Лекція 9. Капітал та наймана праця

ЛЕКЦІЯ 9. КАПІТАЛ ТА НАЙМАНА ПРАЦЯ

Анотація

Первісне нагромадження капіталу. Особливості нагромадження капіталу в Україні. Перетворення грошей у капітал. Загальна формула руху капіталу. Капітал як економічна категорія. Альтернативні теорії капіталу. Капітал і праця. Трудові відносини: сутність і структура. Наймана праця. Винагорода за працю. Заробітна плата: сутність, форми системи. Теорії заробітної плати. Номінальна і реальна заробітна плата.

1. Капітал як економічна категорія

Історія етимології капіталу. Термін «капітал» (capitale, від лат. caput — голова) уперше з’являється в ХІІ і ХІІІ ст. і означає «засоби, склади товарів, сума грошей, гроші, позичені під процент». У своїй проповіді св. Бернандіно із Сієн (1386—1444) говорив, що існує «породжуюча причина багатства, яку ми всі звемо капітал» Поступово термін починає вживатися в більш вузькому значенні: грошове багатство виробника або купця.
У ХVІІ ст. цей термін у своєму вузькому значенні став загальноприйнятим, особливо стосовно продуктивного капіталу. Іменник «капіталіст» зустрічається вже в середині XVІІ ст. і позначає власників капіталу. Слово «капіталізм» пізнього походження, його запровадив К. Маркс.

Отже, етимологія терміна «капітал» фіксує деякі ключові елементи феномену: він первісно пов’язаний з грошами і являє собою специфічний спосіб організації виробництва.

Перетворення грошей у капітал. Розглянемо категорію «капітал» у тісному зв’язку з грошами. Ще в середньовічній Західній Європі гроші виступали не тільки як загальний еквівалент, а і як найбільш абстрактна форма суспільного багатства та абсолютний ліквідний засіб. Саме ці характеристики сприяли перетворенню грошей у капітал.

Гроші стають капіталом лише тоді, коли їх пускають в обіг для наживи, тобто для одержання грошової суми більшої ніж первісно вкладена.

Загальна формула руху капіталу така: Г—Т—Г¢, де Г¢ =
= Г + ∆Г, а ∆Г — це приріст грошей над первісною сумою.

Таким чином, первісно авансована вартість Г не тільки зберігається в обігу, але й змінює свою величину, долучає до себе додаткову суму грошової вартості ∆Г, тобто зростає. І саме цей рух перетворює гроші в капітал.

Гроші використовувались як капітал, тобто з метою збагачення, ще за рабовласництва і кріпацтва. У цих суспільствах існували так звані допотопні форми капіталу — торговельний і лихварський.

Торговельний і лихварський капітали діяли у сфері обігу. Вони безпосередньо не вторгалися у сферу виробництва, де продов­жували панувати відповідно рабовласницькі і феодальні порядки. Докорінний поворот відбувається тоді, коли поряд з грошовим капіталом виникає продуктивний капітал, формуючи специфічний спосіб організації виробництва, який К. Маркс назвав капіталістичним.

Формула руху капіталу Г—Т—Г¢ є загальною, тому що в усіх галузях розвинутого товарного господарства рух капіталу виступає в цій формі. Крайні буквені члени цієї формули свідчать, що їй властива суперечність. Оскільки Г¢ > Г, то виникає питання, що є джерелом ∆Г, прибутку.

Первісне нагромадження капіталу. Формування продуктивного капіталу історично пов’язується з первісним нагромадженням капіталу і становленням капіталістичного підприємництва.

Капіталістичне підприємництво, що виникло в надрах феодалізму, відрізнялось від попередніх форм товарного господарства перш за все як велике виробництво, що використовує кооперацію праці багатьох найманих робітників. Виникнення капіталістичного підприємництва пов’язане з первісним нагромадженням підприємницького капіталу.

Первісне нагромадження капіталу, що створює капіталістич­ні відносини, є процесом, який перетворює, з одного боку, засоби виробництва і засоби до життя в капітал, а з іншого — безпосередніх виробників у найманих робітників.

Процес первісного нагромадження являв собою передісторію капіталізму та утвердження капіталістичного способу виробництва. Основу цього процесу становив розвиток товарного виробництва. З розвитком ремесел і торгівлі відбувалась усе більша диференціація ремісників, причому багаті цехові майстри перетворювались спочатку в скупників, а потім у промислових підприємців, що створювали капіталістичні майстерні та мануфактури.

У процесі первісного нагромадження капіталу велику роль відігравали торговельний та лихварський капітали, які сприяли роз­виткові товарно-грошових відносин. Торговельний капітал часто рухався в промисловість, і купець у цьому разі перетворювався в капіталіста-мануфактурника. Лихварі ставали іноді банкірами. Водночас із формуванням верстви найманих робітників відбувалось виникнення буржуазії — власників грошового і продуктивного капіталу.

Сутність категорії «капітал». Капітал виникає тільки там, де підприємець, будучи власником засобів виробництва та грошових ресурсів, знаходить на ринку вільного робітника в ролі продавця робочої сили, наймає його і здійснює процес виробництва товарів з метою одержання більшої вартості, що виступає у формі прибутку.

Умови функціонування категорії капітал:

1) високорозвинуті товарне виробництво, обіг і ринок;

2) наявність такої мотивації діяльності виробника, як особисте збагачення за рахунок одержання прибутку;

3) зосередження в частини господарюючих суб’єктів значної кількості засобів виробництва і грошових ресурсів;

4) наявність людей праці, юридично вільних, але які позбавлені засобів виробництва і життєвих благ, що змушує їх найматися.

Отже, капітал — це категорія, що виражає не стільки технічні чи організаційні, скільки соціально-економічні відносини. Ми розглядаємо капітал як явище соціально-економічне.

Капітал — це авансовані підприємцями у виробництво товарів засоби виробництва, грошові ресурси і засоби на оплату найманої праці, які в процесі своєї продуктивної взаємодії забезпечують зростання вартості та збагачення підприємців.

Багато дослідників уважають, що капітал — це сукупність засобів виробництва, які приносять дохід їхньому власникові. «Капітал, — пише видатний американський економіст П. Са­муельсон, — цей термін часто застосовують до товарів виробничого призначення…», які «…перебувають у приватній власності, а вироблюваний ними дохід належить їх власникам». (Самуэльсон П. Экономика: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1964. — С. 64, 72.)

Значного поширення набув погляд на капітал як на один з фак­торів виробництва, що поряд з працею, землею і підприємницькою діяльністю приносить дохід. Основоположником такого підходу можна вважати французького економіста Ж. Б. Сея.

2. Капітал і праця

Наймана праця і робоча сила як товар. Капітал підприємця є його приватною власністю. Але його власність не поширюється на інший фактор виробництва — робочу силу вільних робітників. Останніх він може залучити через механізм наймання. Наявність найманої праці — обов’язковий соціально-економічний чинник фун­кціонування в економічній системі суспільства категорії капітал.

Дві основні форми працевлаштування людей: пряма і побічна.

Пряме (безпосереднє) працевлаштування є характерним для дрібного товарного виробництва та сектору підприємств колективної власності. Пряме поєднання робочої сили і засобів виробництва можливе лише тоді, коли власник робочої сили водночас є власником (чи співвласником) підприємства, на якому він працює.

Але в ринковій економіці більшість підприємств є приватною власністю підприємців-капіталістів. Певна частина підприємств є державною власністю.

Побічне працевлаштування: наймана праця здійснюється за допомогою засобів виробництва, які не належать працівникові, тобто відчужені від нього; процесом праці керує власник засобів виробництва; результати виробництва присвоюються власником капіталу.

Наймання праця — це письмовий чи усний договір між власником підприємства або його представником і працездатною особою про використання робочої сили суб’єкта, що працевлаштовується, у виробничому процесі підприємства за відповідну гро­шову винагороду.

Грошова винагорода має назву заробітна плата.

Розглядаючи суть наймання варто звернути увагу на таке. За капіталізму власник робочої сили є вільною особою і з точки зору буржуазного права може розпоряджатися своїми здібностями за власним вибором. Проте реалії життя такі, що робітник, будучи юридично вільним, позбавлений власності на засоби виробництва і засоби до життя. Як за цих умов люди праці можуть реалізувати свою здатність до життя? Вихід один: винести свою робочу силу на ринок праці і продати її наймачеві як товар.

Отже, юридична свобода робітника за відсутності в нього джерел до життя є тим економічним чинником, який перетворює його здатність до праці у товар. З виникненням капіталізму створюється особливий ринок — ринок праці.

Властивості товару «робоча сила». У загальному вигляді властивості товару робоча сила ті самі, що й для інших товарів.

Відмінності робочій сили:

1) Робоча сила – не річ, а здатність людини до праці.

2) Здатність до праці, на відміну від звичайних товарів, відчужується на строк через ринок праці у формі наймання.

3) Реальне відчуження здатності здійснюється у процесі праці найманого виробника.

4) Корисність робочої сили проявляється в її продуктивній силі, якості, культурному розвитку, сумі інших здатностей. Особливим проявом корисності робочої сили є її вміння приводити в рух і «співпрацювати» з капіталом (засобами виробництва).

5) Вартість товару «робоча сила» виступає як вартість життєвих засобів, необхідних для нормального відтворення робочої сили індивіда та членів його родини (крім того, на вартість робочої сили впливають: гранична продук­тивність праці, моральний фактор, звичаї і традиції, національні особливості, рівень культури та людяності в суспільстві).

Основні положення щодо вартості робочої сили і визначення її величини викладені К. Марксом у першому томі «Капіталу» (див.: Маркс К. Капітал: Т. 1 // Маркс К. і Енгельс Ф. Твори. — Т. 23. — С. 168—170).

Інші точки зору щодо вартості робочої сили:

ü Класики політичної економії під товаром розуміли не робочу силу, а саму працю. «Природною ціною праці, — писав Д. Рікардо, — є та, яка необхідна, щоб робітники мали можливість існувати і продов­жувати свій рід без збільшення або зменшення їхньої кількості». (Рикардо Д. Начала политической экономии // Классика экономической мысли. — М.: ЭКСМО-ПРЕСС, 2000. — С. 454).

Грошова винагорода має назву заробітна плата.

3. Заробітна плата: сутність, форми та організація. Види заробітної плати

Підходи до визначення заробітної праці:

1) Заробітна плата: неокласичний підхід. Переходячи до вивчення економічної природи заробітної плати, слід мати на увазі, що вона є трудовим доходом, тобто доходом, одержаним робітником від праці. Трудові доходи є основним джерелом доходів для величезної більшості людей. Заробітна плата та інші різновиди заробітку становлять сьогодні в розвинутих країнах до 80% національного доходу.

2) Заробітна плата: марксистській підхід. Протилежною неокласичній є марксистська теорія заробітної плати за капіталістич­ної ринкової системи. К. Маркс розглядав заробітну плату в органічній єдності з вартістю товара «робоча сила». «…Вартість робочої сили — це вартість життєвих засобів, необхідних для підтримання життя її власника… Сума життєвих засобів, — писав К. Маркс, — повинна бути достатньою для того, щоб підтримати трудящого індивіда як такого в стані нормальної життєдіяльності».

На противагу іншим товарам вартість робочої сили включає в себе історичний і моральний елемент. На вартість робочої сили впливають також умови праці, і перш за все ті, які небезпечні для життя носія робочої сили або є тяжкими для її здійснення. Посилена затрата праці передбачає посилене заміщення.

Недолік Марксової теорії полягає насамперед у тому, що в ній заробітна плата не пов’язується з результатами праці трудящого.

Отже, заробітна плата — це ціна, що виплачується за використання праці. Вона як економічна категорія розвинутих товар­но-ринкових відносин виражає вартість товару робоча сила і оплату за працю, за витрати й результати її, що визнані ринком.

Основні форми заробітної плати:

Відрядна - це оплата працівникові залежно від розмірів виробітку (виготовлених виробів або здійснених операцій). Відрядна заробітна плата використовується для підвищення інтенсивнос­ті праці, скорочення витрат на контролювання робітників, посилення конкуренції між ними.

Почасова - це оплата працівникові за певний час (годину, робочий день, тиждень) його роботи (праці).

В останні два-три десятиліття погодинна зарплата у багатьох країнах перетворилася у головну форму оплати праці. Вона охоплює приблизно 70% робітників обробної галузі промисловості США і Франції та до 60% промислових робітників Великобританії і Німеччини.

Особливо вигідно застосовувати погодинні ставки заробітної плати, оскільки у цьому разі робітникові оплачується не денна (або тижнева чи місячна) вартість його робочої сили, а тільки фактично відпрацьована кількість годин. Переводячи робітників на погодинну оплату праці, підприємець таким чином може зменшувати оплату праці відповідної кількості працюючого персоналу.

З розвитком НТП дедалі ширше застосовується погодинно-преміальна система заробітної плати. У розвинутих країнах застосовуються такі системи заробітної плати (у різних їх комбінаціях): тарифні, преміальні, акордні, колективні. За їх допомогою власники підприємств намагаються заінтересувати найманий персонал у найбільшій віддачі, у найкращому виконанні своїх трудових обов’язків, в ініціативності та винахідливості.

У Законі України «Про оплату праці» наводиться таке її визначення: «Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу».

Мінімальна ж зарплата в даному Законі визначається, як «законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитись оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт)».

Основою організації зарплати є тарифна система оплати праці, яка включає: тарифні сітки, тарифні ставки ( схеми посадових окладів); тарифно-кваліфікаційні довідники.

Розмір заробітної плати в різних країнах неоднаковий, оскільки існують національні відмінності щодо її величини.

Види заробітної плати:

1) Номінальна заробітна плата — це сума грошей, яку одержує працівник за годину, день, тиждень, місяць у касі підприємства. Включає в себе відрахування на соціальне страхування і прибутковий податок.

2) Реальна заробітна плата — це та кількість товарів і послуг, яку працівник може придбати на свою номінальну заробітну плату, очищену від відрахувань на прибутковий податок.

Мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг роботи).

У провідній країні світу — США — вона коливається в межах від 40 до 50% середньої заробітної плати, і нині приблизно 5 дол. на годину. Для сравнения: средний уровень почасовой зарплаты в Европе — €11, а в США — более $7. А в Україні на 1 жовтня мінімальна заробітна плата становить 907 грн., а почасова – 5.43 грн.

Продуктивність праці і заробітна плата. Як правило, всі, хто працює, зацікавлені у зростанні заробітної плати. Матеріальною основою такого процесу зростання є продуктивність праці на людино-годину. У всіх країнах з розвинутою ринковою економікою спостерігається унікальний зв’язок між динамікою продуктивності праці й оплати праці.

У ринковій економіці попит на працю (або на будь-який інший ресурс) залежить від продуктивності. У цілому чим вища продуктивність праці, тим більший попит на неї. Висока чи низь­ка продуктивність праці, включаючи її граничну продуктивність, залежить від:

- якості затраченої праці,

- кількості та якості факторів виробництва, що взаємодіють,

- рівня використання технічних знань.

У свою чергу якість праці залежить від:

- грамотності, освіченос­ті, навченості та кваліфікованості робітників. Країна з малоосвіченими робітниками не спроможна освоїти сучасні технології, що вимагають використання комп’ютерів і складної техніки.

Велике значення для рівня і динаміки продуктивності праці мають прогресивні технології, форми власності та методи управління. Країна може мати значні ресурси і високоосвічених робітників, але слабий менеджмент, низьку виконавчу та технологічну дисципліну. Останні фактори знижують рівень продуктивності праці в країні.

Зрештою, поєднання вищої якості робочої сили і праці, нагромадження капіталу і науково-технічного прогресу веде до значного підвищення продуктивності праці й попиту на працю. На цьому матеріальному підґрунті зростає й заробітна плата.

Відмінності в заробітній платі. Завершуючи виклад теми, розглянемо відмінності в заробітній платі та її об’єктивні чинники. Спочатку дослідимо структуру заробітної плати в різних галузях.

Об’єктивні чинники відмінності в заробітній платі:

1) Компенсаційні відмінності –відмінності в заробітній платі, що покликані компенсувати відносну непривабливість, або нематеріальні відмінності самої праці. Різна праця має різну привабливість, складність, зручність, тому заробітну плату можуть підвищувати, щоб компенсувати додаткові витрати на відтворення робочої сили (праця на атомних електростанціях є небезпечною для здоров’я, тому атомні електростанції змушені багато платити, щоб наймати людей для небезпечної роботи).

2) Відмінності в якості праці - спричинені вродженими та фізичними здібностями, освітою, підготовкою та досвідом (більш висока заробітна плата у працівників вищої кваліфікації (інженерів, юристів, лікарів, економістів, менеджерів)).

Елементи унікальної праці та сегментація ринку праці. Ринки праці поділені на неконкуруючі групи. Оскільки люди спеціалізуються в певній діяльності, то вони стають частиною субринку робочої сили: атомних електростанцій, сільського господарства, лісохімічної галузі, торгівлі тощо. Через те вони є об’єктом пропонування та попиту на це вміння, а тому їхні власні трудові доходи зростають чи спадають залежно від стану справ в українському машинобудуванні, що характеризується глибокою кризою; цим пояснюється низька оплата пра­ці, яка в цій галузі загалом є висококваліфікованою.

Дата добавления: 2015-08-28