25. Джерела до вивчення історії поселень та міграцій. Поняття істоичне місто історичне село.

25. Джерела до вивчення історії поселень та міграцій. Поняття істоичне місто історичне село. Джерела до вивчення історії поселень та міграцій: Важливими джерелами з вивчення історії міст і сіл Лівобе- режжя та Слобожанщини XVII–XVIII ст. є матеріали кампутіві ревізій козацьких полків – російських переписів податковогонаселення. Використовуючи ці документи, дослідники маютьможливість простежити соціальну належність та майновий стан населення того чи іншого населеного пункту. Цінним дже-релом для вивчення соціальної структури населення міст і сілЛівобережної України від 1648 до 1730 року є також матеріалиГенерального слідства про маєтності. Характеризуючи важливі джерела з історії міст і сіл, тре- ба окремо відзначити Описи намісництв України, підготова- ні 1781 року під керівництвом губернатора А. Милорадови- ча. Матеріали описів Чернігівського та Новгород-Сіверськогонамісництв опубліковані завдяки таким дослідникам, якО. Лазаревський та П. Федоренко. “Описи Київського наміс- ництва 70–80-х років XVIII ст.” опубліковані 1989 року Архео-графічною комісією України. З кінця XIX – на початку ХХ ст. губернські статистичні ко- мітети видавали описові праці на зразок “Памятных книжек губернии”, де поряд із суто статистичними показниками вмі- щали цікаві коментарі про стан економіки, склад населення, систему освіти тощо. Яскравим прикладом таких статистично-описових праць є “Памятная книжка Волынской губернии на 1906 год”Подібним до описово-статистичних матеріалів Наддні-прянської України у складі Російської імперії є джерела, щостосуються історії міст і сіл західноукраїнських земель у скла-ді АвстрійськоїТут серед значного масиву джерел найбільшу цінність станов- лять матеріали Йосифінської та Францисканської метрик, що зберігаються у фондах ЦДІА України у Львові. Йосифінська метрика, створена у 1786–1787 роках на виконання патенту австрійського імператора Йосифа II, подає важливу інформа- цію про маєтності сільських громад, масштаби землеволодінь поміщиків та селян. Аналогічні дані містяться й у Францис- канській метриці, складеній у 1819–1820 роках, на виконан- ня патенту імператора Франца I, Важливим джерелом вивчення західноукраїнських міст і сіл є шематизми – довідкові церковні єпархіальні видання, у яких подано відомості про кількість парафій, культові спору- ди, монастирі, стан освіти тощо. Серед інших важливих документів, що містять відомості про населені пункти, доцільно згадати 15-томний “Словник географічний Королівства Польського та інших слов’янських країв. З-поміж джерел міжвоєнного періоду варто виділити ма-теріали польської статистики. Особливої уваги заслуговують матеріали виборів до законодавчих органів Другої Речі Поспо-литої, на основі яких дослідник може аналізувати політичні симпатії населення того чи іншого населеного пункту ЗахідноїУкраїни. Необхідним джерелом для вивчення історії міст і сіл є ма- теріали преси. Особливу актуальність для дослідників пово- єнної історії краю має місцева періодика. Обласні та районні газети подають докладну інформацію про політичне, еконо- мічне, культурне та спортивне життя населених пунктів того чи іншого регіону. історичним населеним місцем прийнято вважатимісто, селище чи село, яке повністю або частково зберегло свійісторичний ареал з об’єктами культурної спадщини і пов’язаніз ним розпланування та форму забудови, типові для певнихкультур або періодів розвитку.

24. Інтерв’ю як метод здобуття інформації. Різновиди інтерв’ю. Інтерв’ю – це метод здобуття інформації, що полягає у безпосередньому спілкуванні дослідника-інтерв’юера (люди- на, котра проводить опитування) та респондента (людина, з якою ведеться розмова). Виділяють такі різновиди інтерв’ю: • фіксоване (стандартизоване) – різновид інтерв’ю, що суворо регламентований питальником; • фокусоване – різновид інтерв’ю, під час якого респон- дента заздалегідь ознайомлюють із проблематикою бе- сіди; • вільне (неформалізоване) – різновид інтерв’ю, у якому тему визначено заздалегідь, а інтерв’юер має певну свободу при веденні бесіди. • квазі-інтерв’ю у фокус-групах – ретельно спланована дискусія, спрямована на збір думок респондентів за неформальних обставин. Залежно від кількості осіб, яких інтерв’юють одночасно, вирізняють одноосібне і групове інтерв’ю. За тематичною спрямованістю й інформаційним потенціалом інтерв’ю поді- ляють на біографічні, проблемні, генеалогічні, щоденникові. Залежно від наявного для всіх респондентів питальника, і біографічні, і проблемні інтерв’ю бувають струк- туровані (спрямовані на відповіді питальника) та напівструк- туровані (якщо вони мають відкриту частину оповідання), не- структуровані або наративні (вільна розповідь займає весь час інтерв’ю, додаткові запитання є наративними, а не конкрет- ними й прив’язані до розповіді респондента). Коли формулювання запитань, їх порядок чітко визначені й інтерв’юер не має права відхилятися від них, ідеться про формалізоване інтерв’ю. Цей метод має як переваги, так і не- доліки. Біографічне інтерв’ю – конструювання оповідачем “само- го себе”, своєї ідентичності. На “межі” біографічного спогаду впливають фізичні властивості людини. Варто пам’ятати, що біографічний спогад є селективним та суб’єктивним. З плином часу (під впливом певних подій чи обставин) людина змінює своє ставлення до подій минулого, відтак, може давати їм різ- ні, часом протилежні оцінки. Для людини характерно замов- чувати неприємні (або не вигідні для неї) події чи факти зі свого життя: членство в тих чи інших організаціях, участь у акціях тощо. Генеалогічне інтерв’ю найчастіше використовують у до- слідженнях, присвячених історії родини чи вивченню пев- них довгострокових тенденцій і каналів трансляції історичної пам’яті. Переважно такому інтерв’ю передує вільна (наратив- на) розповідь оповідача, під час якої необхідно поширити її зміст за рахунок біографій членів родини. Щоденникові інтерв’ю використовуються переважно в до- слідженнях певних соціальних тенденцій і передбачають ве- дення письмових чи усних (на диктофон) записів протягом деякого часу (тижня, місяця, року) з метою фіксації певних питань чи опису окремих повсякденних практик.

23. Розкрийте суть критеріїв визначення пам’яток історії. Найпоширенішим є “хронологічний” або віковий принцип Визначення пам’яток, згідно з яким до охоронних реєстрів вно- сяться лише ті об’єкти, створення яких чи перебіг пов’язаних зними подій відокремлені від сьогодення певним часовим від-різком. Наприклад, до об’єктів історико-культурної спадщини у різних країнах відносять предмети старовини та мистецтва, вік яких становить понад 30 років (Мікронезія), 40 років (Ку- вейт), 50 років (Індонезія), 100 років (Ємен), 200 років (Ірак). Окрім “хронологічного” підходу, існує концепція “худож- ньо-естетичного” визначення критеріїв пам’яток. Законодав- ство деяких країн до культурних цінностей відносить твори мистецтва та архітектури сучасних авторів (Гондурас, Індія, Мексика). При цьому застосовують спеціальні критерії для їхвідбору, до яких насамперед належить суспільний інтерес дотворчості митця як новаторської, такої, що здобула визнаннячерез отримання високих нагород та відзнак і навіть черезринковий попит. Окрім історико-мистецького критерію визначення пам’яток історії та культури, виділяють правовий, якому з формального погляду можна відвести вирішальну роль у визначенні крите-ріїв поцінування пам’яток. Розглядаючи проблему критеріїв визначення пам’яток іс- торії та культури, варто зважати на те, що кожен їх окремий вид має певні особливості предметного існування і тому по- требує специфічних оцінних характеристик. Отже, можна ствердити, що майже жоден із поданих варіантів критеріїв визначення пам’яток історії та культури з-поміж навколишнього матеріального, природного та куль- турного середовища, не є універсальним щодо усієї їх різнома- нітності. Відтак, враховуючи специфічні особливості кожного виду пам’яток (археології, історії, містобудування та архітекту- ри, монументального мистецтва), доцільно застосувати комп- лексний підхід, сполучаючи різні критерії відбору пам’яток– віковий (хронологічний), художньо-естетичний, історичний уконтексті значення події чи особи в історії народу та державитощо – до кожного окремого об’єкта. Широке трактування критеріїв визначення пам’яток по- требує конкретизації при спробах їх практичного застосу- вання. У лютому 1994 року Комітет всесвітньої спадщини ЮНЕСКО затвердив нову редакцію “Напрямних орієнтирів втілення в життя конвенції про захист всесвітньої культурної спадщини”. Як безумовну вимогу, що застосовується до всіх без винятку об’єктів, комітет визначив їх відповідність кри- терію автентичності. Інші критерії “кожного здобутку” визна- чають, керуючись засадами, за якими об’єкт має: • репрезентувати шедевр творчого генія людини; • упродовж певного періоду часу чи у певному культур- ному ареалі мати значний вплив на розвиток архітек- тури, монументального мистецтва, розпланування міст чи створення ландшафтів; • бути унікальним або, принаймні, винятковим свідчен- ням цивілізації чи культурної традиції, що зникла; • бути видатним зразком якогось типу будівлі, архітек- турного ансамблю або ландшафту, що ілюструє один чи кілька значних періодів історії людства; • представляти видатний зразок людського поселення або традиційного заселення території, репрезентатив- них для культури (чи культур), особливо якщо вони ста- ють вразливими під впливом безповоротних змін; • бути безпосередньо або в якийсь матеріальний спосіб пов’язаним із подіями або існуючими традиціями, іде- ями, віруваннями чи художніми та літературними тво- рами, що мають виняткову загальнолюдську цінність (ця вимога застосовується за виняткових обставин або одночасно з іншими критеріями).

Дата добавления: 2015-08-28