Лекційне питання-тема: Загальні особливості первісної культури

Лекційне питання-тема: Загальні особливості первісної культури

(Вступне питання до програмової теми: Первісна культура»).

Первісне суспільство у своєму історичному розвитку охоплює величезний період. Протягом цього тривалого часу сформувався фізичний тип сучасної людини, яка створила житло і знаряддя праці, запо-чаткувала творення перших духовних цінностей, вирооила первісні форми соціальної організації і пра-вила взаємовідносин між її членами. При характеристиці первісної культури можна звернутись до тако-го досить широкого і умовного її ви-значення. Первісна культура - це досягнення людства у виробничо-му, суспільному і розумовому відношенні на первісній стадії його розвитку. Хоча життя давніх людей в різних географічних районах мало свої особливості, все ж можна говорити про деякі загальні риси, характерні для культури первісного типу, риси які визначають специфіку цієї культури.

1) Розвиток людства в процесі біологічної та культурної еволюції та домінування останньої на певному якісно визначеному етапі. Людина — продукт двох типів еволюції. Як представника ссав-ців та вищих приматів її потрібно вважати продуктом біологічної еволюції. Однак людина більшою мі-рою є і продуктом еволюції культурної, бо ті суттєві ознаки, що відрізняють її від тварини, є результа-том саме цього етапу еволюції.

Біологічна еволюція є саморозвитком органічних форм і грунтується на мутаційній мінливості, на боротьбі за існування і на природному відборі. Біологічна наступність при цьому забезпечується майже повною незмінністю спадкових ознак біологічних видів (тобто генетичною пам’яттю). Тільки мутація приносить зміни в генетичну інформацію. Природний відбір закріплює лише ті зміни, які збільшують здатність живої істоти до здобування їжі, самозахисту, розмноження, тобто спрямовані на підвищення її шансів на виживання, пристосування до життя.

Культурна еволюція – це еволюція поведінки і здібностей людини. Інформація передається на-ступним поколінням, але не через розмноження із змінами в генетичній інформації, а шляхом насліду-вання, навчання і оволодіння знаннями і навичками. Культурна еволюція пов’язана із здатністю людини зберігати всю нагромаджену інформацію і передавати її наступним поколінням.

Антропосоціогенез як процес становлення людини тривав за даними сучасної науки близько трьох з половиною мільйонів років. Якщо перший етап антропосоціогенезу відбувався як; біологічними, так і за культурними закономірностями, то з набуттям людиною сучасного вигляду (приблизно 35 тисяч років тому) культурна еволюція стала домінуючою в її подальшому розвитку. Якісна відмінність духовно-культурного виміру сучасної людини й біологічно-морфологічно однакового з нею кроманьйонця є най-кращим доказом значення та можливостей культури як різновиду еволюції.

2) Однією з особливостей первісної культури є традиційність і колективізм. Традицію можна ви-значити як стереотип людської діяльності, як груповий досвід, котрий передаючись відтворюється. Тра-диція - це форма соціального наслідування через інформаційні канали та матеріальні предмети.

Традиційність у первісній культурі означала панування звичних усталених поглядів, оцінок, пра-вил, тобто пріоритет колективних уявлень над індивідуальними, розчинення людини в колективі. Сила звичаїв та традицій у первісному суспільстві була дуже великою. Вони стосувалися всіх сторін життя, підпорядкованих певним нормам, правилам, ритуалам - виробництва, розподілу продуктів харчування, шлюбних стосунків, взаємин людей різного віку й статі, ступеня спорідненості, общинної належності тощо. На ранніх етапах історії традиції, ритуали були своєрідними невербальними «текста­ми» людської культури. Ритуальні дії ставали своєрідними символами, знання яких відбивало тогочасний рівень ово-лодіння культурою і соціальну значимість особистості. Дії за зразком визначали поведінку кож­ного ін-дивіда, а це виключало його творчу самостійність. Індивідуальна самосвідомість у цих умовах розвива-лась повільно.

Первісний індивідуум не відокремлював себе від колективу, найжорстокішим покаранням для нього було вигнання з роду. Воно позбавляло звичних для людини засобів існування, позбавляло відчуття на-лежності до цілого, тотожності родовому колективу, віднімало сенс існування. Індивідуальне начало у первісної людини відображалось за допомогою колективного начала. Дослідники називають сучасну лю-дину егоцентриком (тобто індивідуалістом), а первісну — ексцентриком (лат. excentricus – позбавлений центра). Сучасна людина співвідносить себе і все, що її оточує, із самою собою; відчуває себе в центрі своєї світобудови, формуючи ієрархію цінностей з центром у власному «я». Первісна ж людина на себе дивилась не як на «я», а як на «ти». Вона діяла, постійно прислухаючись до внутрішнього голосу: «ти мусиш», «ти зробиш», «ти винен». Це самовідчуття йшло у неї від усвідомлення належності до колек-тивного цілого: первісна людина завжди належна своєму роду, племені. Її індивідуальне начало – «ти» постійно отримує силу в колективному началі - «ми» і протиставляється ворожому началу – «вони».

Пануванню традиційності, первісного колективізму сприяло обгрунтування правил моралі, як та-ких, що надані згори, встановлені вищими надприродними істотами в далекі часи, а отже є священними. Відповідальність всього колективу за їх виконання посилювала і відповідальність кожного, оскільки по-рушення їх, як вважалось, завдасть шкоди всім. Особливу роль тут відігра­вали табу. Вони оберігали життєво важливі для існування роду правила колективного життя (порядок розподілу їжі, заборону кровно-споріднених статевих зв'язків, недоторканість особи вождя тощо). Культура власне і розпочина-ється із запровадження заборон, які припиняли асоціальні прояви тваринних інстинктів, але одночас­но стримували особисту винахідливість.

Іншим чинником сприяння традиційності і колективізму була тісна залежність людей від природи: у мисливстві – від наявності звірини, в землеробстві – від опадів, у скотарстві – від приплоду. Ця залеж-ність породила цілу низку різноманітних обрядів, які грунтувались на відчутті цілісності всієї світобу-дови та спрямованих на її збереження. Якщо не випадав дощ або гинула худоба, це сприймалося як кара за порушення такої цілісності, а значить її за допомогою певних обрядів треба було відновити.

Такий комплекс обрядів досить довго зберігається у пізніші часи в селянській общині яка проти-стоїть місту, оскільки продовжує більшою чи меншою мірою залежати від природної стихії. Тому в се-лянських обрядах піспяпервісних часів є немало спільного з первісними суспільствами.

Отже, як бачимо, непохитне наслідування традиції, жорсткі механізми соціального контролю і нормативності багато в чому визначали специфіку первісної культури, забезпечували усталеність існу-вання первісного суспільства.

3) Важливою рисою первісної культури є її синкретизм ( від грецького sinkretis - об'єднання, з'єд-нання). Термін «синкретизм» розуміється як злитність, нерозділеність, що характеризує первісний не-розвинутий стан чого-небудь. Говорячи про синкретизм первісної культури, ми можемо говорити про нерозділеність її форм, як рису притаманну нерозвинутому стану цієї культури. Синкретизм первісної культури виявлявся у недиференційованості сфер життя, у зрощенні виробничої, соціальної та духовної діяльності. Елементи духовної діяльності були безпосередньо вплетені в матеріальну практику. Тісно переплітались раціональні знання та релігійні уявлення. Трудові операції супроводжувались магічними заклинаннями. В цілому суспільна свідомість і суспільне буття первісної епохи були ще надто нерозви-неними, щоб диференціюватися в окремі розмежовані сфери, які виникли пізніше, в процесі ускладнен-ня людської діяльності.

4) Ще одна важлива особливість первісної культури – її безписемність. Ця риса зумовлювала по-вільність накопичення інформації у суспільстві і витікаючи звідси слабкі темпи культурного і соціаль-ного розвитку. Хоча ще на стадії первісного суспільства з’явилась піктографія (малюнкове письмо), од-нак вона може бути характеризована як передписемність. Виникнення ж упорядкованої писемності при-падає на пізніший період. Воно може вважатись вершиною розвитку духовної культури пізньопервісно-го суспільства і, водночас, однією з найвиразніших меж, що відокремлюють його від ранніх цивілізацій. Розвиток писемності – необхідна умова переходу до цивілізації і виникнення упорядкованого письма це не просто зміна графічного засобу фіксування інформації, а нова якість соціально-культурного розвитку людства.

Окрім писемності ще дві ознаки (монументальна архітектура та міста) вважаються найбільш важ-ливими з числа тих, які характеризують перехід від первісної епохи до ранніх цивілізацій. Ці три озна-ки, поєднані цілою системою причинно-наслідкових відносин з економічними, соціальними та політич-ними процесами, що відбуваються в суспільстві, створюють видиму вершину великого айсберга перших цивілізацій. Вказана тріада виразно характеризує цивілізацію в першу чергу як культурний комплекс. Тоді як соціально економічна сутність цього явища пов'язана з появою класового суспільства і держави.

Під час розкладу первісного суспільства починається процес багатолінійного розвитку світової іс-торії, з’являються різноманітні соціокультурні системи, про які мова буде йти в наступних темах нашо-го навчального курсу.

Дата добавления: 2015-08-28