Розповсюджувати та тиражувати без офіційного дозволу видавництва Новий Світ - 2000 заборонено 26 страница

У будь-якій організації - сукупності людей, які разом працюють для досягнення спільної мети, між людьми виникають певні зв'язки. Вони є двох типів:

О горизонтальні (породжені поділом праці); © вертикальні (зумовлені потребою координувати й узгоджу­вати діяльність людей, які виконують різні функції). Суттю управління є координування роботи окремих людей в колективі. Серед керівників підприємств в умовах планової економіки було багато таких, що погано розуміли, чим вони займаються. Адміністративна система справді витворила цілий легіон керівників, для яких компетентність і знання виробництва не були першо­черговими. Та й у цьому й не було потреби, адже директор, по суті, був "передавачем" команд згори до персоналу підприємства. Хоч поряд з ними були й чудові управлінці.

Наука управління за командної економіки була зайвою. Цілком інші вимоги до управління ставить ринкова економіка.

Зміст управління розкривається у здійсненні таких функцій: Процес управління

планування	організація	мотивація	контроль

Планування - це сукупність методів, що забезпечує спрямованість зусиль усього колективу на досягнення спільної мети.

У плануванні потрібно відповісти на такі три запитання: Ф який реальний стан економічних ресурсів організації, її наукових

розробок? (на що можна спиратися, розпочинаючи справу); © які цілі й орієнтири розвитку має підприємство? Ф як визначених цілей можна досягнути?

Важливим методом планування є складання бізнес-плану (БП). БП - це стислий виклад ідей та особливостей справи, якою збирається займатися фірма. Бізнес-план є обов'язковим докумен­том, якщо фірма бажає отримати кредит чи укласти угоду.

Організація - це процес створення структури підприємства, тобто його підрозділів, розподіл функцій та повноважень, забезпечення руху інформації.

Мотивація - це процес спонукання (вплив) на себе або інших до діяльності задля досягнення спільної мети організації.

Контроль - це перевірка відповідності фактичного стану речей визначеній меті.

Продуктом діяльності управління (менеджмент) є управлінське рішення, яке має містити: формування проблеми; визначення критеріїв та обмежень; з'ясування альтернатив; здійснення вибору.

Щоб виробляти правильні управлінські рішення, сучасний менеджер мусить володіти основними теоріями управління, вміти творчо застосувати їх на практиці. Він має володіти такими рисами:

> концептуальністю мислення (бачити діяльність організації загалом);

> оперативністю і гнучкістю мислення;

^ широким світоглядом і фаховою компетентністю;

^ вмінням організувати людей, бути лідером;

> вмінням передати свої ідеї;

> комунікабельністю.

У розвитку науки управління велику роль відіграли Ф. Тейлор, Г. Форд та ін.

У США функціонує 1300 університетських шкіл бізнесу та програм у галузі бізнесу та управління. В Україні є два спеціалізовані заклади: Міжнародний інститут менеджменту в Києві та Львівський інститут менеджменту.

Підприємництво і підприємство

^^ Маркетинг

Невід'ємним елементом підприємництва є маркетинг (ринкознавство).

Підприємницька діяльність означає також, що вироблений продукт має бути доведений до кінцевого споживача, має бути проданий. У різних економічних системах механізм реалізації різний. Однак задоволення потреб - особистих і виробничих - досягається саме через реалізацію виробленого продукту.

Система реалізації продукції в адміністративно-командній економіці будується переважно на принципах фондового розподілу ресурсів. Прямі тривалі господарські зв'язки між підприємствами встановлювались переважно адміністративно і обсяги реалізації по них перетворювались у формальний показник. В умовах відомчої замкнутості ці зв'язки не завжди були раціональні. Продукцію перевозили на великі віддалі, існували зустрічні потоки товарних мас.

Від 1991 р. централізований розподіл засобів виробництва за лімітами споживання ліквідований. Велика частина продукції виробничо-технічного призначення переведена на реалізацію через оптову торгівлю в оптово-посередницьких організаціях, формуван­ня господарських зв'язків здійснюється на основі довгострокових договорів, які споживачі та виробники продукції укладають самостійно на оптових ярмарках.

Для ринкової економіки характерними ознаками реалізації є вільний вибір партнерів і наявність конкуренції між партнерами.

Щоб успішно працювати в ринковій системі, підприємства повинні створювати на базі відділів реалізації нові структури, які займаються маркетингом.

Маркетинг походить від слова тагкеї (ринок) і на перший погляд, виглядає як організація збуту. Однак, хоч маркетинг визначає й збутову політику, проте це різні явища: збут починається з виробництва; маркетинг - з оцінки потреб споживачів;

О для збуту не типові зворотні зв 'язки, а маркетинг будується

на принципах зворотного зв'язку;

© кінцева мета збуту - власне збут; кінцева мета маркетингу -досягнення цілей фірми через задоволення потреб споживачів.

У сучасному розумінні маркетинг - це процес планування і втілення задуму, ціноутворення, просування і реалізації ідей, товарів, послуг через обмін, який задовольняє цілі окремих осіб та

організацій. _________________________________________ ._

Тема 9

Головне в маркетингу - двоєдиний підхід. З одного боку, це докладне вивчення ринку, попиту, смаків і потреб; орієнтація виробництва на ці вимоги, адресність виготовленої продукції. З іншого - це активний вплив на ринок та попит і на формування потреб.

Основні функції маркетингу: аналіз ринку, аналіз споживачів, планування товару (послуг), планування збуту, планування просування товарів, планування ціни, забезпечення соціальної відповідальності підприємств, управління маркетингом.

Служби маркетингу є мозковим центром підприємства.

Про те, наскільки важливий сьогодні маркетинг, свідчить, наприклад те, що приблизно половина кожного долара, отриманого від реалізації продукції, іде на покриття видатків на маркетинг, 25-35% зайнятих у цивільних галузях економіки СІІІА беруть участь у маркетинговій діяльності.

^ Резюме

/. Феномен підприємництва в тому, що це особливий вид діяльності (поведінки), якому властиві такі риси, як ризик, новаторство, свобода дій, самостійність, творчість, економічна та соціальна відповідальність, що приносить особисте задоволення досяг­нутим і, звичайно, грошовий дохід. Слід розрізняти поняття "підприємництво" і "бізнес". Під бізнесом, на відміну від підприємництва, розуміють передусім діяльність задля отримання доходу та інших вигід. Виходячи з цієї відмінності, є різниця і між поняттями "підприємець" і "бізнесмен". В Україні вже закладені правові основи для підприємницької діяльності.

2. Організаційно-господарською формою реалізації підприємництва

є підприємство. У структурі національної економіки під­приємства є первинною ланкою, у якій поєднуються фактори виробництва, виробляється продукція або надаються послуги, реалізуються економічні інтереси суб'єктів господарювання, формуються відносини між ними. Усі підприємства функціо­нують в єдиному економічному просторі: ті з них, що виробляють однорідну продукцію, об'єднують у галузі. Усі галузі економіки у своєму взаємозв'язку і взаємозалежності творять єдиний господарський організм - національну економіку.

3. В українській економічній літературі поряд з терміном "підприємство"вживають і термін "фірма". Якщо фірма - це одне підприємство, то обидва поняття збігаються. Однак у ринковій економіці всі підприємства функціонують у формі фірм.

Підприємництво і підприємство ₃₂₃

Фірма - це ім 'я, найменування, під яким юридична повноправна господарська одиниця веде свою справу; це головна ланка національної економіки. Поняття фірма акцентує увагу на правовій належності підприємства. Назва фірми може носити ім'я (прізвище) його власника ("Форд"), або відображати виробничу спрямованість фірми ("Дженерал Моторе"), або просто якусь надуману назву.

4. Розрізняють три основні організаційно-правові форми під­приємств, що розвинулися на приватній власності: 1) одноосібне володіння (індивідуальне підприємство); 2) партнерство (товариство); 3) корпорація (акціонерне товариство). Найдавнішою формою ведення господарки є одноосібне володіння, коли його власник самостійно веде справу і повністю відповідає за діяльність. До товариств відносять товариства з обмеженою відповідальністю (ТзОВ), повні, командитні та акціонерні товариства. Найчисельніші в сучасній економіці -одноосібні підприємства. Основною формою є корпорація (акціонерне товариство). Колена з цих форм має свої переваги і недоліки й займає відповідну нішу в національній економіці.

5. У сучасній економіці поширені об'єднання підприємств: картель, синдикат, трест, концерн, конгломерат, фінансово-промислова група (ФПГ). Ці об'єднання давно вийшли за межі національних територій і були важливим чинником інтеграційних та глобалізаційних процесів. Перші ролі в сучасній глобалізованій економіці відіграють так звані транснаціональні компанії (ТНК); економічний потенціал окремих з них сягає, а часто й перевищує ВВП багатьох малих і навіть середніх національних держав. Цією могутністю вищі форми об'єднань завдячують так званій системі участі, яка й визначає ступінь залежності учасників об'єднань.

6. На базі кооперативної (колективної) власності утворилися кооперативи - об'єднання громадян з метою спільного вироб­ництва, збуту продукції, закупівлі та споживання товарів чи будівництва житла (відповідно це: виробничі, збутові, споживчі та житлові кооперативи). Найбільшого розвитку ця форма підприємств досягла в сільському господарстві. Кооперативи нині - це могутні підприємства, які забезпечують не тільки потреби внутрішнього ринку, але часто працюють і на зовнішній ринок. Глибоке коріння має кооперативний рух в Україні. Теоретичні засади кооперативного руху плідно розробляв видатний український економіст М. Туган-Барановський.

Тема 9

7. На базі державної власності розвинулися державні під­приємства. У ринковій економіці вони становлять окремий державний сектор, який у руках держави с істотним важелем регулювання національної економіки. Цілком іншу роль відігравали державні підприємства в так званій "соціалістичній " економіці, де вони були єдиною формою організації господарської діяльності. У зв'язку із роздержавленням і приватизацією державної власності в перехідній економіці з 'явилася низка проміжних (перехідних) форм, зокрема так звані колективні (народні) й орендні підприємства.

8. За розмірами виділяють такі види підприємств: великі, малі та

середні. Об'єктивними критеріями визначення масштабів (розмірів) підприємств є: 1) обсяг капіталу; 2) чисельність зайнятих і обсяг випуску продукції. Кожний з цих видів підприємств має свої переваги і недоліки, але всі вони потрібні ринковій економіці й посідають у ній свої ніші.

9. Найчисельнішу групу становлять малі підприємства (МП), сягаючи 90-95% загальної кількості фірм. Від 70-х років XX ст. розвиток малих підприємств набув небачених масштабів, що дає підстави говорити про них як про своєрідний феномен. У розвинених країнах ці підприємства виробляють від 20 до 60% ВВП, на них зайнята відповідно і значна частина робочої сили. Особливо важливу роль відіграє мале підприємництво в перехідних економіках, свідченням чого можуть бути, зокрема економічні успіхи Польщі та Китаю.

10. Перехід до інноваційної моделі підприємництва супроводжується появою нових його форм. Серед них: венчурне підприємництво, лізинг, інжніринг, технопарки, франчайзинг та ін.

11. У ринковій економіці підприємство має вільний вихід на ринок. Щоб отримати прибуток - найістотніший стимул діяльності підприємства - потрібно добре знати передусім свої витрати. Неокласична теорія розрізняє економічні й бухгалтерські витрати. Економічні витрати поділяють на явні - бухгалтерські, грошові -витрати (платежі фірми за придбані на ринках ресурси) і неявні витрати (витрати неоплачених фірмою ресурсів).

12. Економічні витрати поділяють на коротко- і довгострокові, що здійснюються у коротко- і довгостроковий період. Поділ на них - не з погляду тривалості, а концептуальний - з погляду можливості зміни виробничих потужностей. Якщо, наприклад, на швейному підприємстві їх можна змінити за кілька днів, то в металургійній галузі для цього потрібні місяці, а то й роки.

Підприємництво і підприємство

13. Витрати виробництва бувають: 1) постійні (не залежать від обсягів виробництва); 2) змінні (залежать від обсягів виробництва): 3) загальні (сума постійних і змінних). Для визначення витрат на одиницю продукції використовують: 1) середні (одиничні) витрати; 2) середні постійні витрати; 3) середні змінні витрати (їх визначають діленням відповідно загальних, постійних і змінних витрат на вироблений обсяг продукції). Для визначення стратегії фірми важливими є додаткові (граничні) витрати - витрати на додаткову одиницю продукції (визначають відніманням сусідніх значень загальних витрат).

14. Прибуток - одне з найважливіших економічних понять. Щодо його суті є розбіжності між різними школами. За величиною прибуток - це різниця між загальними доходами фірми (загальним виторгом) і загальними витратами виробницпіва (економічний прибуток). Розрізняють економічний, бухгалтерський і нормальний прибуток. Бухгалтерський прибуток - це різниця між загальним виторгом і явними витратами фірми. Нормальний прибуток - це мінімальний прибуток, оплата підприємницького хисту, яка дає змогу залишатися підприємцеві в бізнесі.

15. Для характеристики якості роботи підприємства викорис­товують показник рентабельності. Розрізняють: а) рен­табельність підприємства (відношення прибутку до середньо­річної вартості основних і обігових засобів); б) рентабельність продукції (відношення прибутку до витрат виробницпіва).

16. Для населення основним доходом є заробітна плата. Роз­різняють номінальну (виражену в грошах) і реальну зарплату (виражену кількістю життєвих благ, які можна придбати за грошову зарплату). Є дві основні форми заробітної плати: почасова і поштучна. В основі обчислення почасової - від­працьований час; поштучної (відрядної) -кількість виготовленої продукції. Використовують й різні системи оплати праці.

17. Підприємець мас не тільки знати свої витрати, але й володіти вмінням управління (менеджменту), яке розкривається у таких функціях: планування, організація, мотивація, контроль. Особливо важливим є складання бізнес-плану.

18. Підприємництво передбачає й володіння маркетингом (ринкознавством). Сучасний маркетинг має двоєдиний підхід. З одного боку - це вивчення ринку, попиту, смаків і потреб й орієнтація виробництва на них. З іншого - це активний вплив на

ринок та попит і формування потреб. _ ___

ТЕМА 10

ДОМОГОСПОДАРСТВО ЯК СУБ'ЄКТ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

П План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

10.1. Домогосподарство та його ознаки.

10.2. Домогосподарства як постачальники ресурсів і виробники товарів та послуг.

10.3. Домогосподарства як споживачі благ та заощадити доходів.

10.4. Родинний розподіл доходів. Резюме

Ключові поняття та терміни

домогосподарство функції домогосподарств функціональний розподіл доходів

споживчі видатки товари щоденного вжитку товари тривалого корис­тування заощадження

від'ємні заощадження організовані та неорганізовані заощадження вимушені заощадження родинний розподіл доходів квінтилі й децилі крива Лоренца коефіцієнт Джині політика соціального захисту

Як відомо з моделі кругопотоку ресурсів, продуктів і доходів, первинними економічними одиницями в ринковій системі є домогосподарства та фірми. У цій темі з'ясуємо основні ознаки домогосподарств, їх економічні функції та особливості поведінки в країнах з ринковою економікою і в умовах перехідної економіки України.

10.1. ДОМОГОСПОДАРСТВО ТА ЙОГО ОЗНАКИ

Сутність домогосподарства та його ознаки

Згідно з аналізом моделі кругопотоку, домогосподарство можна визначити як економічну одиницю, що складається з однієї або більше осіб, постачає економіку ресурсами і використовує отримані кошти

Домогосподарство як суб'єкт ринкової економіки

для купівлі товарів і послуг, які задовольняють потреби людини. Як синоніми до поняття домогосподарства також використовують терміни домашнє господарство та сімейне господарство.

Поняття сім'ї (родини) і домогосподарства близькі, але не тотожні. Сім'я здебільшого є соціальною основою домогоспо­дарства, проте домогосподарство може складатися і лише з однієї особи. Сім'я - це двоє або більше людей, пов'язаних родинними зв'язками, які об'єднані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю і взаємодопомогою. Сім'я є первинною суспільною одиницею, натомість домогосподарство - одиниця економічна. Термін сімейне господарство власне наголошує і на тісній спорідненості понять сім 'я та домогосподарство, і на відмінності між ними.

Система національних рахунків використовує повніше визначення поняття домогосподарства: невелика група людей, що проживають в одному помешканні, повністю або частково об'єднують свої доходи і майно, спільно споживають певні види товарів та послуг. Це тлумачення акцентує увагу на таких важливих аспектах, як спільне житло, спільні бюджет і ведення господарства, узгоджене ухвалення економічних рішень.

Домогосподарства можна класифікувати за низкою демогра­фічних та економічних ознак. Важливими демографічними характеристиками домогосподарств є їх чисельність, склад та місце проживання. Основним економічним критерієм, за яким поділяють домогосподарства, є рівень їхніх доходів та багатства. До аналізу диференціації домогосподарств за рівнем доходів повернемося дещо згодом, а спершу з'ясуймо демографічні відмінності.

В Україні налічується близько 17,5 млн домогосподарств. З них понад дві третини (понад 12 млн.) проживає в містах, і лише 5,5 млн - у сільській місцевості. Цікаво зауважити, що попри тривалий процес скорочення чисельності населення в Україні кількість домашніх господарств збільшується. Ймовірно, це відображає тенденції до відокремлення молодих сімей, зростання кількості розлучень і, як наслідок, зменшення кількості осіб в одному домогосподарстві.

Процеси зменшення розмірів домогосподарств в Україні простежуються упродовж декількох сторіч. Якщо у XVII ст. пересічна сім'я в Україні налічувала майже 7 осіб, у XVIII ст. - 6 осіб, у XIX ст. - понад 5 осіб, то в середині XX ст. - лише 3,2 особи. Згідно з даними за 2002 рік, середній розмір домогосподарства в Україні становив 2,71 особи. До того ж, понад 70% домогосподарств _ Гема 10

складається з однієї, двох або трьох осіб, і менше 10% - з п'яти та більше осіб. Водночас понад половина домогосподарств (57,5%) не мають дітей, а серед домогосподарств з дітьми 62% мають одну дитину і 32,5% - двох. Ці дані досить промовисто свідчать не лише про серйозні економічні проблеми у недалекому майбутньому, пов'язані з процесом старіння населення, але й про реальну загрозу самому існуванню українського етносу.

Внесок українських учених у теорію функціювання домогосподарств¹.

Домогосподарство, як одну з первинних економічних одиниць, сьогодні активно досліджують на макро- та мікроекономічному рівнях. З погляду системи національних рахунків, домогосподарства становлять один з п'яти інституційних секторів національної економіки. Сучасна макроекономічна наука володіє ефективним інструментарієм аналізу поведінки домогосподарств у сфері споживання та заощадження. Вагомий внесок у розвиток цієї теорії зробили відомі вчені минулого сторіччя Дж. М. Кейнс, І. Фішер, М. Фрідман, Ф. Модільяні.

На мікроекономічному рівні аналіз поведінки домогосподарств ґрунтується на концепції раціональності економічної поведінки людини і використовує теорію граничної корисності та інстру­ментарій кривих байдужості. Водночас прихильники інсти­туціоналізму вважають, що доцільно зважати передусім на структуру домогосподарств, соціальні норми і суспільні цінності, проблеми невизначеності та неповноти інформації тощо. Представ­ники нової економічної теорії домогосподарства на чолі з лауреатом Нобелівської премії Г. Бекером наголошують на важливості виробничої функції домогосподарств у сучасних умовах.

Різноманітні аспекти поведінки та функціювання домого­сподарств активно досліджували вітчизняні вчені. Ще в XIX ст. Д. Журавський вважав, що потрібно аналізувати функціювання домогосподарств на основі вивчення цілої системи показників: природних умов, народного побуту (житло, одяг, харчування, звичаї), відносин власності (облік майна, податків, прибутків, праці, державного господарства та управління) тощо. Ці методичні підходи широко використовували в дослідженнях представників

'Виклад більшої частини цього підрозділу грунтовано на матеріалах праць професора С. М. Злупка.

Домогосподарство як суб'єкт ринкової економіки ₃₂₉

Чернігівської школи земської статистики - О. Русова, П. Чер-вінського та В. Варзара. їхня програма досліджень передбачала аналіз економічних умов життя домогосподарств, соціальних та етнічних відносин, побуту населення, особливостей землеволодіння та землеробства. Новаторський підхід Чернігівської статистичної школи до обстеження сімейних господарств було згодом поширено в межах усієї Російської імперії.

Оскільки у XIX ст. більшість населення України проживала на селі, природно, що українські економісти зосереджували увагу на всебічному аналізі функціювання сільських домогосподарств. Наприклад, С. Подолинський досліджував господарське становище українського селянства, В. Навроцький з'ясовував причини майнової диференціації селянських домогосподарств Галичини, а В. Барвінський наголошував на ролі ощадливості та організації дешевого кредиту для зміцнення селянських господарств. Його економічна програма передбачала захист дрібних виробників і розвиток ремісництва та промислу. Дуже сучасно звучать міркування вченого щодо значення духу під­приємництва та господарської ініціативи для повноцінного функцію­вання домогосподарства в ринкових умовах.

У багатющій науковій спадщині Івана Франка є й серйозні економічні дослідження. І. Франко аналізував становище селянських господарств після реформи 1 848 р. Він подав докладний аналіз факторів розвитку селянського господарства, активно використовуючи і статистичні методи. Важливою передумовою поліпшення ситуації на селі Франко вважав запровадження наукового підходу до процесу господарювання. Водночас учений досліджував також економічні умови життя робітничих родин, опублікував низку досліджень, присвячених бюджетові робітничих сімей.

Видатний український статистик Ф. Щербина присвятив свої дослідження аналізові бюджетів селянських господарств. Продов­жуючи традиції української школи земської статистики, він розробив програму бюджетних досліджень, яка повністю охоплю­вала селянське господарство: його склад, річний обіг виробництва і споживання з чітким розмежуванням натуральних та грошових складників видатків і доходів, його грошовий баланс. Учений наголошував на важливості високої точності в бюджетних дослідженнях. Ф. Щербина вказував на тісну залежність між бюджетами селянських господарств та державним бюджетом, тобто на взаємозв'язки між мікро- та макроекономічним рівнями аналізу. Ще за життя українського вченого визнали засновником бюджетної статистики домогосподарств.

Відомий економіст початку XX ст., засновник економетричної науки П. Чомпа наголошував на ролі ощадливості в селянському господарстві. Праця видатного українського економіста Є. Слуцького "До теорії збалансованого бюджету споживача" (1915) започаткувала новий етап в аналізі бюджетів домогосподарств. Розроблені на основі теорії Є. Слуцького математичні моделі поведінки споживача мали вагомий вплив на розвиток сучасної мікроекономічної теорії.

Загалом, на думку визнаного фахівця в царині історії української економічної думки професора С. Злупка, дослідження українськими вченими проблем функціювання домогосподарств характеризу­валися глибиною, масштабністю та усебічністю. За своїми принципами, теоретичними засадами та інструментарієм вони часто були новаторськими і сягали світового рівня.

10.2. ДОМОГОСПОДАРСТВА ЯК ПОСТАЧАЛЬНИКИ РЕСУРСІВ І ВИРОБНИКИ ТОВАРІВ ТА ПОСЛУГ

Домогосподарство, як одна з первинних економічних одиниць ринкової системи, виконує низку важливих функцій. З погляду сучасної економічної теорії, домогосподарства в ринковій системі є постачальниками ресурсів, виробниками товарів та послуг, споживачами благ і заощадниками доходів.

Домогосподарства як постачальники ресурсів

Згідно з простою схемою кругопотоку, домогосподарства в ринковій економіці є власниками усіх чотирьох видів ресурсів -землі, капіталу, праці та підприємницького хисту, і постачають ці ресурси фірмам. Водночас реальна картина складніша. Навіть у країнах із розвинутою ринковою економікою частина матеріальних ресурсів (землі й капіталу) перебуває у власності держави. З іншого боку, більшість фірм самі володіють капітальними благами, які використовують, а домогосподарства часто володіють капіталом лише опосередковано через власність на підприємства.

В умовах перехідної економіки України ситуація дещо інша, що зумовлено особливостями її історичного розвитку. За командно-адміністративної системи колишнього СРСР домогосподарства могли певною мірою розпоряджатися тільки людськими ресурсами. Усі матеріальні ресурси перебували в так званій загальнонародній власності.

Домогосподарство як суб'єкт ринкової економіки

За ринкової трансформації економіки в Україні було відновлено право приватної власності. Процеси роздержавлення і приватизації дали змогу домогосподарствам претендувати на частину колишньої загальнодержавної власності. Проте, наприклад, частка основних засобів виробництва, яка перебувала у приватній власності на кінець 2000 року, становила лише 4%, тоді як на державну, комунальну та колективну власність припадало відповідно 32,6, 21,9 та 41,3%.

Подібна ситуація складається і стосовно власності домо-господарств на природні ресурси. Згідно з Конституцією України, природні надра (корисні копалини), лісові та водні ресурси належать народові України. Значним кроком уперед стало реформування сільського господарства країни, яке уможливило приватну власність на землю. Орні землі колишніх колгоспів розпаювали і поділили між селянами. Проте досі зберігається мораторій на право купівлі-продажу сільськогосподарських земель. До того ж, ефективність використання нових сприятливих можливостей низька, оскільки культуру господарювання на землі, якою завжди славилася Україна, за понад сім десятиріч культивування соціалістичних методів ведення господарства значною мірою втрачено.

Отже, на сучасному етапі ринкової трансформації економіки України, масштаби власності домогосподарств на матеріальні ресурси значно нижчі, ніж у країнах з розвиненою економікою.

Низка серйозних проблем пов'язана і з використанням людських ресурсів домогосподарств. Пропозиція ресурсу праці істотно перевищує попит на нього в абсолютній більшості регіонів країни, за винятком, можливо, столиці. Натомість офіційно зареєстрований рівень безробіття не перевищує 4% (за даними Міжнародної організації праці - близько 9%). Відтак можна говорити про значні масштаби прихованого безробіття в Україні. За різними оцінками, цей показник може сягати третини працездатного населення. Унаслідок неможливості знайти роботу в Україні, мільйони українських громадян подаються на заробітки, передовсім до Росії, Італії, Португалії, Греції, Іспанії, Польщі, Чехії. А це, як не прикро, призводить до руйнації соціальних основ домогосподарств.

Уже впродовж багатьох десятиліть в Україні складається драматична ситуація з таким непересічним ресурсом домо­господарств, як підприємницький хист, що зазвичай притаманний незначній частині населення (за оцінками - лише близько 5%). Українське селянство, багато кращих представників якого володіли справжнім даром господарювання на землі, зазнало непоправних втрат у першій половині минулого сторіччя унаслідок двох світових __ тема 10

і громадянської воєн, селянських антибільшовицьких повстань 1920-х років, штучного голодомору 1933 року.

Водночас і в інших сферах економіки можливості для вияву і розвитку схильності до підприємництва були вкрай обмеженими. Адміністративно-командна система потребувала здебільшого не ініціативи чи нестандартних виробничих рішень, а мовчазного виконання строго визначених функцій та планових завдань. Люди, які намагалися ефективніше використати альтернативні підходи або здійснити звичайні (у загальноприйнятому розумінні) ринкові операції, часто опинялися поза законом.

Дата добавления: 2015-08-28