Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Останні сонячні промені заховалися за обрієм. Красень-місяць став повноправним господарем неба. Слуги-зорі задовольняють будь-які його прохання. Вечірнє небо перетворилося на велике полотно з 4 страница



- Княже, це не найкраще місце для битви, - заперечив один воїн – Яша.

- Невже? – криво усміхнувся князь. – Тоді покажіть краще, якщо знаєте.

- Лицарів значно більше, силою їх не перемогти, необхідно діяти хитрістю.

- Він правий, княже, - підтвердив хтось.

- Що ти пропонуєш?

- Нам потрібне прикриття лісу. Знайдемо місце з насадженням ялин та сосен. Частина воїнів зустрінеться лице в лице з ворогом, інша переховуватиметься на деревах. Стріли, як град серед ясного неба, падатимуть на ворогів.

- Добре, будемо діяти за цим планом. Вирушаємо! Зустрінемо непрошених гостей у лісі з бенкетом.

Усі зайняли свою позицію: у строю чи зверху на ялині. Приготування до приходу гостей закінчено. Воїни стоять насторожі й лише чують кроки ворогів на снігу.

- Не дайте їм зрозуміти, що діється, коли стрілятимуть з дерев. Їх більше, тому зможуть витіснити нас з цього вигідного місця. Все має бути не очікувано, - віддає останні поради Яша. – Нехай спочатку стріляють лучники позаду, тоді ми зіб’ємо їх з пантелику. Головне завдання – викликати у їх рядах паніку і вони у наших руках.

Воїни одностайно кивнули головою на знак згоди. Через кілька хвилин вони стояли вже лицем до лиця противника. Андрій Ярославович підняв меч вгору:

- Наступаємо, - крикнув.

Почалася жорстока схватка. На ворогів полетів град стріл. Як і думав Яша, лицарі намагаються змішатися з ними. Все передбачено: галявина посеред соснового лісу настільки мала, що не вміщує усіх. Після потоку стріл ззаду вступили у боротьбу лучники зверху.

Навіть серед такого ідеального і дисциплінованого строю, як німецький, виникає паніка. Після кілька годинного бою вони почали відступати. Було б розумним рішенням переслідувати їх, але наказ протилежний. Причиною цього стало тяжке поранення князя Андрія. Воїни зробили тут зупинку. На зборах вирішено, що князь, через рану, не зможе продовжувати пересуватися, тому він повертається до батька. Поки Олександр не приїде, керуватиме військом Яша і ще кілька помічників.

 

7 розділ

Ярослав прокинувся від гострого болю рани у боці та сирості навкруги. Він піднявся на ноги, щоб зрозуміти де знаходиться. У кутку солом’яне ліжко, перед ним двері із заґратованим віконцем, а у протилежній стіні також невелике вікно з ґратами. «В’язниця», - подумав Ярослав і схопився руками за голову від болю. «Пам’ятаю битву біля воріт, мене оточили й раптом потуманіло у голові», - продовжує роздумувати він. «Ясно, звідки рана в боці». Ярослав оглянув двері. Унизу під ними стоїть миска з їжею й склянка води. Він одразу вгамував спрагу.



- До речі, - промовив про себе, - який сьогодні день?!

Хлопець постукав у двері, але натомість почув лише відлуння.

- Кому я потрібен! – він голосно засміявся.

Ярослав кроками міряє своє житло. Коли це заняття йому набридло, він сів на сіно й оглянув свою рану.

- Не смертельно, до весілля заживе, - продовжує жартувати, незважаючи на своє положення. – принесли б води й ганчірку.

Хоча його уста й усміхалися, по обличчі видно, який біль терпить він у цей момент. Рана дійсно не глибока, але Ярослав не оцінив небезпеки: вона вже гноїться. Сильні стуки у двері принесли результат. В отворі декілька раз повернувся ключ й у проході з’явилася могутня постать.

- Що? – запитав німець.

- Принесіть води і ганчірку, - сказав Ярослав.

- Не розумію, - відповів той і розвів руками.

Хлопець зрозумів й спробував передати жестами своє прохання. Він показав свою рану, рукою провів кругом неї, тобто її потрібно обмотати та зобразив склянку, ніби хоче пити.

- Розумію, розумію, - радісно скрикнув німець.

Він вийшов й зачинив за собою двері, але невдовзі повернувся й приніс те, що прохав Ярослав. У кімнаті почало темніти. Ярослав підійшов до заґратованого віконця. На небі з’явилися перші зорі. Він замітив, як повільно лине час тут, на самоті. Його подолала втома: заснув.

- Який прекрасний сон, - пробурмотів Ярослав, навіть не розплющивши очі.

- Вставай, дурнику, це тобі не сон.

- Що? – Ярослав зірвався, як вогнем обпечений. – Надя!

Дівчина усміхнулася:

- Та не привид ж: та я це, я.

- Але як…

- Давай без зайвих запитань. Розповім потім, а то сторожа прокинеться.

Ярослав подивився на цю дівчину-загадку й не знає, що йому робити. Він щипнув себе за долоню й зойкнув.

- Навіть не надійся, що це сон, - промовила Надія, - я вдруге наяву за тобою не прийду, тож ходімо.

Ярослав прослідував за нею. Вони проходили повз сторожа й хлопець не зумів стриматися й запитав:

- Що з ним?

- Не бачиш? Спить собі людина, не заважай, - пригрозила дівчина.

- Та я бачу, але щось занадто міцно спить.

- На наступний раз буде знати, як брати гостинця із рук незнайомої дівчини – це послужить йому уроком.

- Куди ми йдемо? – пролунало наступне запитання.

- Я ж просила.., - почала Надя.

- Мовчу вже, мовчу, - сказав Ярослав й підняв руки, мов злочинець, що розкаюється.

Надя повела його темними коридорами в’язниці. Нарешті вийшли на поверхню. Ще більший холод пройшов по тілу Ярослава.

- Одягни плащ, - сказала дівчина й протягнула його.

- Дякую.

- Нас чекають коні, ми поїдемо за місто, тобі залишатися тут небезпечно.

- Не заперечую.

- Їдьмо швидше до воріт, поки охорона спить.

- Що станеться з тим тюремщиком, що охороняв мене у в’язниці, коли дізнаються про моє зникнення?

- Його повісять або, принаймні, заберуть чин, - спокійно відповіла Надія.

- Так жорстоко, бідняга. Він був дуже добрим до мене.

- Ну, давай, зрони сльозу, ха-ха-ха, - засміялася дівчина

Ярослав прослідував її прикладу.

- Ми приїхали, веди коня за мною.

- Знайоме місце.

Дійсно, Ярославу доводилося бути тут. Надя розгорнула віття дерев і вони опинилися у вході до печери. Хлопець упізнав її.

- Думаю це не найбезпечніше місце для схованки, - сказав, - князь Дмитрій знає цю печеру.

- Ти впевнений?

- Так, я з Олександром тут наглядали за ним.

- Точно тут?

- Я впевнений, - швидко повторив Ярослав, якому обридли загадкові питання і погляд Наді.

- Ходімо всередину.

- Але…

- У цьому лісі десятки ідентичних печер, але про цю майже ніхто не знає. Вона веде у місто.

Вони увійшли. Одразу при вході залишили коней. Дівчина взяла факел і продовжувала йти. Перед ними відкрилася картина багатьох тунелів. Надя впевнено пішла одним. Цей хід привів їх у простору кімнатку, обставлену меблями.

- Це твої тимчасові палати.

Ярослав підійшов до дівчини і взяв її за руки.

- Вибач і дякую, - ніжно подивився у її глибинні карі очі.

Надя опустила голову.

- Немає за що. Тобі потрібно зробити перев’язку, давай допоможу.

- Згоден. Як твоя матір?

- Слухають скрип дерев й спів снігурів.

- Пробач, я не знав.

- Все в порядку, вони були хворі… Поговорімо про щось приємне.

- Ау… Боляче, - зойкнув Ярослав, коли Надя зняла закривавлену пов’язку з рани.

- Ще трішки потерпи, зараз… Все, готово! Скоро будеш як новенький! Ти голодний, напевно. Зачекай.

- Надю, я повинен повернутися до князя.

- Це зайве. Олександр вже в дорозі у Новгород.

- Ти так думаєш?

- Ні, я впевнена. Нікуди я тебе не відпущу. Твої проблеми почекають на тебе поки ти видужаєш.

 

8 розділ

- На кого залишилося військо? – запитав Олександр.

- На Яшу, княже. Він не продовжуватиме шлях, поки ви не приїдете.

- Добре, а як мій брат?

- Князь Андрій по дорозі сюди, але вони в дуже тяжкому стані.

- Йди, відпочинь. Завтра на світанку ми вирушаємо.

Воїн поклонився й позадкував до дверей.

- Скажіть батьку, що я хочу поговорити, - звернувся Олександр до слуги.

Останній пішов виконувати наказ. Ярославу Всеволодовичу не залишилося нічого, як тільки відпустити сина. Олександр став на коліна перед сидячим батьком.

- Щасливо, сину! Повертайся у Новгород княжити. Нехай тебе запам’ятають на довгі роки, як героя. Ти маєш право повернутися, але з однією умовою: на щиті або під ним.

- Я зрозумів. Ви почуєте про мене, я помщуся за вас псковському князю.

- Ніколи не думай про помсту. Справедливість сама вирішить між вами боротьбу. Прощай!

- До зустрічі!

Старий князь витер сльозу, що покотилася по його щоці, коли кроки сина затихли в далині.

- Я горджуся тобою, Олександре, - шепнув він.

Якщо мета із шаленою швидкістю веде уперед, зупинитися важко. Коли ж самі допомагаємо меті втілюватися у життя зупинитися не можливо.

Як тільки Олександр виблагав у батька дозвіл їхати, він вирушив у дорогу, не дочекавшись наступного ранку. Якби Олександр узяв слабшого коня, то йшов половину дороги пішки. Він так гнав бідну тварину, що кінь увечері того ж дня ледь не спустив дух. Князь вирішив зупинитися, щоб дати коневі відпочити.

Не маючи біля себе провідника, Олександр навмання шукає своє військо. На щастя, він добре знає цю місцевість. Свій табір князь відшукав наступного дня. Одразу ж звелів вирушати, щоб до вечора підійти ближче до Новгорода, а через ніч брати його штурмом. Запланували – виконали. Вечеряли воїни вже у новгородському лісі. Олександр зібрав нараду для вирішення питань про осаду Новгорода.

- Перше запитання на розгляд – як будемо наступати напряму чи під покровом ночі?

- Зіткнемося лицем в лице, - гукнув Остап.

- Думаю не варто, - заперечив Яша. – Нападемо уночі, нас менша кількість.

- Не забувай, як ми поквиталися з ними в лісі, - сперечався далі Остап, - сили рівні.

- А ви що скажете, воєводо? – запитав князь його, що стояв осторонь і тільки спостерігав за розвитком суперечки. – Яку позицію підтримуєш?

- Жодної, - скривився Степан. – Тут, у лісі, сотні таємних ходів у місто, то чому ж ними не скористатися?

- Підтримую, - гукнув якийсь голос із темряви.

Всі перевели погляд у сторону співрозмовника. Він вийшов на світло.

- Ярослав, - скрикнув Олександр і кинувся на шию другу. – Як ти?

- В порядку, - промовив, а тихо додав: - Вона як завжди права: князь під Новгородом.

- Ярославе, чому ти мені не сказав перед від’їздом?

- Вибач, не хотів тривожити… І ще одне – вибач я не зумів захистити Новгород.

- Пусте… Що ж, розглянемо позицію воєводи.

- Все військо пройде таємними ходами в місто і розпочнемо боротьбу.

- У мене є ідея дещо краща, - сказав Ярослав. – Всі ходи виходять поблизу князівського двору. Чи не так? – всі кивнули. – Отже там постійно ходить охорона. Нас помітять перш, ніж вийде кілька сотень чоловік. Не потрібно ризикувати. Тому я пропоную усе військо підвести під стіни Новгорода вночі, а тим часом хтось піде таємними ходами і відкриє ворота, по можливості усуне дозор.

- Прекрасно, останнє запитання: потрібні добровольці.

- Я йду, - одразу погодився Ярослав.

Яша кивком також дав згоду. Олександр без вагань промовив:

- Воєводо, ви підведете військо до мурів.

- А як же ви?

- Я йду також!

Ніхто не заперечив.

- Нас троє! Потрібно ще.

- Четверо, - поправив Остап.

- П’ятеро, - пролунав голос із темряви.

- Що сьогодні за день! – гукнув Олександр. – Хто вже знову.

Він переглянувся із Ярославом. Коли останній побачив незнайомця, що вийшов просто у центр, то почервонів й закрив лице руками.

- Прокляття! – шепнув, а вголос додав: - Це зі мною.

Олександр зміряв очима незнайомця, точніше незнайомку. Він помітив у ній схожість зі своєю дружиною. Надя (бо це дійсно вона) поклонилася. Князь не може допустити, щоб ця дівчина ризикувала заради них життям.

- Я вже давно обрала свій шлях, - спокійно відповіла вона на заперечення князя. – Моя допомога стане в пригоді. Я проведу вас найбезпечнішим шляхом.

Ярослав підійшов до князя й поклав руку на його плече.

- Її переконати не можливо, - сказав уголос, а князю тихо додав: - Вона наш ангел й надія на перемогу, нехай буде злим духом для ворогів.

- Добре, підете з нами. Через десять хвилин вирушаємо. Воєводо, ви також. Ви повинні опередити нас. Будьте обережні: йдіть без найменшого звуку. Сигналом виступати буде крик сови.

 

9 розділ

 

Ця невелика група опинилася біля ще однієї печери, дуже схожої на всі попередні. Надя впевнено очолює маленький загін. Позаду – Яша. Олександр і Ярослав тихо розмовляють між собою.

- Як ви познайомились? – шепнув Олександр.

- У тебе на весіллі. Я звернув увагу на загадкову дівчину.

- Дійсно, загадкову.

- Так, вона повністю складається із таємниць.

- А ти спробуй їх розгадати, - втрутилась Надя, якій обридло слухати компліменти на її честь.

Вона продовжувала йти, не зупиняючись, і навіть не замітила як Ярослав почервонів.

- Ми прийшли, - промовила дівчина через чверть години.

Вона погасила факел.

- Зачекай мене тут.

Коли дівчина повернулася, упізнати її було не можливо: перед їх очима постав справжній воїн із бойовим спорядженням. Ярослав штовхнув Олександра:

- А я що тобі казав, - і усміхнувся.

- Ви настільки схожі з моєю дружиною… Але водночас такі протилежні. Ви подружитесь.

Тунель привів їх у князівський сад.

- Прекрасно, усюди тихо, - сказав Олександр.

- Мовчіть, - перебила Надя, - біля входу у двір велика охорона. Перелізьмо тут через паркан

Вони без пригод добралися до однієї з вулиць Новгорода.

- Йдемо до східних воріт, - наказав Олександр.

Вони безпечно пройшли декілька вулиць й залишався ще невеликий провулок до воріт. І тут їх помітив дозор, що здійснював нічний обхід міста.

- Німців шестеро! – промовив Остап. – Сили практично рівні. Нападемо на них!?

- Схвалюю, - шепнув Олександр, - як тільки вони підійдуть кожен виймає меч. Спробуйте обережно.

Дозор приближається, Олександр із друзями йде назустріч.

- Хто йде? – крикнув німець.

- Починаємо атаку, - гукнув Ярослав.

Та було уже пізно: один німець крикнув і його почула охорона воріт.

- Все втрачено. Негайно до воріт.

Вони побігли. Яша, Остап і Ярослав відбивають атаки позаду, а Олександр з Надією просуваються попереду.

- Я прикрию вас, біжіть, відкрийте ворота, - благально промовила Надя князю.

Він підбіг до воріт й не без зусилля опустив їх.

- Подавайте сигнал, - крикнув Ярослав, - ми довго не зможемо відбивати атаки.

Почувся крик сови, а після нього скрип снігу від ходи людей. Воєвода почув сигнал і веде військо. Олександра оточили четверо німців. Він захищає від них прохід, щоб не зачинили ворота. Вони перегукуються між собою, але князь не звертає на це уваги, точніше не розуміє їх. Один німець подивився на мур і крикнув у темряву:

- Стріляй!

Надя, що була неподалік зблідла, бо розуміє по-німецьки. Вона закричала:

- Рятуйте князя!

Але стрілу вже випущено. Дівчина виривається з оточення і біжить прямо на князя. Вона збиває його з ніг, але стріла вривається їй в груди. Надя падає. В цю хвилину, Ярослав оглядається і бачить картину, яку не бажав би побачити навіть у жахливому сні: Надю поранено. На щастя, військо Олександра якраз поспішило на допомогу. Ярослав підбіг до пораненої дівчини й поклав собі на коліна.

- Надю, скажи щось! Не залишай мене, чуєш! Надя!

Ярослав схилився над її обличчям і заплакав. Кров струмком тече з рани дівчини. Він намагається зупинити її.

- Ярославе, - хрипнула Надя, - залиши її – це марно. Нахилися… Не плач… Я вмираю, Ярославе… Чуєш мене, чуєш… Прощай… Я кохаю тебе… Прощай… Забудь мене…

- Надю, Надю, - крикнув Ярослав.

- Прощай… Про… - тільки й сказала вона і її рука випала із руки Ярослава.

- Ну, чому, чому? Надя!

Він підняв її і ніс доти, поки хватило сили. Ярослав поцілував її холодні губи і положив біля будинку. Хлопець і далі плаче над мертвим тілом коханої. До нього підійшов Олександр.

- Її не повернеш, Ярославе. Вона врятувала мені життя, хоча я не вартий цієї жертви.

Ярослав піднявся й витер сльози. За своєю звичкою положив свою руку на плече Олександру й промовив:

- Ти повинен жити. Я на її місці зробив теж саме, тому не виню ні її, ні тебе. В тебе попереду довге життя.

- У нас довге життя, - поправив Олександр.

- Я скоро її побачу, - шепнув Ярослав.

- Що ти кажеш?

- Кажу: ходімо, треба поквитатися з ворогами.

- А, ходімо!

Боротьба продовжується. Ярослав пустив у хід свій гнів. Він стоїть пліч-о-пліч з князем й вороги стелять їм дорогу своїми тілами. Напад зненацька надав перевагу війську Олександра. Напівсонні лицарі ледве тримають мечі у руках. Вони падають від мечів новгородців, ніби трава після коси косаря.

- Відступаємо, - гукнув німецький полководець.

Противники все ближче підходять до воріт. Боротьбу продовжують лише кілька сотень воїнів, а решта уже давно утекли, або полягли під стінами. Лицарів оточили, але вони далі ведуть марний супротив. Олександр, вражений їхньою мужністю, промовив:

- Припиніть боротьбу. Хто із вас знає німецьку?

- Я, - гукнув хтось.

- Прекрасно, переклади їм, що я відпускаю їх, вони вільні. Нехай передадуть керівникові, що він боягуз і що князь Олександр ще схрестить з ним мечі.

Воїн виконав прохання князя. Лицарі одразу покинули місто. Ні воєвода, ні Ярослав, ні хто інший із ближніх Олександра не перечить його рішенню. Воно достойне князя.

- Після тяжкої праці потрібен відпочинок, - зазначив воєвода й потер очі, цим натякаючи, що йому необхідний сон.

- Сьогодні попрацювали на славу. Всі вільні й можуть відпочивати. Завтра нас чекає довга дорога, набирайтеся сили, - сказав Олександр й перший сів на коня. – Ходімо, Ярославе.

 

 

10 розділ

 

Після відпочинку Олександр зібрав віче.

- Ми виступаємо завтра, - сказав князь. – Лицарі повернуться обов’язково, тому зустрінемо її поза межами міста.

- Відженемо їх геть від кордонів Новгородського князівства, - зауважив воєвода.

- Це не допоможе, - заперечив Ярослав, - вони повернуться.

- Що ти пропонуєш?

- Винищити їхнє військо дочиста, щоб не повернулися зовсім. Але для цього необхідна витримка: одна битва може не вирішити хід подій.

- Правильно, але ми не зможемо перемогти декілька боїв, у нас менше військо, - промовив Яша.

- Та й німці добре оснащені зброєю і вражає їх дисципліна, - додав Остап.

- Щодо дисципліни – у строю сувора, а під час бою ми вже бачили їхню дисципліну.

- В принципі так, але…

- Але одного новгородця можна прирівняти до трьох – п’ятьох німців. Сили рівні: у них зброя, стальні лати, а у нас мужні і сильні воїни. Перемога має бути у наших руках, - Ярослав продовжує захищати свою позицію.

Олександр мовчки спостерігає й вислуховує думку кожного присутнього. Хоча остаточне рішення за ним, але для князя важливо знати позиції інших. Він лише встигає переводити погляд від одного співрозмовника до іншого. Після слів Ярослава всі стихли. Олександр, напевне, тільки й чекав цього:

- Я на стороні Ярослава, - і схвально кивнув другу.

Ніхто не перечить: всі поклонилися.

- Будемо боротися до кінця. Ми перемогли шведів у меншій кількості, що ж спробуємо й цього разу. На світанку виступаємо. Яша, будеш із лучниками, як завжди. Воєводо за вами кіннота. Всі інші зі мною з піхотою. Решта вирішимо по ходу. Набирайтесь сили, вона пригодиться.

Рано-вранці новгородське військо готується до тривалого походу. Здається, хто в таку рань може це бачити, але все місто вже проснулося й випроводжає князя з дружиною на війну. Олександр, як керівник, їде в переді на своєму баскому коні. Ворота Новгорода відкрилися й пропустили своїх захисників.

- Йдемо через ліс, а далі прийдеться попрацювати розвідці.

- Я їду, подивлюся на місце розташування ворогів, - сказав Ярослав.

Олександр подивився на друга. Скільки разів він рятував його, подавав дружню руку, підтримував. Ярослав продовжує вболівати за князювання Олександра. Князь щиро вдячний йому. Ярослав завжди ризикує своїм життям заради інших, в тому числі й за князя. Олександр розуміє, що його заборона зараз не зупинить Ярослава. Йому потрібно побути самому, розвіятися. Ярослав підійшов до князя й прошепотів:

- Ти ж знаєш, що перечити мені марно, - ніби вгадав думки князя.

Олександр усміхнувся й промовив:

- Це що погроза? Зараз накажу прив’язати тебе до найближчого дерева й стерегти.

- Це допоможе? – засміявся Ярослав.

- Та… Ні… Тебе нічого не затримає… Але тобі моя дружня порада – не шукай смерті, прийде час і вона сама тебе покличе.

- Знаю.

- Добре, ми просуватимемося вперед і будемо чекати звістки від тебе, - промовив Олександр уже уголос.

Спостерігати за ходьбою війська дуже нудна справа, тому прослідуємо за Ярославом. Він зі всіх сил стримиться до цілі. Холодний вітер дме в лице, але хлопець цього навіть не помічає. Він зліз з коня й, настороживши зір, іде обережними кроками. «Вони переховуються у лісі», - почав роздумувати Ярослав. «Але не поблизу Новгорода. Там по дорозі до Пскова, звертаючи вправо, є ще один ліс, впевнений їхня засідка там. Військо лицарів йтиме на Новгород і це факт. Що ж перевіримо… Хтось мене кличе?!». Ярослав оглянувся по сторонах. Він прив’язав коня до дерева, сів на пень й зігнув голову. «Знову кличе мене Надя. Почекай трішки, почекай, кохана», - прошепотів хлопець.

Стратегія, продумана Ярославом, підтвердилася: ворожі війська розташувалися у тому лісі. Він під покровом ночі пробрався ближче до табору. Сотні наметів стоять посеред дерев. Дозор виконує свої повноваження.

Ярослав вирушив назад. Стикнувся з двома німцями, але безшумно розправився з ними. Він пересвідчився у своїх здогадках і отримав все необхідне для майбутнього поєдинку, в тому числі і кількість противників.

Олександр з радістю зустрів повернення друга, до того ще й з гарними новинами.

- Як пропонуєш діяти? – запитав князь.

- Варіантів багато, думаю найкраще зробити їм неочікувану зустріч.

- Вночі у таборі?

- Ні, застарілий метод, вони будуть готові до цього нападу, - пояснив Ярослав і продовжив: - Зустрінемо їх по дорозі.

- Битва лице в лице нам не під силу, ти сам кажеш, що німецьке військо більше.

- Я не це маю на увазі, адже їхня розвідка також не сидить, склавши руки. Наше завдання сховатися так, щоб вона доповіла керівнику, що шлях вільний і тоді зненацька напасти. Розвідка переконається, що нікого немає і вороги просуватимуться в перед, навіть не сподіватимуться засади.

- Прекрасно, але не так просто сховати тисячі людей, хіба що дати шапки-невидимки, - Олександр розвів руками.

- Якби ми мали ці шапки, не потрібно б було всяких планів: одягнув її й б’єш ворога, він то ж не бачить тебе

Після цих слів вони обидва вибухнули сміхом.

- Так, простіше було, якби це було літо чи осінь, то ліс був би схованкою й на снігу не було б слідів.

- Ти правий, але ялини?

- Одному не важко, а тисячі?

- Будемо реально дивитися на речі. Наша розвідка працює без відпочинку. Так?

Олександр кивнув.

- І що?

- А то, коли німецька буде не далеко, наша подає сигнал й ми миттєво розчиняємось в повітрі.

- Чудово. Але за хвилину зникнути це фантастика.

- Ні. Послухай. Зробимо так… Близько через милю є багато ялин, по-перше. По-друге, зараз нехай воїни копають землянки для схованки провіанту. По-третє, звідси будемо йти по одному сліду, на той випадок, якщо сніг більше не буде падати, щоб приховати слід. Розумієш?

- Трохи. Думаю, якщо просплюся добре, тоді до кінця все второпаю. Що ж, спробуємо. Але зроби послугу – віддай розпорядження сам.

- Без проблем. Відпочинь. Зараз накажу копати. До вечора мусимо все військо перевести до ялин. Тому той, хто не буде задіяний до роботи відпочиває. Думаю не дуже приємний буде сон на деревах, тим паче на ялинах.

- Роби як знаєш… Але сам відпочинь.

План спрацював й тактику битви розпочали правильно. Німецька розвідка нічого не запідозрила й повернулася доповісти керівництву.

І знову боротьба. Численні жертви… Білосніжне простирадло зі снігу перетворилося у багряний колір. Новгородці вже який раз поспіль одержують верх. Щастя всміхається Олександру.

 

11 розділ

Тиждень виявився дуже напруженим й втомленим. Битви, переслідування, холод і тяжка дорога випали на долю всіх воїнів, в тому числі й лицарів. Відмінність між ними лише одна: новгородці отримали ряд перемог, останні у програші. Але це не кінець. Доля кожного вирішиться невдовзі: в переді вирішальний бій. Це буде жахлива битва, проллються ріки крові. Події останніх днів привели нас на берег Чудського озера. Навпроти один від одного стоять ворожі табори, але між ними перепона – озеро.

Олександр оцінив всю важливість цього поєдинку. Останній бій нарешті визначить переможця і його приз, наразі – Новгородське князівство. Залишиться воно у володінні законного князя чи перейде у руки противника? Побачимо.

Князь збирає віче.

- Битва відбудеться, завтра. Цього разу нам не пощастить схитрувати – бій напряму. Він вирішить наші долі, - спокійно сказав Олександр

- Кожен в серці, я думаю, був готовий до вирішального поєдинку – це не новина, - додав воєвода.

- Ми чекаємо розпоряджень і йдемо на відпочинок перед битвою, - зауважив Яша.

- Нічого нового вам не скажу: всі залишаються на своїх позиціях: Яша – лучники, воєвода – кіннота, решта – піхота. Спочатку вихід лучників, далі – піхота, на завершення – коні, якщо зможуть.

- Прекрасно, - випалив Ярослав. – Ще одне питання: перед нами озеро покрите льодом, яким буде наш хід?

- Не будемо думати, гадати, адже ми по праву захищаємо наші землі, нехай лицарі перші вступають у бій.

- Все зрозуміло. На добраніч, - сказавши це, Ярослав вийшов, а за ним прослідували інші.

Олександр залишився сам. Його ніби хтось прив’язав, він навіть не поворухнеться.

- Ярослав так змінився, - зауважив про себе князь і тяжко здихнув.

А Ярослав тим часом не може заснути. Поряд з ним Остап, Яша та й воєвода уже давно бачать сьомі сни. Хлопець вийшов із намету і йде за табір. Охорона пропустила його. Ярослав підняв свій зір угору і промовив:

- Які прекрасні зорі…Й місяць… Можливо, ви останній раз світите для мене… Де із них моя? Впаде вона завтра, полетить у даль… Прощайте, зорі!

Ярослав ще декілька хвилин милувався небом, але коли холод пробрався аж до кісток, він повернувся в табір.

Ранок воїни зустріли зі сходом сонця. Хоча надворі другий місяць весни, але лютує холод.

Лицарі виступили перші, як і передбачалося.

- Зустрінемося з ними ближче до берега, - порадив Ярослав.

Олександр схвально кивнув і додав:

- Яша, шикуй негайно лучників біля берега й наказуй стріляти як тільки вороги підійдуть на потрібну відстань. І хай допоможе нам Бог!

Піхота йде в наступ.

- Лід занадто слабкий, - зауважив Остап.

Все готове до бою. Вороже військо швидким кроком підходить все ближче і ближче.

- Лучники, готуйсь, - крикнув Яша. – Вогонь!

Град стріл із шаленим свистом падає на лицарів і пробиває стальні обладунки. Вороги збільшують темп.

- Виступаємо, - наказав Олександр й перший ринув назустріч.

Тим часом Яша гукнув лучникам:

- Останній політ стріл. Готуйсь, вогонь!

Німецькі кінні лицарі зійшлися у бою з руською піхотою. Новгородці б’ються мужньо і починають тиснути ворога. Але на допомогу лицарям йде ще один кінний загін. Лід під копитами коней почав потріскувати. Воїни відходять по різні сторони: нікому не хочеться бути похованим у холодному озері.

- Передайте їм не відступати, - благально промовив Ярослав князю.

На що він відповів:

- Лід зараз проломиться.

- Байдуже. Вони встигнуть вийти на берег.

- Ми також, - спокійно відповів Олександр.

Ярослав обертається до нього спиною й продовжує боротьбу проти кіннотника. Але через декілька хвилин його ніби осінило ідеєю і він вигукує:

- Негайно відходьте на берег. Негайно.

- Навіщо? – запитує князь, здивований швидкою переміною настою Ярослава.

Але останній, не дочекавшись відповіді, наказує сам:

- Відступаємо, відступаємо.

Воїни підкорилися й почали бігти в сторону берега. Ярослав закриває задні ряди й відбиває атаки. Лицарі зупинилися й не переслідують. Ярослав розуміє чому: вважають, що їм на березі влаштували засаду (історія з шведами!). Новгородці вийшли на берег, лицарі ж не ступили ні кроку.

Олександр підійшов до Ярослава й запитав грізно:

- Що це було щойно?

- Відступ, - спокійно відповів той.

- Я розумію, але що в біса ти робиш?

- Вибач, - лише промовив Ярослав, - я думаю ти мене зрозумієш.

Він поклав руку на плече Олександру. Натомість останній пильно подивився другу в очі, щоб якось знайти розгадку його дій. Але вона не забарилась, як тільки Ярослав гукнув:

- Негайно дайте сокиру, - й взяв одну, простягнуту йому воїном.

Ярослав побіг в сторону стоячих лицарів. По дорозі він востаннє оглянувся і гукнув:

- Станьте тісним ланцюгом, щоб ворог не зміг пробитися крізь нього, коли буде рятуватися. Олександре, прощай!

І лише тепер князя осінило: Ярослав приносить себе в жертву, заради всіх воїнів, які могли б загинути сьогодні. Підбігши ближче, Ярослав упав на коліна й почав рубати лід. По обидві сторони від нього нарешті відбувся рух. Лицарі заметушилися. Один з них крикнув:


Дата добавления: 2015-08-29; просмотров: 17 | Нарушение авторских прав







mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.049 сек.)







<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>