Лекція. Психологічне здоров’я людини як один із компонентів загального здоров’я організму

Лекція. Психологічне здоров’я людини як один із компонентів загального здоров’я організму

Психічний компонент здоров’я людини. Як уже зазначалося, згідно узагальненого визначення ВООЗ здоров'я – це не лише відсутність негативних фізіологічних та анатомічних змін в організмі, вад та хвороб, а й стан повного соціального та психічного благополуччя конкретної людини. Оскільки здоров’я – це якість індивідуальна, її слід оцінювати в динаміці. Здоров’я людини будь-якого віку слід розглядати не як абсолютну категорію, а як сукупність певних рівнів, які мають суто індивідуальний характер. У даному випадку йдеться не лише про фізичний, а й про психічний компонент здоров’я. Останній може знижувати або підвищувати резерв здоров’я як сам по собі (наприклад, наявність психічних розладів), так і впливати на рівень фізичного здоров’я (дуже часто психічні проблеми є причинами розвитку соматичних захворювань (розладів травлення, рухової функції), для виникнення яких фізіологічні передумови відсутні (при клінічних дослідженнях відхилень від норми у роботі та структурі органів не виявляють)), соціальне благополуччя людини (швидкість і якість адаптації у соціальному оточенні (у новій групі дитсадка, школі, ВНЗ, на новому робочому місці), взаємодію з оточуючими людьми, успішність та самореалізацію).

Психічний компонент здоров’я описує якісний стан психіки людини. Психіка - це властивість мозку сприймати і оцінювати навколишній світ, відтворювати на основі цього внутрішній суб'єктивний образ світу і образ самого себе в ньому (світогляд), визначати стратегію і тактику своєї поведінки і діяльності. За формами відображення (взаємодії) з навколишнім світом в психіці можна виділити два самостійні, проте взаємопов’язані компоненти - свідомість і несвідоме (неусвідомлюване). Свідомість - вища форма здатності мозку відображати явища зовнішнього та внутрішнього світу. Завдяки свідомості людина може усвідомлювати та контролювати свої думки, почуття, вчинки тощо.

Значну частку психіки людини становить несвідоме. Воно об’єднує звички, різні автоматизми (навички, доведені до автоматизму, наприклад, письмо, ходьба), потяги, інтуїцію. Як правило, будь-який психічний акт починається як несвідомий і лише потім усвідомлюється.

Психіка проявляє себе у формі психічних процесів (функцій). До них належать відчуття і сприйняття, уявлення, пам'ять, увага, мислення і мова, емоції і почуття, воля. Психічні процеси здійснюються у різних людей по-різному, характеризуються певним рівнем активності, який визначає інтенсивність здійснення практичної і психічної діяльності особистості. Такі «фонові» прояви активності, називають психічними станами. Це - натхнення і пасивність, тривожність, стрес, втома і т.д. Крім того, для кожної особистості характерні стійкі психічні особливості, які проявляються в поведінці, діяльності: темперамент, характер, здібності. Таким чином, психіка людини - це складна система усвідомлюваних і неусвідомлюваних процесів і станів, які по-різному реалізуються у різних людей, створюючи певні індивідуальні особливості особистості.

Фізіологічні основи психіки. Матеріальною основою психіки є процеси, які здійснюються у структурно-функціональних компонентах ЦНС, а, зокрема, головного мозку. Мозок – є спеціалізованим органом, функціональною одиницею якого можна вважати нервовий центр - угруповання нейронів, яке виконує чітко визначену функцію. Нервові центри мають чітку ієрархічну структуру, яка обумовлена генетично. Чимало з них сформовані на момент народження (відповідають за контроль основних функцій життєдіяльності, наприклад, дихальний центр), інші – розвиваються в процесі онтогенезу, у період дитинства (наприклад, рухові центри, які регулюють дрібну моторику (рухи) пальців при письмі). Нервові центри зосереджені в різних відділах головного та спинного мозку. Проте, вищі психічні функції, моторику скелетних м’язів, сенсорну рецепцію різних видів (сприйняття зорових, слухових, тактильних подразників) забезпечують нервові центри кори великих півкуль. Тому у корі виділяють сенсорні, моторні та асоціативні зони, причому останні є найбільші за площею і забезпечують цілісність сприйняття оточуючого світу, інтеграцію сигналів від різних нервових центрів з метою виконання складних функцій (наприклад, мовлення, сприйняття усної та писемної мови).

Безперечно, психіка як масштабна функція організму з чіткою анатомічною основою є результатом реалізації генетичної інформації хромосомного набору. Зокрема, генотип визначає будову ЦНС, розташування багатьох нервових центрів, деякі властивості нервових процесів, забезпечує передачу у спадок безумовних рефлексів та інстинктів. Проте, вищі психічні функції, як правило, не успадковуються, можна говорити лише про спадкування певних задатків психічних функцій (рухливості, урівноваженості процесів збудження та гальмування у корі тощо), які впливають на такі процеси як увага, пам'ять і практично не залежать від впливів зовнішнього середовища та виховання.

Формування індивідуальних особливостей психіки відбувається не лише під впливом «генетичної програми», а й під впливом оточуючого середовища (природних чинників, соціуму), причому йому, за сучасними уявленнями, належить провідна роль.

Вплив зовнішнього середовища на психіку. Умови життя сучасної значно відрізняються від тих, за відбувалося становлення людини не лише як одного із видів ссавців, а як біосоціальної істоти. На ранніх етапах існування, людини розумна (homo sapiens) вела спосіб життя, близький до природного Зокрема, для нього був характерний високий рівень фізичної активності, який компенсував нервово-психічну напругу, що виникала в боротьбі за існування. Подальший розвиток цивілізації обумовив поступовий перехід людини із природних умов життя у більш штучні, проте він відбувався відносно повільно, тому людина зберігала високий рівень рухової активності, а виклики середовища не виходили за межі еволюційно сформованих резервів психіки людини.

Науково-технічна революція привела до зменшення частки фізичної праці, тобто до зниження рівня рухової активності. Ця обставина порушила природні біологічні механізми, в яких саме рух був кінцевою ланкою життєдіяльності, тому змінився характер протікання життєвих процесів в організмі і в кінцевому підсумку знизився запас адаптаційних можливостей людини. Ще одним важливим наслідком поступального розвитку цивілізації стало зростання кількості та щільності вимушених контактів людина-людина. Відомо, що вони негативно відображаються на психіці, створюючи дискомфорт та обмежуючи індивідуальний простір особистості. В той же час, зменшилась кількість і тривалість родинних контактів, необхідних для «психологічного розвантаження», нормального формування психіки дітей (середня тривалість сімейного спілкування становить лише 20-30 хв. на день).

Одним із основних факторів, які негативно впливають на психіку людини є ізоляція від природного середовища існування: занурення у «міські джунглі», відсутність взаємодії з природою (чимало людей і дітей зокрема нечасто бувають на природі). Відповідно, руйнування зв’язку з природою до деформує психіку людини, особливо емоційний компонент (часто міські жителі є більш агресивними), порушує сприйняття, знижує потенціал здоров'я. На психіку негативно впливає ряд антропогенних та промислових чинників: перебування протягом дня чи проживання багатьох людей на обмеженій території (наприклад, у переповненому офісі; квартирі, де мешкають кілька поколінь тощо); підвищення рівня шуму (промислового, шкільного, вуличного, побутового), який перенапружує ЦНС і негативно впливає на організм в цілому (спричиняє зростання артеріального тиску, частоти дихання, порушує нормальний сон, спричиняє підвищення рівня тривоги, особливо у дітей).

На стан та функціональні можливості мозку, психічне здоров'я також впливають хімічне забруднення атмосфери (наприклад, підвищення вмісту чадного газу, оксидів азоту та сірки погіршують обмін речовин у мозковій тканині); електромагнітні випромінювання (генеруються промисловими та побутовими приладами, засобами зв’язку, можуть впливати на перебіг електромагнітних процесів у мозковій тканині).

Хоча нервова система людини досить пластична і здатна адаптуватися до дії вище вказаних чинників, можливості обмежені. Очевидно, людина на сьогодні знаходиться в ситуації, коли адаптивні можливості її психіки відстають від постійно зростаючих вимог сучасного життя. При цьому мозок намагається захищатися від надлишкової інформації, зменшуючи, наприклад, емоційну чутливість. Наприклад, мешканці великих міст слабше реагують на різні проблеми, що стосуються близьких, у більшій мірі ізолюються від тих факторів, які не мають до них безпосереднього відношення. Дослідження показують, що малочутливими до переживань інших, більш агресивними є навіть діти молодшого віку: так, «емоційний слух», тобто здатність розпізнати настрій або стан мовця, добре розвинений лише у 32% дітей шкільного віку. Цю тенденцію пов’язують із деформацією спілкування між людьми (навіть членами однієї сім'ї) в бік переважання стриманості і суворості, з одного боку, і роздратування та гніву - з іншого, а також психотравмуючим впливом ЗМІ (сцени насильства та жахів).

Особливо важливе значення мають впливи як природного, так і соціального оточення на розвиток психіки дітей. Сучасні схеми виховання і навчання переважно орієнтовані на розвиток вербального спілкування, абстрактно-логічного мислення, в той же час, недостатня увага приділяється розвитку емоційно-чутливих механізмів, які забезпечують безпосередній контакт дитини з навколишнім світом за допомогою органів чуття і вимагають тісного спілкування з природою. Водночас, практика показує, що саме спілкування з природою - найпростіший і дуже ефективний спосіб оптимізації та гармонізації розвитку психіки дітей.

Всі негативні впливи на психіку сучасної людини в нашій країні здійснюються на тлі складних економічних, соціальних і соціально-психологічних змін, які прямо або опосередковано впливають як на індивідуальну психіку, так і на усе співтовариство в цілому. Одним із шляхів, який обирає частина людей, щоб абстрагуватись від такого негативного впливу є шкідливі звички (наркоманія, алкоголізм), частота зростання яких особливо помітна серед підлітків та жінок. Дуже часто у такому деформованому вигляді проявляються механізми саморегуляції мозку, який захищається від дефіциту позитивних емоцій, великого потоку інформації, труднощів адаптації в навколишньому світі та інших факторів, з якими не може впоратись психіка людини. Крім того, психічний дисбаланс є причиною суттєвого зниження індивідуального здоров’я, імунного статусу, адаптаційних можливостей організму, а також працездатності як дітей, так і дорослих. Тому одним із завдань освіти, зокрема, дошкільної та у початковій школі є формування в дітей вмінь, навичок, мотивацій (життєвих навичок або компетентностей) спрямованих на боротьбу зі стресом, оптимізацію життєдіяльності (наприклад, раціональний розподіл часу протягом дня) та пізнання, соціальної взаємодії (ефективне спілкування та вирішення конфліктів, співробітництво), а також найбільш раннє впровадження програм превентивної освіти (профілактики тютюнопаління, вживання психотропних речовин, ризикованої поведінки, ранньої вагітності, зараження ВІЛ/СНІДом та іншими статевими інфекціями тощо).

Розвиток психіки в онтогенезі. Основною умовою психічної стійкості та адекватності дорослої людини є забезпечення нормального психічного розвитку у процесі онтогенезу, зокрема, у дитинстві. Як відомо, психофізичні особливості дітей різного віку суттєво відрізняються, внаслідок анатомо-фізіологічних перебудов та удосконалення функцій ЦНС. Вони визначаються взаємодією генетичної програми людини та зовнішніх чинників (природних та соціальних).

Розвиток механізмів діяльності мозку, необхідних для формування психіки, починається ще під час внутрішньоутробного розвитку. Нервова система починає формуватися вже на третьому тижні життя, на третьому місяці формуються зв'язку між лівою і правою півкулями, а на шостому практично сформовані всі відділи мозку, включаючи кору великих півкуль. У цей же період закладаються механізми вроджених (безумовних) рефлексів, з якими дитина з'являється на світ. Певну роль у формуванні зачатків психіки в цей період відіграють різні сигнали, що надходять ззовні. За деякими даними, дитина в утробі матері реагує на звуки, особливо голос своєї матері, є чутливою до її емоційного стану. Крім того, для нормального дозрівання головного мозку плода виняткове значення має раціональне харчування, основу якого повинні складати натуральні продукти. Тільки при дотриманні всіх зазначених умов дитина з'являється на світ здоровою і володіє необхідним набором рефлексів, необхідних для адаптації у зовнішньому світі.

На ранньому етапі онтогенезу триває анатомічний та функціональний розвиток нервових центрів, внаслідок чого виникають нові рефлекси, удосконалюється робота аналізаторів (зокрема зорового та слухового), відбувається ускладнення форм поведінки. Функціональні зміни, які виразно проявляються у вигляді послідовного становлення нових рефлексів є надійним показником психофізіологічного дозрівання дитини. Для нормального розвитку психіки у цей період особливо важлива рухова активність дитини. Чим більший обсяг рухів (особливо рук і пальців) та сенсорних контактів вона здійснює, тим гармонійніше розвивається головний мозок та його функції, зокрема, інтелект та мовлення.

Для нормального розвитку психіки в грудному віці (до 1 року) і в ранньому дитинстві (1-3 роки) має величезне значення тісний контакт дитини з матір'ю. Спочатку це контакт переважно тілесний (дотики, поглажування і т.д.), потім він доповнюється емоційною складовою. Відсутність таких психосоматичних контактів або їхня нестача призводять до порушення розвитку психіки дитини з тривалими, віддаленими наслідками. Тому нормальне виховання дітей з урахуванням їх психофізіологічних особливостей має обов'язково проходити вдома, в сім'ї і бажано без соціальних посередників у вигляді ясел. Грудний період і раннє дитинство яскраво ілюструють взаємовплив спадковості і середовища. Генна програма задає можливі напрямки розвитку, а середовище формує його конкретні варіанти. Якщо умови середовища (побутового, соціального) неадекватні програмі, то відповідний варіант психічного розвитку може не реалізуватися. Наприклад, якщо в період активного становлення механізмів мови (від народження до 3 років) дитину позбавити соціального оточення, вона ризикує назавжди втратити можливість нормально говорити (пізніше мовні навички утворюються значно повільніше і потребують більш значних зусиль). Якщо збіднити сферу спілкування з дитиною раннього віку (мало грати з дитиною, розмовляти, обмежувати контакти з іншими людьми), виникнуть не лише проблеми з розвитком мовлення, а й з розвитком інтелекту.

У дошкільному віці (3-6 років) психіка дитини робить черговий крок у своєму становленні. Удосконалюються гальмівні механізми, відбувається зростання балансу процесів збудження та гальмування, друга сигнальна система (мовлення) починає переважати над першою (чуттєвим сприйняттям і вираженням бажань та емоцій). У поведінці дітей складається індивідуальна мотиваційна система. Серед різних мотивів у дошкільнят виділяються домінуючі (альтруїстичні, егоїстичні і т.д.), частина з яких тісно пов'язана з відповідними вродженими механізмами - інстинктами. Якщо вираженим є інстинкт домінування, дитина буде прагнути до лідерства, бути в усьому першою. Активно пригнічувати такі прояви не можна, оскільки у дитини виникатиме внутрішній дискомфорт, вона опиратиметься доступними їй методами, що може призвести до розвитку порушень психіки. Подібні проблеми спостерігатимуться у дітей, які не мають домінанти лідерства, проте зазнають постійних стимулюючих впливів до такої поведінки з боку соціального оточення. Загалом, особливості розвитку психіки дошкільника потребують значної уваги та індивідуального виховного середовища, в якому вроджені програми можуть отримати адекватні умови для своєї реалізації. Дитина-альтруїст повинна мати можливість проявляти свої якості, лідер - свої і т.д. Проте, життя дорослої людини завжди багатопланове і вимагає виконання різних соціальних ролей. Тому дитину необхідно навчати, виховувати в широкому діапазоні можливостей з метою примноження її потенціалу.

На сьогодні більшість дітей з 6 років починає вчитися в школі. Однак 6-річний першокласник за рівнем свого розвитку залишається дошкільником, зберігаючи особливості мислення, властиві дітям до 7 років. Зокрема, у таких дітей переважає мимовільна пам'ять, тому вони запам'ятовують насамперед те, що цікаво, а не те, що потрібно; максимальний період утримання уваги становить 10-15 хвилин, при виконанні однотипної роботи швидко наступає втома. Крім того, «шестирічки» дуже гостро реагують на зауваження, оскільки останні викликають у них стан дискомфорту і тривожності. Шестирічні діти комфортно почуваються в середовищі дитсадка - менш формалізованому і більш ігровому. Саме за таких умов діти більше фізично і психологічно розслаблені. У школі, навіть за оптимальних умов, психологічна напруженість у дитини починає зменшуватися тільки через 1,5-2 місяці. Тому вирішення питання про фізичну та психологічну зрілість майбутнього першокласника є важливим та першочерговим. Об'єктивна оцінка рівня «шкільної зрілості» здійснюється із використанням спеціальних тестів (дозволяють комплексно оцінити особистісну, фізичну та інтелектуальну готовність дитини до школи). При недостатньому рівні зрілості дитини навчання у школі слід відкласти на рік, а за цей час провести необхідну корекційну та розвиваючу роботу з дитиною. В протилежному випадку, такі «незрілі» діти будуть відставати в навчанні або будуть справлятися з шкільним навантаженням ціною значної нервово-психічної напруги (внаслідок чого зростатиме реальна небезпека виникнення неврозу).

Емоційний стрес як причина зниження резерву психологічного здоров’я організму. Зниження рівня психічного здоров’я можливе за впливу різноманітних чинників (фізичні захворювання, побутові проблеми, конфлікти з оточенням, нездатність задовольнити актуальні потреби тощо), причому стійкість конкретної людини до їхнього впливу та компенсаторні можливості її психіки є різними. Одним із основних факторів ризику погіршення психічного здоров’я людини вважається емоційний стрес, причому він реалізується не лише на рівні психіки, а й на фізіологічному рівні організму (зміни гормонального фону, обміну речовин, функціонування основних систем життєзабезпечення). Особливо чутливими до емоційного стресу є діти молодшого віку. Саме емоційний стрес внаслідок розлуки з батьками, проведення медичних процедур, переляку може стати пусковим механізмом розвитку невротичних розладів та фобій (стійких страхів, наприклад, темряви, лікарів, тварин тощо.)

За загальноприйнятим у психології визначенням емоції – це суб'єктивні переживання та ставлення людини до різних подразників (явищ, подій, ситуацій), які виявляються у вигляді почуттів (задоволення, радості, невдоволення, горя, страху, жаху тощо). Емоційний стан часто супроводжується соматичними змінами в організмі (спеціальна міміка та жестикуляція, зміни частоти серцебиття дихання). Структурно-функціональною основою емоцій є так звана лімбічна система головного мозку, яка об’єднує ряд кіркових, підкоркових та стовбурових структур. Формування емоцій підпорядковується певним закономірностям. Так, сила та «знак» емоції (позитивна чи негативна) залежать від сили і якості потреби, що спричинила виникнення даної емоції та ймовірності її задоволення. Крім того, дуже важливу роль в емоційній реакції грає фактор часу, тому короткі і, як правило, інтенсивні реакції називають афектами, а тривалі і не дуже виразні - настроями.

Емоційний стрес запускається стрес-факторами. До них належать впливи та ситуації, які оцінюються як негативні і у конкретний момент немає можливості їх уникнення. Таким чином, причиною емоційного стресу є ставлення до відповідного впливу чи ситуації. Характер реакції на стрес-фактор залежить від особливостей людини (темпераменту, впевненості у власних силах, практичному вмінню справлятись зі стресовою ситуацією).

Причиною посилення впливу стресу на організм сучасної людини (адже стреси супроводжували людину протягом усієї історії розвитку цивілізації) вважають зниження рухової активності (внаслідок зменшення частки фізичної праці у здобутті їжі та інших матеріальних благ). Саме мобілізація скелетно-м’язової системи, для негайної рухової активності (напад, захист чи втеча) є фінішною ланкою фізіологічного механізму стресу. Оскільки така активність не реалізується, характер протікання життєвих процесів в організмі людини за стресу змінився і супроводжується перенапруженням організму, в тому числі і психологічним, який негативно впливає на загальний стан організму.

Фізіологічною основою стресу, в тому числі і емоційного є зміна концентрації гормонів стресу, зокрема наднирників (адреналін та норадреналін), а також впливи симпатичного та парасимпатичного відділів НС. На першому етапі стресу під їхнім впливом активізується розумова та фізична працездатність (фаза «тривоги»), надалі організм працює у такому «мобілізованому» стані певний час з метою подолання стресора (фаза перебудови). Обидві фази об’єднують у поняття еустресу – нормального стану адаптації до вимог середовища. Якщо стресова ситуація триває дуже довго або стресовий фактор виявився дуже потужним,ресурси організму, в першу чергу нервової системи вичерпуються (фаза «виснаження») Відповідно, організм перенапружується, знижується як працездатність так і фізіологічні показники організму (імунітет, виникають проблеми у роботі інших систем – серцево-судинної, травної). Тому третя фаза стресу вважається патологічною і її визначають як дистрес. Якщо людина виконує тонку роботу або займається розумовою працею емоційний еустрес, втрачає своє адаптивне значення і швидше переходить в дистрес.

Для того щоб уникнути негативних наслідків стресу, порушень у роботі соматичних систем організму (наприклад, інфаркту міокарду, який у 7 випадках з 10 виникає внаслідок конфліктних ситуацій), психологічних зривів (неврозів) необхідно:

1. Знизити психологічну напругу через помірну рухову активність (прогулянки, заняття в спортзалі, фізична праця тощо);

2. Змінити особисте ставлення до стресової ситуації (наприклад, зниження значимості стресової події в очах людини («могло бути й гірше», «це не кінець світу» і т.д.)). Цей спосіб дозволяє створити новий домінантний осередок збудження в мозку, який гальмуватиме стресовий.

Найгіршим варіантом поведінки в стресовій ситуації є відмова від рухової активності або зміни ставлення до ситуації («пошукової активності»). Проявом такої відмови у людини є депресія, невротична тривога, переживання апатії, безпорадності та безнадійності. Такі симптоми часто передують розвитку ряду психосоматичних і соматичних захворювань, особливо виразок шлунка і ишечника, алергій, онкозахворювань, оскільки переводять організм у стан перед хвороби.

Найпоширенішими емоційними стресами на сьогодні вважаються стрес напруги (виникає, наприклад, при конфліктах, спробах задовольнити надмірні очікування оточення тощо) та інформаційний стрес (засвоєння усе зростаючих обсягів інформації без зміни фізіологічних резервів мозку). Так, для засвоєння базової інформації, отриманої в результаті науково-технічного прогресу засвоєння потребує або збільшення тривалості навчання, або інтенсифікації освітнього процесу. Оскільки збільшувати тривалість навчання досить складно, в тому числі з економічних причин –основну роль відіграє інтенсифікація процесу навчання. Оскільки обсяг інформації, який слід засвоїти в дитячому віці - значний, а час, що виділяється для цього - обмежений, у дітей є ризик виникнення сильного нервово-психічного напруження - інформаційного стресу. Якщо до факторів обсягу інформації та дефіциту часу приєднується третій - мотиваційний (високі вимоги до дитини з боку батьків, вчителів), механізми самозахисту мозку не спрацьовують (наприклад, ухилення від навчання) - виникають інформаційні перевантаження. При цьому особливі труднощі відчувають старанні діти (так, у першокласника при виконанні контрольної роботи психічний стан відповідає стану космонавта при зльоті корабля). Не менші інформаційні перевантаження створюють і різні види професійної діяльності (наприклад,вихователь чи учитель, які змушені контролювати, виховувати та навчати до 30 індивідуально різних учнів).

Таким чином, численні обставини сучасного життя призводять до надмірного психо-емоційного напруження людини, яке веде до порушення психічного компоненту здоров’я та здоров’я в цілому.

Поняття про психічне здоров’я. Як уже зазначалось, психіка сучасної людини зазнає потужних негативних впливів соціального, природного, побутового характеру. Тому необхідними є спеціальні заходи охорони та зміцнення психічного здоров'я людей усіх вікових категорій. У цих умовах особливої актуальності набуває питання про критерії, за якими можна оцінити якість психічного здоров'я людини.

В загальному психічне здоров’я - це нормальний перебіг психічних процесів (уваги, сприйняття, пам'яті тощо).

Критеріями психічного здоров'я є:

· відсутність психічних або психосоматичних захворювань (захворювання внутрішніх органів психогенного характеру);

· нормальний розвиток психіки (відповідно до конкретного віку);

· нормальний функціональний стан психіки та структур ЦНС як її матеріальної основи.

Одним з провідних показників функціонального стану психіки є розумова працездатність, яка інтегрує основні характеристики психіки – якість сприйняття та швидкість обробки інформації, період концентрації уваги, залучення та використання пам’яті. Розумова працездатність - це певний обсяг роботи, який виконується без зниження оптимального для даного індивідуума рівня функціонування організму. Висока розумова працездатність - один з основних показників психічного здоров'я та важливий індикатор сприятливого функціонального стану організму в цілому.

Оптимальний рівень функціонування психіки для кожної людини визначити надзвичайно складно, оскільки на нього впливає величезна кількість змінних зовнішніх (наприклад, гігієнічні умови праці, час доби) та внутрішніх чинників (рівень мотивації, стомленість, рівень фізичного здоров’я, якість харчування). Фактично визначення оптимуму - це задача оцінки норми, проте норма може бути дуже варіабельною, особливо у період дитинства. Тому норму психічного здоров'я визначити дуже складно. В загальному можна орієнтуватись на особливості відтворення та розвитку рефлексів (у дітей раннього віку), емоційний стан, розумову працездатність, здатність утримувати увагу (дошкільники та школярі).

Межі між здоров'ям та психічною дисфункцією (неврозом) часто є розмитими. Тому так звані пограничні стани (стани перед хвороби) є найбільш типовими саме для нервової системи, порівняно з іншими системами організму. Крім того, стан нервової системи безпосередньо пов'язаний із функціональним станом інших систем, а підтримання певного рівня працездатності (наприклад, під час заняття) потребує від кожної людини різного ступеня напруження сил організму (що особливо характерно для дітей). Тому у навчанні та вихованні активно впроваджується особистісно орієнтований підхід.

Методи і прийоми оцінки психічного здоров'я. Оцінка психічного здоров'я - це насамперед оцінка функціонування всього організму в цілому і нервової системи зокрема, з подальшим порівнянням отриманих результатів з показниками в нормі. Проте, на сьогодні немає загальноприйнятих норм і відповідних кількісних показників для оцінки психіки людини (як наприклад, для антропометричних показників для певного віку). Тому експерт-методів оцінки психічного здоров’я (на відміну від фізичного) наразі не існує. Можна говорити лише про наявність чи відсутність певного психологічного порушення чи психічного захворювання. Завдання оцінки психічного здоров’я може бути вирішене шляхом складного медико-біологічного і психологічного обстеження. Остаточний висновок може можна отримати лише при зіставленні думок декількох фахівців-експертів в галузі неврології, психіатрії, психоневрології, психології, психоаналізу. У деяких випадках може знадобитися висновок і іншихспеціалістів, наприклад, педагогів. Проте для поточної оцінки психічного здоров'я, самоконтролю кожна людина може використовувати деякі прості прийоми, які не потребують спеціальних обладнання та знань. Можна виокремити такі показники, що до певної міри можуть свідчити про проблеми із психічним здоров’ям:

· зниження розумової працездатності, яке супроводжується зниженням концентрації уваги, апатією, а також деякими вегетативними змінами (порушення серцевого ритму, підвищена пітливість);

· більш тривалий, ніж завжди, період відновлення працездатності;

· ознаки психосоматичних порушень (дискомфорт, неясний біль в області серця, шлунка та інших частинах тіла);

· пригнічений емоційний стан, підвищена тривожність, погіршення поведінки та плаксивість у дітей;

· порушення сну.

Дані ознаки можуть свідчити про перевтому, проте можуть вказувати і на функціональні порушення вищої нервової діяльності (неврози). Тому, якщо їхні прояви є стійкими, слід звернутись за консультацією до фахівця (шкільного психолога, психотерапевта, невропатолога).

Неврози як функціональні порушення вищої нервової діяльності. Неврозом І. П. Павлов називав зриви вищої нервової діяльності. Невроз можна розглядати як функціональну нервову хворобу при якій відсутні анатомічні ушкодження ЦНС. Тобто при неврозі немає органічних порушень, а порушені мозкові процеси, пов'язані з обробкою інформації, емоціями, управлінням нервовими процесами. Класифікація неврозів є різноманітною. Найчастіше виділяють три базові форми неврозу (істеричний невроз, невроз нав’язливих станів (психастенія), неврастенія). Кожен із цих типів частіше виникає у людей з певним типом темпераменту та ВНД (художній, розумовий, проміжний типи). Деякі частіше спостерігаються у дітей, інші - у дорослих. Крім того, на практиці використовують поділ неврозів на:

· загальні (стосуються переважно психічної сфери, ЦНС) - неврастенія (астенічний невроз), невроз страху, невроз нав'язливих станів, істеричний невроз;

· системні – супроводжуються чіткими симптомами з боку вегетативного та соматичного компоненту організму - невротичне нетримання сечі (енурез), заїкання (логоневроз), тики (однотипні рухи, що не залежать від волі хворого). До системних неврозів нерідко відносять захворювання, в яких важко виділити якийсь один провідний синдром - це так звані недиференційовані неврози.

Неврози - широко поширене порушення: до 50% хворих, які звертаються в поліклініку, мають саме психосоматичні або невротичні порушення. Якщо спочатку вони клінічно не підтверджуються (наприклад, загально клінічні та спеціальні аналізи в межах норми), то при відсутності психотерапії можуть перейти у реальні органічні захворювання (гіпертонію, виразку шлунку, інфаркт міокарда, цукровий діабет). Появу психосоматичних захворювань пояснюють тим, що при порушенні інформаційних та регуляторних процесів ту певній ділянці мозку виникають різноманітні функціональні порушення в системі органів які з нею пов’язані (навіть вищі відділи ЦНС виконують часткову контролюючу функцію життєдіяльності організму).

До розвитку неврозу схильні більшість вікових груп, в той же час, клінічно окресленої форми неврози набувають у дітей після 5-6 річного віку. Основна небезпека неврозів у дітей полягає не у їхній важкості, а у відношення до цих розладів. Більшість батьків та частина педагогів не звертають належної уваги на ознаки таких порушень у дітей, вважаючи їх недоліками виховання чи характеру, а тому не приймають жодних мір для виправлення ситуації. Небезпека недіагностованого та нелікованого неврозу (поряд із погіршенням загального стану здоров’я, зниження опірності до респіраторних інфекцій) полягає в тому, що пізніше у дитини може розвинутись повноцінне психічне захворювання (особливо на фоні певного психотравмуючого «пускового» чинника).

Дошкільники та діти молодшого шкільного віку особливо схильні до розвитку неврозів (хоча невроз у 2, 5 частіше діагностують у школярів, ніж у дошкільнят) через такі особливості:

· вища чутливість до психотравмуючих факторів (конфліктів, зауважень, переляку, розлуки з батьками, виховних впливів з боку дорослих);

· низька критичність у сприйнятті інформації (вірять у «бабайка в шафі», тому у них часто формуються фобії);

· фізіологічна незбалансованість процесів гальмування та збудження у корі півкуль, з переважанням останнього. Багато виховних дій спрямовано на те, щоб виробляти у малюка стриманість, уміння «загальмувати» свої бажання, але через особливості віку дитина рухлива, активна, допитлива, пристрасно прагне пізнати навколишній світ, виявити самостійність, і нерідко ці активні дії натрапляють на жорстку заборону: «не можна», «не роби цього», «не розмовляй» і т. д. Постійний заборони обумовлюють перевантаження гальмівного нервового процесу, який у дошкільнят ще відносно слабкий. Крім того, створюються умови для зіткнення цього процесу зі збудженням, з бажанням щось робити, рухатися, говорити і тому подібне. Якщо такі перевантаження і «збивання» повторюються часто, у дитини може розвинутися невроз.;

· швидка стомлюваність, особливо при розумовій роботі, потреба у тривалішому відновленні загальної працездатності (довша тривалість сну);

· проходження т.з. критичних періодів розвитку психіки, які характеризуються значними психологічними змінами (2-4 роки, 6-8 років).

Таким чином, основними причинами розвитку неврозів у дітей та дорослих є:

1. вплив психотравмуючого фактора, зрив механізму компенсації при переході еустресу у дистрес;

2. невідповідність між виконуваною мозком роботою (напруженням) та умовами, які забезпечують якісне відновлення його працездатності (втома та перевтома).

Функціональний стан психіки, динаміка її змін в нормі та патології в значній мірі залежать від індивідуальних психофізіологічних особливостей людини. Імовірність зриву вищої нервової діяльності залежить від умов в яких живе і працює людина, ставлення до неї з боку соціального оточення, а також від індивідуальних особливостей її психофізіологічної організації.

Неврози найчастіше розвиваються у людей з низькими адаптивними можливостями, невпевнених у собі, з нерозвиненою здатністю до повноцінних соціальних контактів. Тому одним із ефективних засобів профілактики неврозу є формування у дітей специфічних життєвих навичок, зокрема адекватної самооцінки, ефективного спілкування (уміння попросити чи надати психологічну допомогу, висловити свої думки та почуття у зрозумілій для оточуючих формі), критичного мислення, ефективного планування часу (особливо розподілу часу для роботи та відпочинку), боротьби зі стресом (зняття психологічного напруження), вирішення конфліктних ситуацій (в тому числі, уміння відмовляти) тощо. Такі вміння дозволять людині зайняти активну позицію щодо профілактики неврозів та їхньої корекції при виявленні відповідних симптомів, оскільки невроз є не лише наслідком гострого конфлікту між потребами та їхнім задоволенням, а результатом пасивної оборонної поведінки у стресових ситуаціях.

Найпоширеніші неврози у дошкільників, їхня симптоматика та причини.

Дошкільний вік невропатологи називають «колискою неврозу»., бо саме цей період характеризується становленням особистості дитини, що супроводжується негативними поведінковими явищами (зростанням упертості, негативізму, як протесту проти численних бар'єрів, які ставлять дорослі на шляху її активної пізнавальної і м'язової діяльності), які викликають неадекватну реакцію дорослих. Можливість розвитку неврозу у дошкільнят зростає, якщо заборони з боку дорослих (батьків та вихователів) супроводжуються підвищеним тоном, загрозою або тілесним покаранням. У подібній ситуації дії дорослих набувають вираженого психотравмуючого характеру і спричиняють не лише конфлікт з дитиною, а й дезорганізацію дитячих думок і почуттів, наслідком яких може бути повний зрив психоемоційної діяльності (невроз).

За статистикою неврози у дошкільному віці частіше спостерігаються у хлопчиків, ніж у дівчаток. Серед усіх зривів нервової діяльності певні групи невротичних розладів частіше діагностують саме у дошкільників, зокрема - це:

1. Неврастенія (астенічний невроз) – її причиною можуть бути негативні емоції, перевтома дитини, виховні впливи з боку батьків та педагогів, а також переключення уваги батьків на іншу дитину, яка з'явилась у сім'ї. Батьки, які не вміють розподілити увагу на обох дітей, провокують у старшої дитини емоційний стрес, який може супроводжуватись ревнощами та агресією. При неврастенії спостерігається різко виражене виснаження функціональних можливостей центральної нервової системи. У дітей-неврастеніків відзначаються негативні зміни поведінки, підвищена плаксивість, невпевненість у своїх силах, послаблення волі, пам'яті, уваги, порушення сну. Розумові і фізичні навантаження, навіть помірні, нерідко викликають у них бурхливі вегетативні реакції: почервоніння або збліднення, об’ємне потовиділення, біль в ділянці серця, підвищення температури тіла. Для лікування та профілактики неврастенії слід звернутись до спеціаліста, усунути психотравмуючий фактор, забезпечити якісний відпочинок дитини, доброзичливе ставлення до неї навіть за умови негативної поведінки.

2. Істеричний невроз – це психічний розлад, який супроводжується підвищеною емоційністю (схильністю до істеричних нападів) та моторними і соматовегетативних порушеннями. Зокрема, це істеричні парези і паралічі кінцівок, істеричне блювання, головний біль, непритомність, скарги на болі в тих чи інших частинах тіла за відсутності органічної патології відповідних систем і органів, а також при відсутності об'єктивних ознак болю. У молодшому дитячому віці часто спостерігаються рудиментарні моторні напади: падіння з криком, плачем, розкиданням кінцівок, ударами об підлогу і, які виникають у зв'язку з образою, невдоволенням при відмові виконати вимоги дитини, покарання і т.д. Дуже рідко у дітей зустрічаються істеричні сенсорні розлади, наприклад, істерична сліпота. У малюків 3-5 років різного роду істерики – найчастіше є симптомами неврозу, а не патологією характеру (як у більш старшому віці). Треба відрізняти дитячі неврози і від педагогічної занедбаності. Причинами істеричного неврозу можуть бути підвищена увага до дитини чи її повна відсутність, непослідовність вимог до дитини з боку батьків чи вихователів. Провідну роль у розвитку істеричного неврозу відіграють деякі риси особистості (наприклад, егоцентризм).

Невроз страху - основними проявами неврозів страху є предметні страхи, пов'язані з впливом психотравмуючої ситуації. Напади страху найчастіше спостерігаються при засинанні дитини і тривають 10-30 хв., супроводжуються вираженою тривогою, галюцинаціями та ілюзіями, вегетативними порушеннями. Зміст страхів переважно залежить від віку. Перебіг неврозів страху може бути короткочасним і затяжним (від декількох місяців до 2-3 років). Причиною найчастіше є психічна травма дошкільника (особливо у віці 3-4 років), яка неодмінно пов'язана із виникнення сильного відчуття страху. Так, дитина може сильно злякатися у час грози, при раптовій появі розлюченого гавкаючого собаки. Почуття страху може з'явитися і в зоопарку чи в цирку, де демонструються великі хижаки. Невроз дитячого страху виникає іноді в результаті перегляду кінофільмів і телепередач. Зміст дитячих телепередач, а також казок, оповідань, віршів, пісень, має бути зрозумілим і доступним, але не страхітливим. Іноді патологічний страх можуть спричинити вигадані батьками персонажі («бабай»).

Емоційне вигорання у педагогів. Робота педагога (вихователя чи вчителя), подібно до інших професій, що передбачають інтенсивний графік і спілкування з людьми, пов’язана з високим рівнем стресу і ризиком емоційного вигорання. Джерелами стресу може бути низка факторів, у тому числі: організаційне середовище — високий рівень бюрократизації, стиль керівництва; міжособистісні фактори — конфлікти з колегами, родинні проблеми, нездорові стосунки з іншими людьми; особистісні фактори — неправильне, часом ідеалізоване сприйняття власної ролі, що іноді призводить до руйнування ідеалів і відчуття провалу; біологічні фактори — фізичний стан, гострі або хронічні захворювання, алергія, травма, втома, виснаження; психологічні фактори — травматичний досвід у минулому, брак упевненості у собі, неадекватна самооцінка, відчуття тривоги.

Поглиблення стресових реакцій може перерости в емоційне вигорання. Емоційне вигорання — це особливість, характерна для соціальних професій (тих, хто постійно працює з людьми). Воно настає тоді, коли людина виснажується через постійний конфлікт між власними потребами і вимогами роботи, яку виконує. Подібно до стресу, воно впливає на якість роботи, особливо якщо людина перебуває на керівній посаді. Симптомами емоційного вигорання є: уникання роботи або повне занурення в неї і виключення будь-якої іншої діяльності. Особливості емоційного вигорання глибоко індивідуальні, але розпізнати його ознаки можна за такими ознаками:

· фізичні - хронічна втома, часті і довгі застуди, повернення попередніх хвороб, розлади травлення, проблеми зі сном, набір чи втрата маси тіла та ін.;

· емоційні – дратівливість, депресія, послаблені чи посилені реакції, розпач, страх нервового розладу;

· інтелектуальні – нав’язливе мислення, песимізм, проблеми із концентрацією, проблеми із вираженням думок в усній чи писемній формі тощо;

· поведінкові – надмірне вживання кави, алкоголю, тютюну, неповага/звинувачення інших, небажання брати відпустку, зниження якості праці.

Слід зазначити, що нерідко колеги помічають симптоми емоційного вигорання раніше, ніж особа, яка страждає від нього. Тому дуже важливою є взаємодопомога і підтримка колег, а також правильний вибір часу і методу виходу зі стресового стану. Основою виходу з даного психологічного розладу є ресурси самопідтримки і підтримка найближчого оточення. Способи самопідтримки – це:

· фізичні вправи — ключ до збереження сили і зниження рівня психологічного напруження. Навіть 20 хв. фізичної активності на день (вправ на тренування всього тіла, дихання і серцебиття) значно поліпшать фізичний і психологічний стани, які за своєю природою взаємопов'язані.

· харчування — один із факторів впливу на самопочуття. Перервані обіди, недостатня кількість випитої рідини, надмірне вживання цукру, жирної їжі, алкоголю нерідко спричиняє харчовий стрес. Ви можете звернутися до колег, які ведуть здоровий спосіб життя, за порадою щодо раціонального харчування.

· відпочинок і сон залежать від індивідуальних особливостей людини. Але скорочення сну і відпочинку, спричинене стресовою ситуацією, може бути одним із важливих факторів посилення стресу. Кожна людина відповідальна за те, щоб мати достатній відпочинок. Релаксація і здорові способи отримання задоволення підбираються індивідуально у вільний від роботи час, коли людина може на певний період забути про проблеми.

· встановлення балансу між офіційним та особистим життям. Ніхто не зобов’язаний працювати 24 години на добу сім днів на тиждень. Для запобігання перевантаженням працівників у навчальному закладі має бути розроблена гнучка система замін.

Для підвищення стійкості психіки до несприятливих впливів, розширення меж своїх психічних та інтелектуальних можливостей, оволодіння способами і методами управління собою і усунення несприятливих наслідків стресу необхідні повсякденні регулярні дії, спрямовані на вирішення цих завдань. Однак, досягти мети за допомогою одного засобу важко, тому спеціалісти рекомендують використовувати систему взаємодоповнюючих засобів: аутотренінг, самоаналіз, різні способи релаксації, спілкування з природою, фізичні вправи (фітнес, пілатес, йога). При цьому у кожної людини можуть бути свої оптимальні засоби забезпечення психічного здоров'я, при чому їх застосування має бути правильним: поступовим та систематичним.

Дата добавления: 2015-08-27