|
Препарати і компоненти ізогенної крові
Останніми роками всього більшого значення набувають переливання не цілісної крові, а її окремих компонентів, а також препарати крові. З них найбільш споживані эритроцитная, тромбоцитная і лейкоцитная маси; сироватка і плазма крові (натив-ная і суха), препарати крові (Альбумін, суміш Альбуміну і глобуліну, протеїн), гемостатичні препарати (антигемофильиый глобулін, тромбін і ін.), препарати дії (фибрииолизин і ін.).Компоненты крові, що антикоагулює. Ерітроцитная маса. Ерітроцитной масою умовно називають суспензію еритроцитів цілісної крові, з якої видалено 60—65% плазм. Вона виходить шляхом відстоювання крові в холодильнику при температурі +4° С. Прєїмуществом эритроцитной маси є можливість швидкого підвищення змісту еритроцитів, гемоглобіну і зменшення небезпеки білкової несумісності крові хворого і донора. Ерітроцитная маса выра-женно активізує гемопоез.Тромбоцитная маса. Складається з тромбоцитів, зважених в плазмі. Вона виходить шляхом легкого центрифугування свіжою плазми ex tem-рогае і має бути перелита негайно. Тромбоцитная маса знайшла широке застосування при тром-боцитопенических кровотечах. Вливання тромбо-цитной маси прискорює час згортання крові і ретракції кров’яного згустка. Переливання проводиться з урахуванням групової і резус-совместимости із швидкістю 30—40 крапель в хвилину внутрішньовенно. Протипоказанням до її застосування є схильність до тромбоутворення.Лейкоцитная маса. Механізм дії лейкоцитной маси зводиться не тільки до відшкодування функціонально-активних лейкоцитів, але і до стимулюючого їх впливу на лейкопоез і фагоцитоз. Лейкоцитная маса застосовується при лейкопеніях променевого і інфекційного походження, сепсисі, лікарських агранулоцитозах, для прискорення загоєння вялозаживающих ран і виразок.Протипоказанням до її введення служить наявність у реципієнта антилейкоцитарних антитіл.Вливання лейкоцитной маси проводиться неодноразово з інтервалами, що не перевищують 5 днів, щоб уникнути утворення антитіл. Внутрішньовенно масу вводять із швидкістю 30—40 крапель в хвилину.Рідка нативна плазма. Виділяється з крові шляхом відстоювання або центрифугування цілісної крові негайно після її огорожі у донора. Зберігається в холодильнику терміном не більше 3—4 днів при температурі +4° С.Плазма, заморожена при температурі —20° З, зберігається до G мес, висушена із замороженого стану (ліофілізована) — не менше 5 років.Плазма містить осмотически активний білок — Альбумін, ліпіди, Фібриноген, вуглеводи, солі, ферменти, вітаміни, гормони. Вона є універсальним лікувальним засобом. Широко застосовується при боротьбі з шоком, крововтратою, інтоксикацією, для парентерального живлення, стимуляції регенерації тканин. Декілька обмежує її застосування небезпека перенесення вірусного гепатиту.Препарати крові. Людський Альбумін у вигляді 5—10% розчину застосовується при гіпопротеїнемії різного походження (при опіках, цирозі печінки, ниркової недостатності, загальної дистрофії і т. д.). У 10 мл нормальної крові міститься 7—8 грама білка, з якого 60% є Альбуміном. Будучи введеним в кровоносне русло хворого, концентрований Альбумін швидко відновлює колоїдно-осмотичний тиск крові. При переливанні 200 мл 20% розчину Альбуміну об’єм циркулюючої крові збільшується більш ніж на 700 мл, тому він ефективний в боротьбі з шоком і крововтратою.Оскільки 1 грама Альбуміну здатний викликати притоку в кровоносне русло 18—25 мл тканинної рідини, його широко використовують для дегідратації при набряку головного і спинного мозку. Альбумін надає виражений діуретичний вплив, що пояснюється посиленням виведення натрію і води, підвищенням об’єму циркулюючої крові, збільшенням вироблення альдостс-рона, підвищенням ниркового кровотоку і ниркової фільтрації. Крім того, Альбумін служить джерелом азоту в організмі, транспортує жирні кислоти і інші речовини. У зв’язку з цим Альбумін використовується для парентерального живлення, дезинтоксикації. Він тривало (до 5—8 днів) утримується в кров’яному руслі, не надає дії на згортаючу систему. Легко зберігається. Пірогєїнис реакції, сенсибілізація, серцево-судинні перевантаження спостерігаються украй рідко.Ізогенний плазмозамінник — 5% розчин протеїну (суміш 45—80% Альбуміну і 20—25% альфа-и бета-глобулинов). Застосовується за тими ж свідченнями, що і Альбумін.У 1954 р. в Швейцарії створений розчин пастеризованого плазмового білка — PPZ, що складається з 72,6% Альбуміну і 27,4% глобулінів.Протипоказання до введення препаратів крові є серцево-судинна недостатність
, сенсибілізація до білка, високий ступінь гипертеизии.Гемостатические препарати. До них відносяться препарати плазми крові, що містять чинник згортання. Як препарат загальної дії використовується антигемофільна плазма — плазма, в якій збереглися антигемофільні глобуліни А і В (VIII і IX чинники згортаючої системи крові). Вона може бути нативною, замороженою і сухою. Робить хороший гемостатичний вплив протягом 6—8 ч при гемофілії Л. Переліваєтся в дозі 500— 1000 мл. У анемизированных хворих добре поєднувати її з прямим переливанням крові або вливанням све-жезаготовлешюй крові.Антигемофільний глобулін (АГГ) є фракцією плазми. Випускається у вигляді стерильного порошку. Термін придатності 2 року. Перед введенням розчиняється в 20—50 мл ізотонічного розчину хлориду натрію, вводиться внутрішньовенно. Застосовується при гемофілії А.Фібріноген — білок згортаючої системи крові. Випускається в сухому вигляді, розчиняється в апироген-иой, воді, що двічі дистилює. Свідченнями до переливання Фібриногену служать: гострий фибрино-лиз, що розвинувся під час важких оперативних втручань на серці, легенях, підшлунковій залозі і інших органах, багатих киназами, активізуючими антизгортаючу систему; фибринолити-ческие кровотечі при Шоке, анаеробній інфекції, патологічних пологах, сепсисі; спадкова гипо-или афибриногенемия; афибриногенемия, що виникає в умовах штучного кровообігу; гостра недостатність печінки з дефіцитом вироблення Фібриногену і протромбіну; захворювання, вміст, що супроводиться зниженням, в крові Фібриногену (лейкоз і ін.); активація фібринолітичної системи в умовах гіпотермії.Протипоказаннями до введення Фібриногену є всі випадки гіперкоагуляції крові, тромбози, інфаркти міокарду. Фібриноген вводять в дозі від 2 до 10 г.В якості інгібіторів фібринолізу застосовують 5% розчин аминокапроиовой (эпсилон а мі поки про-новой) кислоти, гідрокортизон і др.До препаратів місцевої дії відносяться тромбін, гемостатична губка, фибринная ізогенна плівка, біологічний антисептичний тампон. Їх застосовують місцево шляхом докладення до ділянки, що кровоточить, використовують головним чином при зупинці капілярних і паренхіматозних кровотеч.Імунні препарати. Гамма-глобуліновая фракція сироватки крові містить основну масу антитіл. У дорослих гамма-глобулін складає 11% і більш за білки плазми. Гамма-глобулін є відповідальним чинником захисту організму. Введення його хворому створить тимчасовий пасивний імунітет, тому препарат знайшов широке застосування при профілактиці і лікуванні різних інфекційних захворювань: кору, вірусного гепатиту, скарлатини, поліомієліту, сепсису і др.Гамма-глобулин отримують з плазми реконвалес-центов або донорів, імунізованих відповідними антигенами: коровим, кашлюком, правцевим, грипозним і ін. Препарат застосовується тільки внутрішньом’язовий по 1—3 мл.
КОМПОНЕНТИ ТА ПРЕПАРАТИ КРОВІ
За останні десятиріччя служба переливання крові досягла значних успіхів. Навряд чи хтось заперечує велике значення гемотрансфузії для лікування цілої низки захворювань. Але практика свідчить, що хворий, навіть за великої крововтрати, не потребує переливання цільної крові. Можна задовольнитися переливанням її препаратів. Так, хворому в стані шоку вводять свіжозамороже-ну і нативну плазму, у разі великих крововтрат — еритроцитарну масу тощо.
Завдяки успіхам у галузях хімії, біології, медицини, розроблено методи одержання окремих фракцій крові. Всі компоненти і препарати крові можна розділити на кілька груп: 1) препарати з протианемічною дією (еритроцитарна маса); 2) препарати — коректори системи згортання крові (тромбоцитарна маса, фібриноген, фібри-нолізин, антигемофільна плазма, гемостатична губка, тромбін, кріопре-ципітат); 3) препарати комплексної дії (плазма, альбумін, протеїн); 4) препарати імунологічної дії (імуноглобу-ліни); 5) препарати для протиінфек-ційної терапії (лейкоцитарна маса).
Всі ці препарати знаходять широке застосування у клінічній практиці.
Еритроцитарна маса — це кров, з якої видалено 60—65 % плазми. Вона буває нативною, бідною на лейкоцити і відмитою. Нативна маса, крім еритроцитів, містить 35—40 % плазми (від початкової кількості), лейкоцити, тромбоцити. Відмита не має у своєму складі цих елементів. Застосовується за спеціальними показаннями у разі непереносності білків плазми. Еритроцитарна маса, бідна на лейкоцити, є проміжною між нативною і відмитою. Має в своєму складі 20 % плазми, 10—20 % тромбоцитів, 30—40 % лейкоцитів.
Відмиті еритроцити повинні бути використані протягом 6 год.
Показанням до переливання ерит-роцитарної маси є значне зниження кисневої ємності крові, що буває у разі вираженої анемії (гіпоксії), зумовленої крововтратою, недостатністю кровотворення та іншими причинами, які призводять до зменшення кількості еритроцитів у крові.
Переливання відмитих еритроцитів показане у разі вираженої сенсибілізації організму хворого до факторів плазми крові донора.
Коли з крові, яка відстоялася, відсмоктати плазму і додати таку саму кількість ізотонічного розчину натрію хлориду, одержимо еритроцитарну суспензію.
Протипоказане переливання ерит-роцитарної маси у разі гемоконцент-рації, схильності крові хворого до гіперкоагуляції.
Строки зберігання еритроцитарної маси і суспензії — 14 діб.
Довгий час можна зберігати еритроцити у замороженому стані. Метод корисний, але дорогий, використовується для зберігання крові дуже рідкісних груп. Після розморожування еритроцити можуть зберігатися не довше 24 год. Вони містять незначну кількість лейкоцитів, тромбоцитів і плазми.
Плазма крові — жовтого кольору рідина, багата на білки. Крім того, в ній містяться різні електроліти, вуглеводи, ліпіди, гормони, вітаміни та інші речовини. Одержують її з цільної крові шляхом відстоювання або центрифугування. Альтернативною процедурою є «афереза» («забирання»). Під час плазмаферезу у донора беруть кров, від плазми відокремлюють еритроцити і повертають їх донору, а плазму використовують для переливання. Оскільки плазмові білкові фракції можуть відновлюватися набагато швидше, ніж еритроцити, від одного донора можна брати великі об'єми плазми протягом тривалого часу.
Плазма може бути нативною (у рідкому стані), висушеною методом нагрівання у вакуумі і висушеною у замороженому стані. Остання може бути свіжозамороженою або довгостроково замороженою. Свіжозаморо-жена плазма, за умови зберігання за температури — 30 °С, містить усі фактори згортання крові. Відігрівають таку плазму протягом 60 хв, після чого протягом 4 год вона повинна бути використана, бо у разі тривалішого зберігання вона втрачає V і VIII фактори. Свіжозаморожена плазма повинна суміщатися за системою АВО з кров'ю реципієнта.
Свіжозаморожена плазма — дуже добрий засіб для лікування усіх видів кровотеч. Пацієнтові треба перелити 800 мл (4 донорські дози) протягом 60 хв. Свіжозаморожену плазму можна зберігати в домашньому холодильнику.
У деяких західних країнах виробляють довгостроково заморожену суху плазму. Її виготовляють з багатьох донорських доз (так званий малий пул). У ній змішано кров різних груп за системою АВО, а тому її можна вливати пацієнтам з будь-якою групою крові. Суха заморожена довгострокова плазма може зберігатися до 5 років.
Перед застосуванням висушену плазму розводять ізотонічним розчином натрію хлориду. Термін зберігання нативної плазми — 1 доба, висушеної — 3 роки.
Переливання плазми сприяє нормалізації білкового складу крові, зменшенню проникності судин. У кровоносному руслі затримується рідка частина крові, нормалізуються кровообіг і окисні процеси.
Переливання плазми показано хворим із травматичним шоком, що супроводжується крововтратою і зневодненням, хворим зі зниженою кількістю білка або відсутністю деяких білкових компонентів, при септичному стані. Її застосовують з гемостатичною метою, вона сприяє швидшому згортанню крові. Не рекомендується переливати велику кількість плазми (понад 1,5 л) з метою запобігання таким ускладненням, як синдром масивних трансфузій, а також розвиток синдрому гомологічної крові на грунті тканинної несумісності іму-ноплазмових факторів.
Розчиняючи суху плазму не в 200 мл, а в 50 мл або у меншому об'ємі, можна одержати плазму в концентрованому вигляді (плазмол). Така плазма зумовлює дегідратацію тканин, що важливо під час лікування набряку мозку.
Крім звичайної нативної чи сухої плазми, виготовляють ще плазму спеціального призначення: антигемо-фільну, антистафілококову, антиси-ньогнійну та ін.
З плазми виділяють інші компоненти крові: альбумін, поліглобулін, фібриноген, у-глобулін, протромбін, антигемофільний глобулін, які використовуються як лікувальні препарати.
Альбумін — основна фракція плазми, з якої його одержують. Розчини бувають 5, 15, 25 % концентрації. 5 % розчин застосовують для швидкого збільшення ОЦК, а 15, 25% — для корекції гіпопротеїнемії. Висока ефективність препарату пояснюється високою онкотичною і реологічною власти востями.
Альбумін активно залучає в кров'яне русло тканинну рідину, посилює реакцію аутогемодилюції, поповнює ОЦК, сполучається з токсинами і виводить їх з організму.
Застосовують альбумін для лікування виснажених хворих з вираженою гіпо-волемією і гіпопротеїнемією, а також при опіковому шоку,.крововтратах.
Протеїн — 4—8 % розчин білків плазми, випускається в дозах по 100 і 200 мл. Одержують його з ретро-плацентарної крові. Містить альбумін (75—80 %) і стабільні ос- і (3-глобу-ліни (20—25 %). Показання до застосування такі самі, як і для альбуміну. Застосовують у поєднанні з донорською кров'ю або еритроцитар-ною масою.
Фібриноген — один із білків системи згортання крові. Випускають у флаконах у сухому вигляді. Перед засто
суванням розводять бідистильованою водою. Для одержання терапевтичного ефекту хворому потрібно ввести 5— 6 г сухого препарату; 1—2 г сухого препарату можна одержати з 1 л донорської крові. Застосовують за патологічних станів, які супроводжуються зниженням кількості фібриногену в крові у разі фібринолізу після кровотеч в акушерській практиці, при захворюваннях печінки, селезінки, ДВЗ-синд-ромі. Для запобігання тромбоемболії переливання фібриногену треба поєднувати з уведенням малих доз гепарину. Фібриноген випускають у стандартних флаконах (як для переливання крові) по 0,2—1 г. Строк придатності — 2 роки. Фібриноген протипоказаний при тромбофлебіті, тромбозах та декомпенсованих вадах серця.
Фібринолізин одержують із донорської плазми або сироватки плацентарної крові. Це теж порошок білого кольору. Випускають його в таких самих флаконах, як фібриноген. У флаконі міститься 10 000 — 20 p00 -ЗО 000 ОД специфічної активності. Строк зберігання фібринолізину такий самий, як і фібриногену. Препарат вводять разом із гепарином. Він показаний при тромбоемболії легеневої і периферичних артерій, інфаркті міокарда, тромбофлебіті.
Фібринолізин часто вводять разом із тромболітичними препаратами — стрептазою, стрептокіназою, стреп-тодеказою, урокіназою.
Тромбоцитарна маса складається із суспензії 60—70 % тромбоцитів у 40 мл плазми. Для гемостазу потрібно 5—6 донорських доз. Переливання тромбоцитарної маси повинно проводитися одразу після заготівлі її, бо зберігатися вона не може.
Тромбоцити відіграють певну роль у процесі згортання крові. Під час дотику до сторонньої поверхні вони розпадаються, виділяючи речовини, які містяться в пластинках і прискорюють перетворення фібриногену на фібрин.
Використовують тромбоцитарну масу при кровотечах, зумовлених дефіцитом тромбоцитів (менше за 20 000 • lO''/л). Вона показана також хворим з крововтратою після масивних переливань консервованої крові. Поза-як тромбоцитарна маса має певну кількість еритроцитів, бажано підбирати донорську кров за системою АБО.
Кріопреципітат містить не менше 200 ОД антигемофільного глобуліну (VIII фактор згортання крові) у одній дозі, фібриноген і невелику кількість інших білків, у тому числі й фібрино-стабілізуючий фактор (XIII фактор). Виготовляють з одної донорської дози. Препарат використовують для лікування і профілактики кровотеч у хворих на гемофілію, а також у разі кровотеч іншої етіології, де спостерігається зменшення в крові кількості VIII і XIII факторів згортання крові.
Гемостатична губка. Застосовують місцеве, як кровоспинний препарат. Виготовляють з плазми крові і випускають у висушеному вигляді.
Тромбів — ефективний місцевий кровоспинний засіб, який застосовують пщ час капілярної кровотечі і при інших станах, що супроводжуються дрібними геморагіями, при оперативних втручаннях на паренхіматозних органах.
Лейкоцитарна маса — компонент крові, який містить багато білих клітин периферичної крові з домішкою тромбоцитів, еритроцитів, плазми. Одержати лейкоцитарну масу можна шляхом відстоювання крові або цитафе-рез^у. При цьому беруть кров від донора, й диференційовано центрифугують, забирають необхідні компоненти (лейкоцити, тромбоцити), а решту складників уводять назад донорові.
Випускають лейкоцитарну масу у флаконах по 50 мл. У цій кількості міститься одна доза лейкоцитарної маси (відповідає кількості лейкоцитів у 500 мл крові). Під час переливання треба враховувати групову належність крові донора і реципієнта. Зберігають лейкоцитарну масу не довше однієї доби. Частіше ії використовують як компонент протиінфекційної терапії. Механізм лікувальної дії по
лягає в тому, що разом із лейкоцитарною масою в організм реципієнта вводять дефіцитні функціонально повноцінні нейтрофільні гранулоцити, які є основним клітинним фактором протимікробного захисту.
Переливають лейкоцитарну масу курсами з інтервалом 2—3 доби.
Імунологічні препарати за механізмом дії діляться на дві групи: неспецифічні (неспецифічний у-глобулін, поліглобулін) та специфічні. Неспецифічні містять широкий набір антитіл проти збудників різних вірусних і бактеріальних інфекцій. Їх застосовують для пасивної імунізації проти таких захворювань, як стрептококова інфекція, грип, низка дитячих інфекцій. Виготовляють із донорської і плацентарної плазми (сироватки).
Сьогодні великого значення надають одержанню імуноглобулінів спрямованої дії. Їх лікувальна і профілактична дія спрямована на боротьбу з певною інфекцією. Цього досягають шляхом активної імунізації донорів відповідним антигеном, одержання імунної плазми і виділення імуногло-булінової фракції. Одержаний препарат імуноглобуліну має високу специфічну активність проти збудника інфекційного захворювання, антиген якого був використаний для імунізації. Серед таких препаратів широко застосовують антистафілококовий Y-глобулін, антистафілококовий поліглобулін, протиправцевий, антире-зус (D), антигепатитний, протисказо-вии імуноглобуліни.
Імунологічні препарати спрямованої дії виготовляють з плазми з високими показниками титру відповідних антитіл, плазми реконвалесцентів і плазми донорів, які були активно імунізовані відповідними антигенами.
Всі імунологічні препарати випускаються у ампулах по 1—1,5—3 мл і зберігаються у холодильнику за температури 2—10 °С. Строк зберігання — до З років. Вводять внутрішньо-м'язово.
Дата добавления: 2015-08-27; просмотров: 49 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
(по пьесе И. Вилквиста «Ночь Гельвера») | | | Реферат на тему Белки |