Багато чому у своєму ставленні до життя і тематиці своїх творів письменник завдячував рокам дитинства та юності. Саме тоді йому було прищеплене поняття честі, яке визначило його моральну та

Багато чому у своєму ставленні до життя і тематиці своїх творів письменник завдячував рокам дитинства та юності. Саме тоді йому було прищеплене поняття честі, яке визначило його моральну та мистецьку позицію і стало одним із головних критеріїв оцінки створених ним героїв. Данину любові до матері, рідного дому, Києва, яким він на все життя був зачарований, митець віддав у своїх творах: романі «Біла гвардія» (1925-1927), п'єсі «Дні Турбіних» (1926), нарисі «Київ-місто» (1922), оповіданнях. Фатальна неможливість вирватися з почервонілої від крові та більшовицьких прапорів Росії була сприйнята Булгаковим як знаменний поворот долі. У цей поворот вписалася ще одна важлива зміна у його житті: залишивши лікарську справу, яка могла його прогодувати, Булгаков спрямовує всю свою потужну енергію на завоювання літературних вершин. У місцевій періодиці з'являються його публікації, а на сценах ставляться його перші п'єси. Деякі зі своїх драм він надсилає до Москви.

Утім, дуже швидко Булгаков відчув відразу до цих перших, написаних поспіхом творів. Його вирок щодо них був беззастережно суворим: «Спалити!»

Булгаков переїздить до Москви. Важко переоцінити мужність цього вчинку. Адже у голодній столиці 1921 р. перед 30-річним письменником-початківцем, який не мав грошей, даху над головою та зв'язків у літературних колах, з першої ж миті постала необхідність вступити в «шалену боротьбу за існування». У пошуках заробітку він брався до будь-якої справи: працював секретарем літературного відділу Главполітпросвіти при Наркомпросі, конферансьє, редактором хроніки приватної газети, інженером у Науково-технічному комітеті. Заробітків ледь вистачало на картоплю та чай із сахарином. Часу для художньої творчості майже не залишалося, тому працювати над рукописами доводилося ночами. Однак письменник вперто просувався до поставлених у житті й творчості цілей. У житті мета формулювалася ним як «повернення норми» - квартири, одягу й книжок. У творчості головним завданням було досягнення майстерності.

Вже за рік після переїзду до Москви М. Булгаков увійшов до кола московських журналістів і став постійним автором столичних періодичних видань. Друкувався він і у берлінській російськомовній газеті «Накануне». Від 1923 р. письменник регулярно виступав зі своїми фейлетонами на сторінках газети «Гудок», навколо якої згуртувалися талановиті письменники -Ю. Олеша, В. Катаєв, І. Ільф та ін.

Однак разом з тим журналістика поволі збагачувала його письменницький досвід: загострювала сатиричний талант, робила перо чутливим до сучасності, шліфувала вміння писати «з натури», впливала на оповідну манеру.

Плоди самовідданої письменницької праці почали виноситися на суд читачів з середини 20-х років. Упродовж 1924-1925 pp. у часопису «Россия» друкувалися частини роману «Біла гвардія» (череззакриття видання публікація припинилася). Незабаром на основі цього твору була написана драма «Дні Турбі-них» (1926), що мала величезний успіх. Від 1925 до 1928 р. було створено чотири збірки оповідань, низка талановитих п'єс. Однак пора розквіту письменницького таланту М. Булгакова припала на час посилення тиску сталінської цензури та критики. Письменник, який із співчуттям зображував офіцерів «білої гвардії» та інтелігентів, вирощених культурним середовищем дореволюційної Росії, письменник, який не шкодував сміливих сатиричних барв, зображаючи радянське суспільство, не міг не накликати на себе гніву ідеологів нової влади. Проза Булгакова не публікувалася, його п'єси знімалися з репертуарів театрів або відхилялися театральними художніми радами. Ім'я письменника стало мішенню для нищівної критики (за підрахунками Булгакова, викладеними у листі до Уряду, з 301 відгуку, надрукованих у тодішній радянській пресі на його твори, 298 були різко негативними).

Позбавлений літературних заробітків, письменник звернувся до Уряду СРСР із відчайдушним листом. У цьому документі, що є свідченням дивовижної відваги, він рішуче сформував головну вимогу: або надати йому можливість для творчого та фізичного виживання, або «вигнати» його за межі країни, котрій він, як доводили переслідування цензури, був «непотрібний». Лист вражає самим своїм тоном,

«Навряд чи мені вдалося б постати перед Урядом СРСР у вигідному світлі, якби я написав брехливого листа, котрий був би недбалим і до того ж наївним політичним курбетом. Мабуть, лист вразив владу, тому що за деякий час Булгакову зателефонував Й. Сталін. Він підтримав ідею письменника влаштуватися режисером в одному зі столичних театрів.

Здавалося, у житті митця з'явився просвіток - він з ентузіазмом взявся до роботи режисера-асистента у МХАТі, інколи навіть залучався до спектаклів як актор

Тим часом у його майстерні кипіла напружена робота. Одна по одній з'являлися нові п'єси: «Адам і Єва» (1931), «Блаженство» (1934), «Іван Васильович» (1934-1936), «Мольєр» («Кабала святош», 1936), «Останні дні» («Пушкін», 1940). Паралельно писалися яскраві прозові твори: біографічна повість «Життя пана де Мольєра» (1932-1933), «Театральний роман» (залишився незавершеним, 1936-1937), роман «Майстер і Маргарита» (1929-1940). Все це створювалося на тлі постійних депресій і стрімкого розвитку успадкованої від батька хвороби нирок.

1939 p. була написана п'єса «Батум», присвячена Й. Сталіну. Булгаков взявся за неї з різних причин. По-перше, тому що певною мірою поділяв поширені в інтелігентському середовищі ілюзії щодо доброго» вождя. А по-друге, тому що таким чином він намагався прокласти шлях на сцену своїм опальним творам. Для сюжету був навмисне обраний епізод а молодості Сталіна - так можна було уникнути розмови про період його могутності, що відзначився розгулом терору.
Письменник помер 10 березня 1940 р. на сорок дев'ятому році життя.

Повісті «Фатальні яйця», «Собаче серце», п'єсу «Адам і Єва» можна віднести до жанру антиутопії. Загальна сюжетна схема, що використовується у згаданих творах (геніальний винахід ученого, який має ощасливити людство, внаслідок непередбачених обставин призводить до катастрофи), відбиває скептичне ставлення Булгакова до будь-якої революції як до збою «Великої Еволюції», у річищі котрої природним шляхом розвиваються цивілізація та культура. Такий збій, на думку письменника, призводить до руйнування засад буття.

.

Слід зазначити, що за життя М. Булгаков був більше відомий не як прозаїк, а як драматург. З-поміж його драм особливу популярність у публіки здобула п'єса «Дні Турбіних». Шалений успіх цього твору у 20-30-і роки пояснювався тим, що вона помітно відрізнялася від «залізобетонних» ідеологічних п'єс, які панували на кону радянського театру.

Присвячена подіям громадянської війни драма Булгакова представляла точку зору «білої» інтелігенції - людей, що переживали революцію та її наслідки як загальнонаціональну й особисту трагедію. Цих людей, що їх «оброблена» пропагандою молода радянська драматургія подавала як затятих ворогів, Булгаков змалював із щирим співчуттям та проникливою любов'ю.

Розкриваючи їхню людяність, гідність, інтелігентність, він створив у п'єсі камерну домашню атмосферу, що здавалася глядачам привабливо незвичною на тлі ура-патріотичного мажору офіційного кону.

На жаль, «Дні Турбіних» позначені певною ідеологічною тенденційністю, продиктованою прагненням автора продемонструвати свою лояльність до радянської влади. Штучний більшовицький ухил деяких епізодів та образів у свій час справді допоміг зробити п'єсу «прохідною» для радянського театру. Однак з часом ці поступки обернулися художніми втратами, внаслідок яких талановита драма, що колись пробивалася через цензурні кордони, нині рідко з'являється на репертуарних афішах театрів.

Передусім варто згадати іскрометну кінокомедію, створену в 70-х роках, яка й сьогодні збирає до телеекранів тисячі глядачів. Це - фільм «Іван Васильович змінює професію», знятий за п'єсою М. Булгакова «Іван Васильович». Свого часу ця п'єса була відхилена напередодні прем'єри у Театрі сатири. Йшов 1936 p., на повні оберти розкручувалася машина репресій, і чимало блискучих дотепів і шпильок щодо Івана Грозного та його доби у булгаковській п'єсі здавалися занадто прозорими натяками на деспота, який оселився у червоному Кремлі у XX ст. Проте головною причиною для заборони вистави було, напевне, те, що автор драми знову погрішив проти генеральної лінії вождя. Адже у 30-і роки Сталін схилявся до ідеалізації постаті Івана Грозного як свого попередника у російській історії (цікаво, що до цього образу приблизно тими ж роками звернувся у кінематографі геніальний режисер С. Ейзенштейн). Тож комічне зображення жорстокого монарха минулого у булгаковській драмі суперечило бажанню вождя створити з його образу піднесено-патетичну емблему влади. Цар Булгакова -постать аж ніяк не грізна. Драматург показує його безнадійним анахронізмом, висміює його наївну, дещо театральну велич, що за доби XX ст. сприймається як кумедний пережиток. Так сміх зацькованого митця здіймався над страхом, що його Сталін нав'язував країні...

Не меншу любов глядачів здобула також кінострічка «Соба че серце», створена на основі однойменної сатиричної повісті М. Булгакова. Твір, написаний 1925 p., не друкувався за життя автора, та й, власне, не мав жодного шансу на оприлюднення через свою відверту «контрреволюційну» спрямованість.

Рукопис «Собачого серця» був разом зі щоденниками конфіскований співробітниками ОДІТУ під час обшуку на квартирі Булгакова у 1926 р. Митець неодноразово звертався до відповідної канцелярії 8 проханням повернути його папери і, врешті-решт, розлючений мовчанням, написав заяву, в якій довів до відома, що демонстративно Вийде з Всеросійської спілки письменників, якщо не отримає вилучені рукописи. Цей ризикований крок мав несподівано позитивний ефект. Запросивши письменника, слідчий сказав, що віддасть папери і обмін на те, що той забере свою заяву. Булгаков погодився, і рукописи справді до нього повернулися.

На поверхні сюжету «Собачогосерця», як і у «Фатальних яйцях», порушується проблема відповідальності науки за її відкриття. Професор Преображенський пересаджує вуличній дворняжці гіпофіз людини - люмпен-пролетарія Клима Чу-гункіна. З наукової точки зору, експеримент можна вважати успішним: після операції собака перероджується в людину -Поліграфа Поліграфовича Шарикова. Однак внаслідок цього дива з'являється моральний монстр - хам із вдачею собаки та звичками «гегемона революції». Політичний підтекст твору очевидний: у гротескно-сатиричному ключі тут змальовано ситуацію, коли соціальні низи внаслідок спричинених революцією змін стали господарями життя. Сюжет повісті насичений алюзіями щодо тогочасних суспільно-політичних реалій. Навіть ім'я та прізвище «донора» новонародженої істоти -Клим Чугункін - випромінювали натяки на членів «політичного олімпу» 20-х років - Клима Ворошилова та Йосипа Сталіна.

Утім, зміст повісті виходить далеко за межі політичної сатири. У ній письменник доводить думку про приреченість російської соціалістичної революції з її ставкою на неосвічені пролетарські маси, претензіями на побудову ідеального суспільства та «виведення» досконалої людської породи. В образі професора Преображенського (його прізвище також відсилає до ідеї «перетворення», тобто до ідеї революції) порушується проблема відповідальності російської інтелігенції за «революційні» мутації народу. Важливе місце у повісті посідають також теми долі культури та традиції за умов нового суспільства, що взяло курс на їх знищення.

Крім реалістичних текстів, М. Булгаков створював сатирично-фантастичні повісті та п'єси, особливе місце серед яких посідають антиутопічні твори.

В останній період творчості письменник приділяв велику увагу темі митця, повертаючи її під кутом нагальних у його час проблем.
Твори М. Булгакова відзначаються складною філософсько-моральною проблематикою, широким використанням іронії та гротеску, проникливим ліризмом. Прозова та драматургічна підсистеми булгаковської творчості тісно пов'язані між собою.

Ще 1929 p. М. Булгаков здійснив безуспішну спробу опублікувати хоча б невеличкий фрагмент твору під псевдонімом «К. Тугай». Псевдонім не допоміг: уривок так і не вийшов друком. Взагалі ж прогнози щодо можливості публікації книжки були вкрай песимістичні: приятель і перший біограф Булгакова П. Попов, зокрема, був переконаний, що до читача вона дійде десь через 50-100 років. Утім, цей термін виявився дещо перебільшеним. Після двадцятирічних зусиль О.С. Булг-кової домогтися публікації твору він зі значними цензурними купюрами був надрукований 1966 р. у часопису «Москва».

Всього було зроблено 159 таких купюр. Це дорівнювало 14 000 словам, тобто 12% авторського тексту. При скороченнях текст брутально спотворювався: фрази з різних сторінок довільно комбінувалися одна з одною, через що нерідко виникали взагалі безглузді речення. Вилученню підлягали здебільшого фрагменти, в яких ішлося про таємну поліцію (давньоримську та сучасну), вияскравлювалися риси схожості між давнім світом і сучасністю тощо.

Повний текст роману був надрукований спочатку у Парижі (1967), а потім, 1973 p., - у Радянському Союзі. Однак слід зазначити, що на батьківщині письменника тільки за часів «перебудови» ця його книжка почала виходити накладами, що відповідали її величезному успіху у читачів.

Дата добавления: 2015-08-29