1. Визначте поняття стилю мовлення. Перелічіть існуючі стилі сучасної української літературної мови.

1. Визначте поняття стилю мовлення. Перелічіть існуючі стилі сучасної української літературної мови.

Мовні стилі - це різновиди літературної мови, які використовуються за різних обставин спілкування.

У сучасній українській мові розрізняють такі стилі:

Розмовно- побутовий стиль перш за все використовується у побуті, в усному спілкуванні.

Для розмовно- побутового стилю характерне:

· широке використання загальновживаних слів;

· вживання слів з суфіксами пестливості, зневаги чи згрубілості;

· вживання простих речень, звертань та ін.

Художній стиль - це переважно стиль художньої літератури, де слово не тільки щось називає, а ще й часто, будучи художнім засобом, є знаряддям естетичного впливу на читача чи слухача.

Офіційно- діловий стиль вживається в указах, резолюціях, текстах законів, заяв, постанов та інших офіційних документах.

Особливості офіційно- ділового стиля:

· кожний документ має усталений зразок;

· слова вживаються виключно в прямому значенні;

· переважають слова- терміни, пов'язані з діловодством;

· відсутні художні засоби, пестливі та згрубілі слова, питальні, неповні і незакінчені речення.

Науковий стиль існує у двох формах:

· писемній (підручники, дослідження, дисертації, наукові праці);

· усній (повідомлення, наукова доповідь та ін.).

Для наукового стилю характерні:

• вживання слів у прямому значенні;
• стрункість викладу думки;
• логічна побудованість;
• наявність специфічних термінів;
• широке використання складних речень, зокрема складнопідрядних з чітким логічним зв'язком між компонентами.

Публіцистичний стиль також має дві форми:

• писемна (статті, фейлетони, нариси);
• усна (публічні виступи).

Для публіцистичного стилю характерне широке вживання суспільно- політичних термінів (закон, перспектива, держава та ін.).

2. Перелічіть основні вимоги до офіційно – ділового стилю й оформлення текстів ОДС.

Офіційно-діловий стиль — це сукупність мовних за­собів, призначених для регулювання ділових стосунків, спілкування на державно-політичному, громадському, економічному рівні, у законодавстві, сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.

Головні ознаки офіційно-ділового мовного стилю

1) Офіційно-діловий стиль ґрунтується на логічній основі. Найважливішим у ньому є послідовність і точність викладу актів, документальність, об’єктивність оцінок, гранична чіткість, емоційно-експресивна нейтральність вислову.

2) Даний стиль відзначається суворими вимогами до лексики й фразеології (широке використання професій­ної термінології, канцеляризмів, абревіатур, відсутність діалектизмів, жаргонізмів, просторічних виразів, слів із суфіксами суб’єктивної оцінки тощо).

3) Діловий текст характеризується як зростаючою стандартизацією мови (вживання усталених словесних формул, значна частота повтору слів, зворотів, конс­трукцій), так і своєрідністю синтаксису (прямий поря­док слів: підмет — перед присудком і якомога ближче до початку речення; означення — перед означуваним; дода­ток — після керуючого слова; обставинні слова — яко­мога ближче до пояснюваного; вставні слова вживаються на початку речення тощо).

4) Високий ступінь одноманітності, стандарту форми, сувора регламентація розміщення та будови тексту.

Отже, тексти офіційно-ділового стилю вимагають документації тверджень, точності й однозначності сприймання позначуваних понять, стислості, економності формулювань.

3. Дайте характеристику науковому стилю сучасної української мови.

Науковий стиль - функціональний різновид літературної мови, що обслуговує сферу і потреби науки.

Основне призначення стилю - повідомлення про результати наукових досліджень.

Головними ознаками наукового стилю є широке використання науково-термінологічної лексики та слів з абстрактним значенням, іншомовного походження. Показовим є членування тексту на розділи, підрозділи, параграфи, введення формул, таблиць, діаграм. Лексичні, текстові одиниці репрезентують точність, логічність, узагальненість, аргументацію висловлених положень

Розрізняють власне науковий стиль та науково-популярний, якому властива доступність викладу наукової інформації, розрахованої на широкого користувача.

Науковий стиль реалізується в таких жанрах: дисертація, монографія, стаття, підручник, лекція, відгук, анотація, рецензія.

4. Охарактеризуйте поняття сучасної класифікації документів. Перелічіть ознаки класифікації.

Документ – конкретна інформація зафіксована на певному носії за визначеним стандартом.

Найважливішою класифікаційною ознакою документа є його зміст, зокрема, відношення зафіксованої в ньому інформації до предмета чи до напрямку діяльності людини. Відповідно до цього виділяють такі види документів за ознаками класифікації:

1) За найменуванням: заяви, листи, телеграми, довідки, службові листи, інструкції, протоколи та ін.

2) За походженням: офіційні; особисті.

Офіційний документ створюється організацією чи

юридичною особою та оформляється в установленому порядку. Серед офіційних документів можуть бути виділені особисті, які засвідчують особу або її права, обов’язки, службовий або соціальний стан, а також містять інші відомості біографічного характеру.

Існують також приватні (особисті) документи, які створюються особою поза сферою її службової діяльності або виконання громадських обов’язків.

3) За місцем виникнення: внутрішні документи — мають чинність лише всередині тієї організації, установи, підприємства, де її складено; зовнішні — є результатом спілкування установи з іншими установами чи організаціями.

4) За призначенням: організаційні, розпорядчі, довідково-інформаційні, обліково-фінансові, господарсько-договірні, щодо особового складу.

5) За напрямком: вхідні; вихідні.

6) За формою: індивідуальні — створюються в кожному окремому випадку для розв’язання конкретної управлінської ситуації; типові — відображають однорідні питання та складаються за однаковими ІМАМИ,

7) За строками виконання: звичайні безстрокові — це такі, які виконуються в порядку загальної черги; термінові – зі встановленим строком виконання; дуже термінові документи з позначенням «дуже терміново»,

8) За ступенем гласності: для службового користування; секретні; цілком секретні.

9) За стадіями створення: чорнові; оригінали; копії.

Чорновий документ — це рукописний або машинописний документ, що відображає роботу автора над текстом.

Документ є оригіналом, якщо відомості про автора, час та місце його створення, які він містить у собі, відповідають дійсності. Оригінал офіційного документа — перший і єдиний його примірник.

Копія відтворює інформацію документа та всі його зовнішні ознаки або частину їх. В юридичному відношенні оригінал і копія рівноцінні.

10) За складністю: прості (односкладові); складні, її.

11) За строками зберігання: постійного; тривалого (понад 10 років); тимчасового (до 10 років).

12) За технікою відтворення: рукописні; відтворені механічним або електронним способом.

5. Розкрийте поняття реквізитів документів, перелічіть види реквізитів.

Документ становить сукупність окремих елементів, які називають реквізитами. Залежно від виду ділового папера набір реквізитів і порядок їхнього розташування різний. Однак існують встановлені єдині моделі побудови однотипних документів - формуляр-зразок, що відповідає вимогам чинних державних стандартів.

Формуляр-зразок встановлює такий склад реквізитів⁴:

1) Державний герб України.

2) Емблема організації чи підприємства.

3) Зображення державних нагород.

4) Код установи, організації чи підприємства за Українським класифікатором підприємств і організацій (УКПО).

5) Код форми документа за Українським класифікатором управлінської документації (УКУД).

6) Назва міністерства або відомства.

7) Повна назва організації, установи чи підприємства.

8) Назва структурного підрозділу.

9) Індекс підприємства зв'язку, поштова й телеграфна адреса, номер телетайпа (абонентського телеграфу), номер телефону, факсу, номер рахунка в банку, електронна адреса.

10) Назва виду документа.

11) Дата.

12) Індекс (вихідний номер документа),

13) Посилання на індекс і дату вхідного документа.

14) Місце укладання або видання.

15) Гриф обмеження доступу до документа.

16) Адресат.

17) Гриф затвердження.

18) Резолюція.

19) Заголовок до тексту.

20) Відмітка про контроль.

21) Текст.

22) Відмітка про наявність додатка.

23) Підпис.

24) Гриф погодження.

25) Віза.

26) Печатка.

27) Відмітка про засвідчення копії.

28) Прізвище виконавця та номер його телефону.

29) Відмітка про виконання документа й скерування його до справи.

30) Відмітка про перенесення відомостей на машинний носій.

31) Відмітка про надходження документа.

32) Запис про державну реєстрацію.

На основі формуляра-зразка проектують бланки документів, тобто друковану стандартну форму документа, що містить тільки ті реквізити, які відповідають змісту документа і фіксують постійну інформацію.

6.

Реквізити — у документознавстві — обов'язкові дані, які мають бути в кожному документі певного виду (наприклад, договорі, чеку,векселі) для визнання його дійсним (наприклад, назва документа, дата складання, сума, яка підлягає сплаті, назва платника, адреса тощо).

Формуляр документа — внутрішня структура реквізитів документа, зміст і стилістичні особливості тексту.

Бланк — макет документа у вигляді паперового листа, що містить елементи фірмового стилю або інформацію постійного характеру призначений для подальшого заповнення та внесення записів у відведені місця від руки або машинним способом.

Абза́ц — період мовлення, тексту, що складається з одного чи кількох речень, пов'язаних між собою за змістом.

Трафаретний документ — це документ, що має відпечатаний стандартний текст і конкретний зміст, що його доповнює інформацією.

Поря́док де́нний — це список запланованих подій на нарадах в порядку виконання. Зазвичай включає один або більше пунктів (тем) дискусії. Може, але не зобов'язаний, включати конкретний час кожної події.

7.

Гриф затвердження.

Розташовується у верхній правій частині документа. Затвердження - спосіб засвідчення документа після його підписання, який санкціонує поширення дії документа на визначене коло структурних підрозділів, організацій чи службових осіб. Елементи грифу затвердження:

- слово ЗАТВЕРДЖУЮ (великими літерами без лапок);

- назва посади особи, яка затверджує документ;

- особистий підпис;

- розшифрування підпису (ініціали та прізвище особи, яка затвердила документ);

- дата затвердження.

Печатка - це обов'язковий реквізит документів, що вимагають особливого засвідчення. Печатки є гербові та прості. Гербова печатка прикладається до документів, що засвідчують юридичні або фізичні права осіб; до статутів, положень, які вимагають відбитку печатки, та ін. Прості печатки мають різну форму: круглу, квадратну, трикутну. Герб на них не зображується. Просту печатку прикладають до документів, що виходять за межі організації, до розмножених примірників розпорядчих документів для їх розсилання, до довідок з місця роботи і т. ін. Печатку треба проставляти так, щоб вона захоплювала останні кілька літер найменування посади особи, яка підписала документ.

1)

Друкують малими літерами, розміщують під назвою виду документа. Відображає головну ідею документа і, здебільшого, починається прийменником про, напр.: Про порушення дисципліни; Про надання приміщення в оренду тощо. Має бути лаконічним і точним, якнайповніше розкривати зміст документа. Якщо у документі йдеться про кілька питань, заголовок може бути узагальненим.

Текст документа, надрукований на аркуші формату А5, можна подавати без заголовка. Заголовки не складають до текстів телефонограм, телеграм та повідомлень.

2)

Додатки до документа можуть бути трьох видів:

- а) додатки, що затверджуються або вводяться в дію розпорядчими документами (додатки до розпорядчих документів);

- б) додатки, що є самостійними документами і надсилаються із супровідним листом;

- в) додатки, що пояснюють або доповнюють зміст основного документа.

У розпорядчому документі відомості про наявність додатків зазначають у тексті, напр.:

Розробити і подати на затвердження графік комплексного плану наукової організації праці (НОП) за формою, зазначеною у додатку 1.

Додатки до розпорядчого документа мусять мати відмітку з посиланням на цей розпорядчий документ, його дату і номер. Відмітку роблять у верхньому правому полі першої сторінки додатка:

9)

Заява — це документ, у якому приватна чи посадова особа звертається з проханням тобто пропозицією на адресу установи чи посадової особи. Офіційне повідомлення в усній формі, в якому викладається певне прохання, теж називається заявою. За місцем виникнення розрізняють заяви внутрішні і зовнішні, які бувають від організацій, установ (службові) та особисті.

Заява може бути:

простою (викладається тільки прохання);

мотивованою (вказується мотивація прохання);

складною (заява містить додатки).

Реквізити: У заяві реквізити рекомендується розташовувати в такій послідовності:

· адресат(назва установи або посада, прізвище та ініціали керівника у давальному відмінку, на ім'я яких подається заява);

Ліворуч вказується назва організації чи установи, куди подається заява (назва установи або посада, прізвище та ініціали керівника у давальному відмінку, на ім'я яких подається заява).

· адресант(назва установи або посада, прізвище, ім'я, по батькові у родовому відмінку (іноді адреса і паспортні дані) особи, яка звертається із заявою);

Нижче у стовпчик - назва професії, місце роботи, прізвище, ім'я, по-батькові, адреса того, хто подає заяву. Якщо заява адресується до тієї організації, де працює адресант, домашню адресу не зазначається. (назва установи або посада, прізвище, ім'я, по батькові у родовому відмінку (іноді адреса і паспортні дані) особи, яка звертається із заявою);

· назва виду документа;

Нижче реквізиту адресат посередині рядка слово "Заява" пишеться з великої літери й крапка не ставиться.

· текст; З великої літери й з абзацу починається текст заяви, де чітко викладається прохання з коротким його обгрунтуванням.

· підстава (додаток): перелік документів доданих до заяви на підтвердження її правомірності. Цей реквізит застосовується у написанні складної заяви.

Після тексту заяви ліворуч вміщується дата, а праворуч - підпис особи, яка писала заяву.

· дата;

· підпис.

Заява пишеться власноручно в одному примірнику. Різновидами заяви є заява-зобов’язання (прохання про надання позики), заява про відкриття рахунка, про притягнення до відповідальності тощо.

10)

Автобіографія — це документ, у якому особа, що скла­дає його, подає опис свого життя та діяльності в хро­нологічній послідовності.

Автобіографія має бути вичерпною й лаконічною, може писатися від руки або з використанням технічних засобів. Залежно від призначення автобіографія може бути:

- автобіографією-розповіддю (укладається в довільній формі);

- автобіографією-документом (точно викладаються основні факти).

11.Особисті офіційні документи – це документи, за допомогою яких громадяни висловлюють свої пропозиції, прохання, скарги, передають повноваження іншій особі щодо отримання документів, грошей, товарів тощо, закріплюють свої права перед державою, установами (підприємствами), іншими особами.

12 Розписка

Це письмове підтвердження певної дії, що відбулася, — передачі й отримання документів, товарів, грошей від під­приємства або приватної особи.Розписка може бути приватного (особа отримує цінності від особи) і службового (особа — представник установи — отримує цінності від цієї або іншої установи) характеру. Р е к в і з и т и:

1. Назва виду документа. 2. Текст: — прізвище, ім'я, по батькові та посада особи, яка дає розписку й підтверджує отримання цінностей;— прізвище, ім'я, по батькові та посада особи, яка передала цінності;— точні найменування матеріальних цінностей, їх кількість і вартість — словами і цифрами;— відомості про документ (паспорт, посвідчення), що засвідчує особу, яка отримує цінності;— підстава передачі й отримання цінностей. 3. Дата. 4. Підпис особи, яка отримала цінності .5. Завірення підпису (у приватній розписці).

13 Доручення

Це документ, яким організація чи окрема особа надає іншій особі право на певну діяльність або отримання матеріальних цінностей від її імені.Залежно від суб'єкта дії доручення поділяються на:— особисті (особа доручає особі);— офіційні (установа доручає особі чи установі). Особисті доручення юридично правомірне лише в тому випадку, коли підпис особи, що склала доручення, завірив керівник установи печаткою та своїм підписом.

Р е к в і з и т и особистого доручення:

1. Назва виду документа. 2. Текст. 3. Дата. 4. Підпис особи, яка склала доручення. 5. Завірення підпису.

Офіційні доручення друкуються на спеціальних бланках.Реквізити офіційного доручення:

1. Штамп. 2. Номер. 3. Дата.4. Назва виду документа. 5. Текст. 6. Зразок підпису особи, якій видано доручення. 7. Підпис керівника установи. 8. Печатка.

Текст доручення містить такі відомості:— прізвище, ім'я, по батькові, посада особи (в офіційному дорученні — назва установи), яка видає доручення;— прізвище, ім'я, по батькові, посада особи, якій видається доручення;— назва установи, від якої особа повинна отримати
матеріальні цінності або в якій особа здійснює свою діяльність;— напрям діяльності особи або перелік матеріальних цінностей, їх кількість і вартість;— термін дії доручення;— назва та відомості про документ (паспорт, посвідчення), що засвідчує особу, якій видається доручення.

14 Резюмé — вид документа, в якому подаються короткі відомості про навчання, трудову діяльність та професійні успіхи й досягнення особи, яка його складає.Основна вимога до такого документа — вичерпність потрібних відомостей і лаконічність викладу.Найчастіше використовується під час прийому на роботу. Мета резюме — зацікавити роботодавця своєю кандидатурою. Подається він із супровідним листом, де висловлюється бажання отримати те чи інше місце та пояснюється, чому саме ви підходите на цю вакансію.Немає єдиних правил написання цього документу. Для кожного конкретного випадку складається окреме резюме. Взагалі, не встановлено якихось суворих вимог щодо розташування реквізитів резюме, але одним з найпоширеніших є зразок, коли подається:

1. Назва документа.

2. Прізвище, ім'я та по батькові особи, яка складає резюме.

3. Контакти.

4. Мета складання резюме.

5. Досвід роботи.

6. Освіта.

7. Знання мов.

8. Дата, підпис.

15Мовний етикет — це сукупність мовних засобів, які регулюють нашу поведінку в процесі мовлення. Термін етикет походить від французького слова etiguette, що означає ярлик, етикетка.Мовленнєвий етикет висуває перед людьми, що спілкуються, певні вимоги. їх розмова має бути ввічливою, статечною, пристойною, а самі комуніканти мають виявляти один до одного уважність і чемність.

Службова записка - інформаційний документ, який містить повідомлення про певній факт, подію.(Пояснювальна, рапорт)

Найпоширенішими видами службових записок є доповідна та пояснювальна записки.

Доповідна записка — це документ, у якому викладається інформація про ситуацію, що склалася, про наявні факти, про виконану роботу. Вона може містити пропозиції, висновки, прохання автора.

Пояснювальна записка — це документ, який з'ясовує зміст окремих положень основного документа (плану, звіту, наказу, проекту тощо) або пояснює причини певного вчинку, події.

Службова записка має такі реквізити:

1. Назва структурного підрозділу.

2. Посада, прізвище й ініціали керівника, якому подається записка (у давальному відмінкові).

3. Посада, прізвище ім'я та по батькові (або ініціали) укладача (у родовому відмінку без прийменника від).

4. Заголовок (Службова записка/Пояснювальна записка/Доповідна записка).

5. Дата.

6. Текст: описова частина і пропозиції.

7. Посада, прізвище й ініціали особи, яка подає записку, її підпис.

Доповідна записка - це документ, адресований керів­никові структурного підрозділу, установи, вищої організації, у якому викладається інформація про факти, події, ситуацію, що склалася, виконану роботу тощо, а також наводяться свої висновки й пропозиції.

Доповідна записка складається з таких реквізитів:

1. Назва структурного підрозділу, звідки надійшов документ (розміщується вгорі зліва).

2. Адресат (посада, установа, прізвище, ініціали, розміщується вгорі праворуч).

3. Назва документа.

4. Дата.

5. Номер.

6. Заголовок (Про…).

7. Текст.

8. Посада адресанта.

9. Підпис, ініціали, прізвище адресанта.

Деякі реквізити в доповідних записках як внутріш­ніх документах досить часто не пишуться (структурний підрозділ, звідки надійшов документ, номер, заголо­вок).

Доповідні записки бувають двох видів:

а) внутрішніми;

б) зовнішніми.

Пояснювальна записка — це документ, в якому:

- особа викладає причини якихось подій, фактів, допущених нею порушень (укладається з власної ініціативи або ж на вимогу керівника структурного підрозділу чи установи);

- міститься додаток чи доповнення до основного до­кумента, в якому пояснюється зміст окремих йо­го положень (мета, актуальність, структура, зміст призначення та ін. плану, звіту, проекту тощо).

Пояснювальні записки можуть бути службовими (відтворюються, як правило, на бланках) й особистими (відтворюються на аркушах паперу за підписом автора).

Службова пояснювальна записка містить такі реквізити:

1. Назва структурного підрозділу, звідки надійшов документ (розміщується вгорі ліворуч).

2. Адресат (посада, установа, прізвище, ініціали, розміщується вгорі праворуч).

3. Назва документа.

4. Дата.

5. Номер.

6. Заголовок (Про…).

7. Текст.

8. Посада адресанта.

9. Підпис, ініціали, прізвище адресанта.

Особисті пояснювальні записки часто пишуться з такими реквізитами:

1. Адресат (посада, установа, прізвище, ініціали).

2. Адресант (посада, установа, прізвище, ініціали).

3. Назва документа.

4. Текст.

5. Дата.

6. Підпис, ініціали, прізвище адресанта.

Звіт – довітково інформаційний документ, який містить відомості про виконання повного виду робіт.

Класифікація за типами:

Усний та письмовий;

Цифровий та у вигляді тексту;

Разовий та періодичний.

Реквізити:

1. Штамп установи.

2. Назва виду документа.

3. Заголовок (указується установа, напрямок діяльності, звітний період).

4. Текст, який має такі частини:

— вступ (указуються завдання, які було поставлено перед установою за звітний період);

— основна частина (опис та аналіз виконаної роботи);

— висновки (пропозиції, зауваження, перспективи на майбутнє).

5. Підпис керівника установи або особи, відповідальної за складання звіту.

6. Дата складання.

7. Печатка.

Протокол – це документ, в якому фіксується хід об­говорення питань і рішення, прийняті колегіальними органами на зборах, нарадах, конференціях тощо.

Це первинний офіційний документ, на підставі якого керівництво має право вимагати від підлеглих виконання доручених їм завдань, видавати розпорядчі документи.

Протокол веде технічний секретар чи обрана особа.

За обсягом протоколи можуть бути:

- стислими – містять лише назви обговорених пи­тань та рішення з цих питань; рубрики «Слухали» та «Ухвалили»;

- повними – назви обговорених питань, стислий виклад виступів та питань, які ставилися доповіда­чам і виступаючим, рішення з обговорених питань; рубрики «Слухали», «Виступили», «Ухвалили»;

- стенографічними – дослівно фіксуються виступи, запитання, зауваження, рішення, пропозиції тощо.

Протоколи складаються з таких реквізитів:

1. Назва документа.

2. Номер.

3. Назва колегіального органу із зазначенням харак­теру його роботи (загальні збори, виробнича нара­да, засідання кафедри тощо).

4. Назва підприємства, організації.

5. Дата й місце проведення зборів.

6. Кількісний склад учасників (якщо учасників бага­то, то вказується кількість присутніх і до протоколу додається реєстраційний лист).

7. Посади, прізвища й ініціали керівників зборів, на­ради тощо (голови, секретаря, членів президії).

8. Порядок денний (питання можуть формулюватися в називному відмінку).

9. Текст.

10. Перелік додатків до протоколу із зазначенням кіль­кості сторінок.

11. Підписи керівників зборів, наради (голови й секре­таря).

21. Витяг з протоколу — це певна частина (уривок) протоколу, що відображає конкретне окреме питання порядку денного, оформлена належним чином.

Документи підлягають завіренню.

Один із наймасовіших видів документів, що надсилається (передається) окремим посадовим особам (установам).

Реквізити витягу із протоколу аналогічні реквізитам протоколу. Окрім того є відмітка про завірення копії та відмітка про виконання.

Реквізити:

1. Назва й номер документа.

2. Назва колегіального органу, засідання, наради.

3. Дата.

4. Питання порядку денного.

5. Текст з цього питання.

6. Підписи голови й секретаря

У витягу вказують прізвища та ініціали тих, хто виступив (без викладу виступів), а також зміст прийнятих рішень. Витяг із протоколу підписують голова й секретар засідання. У протоколі роблять помітку про зроблений витяг, а також зазначають, кому його вручено чи надіслано.

Рішення колегіальних органів доводяться до виконавців і організацій, що належать до сфери управління установи, через надсилання їм рішень.

Рішення колегій установ впроваджуються в життя наказами керівника установи.

22. Літерат́урна мóва — це оброблена, унормована форма національної мови, як в писемних так і в усних різновидах, що обслуговує культурне життя народу та всі сфери його суспільної діяльності: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, стилістичною диференціацією. Це унормована мова суспільного спілкування, зафіксована в писемній та усній практиці. Зачинателем нової української літературної мови був І. П. Котляревський. Основоположником сучасної української літературної мови вважається Т. Г. Шевченко.

Загальнонародна мова- це мова,що охоплює діалекти, просторіччя, фольклорні елементи, жаргонізми тощо;тобто це мова,яку використовує народ у спілкуванні.

23. Бібліографічний опис складається на мові документа.

Джерела відомостей для опису: титульний аркуш, зворотна сторона титульного аркуша, обкладинка, остання сторінка.

Опис складається з елементів, що об’єднані в області і наведені в певній послідовності. Після області назви всі області відокремлюються одна від одної крапкою та тире (. —).

Для кожної області опису певного виду документів визначено приписане (основне) джерело інформації - одне або декілька. Відомості, запозичені не з приписаного джерела інформації, наводять в квадратних дужках, наприклад: / Н. Мазняк; за ред. Ш. Аванс; [пер. з англ. І. І. Вікторової]

Бібліографічні відомості зазначають в описі в тому вигляді, в якому вони наведені в джерелі інформації.

З великої літери починають перше слово кожної області, а також перше слово наступних елементів: загального позначення матеріалу: та будь-яких заголовків в усіх областях описів. Всі інші елементи записують з малої літери. Приклад: Вітаміни [Електронний ресурс]: підручник / за ред. О. Мишо

Числівники в описі наводять в тій формі, в якій вони представлені у виданні (римські, арабські, в словесній формі). Числівники, що позначають том, випуск, частину, номер, сторінки – завжди записують арабськими цифрами без нарощування відмінкового закінчення: Вип. 1; В 2 т.; Т. 3; Ч. 5; С. 12-16; 241 с. Порядкові числівники наводять з нарощуванням закінчень за правилами граматики мови: 2-е вид.; 3-тє вид.; 2-гий курс.

Скорочення слів в описі відбувається згідно з певними стандартами:

Не можна скорочувати перші три слова в назві. Частина довгої назви може бути пропущена, а пропуск позначений трьома крапками (...).

Для більш чіткого розділення областей та елементів, а також для розрізняння приписаної та граматичної пунктуації застосовують пробіли в один друкований знак перед та після приписаного знаку. Виключення складають крапка та кома – пробіли ставлять тільки після них. Круглі та квадратні дужки розглядають як єдиний знак, тому пробіл ставлять тільки перед та після дужки. Приклад: Бойко, Р. Г. Петровские звоны [Ноты]: (Юность Петра): муз. ил. к рус. истории времен Петра Первого / Ростислав Бойко. – М.: Композитор, 2001. – 96 с.

24. Лист службовий або офіційний — це поширений вид документації, один із засобів обміну інформацією.

Офіційні листи належать до основних засобів встановлення офіційних, службових контактів між підприємствами, організаціями, установами, фірмами та закладами.

При складанні тексту листа слід дотримуватися таких правил:

- використовувати мовні засоби, що відповідають нормам літературної мови й зрозумілі для адресата (наприклад, при використанні термінів);

- віддавати перевагу простим реченням;

- у реченнях застосовувати прямий порядок слів (підмет перед присудком; означення перед означуваними словами; додатки після керуючого слова; вставні слова - на початку речення);

- дієприслівникові звороти вживати на початку речення;

- використовувати інфінітивні конструкції;

- для попередження загострення стосунків з партнером активну форму дієслів слід замінювати на пасивну; активну форму слід вживати лише у разі, якщо важливо вказати на конкретного виконавця;

- використовувати скорочення слів, складноскорочені слова й абревіатури, які в діловодстві пишуться за загальними правилами;

- використовувати усталені синтаксичні конструкції;

- вживати стійкі (стандартизовані) сполучення;

- не вживати образних висловів, емоційно забарвлених слів і синтаксичних конструкцій;

- використовувати форми ввічливості. Вимоги до тексту листа

25. Те́рмін (від лат. terminus — межа, кордон) — слово або словосполучення, застосоване для позначення деякого поняття.

Професіоналізми — слова й живомовні звороти, властиві мові людей певного фаху. Оскільки професіоналізми вживають на позначення спеціальних понять лише в царині того чи іншого фаху, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні (отже, експресивнозабарвлені) синоніми до термінів. Вони ніби деталізують загальновідомі назви. З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі,просторічно-жаргонні. Вони доволі різноманітні щодо семантичних характеристик.

26.

Наказ — це розпорядчий документ, який видається керівником установи (структурного підрозділу) на правах єдиноначальності та в межах своєї компетенції, обов'язковий для виконання підлеглими. Наказ набуває чинності з моменту його підписання, якщо інший термін не вказано в його тексті. Право підписання наказів визначається законодавством: зазвичай це право мають керівники установ, їхні перші заступники, а також деякі посадові особи відповідно до їх повноважень і компетенції. Наказ діє доти, доки не буде скасований (особою, яка його підписала, або вищою інстанцією) або поки не буде виконаний чи поки не закінчиться термін його дії, вказаний у самому наказі. Наказ не має юридичної сили та підлягає скасуванню, якщо він виданий із порушеннями встановлених правил.

Накази бувають індивідуальними й нормативними:

Індивідуальні накази пов'язані з вирішенням питань трудової діяльності конкретних осіб (заохочення й стягнення, переведення на іншу роботу тощо).

Нормативні накази — це безособові накази, які регламентують трудову діяльність усього трудового колективу чи його частини (правила внутрішнього трудового розпорядку, реорганізація структурних підрозділів тощо).

Розрізняють два види наказів:

— за особовим складом;

— з питань основної діяльності.

Накази щодо особового складу(це, як правило, індивідуальні накази) пов'язані з вирішенням питань трудової діяльності окремих працівників (зарахування на посаду, звільнення, преміювання тощо).

Накази з питань основної діяльності (нормативні накази) — це документи, які оформляють рішення керівника щодо організації роботи установи в цілому чи його структурних підрозділів (конкретні заходи щодо виконання директив вищих органів, планування роботи окремих структурних підрозділів тощо).

Реквізити:

1. Повна назва установи, де видається наказ.

2. Назва документа.

3. Дата.

4. Номер.

5. Назва (заголовок) наказу (про що наказ).

6. Текст.

7. Підпис (посада керівника, підпис, ініціали, прізвище). Текст наказу складається, як правило, з констатуючої та розпорядчої частини.

27.

Довідково-інформаційні документи — це документи, що містять інформацію про фактичний стан справ у структурі, який є підставою для прийняття розпорядчих документів. Вони мають допоміжний характер відповідно до організаційно-розпорядчих документів, не є обов'язкові для виконання на відміну від них. Інформація, що в них міститься, може спонукати до дії або бути лише доведена до відома.

До довідково-інформаційної документації відносяться такі види документів: акти; протоколи; довідки; службові листи; пояснювальні та доповідні записки; плани і графіки; відгуки та рецензії.

1. Звіт — службовий документ - що містить повідомлення про діяльність особи чи організації або її підсумок, виконання дорученої роботи, справи, узагальнення зробленого і т.д.

2. Факс — це службовий документ, одержаний за допомогою телефакса телефонними каналами зв'язку. Факс становить ксерокопію переданого документа. Факс оформляють так само, як і службовий лист.

3. Телеграма — це службовий документ, що становить буквенно-цифрове повідомлення, передане за допомогою телеграфного зв'язку (телеграфом).

4. Телефонограма — це службовий документ, що становить оперативне повідомлення, передане телефоном.

5. Протокол – це службовий документ із записом ходу обговорення питань та рішень, ухвалених на зборах, нарадах, конференціях, інших засіданнях колегіальних органів.

Довідка - це документ інформаційного характеру, що підтверджує факти з життя й діяльності окремих громадян, різні обставини діяльності установ, організацій, підприємств.

Довідки можуть бути особисті й службові.

Особисті довідки підтверджують певний юридичний факт конкретної особи. Оскільки текст довідки особистого характеру типовий, то слід використовувати бланки установи чи підприємства, на яких власноручно заповнюють тільки індивідуальні реквізити (кому, про що, для подання куди).

Довідки службового характеру складають на запит або за вказівкою

вищої організації чи службової особи. Вони повинні об'єктивно відображати стан справ конкретного структурного підрозділу, всієї установи.

Зовнішні довідки підписує керівник і засвідчують печаткою. Внутрішні печаткою не засвідчують..

Довідка містить такі обов'язкові реквізити:

1. Назва організації, що видає довідку.

2. Дата і номер.

3. Назва виду документа.

4. Текст, у якому вказують прізвище, ім'я та по батькові особи, якій

видається довідка у давальному відмінку; текст, у якому під-

тверджують певний факт; призначення довідки (куди подається).

5. Підписи службових осіб, печатка, без якої довідка не має юридичної сили.

28.

Культу́ра мовлення — це дотримання сталих мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, невимушене, цілеспрямоване, майстерне вживаннямовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування.

Культура мовлення - передбачає дотримання мовних норм вимови, наголосу, слововживання і побудови висловів, точність, ясність, чистоту, логічну стрункість, багатство і доречність мовлення, а також дотримання правил мовленнєвого етикету.

Виділяють такі основні аспекти вияву культури мовлення:

- нормативність (дотримання усіх правил усного і писемного мовлення);

- адекватність (точність висловлювань, ясність і зрозумілість мовлення);

- естетичність (використання експресивно-стилістичних засобів мови, які роблять мовлення багатим і виразним);

- поліфункціональність (забезпечення застосування мови у різних сферах життєдіяльності).

Висока культура мовлення означає досконале володіння літературною мовою у процесі спілкування та мовленнєву майстерність. Основними якісними комунікативними ознаками, їх ще називають критеріями, культури мовлення є правильність, точність, логічність, змістовність, доречність, багатство, виразність, чистота.

29.

Усне професійне мовлення. Це розмовно-літературне мовлення людей у процесі виконання ними службових обов’язків.

Усне професійне спілкування передбачає всілякі способи взаємодії між співрозмовниками за допомогою вербальних (словесних) і невербальних (поза, жести, міміка, одяг, знаки, символи) засобів.

Усне професійне мовлення можна поділити на такі види:

залежно від способу сприймання інформації:

*контактне (безпосереднє);

*дистанційне (телефонне, селекторне, за допомогою комп’ютера);

*залежно від кількості учасників:

*діалогічне (бесіда з одним співрозмовником);

*монологічне (доповідь, промова, лекція);

*полілогічне (дискусія);

*залежно від форми і ситуації спілкування:

*міжперсональне (нарада, колоквіум тощо);

*публічне (виступ на зборах, конференції тощо).

30.

Складений документ мусить бути належним чином оформлений. Він повинен мати обов’язкові реквізити і сталий порядок їх розміщення:

Реквізити — це сукупність обов'язкових даних у документі, без яких він не може бути підставою для обліку й не має юридичної сили.

Основою службового документа є текст, який має чітко й переконливо відображати причину й мету його написання, розкривати суть конкретної справи.

Текст - це головний реквізит службового документа, що розкриває його зміст.

Склад реквізитів:

1. Державний герб;

2. емблема організації;

3. зображення нагород;

4. код підприємства;

5. код документа;

6. назва міністерства чи відомства;

7. назва підприємства;

8. назва структурного підрозділу;

9. індекс підприємства зв'язку, поштова адреса, номер телефону, факсу, номер рахунку в банку;

10. назва виду документа;

11. дата;

12. індекс (вихідний номер документа);

13. посилання на індекс і дату вхідного документа;

14. місце складання чи видання;

15. гриф обмеження доступу до документа;

16. адресат;

17. гриф затвердження;

18. резолюція;

19. заголовок до тексту;

20. позначка про контроль;

21. текст;

22. позначка про наявність додатка;

23. підпис;

24. гриф погодження;

25. візи;

26. відбиток печатки;

27. позначка про засвідчення копії;

28. прізвище виконавця та номер його телефону;

29. позначка про виконання документа й направлення його до справи;

30. позначка про перенесення даних на машинний носій;

31. позначка про надходження;

32. запис про державну реєстрацію.

Дата добавления: 2015-08-29