Після отримання в Бухаресті умов підписаної 23 липня військової конвенції Братіану категорично заявив російському посланнику, що румунська армія не може вести наступ на двох фронтах. Румунське верховне командування висунуло свій проект, що ставив головною метою наступ основними стами в Трансільванії в напрямку Будапешта, забезпечуючи країну від Болгарії обороною Добруджі і Дунаю. Про цю позицію румунського прем'єра повідомили російське керівництво Поклевський і Татарінов. Генерал Алексєєв після цього заявив французькому представнику в Ставці, що вимагати наступу від румунів відразу в двох напрямках недоцільно до з'ясування обстановки. Спочатку всі зусилля необхідно спрямувати проти Австро−Угорщини, підкреслив він. Однак французьке командування продовжувало наполягати на наступі румунських військ проти Болгарії. А.Бріан заявив, що румунський контрпроект вступає всупереч з укладеною 23 липня в Парижі угодою. А представник французького міністерства закордонних справ Ж.Камбон підкреслив в ході зустрічі з російським послом О.П.Ізвольським що французький уряд аж ніяк не поділяє румунську точку зору і вважає необхідним наступ Румунії також і проти Болгарії, без чого перехід в контрнаступ Салонікської армії є неможливим.
Російське командування вже готовим було прийняти французький варіант дій румунської армії. Однак румунський уряд і командування армії категорично відмовлялися від наступу на Болгарію. Вони ставили умовою виступу проти Болгарії допомогу 150 тисячної російської армії, що практично було неможливим в існуючій ситуації. Цю позицію підтримувала і Франція. Французький посол у Петрограді М.Палеолог навіть говорив про 200 тисяч російських військ [27, 128].
Тільки неблагоприємне становище на французькому фронті змусило французьке командування відмовитись від вимоги наступу Румунії проти Болгарії. Справа в тому, що бої на річці Соммі, де почався наступ англо− французьких союзників, не дали їм бажаного результату, незважаючи на величезні втрати. Німеччина зберігала можливості для захоплення ініціативи на Західному фронті. Тому для Франції більш важливим в таких умовах був би удар румунської і російської армії по Австро−Угорщині, що остаточно відрізало б Німеччину від зв'язків через Румунію і Балкани з Болгарією і Туреччиною.
На початку серпня 1916 р. французький головнокомандувач генерал Ж.Жоффр прийняв остаточне рішення більш не наполягати на румунському виступі проти Болгарії і 5 серпня оповістив про це Бухарест, зазначивши, що приймає румунську точку зору і план дій в напрямку Трансільванії. Французький військовий агент в Румунії був уповноважений підписати військову конвенцію [44, 73].
Однак, поки військова конвенція з Румунією була підписана, пройшло ще півмісяця.
Іншим важливим моментом в затягуванні переговорів з Румунію була відмова союзників Росії від наступу салонікської армії. В той же час румунський уряд з самого початку поставив основною умовою свого виступу наступ цієї армії, котрий, передуючи румунській мобілізації мусив гарантувати безпеку Румунії з боку Болгарії.
Ще на конференції в Шантільї в березні 1916 р. було поставлене питання про перехід салонікської армії в наступ влітку 1916 р. в зв'язку з загальносоюзницьким наступом на всіх фронтах. Однак на англо− французькій конференції, котра відбулася в Лондоні 9 червня 1916 р. тобто на початку літніх переговорів з Румунією, було вирішено відмовитись від наступу салонікської армії і обмежитися лише обороною Салонік.
В липні 1916 р. Братіану знову порушив питання відносно виконання румунської умови про виступ салонікської армії. Румунській прем'єр наполягав, щоб він передував румунській мобілізації. Однак, Англія погоджувалась розпочати наступ своїх салонікських частіш тільки за умовою попереднього виступу Румунії.
Після того, як генерал Жоффр оголосив рішення не наполягати на румунському виступі проти Болгарії французький і англійський уряди вирішили утриматися і від наступ) салонікської армії. В результаті такої тяганини запланований на 14 серпня н.ст. вступ Румунії у війну став нереальним і новий термін віднині залежав від наступу салонікської армії, на чому знову наголошувало румунське керівництво. Братіану запропонував призначити термін виступу Румунії через 10 днів після початку виступу салонікської армії.
Таким чином, питання про наступ салонікської армії було єдиною спірною умовою, що мала вирішальне значення для вступу Румунії у війну.
Тільки 10 серпня генерал Жоффр повідомив Алексєєва про свою згоду на румунські умови. Французький уряд запропонував союзникам надати Румунії 4 дні для підписання військової і політичної конвенції, що салонікська армія почне атаку через 72 години після підписання угоди, а румунська армія − на 13 день після підписання військової конвенції.
17 серпня в Бухаресті були підписані політична і військова конвенції між Румунією і державами Антанти. Згідно з підписаними угодами Румунія брала на себе зобов'язання оголосити війну Австро−Угорщині, розірвати з моменту оголошення війни всі дипломатичні, економічні, торгівельні відносини з Центральними державами. Передбачалось, що всі сторони, підписуючи конвенцію, будуть укладати мир тільки разом, спільно при цьому зміст договору повинен зберігатися в секреті до підписання спільного миру. Румунії гарантували рівні політичні права з великими державами і обіцяли Трансільванію, частину Буковини і Банат [17, 224−225].
Військова конвенція гарантувала Румунії прикриття мобілізації румунської армії з боку армії і Чорноморського флоту Росії. Остання брала на себе зобов'язання надіслати під час мобілізації румунської армії в Добруджу дві піхотні і одну кіннотну дивізію для спільних з румунською армією дій проти болгарської армії. Союзники зобов'язалися розпочати рішучий наступ салонікської армії принаймні за 8 днів до початку Румунією військових дій, щоб стримати болгарську армію [17, 227]. 27 серпня Румунія оголосила війну Австро−Угорщині [50, 388].
Таким чином, в результаті неузгоджених і суперечливих дій союзників виступ Румунії відбувся тільки в кінці серпня 1916 р., тобто в той час, коли він вже не міг справити того вптиву на долю війни, який міг би мати у випадку своєчасного виступу Румунії проти Австро−Угорщини. Переговори з
Румунією в останній період були затягнуті принаймні на місяць, в результаті чого виступ Румунії запізнився − благоприємний момент для нього був втрачений [19, 181].
Затягування переговорів змусило союзників втратити багато часу, чим вдало скористувалися супротивники: вже з кінця липня 1916 р. Центральні держави почали передислокацію своїх військ і направляли їх в Трансільванію і Болгарію. В середині серпня головнокомандувачем армії спрямованої проти Румунії було призначено німецького фельдмаршала Макензена. Це свідчило, що в Німеччині і Австро−Угорщині знали про можливий виступ Румунії і встигли до нього підготуватися.
Пізніше, у листопаді 1916 р. в "Меморандумі" для союзної конференції в Шантільї, підготовленому французьким генеральним штабом, відмічалось, що якщо б румунський виступ відбувся на шість тижнів раніше, румунська армія зустріла б розпорошені, втомлені і деморалізовані недавньою поразкою австрійські війська, неспроможні до серйозного опору. Зволікання союзників і Румунії дало можливість Німеччині самим енергійним чином підтримати свого австро−угорського союзника.
22. Людендорф Э. Мои воспоминания о войне 1914−1918 гг.− Мн., 2005.
23. Михайловский Г.Н. Записки. Из истории российского внешнеполитического ведомства 1914−1920 гг.: В 2−х кн. Кн. 1: август 1914−октябрь 1917.−М., 1993.
24. Дневники и документы из личного архива Николая II: Воспоминания. Мемуары. − Мн., 2003.
25. Пуанкаре Р. На службе Франции 1914−1915: Воспоминания. Мемуары. − Мн., 2002. − Т. 1.
26. Пуанкаре Р. На службе Франции 1915−1916: Воспоминания. Мемуары. − Мн., 2002.−Т.2.
27. Палеолог М. Царская Россия накануне революции, − М., 1991.
28. Палеолог М. Царская Россия во время мировой войны,− М., 1990.
29. Гофман М. Записки и дневники 1914−1918 гг.−Л., 1929.
30. Сазонов С.Д. Воспоминания − Мн., 2002.
31.Записки германского кронпринца.− М−Пт., 1923. 32.Бюлов Б. Воспоминания. − М−Л., 1925.
Монографії та інші наукові праці
33. Виноградов В.Н. 1914 год: быть войне или не быть? // Новая и новейшая история. − 2004. − № 6.
34. Виноградов В.Н. Русско−румынские отношения в годы первой мировой войны (1914−1916 гг.) // Новая и новейшая история Румынии (Сб. статей). −М., 1963.
35. Виноградов В.Н. Вступление Румынии в первую мировую войну // Новая и новейшая история. − 1976. − № 5.
36. Виноградов В.Н. Еще раз о новых подходах к истории Первой мировой войны // Новая и новейшая история. − 1995. − № 5.
37. Виноградов В.Н. Об участии Румынии в первой мировой войне // Вопросы истории. − 1982 − № 8.
38. Виноградов В.Н. Румыния в годы первой мировой войны // Новая и новейшая история. − 1969. − № 5.
39. Виноградов В.Н. Румыния в годы первой мировой войны. − М., 1969.
40. Виноградов В.Н.Внешнеполитическая ориентация правящих кругов Румынии накануне первой мировой войны // Новая и новейшая история. − 1960. −№ 1.
40аВиноградов В.Н.Внешнеполитическая ориентация Румынии накануне первой мировой войны // Новая и новейшая история. − 1999. − № 2.
41. Виноградов B.H.K оценке дипломатии Ионела Брэтиану // Первая мировая война: Дискуссионные проблемы истории. М., 1994.
42. Всемирная история: В 10 −и т. Т. УП / Под ред. А.А.Губера (отв. Ред..), М.Я. Гетера и др.. − М., 1960.
43. Емец В.А. Очерки внешней политики России в период первой мировой войны. −М., 1977.
44. Емец В.А. Противоречия между Россией и союзниками по вопросу о вступлении Румынии в первую мировую войну (1915−1916 гг.) // Исторические записки. − Т. 56. − М., 1956.
45.3а балканскими фронтами Первой мировой войны. − М., 2002.
46. Игнатьев A.B. Внешняя политика России 1907−1914. Тенденции, люди, события. − М., 2000.
47. История дипломатии. Изд. 2−ое / Ред. A.A. Громыко, И.Н.Земсков, В.А. Зорин и др. − М., 1965. − Т. 3.
48. История Первой мировой войны 1914−1918 / Под ред. И.И. Ростунова. − В двух томах. − Т. 2. − М., 1975.
49. История Румынии 1877−1917 / Ред. Кол. В.Н.Виноградов, Я.С.Гросул, Ю.А.Писарев и др. −М, 1971.
50. Киган Д. Первая мировая война. − М., 2004.
51. Колкер Б.М. Из истории вступления Румынии в первую мировую войну // Известия АН СССР. Серия истории и философии. Т.УП. − № 3 (1950).
52. Корсун Н. Балканский фронт мировой войны 1914−1918 гг. −М., 1939.
53. Кросс Б.Б. Констанцское свидание (Из истории русско−румынских дипломатических отношений накануне первой мировой войны // Ученые записки Шуйского гос. пед. института. − 1959. Вып. − № 8.
54. Кросс Б.Б. Предпосылки отхода Румынии от Тройственного союза накануне первой мировой войны // Вопросы истории. − 1971 − № 10.
55. Кросс Б.Б. Предпосылки Русско−румынского сближения накануне первой мировой войны // Ученые записки Ленинградского педагогического института. − 1959. − № 8.
56. Кросс Б.Б. Румыния и вторая Балканская война // Славянские исследования. Материалы 2−й Великолукской межвузовской конференции по истории славянских стран,− Л., 1966.
57. Кросс Б.Б. Русская дипломатия и Румыния накануне первой мировой войны // История СССР. − 1971. − № 4.
58. Кросс Б.Б. Русско−румынские дипломатические отношения в период июльского кризиса 1914 года // Ученые записки Шуйского гос. пед. института. − 1960. − Вып. № 9.
59. Куль Ф. и Дельбрюк Г. Крушение германских наступательных операцш 1918 г.−М.. 1935.
60. Лиддел−Гарт Б. X. Правда о войне 1914−1918 гг.− М., 1935.
61. Мировые войны XX века: В 4−х кн. Кн. 1: Первая мировая война: Ист. очерк / Отв. Ред. Г.Д. Шкундин. − М., 2002.
62. Могилевич А.А., Айрапетян М.Э. На путях к мировой войне 1914−1918 гг. −М., 1940.
63. Нарцов В.Н. Румыния в первой мировой империалистической войне (1914−1918 гг). − Харьков, 1958.
64. Нарцов В.Н. Великая Октябрьская социалистическая революция и Румыния // Вопросы новой и новейшей истории. Барнаульский гос. пед. институт. Ученые записки. Т. 19−Барнаул, 1972.
дипломатичне маневрування малих держав, серед них і Румунії, з проблем вступу у війну. Вказані роботи цікаві новими висновками і прагненням до більшої об'єктивності у висвітлені ряду важливих питань світової війни.
До такого ж типу праць відносяться і монографічні дослідження сучасних російських істориків О.І.Уткина [73] і В.Шацілло [75]. Перша з них оригінальна тим, що автор в ній вводить в науковий обіг дослідження зарубіжних авторів з фактами, раніше маловідомими у вітчизняній літературі. А друга − містить документальні додатки.
Із числа зарубіжних авторів значну допомогу у підготовці кваліфікаційної роботи дало ознайомлення з дослідженнями А.Тейлора з проблем дипломатичної боротьби в Європі [72], а також монографічними роботами відомих істориків Б.Х.Ліддел−Гарта "Правда о войне 1914−1918 гг." [60] і Д.Кігана "Первая мировая война "[50], в яких є і сторінки, присвячені проблемі румунської політики в період війни. Книга Ліддел−Гарта містить значний фактичний матеріал про стан румунської армії, що показує її слабкість і непідготовленість до війни. До того ж, як, вказує цей англійський автор, Румунія, помилилася зі вступом у війну, зробивши це коли було вже запізно. Д.Кіган взагалі вважає, що Румунія переоцінила свої сили і можливості, і що здоровий глузд вимагав від неї дотримуватися нейтралітету. Відмінно від більшості російських істориків, які вважають, що однією із головних причин поразки Румунії була недостатня активність союзників на Салонікському фронті, Кіган стверджує, що недооцінка начальником російського генерального штабу Алексєєвим румунів як союзників привела до того, що він не докладав достатніх зусиль щоб допомогти їм. Цього не стали робити також французи і британці [50, 388]. Таким чином, в протилежність російській історіографії, названий автор вказує на колективну відповідальність союзників за поразку Румунії, що, думається більше відповідає істині.
Окрему групу праць, вивчених при досліджені теми, складають безпосередньо присвячені проблемам зовнішньої політики Румунії,
65. Нарцов В.Н. Дипломатическая борьба вокруг вступления Румынии в первую мировую войну // Вопросы новейшей истории. − Барнаульский гос. пед. институт. Ученые записки. Т. 19−Барнаул, 1972.
66. Нотович Ф.И. Бухарестский мир 1918 г. − М., 1959.
67. Нотович Ф.И. Дипломатическая борьба в годы первой мировой войны. Т. 1.−М.−Л., 1947.
68. Первая мировая война − пролог XX века. − М., 1999.
69. Писарев Ю.А. Великие державы и Балканы накануне первой мировой войны. −М., 1985.
70. Полетика Н.П. Возникновение первой мировой войны (июльский кризис 1914 г.).− М., 1964.
71. Строков A.A. Вооруженные силы и военное искусство в первой мировой войне.−М., 1974.
72. Тэйлор А.Дж. Борьба за господство в Европе (1848−1918). −М., 1958.
73. Уткин А.И. Первая мировая война (Серия: История России. Современный взгляд). − М., 2001.
74. Федоров В. Русская военная миссия в Румынии во время первой мировой войны 1914−1918 гг. // Вопросы истории. − 1947 − № 8.
75. Шацило В.К. Первая мировая война 1914−1918. Факты. Документы. − М., 2003.
російсько−румунських відносин, питанням місця і ролі Румунії в міжсоюзницьких стосунках і її участі в світовій війні. Серед них насамперед особливо цінними для автора стали монографія [39] і ряд наукових статей В.М. Виноградова [33−38]. В них проаналізовані зовнішньополітичні пріоритети Румунії, котрі зумовили зміну її орієнтації з Троїстого союзу до Антанти, показані політичні розрахунки керівників Румунії і ті протиріччя, які ускладняли остаточний вибір − автор називає серед них суперечності з Австро−Угорщиною з проблем Трансільванії, Болгарією − із спору про Добруджу, Росією − за Бессарабію. В працях Виноградова показана участь Румунії у війні і вказані причини її поразки. Однак не у всьому можна погодитися з категоричними висновками автора, що зовнішньополітичні плани румунського керівництва нічого спільного не мали з національними інтересами країни [34, 224−225]. А як же тоді проблема населеної румунами Трансільванії, що входила в склад Австро−Угорщини і прагнула до об'єднання з Румунією?
В публікаціях Б.Б.Кросса [53−58] головна увага звертається на розвиток російсько−румунських відносин напередодні Першої світової війни. Він одним із перших зайнявся їх детальним дослідженням, особливо періоду 1912−1914 років. Автор зокрема відкидає, як помилковий, висновок В.М.Виноградова, що зміна зовнішньополітичної орієнтації Румунії починається лише в 1914 р. і про те, що метою російської дипломатії під час зустрічі монархів у Констанці був лише зондаж румунської позиції. Кросс доходить висновку, що вже в цей час російська сторона планувала заручитися підтримкою Румунії. І на це вказують вагомі факти.
В.Н.Нарцов в своїй монографії [63] і статті [65] зробив спробу подати окремі моменти румунського нейтралітету 1914−1916 рр. з точки зору ретельного аналізу наполегливого торгу румунських правлячих кіл в цей період, які домоглися від воюючих сторін певних поступок (насамперед Росії), як сплати за благоприємний нейтралітет. В цьому контексті названий дослідник виділяє окремі етапи в політиці Румунії 1914−1916 рр., котрі складалися під впливом дипломатії великих держав і становища на фронтах Першої світової війни.
Джерельною базою кваліфікаційної стали насамперед такі видання як "Международная политика новейшего времени в договорах, нотах и декларациях. 4.1", із якого автор використала ряд міжнародних договорів, присвячених вступу і перебуванню Румунії в складі Троїстого союзу [2].
Збірник "Царская Россия в мировой войне" містить спеціальний розділ "Россия и Румыния", де опубліковано 140 документів російсько−румунських відносин з липня 1914 р. по серпень 1916 р., тобто в роки, коли велась боротьба за визначення Румунії відносно її участі у війні. Серед них телеграми послів зарубіжних держав із Петрограду, переписка російського посланника в Бухаресті Поклевського з міністром закордонних справ Росії С.Д.Сазоновим, а також так звані дешифранти − перехоплені секретні матеріали інших дипломатичних місій в Бухаресті [17].
Найбільшу допомогу при розробці теми надало вивчення збірників "Международные отношения в эпоху империализма. Документы из архивов царского и временного правительств 1878−1917 гг.". Зокрема були використані т. 18, ч.1−2 із Серії другої [3; 4], а також більшість книг із третьої серії [5−16]. В числі документів найбільше важливими для розуміння сутності і перипетій гострої дипломатичної боротьби в роки, передуючі Першій світовій війні та на її початку, є матеріали дипломатичної переписки − доповідні послів і посланників, пам'ятні записки, телеграми, інструкції міністрів закордонних справ дипломатичним агентам, ноти та інша кореспонденція.
Важливий фактичний матеріал містить мемуарна література. Деякі мемуари певною мірою стоять ближче до джерел, інші − до історичних монографій і публіцистики. Особливу цінність мають мемуари російського міністра закордонних справ С.Д.Сазонова [30], британського прем'єр− міністра Д.Ллойд−Джорджа [20], посла Великобританії в Росії Дж. Бьюкенена [19], президента Франції Р.Пуанкаре [ 26], французького посла в
Росії М.Палеолога [27,28], мемуари, записки і щоденники німецьких генералів Е.Людендорфа [22] і М.Гофмана [29], а також колишнього німецького канцлера Б. фон Бюлова [32].
Використання мемуарної літератури допомагає ліпше зрозуміти атмосферу, в якій перебували керівники Європи в період війни, живий дух епохи і більш глибоко оцінити канцелярський тон офіційних документів.
Дата добавления: 2015-08-29; просмотров: 18 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |