- Що ж ти зі мною робиш? Я готовй померти, лише, щоб ти мені дала ще один шанс. – у мене вмить стали ватні ноги, але коли почула, що нам засвистіли і почали щось кричати, мій контроль з великим зусиллям повернувся. Я наносила удари один за одним, блокувала його удари і знову наносила нові, доки не продзвенів дзвінок.
Задихавшись, кинула меч на місце і побігла в душ, доки Роберто не подумав ще раз поцілувати мене на очах у всієї школи. Чи закінчиться сьогодні цей день чи ні. Але сьогодні явно був не мій день.
Коли вийшла з душу, мого одягу ніде не було. Добре, що хоч трусики з собою взяла, а бюстгальтер лишила зі всім одягом. В роздягалці було досить дівчат, але всі чомусь мовчали і дивились на двері, які виходили з роздягалки в спортзал.
- Що новенька? Одяг загубила? – Кортні стояла на виході з роздягалки з моїми речами і злобно шкірилась.
- Ти що лізбі? – її очі на мить злобно мигнули, а потім знову цей оскал.
- Ти в такому положені та ще і можеш говорити?
- Я можу говорити ще з трьох років. А ти вирішила подивитись на мене голою? Вибач, мені подобаються хлопці.
- Ні, тобі подобаються не ті хлопці. Ти ще собі не затямила? Роберто мій. Не наближайся до його.
- Та ти що? А він це знає? Чи ти думаєш, якщо він не захотів з тобою переспати, то можна занести його в свій список?
- А хто тобі сказав, що він не спав зі мною? Він вчора був у мене, я його втішала бідолаху, коли ти його відшила. І він мені також казав, що кохає мене. Тому ти в прольоті.
- Не слухай її. – біля мене опинилась Марта, здається так її звати.
- А ти також хочеш, щоб я тебе змішала з землею. – дівчина на мить потупилась. Вона, що її боїться? Це просто якийсь дитячий сад.
- Зачіпиш її, я тобі відірву голову.
- Ти не втому положенні, щоб погрожувати. Дівчата, давайте провчимо її. – та дівчина, що її вирубила до мене не наближалась. Ну нічого з двома справлюсь. Я не чекала, коли вони нападуть першими, і сама вдарила в живіт Розалі, а та відлетіла і вибила двері, що вели в спортзал, Дейзі схопила мене за руку, а другою потягнула за рушник. Я викрунулась і заломала їй руки, а потім стукнула її під зад і вона полетіла слідом. Мені щось протягло по спині, рушника ніде не було і тому, я не встигла прикритись, але Кортні встигла мене сфоткати.
- Таке фото сподобається всім бажаючим, які хочуть отримати сексуальні послуги. Будь паїнькою, а то клієнти будуть не задоволені.
- А ти впевнена? Одяг і телефон Кортні, ходіть но до мене. – вона перелякалась, коли побачила, що одяг почав ворушитись в її руках, як і її телефон, а мене взяв озноб, коли на цей галас збіглись всі хто ще не поїхав. А я стояла в одних трусиках і прикривала оголені груди, бо мій рушник був в руках у Дейзі.
- Що тут таке …. – тренер замітив цю картину онімів, як і багато цікавих очей. Доки одяг і телефон Кортні виривались з її цапких рук, всі кругом почали свистіти і казати, яка класна і сексуальна. Мені здалось, що я на відкритій оголеній фотосесії. Якби я могла покрасніти, то була мов томатний сік, а так моя смуглява шкіра мене трохи врятувала від небажаної краски. Мене взяв озноб, коли побачила переляканий, а потім похотливий погляд Роберто, мої ноги знову стали ватними. Мені стало лячно, що ніхто так і з місця не ворухнув, щоб допомогти мені чи хоча забрати цих пришиблених. Мені стало легше, коли мій одяг і телефон впали до моїг ніг. Я швидко підняла футболку і прикрилась, скільки могла.
- Це взагалі то дівчача роздягалка, ану вимітайтесь звідси і захопіть ось цих, інакше і її оголені фото будуть бачити всі стовпи в Шрелеці.
- Віддай мій телефон. – вона ступила до мене, але я виставила ногу перед її носом.
- Я тобі розквашу ніс за секунду часу, ти навіть і пікнути не втигнеш. А тепер чекай. – знайшла те, що мені потрібно, все – стерла.
- Анна! – Марта підійшла до мене і сказала, що в цієї сучки є спеціальна папка, де вона фоткала прижинех нею дівчат. Ну, як же ж не допомогти нещасному люду.
- Нічого вони в мене на компі є.
- Нічого, вони тобі на згадку залишаться. Можеш їх передивлятись, як лягатимеш в ліжко з новим хлопцем. – кинула їй телефон.
- Та ти заздриш, що в мене вони є.
- Заздрю? Ти, що головою стукнулась? Я не на боці проституції. – всі зареготали і почали гудіти, а Кортні розпирало від злості. Чесно сказати, вона гарніша від мене, і могла вправі називатися не тільки королева школи, але і США, проте її милу мордочку псував ось цей оскал. Чому вона не може бути гарною і нормальною. Чесно кажучи, я і не сумнівалась, що всі хлопці школи сохли по ній, а дівчата заздрили її красі.
- Так, ви всі за мною до директора. Анна. Ти також.
- Добре, тільки можна одягнутись. – виштовхавши за двері всіх цікавих, я спокійно одяглась.
- Дякую тобі.
- Нема за що. От, тільки я одного не можу зрозуміти, чому ви терпите її приниження.
- Її брат директор. А вона, щоб вигородитись, придумує всіляку брехню.
- І він її слухає? Нічого у мене є свій козир. Ну, я пішла.
- Удачі.
В кабінеті вже були ті сучки і несли якусь чепуху.
- Анна! Тепер всі в зборі.
- Можна я почну. – я вийшла вперед.
- Ти сама напросилась, тому мовчи. Ти думаєш, що тебе тут слухатимуть.
- Закрила свого рота. Інакше, вся школа знатиме з ким ти переспала і де. І ті фотки, що ти робиш принижуючи інших, будуть ніщо, порівняно, до того життя, яке чекатиме тебе. А те, що ти забрала мій одяг і хотіла побачити мене голою, то я вже сказала, я не лізбі, а якби і була, то ти не в моєму смаку.
- Ти дивись, як побила Розалі та Дейзі?
- Де? Я щось не бачу. Те, що ви на мене напали бачила майже ціла роздягалка, а ще тренер містер Ваклер та ті, хто не встиг поїхати.
- Та вони нічого не бачили. Тільки тебе майже голу посеред роздягалки.
- А ти впевнена? Ти вже так всіх тут дістала, що якби не моральні принципи і правосуддя, то закидали тебе б камінням чи спалили на кострі. – Кортні брат, зосереджено слухав мою промову, не відводячи погляду.
- Досить дівчата сваритись. Може вас дружня колективна робота зблизить?
- Містер Мактензі, зі всією повогою до вас, я вам щось скажу. Ні спільна робота, а ні дружні обійми, якими ми тут, зі скриплячими зубами, можемо обмінятися не змінить того, що Кортні далі робитиме все, що вона захоче. Адже, вона всій школі хвалиться, що ви її брат і ніколи її не накажите. І кожен раз, коли ви спускатимете їй все з рук, вона це прийматиме на свій рахунок.
- Що? Це правда?
- Та кого ти слухаєш. Вона бреше, а би вигородитись
- Ну, якщо так, тоді вся школа бреше, а ти вся в пушку. Я от одного не можу зрозуміти, звідки в тобі стільки яду?
- Навряд така як ти може зрозуміти.
- Дякую Анна. Ти можеш іти. – я хотіла їй сказати, ще щось на останок, але передумала.
- Дякую містер Мактензі. – пославши йому свою «коронну» посмішку, я вийшла з кабінету в підприжку. Все таки ця історія ще напевне не закінчилась.
На парковці майже не було нікого. Пустовало десяток машин. Мене біля хонди чекала Марта і Роберто. Це мені набридло.
- Анна. Дякувати Богу, що тебе не накарали.
- Все добре. Я трохи повідала її братику про маленьки грішки Кортні Мактензі і він подякувавши відпустив мене далі творити добро.
- Ти була неперевершена. Дякую тобі. І знай, якщо треба будуть свідки, я з тобою. – вона обняла мене і кинулась до машини з якої мені махало три руки.
- Ти спав з Кортні?
- Що? Звідки ти ….Ну, звісно. Хто ж як не вона.
- Значить ні.
- Ні. Пробач мені будь ласка за все, що я наробив. І за той поцілунок, а хоча ні, за його не буду, бо хотів цього.
- Вибач, але я втомилась від сьогоднішнього божевілля. Мені потрібен тайм – аут.
- Отже ти мені не простила.
- Я то простила, але є інакша проблема. І вона зветься Кортні.
- Вибач, це я винний.
- Це ти послав її забрати мій одяг?
- Ні. Ця проблема давно мені мозок виносить. Я колись зустрічався з однією дівчиною, а Кортні хотіла, щоб я був з нею, але я їй відмовив. Вона багато приклала зусиль, щоб ми розійшлись, а коли і тоді я їй відмовив, то вона всім дівчатам, які навіть заговорять зі мною, псувала життя. І тримався всіх дівчат осторонь, щоб вона їх не принижувала. Доки не зявилась ти. Коли ми перший раз стикнулись в коридорі, я втратив дар мови. У твоїх очах, я побачив стільки боротьби і сміливості, що мені хотілось тримати біля себе і захистити від сотні таких Кортні. Ти в мене не виходила з голови і день і ніч. А коли я побачив, як ти їй мало голову не скрутила, я в тебе просто закохався. Я був егоїстом, бо думав, що нарешті в моєму нікчемному житті зявиться надія. А потім не хотів нав’язуватись, бо ти мала право вибору. Я знаю, що не найкращий хлопець чи кандидат на твою увагу, але потім не втримався. Я хотів завжди бути поруч з тобою. Навіть хотів поміняти розклад, щоб у нас було більше спільних пар. Але не вийшло. Всі факультети були зайняті, і тільки вибрав три, і вони попали з тобою. Я про більше і мріяти не міг. Дивитись, як ти гризеш нижню губу, коли нервуєшся. Коли кусаєш ручку, як задумуєшся. Як облизуєш сексуально губи, коли п’єш свій полуничний сік – далі я не дала йому договорити, бо поцілувала його. Мій лід остаточно випарився, на зміну прийшло бажання. Мені було пофіг на наслідки, я хотіла бути з ним. Блін. Ми на парковці.
- Треба їхати, а то ще як Кортні нас побачить, то посивіє.
- Мені на неї наплювати, головне, щоб вона тебе не зачіпала.
- Ну, з цим ти трохи запізнився. Я її ворог номер один.
Ми приїхали кожен окремо. Скарлет вдома не було. Тому тільки но закривши двері, направилась в кухню. Після сьогоднішньої потасовки, захотілось їсти, але встигла зїсти виделку салату, як мій телефон задзвонив, це була Джорджія.
- Анна! Привіт. Ти змогла б приїхати до мене?
- Так. Скоро буду. – мені не потрібна були подробиці для чого я їй потрібна, просто завжди готова їй допомогти. Відкривши двері налетіла на Роберто, він видно, як раз збирався дзвонити.
- Ти вже куди?
- До Джорджії.
- Я з тобою. Навіть не вговорюй. Я ж поїду слідом.
- От, настирний. Добре. Сідай.
До Джорджії ми добрались швидко. Вона нас чекала на веранді. Вона навіть нічого не сказала, коли побачила мене з Роберто. Видно це її мало цікавило. Ми увійшли, а в вітальні сиділи двоє чоловіків і двоє жінок з мого видіння.
- Вони тобі не повірили. – вона категорично помахала головою.
- Я не розумію, що тут за цирк? Роберто? Що ти тут робиш?
- Патрік? А ти тут яким боком?
- Це твій дядько? – пошепки спитала Роберто, той тільки кивнув. – А чому не сказав, що твій дядько також їде.
- Він мені сказав тільки вчора, але я не знав, що і він, ну ти сама розумієш.
- Ага.
- Так ви скажете, навіщо весь цей балаган? І хто ця дівчина? Десь я тебе вже бачила.
- І мені вона здається знайомою.
- Мене звати Анна. Анна Ромерро. – вони замовкли, і я не хотіла зараз вгадувати про що вони думають.
- Це Еріка, Патрік, Джон і Аманда. – Патрік був схожий з Роберто. Чорнявий з синіми очима, не такими виразними і яскравими, як в Роберто, але не менше гарними, що могли покорити і не одне серце і я впевнена, що він має свій фан – клуб. Ніс схожий, як і губи. Вони були як два рідних брата, а не дядько і племінник. Та й виглядав він десь дуже молодо. Через уміння зупиняти свою старість, справжній вік не можна було вгадати. Джон був рижиком, я їх так називаю. Веснушки та рижуватий колір волосся, карі очі, невеликий ніс з гострим кінчиком та тоненькими губами. І він напевне був ровесником Патріка. Еріка блондинка з гарними блакитними очима, тоненьким носиком та правильною формою губ, вона була ельфом і дуже гарна. В Маямі, напевне була б моделю. В Аманди світле волосся з червоними пасьмами. Над лівою бровою пірсінг, в носі пірсінг і на нижній губі пірсінг. Ух, ти. Цікаво скільки вона дірок з напханим залізом має. Вона досить мила, золотисто карі очі і щира посмішка.
- А твоя бабуся знає, чим ти займаєшся? – це говорила Еріка. Щось я трохи переборщила на її рахунок.
- Скарлет чи та інша стара?
- А вона мені подобається. – від посмішки Патріка мені перехопило дихалку, але нанадовго.
- Ну, не знаю в якої ти живеш?
- Проживаю у Скарлет. Моє життя ми залишимо, а обговоримо ваше.
- Ви в п’ятницю помрете. Як тільки ви виїдете до меж Портленду, на вас нападуть. І ви всі помрете.
- А чого це ми тобі маємо вірити? Цей план довго складався і обговорювався.
- У кого з вас щит? – вони всі замовчали.
- У нас немає щита.
- А як же ж ви мали забрати книжку?
- В Нью – Йорку працює наша людина, він знає де книга. Джорджія та Аманда накладуть закляття, щоб її знайти. – Патрік все таки був трохи наївним.
- Якби ви так добре обговорили план, то вам би сказали, що на книжку ніяка магія та чари не діють. Ваша сестра їхала за книжкою, вибачте, що згадала, але це так. У Селіни був щит, тільки завдяки йому можна відшукати книжку.
- Правильно. А ти звідки про все знаєш? – я повернулась до них спиною і підняла волосся, щоб вони побачили мої знаки.
- Цього не може бути. – всі як один дивились на мене, як на привид Бетховена.
- Люблю дивитись на їх вираз обличчя, коли вони дізнаються, що ти зірка. – прошептав мені Роберто і я йому тільки посміхнулась.
- Так ти не міф?
- Можу сказати і більше, я навіть дихати і говорити вмію.
- Замітно. А тепер скажи, навіщо тобі їхати?
- На кинджал Альма накладене закляття.
- Про це і немовлята знають.
- Я не можу з нею говорити. Вона, що тупа?
- Мала, вибирай слова я все чую.
- А може, я і хочу, щоб чула, щоб нарешті дійшло до оцієї блондинистої завилини, що тобі прийде кінець, як і вам всім, коли ви перетнете Шрелек. Орден знає закляття, яке вас паралізує і не дозволить використати не тільки магічну силу, але і фізичну. А доки ти отак кліпатимеш очима, вони тебе приріжуть, як свиню.
- Все сказала?
- Ні. Не все.
- А я більше її слухати не буду. – вона схопила мене за руку, а я її викрутила, а потім закрила очі. Відкрила на веранді. Еріка стояла в обнімку з якимось хлопцем. Вони прощались. Вона зняла зі своєї шиї медальйон і почіпила на шию своєму хлопцеві. Він поцілував її і сів в машину, я відчувала її біль і сльози. Картина міняється. Вона відкриває двері, а там стоять копи. Її коханого вбили. Вона кричить, а потім падає. Я весь цей час відчувала її біль. Я відкрила очі. Вона стояла навпроти мене, видно я ослабила хватку, раз вона вирвалась.
- Що ти бачила? – Роберто витер мені одну щоку, бо я плакала, як і вона у моєму видінні. Добре, що не гепнулась в обморок.
- Вона знає. Я не хочу це говорити, бо це боляче навіть слухати. – блонда присіла на місце і дивилась на мене повним болі поглядом. Вона все зрозуміла.
- Що будемо робити? Якщо хтось з захисників зрадник, то ми не можемо ризикувати. – я не очікувала, що вона так швидко мені повірить.
- Які є ідеї?
- Поїхати раніше. – всі знову дивились на мене. – Коли ми не поїдемо в п’ятницю, знатиме тільки той, хто тримає зв'язок з Орденом, а коли ми не зявимось в назначений час вони чекатимуть, що ми перечекаємо кілька днів і тоді поїдемо, або коли про все дізнаються захисники.
- А так ми виграємо час. Змінимо курс і виїдемо, щоб ніхто не знав.
- Але є один нюанс. Кристали.
- Ви про що? Які кристали.
- Їх ставлять на межі кордону. На їх накладене закляття, коли хтось покидає місто кристал реагує і посилає сигнал. А такі кристали має кожен захисник.
- Як він діє?
- Коли ми перетинаємо кордон Шрелека, то кристал спочатку мигає, потім світить, а далі подає звук, щось подібне до вібрації.
- А щоб забрати кристали у захисників, потрібно трохи часу, а в нас його нема.
- Твій щит.
- Що?
- Ти можеш утворити щит, на який кристал не реагуватиме.
- Я не можу. Я ще не пробувала. Але чекай. Раз вона вміла користуватися щитом, значить і я зможу. Треба спробувати. Тепер про інше. Нам потрібна зроя, а ще супер закляття, яке зможе вам хоча б на трохи дати щит.
- Стоп. Ти ж казала, що таке закляття тільки в Суеро?
- Казала. Але я сказала, що можна зробити тимчасове. Орден же ж не знає, що ми знаємо про закляття. А отже напрошується висновок, ми можемо використати це на свою користь.
- Роберто, де ти її раніше ховав?
- Я дивлюсь на тебе і думаю, що правильно робив. – вони послали посмішки один одному, а я не второпала про що вони говорили.
- Давайте ви поговорите потім, а зараз ми обоворимо план. – доки складали і продумували план дій, я постійно ловила на собі погляд Патріка та Роберто. Це нагадувало перепалку між двома братами. Все таки я так захопилась своєю участю у всьому, що перестала звертати увагу на них. Коли ми розібрались з планом, порощались і порозходились хто куди.
- Дякую, що не сказала про видіння.
- Не треба, я знаю, що таке втратити того, кого любиш за все на світі. – Еріка і вправду говорила щиро, і це поставило плюс і її користь.
- Бувай. До середи.
- Бувай.
- А ти справила враження.
- Я рада, що можу вам допомогти. – доки Патрік та Роберто про щось говорили, я попрощалась з Джорджією та направилась до них.
- Ти зі мно чи поїдеш зі своїм дядьком.
- Ти мене ранила в самісіньке серце. Я на кілька років старший від тебе, а ти мене дядьком називаєш. Можна в принципі не так офіційно, просто називай мене Патрік. – ого цілий монолог склав, а ще ця сексуальна посмішка. Вони що вирішили зробити змагання, хто перший підкорить моє серце? О, ні. Мені такого не хочеться.
- Патрік, ти не міг би трохи охолонути?
- А ви не могли б обідвоє трохи помовчати? Добре. Ви тут розбирайтесь, а поїду.
- Ти куди?
- Не знаю, напевне до Таїланду. Хочеться якогось екзотичного коктейлю перед великим боєм. – Роберто фиркнув, ну так, з Таїландом та коктейлем трохи переборщила.
- Мене візьмеш? – Патріку напевне подобалось випробовувати свою долю, бо Роберто трохи подивився на його з сарказмом.
- Ага, а ще Еріку, Джона, Аманду та Джорджію.
- Ти прийдеш сьогодні? Не забувай у нас проект.
- Як тут забудеш, як ти на йому зациклився. Він мене хвилює в останю чергу, в мене виникла інакша ідея. Поїхали?
Доки вони там мнулись, я завела Пуму і поїхала додому. Вони слідом за мною. Поставивши в гараж мотоцикл, я замітила, що їх машина також вже в гаражі, а вони двоє слідкують за мною.
Скарлет і досі не було вдома, чому я була безмежно рада. Тому не гаючи дарма часу, переодяглась в більш зручний одяг, спортивні штани – легсіни та футболку, вони трохи прикривали мої синці та плече. Воно ще й досі нило. В принципі поріз був трохи глибоким, але він не загоювався, як у всіх решта за лічені секунди. Тому, це означало тільки одне, мене можуть і без Альма прирізати. Взяла свій меч та пішла втілювати свій план.
Моє серце трохи калатало з кожним кроком, як я наближалась до дверей. Від хвилювання руки тряслись і вспотіли. Навіть перевести дихання не встигла, коли на порозі зявився Патрік.
- Заходи. Будь як в дома – він пішов кликати Роберто, а я трохи обдивлялась обстановку. Будинок з вигляду був чимось схожим на Скарлет, але в середині було видно, що тут живуть хлопці. Не в тому сенсі, що скрізь купа розкиданого одягу, недоїдки чи срач, просто відразу відчувається, що тут живуть холостяки. Вітальня нагадувала швидше кінотеатр, з великою на пів стіни плазмою та колонками на мій ріст, чорною шкіряною мякою частиною та гарним каміном. Інша кімната ніби з епохи короля Артура. Дубовий вирізьблений стіл з такими ж кріслами, обшиті червоними атласом. На стіні висіла така ж картина «дівчина з знаками», я вже їй і назву придумала. А в куті стояло фортепіано. Як мені це нагадало мій дім. Тато дуже любив грати на йому. Він навіть не переставав його тягати з собою, коли ми переїздили з місця на місце. У тата я пішла любовю до музики. Він навчив мене грати, а я навіть сама не замітила, як сиджу і мої руки самі перебирають по клавішам. Тато любив грати класику, а я сучасну музику. Хоча Бетховена «Місячну сонату», любили ми всі. Я так захопилась грою, що не замітила чиєїсь присутності.
Роберто і Патрік не відривали погляду від мене. Мені стало соромно, що я без дозволу полізла до піаніно. Напевне воно таке ж дороге їм обом, як і мені. Тому відскочила від його мов ошпарена.
- Вибачте, я просто не втрималась.
- Нічого. На йому і так ніхто не грає. Ми вже думали, щоб продати, але це єдина памятка про мою матір.
- Вибачте, я не хотіла.
- Та нічого все добре. Проте ти мене не перстаєш дивувати. Скільки ще ти приховуєш талантів?
- Це напевне був останній і ви його розкрили.
- Ну, що ж ти там говорила, що не хочеш займатись проектом і в тебе є ідея. – протиснувшись між ними, бо такі широкі, що зайняли весь прохід, я забрала з дивану меча.
- Ого. Прийшла зробити кроваву розправу?
- Я так подумала, що можна потренеруватись.
- Тобі тренувань в школі мало? Ти що вже зовсім з розуму вижила? – Роберто підійшов до мене і підняв мою рубашку, де виднілись кілька великих синців. Стукнула його по руці, відійшла на безпечну відстань. – Ти мало получила сьогодні?
- Це був чесний бій.
- Ага. Дуже. Кінг – Конг і кіт. Чесно кажучи, я не очікував, що ти його переможеш.
- Так, значить Кінг – Конг я? Дякую, за порівняння. Знаєш, Кайл не дуже нагадував маленьке беззахисне кошеня.
- За те ти нагадувала.
- Це марна розмова. Мені потрібно тренеруватись, як і Патріку.
- То це ти вирішила в Ксену трохи пограти? Тоді я пас. Калічтесь, якщо так хочете, а я не збираюсь дивитись, як він тобі надире твій класний зад. А хоча ні, це має бути цікаво.
- Закінчив? Тоді може перестанеш, грати тут Отелло і принеси мій меч.
- Сам сходи, а я поки покажу Анні місце кровавої розправи. – посвердливши один одного поглядами, Патрік здався і пішов за мечем. А Роберто кинувся на мене, чого я не чекала.
- Ну і навіщо тобі було треба це все завязувати? Ми могли б і самі потренеруватись.
- Ти і так не поїдеш.
- Ти мене погано знаєш. Я не залишу вас там двох.
- Що ревність прокинулась?
- А ще страх за тебе, ну і за Патріка. Я хочу бути поруч з тобою і захищати тебе.
- Ти можеш тільки постраждати.
- Ти знаєш, що я бюсь краще від тебе.
- Можливо, проте у маю силу і щит, якого у тебе нема. – далі він не дав договорити, бо поцілував мене. Ноги стали ватні і мене накрило бажання. Я запустила руки в його шовкове волосся і легенько потягнула. – Що ж ти зі мною робиш? Хочеш моєї смерті? – його очі були чорні, як ніч. А тепер я пожалкувала, що затіяла це все. Але відступати ніколи. Тому через силу відірвавшись від його взяла за руку і він повів мене в якусь простору кімнату, де були кілька тренажерів і величезна груша.
- Ого. – це і справді вражало.
- А ти думала, що лише ти ніндзя?
- А ви тут? Ну, що ж давай трошки побавимость. – ця лукава посмішка навіть не уявляла, яку помилку зробила, коли зявилась на цьому обличчі.
- Патрік, я б на твоєму місці так не шкірився, а то можеш переоцінити себе і недооцінити її.
- Ти сам казав, що вона беззахисне кошеня.
- Ау, я тут. Поговоримо потім. – доки він ще щось не ляпнув, я атакувала першою і він точно не очікув моєї реакції. Перелетівши сальтом через його, збила з ніг.
- Я ж тобі казав. Вона ще і не таке вміє.
- Не можу дочекатись. – він підвівся швидко і на цей раз атакував першим. Я була готова і блокувала його удар. Я не знаю скільки часу ми лупцювали один одного, проте я залишилась задоволеною. Я виклалась на всі сто і мене ще радувало. Патрік був дуже сильним і видно, що він займася щодня. Ми зробили тайм – аут.
- А ти класно бєшся. Тому тебе вибрали для тої поїздки. – ми поїдали піццу і я вирішила більше дізнатись про всіх, хто закінчував школу. Просто я не знала, якщо люди залишались тут жити, то чим займались.
- У нас тут ніби свій орден, який полює та вбиває демонів.
- І скільки вас таких?
- Колись було кілька сотень, а тепер залишилось кілька десятків. Ми самі себе створили. Краще, щоб ми полювали а ніж за нами.
- І Джорджія і….
- Так. Вони всі разом. У нас нема такої сили, як в тебе чи в знака.
- Ви і без сил сильні і безсмертні.
- Оборотні та відьми безсмертні тільки на половину. Ми можемо контролювати свій вік, але нас може вбити звичайна зброя, коли у всіх рани загоюються дуже швидко. А ти я бачу також не безсмертна.
- Та я взагалі не знаю, хто я.
- Як це так? Твої батьки були ж, ну …
- Мама німфа, а тато звичайна людина, як потім зробили безсмертним. От напевне я пішла в його.
- Ой, здається, що тут все не так просто.
- Якщо ти щось знаєш, то скажи.
- Якби знав, то сказав би. Проте знаю одне, Енріке завжди був безсмертним, проте ніхто не знав, хто він був насправді. Здогадок було багато, але ні одна не підходила. Всі ці питання може відкрити тільки Суерте.
- Я і в правду починаю вірити, що ця книжка справді жива. Вона так і проситься, що її знайшли. – за весь цей час Патрік і Роберто не зводили з мене погляду, тільки останній нічого не говорив.
- Дякую за вечерю, але мені вже час. Школу ще ніхто не відміняв. А завтра буде просто аврал, після перепалки в душі з Кортні.
- Ти воюєш з Кортні?
- Я б це назвала кровавою війною. Ще такої настирної ніколи не зустрічала.
- О, Кортні це ще та штучка.
- Я бачу у вас це сімейне!
- Ти про що?
- Та так. Я краще піду. Добраніч.
- Я тебе проведу. – Патрік і Роберто вимовили одночасно, а потім впились один в одного поглядами.
- Хлопці. Ша. Баста. Я піду сама. Добраніч.
- Можна я тебе завтра відвезу до школи? – Роберто дивився на мене з поглядом повного надії, ну як тут відмовитись.
- Заметано. Па. – закрила двері і швидко пішла доки вони не кинулись двоє мене проводити. Оце я і кашу заварила. А в принципі, я не винна, що Патрік так реагує на мене. Може в його починається той період, коли потрібно шукати собі пару? Я не впевнена, що хотіла б бути з ним, хоча чомусь мене тягнуло до його. Можливо через те, що вони з Роборто були ріднею.
Прийнявши теплий душ, я переодягнулась в свої шортики і майку. Спустилась в низ, щоб взяти води. Тишина. Скарлет не було вдома. Дивно вона тут живе, її ж майже практично нема вдома. Нехай. Пішла в кімнату. Тільки но закрила двері мало не вилила водя на себе від переляку. На ліжку сидів Роберто, він відразу встав і завмер.
- Щоб тобі. Ти, що Коперфілд? – поставила на тумбу біля ліжка стакан, підійшла до його. Він весь цей час спостерігав за мною і не відводив погляду.
- А він хто?
- Та так. Одна дуже цікава людина, яка вмілі проходити через стіни.
- Він що привид?
- Ні.
- Я що схожий на його?
- Ні. Ти краще скажи, як ти сюди пробрався?
- Через твій балкон.
- Ясно. Тепер питання номер два: навіщо?
- Хотів тебе побачити.
- Ясно. – я присіла на ліжко, а він так і стояв не ворухнувшись. – Що сталось?
- Я поїду з тобою.
- Що? Я тобі сказала, тільки через мій труп.
- Я не відпущу тебе саму.
- А я сама не їду. Чи ти забув?
- Знаю.
- А – а – а. Ясно. Тут чимось запахло.
- Ти про що? Я нічого не чую.
- Роберто Родрігез, не треба з мене робити дурну. Це через Патріка. – в його очах, щось блиснуло. – Так це значить через ревність? Не поділили нову іграшку?
- Ти не іграшка.
- Правда? Мені щось здається навпаки.
- Ти здається і правда нічого не замічаєш навколо себе.
- Ти про що? Раз почав, то договорюй.
- Патрік визнав права на тебе, в принципі, як і всі вовки, що без пар.
- Що? Які права? Ви що ж тепер права качаєте один одному?
- Ні. Просто кожен з них хоче, щоб ти була його парою.
- А ти?
- Я тебе кохаю до безпам’ятства. – я піднялась на пальчики і поцілувала його. Він завмер на кілька секунд, а потім підняв мене і все сталось, як в перший раз в парку, тільки спиною я відчула своє ліжко. Моє серце калатало мов скажене і готове було кудись вискочити. Десь далеко в підсвідомості я знала, що це неправильно, бо я ще не була готова до такого повороту. І чіплялась за цю маленьку ниточку, доки його руки і губи не почали блукати по моєму животу і добрались до грудей, це був кінець моєму контролю. Все, що я тепер хотіла це був він. А потім все закінчилось, він стояв в одних шортах біля стола і відступав доки не наперся на стіну. Навіть не замітила, як він залишився без футболки. Я ще досі перебувала в легкому екстазі, коли він стояв такий небезпечний і сексуальний і дивився на мене чорними очима. Ще одни його крок в сторону і моя ейфорія минула.
- Чорт би тебе забрав. Ти мене мало розуму не лишив. – він нічого не говорив, тільки дивився на мене і тяжко дихав. – Роберто, що сталось?
- Анна! Не підходь краще. – ось це мене справді злякало. Я просто уявити не могла, що зробила йому доляче, чи все таки зробила?!
- Я тобі зробила боляче? Скажи бодай щось.
- Мені треба іти. – він підняв футболку, ще раз подивився на мене і вибіг на балкон. Я рвонула за ним, але побачила тільки тінь, що біжить подалі від мене.
Що це таке було? Я просто не могла прийти в себе. Та я майже цілу ніч не могла заснути, досі відчувала його гарячі дотики по всьому тілі.
Дата добавления: 2015-08-29; просмотров: 25 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |