2. Особливості УМ в порівнянні з російською

2. ОСОБЛИВОСТІ УМ В ПОРІВНЯННІ З РОСІЙСЬКОЮ

Мова – складна знакова система систем, фонем, морфем, слів, словосполучень, речень, яка служить не лише засобом спілкування, обміну думками, а й засобом їх формування. Адже мислення здійснюється на мовній основі, а нормативна мова завжди осмислена.

Мовлення – практичне користування мовою в конкретних ситуаціях і з наперед визначеною метою.

Усі мови світу вчені поділяють за двома ознаками: за походженням (генеалогією), за типологією (типом)

За походженням УМ належить до індоєвропейської сім’ї мов. Є ще угро-фінська, тибетська, китайська, тюркська, монгольська та ін. До індоєвропейської сім’ї належать такі групи мов: романська, германська, балтійська, індійська, грецька, слов’янська, єрменська та ін.

Слов’янська група складається з трьох підгруп: західнослов’янська, південнослов’янська, східнослов’янська.

До західнослов’янської належать: польська, чеська, словацька, кашубська, верхньо і нижньолужицька (Німеччина).

До південнослов’янської належать: болгарська, македонська, сербська, хорватська, словенська, старослов’янська.

До східнослов’янської належать: російська, українська, білоруська.

Усі слов’янські мови мають одне джерело: праслов’янську мову, спільнослов’янську мову, яка існувала у вигляді слов’янських племінних мов з середини 3тисячоліття до н.е. і до 5 століття н.е.

З формуванням племен у народності формувалися й мови. Процес цей був тривалим. Кожна з мов зберегла багато спільних рис, зокрема основні закономірності у фонетиці, також набула свої, збагатила лексику, поповнила граматику.

Укр.

рука

голова

сором

око

батько

звучати

знання

першоджерело

останній

Рос.

рука

голова

стыд

глаз

отец

звучать

знание

первоисточник

последний

Біл.

рука

галава

сором

вока

бацька

гумаць

веди

першокрыніця

апошні

Як самостійна УМ стверджується в 16-17ст. Нова укр. літературна мова увібрала в себе писемні традиції давньої УМ, скарби усної народної творчості. Засновником її вважають Т.Г. Шевченко. Решта письменників влаштовувала і вдосконалювала її.

В алфавіті УМ і рос. мови кількість букв однакова – 33.

Він утворений на основі слов’янської азбуки що мала назву кирилиця. Вона була відома ще до прийняття християнства.

У 1708р. змінилося накреслення літер. Традиційну кирилицю було замінено простим кириличним письмом.

Відрізняються написанням:

ы – и;

и – і;

э – е;

е – є;

ё – йо, ьо;

ъ, ь – ’ 1. б, п, в, м, ф, р => я, ю, є, ї

2. з’їзд, під’їхати

3. Лук’ян

4. че р в’як (ду х мяний, мо р к вяний)...

ь -ськ- -еньк- -ісіньк- -ль-

-цьк- -оньк- -есеньк-

-зьк- -осеньк-

Г, г – Ґ, ґ (відома в УМ ще з 16ст.)

щ [шч] (вищий)

дж, дз.

Як фонетичне відрізнення – наголос:

усп е х – у спіх

при я тель – пр и ятель

р у копись – рук о пис

каблучк и – кабл у чки (кольца)

Пом’якшена вимова

месяц – місяць

палец – палець

Донецк – Донецьк

Відсутність а кання

голова [галава] [голова]

Використання і на місці даного ђ (ять) (в рос. мові перейшла в е)

дђдъ – дед – дід

лђсъ – лес – ліс

Чергування голосних

[о], [е] – [і] (ст і л – ст о ла)

Спрощення приголосних (крім хвастливий, пестливий, шістнадцять, шістдесят)

тиждень – тижня

ждн – жн

стл – сл

стн – сн

здн – зн

Іменник

Наявність четвертої відміни (4рід іменники -а (-я))

Н. орля дівча

Р. орляти дівчати

Д. орляті дівчаті

З. орлят дівчат

О. орлям дівчат

М. орляті дівчаті

К. орля дівча

Наявність кличної форми

друг – друже

колега – колего

пан – пане

Олена – Олено

Наявність в іменниках ІІ відм. чол.р. закінчень -а (-я), -у (-ю).

Ці ж іменники у Д. відм. мають паралельне закінчення: -ові, -еві, -єві, -у (-ю).

В О. відм. іменників, прикметників, займенників слід писати закінчення -ою, -ею, -єю.

Інфінітив дієслова має закінчення -ти.

Наявність закінчення -мо в дієслові 1ос. множ. теп. і майб. часу.

Наявність простої форми майбутнього часу дієслова недоконаного виду (складатимемо).

Синтаксичні ознаки

1. Використання у складеному іменному присудку тільки повних форм прикметників і дієприкметників (особливо у чол.р.). (я вам чуж ий – я вам чужд).

2. Використання речень з безособовими дієслівними формами на -но, -то. (у договорі зазначе нотермін виконання – в договоре указан срок исполнения).

3. Відмінність відмінкових форм при слабкому керуванні (звертатися до друзів – обращаться к друзьям, заняття з розкладу – занятия по расписанию).

5. Особливості усного мовлення (УсМ)

Термін УсМ означає комплексне уміння розуміти зву чащу мову і відтворювати її у звуковій формі.

a) Одиниця УсМ – висловлювання;

b) Відтворюється мовним апаратом людини і сприймається на слух;

c) Як правило, непідготовлене, спонтанне;

d) Як правило, діалогічне, ситуативне;

e) Характеризує надлишкова інформативність: супровідні мовні засоби, повтори слів, використання слів, смислове навантаження яких мінімальне;

f) Допускається граматична недбалість.

Т.ч., відмінність між ПМ та УсМ носить функціональний характер.

4. Особливості писемного мовлення (ПМ):

a) Одиницею ПМ є текст, який складається з речень, об’єднаних змістом і будовою;

b) ПМ фіксується графічними знаками і сприймається зором;

c) Відрізняється відсутністю співрозмовника в момент висловлення думки;

d) Як правило, монологічне;

e) Має здатність зберігатися у просторі і часі і бути відтвореним у звуковій формі;

f) Відрізняється більшою регламентацією мовних засобів;

g) Відсутність супровідних мовних засобів (інтонацій, міміки, жестів).

1. ПРИЗНАЧЕННЯ СУЧАСНИХ ДОКУМЕНТІВ І ВИМОГИ ДО НИХ

Документ (Д) (лат) – доказ, свідоцтво, взірець. В укр. та рос. мову слово Д увійшло в Петровську епоху; в 17ст. Д почали називати ділові папери, які мали правову вагу. Далі у слові Д розвинулось 2 нових значення:

1. Вузьке побутове – "паспорт, посвідчення особи".

2. Переносне поширене – "все те, що може свідчити про що-небудь, підтверджувати щось, тобто: витвір мистецтва, малюнок (креслення), магнітний запис, фотографія".

Договори з Візантією 907, 911, 944, 971 рр. є першими міжнародними договорами Стародавньої Русі. Т.ч., Документ – основний вид ділового мовлення, засіб закріплення різними способами на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об’єктивної дійсності і розумову діяльність людини. Д дають можливість відтворити факти діяльності установи, організації чи підприємства, знайти в закінчених і зданих до архіву справах такі відомості, які мають значення для поточної оперативної роботи і для історії.

Д широко використовують як джерела та носії інформації і як засіб засвідчення, доведення певних фактів і тому мають велике правове значення. Складання Д – це мовна в більшості своїй писемна діяльність, що регулює ділові стосунки між членами суспільства і вимагає від кожного укладача Д певної мовної культури, знання вимог, що ставляться до Д.

Вимоги до складання та оформлення Д:

1. Д повинен видаватися повноважним органом або особою у відповідності до її компетенції.

2. Д не повинен суперечити чинному законодавству і директивним вказівкам вищих органів.

3. Д повинен бути достовірним і відповідати завданням конкретного керівництва, тобто будуватися на фактах і містити конкретні і реальні пропозиції або вказівки. Важливо, щоб інформація яка міститься в Д, була повною і достовірною.

4. Д повинен бути складений за встановленою формою, зразком дотримання якого обов’язково для всіх.

5. Д має бути бездоганно відредагований і написаний офіційно-діловою мовою..

Отже, зовнішній вигляд Д є незаперечним свідченням стилю роботи управління, дисципліни і особистої культури працівників.

Загальні вимоги, які визначають специфічність викладу інформації в будь-якому Д полягають в наступному:

1. Виклад належить вести за чітко продуманим планом.

2. Ні в загальній системі викладу, ні в окремих формування не можна порушити закони логіки.

8. СПОСОБИ ВИКЛАДУ ІНФОРМАЦІЇ В ДОКУМЕНТІ

За способами викладу інформації, яка міститься в Д, прийнято виділяти: розповідь (Р), опис (О), міркування (М).

У розповіді мова йде про події, явища, факти реальної дійсності в їх хронологічній послідовності. (Автобіографія, звіти, протоколи, офіційні повідомлення, інструкції). Важливо виділити головні події, найбільш суттєві факти. Тривалість подій в часі і ступень важливості їх не завжди прямо пов’язані між собою. Послідовність викладу в Р підпорядковується найчастіше більш зовнішньому хронологічному принципу. Для Р, як способу викладу інформації хар-на широка вживаність дієслів доконаного виду минулого часу, числівників.

Опис хар-зує явище (предмет, особу, подію) шляхом перерахування його ознак, особливостей, властивостей. Звичайно, опис включає загальну хар-ку явища, яка конкретизується, обгуртовується елементами О. (Звіти, акти, накази, постанови, атестаційні хар-ки). В тексті О елементи опису повинні розкривати дійсно важливі ознаки предмета. Тому елементи опису необхідно розташовувати в такій послідовності, яка б вказувала б на ступень важливості перерахування ознак. Розташування відомостей у порядку важливості дасть можливість сформувати загальне враження про об’єкт чи суб’єкт опису. У тексті-О найчастіше вживаються прикметники прислівники.

У тексті міркування логічно послідовний ряд визначень, суджень та висновків розкриває внутрішній зв’язок явищ, і доводить певне положення. (Листи, записки). Щось доводиться, обґрунтовується. За допомогою М розкривається процес логічного виведення нового знання про будь-які об’єкти і повідомляється це знання як результат цього процесу. В М знаходить своє втілення доказ. Але М не є різновидом доказу, т.я. доказ – процес перевірки істинності вже існуючого передбачуваного знання. Хар-но вживання причинно-наслідкових речень, вставлених слів.

Звичайно, більшість Д має змішаний спосіб викладу, де всі способи поєднуються, взаємодіють, доповнюючи один одного.

12. СПОСОБИ ВИКЛАДУ ІНФОРМАЦІЇ В ДОКУМЕНТІ

За способами викладу інформації, яка міститься в Д, прийнято виділяти: розповідь (Р), опис (О), міркування (М).

11. КОМПОЗИЦІЙНІ ОСОБЛИВОСТІ ДОКУМЕНТІВ

Композиція (К) (лат. складання, створення, поєднання) – побудова д-та, яка обумовлена його матеріалом, логічне розміщення всіх його складових частин залежно від мети д-та. К д-та складається з 3 частин:

1. заголовна: реквізити, що розміщені до тексту:

2. основна: текст і додатки;

3. оформлення: всі реквізити після додатків (дата, підпис, печатка).

Кожен д-т складається з окремих елементів – реквізитів.

Сукупність розміщених у встановленої формі реквізитів утворює формуляр документів.

Бланк – аркуш паперу з відтвореними на ньому реквізитами, що містять постійну інформацію. Найпоширеніші: довідки, протоколи, накази, службові листи.

Формуляр-зразок – єдина модель побудови комплексу д-тів, яка встановлю. Сукупність реквізитів, властивих д-та цього комплексу

За нормами Держстандарту макс. кількість реквізитів = 31, але кількість обов’язкових реквізитів коливається від 7 до 14:

1. Назва міністерства або відомства.

2. Повна назва установи, організації, підприємства (адресант, відправник).

3. Назва структурного підрозділу.

4. Індекс підприємства зв’язку, поштова, телеграфна адреси; номер телетайпа, телефону, факсу; номер рахунка в банку.

5. Назва виду д-та.

6. Дата.

7. Індекс (номер д-та).

8. Місце складання або видання д-та.

9. Адресат.

10. Заголовок до текста.

11. Текст.

12. Відмітка про наявність додатка.

13. Підпис:

a. назва посади,

b. особистий підпис,

c. його розшифрування.

14. Печатка.

Текст – найголовніший реквізит д-та. Текст складається з 3 частин:

1. вступ,

2. доказ,

3. закінчення.

У вступі зазначається привід, що призвів до складання д-та, або викладається історія питання.

У доказі розкривається суть питання, пояснюється, наводяться приклади.

У закінченні викладається мета складання д-та. Закінчення може бути активним (зазначає яку дію повинен виконати адресат) і пасивним (проінформувати адресата про якійсь події та факти (мета)).

Текст д-та, який складається з одного закінчення наз-ся простим. Якщо складається з інших логічних елементів – складним.

Використовують прямий і зворотній порядок розташовування логічних елементів.

У зворотному порядку спочатку закінчення, далі доказ. (Вступ відсутній).

16. ВИМОГИ ДО ТЕКСТУ ДОКУМЕНТІВ

Текст (Т) – головний реквізит д-та, який має чітко й переконливо викладати причину й мету його написання, відображувати справжній стан речей. Термін Т (лат. textum) – тканина, сплетення, з'єднання. Текст – мовний витвір, який складається із сукупності речень послідовно об’єднаних змістом, темою, засобами зв’язку і побудований за правилами певної мовної системи.

У сучасному справочинстві сформулювались наступні загальні вимоги до Т:

- достовірність та об’єктивність інформації;

- повнота і точність;

- стислість і переконливість.

Достовірним є Т д-та тоді, коли викладені в ньому факти відображують реальний стан речей.

Об’єктивність змісту д-та проявляється у формах вираження в ньому громадських інтересів, які відповідають нормам чинного законодавства. Повна об’єктивність досягається високим ступенем безособовості, відсутністю об’єктивно-оцінних моментів у викладі інформації.

Повним є Т д-та, зміст якого вичерпує всі обставини справи.

Точність опису і якість викладу пов’язані між собою вимоги до Т. Точність мовлення може бути за умови знання предмета мовлення, точного підбору потрібних слів, правильного користування термінами, синонімами, омонімами, не вживанням вузьковідомчої лексики.

Переконливість забезпечується обґрунтуванням висловленої в д-ті думки, доказовістю матеріалу, точністю в доборі фактів і цифрових даних.

Стислим є Т, у якому відсутні зайві слова та смислові повтори.

Правила написання Т д-тів:

- Т д-тів великого обсягу треба ділити на розділи, підрозділи, пункти, підпункти, що нумеруються арабськими цифрами.

- Використовувати мовні засоби, які були б зрозумілими широкому загалу і відповідали нормам літературної мови.

- Від першої особи викладається Т у:

- автобіографія;

- заява;

- наказ;

- скарга;

- службова записка.

- Від третьої особи викладаються тексти у:

акт;

трудова угода, контракт, договір;

інструкція;

запрошення, оголошення.

- Уникати образних висловів, емоційно забарвлених слів і синтаксичних конструкцій та об’єктивного ставлення до фактів, що викладаються (тон – нейтральний).

- Не вживати в Т іншомовні слова, якщо є українські відповідники.

- Використовувати лише загальноприйняті, стандартні скорочення та абревіатури, які пишуться за загальними правилами:

складноскорочені слова;

ініціальні скорочення;

графічні скорочення слів.

- Уникати вживання скорочених назв грошових та фізичних одиниць (крім формул); одиниць виміру; знаків %, №, $, якщо вони без цифрових позначень і не в таблицях, схемах.

- Складувати за дотриманням логічної послідовності викладу матеріалів, фактів.

- Надавати перевагу простим реченням, мовним кліше, "канцеляризмам".

- Уживати стійкі (стандартизовані) сполучення типу: відповідно до, у зв’язку з, згідно з, з метою та ін.

- Дієприслівникові звороти вживати на початку речення;

- Використовувати форми ввічливості за допомогою слів: шановний, вельмишановний, високошановний, з повагою, з пошаною та ін.

- Уживати інфінітивні конструкції типу: створити комісію, надати відпустку та ін.

- Замінювати активну форму пасивною для пом’якшення тону висловлювання. Активну форму вживати лише тоді, коли треба вказати на конкретного виконавця.

26. ПРИЗНАЧЕННЯ СУЧАСНИХ ДОКУМЕНТІВ І ВИМОГИ ДО НИХ

3. Вузьке побутове – "паспорт, посвідчення особи".

4. Переносне поширене – "все те, що може свідчити про що-небудь, підтверджувати щось, тобто: витвір мистецтва, малюнок (креслення), магнітний запис, фотографія".

Вимоги до складання та оформлення Д:

6. Д повинен видаватися повноважним органом або особою у відповідності до її компетенції.

7. Д не повинен суперечити чинному законодавству і директивним вказівкам вищих органів.

8. Д повинен бути достовірним і відповідати завданням конкретного керівництва, тобто будуватися на фактах і містити конкретні і реальні пропозиції або вказівки. Важливо, щоб інформація яка міститься в Д, була повною і достовірною.

9. Д повинен бути складений за встановленою формою, зразком дотримання якого обов’язково для всіх.

10. Д має бути бездоганно відредагований і написаний офіційно-діловою мовою..

Загальні вимоги, які визначають специфічність викладу інформації в будь-якому Д полягають в наступному:

Виклад належить вести за чітко продуманим планом.

Ні в загальній системі викладу, ні в окремих формування не можна порушити закони логіки.

17. ІНШОМОВНІ СЛОВА

Ознаки іншомовних слів:

- Наявність 2 і більш літер "а".

- Початкові словосполучення "ау", "ае".

- Наявність літери "ф".

- Початкові "кс", "пс".

- Початкові "дж" (крім джерело та ін.).

- Наявність кореневих частин "бібліо, "біо", "гео", "графо", "фон", "лог".

- Збіг 2 і більш приголосних.

Правопис слів іншомовного походження.

Правила

Приклади

1. И вживається у загальних і власних назвах після д, т, з, с, ц, ж(дж), ч, ш, р перед буквами на позначення приголосних.

2. І вживається:

а) на початку слова;

б) після б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н перед буквами на позначення приголосних;

в) після букв на позн. приг. перед буквами на позн. голосних та й;

г) у кінці слів перед я;

д) у кінці невідмінюваних слів після букв на позн. приг.

3. Ї вживається після букв на позн. голосних.

4. Е вживається:

а) на початку, в середині і в кінці сл.

б) в іншомовних префіксах де- і ре-

5. Є вживається:

а) на початку слів, коли іншомовне е вимовляється як [ йе ]

б) після апострофа, е, і, й та ь

в) у слові траєкторія

6. У, а не ю вживається після ж, ш, а також парфуми, парфумерія

7. У загальних назвах подвоєння не зберігається, за деяким винятком: брутто, нетто, ванна, тонна, білль, булла

8. Подвоєння зберігається при збігові двох приг. на стику кореня і префікса, якщо існує слово без цього префікса

9. У власних назвах і похідних від них утвореннях подвоєння зберігається, якщо воно є в тій мові, з якої запозичене слово

10. М'який знак вживається:

а) після м'яких д, т, з, с, л, н, перед я, ю, є, ї, йо

б) після л перед наступними приг. (відповідно до вимови)

в) у кінці слів відп. до вимови

11. Апостроф пишеться:

а) після б, п, в, м, ф, ж, ч, ш, г, к, х, р перед я, ю, є, ї

б) після кінцевого приг. префікса

12. Апостроф не пишеться:

а) перед йо

б) коли я, ю позначають пом’якшення попереднього приг. перед а, у

Аддис-Абеба, Ватикан, візит, Бразилія, Сицилія, Алжир, Чикаго, шифр, ритм, специфіка, динаміка, цистерна, Сирія…

імпульс, інерція, інститут, індекс

бібліотека, пілот, реквізит, мільярд, фінанси, гігант, кілограм, хірург, нікотин, але вимпел, спирт, гиря, християнство, Єгипет, Єрусалим, Китай, Пакистан (відп. до вимови)

клієнт, матеріал, радіус, ентузіазм, геній, барій

гарантія, енергія, теорія, інструкція

таксі

альтруїзм, кофеїн, інструкції, але антиінфляційний (після префікса)

екземпляр, проект, проекція

реконструкція, декомпресія

Єрусалим, Європа, Єгипет

прем’єра, конвеєр, інгредієнт, фойє, ательє

журі, брошура

група, колектив, комісія, коректор, конгрес, клас, сума, шасі, ват

апперцепція, ірраціональний, інновація, імміграція, ірреальний

Голландія (голландський), Міссурі (міссурійський), Діккенс

ательє, Лавуазьє, досьє, мільярд (але мадяр), Ньютон

альбом, бульвар, фільм

автомобіль, магістраль, стиль

б’єф, комп’ютер, інтерв’ю, прем’єр, кар’єра, П’ємонт, Барб’є

ад'юнкт, ін’єкція, кон'юнктура

курйоз, серйозний

бязь, бюджет, бюлетень, бюро

29. ОСОБИЛИВОСТІ ВЖИВАННЯ ПРИКМЕТНИКІВ У Д-ТАХ

В УМ якісні, відносні та присвійні прикметники (П) в різних стилях мови вживаються з неоднаковою частотою.

У діловому мовленні кількісно переважають відносні прикметники (джерельна вода, наукова стаття, математичний журнал, металева деталь). Вони означають ознаку предмета через його відношення до інших предметів, але вони не мають ступенів порівняння. Існує 2 форми ступенів порівняння П: проста (синтетична), яка передається одним словом, і складена (аналітична), яка передається двома словами. Ступенювання П відбувається так:

Ступень

Спосіб творення

Приклад

Вищий

проста форма

складена форма

основа П + суфікс - іш -

П у звичайній формі + слова більш, менш

тугий – тугіший різкий – різкішій

більш рішучий менш уважний

Найвищій

проста форма

складена форма

проста форма П вищого ступеня + префікс най-, щонай-, якнай-

П у звичайній формі + слова найбільш, найменш

короткий – найкоротший багатий – якнайбагатший

найменш теплий найбільш високий

В УМ надається перевага простій формі. Складена форма ступенів порівняння П має відтінок книжності, вживається переважно в науковому і в оф.-діл. стилях паралельно з простою формою (більш ефективний метод, найбільш пріоритетний напрям).

Коли треба вказати, назвати ознаки предмета, що проявляються більшою або меншою мірою вживають якісні П, які мають ступені порівняння (теплий – тепліший – найтепліший).

В діловому спілкуванні широко вживається аналітична форма (більш досконала металева деталь).

6. СТИЛІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ. ХАР-КА ОФІЦІЙНО-ДІЛОВОГО СТИЛЮ

Стиль мови – єдність тих чи інших мовних засобів і форм висловлювання залежно від сфери застосування і функції літературної мови.

Чиста вода

стан речовини за неофіційних обставин

Дистильована вода

стан речовини в офіційному спілкуванні: на науковому семінарі, на практичних заняттях, лекціях, у навчальних залах

В сучасній УЛМ виділяються 5 функціональних стилів, тобто їх різновидів, покликаних обслуговувати різні сфери життя сьогочасного суспільства полегшувати спілкування людей в цих сферах суспільного життя:

1. науковий (Н);

2. офіційно-діловий (Д);

3. публіцистичний (П);

4. розмовно-побутовий (Р-П);

5. мова художньої літератури (МХЛ).

Кожен стиль реально проявляється в одній з двох форм – писемній або усній.

Крім Р-П, всі інші стилі належать до книжних писемних стилів. Наприклад, до книжних писемних відносять Д і Н стилі. Вони:

6. реалізуються у документах, дослідницьких і наукових працях з різних галузей науки та техніки;

7. хар-ся широким використанням абстрактних понять термінів, номенклатурних назв;

8. вживають іншомовні слова, складні речення;

9. з’єднані сполучниками і сполучними словами;

10. не використовують образні мовні засоби; відсутні діалектизм, вульгаризм, просторічні форми слів;

11. широко використовують термінологію.

Проте термінологія в Д стилі має іншу природу ніж термінологія наукова: вона менш точна й більш змінна порівняно з Н.

Крім того, ділова мова (ДМ) загалом більше зв’язана з повсякденною побутовою тематикою, а тому частіше і більше зазнає змін під впливом суспільних факторів.

Д стиль має спільне із П: обслуговують гостро злободенні актуальні громадсько-політичні потреби суспільства. На відміну від П стилю, Д стиль не розвивався так швидко і не мав такого впливу на літературну мову.

Діловий стиль – стиль, який задовольняє потреби суспільства в документальному оформленні різних актів державного, суспільного, політичного і економічного життя, виробничої діяльності ділових стосунків між державами організаціями, а також між членами суспільства в офіційній сфері їх спілкування. Соціальна функція Д мовлення дуже важлива: воно обслуговує суспільні відносини людей, служить для зв’язку людей, органів влади з населенням, для взаємозв’язку членів суспільства у політичній, економічній, соціальній у культурній сферах. Ним користуються для написання різноманітних законодавчих актів, наказів, розпоряджень, для офіційного листування між установами, підприємствами тощо.

В межах Д стилю виділяються підстилі, наприклад: планово-звітна документація, облікова, ділове листування та ін. Кожен з них має свої особливості.

Найважливіші риси, які визначають специфічність Д стилю:

1. Логічна послідовність передачі інформації. Вона досягається: по-перше, за рахунок використання план-схеми документа, який складається; по-друге, за допомогою специфічних мовних засобів.

a. для позначення причинно-наслідкових зв’язків між реченнями широко використовуються конструкції тому що, тому;

b. значення протиставлення описується за рахунок використання конструкції проте слід зауважити;

c. черговість подій підкреслюється автором за допомогою наступних форм: по-перше, по-друге, спочатку, водночас та ін;

d. для позначення результативності вживаються конструкції таким чином, отже;

e. для вказання мети автором можуть використовуватися конструкції для цього, з цією метою тощо.

2. Точність викладу фактів.

3. Чіткість у висловлюванні пропозицій, запрошуваних ідей, що забезпечується добором потрібного слова, правильним користуванням термінами, униканням вузьковідомчих професіоналізмів, які відсутні в словниках.

4. Основний тон викладу інформації нейтральний. Велика увага повинна надаватися об'єктивності передачі інформації. Залежно від конкретного змісту документа, від його призначення виклад інформації може бути підкреслено офіційним, або вимогливим чи урочисто піднесеним.

5. Збільшувана стандартизація мови. Найхарактерніші прояви її включають широке вживання усталених словесних формул, наприклад: з метою, у зв'язку, відповідно до, згідно з, по лінії та ін. Крім того, стандартизація мови проявляється у великій повторювальності тих самих слів, форм, зворотів, конструкцій.

Мовні засоби витісняють всі інші можливі форми висловлювання думки і набувають характеру універсальних засобів – кліше.

Порушення норм є вживання нестандартних скорочень, нестандартної вузьковідомчої термінології, немотивовані відступи в процесі викладу інформації, використання в Д стилі деяких специфічних мовних засобів, властивих іншим мовам світу (МХЛ, П).

В українському писемному діловому спілкуванні, як правило, не використовуються застарілі слова.

Т.ч., порушенням літературної норми в Д стилі може вважатися такий виклад інформації, який за формою, обсягом, змістом та лексико-граматичним оформленням суперечить прояву його характерних рис.

20. ГРАФІЧНІ СКОРОЧЕННЯ

Однією з найголовніших вимог до тексту д-та є стислість викладу матеріалу. Існує два види скорочень: лексичні (складноскорочені слова і абревіатури (від італ. аbbrevio – скорочую) і графічні (для здорового сприйняття).

Графічні скорочення (ГС) поділяють на кілька типів:

Крапкові: доц. (доцент), к.т.н. (кандидат технічних наук);

Дефісні: р-н (район), вид-во (видавництво);

Дробові: а/с (абонентська скринька), в/ч (військова частина);

Курсивні: на позначення фізичних величин, валют та ін. (лише після цифрових назв): 45 т, 250 грн (крапка не ставиться);

Комбіновані: під.-східн. (південно-східний).

У ділових паперах можна використовувати лише загально-нормативні ГС, не перевантажуючи ними текст. Необхідно дотримуватися правил їх творення і оформлення:

Не можна скорочувати:

псевдоніми (не Мирний, а Панас Мирний, не Л. Українка, а Леся Українка);

подвійні прізвища (не К.-Карий, а Карпенко-Карий);

слова на голосну, якщо вона не початкова в слові (о. – острів), і на ь (спеціальний – спец., спеціальн.).

При збігу двох однакових приголосних скорочення треба розбити після першого приголосного (карданний вал – кардан. вал).

За збігом 2 і більше приголосних скорочення можна зробити як після першого, так і після останнього приголосного (невід'ємний – невід'єм., невід'ємн.).

Скорочення у множині типу роки, томи записують двома першими літерами: рр., тт.

Скорочуючи словосполучення зберігають написання великих та малих літер, дефісів (Південно-Західна залізниця – Півд.-Зах. залізниця).

На місті скорочення ставлять крапку: (обл. – область, п. – пункт).

У одному тексті треба вживати скорочення лише в одній формі (товариш – або т. або тов.)

Т.ч. якщо вірно користуватися скороченнями, вони виконують дуже важливу функцію – допомагають створювати стислий, лаконічний текст ділового д-та без втрат інформаційного наповнення. ГС усно вимовляються повністю.

28. СТІЙКІ ТА ВІЛЬНІ СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ В ДМ

Стійке сполучення слів, граматично організованих за моделлю словосполучення або речення – фразеологічна одиниця або фразеологізм.

За сферою вживання виділяються книжні фразеологізми (Ф), які використовуються переважно в писемній формі наукового, оф.-діл., публіцистичного і художнього стилів (зійти з орбіти, коефіцієнт корисної дії, питома вага), розмовно-побутові, які переважають в усному мовленні та художній літературі (вродися та вдайся, казці кінець – ділу вінець, як тіло без души), народнопоетичні (хай наші вороги плачуть; не так склалось, як гадалось; будь здорова, як вода, а багата, як земля).

Ф хар-ся семантичною злитістю компонентів, цілісністю значення і автоматичним відтворенням у мовленні. Наприклад: біла ворона (ідіоми – виражають єдине поняття); білий, як крейда (порівняння); вік живи, вік учись (прислів’я повчального змісту), у страху очі великі (приказки, які часто мають образний хар-р); лиш боротись – значить жити! (крилаті вислови); хто шукає, той знайде (афоризми); на городі бузина, а в Києві батько (каламбур); закручувати гайки (професійні вислови); як задумав, так і зробив (народнопоетичні включення); тримати руку на пульсі (вислови термінологічного хар-ру).

Основна особливість Ф – незалежно від кількості слів у його складі, він виражає одне поняття і вживається у мові як готова одиниця. У реченні Ф виступає як 1 член речення.

За походженням (етимологією) Ф поділяють на:

сталі вислови з народної мови (побутово-народного мовлення, анекдотів, жанрів, тощо), прислів’я, приказки: як горохом об стіну;

професіоналізми, що набули метафоричну вжитку: чорним по білому, стригти під один гребень;

переклади з інших мов або запозичених Ф без перекладу: ставити крапку над і, contra spem spero, дивитися крізь пальці;

вислови античної культури: гордіїв вузол, прокрустове ложе;

біблійні та євангелістки вислови: козел відпущення; співати Лазаря; берегти, яки зіницю ока; притча во язицех;

вислови відомих людей (афоризми, цитати): Людина – це звучить гордо (М. Горький).

За семантичною злитістю компонентів, тобто за значеннєвою, змістовною силою зв’язку між компонентами розрізняють:

Фразеологічні зрощення – стійкі сполучення, загальний зміст яких не можна зрозуміти із значень окремих компонентів, що входять до складу фразеологічної одиниці: утерти носа, попасти пальцем у небо, сидіти на бобах.

Фразеологічні єдності – стійкі словосполучення, зміст яких певною мірою зумовлений значенням слів-компонентів: намилити шию, зробити з мухи слона, ложка дьогтю в бочці меду.

Фразеологічні сполучення – стійкі вислови до складу яких увіходять слова з вільним і фразелогічно зв’язаним значенням. У них цілісне значення випливає зі змісту окремих слів: здобути перемогу, делікатне питання, розглянути заяву, важка вода.

Фразеологічні вислови – стійкі звороти мови, які семантично (за значенням, за змістом) не діляться і складаються зі слів із вільним значенням, але в процесі мовлення відтворюються як сталі мовні одиниці. До них належать фразеологічні вислови комунікативного типу (речення), це прислів’я, приказки, крилаті вислови, народні порівняння тощо (на словах медок, а на серці льодок, мовчання – знак згоди) та фразеологічні вислови номінативного типу – це мовні кліше, виражені переважно простим словосполученням (пленарне засідання, золоті руки).

У писемні формі ДМ найчастіше вживаються (за В.В. Виноградовим) і фразеологічні вислови (за М.М. Шанським). В усному ДМ широко використовуються фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності, мовні кліше. Появу мовних кліше зумовлює частотність і повторюваність ситуацій. Під мовним кліше розуміються мовні одиниці, яким властивий постій склад компонентів, звичність звучання, відтворюваність готових мовних блоків і водночас семантичне членування, хар-не для вільних сполучень: дух часу матеріальне благополуччя, патріотичне виховання, визвольний дух.

Повторюваність ситуацій провокує надто часте використання висловів – мовні штампи (це стерті, колись образні вислови, зайві слова, неточні вислови, стилістично не вмотивовані словесні повтори, які створюють негативний стилістико-смиловий ефект (питання підвищення, виконання зобов’язання).

21. СКЛАДНОСКОРОЧЕНІ СЛОВА

Складноскорочені слова (СС) – це іменники, які складаються з усічених частин кількох слів (головбух – головний бухгалтер).

Є кілька типів утворення СС, які широко використовують у ДМ:

Сполучення перших частин слів: Донбас – Донецький басейн;

сполучення перших частин слів і початкових літер: ДонНТУ – Донецький національний технічний університет;

Сполучення першої (початкової) частини слова або слів з цілим словом: облдержадміністрація – обласна державна адміністрація;

Сполучення першої частини слова з формою непрямого відмінка іменника: завкафедри – завідувач кафедри;

Сполучення початкової частини слова з початком і кінцем другого або тільки з кінцем другого: військкомат – військовий комісаріат, есмінець – ескадрений міноносець.

У ДМ лексичні скорочення функціонують як самостійні слова. Слід дотримуватися правил правопису СС:

З великої літери пишуть СС, які вживаються на позначенні установ як власні назви: Укргаз, Держкіно, Укрпромбуд.

З малої букви пишуть СС, які стали родовими назвами: облвно, міськрада.

19. ІМЕННИКИ В Д-ТАХ

При складанні д-тів можуть виникати проблеми відносно категорій роду та числа іменників (І). Зазначимо особливості оформлення категорії роду під час укладання ділових паперів:

В офіційно-діловому мовленні посади, професії, звання жінок позначаються І чол. роду (Нараду провела декан фак-ту Прокоф'єва І.П., Веселова отримала диплом викладача математики).

Відсутні відповідники жін. роду у всіх складних назв посад, звань (головний бухгалтер, провідний технолог).

Якщо І чол. роду вживається на позначенні жінки і ім'я особи при цьому не називається, то узгоджене означення і присудок ставляться у формі чол. роду (Мій опонент захворів).

Т.ч., офіційного хар-ру набуває текст Д, якщо з І, що позначає посаду, узгоджуються залежні від нього слова. Проте, якщо в д-ті зазначено прізвище жінки, яка обіймає названу посаду, то підпорядковані дієслова узгоджуються прізвищем жінки (професор Гордєєва виступила, але не можна професор виступила).

Також виникають проблеми і у зв’язку з використанням категорії числа І:

Якщо однорідні предмети важко або неможливо порахувати, то в тексті можуть вживати І для їх називання у формі однини (зібрано зерно).

Якщо однорідні предмети можна рахувати, то слід вживати форми множини (закуплено комп’ютери).

Іноді при позначенні речовини можна вживати І у формі множини (Фірма пропонує технічні мастила за дешевими цінами).

Частина однослівних назв осіб за ознакою місця проживання або місця роботи належить до розмовних форм (городянин, циркач, річковики, освітянин). В оф.-діл. мовленні необхідно вживати нейтральні доповідники цих форм у вигляді наступних складних найменувань: мешканець міста, артист цирку, працівник річкового транспорту, працівник навчального закладу.

Особливості, які вирізняють сучасну укр. літ-ну мову від російської, які потрібно враховувати під час складання д-та:

Наявність 4 відміни І (ім'я – імені – іменем...). І, що входять до її складу, в усіх відмінках, крім називного і знахідного мають однакове нарощення -ен-, -ат-.

Використання у давальному відмінку І чол. роду (2 відміна) паралельних закінчень: -ові (-еві) та -у (директору Костенкові В.Г – директорові Костенко В.Г.).

Вживання в орудному відмінку І жіночого роду (1 відміна), прийменників, займенників закінчень -ою (-ею) (головою, суддею).

Особливої уваги потребують І чол. роду у родовому відмінку однини (2 відміна), бо можуть мати закінчення -а (-я) або -у (-ю):
-а (-я) -у (-ю)

керівника розвитку

директора "істота" процесу "абстрактне

товариша бізнесу поняття"

Івана маркетингу

верстата "конкретний університету

барабана предмет" заводу "назви установ,

радіуса "більшість цеху навчальних

квадрата іншомовних банку закладів,

комп’ютера термінів" гуртожитку приміщення"

калькулятора будинку

Виняток: телефону, папера ("документ") – паперу ("матеріал"), листопада ("місяць") – листопаду ("процес падіння листу").

7. ЧИСЛІВНИКИ В ДМ

Під час укладання д-тів слід керуватися правилами пропису числівників (Ч) у ділових паперах:

Прості кількісні Ч, які називають однозначне число (без вказівки на одиниці виміру) в запису необхідно відтворювати словом, а не цифрою; при запису однозначними Ч цифр, що позначають часові межі, інформація фіксуються теж словом; якщо однозначне слово вживається у поєднанні з одиницею виміру, його пишуть цифрами.

Складні й складені Ч записують цифрами, крім тих випадків, коли ними починається речення (На середу було заплановано 12 виступів, але Дванадцять виступів було заплановано на середу); цілі числа, які виражаються кількома знаками, прийнято записувати, розбиваючи їх на класи за допомогою пропусків. Місце пропусків залежить від системи обчислення (при десятковій – кожен четвертий знак: 100 000т, 253 670грн.).

Порядковий Ч, що передається арабськими цифрами, вводять в текст з відмінковими закінченнями (На даний момент – я студент 4-го курсу...). Коли в д-ті перераховуються предмети чи факти і використовуються при цьому кілька порядкових Ч, то відмінкове закінчення ставиться лише один раз (...надсилаємо вироби 1, 2, і 3-го сортів).

Деякі порядкові Ч для розрізнення позначають у д-тах римськими цифрами, але без відмінкових закінчень (ІІІ розділ).

Складні слова із цифровими позначеннями, можна писати в д-тації комбіновано. Дозволяється друг частину скорочувати, якщо це одиниця виміру (4-міліметровий папір або 4-мм папір).

Окремі види інформації передають у виді змішаного запису, який складається з цифр і слів (240 тис. грн.).

У діловому стилі приблизна кількість відтворюється дуже обмеженим числом зворотів (понад, до, зверх, більше, менше). Широко вживаються дробові числівники.

На відміну від рос. мови іменники з Ч 2, 3, 4 вживаються в формі називного відмінка множини (дві книги, три студенти, чотири комп’ютери). Проте іменники, як в однині та множині мають різні основи (селянин – селяни, друг - друзі) поєднуються з Ч 2 у формі родового відмінка множини (два друга).

У поєднаннях дробових Ч з іменниками, іменник вживається в тому відмінку, якого вимагає останнє слово дробового Ч (51/4 грама – п’ять і одна четверта грама, а не 5/14 грамів).

Форми Ч два, три, чотири вживаються, коли наступна частина починається з приголосного, крім слів сотий, тисячний, мільйонний, мільярдний (двогодинний, триденний, чотиримісячний). Ч форми двох, трьох, чотирьох вживаються коли наступна частина починається з голосного, коли другою частиною складного слова є порядкові Ч сотий, тисячний, мільйонний, мільярдний (двохактний, трьохсотий).

Ч півтора, півтори сполучаються з іменниками у формі родового відмінка однини (півтора процента, півтори години), Ч півтораста – з іменниками у формі родового відмінка множини (півтораста гривень).

У Ч на - десят в УМ, на відміну від рос. мови перша частина не змінюється (шістдесят – шістдесяти – шістдесяти (шістдесятьом) – шістдесят (шістдесятьох) – шістдесятьма (шістдесятьома) – (на) шістдесяти (шістдесятьох)).

Ч 40, 90, 100 у всіх непрямих відмінках крім знахідного = називному мають закінчення -а.

У Ч, що позначають сотні, відмінюються дві частини (триста – трьохсот – трьомстам – триста – трьомастами – (на) трьохстах). Ч 500-900 мають паралельні форми орудного відмінка (п’ятьмастами (п’ятьомастами), вісьмастами (вісьмомастами)...).

Ч тисяча, мільйон, мільярд відмінюються, як іменники.

Збірні Ч двоє, троє, четверо в непрямих відмінках мають форми відповідних кількісних Ч (двое – двох – двом..., троє – трьох – трьом...).

Як Ч 2 відмінюються збірні Ч обидва, обидві, обоє.

Збірні Ч п’ятеро – двадцятеро і тридцятеро мають у непрямих відмінках форми, що збігаються з вторинними формами відповідних кількісних Ч (у родовому, давальному, місцевому відмінках це форми на -ох, - ом, в орудному – обидві форми).

У складених кількісних Ч відмінюються всі складові частини. У складених порядкових Ч змінюється форма останнього компонента.

27. АБРЕВІАТУРИ

Абревіатури (А) – це іменники, які складаються з початкових літер кількох слів. За своєю структурою їх розподіляють на такі типи:

Літерні А, що складаються з назв початкових літер слів, які входять до складу вихідного словосполучення: АТС – автоматизована телефонна станція;

Звукові А, які складаються із початкових звуків слів вихідного словосполучення й читаються як звичайне слово: ЦУМ – центральний універсальний магазин;

Літерно-звукові і звуково-літерні А, які складаються як із назв початкових літер, так і з початкових звуків слів, що входять до складу вихідного сполучення: УПА – Українська повстанська армія, АЕС – атомна електростанція.

У ДМ лексичні скорочення функціонують як самостійні слова. Слід дотримуватися правил правопису А:

Назви, утворені з початкових букв імен власних і загальних пишуть великими літерами без крапок. Вони не відмінюються: ООН, ТЕЦ.

А, які утворені від загальних назв і вимовляють, як звичайні слова, пишуть малими літерами і відмінюють: загс – у загсі.

23. ЧИСЛІВНИКИ В Д-ТАХ

Під час укладання д-тів слід керуватися правилами пропису числівників (Ч) у ділових паперах:

Окремі види інформації передають у виді змішаного запису, який складається з цифр і слів (240 тис. грн.).

Ч 40, 90, 100 у всіх непрямих відмінках крім знахідного = називному мають закінчення -а.

Ч тисяча, мільйон, мільярд відмінюються, як іменники.

Як Ч 2 відмінюються збірні Ч обидва, обидві, обоє.

24. ЗАЙМЕННИКИ В Д-ТАХ

В оф.-діл. д-тах, які пишуть від імені установи, підприємства, організації (тобто від 1-ї особи множини), займенник (З) ми пропускається (просимо, надсилаємо, повідомляємо), інколи вживаються форми третьої особи однини (Фірма оголошує конкурс).

З Ви вживають в усному і писемному мовленні для підкреслення поваги, ввічливості. В оф.-діл. стилі, зокрема в ділових д-тах (заявах, офіційних листах також у приватних листах, адресованих старшим за віком особам), вживається З Ви (Одержав Вашого листа), дієслово присудок при цьому вживається у формі множини (Ви прийшли).

З Вам у ділових паперах пропускають, коли треба висловити категоричну і безапеляційну вимогу, його введення пом'якшує категоричність вимоги (прошу уточнити – прошу Вас уточнити).

Вживання З я також оминається, розпорядження і накази починають дієсловом у першій особі однини (Наказую...). З я вживається в особистих паперах і в деяких видах д-тів (автобіографіях, дорученнях).

Присвійний З свій не вживають у діловому д-ті, якщо він дублює вже наявне в тексті слово (Технолог не справився зі своїми обов’язками).

Стилістично розрізняють конструкції з присвійними З їхній, їхня, їхні, їхнє і конструкції, в яких у присвійні функції виступає форма родового відмінка З вони – їх (їхня машина – їх машина). Стилістично нейтральну форму їх уживають в оф.-діловому, науковому стилях. В інших стилях перевагу віддають присвійним З.

Паралельні форми означального З кожний і кожен використовують у всіх стилях мови, але в оф.-діл. мові надають перевагу формі кожний.

Російські З любой, другой мають омонімами в УМ прикметник (любий) і числівник (другий). Міжмовна омонімія є причиною вживання слів любий і другий у невласному їм значенні.

Стійкі словосполучення із З:

російська мова

в одном и том же (месте)

один и тот же

в подобном случае

подобным образом

и тому подобное

ни под каким видом

в другой раз

УМ

у тому самому (місці)

той самий

у такому разі

таким чином

і таке інше

ні в якому разі

іншим разом

22. ДІЄСЛОВО. ДІЄСЛОВНІ ФОРМИ

Найпоширенішою Дієслівною формою (ДФ) в оф.-діл. та науковому стилях є дієслово (Д) теперішнього часу із значенням поза часовості, яке вживається у першій особі множини або тертій особі однини (Просимо надати інформацію, ДонНТУ оголошує конкурс на посади...).

Теперішній час можна вживати на позначення майбутнього, коли треба підкреслити обов’язковість виконання дії (Конференція розпочинається о 10-й годині).

Недоконаний вид у текстах ділового та наукового спрямування позначається складними формами (Конференція буде розпочинатися о 10-й годині).

Доконаний вид твориться за рахунок префіксації (У подальшому необхідно запроектувати удосконалення опалювальної системи...).

В оф.-діл. стилі переважає інфінітив та описові лексичні засоби. Інфінітив, вживаний у наказах та розпорядженнях, надає висловленню категоричного характеру. Менш категоричні безособові форми (не дозволяється). Інфінітив повинен мати форму на -ти (виконувати).

Д третьої особи однини можуть утворювати паралельні форми – повні й короткі (знає - зна). В діловому стилі вживається тільки повна форма. Слова немає і нема паралельно вживаються у всіх стилях мови.

Під впливом рос. мови замість форми є у ролі зв’язку використовуються особові форми Д являтися, що є порушенням норми. В УМ це Д має значення з'являтися, примарюватися, снитися.

Наказовий спосіб Д передається рядом форм:

Інфінітивом на - ти.

Безособовими формами.

Утворені від перехідних Д активні дієприкметники недоконаного виду (виконуючий термінове завдання), не відповідають нормам сучасної УМ. Натомість вживаються описові звороти (працівник, який виконує термінове завдання). Намітилася тенденція до уникнення дієприкметникових форм на -уч- (-юч-) (інтегрувальний замість інтегруючий). Рос. форми на -ущ-, -ющ-, -ш-, -вш- в УМ можуть передаватися: іменниками або описовими зворотами (исполняющий обязанности – виконуючий обов’язки), прикметниками (текучий счет – поточний рахунок), дієприкметниками пасивного складу (наболевший вопрос – наболіле питання).

Рос. пасивні дієприкметники теперішнього часу при перекладі на УМ замінюються описовими конструкціями або дієприкметниками минулого часу (освещаемый – освітлюваний, желаемый - бажаний).

Дієприкметник следующий передається в УМ описуваною конструкцією із сполучником (следующие из сказанного выводы – висновки, що випливають із сказаного). Прикметник следующий має такі відповідники: наступний, другий, подальший. У значенні займенника (як правило перед перерахуванням або поясненням), це слово передається займенником такий.

Особливості використання дієприслівників:

Дієприслівники недоконаного виду утворюються за допомогою суфіксів -учи (- ючи), - ачи (- ячи) (читаючи). Форми із суфіксом -а (-я) (читая) для УМ не є нормативними.

Дієприслівники доконаного виду утворюються за допомогою суфікса - вши (- ши) (прочитавши).

13. СКЛАДНІ ВИПАДКИ КЕРУВАННЯ В Д-ТАХ

Синтаксис – розділ граматики, що вивчає синтаксичну будову мови, форму і зміст синтаксичних одиниць; синтаксична будова мови, сукупність синтаксичних одиниць і правил, які регулюють творення і функціонування синтаксичних одиниць. Одиницями синтаксису є речення, словосполучення і мінімальна синтаксична одиниця.

Речення – предикативна синтаксична одиниця, основна синтаксична одиниця (конструкція), що протиставляється мінімальній синтаксичній одиниці і словосполученню за формою і функціями.

У мовознавстві словосполучення визначають як підпорядковану реченню непредикативну синтаксичну одиницю, яка утворена поєднанням двох або більше повнозначних слів за допомогою підрядного або сурядного зв’язку.

У сучасній УМ виділяють такі форми синтаксичного зв’язку: керування, узгодження, прилягання. Керування – вид підрядного зв’язку, при якому головне слово вимагає від залежного слова певного відмінка з прийменником чи без прийменника (складати документ (З.в.).

Головним є слово, форма якого вибирається лише за вимогою необхідного для даного акту спілкування змісту. Головним може бути: дієслово (писати резолюцію), іменник (укладання договору), прикметник (задоволений роботою), прислівник (наодинці з природою).

Залежним є слово, форма якого зумовлена уже не лише вимогами заданого змісту, але і головним словом (займатись перекладом (О.в.), але робити переклад (З.в)). Зі зміною форми голов

Дата добавления: 2015-08-28; просмотров: 27 | Нарушение авторских прав

<== предыдущая лекция	\|	следующая лекция ==>
Державний стандарт України межгосударственный стандарт 5 страница	\|	Воззвание к сестрам, матерям, дочерям и мужам живущим в миру.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.162 сек.)