Дві наші рідні стихії, які таку домінантну роль грали в героїчні періоди нашої історії за морських походів Олега і козаків, за часів степових лицарів Святославів і Хмельницьких, за Христових мандрівників, які всі разом розширяли границі Землі, і впливів нашої культури, приносили світло християнства, тримали під острахом варварів і кували душу свого народу, горду, тверду і мудру, далеку від здрібнілої душі нових "культурників", що прийшли їм на зміну із своїми "доматорськими" і полежайськими ідеалами вегетативної культури дроворубів і водоносів. Були це святі і герої, які стоплювали в один "язик" країну своєю безстрашністю і мужністю, глибокою мудрістю і здобутою в світськім і духовнім подвижництві шляхетністю душі.
Це були герої тих часів, коли ще світ голоти не прийшов заступити їх. Коли чини князів Ярославів і Всеволодів не висміювалися як "вузький егоїзм"; коли вірність вірі не вважалася за кари гідний "фанатизм"; коли карання відступників не осуджувалося як "принесення живої людини в жертву абстрактній ідеї морально-релігійного обов'язку"; коли із суворих лицарських чеснот Феодосіїв і Мономахів не викпивалося як з непотрібного аскетизму; коли прекрасні і мудрі твори нашого старого письменства не плямувалися як "жалюгідне ісчадіє Києво-Могилянської академії"; коли проповідь морального стоїцизму "Патерика" не прозивали "шаблоновою побожною фразеологією"; коли ще не вважали, що "краще мати діло з ордою", ніж жити у власній державі; коли ідеал ієрархічної суспільності не відкидався як глупе "командирство" і коли потурання рідним Ефіялтам не звалося ще віротерпимістю й гуманністю"; коли старій, основаній на грецькій мудрості і Святім Письмі, культурі вищої касти не протиставляли ще культури гречкосія й голодранця, Квітчиних "Марусь" і Винниченкових "Інараків"; коли не вчилося нас ще, що навіть "під болотом і брудом" в українцеві треба шанувати "відвічні цінності людини"; коли взірцем гідним наслідування, не став ще рідний Санчо Пансо з його гаслом "моя хата з краю" з його ідеалами нації плебсу.
Хто хоче воскресити давнину, той мусить воскресити її чесноти і створити касту подібну її касті, як створили козаки касту подібну стародружинницькій касті старого Києва. В суспільності спостерігаємо процеси подібні до біологічних і хімічних. Хімічні процеси спричиняються хімічною енергією тіл, що входять між собою в стик, при чім під хімічною енергією розуміється рушійна енергія атомів. Більшість хімічних сполук постає через віддання тепла або іншої енергії (світла, електрики), а розірвати ці сполуки можна тільки при накладі, рівнім накладу енергії, що пішло на їх сполуку. Цей закон треба не спускати з ока при обсервації творення й розпаду суспільних сполук. Велетенським накладом різних форм енергії — фізичної, душевної і духової — таких диявольських твердих постатей, як Ярема Вишневецький, старий Казимир польський, Батор, Собєський і Скарга з цілою хмарою єзуїтів, привела Польща до сполуки з собою Україну, вклала в підбій України диявольську винахідливість, безодню "лесті" й підступу, велетенське завзяття, неабияку мудрість і сприт, надзвичайну витривалість. І завалилося їх діло не скорше, аж коли такий самий наклад енергії, мудрості й завзяття "дияволів Хмеля" розірвав ту сполуку. Так мусить бути й тепер. Саме страждання нації, якого зазнала вона при насильній сполуці з більшовицькою Москвою, ніколи не дасть нам права чи змоги на сепарацію. Більшовизм, підбиваючи Україну, виявив таку енергію, таку масу чортівської винахідливості, безоглядної консеквенції, диявольської хитрості, неабиякого державницького сприту, від якого заносить духом Івана Грізного і Петра І, що розірвати цю сполуку потрапить лише нація, що буде обдарована провідною кастою з рівносильною енергією, завзяттям і мудрістю. Коли нація, як тоді хмельничани, протиставить Петрам і Сталіним рівнорядну розмахом касту провідників. Взірців тої касти ми не знайдемо в здегенерованій демократії, лише у великих тінях нашої героїчної доби, її чеснотах, її культурі, її мріях і планах, її місії, в дусі нашого історичного традиціоналізму.
Тільки ця нова каста потрапить взяти на свої плечі стару місію давнього Києва в усім її блиску. Україна в великій кризі, що почалася по Першій світовій війні, в кризі, що охопила весь континент, відіграла вже страшенно важну роль. Свідомо або напівсвідомо, в перекір своїм нездарним провідникам, вона виступила як перша в оборону тих традиційних спільноєвропейських давніх вартостей старої культури, якою колись блистіла Європа і яку, як на Україні та й далі від неї на захід, прагнула знести з обличчя землі в ім'я більшовизму збунтована голота. Тоді, починаючи від 1917 року, довгі роки Україна сама, серед байдужності Європи, перша підняла повстання проти нових "поганих". Виявила вона тоді той страшний "наїзницький ратний дух", що викликав здивування і страх навіть у більшовиків, той страх, якого докази давала досить їх тодішня література як белетристична, так і мемуарна, виявила "одчайдушність", яка подекуди нагадувала полум'я Хмельниччини. Забракло натомість — її провідній верхівці другої прикмети — глибини духу", якою колись вона промінювала на широкі простори Сходу, формуючи свій довкільний світ і відкидаючи далеко в степ варварів. Виявити цей дух, щоб відіграти ще в більшім масштабі роль, відіграну в 1917 року в Європі, є завданням, від якого залежить блискучий взлет українського життя чи його занепад.
Катастрофа, в яку ввалилася Україна в більшовицькою навалою, була початком загальноевропейської катастрофи. Моральний розклад, який принесла більшовицька навала до нас, роз'їдає й демократичну Європу й Америку, криза нашої культури стала кризою європейської культури взагалі, що її роз'їдає дух матеріалізму "віку голоти", яка активно заперечує велику творчу роль духу в історії. Як з'явище матеріалізму є світового значення, так і ідея, яка виступить у похід, щоб знищити той дух матеріалізму, мусить бути світового розмаху. Дух матеріалізму розтлів все життя нашого континенту, його життя й ідеали етичні, моральні, ідеали соціального співжиття, ідеали культури, релігії, особистої і громадської етики, ідеали політичні. На місце тої розложеної культури, її спотворення під розтрощуючими ударами молота більшовицької ідеології, мусить прийти нова формуюча ідея.
Ця ідея може бути збудована лише на засаді перекреслення інтернаціоналістичних доктрин і матеріалізму і на повороті до духу нашої давнини, до духу традиціоналізму. Колись Україна перша пережила більшовизм, перша з ним боролася, перша усвідомлювала собі його суть і суть того нового, що треба йому протиставити, перша своїм "наїзницьким ратним духом" протиставилася заразі, яка йшла на окцидент. Коли б вона здобулася, в огні пережитих терпінь і боротьби, на те, щоб зродити з своєї "глибини духу" нове "вірую" для погрузлого в матеріалізм світу, коли б показалася як перша в боротьбі з більшовицьким матеріалізмом, як перша своєю "одчайдушністю", так і перша "глибиною духу", яку Максимович уважає властивою нам, тоді б могла вона покласти почин новій ері для окцидентальної цивілізації: тоді, коли б перша рішучо й безповоротно скінчила з отруєю лібералізмів, марксизмів, прудонізмів і сенсімонізмів, з культом матерії й диявола, з культом звичайної, відірваної від всякого контакту з Божественною Силою пересічної людини, протиставляючи всьому тому культ животворчого і формотворчого духу, тоді коли б виступила отверто і проти воюючого матеріалізму і проти розкладаючої "літеплості" тих, що їх — коли будуть на чолі нації разом з тою нацією виригне Господь з уст своїх; коли стане на шлях тої нашої одчайдушної, суворо-аскетичної, хрестоносної славної лицарської давнини, яка фасонувала світ довкола себе і яка промінювала далеко поза межі своєї Землі. Нашої давнини світських і духових "воєнників", борців, святих і аскетів, горіючих вогненним духом формотворців, погромників хаосу, що перетворюють своє велике Невидиме у Видиме й реальне гарячою вірою й завзяттям, хрестом на диявола, а на неприятеля шаблею.
Для українського, так само як для кожного іншого народу, що в своїй внутрішній і зовнішній силі загрожений гангреною матеріалізму, — єдиний рятунок є в ясно концептованій протибільшовицькій взагалі проти — "общинницькій" доктрині, в повороті до власних традицій. Обов'язок кожного, загроженого смертельною пошестю більшовизму в усіх його формах народу нашого (і не тільки нашого) континенту — є безоглядна боротьба з цією пошестю, що загрожує руїною цілої нашої культури.
Цю гангрену зможемо ми подолати тільки силою відродженого з джерел наших власних традицій животворящого Духа, перед лицем якого впаде й розсиплюється потвора матеріалізму.
Плоть нічтоже, Дух животворить!
Дата добавления: 2015-08-28; просмотров: 28 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |