Тристан сидів на лавочці і подумував про самогубство. Але не про вчинення його над собою, як можна подумати. А про самих людей, які вирішували вкоротити собі життя власними руками. Яка курва могла

Тристан

Пролог

Тристан сидів на лавочці і подумував про самогубство. Але не про вчинення його над собою, як можна подумати. А про самих людей, які вирішували вкоротити собі життя власними руками. Яка курва могла їх до такого довести? Що примусить вашого сусіда узяти в руки леза бритви і порізати вени? Що в змозі довести довгоногу блондинку сидячу поряд з вами в поїзді, аби вона натягнула на свою загорілу шию петлю? Тристан особливо не вникав, але цікавості йому не займати. Він сидів, розмітаючи пил на ґрунті правою ногою.

Хлопець, якому нещодавно, буквально на днях, виповнилось 16 років, обутий у мокасини Loafer червоно-коричневого кольору. У світі ціняться дуже високо, але особливого враження не справляють, хоча й пошиті якісно. Дістались вони йому з-за кордону від рідної матері, яка там вже 8 років горбатиться. Тристан й найменшого усвідомлення не має, яким потом й соплями зароблені гроші на його одяг. Під взуттям ховаються білосніжні шкарпетки, вже тутешнього виробництва. Вище - джинсові шорти до колін, світло-голубого кольору по боках, а на поверхнях стегон - витерті майже до білого кольору. Вони одіті нище фіолетових трусів зі смайликом, пояс яких ставав помітний оточуючим в той момент коли Тристан пригинався за для різних дрібниць. На тулубі вітер ворушив білу футболку куплену переоціненою в одному з бутіків в центрі міста. Його каштанове волосся залишилось тільки на тім’ячку. На скронях і потилиці було все збрито під нуль. Така зачіска виглядала дуже чудернацьки, але Тристан не відчував себе якимось особливим. Хоча це його підлітковий розум завів його в парикмахерську. Хочу змін, - кричали закутки його душі тоді вперше. За місяць вони знов дали про себе чути. Цього разу заверещавши пронизливо і в’їдливо. Результатом мук крові підростка, стало пробиття обидвох вух, а пізніше взагалі розтягнення дирок до діаметра 14 мм. І вставив туди металеві тунелі. Спочатку такий вигляд привертав до себе занадто багато уваги, як зі сторони протилежної статті, так і взагалі випадкових перехожих, які прискіпливо вивчали його наскрізні діри у вухах і розчепирхане волосся, як ліс на вершині гори. Проте, все чудернацьке з плином часу перетворюється в загальну прийнятність, як для інших, так і для самого себе. Скоро нутро знов буде волати про якусь зміну. Воно вже бурлить. Тристан добре знайомий зі своїм внутрішнім світом і його примхами.

Він пішов весь у маму, - завжди повторяв батько, а матір говорила абсолютно навпаки. Вони одружились по зальоту. Тристан дізнався про це коли йому було вісім років, правда надано це йому було зовсім в іншій формі. Мол, тебе ніхто не хотів, а ти виявився такий гарний. Сімейство в своїх зачатках по трохи розвалювалося. Мамині батьки відвернулися від неї і оголосили, що в них немає більше жодних нащадків, після того, як їхня єдина дочка Елпі набралася сміливості зберегти дитину (тобто не зробити аборт) і вийти заміж за хилого сироту Антуана. Їй, як і її принцу було тоді 17 років. Закохані до нестями, обоє к чортям закинули навчання. Оселилася молода сім’я в двохкімнатній квартирі Антуана, яка була йому надана країною. Сам муж влаштувався на роботу наглядачем в зоопарку. З його платні вистачало на хліб і фрукти для Тристана. Елпі ж при народженні отримала законну суму грошей від держави, на які вони й зуміли купити все необхідне для малюка. Після трьох років спільного життя, їхня пристрасть одне до одного згасла майже повністю. Їх секс став схожим на злягання тварин, а пізніше інтимне життя взагалі розчинилося в туманній буденності. Елпі пішла на роботу офіціанткою в якомусь бичьому барі. Де її повсякденно обмацували, як ту шмару на трасі. Одного разу вона розповіла Антуана про те, що якийсь підар запропонував її відсосати йому за палтіну, а вона послало його нахуй. Чоловік ж був в нерозумінні. Якого Бена? Ми не їмо торти по неділях. – заявив він. – А так при наймі могли хоча б злизати крем з одного. Той вечір був сповнений крику і істеричного плачу маленького Тристана. Вони сильно посварились. Тоді Антуан ударив Елпі вперше і не в останнє. Вона не могла піти від нього, їй не було куди йти, до кого звертатися. Це глухий кут, сер. А найстрашніше те, що вона загнала себе туди власним характером. Елпі не настільки любила Антуана, як ненавиділа впертість своїх батьків і тільки-но міряла все життя, як їм підісрати. Вона зробила задумане, от тільки підтерти власний зад не вдалось. Минуле ще три жахливі роки. Вона все плакала, а він кричав і по трохи перетворювався в тих негативних персонажів з фільмів, які постійно лупцюють своїх жінок і поводяться з ними, як з домашніми тваринами, а на людях він одівав маску і робився привітним і стриманим; кажуть про таких – він і мухи не образить. Бо йому на них похуй. Антуана починав пити алкоголь, він перестав бритися і ходив по хаті в майці. Він набрав трохи зайвої ваги і вже не був схожим на хиляка з сирітського притулку з палаючими очима, а на брутального мужика, який у всіх своїх невдачах звинувачував свою родину. Елпі особливо не пручалась і змирилася з таким відведенням ролі для неї Творцем. Вона вже перестала вірити в дива. Тим часом манюня Тристан вже підріс. Та що там підріс, він був вже дорослим і захищав маму від п’яних кружляючи по хаті кулаків батька. І в 7 років він пішов у школу. А за рік Елпі випадково зустріла свою колишню однокласницю, яка їй і запропонувала поїхати з нею закордон. Та довго не вагалась, потайком ніччю зібрала все необхідно і чухнула з цього хліва, поцілувавши в чоло мило сплячого Тристана. Зранку Антуан був повен гніву, до нього миттєво ж доперло що Елпі зєбалася. Він узрів відсутність паспорта, одягу і половини накопичених коштів. Вона кинула його. Сука, - прокричав він і Тристан проснувся в сумотосі. Сука, - кричав він кожного ранку, коли прокидався і бачив поруч пусте місце на ліжку. Все ж часом це місце з Антуаном займали різні хвойди, які давали єбати себе в рот, а крик все рівно не припинився. А Елпі не покинула в біді б свого сина ні за що в житті. Менш ніж за рік вона написала лист, в якому просила вибачення і обіцяла в подальшому присилати що місяця по 1000 євро. Антуан зрадів, Тристан навпаки злякався, а Елпі стримала свою обіцянку і тримає досі. Антуан пішов з роботи. Еге ж бо, щомісячного подарунку від дружини в місяць хватало з головою. Тристан з часом почав божевільно ненавидіти батька і тих кого він приводив в хату. Він розказував усім, яка дурна його дружини, він ображав і сміявся з неї. Син за матір порве будь кого. Він дасть пізди всьому живому. І запізно зрозуміє, що це просто емоції. Тристан збирав злість, щоб колись вилляти в обличчя Антуана. Да-да. Саме, Антуану, для сина вже не було батька, а виріс ворог. А ворогів не потрібно жаліти. Так думав Тристан, коли йому було 13, а коли виповнилося 14 він вперше підніс руку на батька. А після цього зрозумів, що той не вартий його старань. Він просто лишив його в спокої. Батько з сином перетворилися в двох чужаків, які проживали за одним адресом. Тристан помалу придивлявся до життя, до дівчат, до випивки, до навчання. Він вивчав і аналізував все навколо. А його батько почав нюхати якийсь порошок, від чого Тристану стало тільки сумніше. І дурному було ясно, що це наркотики. І рано чи пізно, залежно від того скільки буде вживатися Антуаном яду, він помре. І син втратить батька. І сам буде змушений хоронити його на міському кладовищі. Замовляти послуги ритуального бюро, договорюватися із священиком, аби той відпустив йому смертні гріхи. А запросити когось із церкви буде не так то вже й просто, бо вони противляться оспівувати останній шлях наркоманів. Тристану навіть не буде, що одіти, бо ж потрібен чорний траурний одяг, і треба бути постаратися показово пустити сльозу у честь тому, хто подарував йому життя. А сину це здавалось складним, оскільки всі почуття до батька розтанули, як морозиво у роті. Це все дуже складно. Тристан якомога дальше тримав від себе розуміння, того що неодмінно має статися. Можливо на прощання з мерцем, зірветься з місця і приїде сюди, а матір. І, можливо, навіть залишиться жити тут в крайні лайна і корупції. Але в це Тристану, аж ніяк не вірилось. Зовсім. Він уже давно став самостійним і навчився бути господарем, оплачувати комунальні послуги, купувати в хату необхідні харчі і відповідати за свої дії. Вони ділять з батьком тисячу наполовину і особливо не сваряться. Він ще не визначився зі своєю майбутньою професією, і надіється, що все трапиться само по собі. Тристан живе в очікуванні дива, живе і чекає того, що на його чорно-білу плівку хтось розіллє трохи фарби. Він закінчив дев’ятий клас і зараз літні канікули. Такі сумні і не виразні, але спекотні і розслаблюючі. А батька два тижні назад забрали в реабілітаційний центр. Він сам погодився на це, що для наркозалежних є дивним. Вони рідко визнають себе хворими. Антуан ще намагався вилікуватися. В ньому ще жевріла надія. А Тристан нарешті зумів засинати в тиші і не чути крику болю, які долинали з-за стіни. Йому надано змогу насолодитися життям.

На календарі 28 червня 2010 року. Тернопіль потопає в келиху по вінця наповненому спекотним повітрям. Термометри піднімаються до 33 градусів за Цельсієм. Кожна жива істота ховає себе у тінь. Погода навіть не милувала людей, хоча б мінімальним тихеньким вітром, який такий бажаний для людей, при спробах сонця піджарити нашу планету. Все, здавалось, вимерло коли сонце було у зеніті і спека досягала піку. У дворах не помічалось жодної живої душі. Всі ховаються, як миші в норах. А інші пацюки повлягались біля озера і доводять свою шкіру до циганського кольору. Це літо, якого так всі бажають коли холодно, і від якого так всі ховаються коли їм спекотно. Ви, самі не знаєте чого хочете виродки. Ви радієте, що вже тиждень нема дощу, потім скиглите, що вам надокучила спека і вже благаєте про якесь зволоження.

Тристан ж рідко просиджував сонячні дні вдома за комп’ютером. Він часто, як і зараз, сидів на лавочці в цьому нікчемному дворі, біля будинку, де знаходилась його квартира, в який хлопець виріс. Він пропускав крізь себе балони з повітрям. І йому здавалось таким чином він очищує до досконалості свої легені. Тристан не самотній, хоч і деколи почував себе таким. В цьому будинку є пацани з якими він добре знайомий. І які можуть допомогти йому зґвалтувати час. Але в цей день найбільш потрібним другом для нього є самотність. Він сидить вже другу годину і рахує перехожих. В одну колонку - ті що йдуть в праву сторону, а в іншу - ті що в ліву. 112: 67. Хм. В праву сторону таки ходять більше, як не крути. Це навіть досить цікава розминка для спостережливості. Якщо в майбутньому хочеш стати детективом чи сторожем. А нафіга сторожам спостережливість? – спитаєте ви. А що ж їм ще робити, коли всі газети і книги перечитані, радіоприймач тупить і спати не хочеться. Вони пильно спостерігають і з часом перетворюються на фанатиків.

Тристан позіхнув і збився з рахунку. Він підійняв до голови лівий зап'ясток, на якому красувався механічний годинник Casio за 1999 грн. з шкіряним білим ремінчиком. Стрілка показала за п'ятнадцять хвилин третю. В цю мить з під’їзду вийшов Жорж. Його, зжаті від сонця, очі примітили Тристана сидячого приблизно за 10 метрів на лавочці в тіні. Він попрямував до нього.

Жорж того ж віку, що й Тристан і знайомі вони по доброму прискіпливо з малку. Проте, його історія дитинства зовсім інша. Вона скидалась на хроніку логічно упоряджених подій, коли в його однолітка все походило на сценарій до душерозриваючої голлівудської драми. Жорж все своє коротке, по міркам вічності, життя провів у батьківській любові й ласці. Його спокійне розвивання було заздалегідь передбачуваним і зрозумілим. Проте, знаєте, саме такі люди в подальшому можуть перетворитися в серійних маніяків, а ніж такі, як Тристан. Жоржа балували з самих пеленок, все найкраще діставалось йому. Люди, які його зачали, початково визначили для себе всю важливість свого сина, і на перше місце в своєму існуванні встромили результат платонічного кохання. А його молода кров, як й інших в цьому віці, влаштовувала бунти і мітинги непокори. І цілого світу, здавалось, замало. Жорж одітий в легку футболку в’ялого жовтого кольору на короткий рукав, пляжні шорти з різнобарвними ілюстративними плямами, в одній кишені, яких тримає праву руку, якою в середині мотляє в’язкою ключів (від двох замків у вхідних дверях: нижнього і верхнього, від дачі і брилок самостійної роботи у вигляді п’яти копійок з діркою), на ступнях ніг незграбно тримаються в’єтнамки салатового кольору. Верх його голови покриває тонкий шар рудого волосся. В його трав’янисто-зелених очах літає впевненість. Через яку він зміг поглянути на світ під трохи крутішим кутом. В ньому щось змінилось. Ніхто з його рідних, знайомих не могли врозуміти що це? Ось вчора ми знали його таким, а сьогодні в ньому щось змінилося. Він став якось зверхньо відноситись до усього після однієї Ночі. І все через те, що в нього був секс. Проте, з плином часу його осягне правда і він сам буде згадувати це пізніше. Його підлітковий менталітет змінило не фізичне спарювання, а саме усвідомлення того, що повноцінна дівчина розсунула перед ним ноги.

Жорж навчався у тій ж школі, що й Тристан, в паралельному класі. Вони часто бачились на перервах і стільки ж раз часто вітались, але робили це якось неоднозначно; не те, щоб без бажання, а скоріше просто з малою його кількістю. В них не вистачає взаємної поваги, але вони вміло приховують її не достаток.

Друзі з малої букви пожали одне одному руки. Жорж посадив себе біля Тристана. Який сиро подивився в його очі і відвернув свій задуманий погляд назад в блакить неба.

- Когось чекаєш? – Жорж виявив фальшиву, але потрібну цікавість.

Діалогу, у якого була більшість шансів на життя, не вийшло. Тристан сумно й заперечливо похитав головою і продовжив виконання ігнору. Ще 3 хвилини вони посиділи з однаковими поглядами, які насправді ховали в собі зовсім різні думки.

Тим часом в двір заїхав відчутно заїжджений, вже давно не білий (яким він був в зачатках), а по-осінньому пожовклий бус “Форд” із занадто помітним ржавінням біля коліс, бампера і на дверцятах. Іржа поїдала метал, як карієс знищує зуби. Машина зупинилась, мотор видихнув полегшено, переставши дзенькотіти. Пил на асфальті, який секундою тому конвульсивно піднімався у повітря, зараз починав опускатися до свого звичного становища. Такі авто використовували для вантажних перевезень. На ньому було, років з 10 тому, нарисовано логотип фірми “Транс” з гаслом: “Швидко і якісно”. Фарба вигоріла на сонці до непристойності. Мали б совість оновити, - подумав Тристан. Як свідчила реклама, яка згадалась хлопцеві, фірма надавала відчуття солідності (яка не відповідала побаченому) і займалась перевезенням вантажів по усій країні.

Рівно о третій годинні дня із Форда вийшла чорнява струнка Брістоль.. Їй років 20, - подумалось тоді Тристану. Її пружні груди другого розміру разом із сосками (на ній немає ліфчика) вперлись у коротку обтягуючу майку шоколадного кольору. З-під якої виглядає загорілий живіт разом з пупцем. На ногах одіті вільні просторі штани тілесного кольору із низькою матнею. На ступнях застібнуті босоніжки, де пояс навколо стопи і шнурки із замшевої тканини неблискучого срібного кольору. Зокрема, на лівій нозі у межах щиколотки звисав елегантний золотий ланцюжок. Чи точно це золото чи чергова біжутерія, Тристан тоді не знав і зрозуміло, що стверджувати не міг, та й не думав. А ось, що йому кинулось в очі, це те що нігті на пальцях ніг і рук чорнявої незнайомки не носили жодного лаку (хіба, що прозорий), а мали своє природнє забарвлення. Її пишне чорне волосся було просто шикарним, воно підкреслювало риси обличчя і лагідно лоскотало плечі. Під очима, на чолі і в куточках біля носа виднівся штучний відтінок тонального крему. А її губи просто не повторні (але це не означає красу). Ось, що надає їй характерності. Ті уста не опуклі, не відчувається їхня м’якість, як в подушечок і не виникає відчуття, яке б спонукало до поцілунку. Вони дрібні і якісь всохлі, наче в чоловіків середнього віку. Губи ніби вивернуті всередину. Але все ж помада на них присутня, трохи тьмяна трояндового кольору. Очі Брістоль закривали дзеркальні сонцезахисні окуляри крапельного типу. З її вух не звисали сережки, і взагалі, як виявиться пізніше її вуха не пробиті. А зараз на мочках прищеплені кліпси – ледь помітні пластмасові чорні кола діаметром 5 мм. І сумочки, як у всіх теперішніх дам у неї не було. І знаєте, не було нічорта такого, де б можна було сховати все, що носять з собою дівчата її віку. Дуже дивна, - так охарактеризував Брістоль для себе Тристан. Проте, голосно в думках дав їй ім’я – Красуня. На обличчі у неї виробилась сувора гримаса, скоріш за все від поїздки в одній кабіні з двома пузатими спітнілими чоловіками і через їхні старі лайливі анекдоти, котрі вони переповідала одне одному вже не вперше, і сміх, який виривався з уст разом з слиною, де перемішались дим дешевого тютюну, запах гнилих зубів і смак бутербродної ковбаси і вівсяного хлібу (саме так зазвичай робочі обідали в маленьких перервах між роботою). Брістоль ніяк не могла позитивно відреагувати на їхні жарти під час поїздки (і взагалі вона воліла б їхати окремо на таксі, але така можливість в поспіху повністю вилетіла з її голови), і не подавала жодних ознак посмішки на обличчі, через що і виробилась маска типу - Міс серйозність.

Обоє робочих вийшли вслід за брюнеткою. Вони одіті в комібенозини зеленого кольору, який є асоціативним для фірми на яку люди працюють. Чола обидвох обливались потом, який ті що хвилини намагались витерти своїми мозольними долонями. Але не вдавалось, піт з чупринки, як з джерела, струмився все з більшою і більшою силою, обливаючи усе тіло. Брістоль теж спітніла і вже подумки перебувала у душі. А поки той зловіщий піт, як одна із позашлюбних дітей Літа, надокучливо допікав і створював дискомфорт. Дівчина ненавиділа незмінну характерність найтеплішої пори року. Яка потайно покрила усе її молоде тіло, як ранкова роса (ще одна дитина Літа). Її молоде тіло, яке так давно вже переїжджало з місця на місце і ніяк не могло знайти спокою. Її молоде тіло, в якому ховалась перелякана, але сильна душа, яка берегла сокровенну таємницю…

Один з водіїв щось бовкнув до Брістоль, та у відповідь згодливо змахнула головою і відправилась у приємний холод темряви під’їзду. Працівники відкрили задні дверцята буса, які голосно і пронизливо прорипіли. Один заліз в середину і подав іншому два ящика заклеєні скочем, шириною і вистою, як коробки для великих піц в “Моменто”. Водій, що залишався ззовні ринув у під’їзд. Інший зістрибнув з Форда в руках з плоским ящиком, як двері шафи і попрямував за своїм колегою. Геть вимучені спекою і носінням речей Брістоль, чоловіки виконали ще по 6 рейсів по шляху: в під’їзд – з під’їзду. Носячи в основному ящики і чемодани. Тобто, жодних меблів і побутових речей на виду не було. Ось і все. Водії по місцях. Неодноразово ремонтований мотор страждально завівся і почав видавати нездорові звуки. Бус досить вміло розвернувся і поїхав геть. Залишивши за собою клубки диму і осідаючу пилюку. Тристан з тиха закашлявся, і не помітив, як Жорж, який ніби щойно ще був тут кудись зник. Він знав де тепер буде жити та чорнява красуня. Біля його 65 квартири, у – 66. Там вічно мінялись жителі, скільки йому пам’ятався він сам. А ті хто здавали квартиру вже давно жили в столиці, а гроші отримували через агенцію. Яка і займалась всією вознею з оголошеннями в газетах.

Брістоль буде сусідкою для Тристана. А в подальшому навіть більше… набагато більше.

Тристан ще посидів декілька хвилин на лавочці в тихій самотності. Загадавши свої ранішні думки про самогубство. Що примусить вашого сусіда узяти в руки леза бритви і порізати вени? – Хіба, що та чорнява дівка, - відповів він самому собі, - Напевно, вона на таке здатна. Хлопець якось прикро посміхнувся для себе. Здійнявся на ноги потягнувши руки в сторони, і відправився додому, голосно чалапаючи мокасинами по сходах. Ліфт вже другий рік не працює. Напевно ті набиті пихою агенти з фірми, що здає квартири, розказали Їй про те, що ліфт тут справний. Ага, якби не так. – Тристан голосно розсміявся, і відголос від підліткового реготу розійшовся по усьому під’їзді.

Дата добавления: 2015-08-28