться список літератури, що була використана при написанні цього документа. Складання списку і посилань на нього у тексті виконується за ДСТУ

ГОСТ 7.1:2006 Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання (ГОСТ 7.1-2003, IDT); ДСТУ 3582-97 Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила. Список літератури включають у зміст. Подаємо найбільш типові випадки цитування літературних джерел. При цьому необхідно звернути увагу на порядок описування і розділові знаки.

Приклад опису:

І) книги:

Спорягин, Э.А. Оборудование заводов резиновой промышленности [Текст] /

Э.А.Спорягин, В.Н. Красовский. - Минск.:Вышэйшая школа, 1971. –293с.

2) збірники:

Система стандартов безопасного труда [Текст]: сборник / отв. ред.

В. М. Сухов; Ин-т научн. информ. - М.: Изд-во стандартов, 2002. – 102с.

3) перекладні видання:

Tадмор, З.Теоретические основы переработки полимеров [Текст] / З.Тадмор,

К. Гогос; пер. с англ. / под ред. проф. Р.В. Торнера. - М.: Химия, 1984. – 628с.

4) статті із журналу:

Спорягин, Э.А. О вторичных течениях в зазоре между вращающимся конусом и неподвижным диском [Текст] / В.Л.Кочеров, Ю.Е.Лукач,

Э.А.Спорягин // Инженерно-физический журнал. - 1973. - Т.XXV, №5. - С.913-917.

Sporyagin, E.A. Flow of Polymer Melts in a Disc-Type Extruder and in Rotational

Devices of the “Cone-Plate” and “Plate-Plate” Type [Текст] / V.L. Kocherov,

Yu.E. Lukach, E.A. Sporyagin, G.V.Vinogradov // Journal of Polymer Engineering and Science. - 1973. - vol. 13, №3. -С.194-201.

5) патенти:

Пат. 4814399 США, МПК С 08G 73/18. Sulfoalkylatyonofpolybenzimidazole [Теxt] / SomsoneM. J., GuptaB., StackmanR.W. (США) - № 77271; заявл. 24.07.1987; опубл.21.03.1989, Бюл., 1990, Вып.61, №19. – 3 с.

Пат.23654 Україна, МПК F23G 5/20.Мобільна установка для спалювання високоенергетичних матеріалів [Текст]/ М.А. Поджарський, Е.О. Спорягін,

О.О. Савенко (Україна); заявник та патентовласник Дніпропетровський Національний Університет. - № u 2006 11324; заявл.27.10.06; опубл.11.06.07,

Бюл. №8. - 4 с.

6) авторські свідоцтва:

А.с. 544213 СССР, МКИ²B29 F3/012. Способ дисковой экструзии полимеров [Текст] / Э.А. Спорягин [и др.] (СССР). - № 2059898/ 05; заявл. 16.09.74; не подлежит опубликованию в открытой печати. – 6 с.

7) заявки:

Заявка 19853805 Німеччина, МПК⁷ С 09 J 7/00. Elektrischleitfähige, thermoplastischeundhitzeaktivierbareklebstoffe [Теxt] / BeiersdorfA.G. (Німеччина). - № 198538057;заявл. 21.11.98; опубл. 25.02.00, Бюл. №7.

8) стандарти:

ДСТУ 1.0:2003. Національнастандартизація. Основніположення [Текст] – Назаміну ДСТУ 1.0-93; наданочинності 2003-07-01. – К.: Держспожив -

стандарт України, 2003. – 9 с.

9) електронні фахові видання:

Биков, В.Ю. Сучасна структура автоматизованої системи статистичної інформації про діяльність і розвиток загальноосвітньої школи [Електронний ресурс] / В.Ю. Биков, В.В. Гапон, М.Л. Плескач // Інформаційні технології і засоби навчання. – Електрон. журн. – 2007. - №4. – С. 43. – Режим доступу: http: www/nbuv.gov.ua/e-journals/ITZN/em/html. – Заголовок з екрану.

10) законодавчі документи:

Господарський кодекс України [Текст]: офіц. текст: за станом на 20 січня 2007р. – Харків: Одісей, 2007. – 240 с.

2.3 Оформлення графічної частини

Графічна частина є важливою складовою частиною дипломного проекту, і від технічної грамотності її виконання у значній мірі залежить якість проекту в цілому. Графічна частина готується на 7–8 аркушах формату А1 (841х594 мм). Розрахунково–пояснювальна записка і графічна частина виконуються згідно вимог ЄСТД та ЄСКД.

Досвід рецензування і захисту дипломних проектів підтверджує, що саме у графічній частині зустрічаються помилки і відступи від вимог ДСТУ, включаючи вибір форматів і масштабів, нанесення розмірів, номерів позицій, допусків і посадок, чистоти обробки поверхні деталі. Зустрічаються також труднощі при оформленні головних надписів, специфікацій на кресленнях, при складенні технічних вимог на виготовлення деталей і т.д.

У процесі розробки креслень треба передбачити: максимальне використання стандартних, нормалізованих і закупних виробів, що освоєні виробництвом; раціональне обмеження номенклатури розмірів і граничних відхилів, шорсткості поверхонь, шліців та інших конструкторських елементів деталей, максимально можливу ступінь взаємозамінності й економічності виготовлення, безпечності експлуатації і ремонту.

Кожне креслення виробу чи його складової частини виконують на окремому аркуші чи декількох аркушах формату, що передбачений ГОСТ 2.301-68. На кожному кресленні повинен бути розміщений основний надпис за ГОСТ 2.104-68.

У основному надписі і на кресленнях не повинно бути скорочених слів, за винятком загальноприйнятих за правилами орфографії (ГОСТ 7.12-77). Креслення деталей, збірні та загальні види розробляються, як правило, за вказівками керівника проекту з додержанням правил, що освітлені у ГОСТ 2.109-73 2.305-68.

2.3.1 Креслення деталі. Креслення деталі повинно вміщувати: зображення деталі в тому положенні, яке вона повинна мати при надходженні на складання, мінімальну кількість зображень (видів, розрізів, перетинів і виносних елементів), але достатніх для розуміння форми і внутрішньої конфігурації деталі; розміри і графічні відхилення розмірів відповідно до вимог ГОСТ 2.307-68 і СТ СЭВ 145-75; позначення шорсткості поверхонь деталі відповідно до ГОСТ 2789-73 і ГОСТ 2.309-73; матеріал, з якого виготовляється деталь (марка) і нормативні документи, технічні вимоги, масу деталі і основний надпис.

2.3.2 Креслення збірне (шифр документа ЗБ). Креслення збірне виконується відповідно до ГОСТ 2.109-68 і ГОСТ 2.317-69. Воно повинно мати мінімальну кількість зображень (розділів, перетинів і виносних елементів), але достатніх для чіткого уявлення про конструкційну будову, взаємодію деталей, технологію збирання і вміщувати розміри, граничні відхилення розмірів і інші параметри, що перевіряються при складанні, а також умовні позначення швів зварних з’єднань і інші дані, які необхідні у процесі складання, чи після нього; основні характеристики збірної одиниці, габаритні, установчі, з’єднувальні і додаткові розміри; лінії - виноски і номери позицій, технічні вимоги, основний надпис і позначення з шифром ЗБ; специфікацію, складену на окремих аркушах формату А4 за

ГОСТ 2.108-68.

2.3.3 Креслення загального виду (шифр документу ЗВ або ВЗ). Креслення загального виду виконується згідно з ГОСТ 2.109-73 і повинно містити: зображення виробу з видами, розрізами, перетинами і виносними елементами; габаритні, установчі, з’єднувальні, довідкові і розрахункові (конструкторські) розміри; текстову частину – технічні умови і вимоги, технічну характеристику виробу, вказівки про спосіб складання й інші дані; лінії виноски з порядковими номерами позицій складових частин виробу; основний надпис і специфікацію; шифр, що присвоюється виробу в залежності від стадії виконання графічного документа. ЗБ (збірне креслення) при використанні робочої документації і ВЗ (вид загальний) при використанні технічного проекту.

2.3.4Формати, масштаби, шрифти для креслення. ГОСТ 2.301-68 установлює формати листів для креслення та інших документів, передбачених стандартами на конструкторську документацію всіх галузей промисловості, а ГОСТ 2-302-68 установлює масштаби зображень та їх позначення на кресленнях.

Надписи в конструкторських та інших документах виконують від руки стандартним шрифтом відповідно до ГОСТ 2-302-68. Розміри шрифту міняють у залежності від характеру позначення.

2.3.5 Нанесення номерів позицій на креслення. Складання специфікацій. Всі частини виробу і матеріали на кресленні позначають номерами позицій, які розміщують у зростаючому порядку (за винятком позицій, що повторюються) за годинниковою чи проти годинникової стрілки умежах усього креслення. ГОСТ 2.108-68 встановлює форму і порядок складання специфікації конструкторських документів на вироби у всіх галузях промисловості. Специфікацію складають на аркушах формату А4 (297х2І0мм), де записують складові частини, що входять у специфікований виріб, а також конструкторські документи.

Специфікація складається з розділів, які розміщують у такій послідовності: «Документація», «Комплекс», «Збірні одиниці», «Деталі», «Стандартні вироби», «Інші вироби», «Матеріали», «Комплекти». Найменування кожного розділу вказують у вигляді заголовка у графі «Найменування» і підкреслюють тонкою лінією.

Графи специфікації заповнюють зверху вниз у такій послідовності. У графі «Формат» вказують формати документів, позначення яких записують у графу «Позначення»; у графі «Зона» - позначення зони, у якій знаходиться записувана складова частина; у графі «Поз.» - порядкові номери складових частин, що входять у специфікований виріб.

У графі «Позначення» в розділі «Документація» вказують позначення записуваних документів за «Класифікатором виробів основного виробництва заводів хімічного машинобудування», або за ГОСТ 2.201-68. Позначення за класифікатором складається з номера групи ряду у даній групі обладнання, а також двох груп нулів для нумерації збірних одиниць і деталей.

У графі «Найменування» вказують: у розділі «Документація» – назву конструкторських документів, що входять у специфікований виріб, наприклад: «Збірне креслення», «Габаритне креслення», «Технологічна схема» і ін..; «Комплекти» - найменування виробів відповідно до основних надписів на конструкторські документи цих виробів: для збірних одиниць, наприклад, «Ущільнення вала» і т.д.; для креслень деталей – «Втулка», «Вал», і т.д. У найменуваннях, що складаються з декількох слів, на першому місці пишеться іменник, наприклад: «Форма матрична». У розділі «Стандартні вироби» - найменування і позначення виробів згідно зі стандартами на ці вироби.

У розділ «Матеріали» вносять всі матеріали, що безпосередньо входять у специфікований виріб, причому матеріали записують за видами у такій послідовності: метали чорні, метали магнітоелектричні і феромагнітні; метали кольорові; благородні й рідкі; кабелі, проводи і шнури; пластмаси і прес-матеріали; паперові та текстильні матеріали, лісоматеріали; гумові матеріали, шкіряні.

Після кожного розділу специфікації необхідно залишити декілька вільних рядків для заповнення записами. Допускається резервувати і номери позицій, які проставляють у специфікацію при записі рядків.

3 СКЛАД РОЗРАХУНКОВО-ПОЯСНЮВАЛЬНОЇ ЗАПИСКИ

Конкретний склад розрахунково-пояснювальної записки визначається темою дипломного проекту. Однак структура та послідовність розділів записки в більшості випадків однакові, а саме:

Вступ

1 Загальна частина

1.1 Аналітичний огляд літератури

1.2 Класифікація виробництва, обґрунтування способу переробки і технологічного процесу

1.3 Характеристика вихідних матеріалів і готової продукції

1.4 Вибір району будівництва цеху

2 Спеціальна частина

2.1 Технологічний процес виготовлення виробів. Норми технологічного процесу

2.2 Удосконалення технологічного процесу у порівнянні з базовим виробництвом

2.3 Контроль якості продукції

2.4 Стандартизація і метрологія

2.5 Ресурсозбереження і матеріалоємність

2.6 Матеріальні розрахунки

2.7 Технологічні розрахунки

3 Контроль і управління технологічним процесом

4 Будівельна частина

5 Охорона праці

6 Охорона навколишнього середовища

7 Організаційно-економічна частина

Висновки

Список літератури (список використаних літературних джерел)

Додатки

Крім того, у розрахунково-пояснювальній записці перед «Вступом» розміщують такі документи:

- титульний лист;

- реферат;

- зміст;

- завдання на проектування;

4 СТАНДАРТИЗАЦІЯ І МЕТРОЛОГІЯ

Основна мета стандартизації і керування якістю – забезпечення розробки та упровадження прогресивної нормативно-технічної документації на продукцію, що реалізує єдину технічну політику на підприємстві.

При проектуванні виробництва необхідно передбачити на всі операції з сировиною (пакування, транспортування, збереження, переробка) ДСТ і стандарти підприємств. Технологічні процеси на виробництві проводяться згідно з розробленими регламентами. Обладнання яке встановлюється на проектованому виробництві, технологічна та конструкторська документація повинні відповідати вимогам державних стандартів.

При надходженні сировини і матеріалів на підприємство передбачається вхідний контроль його якості. Перевіряється наявність документа, який посвічує якість, чи звіряється маркування сировини і матеріалів з сертифікатом за партіями.

Вимоги до сировини, яка надходить на підприємство, рекомендується подавати у вигляді табл.4.1.

Кожний виріб повинен відповідати вимогам стандартів, технічним описам, кресленням та зразкам – еталонам, які затверджуються згідно з установленим порядком.

Таблиця 4.1 - Показники контролю сировини

Найменування сировини, матеріалів

Стандарт

Показники, які обов'язкові для перевірки

Як правило, до показників, що контролюються, відносять: якість поверхні виробу, форма і розміри, колір, рівномірність декоративного покриття та ін.

Показники контролю готової продукції рекомендується подавати у вигляді табл.4.2.

Таблиця 4.2 - Показники контролю готової продукції

Виріб

Стандарт

Показники, які обов’язкові для перевірки

Для перевірки відповідності виробів вимогам стандартів проводяться приймально-здавальні, періодичні та типові випробування.

Метрологія – наука про вимірювання, методи та засоби забезпечення їх єдності у способах досягнення необхідної точності. Методи перевірки виробів в умовах виробництва мають свої специфічні особливості. Контроль деталей має бути простим, продуктивним та доступним в умовах виробництва.

Окрім вимірювань широко застосовують поняття "контроль". При контролі відповідають на питання про придатність деталі конкретному параметру, його допуску. Проектанту необхідно визначити оптимальні методи контролю і вибрати вимірювальні засоби, які здатні забезпечити високу ефективність технологічного процесу.

5 МАТЕРІАЛОЄМНІСТЬ І РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯ

Проблемам матеріалоємності при конструюванні поліграфічних виробів і ресурсозбереженню при їх виробництві проектант повинен приділяти першочергову увагу, бо від цих показників залежить прибуток підприємства.

Важливою характеристикою безвідходних і маловідходних технологій є матеріальний індекс виробництва, який визначається як відношення сумарних питомих витрат сировини і допоміжних матеріалів на одиницю маси готової продукції. На підприємствах, як правило, матеріальний індекс виробництва значно більший одиниці. Це означає, що частина витраченої сировини і допоміжних матеріалів іде у відходи.

Раціональне і ефективне використання матеріальних ресурсів є одним із головних завдань при проектуванні поліграфічного виробництва. Основним завданням ресурсозбереження є визначення оптимальних норм витрат, норм технологічних відходів і збитків основних матеріалів при виготовленні виробів.

Норми витрат складають розрахункову основу для визначення потреби виробництва у матеріальних ресурсах, визначення собівартості продукції, раціонального використання сировини і матеріалів. Норми технологічних відходів і збитків установлюються для кожного виду сировини і готової продукції.

Проектант повинен на основі норм витрат сировини і ресурсів базового підприємства розробити оптимальні норми витрат, які забезпечать підвищення ефективності виробництва, і розрахувати економічну ефективність запропонованих в проекті заходів.

6 БУДІВЕЛЬНА ЧАСТИНА

Проектування промислових будівель і споруд повинно бути направлено на підвищення рівня індустріалізації, будівництва, а також рівня уніфікації проектних рішень, покращення архітектурно-естетичних і експлуатаційних якостей будинків і споруд.

6.1 Вибір майданчика для будівництва

Майданчик для будівництва вибирають, керуючись основами земельного, водного законодавства, а також з урахуванням розвитку продуктивних сил економічного району, де буде розміщене виробництво.

Вибираючи майданчик для будівництва, необхідно відобразити такі питання: район розміщення і розмір майданчика; можливість використання місцевих матеріальних і трудових ресурсів; місця приєднання до існуючих транспортних комунікацій, джерел електро-, газо-, тепло- і водопостачання і місця спуску стічних вод.

Вибір майданчика виконується згідно з розділом 2 СН 202 – 81. При цьому дуже важливо зберегти розмір санітарно – захисної зони відповідно до кількості шкідливих речовин, що виділяються в процесі виробництва.

6.2 Пов’язування технологічної лінії з об’ємно-планувальним рішенням промислової будови

Проектування будов для підприємств здійснюється згідно з будівельними нормами та правилами (СНиП), а також галузевими та відомчими нормами. Виробництва з переробки пластмас можуть розміщуватися як в одноповерхових, так і в багатоповерхових промислових будівлях.

Вибір категорії приміщення здійснюється згідно СНиП П.М.2-72, а клас приміщення – згідно "Правил установки електрообладнання".

Максимальні площі, що повинні бути обмежені протипожежними стінами, становлять: на першому поверсі – 5200 м², на другому – 3500 м², на третьому – 2600 м². Для більшості виробництв з поліграфії використовують одноповерхові та двоповерхові будівлі.

Площу промислової будови, що проектується, та чисельність робітників визначають у залежності від потужності підприємства і на основі даних і вимог технологічного процесу.

Розрізняють виробничу і допоміжну площу цеху. Виробничою називають площу, яка призначена для здійснення основного технологічного процесу, що визначає функціональне призначення будівлі. До неї відносяться площі, що займають виробниче обладнання і робочі місця при ньому, площі проходів та проїздів між обладнанням, місця для складання матеріалів і виробів біля виробничого обладнання, місця під проміжні (між операційні) склади, цехові інструментальні склади, відділи технічного контролю, площі, що зайняті цеховим транспортним обладнанням (конвеєри, транспортери, рольганги і т. ін.). Допоміжною називають площу, яку займають під’їзні шляхи (рейкові і автомобільні), що входять в будівлю, центральні проходи, зупинки цехового транспорту (електрокари), вбудовані конторські приміщення, трансформаторні, побутові приміщення, різні склади (крім між операційних) і ремонтні майстерні. Часто в багато прогонних одноповерхових будівлях допоміжна площа складає близько 10-15% від виробничої.

Об’ємно - планувальне рішення виробничих будівель і споруд, крім вимог відповідних розділів СНиП, норм технологічного проектування, повинне також враховувати вимоги санітарних норм щодо забезпечення працюючих необхідною кількістю кисню, створення комфортних метеорологічних умов повітряного середовища в робочій зоні в залежності від характеристики виробничих приміщень і категорії робіт, що виконуються.

Об’єм виробничих приміщень на одного працюючого повинен складати не менше 15м³, а площа приміщень – не менше 4,5м²

Виробничу площу цеху можна розрахувати, знаючи кількість обладнання, яка необхідна для виконання програми, що задана в проекті.

Розрахунок виробничої площі цеху для визначення габаритів корпусу цеху здійснюють за формулою:

, (5.1)

де F – загальна площа цеху, м²;

k – коефіцієнт, що дорівнює 2;

f – площа, яку займає одиниця основного технологічного обладнан-

ня, м²;

n – кількість одиниць обладнання.

Знаючи виробничу площу, розраховують допоміжну згідно Площу складських приміщень для сировини визначають, виходячи із кількості її переробки та з урахуванням нормативних запасів

Висоту прогону одноповерхової виробничої будівлі призначають, виходячи із габаритних розмірів (максимальної висоти) технологічного обладнання, що розміщується в будівлі, а також габаритів піднімально-транспортного обладнання необхідної вантажопідйомності.

За кількістю прогонів виробничі будівлі поділяються на одно - та багато прогонні. За оснащенням піднімально-транспортним обладнанням одноповерхові будівлі поділяють на споруди без кранового обладнання, або з підвісними кранами, з ручними чи електричними кранами. Для оснащення одно - і багато прогонних одноповерхових виробничих будівель підвісним піднімально-транспортним обладнанням використовують талі, тельфери, підвісні крани, ручні і електричні мостові опорні крани. Для кріплення підвісного піднімально-транспортного обладнання використовують елементи каркасу будівлі. При виборі піднімально-транспортного обладнання необхідно враховувати не тільки підйом сировини і готової продукції, але й установку, монтаж і ремонт обладнання.

Стандартами встановлено основні координаційні розміри (ГОСТ 23828-79), а на їх основі розроблено габаритні розміри (ГОСТ 23837-79) для одноповерхових промислових будівель. У табл. 6.1. подані основні координаційні розміри для одно і багато прогонних виробничих будівель без мостових підвісних і опорних кранів і обладнаних мостовими підвісними кранами загального призначення вантажопідйомністю від 0,25 до 5,0 т.

Таблиця 6.1 - Основні координаційні розміри для одно - і багато прогонних одноповерхових виробничих будівель.

Висота, м	Відстань між колонами, м	Ширина прогону, м
крайніми	середніми
3,0 3,6 4,2 4,8 4,8 5,4 6,0 6,0 6,6 6,6 7,2 7,2 7,8 7,8 8,4 8,4 9,6 9,6 10,8 12,0	6 або 12 6 або 12 6 або 12 6 або 12 6 або 12 6 або 12 6 або 12 6 або 12	6 або 12	6; 9; 12 6; 9; 12; 18 18, 24 6, 9, 12 6, 9, 12, 18, 24 18, 24, 30 12, 18, 24 12, 18, 24 12, 18, 24, 30,36 18, 24, 30, 36 12, 18, 24 18, 24 12, 18, 24, 30, 36 18, 24, 30, 36 12, 18, 24, 30, 36 18, 24, 30, 36 18, 24, 30, 36 18, 24, 30, 36

У табл. 6.2 подані основні координаційні розміри, вантажопідйомність кранів і номінальна позначка головки підкранової рейки для одно прогонних одноповерхових будівель з відстанню між колонами 6 м, що обладнані мостовими ручними опорними кранами вантажопідйомністю від 1 до 20 т.

Таблиця 6.2 - Основні координаційні розміри для одно прогонних і одноповерхових виробничих будівель з мостовими ручними опорними кранами вантажопідйомністю від 1 до 20 т.

Висота, м	Вантажопідйомність крана, т	Номінальна позначка головки підкранової рейки, м	Ширина прогону, м
6,0 6,6 6,6 7,2 7,8 7,8 8,4 8,4 9,0 9,6	3,2;5,0;8,0 3,2;5,0;8,0 3,2;5,0;8,0 12,5; 20,0 3,2;5,0;8,0 12,5; 20,0 3,2;5,0;8,0 12,5; 20,0 12,5; 20,0 12,5; 20,0	5,0 5,6 6,2 5,7 6,8 6,3 7,4 6,9 7,5 8,1	9, 12, 18 9, 12, 18 9, 12, 18 12, 18 9, 12, 18 12, 18 9, 12, 18 9, 12, 18 12, 18 12, 18

У табл. 6.3 подана комбінація основних координаційних розмірів одно і багато прогонних будівель, що обладнані мостовими електричними кранами загального призначення вантажопідйомністю від 5 до 50т.

Найчастіше при будівництві виробництв з переробки пластмас використовують уніфіковані прогони: для одноповерхових будівель з сіткою колон 18 х 12, 24 х 12, 30 х 12 і з висотою 7,2м; для багатоповерхових будівель – з сіткою колон 6 х 6; 6 х 9,6 х 12 і з висотою поверху не нижче 6м.

Одноповерхові і багатоповерхові виробничі будівлі, як правило, слід проектувати з прогонами однакової ширини і одного направлення, з однаковим кроком колон, без перепаду висот. Виробничі будівлі слід проектувати прямокутної форми в плані з мінімальною поверхнею захисних конструкцій, без горищ і сумісного покриття.

Описуючи об‘ємно-планувальне рішення, необхідно відобразити такі питання: конфігурація будівлі в плані і основні її розміри, конструктивна схема будівлі, ширина прогону і поперечний крок колон, число прогонів, кількість поверхів, висота поверхів, технічні характеристики цехового транспорту і підйомників, питання евакуації, розміщення виходів /аварійних драбин і т. і./, перерахунок приміщень на кожному поверсі з визначенням їх площі і виду підлоги.

Таблиця 6.3 - Основні координаційні розміри одно і багато прогонних будівель, що обладнані мостовими електричними кранами загального призначення вантажопідйомністю від 5 до 50 т

Висота, м	Вантажопідйомність крану, т	Номінальна позначка головки підкранової рейки	Крок колон, м	Ширина прогону, м
крайніх	середніх
8,4 8,4 9,6 9,6 9,6 10,8 10,8 10,8 10,8 10,8 10,8 12,0 12,0 12,0 13,2	5,0; 8,0 8,0; 12,5 5,0; 8,0 л.c. 8,0; 12,5 20,0 5,0; 8,0 л,с. 5,0; 8,0 л,с. 8,0; 12,5 8,0; 12,5 20,0; 32,0 л,с. 20,0; 32,0 л,с 8,0; 12,5 20,0; 32,0 л,с. 32,0; 50,0 8,0; 12,5	6,35 5,75 7,55 6,95 6,55 8,75 8,75 8,15 8,15 7,75 7,75 9,35 8,95 8,6 10,55	6 або 12 6 або 12 6 або 12 6 або 12 6 або 12 6 або 12 6 або 12 6 або 12 6 або 12 6 або 12 6 або 12 6 або 12	6; 12 6; 12 6; 12 6; 12 6; 12	- - 18; 24 18; 24 18; 24 18; 24 18; 24 30; 36 18; 24 18; 24 30; 36 18; 24 18; 24 18; 24 30; 36 18; 24 30; 36 24; 30; 18; 24 30; 36
13,2 13,2 14,4 14,4 14,4	20,0; 32,0 л,с. 32,0; 50,0 8,0; 12,5 20,0; 32,0 л,с. 32,0; 50,0	10,15 9,8 11,75 11,35 11,0	6 або 12 6 або 12 6 або 12 6 або 12		18; 24 30; 36 24; 30; 18; 24 18; 24; 30; 36 18; 24; 30; 36

Примітка: Вантажопідйомність кранів з літерами «л» і «с» відноситься до кранів легкого і середнього режимів роботи.

6.2.1 Напрямок технологічного процесу виробництва. Одноповерхові технологічні будівлі призначаються для розміщення в них виробництв з горизонтальними технологічними процесами. При вертикальному напрямку технологічного процесу використовуються багатоповерхові споруди.

6.2.2 План будівлі. Проект будівлі /будівельна частина дипломного проекту/ виконується студентами на 1-2 листах формату А -1 (594 Х 841мм) з виконанням необхідних проекційних зв’язків між зображеннями і у відповідності до вимог ГОСТ.

Креслення виконуються з використанням масштабів:

плани будівель – М 1:100; 1:200; 1:400;

деталі планів – М 1:20; 1:50;

(для дрібних елементів – 1:5; 1:10),

Виконання графічної частини проекту починають з креслення плану будівлі. План поверху будівлі креслять частіше на позначці вище низу віконних прорізів і нижче верху дверних прорізів з тим, щоб на плані можна було показати всі вікна і двері. На плані викреслюють все те, що маємо в січній площині, і все те, що знаходиться нижче неї.

При проектуванні одноповерхових будівель складається один план. Плани прибудов чи багатоповерхових будівель виконують для кожного поверху. Іноді креслять додаткові плани, які називають «План на позначці …».

Креслення плану починають з нанесення розмічальних вісей будови і прив’язки до них колон і стін будови. Марки розмічальних вісей у кружках проставляють з лівої (літерами) і нижньої (цифрами) сторін плану. Якщо на правій і лівій сторонах розбивка вісей асиметрична, то марки виносять на обидві сторони. Розмічальні вісі допоміжної будови (прибудови) прив’язують до вісей основного корпусу.

На планах усіх поверхів показують перетини колон, товщину стін і перегородок, напрямок відкривання дверних і ворітних полотен, деформаційні шви; місце розташування вертикальних зв’язків між колонами, на планах першого поверху – вхідні майданчики, пандуси перед ворітьми і т.д.

Із зовнішньої сторони плану проводять, як правило, чотири розмірні ланцюги, вказуючи розміри віконних і дверних прорізів і простінків між ними, розміри між розмічальними вісями (рядів колон, вісями капітальних стін), відстань між крайніми вісями і габаритні розміри будівлі з зовнішнього обміру вище цоколя. Розміри проставляють в міліметрах.

Першу лінію проводять на відстані не менше15 - 20мм від контуру будівлі, не перетинаючи вхідних майданчиків, пандусів і інших елементів будівлі. Відстань між іншими лініями для вписування розмірів повинна складати не менше 8мм. На планах штрих-пунктирною лінією показують вісі кранових шляхів і умовні позначення кранів і кран-балок, вказуючи їх вантажопідйомність (у тоннах).

Призначення всіх приміщень і дільниць цеху позначають надписами з вказуванням площі (в квадратних метрах), яка округляється до цілого числа.

Розміри позначок рівнів на будівельних кресленнях вказують у метрах, але з точністю до трьох знаків після коми. Позначки проставляють відносно нульової, за яку, як правило, приймають відмітку чистої підлоги першого поверху (0.000).

Позначки конструкцій, що розміщені нижче рівня підлоги першого поверху, супроводжують знаком «мінус».

Мостові крани і кран-балки показують умовно з позначенням їх вантажопідйомності.

На планах спрощено викреслюють обладнання, яке повинно мати прив’язку до колон будівлі, а також нумерацію згідно з експлікацією.

6.3 Вибір конструктивного рішення будівлі

Одноповерхові будівлі проектують каркасними. Каркас оформляють у вигляді поперечних рам з вміщеними у фундаменти колонами і шарнірно сполученими з ними поперечними несучими конструкціями (ферми, балки) плит покриття. Поздовжні балки, підстропильні ферми і балки сполучають з колонами також шарнірно.

Жорсткість каркасу у поздовжньому напрямку забезпечуються при невеликих висотах розміщенням колон у фундаменті, а при великих висотах - вертикальними сталевими зв’язками між колонами в одному кроці колон температурного відсіку.

Каркас одноповерхового виробничого будинку слід виконувати зі збірного залізобетону, сталевим або змішаним.

Збірний залізобетонний каркас одноповерхових виробничих будівель складається із колон прямокутного перетину, двогілкових колон (можливе використання колон двотаврового перетину).

Несучі конструкції покрить: для прогонів 5, 9, 12м - збірні залізобетонні балки; для прогонів 18м - балки і ферми (балка для кроку 6м, ферми для кроків 6 і 12м); для прогонів 24м - тільки ферми; для прогонів 30 і 36 м - сталеві ферми.

Підкранові балки прийняті у вигляді зварних двотаврів і розроблені під відповідну вантажопідйомність кранів.

Для покриття використовують збірні залізобетонні плити розмірами: 6х3 і 6х1,5м висотою 300мм, 12х3 і 12х1,5м висотою 450мм, а також сталевий профільний настил.

Стінові панелі для одноповерхових будівель мають висоту 900, 1200 і 1800мм і довжину 6 і 12м. Для будівель, які не опалюються, використовують ребристі стінові панелі, а для будівель, які опалюються, - суцільні з товщиною 160, 200, 240 і 300мм, довжиною 6м - із легких і пористих бетонів, товщиною 300мм і довжиною 12м – із легких бетонів.

Для збільшення природного освітлення робочих місць в промислових будівлях встановлюють світлові ліхтарі, які часто використовують для аерації приміщень. Світлові ліхтарі шириною 6м використовують для прогонів, ширина яких 12 і 18м. Якщо ширина прогону 24, 30 і 36м, то ширина ліхтаря – 12м. Довжина ліхтарів не перевищує, як правило, 84м.

Висоту віконних прорізей слід приймати рівною величині, що кратна

0,6м, а ширину – величині, що кратна 0,5м. Номінальна ширина прорізей складає 1,5; 3; 4,5; 6м.

Ворота промислових будівель за конструкцією поділяються на двійчасті (двостулкові), роздвижні, підйомні, підйомно-поворотні і відкотні.

Розміри воріт змінюються для різних транспортних засобів і складають /ширина х висота/, м:

залізничні колії - 4, 7 х 5, 6;

бортові вантажні автомобілі – 3х3;

автонавантажувачі вантажністю, т:

0,75 - 2 х 2,4; 5 - 3 х 3,6; 10 - 4 х 4,2

Ворота, двері, драбини, перегородки, рейкові колії, піднімально-транспортне обладнання зображують умовними позначками згідно з ГОСТ 21107-78.

При розміщенні обладнання в цеху виконують ряд умов, що регламентуються нормами технологічного проектування поліграфічних цехів.

Ширину основних проходів в місцях постійного знаходження робітників проектують не менше 2м. Проходи біля віконних прорізей повинні бути не менше 1 м.

6.4 Допоміжні будівлі і приміщення

Проектування допоміжних будівель і приміщень виробничих підприємств, що призначені для культурно-побутового обслуговування трудящих, виконують згідно з СНиП 2.09.04-87.

Допоміжні приміщення рекомендується розміщувати в прибудовах до виробничих будівель. Якщо неможна виконати вимоги аерації і захистити допоміжні приміщення від виробничих шкідливостей, то приміщення розміщують у спеціальних будівлях.

Висоту поверхів допоміжних будівель у залежності від умов приймають рівною: 3; 3,3; 3,6; 4,2 м.

Гардеробні призначаються для зберігання домашньої і спеціальної одежі. Розміри відділень шаф повинні бути: глибина – 50 см, висота 165 см, ширина – 25 - 40см згідно зі СНиП 2.09.04-8. В гардеробних повинні передбачатися лави шириною 25см, що розташовані вздовж шаф. Норми проектування гардеробних подані в СНиП 2.09.04-87.

Кімнати для миття розміщуються сумісно з гардеробними. При них передбачають кімнати для переодягання, які обладнані лавами і вішалками. Кімнати для миття обладнують відкритими кабінами, що огороджені з трьох сторін. Кабіни відділяють одна від одної перегородками із вологостійких матеріалів висотою від підлоги на 1,8м. Перегородки не доходять до підлоги на 0,2м. Розміщувати кімнати для миття біля зовнішніх стін неприпустимо. Кількість сіток для миття визначають із розрахунку кількості робітників, що працюють в найбільш багаточисельній зміні. Вона коливається в залежності від груп виробничих процесів: для чоловіків – від 3 до 15 і для жінок - від 3 до 12.

Вбиральні в багатоповерхових виробничих будинках повинні бути на кожному поверсі. Відстань від робочих місць до вбиральні не повинна бути більше 75м, а на території підприємства – 150м. Вхід до вбиральні роблять через тамбури. Кількість санітарних приладів у вбиральнях розраховується у залежності від числа працюючих у найбільш чисельній зміні із розрахунку 15 чоловік на один санітарний прилад.

Умивальні і вбиральні неприпустимо розміщувати під приміщеннями конструкторських бюро, управлінь, організацій харчування.

Приміщення для відпочинку розміщують на відстані не менше 75м від робочих місць. Площу цих приміщень визначають із розрахунку 0,2кв.м на одного працюючого в багаточисельній зміні, але не менше 18кв.м.

Дата добавления: 2015-09-28