Тема 2. 4. : вчиться чути своїх дітей

Тема 2.4.: ВЧИТЬСЯ ЧУТИ СВОЇХ ДІТЕЙ

1. Сутність категорій «слухати» і «чути»

2. Умови забезпечення «слухати».

3. Особливості взаємодії «батьки - діти».

4. 10 помилок у вихованні, які все коли-небудь робили

З кожним поколінням, розвиток дитини і виховання дітей стають більш тонкими процесами. Кожна мама любить своє чадо й від душі бажає, щоб кроха дорослішав у найбільш сприятливій для розвитку дитини середовищу. Батьківський стрес, зриви, гнів часто негативно відбиваються на вихованні й розвитку дитини. Мол, і так маса неприємностей на роботі, а отут ще й дитина зі своїми дріб'язками пристає. Наші діти в цій ситуації повністю беззахисні, а розвиток і виховання дитини відбувається у владі наших емоцій.

Не варто забувати, що правильне виховання й розвиток дитини готує ґрунт для повноцінного формування майбутньої соціальної особистості. Наскільки часто ми буваємо чуйні до дитини, як часто ми робимо її життя щасливим? Один із проявів щирої любові й правильного виховання дитини – уміння не тільки послухати, але й почути свого крихітку. І з розвитком дитини й дорослішанням дитини, ця особлива навичка в нас повинна стати досконалішою.

Молода мама з моменту народження маляти, не особливо замислюючись над питаннями правильного виховання й розвитку дитини, уже вміє розрізняти інтонації плачу немовляти, визначаючи її потреби: чи хоче вона їсти, проситися на руки або просить поміняти пелюшки. Куди ж зникає це природжене материнське вміння з дорослішанням маляти? Чому питання виховання дитини часто звужені в коло «що не можна». З розвитком дитини батьки гублять цей зв'язок або стають занадто впевнені в тому, що краще знають що їй потрібно, не звертаючи увагу на всі пориви душі їхнього маляти, не сильно замислюючись над правилами виховання дитини.

Як же навчитися прислухатися до дітей? Деякі мами, наприклад, зі здивуванням говорять: «Так, якщо я її буду слухати, вона взагалі тільки з улюбленою бабусею буде сидіти, а в садок ніколи не захоче». Психолог дитячого центра підкреслює, що послухати свою дитину – не те саме поняття, що й почути її. Почути – значить помітити щире, іноді навіть приховане бажання дитини - показати маляті, що ви його зрозуміли. Одна дитина буде голосно хвастатися: «Дивися, яка в мене нова машинка!», щоб залучити погляд дорослих, що говорять і не звертають на нього уваги. А інше маля почне бігати й носитися «сломя голову» по кімнаті. Що насправді хоче дитина – побігати або все-таки звернути вашу увагу на себе? Буває так, що одне прохання дитини іде за іншим і з'являється почуття, що дитина сама уже не знає, чого вона хотіла. Ми йому й книжку, і іграшку, і мультик, і машинку, а маля ніяк не може вгамуватися. Очевидно, що ми хочемо його швидше заспокоїти, а маля хоче чогось зовсім іншого.

Чого же хочуть наші діти? І чи багато вони взагалі можуть хотіти? Загалом, не більше, а насправді, набагато менше, ніж дорослі – уваги, любові, турботи, визнання себе, як самостійної особистості. Часто за поведінкою дітей стоять саме ці потреби. Тому відмовляючи дитині в проханні, варто сказати, що Ви її почули, зрозуміли що вона хоче, чому вона цього хоче, але поки не можете їй допомогти. Це і є правильне виховання дитини. От ще варіанти: «Я знаю, тихочеш із мною грати, але поки яне можу з тобою грати, тому що мені потрібно зробити от цю роботу. Ми обов'язково пограємо разом перед сном». «Я знаю, що ти вже зовсім дорослий і можеш сам вирішувати, що надягати, але зараз я не зможу дозволити тобі вийти без головного убору, тому, що на вулиці вже холодно. Але ти можеш сам вибрати яку шапочку одягти». Ці фрази, звичайно не ідеальний приклад і не зразок, щоб їх заучувати. Вирвані із загального контексту вашої розмови, вони не принесуть бажаної користі.

Педагоги практики, дитяча психологи акцентують увагу на тому, що коли батько (вихователь) намагається навчитися «техніці» виховання дитини, заучує фрази й слова, те це виходить дуже штучно. Діти ж з народження дуже добре почувають фальш.

Інша справа, що в люблячих батьків (вихователя) з'являється установка на бажання завжди зрозуміти дитину. Тоді фрази перебувають самі. Зустрівшись із нестандартними проявами в поводженні сина або дочки, такі батьки намагаються зрозуміти, що саме хоче їхня дитина, що лежить в основі бажання саме так поводитися. Взаємодіючи з маленьким створенням, беручи участь у розвитку дитини, необхідно пам'ятати, що роль батьків у вихованні дитини полягає не тільки в задоволенні дитячих потреб: умити, нагодувати, одягти й погуляти. Люблячі батьки, насамперед, слухають дитину й визнають важливість будь-якого її слова, бажання або переживання.

Здавалося б, так дивно, але адже сварка із другом у пісочниці або забутій іграшці в садку переживається нашою дитиною на такому ж рівні як, наприклад, отриманий нами догана від начальника або втрата гарної роботи! Відзначимо, що дитині навіть складніше, оскільки її емоційна сфера працює інакше, чим у дорослого – маляті складніше перемкнутися від своїх переживань. Адже в нього немає надійного чоловіка або друзів, які вислухають, підтримають і завжди допоможуть. Єдині друзі у вашої крихти – це її мама й папа, помнете це завжди, займаючись вихованням і розвитком дитини. Якщо ж у спілкуванні з дитиною показати, що ви її почули, то віддача не змусить довго чекати. Ви відчуєте як дитина потягнеться до вас, буде намагатися все робити правильно - адже у вас із ним повне розуміння. Маля буде охоче сідати їсти, чистити зуби й забирати постіль. Не говорячи вже про її відповідну любов і подяку вам.

Методів і технологій багато, а ваш крихітка – унікальний, ніколи не забувайте, що вона особистість! Як змусити дитину чути й слухати батьків? Чому одні діти визнають авторитет батьків, інших - їхня думка в гріш не ставлять? Як до них "достукатися"?

1. Не змагайтеся із дитиною за «право сильного». У тих родинах, де батьки демонстративно показують дітям, хто в будинку хазяїн, діти вчаться однієї речі: боротьбі за владу. Коли мати або батько говорять дитині: «Це треба зробити так, тому що Я так сказав», дитина засвоює право сильного й підкоряється «Сильному» тільки поки її таким бачить. Якщо цього «сильного» поруч ні, вона може влаштувати у квартирі бедлам, щоб перевірити на міцність «сильних» батьків, попрактиковаться в силі самому й побити молодшу сестру або пошукати іншого «сильного» на вулиці.

2. Не зосереджуйте на незаперечності власного авторитету, так ви її скоріше завоюєте.

3. Виховуйте в співробітництві. З яким начальником особисто вам легше працювати? З тим, хто щохвилини демонструє свою владу над вами, або з тим, хто запрошує до співробітництва, до спільного рішення важливих питань? Те ж й у вихованні. Дитині краще сказати: «Щось у НАС отут з тобою не виходить. Чому урок! Вічно з тобою мороку! Чому я повинна ходити в школу й вислухувати про твоєму шалопайстве?» дитина охотней виконує навіть саме занудотне доручення, якщо почуває себе частиною загальної, важливої справи, а не кримінальником на виправно-трудових роботах, якому доглядач наказав копати «від забору й до обіду».

4. Привчайте до організованості. Любою дитина постарається увильнуть від виконання доручень за списком, що ми старанно становимо перед роботою, щоб завантажити чадо справами, тому що знаємо: немає часу на витівці в того, хто цілий день зайнятий. Спробуйте так: «Я дуже утомлююся на роботі. Приходжу додому – сил немає. Дуже прошу тебе, підмети підлога в прихожей до мого приходу й почисти картоплю, я відварю – разом повечеряємо». Чим більше дитина доручень виконає, тим більше часу в нього залишиться на своє захоплення й зовсім не залишиться часу на неробство.

5. Ставте перед дитиною завдання так, щоб виконувати їх йому було приємно, і ви скоріше досягнете мети. Така ситуація, погодитеся, не рідкість, коли розсерджена мати вимагає в дитини: «Приберися у своїй кімнаті!» той холодіє: «Бог мій! Виходить, треба пропылесосить, помити підлога, протерти підвіконня, скласти одяг і підручники…»дитина паникует від такого обсягу майбутніх робіт і бубонить: «Відстань, у мене канікули. Дай відпочити». Спробуйте звернутися до нього спокійно, наприклад, так: «Що потрібно зробити для того, щоб у твоїй кімнаті був порядок? Перелічи, будь ласка», чадо починає ліниво відповідати: «Пропилососити килим, скласти книги на полки, забрати одяг у шафу»… От отут-те ви й можете її порадувати: «З пилососом можеш розібратися й завтра, а от одяг і книги забери, будь ласка, сьогодні, до мого повернення з роботи». Це вже легше.

6. Не вводите дитини в страх, щоб убезпечити. Мама повторює дочки: «Ти в нас дівчинка симпатична. Ні з ким на вулиці не знайом, з невідомими не розмовляй. Ти навіть не представляєш, скільки на світі страшних людей». Парадокс: ми валимо дитини в страх, щоб вона почував себе в безпеці. Ми хочемо, щоб вона під час нашої відсутності не розмовляв тільки з поганими людьми. А виходить, що вона починає боятися розмовляти з людьми взагалі. Може, краще сказати по-іншому, наприклад: «Знаєш, нові знайомства мені особисто приносять багато радості. Але все-таки краще проявляти обережність. На жаль, не всі бажають нам добра. Злочинці часто користуються довірливістю дітей. Не можна дозволяти їм грати на чиїйсь довірливості!» після такої фрази бажано розповісти про якісь конкретні випадки.

Батьки можуть сказати: «Міркувати кожний уміє... Що робити, якщо дитина не чує того, що йому говорять?».

Розглянемо взаємодію «батьки - діти» з погляду не тільки психології, але й енергії. Енергетика людини, її думки, слова створюють довкола нього певне біополе. Воно може бути руйнівне й творче, сильне й слабке. Це залежить в основному від свідомості людини. Знає людина про цьому чи ні, але енергія відіграє важливу роль при взаємодії людей. Енергетичний зв'язок батьки - дитина дуже тісна й потужна. Між ними повинен відбуватися взаємообмін енергіями. Якщо батьки добровільно не дають цю енергію (мало приділяють увагу, не дають енергію любові), діти беруть її самі, це закон самозбереження. Вони просто «вампірять» через залучення до себе уваги, намагаються розлютити, виводять батьків і вчителів із себе, усіляко «виривають» їх із зони комфорту. Діти одержують своє, як уміють, часто шкодячи собі.

Коли дитині дається життя, у неї й у її батьків заставляються енергії любові, подяки, поваги. Завдання батьків - допомогти розкрити це джерело енергії усередині дитини, створити умови для пробудження позитивної енергії. Якщо умови негативні, то й енергія пробуджується негативна. Якщо в будинку панують повага, довіра, любов, така ж енергія пробуджується й у дитині, стає домінантної при спілкуванні дитини з навколишнім світом. Якщо в будинку переважають недовіра, образи, агресія, така ж енергія пробуджується в дитині, вона нею «пахне». Вона і поводиться відповідним чином, по-іншому не може. Йому складно жити, і з ним нелегко.

Енергію не видно, але її можна відчути. І батьки, учителі добре неї почувають. Чутливість до неї легко перевірити виконуючи наступне завдання:, одна людина думає про щось гарному, приємному, а потім - про щось неприємному. Друга людина настроюється на першого, відчуває її енергію, фіксує комфорт/дискомфорт і т.д. Потім можна помінятися ролями.

У сторонніх людей немає кревних зв'язків один з одним. У батьків і дітей ці зв'язки міцніші, вони більш гостро почувають як любов, так і нелюбов. Тому так коштовна любов батьків і так боляче ранять прояву нелюбові.

Для того щоб дитина вас чула, вона повинна довіряти вам. Тоді енергія йде від серця до серця. Для цього необхідно створити комфортну атмосферу спілкування. Дуже важливо не ототожнювати особистість дитини і її проблему (розбив чашку - недотепа), у тому числі на рівні язикових оборотів. Не «дитина ледар», не «вона такий дурний, двієчник» — а «вона не зміг упоратися з лінню». І батьки вірять, що дитина переможе свої недоліки - лінь, неохайність, ін.

Практичне завдання яке можна виконувати двом батькам або просто двом дорослим. Завдання являє собою моделювання ситуацій, які є стресомісткими для батьків, тобто дозволять і зняти цю напругу, і навчитися гнучкості при виконанні ролі дитини.

Уявіть, що ви довідалися про дитину щось погане, те, що може привести вас у жах (наприклад, курив, пив пиво, мав секс, прогуляв школу, украв гроші, ін.).

Перший варіант поводження. Перша людина — «батько» реагує з негативними емоціями. Другий — «дитина» якось намагається впорається з розгніваним батьком. Обговорите один з одним свої відчуття: вирішується питання або збільшується негатив? Опишіть стан «дитини»: чи хочеться йому говорити правду, бути щирим і чому? Що в такій ситуації простіше зробити дитині - збрехати або чесно все сказати? Чи зможе дитина надалі відкриватися? Чи не буде вона робити провини?

Другий варіант: зміна ролей. Перший - терплячий «батько», зацікавлений в істині, задає питання, спрямовані на виявлення мотивації дитини. Завдання «батька» -зрозуміти «дитину» і запобігти подальшим провинам, при якому варіанті поводження дитина буде довіряти батькам?

Для закріплення матеріалу пропонуємо відповісти на наступні питання:

1. Чи складно брати роль батька й виконувати поставлене завдання?

2. Що вам заважало?

3. Який настрой на бесіду з дитиною дає бажаний результат?

4. Чи ставите ви певну мету, розмовляючи з дитиною? Чи завжди її досягаєте?

5. Чи ставите ви перед собою ціль вибудовування довірчих, дружніх взаємин з дитиною?

Позитивна модель взаємин у родині — це комфортне життя зараз, цих майбутніх ваших і ваших дітей. У це варто вкладати час і сили. У батька завжди є можливості для розташування дитини й знаходження її довіри. Це або енергетична привабливість - любов, щиросердечне тепло в будинку, або інтелектуальний потенціал (мудрий батько - учитель і друг). В ідеалі й те, і інше. Дорослі, тепер ваша черга!

Перехрест Тетяна Вікторівна, Мкртчян Олександра Олександрівна Студія Розвитку й Росту http://www.roditeli.ua/semya/psy_family/roditeli_i_deti

10 помилок у вихованні, які все коли-небудь робили

Помилка перша - обіцянка більше не любити. "Якщо ти не будеш таким, як я хочу, я більше не буду тебе любити" Думка батьків: Чому діти так часто сперечаються із приводу будь-якого нашого прохання? Може бути, вони роблять нам на зло, як бути? Призивати до здорового глузду? Так вони просто не чують, що дорослі їм говорять. Загрожувати? Це більше не діє. У таких випадках багато хто використають своєрідну козирну карту: "Тепер ненька більше не буде любити тебе". Як часто багато хто з нас вимовляють цю фразу.

Думка психологів: Обіцянка більше не любити свого маляти - один з найсильніших засобів виховання. Однак ця погроза, як правило, не здійснюється. А діти прекрасно почувають фальш. Одного разу обдуривши, ви можете на довгий час втратити довіру дитини - маля буде сприймати вас як людей брехливих. Набагато краще сказати так: "Я буду тебе однаково любити, але твоє поводження я не схвалюю".

Помилка друга - байдужність: "Роби що хочеш, мені однаково" Думка батьків: Навіщо напружуватися? Сперечатися, шукати аргументи, доводити щось маляті, нервувати? Дитина сам повинен навчитися вирішувати свої проблеми. І взагалі, дитини треба готовити до дорослого життя, нехай вона скоріше стане самостійним. А нас залишить у спокої.

Думка психологів: Ніколи не треба показувати маляті, що вам однаково, чим вона займається. Кроха, відчувши вашу байдужність, негайно почне перевіряти, наскільки воно "сьогодення". І, швидше за все, перевірка буде полягати в здійсненні вчинків споконвічно поганих. Дитина чекає, чи піде за провину чи критика ні. Словом, замкнутий коло. Тому краще замість показної байдужності постаратися налагодити з дитиною дружні відносини, навіть якщо її поводження вас зовсім не влаштовує. Можна сказати, наприклад, так: "Знаєш, у цьому питанні я з тобою зовсім не згодний. Але я хочу допомогти тобі, тому що люблю тебе. У будь-який момент, коли тобі це знадобиться, ти можеш запитати в мене ради".

Помилка третя - занадто багато строгості "Ти повинен робити те, що я тобі сказала, тому що я в будинку головна" Думка батьків: Діти повинні слухатися старших беззаперечно - це найважливіший у вихованні принцип. Дискусії тут не припустимі. Не важливо, скільки дитині - 6 або 16 років. Дітям не можна давати потурань, інакше вони остаточно сядуть нам на шию.

Думка психологів: Діти обов'язково повинні розуміти, чому й навіщо вони щось роблять. Занадто строге виховання, засноване на принципах, які не завжди зрозумілі дитині, нагадує дресирування. Дитина може беззаперечно виконувати всі, коли ви поруч, і "плювати" на всі заборони, коли вас поруч немає. Переконання краще строгості. Якщо буде потреба можна сказати так: "Ти зараз робиш так, як я говорю, а ввечері ми спокійно все обговоримо - чому й навіщо".

Помилка четверта - дітей треба балувати "Мабуть, я зроблю це сама. Моєму маляті це поки не під силу" Думка батьків: Ми готові все зробити для нашого маляти, адже діти завжди повинні одержувати найкраще. Дитинство - така коротка пора, тому воно повинне бути прекрасно. Моралі, невдачі, незадоволеність - у наших силах позбавити маляти від всіх труднощів і неприємностей. Так приємно вгадувати й виконувати будь-яке бажання дитини.

Думка психологів: Розпещеним дітям дуже важко доводиться в житті. Не можна тримати єдине чадо під ковпаком батьківської любові, надалі це може привести до безлічі проблем. Повірте, коли батьки забирають буквально кожен камушек з дороги маляти, від цього дитина не почуває себе счастливее. Скоріше, навпаки - вона відчуває себе зовсім безпомічним і самотнім. "Попробуй-ка зробити це сам, а якщо не вийде, я тобі із задоволенням допоможу", - от один з варіантів мудрого відношення до дочки або сина.

ПРОшвидка п'ята - нав'язана роль "Моя дитина - мій кращий друг"

Думка батьків: Дитина - головне в нашому житті, вона такий тямущий, з ним можна говорити про усім. Вона розуміє нас, прямо як дійсний дорослий.

Думка психологів: Діти готові зробити всі, щоб сподобатися своїм батькам, адже папа й мама для них найголовніші люди на світі. Малята навіть готові поринути в складний мир дорослих проблем, замість того щоб обговорювати свої інтереси з однолітками. Але при цьому їхні власні проблеми так і залишаються невирішеними.

Помилка шоста – грошова: "Більше грошей - краще виховання"

Думка батьків: Ми занадто стиснуті в засобах, тому не можемо собі дозволити навіть побаловать дитини, постійно доводиться йому у всьому відмовляти, вона доношує старі речі й т.п. Словом, будь у нас більше грошей, ми були б кращими родителями.

Думка психологів: Любов не купити за гроші - звучить досить банально, але це так. Часто буває, що в родинах з невисоким статком дорослі роблять всі, щоб дитина ні в чому не бідував. Але ви не повинні почувати каяття совісті за те, що не можете виконувати всі її бажання. Насправді любов, пещення, спільні ігри й проведений разом дозвілля для маляти набагато важливіше вмісту вашого гаманця. І, якщо розібратися, зовсім не гроші роблять дитини щасливим, а усвідомлення того, що вона для вас САМИЙ-САМИЙ.

Помилка сьома - наполеонівські плани: "Моя дитина буде займатися музикою (тенісом, живописом), я не дозволю йому упустити свій шанс"

Думка батьків: Багато дорослі мріяли в дитинстві займатися балетом, учитися грі на піаніно або грати в теніс, але в них не було такої можливості. І тепер головна мета пап і мамів - дати дітям найкраще утворення. Не важливо, якщо малятам цього не дуже-те й хочеться, пройде час, і вони оцінять старання дорослих.

Думка психологів: На жаль, діти не завжди оцінюють зусилля батьків. І часто блискуче майбутнє, намальоване дорослими у своїй уяві, розбивається об повне небажання дитини займатися, скажемо, музикою. Поки маля ще маленький і слухається дорослих, але потім... бажаючи вирватися із клітки батьківської любові, починає виражати протест доступними йому способами - це може бути й прийом наркотиків, і просте захоплення важкою долею в нічні годинники. Тому, заповнюючи день дитини потрібними й корисними заняттями, не забувайте залишити йому небагато часу й для особистих справ.

Помилка восьма - занадто мало пещення: "Поцілунок та інші ніжності не так вуж і важливі для дитини"

Думка батьків: Приголубити молодшу сестричку? Яка дурниця! Поцілувати маму? Пообніматися із татом? Так на це немає часу. Багато дорослі вважають, що пещення в дитячому віці можуть привести надалі до проблем у сексуальній орієнтації. Коротше, ніяких обіймів і поцілунків - є більше потрібні й серйозні речі.

Думка психологів: Діти будь-якого віку прагнуть до пещення, воно допомагає їм відчувати себе улюбленими й надає впевненості у своїх силах. Але пам'ятайте, бажання приголубитися повинне все-таки в більшості випадків виходити від самої дитини.
Не нав'язуйте дітям свою любов активно - це може відштовхнути їх.

Помилка дев'ята - ваш настрій " чи Можна чи ні? Це залежить від настрою"

Думка батьків: Неприємності на роботі, погані відносини в родині, як часто дорослі "випускають пару" на дитину. Багато хто впевнені, що в цьому немає нічого страшного. Досить потім запросити маляти й купити давно обіцяну іграшку, і все буде в порядку.

Думка психологів: Батьки повинні показувати маляті, що їх радують її гарні вчинки й розбудовують погані. Це створює в дітей свідомість у непохитності життєвих цінностей. Коли дорослі на догоду своєму егоїзму й настрою сьогодні дозволяють щось, а завтра це ж забороняють, дитина може зрозуміти тільки одне: однаково, що я роблю, головне, яке в мами настрій. Однак, якщо ви почуваєте, що себе не переробити, краще заздалегідь домовитися з дитиною: "Отже, коли в мене гарний настрій, тобі не буде дозволено робити все, що ти захочеш. А якщо погане - постарайся бути до мене поблажливим".

Помилка десята - занадто мало часу для виховання дитини "На жаль, у мене зовсім немає часу для тебе"

Думка батьків: Багато дорослі дуже завантажені на роботі, але кожну свою вільну хвилинку намагаються проводити з дітьми: вони відводять їх у сад й у школу, готовлять для них, стирають, купують усе, що їм потрібно. Діти повинні самі розуміти, що в батьків просто немає часу пограти й почитати з ними.

Думка психологів: Дорослі часто забувають просту істину - якщо вже народили дитини, треба й час для нього знайти. Маля, що постійно чує, що в дорослих немає на нього часу, буде шукати серед чужих людей родинні душі. Навіть якщо ваш день розписаний по хвилинах, знайдіть увечері півгодини (у цьому питанні якість важливіше кількості) посидіти в ліжечка маляти, поговорите з ним, розповідайте казку або почитайте книжку. Дитині це необхідно.

Автор: Олена Сухар http://www.babyhelp.kiev.ua

Дата добавления: 2015-08-29