Для студента медика экзамены подобны смерти: неприятная неизбежность, с которой рано или поздно сталкиваешься лицом к лицу. Экзамен не более чем проверка знаний человека, который администрация

Для студента медика экзамены подобны смерти: неприятная неизбежность, с которой рано или поздно сталкиваешься лицом к лицу.
Экзамен не более чем проверка знаний человека, который администрация считает наиболее справедливым и удобным для обеих сторон. Однако студент-медик не может это видеть в таком свете. Экзамены вызывают боевой настрой; это обычное состязание между ним и экзаменаторами, проводимое по твердо установленным правилам для обеих сторон, и он идет на них как профессиональный боксер.
На экзаменах по медицине какое-либо обыкновенное мошенничество случается редко, но претенденты проводят почти столько же времени за изучением технических особенностей состязания, сколько и на изучение учебников по медицине.
Бенскин выяснил, что Малькольм Максворт был представителем от больницы Св. Свитина в экзаменационной комиссии, и поэтому мы вместе присутствовали на всех его обходах в больнице, стоя впереди него и уставившись как впечатлительные поклонники музыки на ведущего скрипача. Между тем мы уныло отмечали дни календаря галочкой, зазубривали трудные вопросы и бегали, запыхавшись на последнем издыхании по протоптанным дорожкам медицины.
Экзамен начинался с письменной части. Один наблюдатель сидел в белом халате и медицинской шапочке на кафедре, следя за явным мошенничеством. Ему помогали два или три ассистента в униформе, которые стояли у двери и свысока хладнокровно смотрели на бедных жертв, подобно полицейским, располагающимся по обе стороны скамьи подсудимых в центральном суде Old Bailey.
На письменную часть отводится три часа. Примерно спустя половину отведенного времени безымянные экзаменующиеся начинают проявлять себя. Некоторые из них начинают подниматься, чтобы взять справочник с нелепым выражением самоуверенности на своих лицах. Другие встают, сдают свои бумаги и уходят. То ли они столь блистательны, что смогли закончить экзамен за полтора часа, то ли это именно то время, что требуется для неторопливого письменного изложения своих совершенных познаний в медицине – никак нельзя было разглядеть по беспечному выражению лиц, с которыми они покидали помещение. Наблюдатель звонит в колокольчик за полчаса до истечения времени; последний вопрос спешно дописывается, когда начинают вырывать работы у почтенных студентов, раздосадованных сроком, предоставленным им для самовыражения, в надежде, что незаконченное предложение создаст у экзаменаторов ощущение несостоявшегося блеска.
Я спустился вниз по лестнице с ощущением, будто только что выдержал восемь раундов. Гримсдайк был первым, кого я встретил в сквере на улице.
- Как твои успехи, - спросил я.
- Так себе, - ответил он. Но я не беспокоюсь. В любом случае они же никогда не читают работы. Разве ты не слышал, как они оценивают экзамены на получение отличия в Кембридже, дружище? В ночь перед объявлением результатов престарелый преподаватель ковыляет вниз из зала и бросает работы вниз на лестницу. Застрявшие в верхнем пролете получают первую степень, большинство из них достигает лестничной площадки и получает вторую степень. Третью ступень получают на нижнем пролете, а достигшие земли не сдают экзамен. Эта система превосходно работает годами, не вызывая никаких замечаний.
Ненавистный устный экзамен проводился через неделю после письменного. Письменные ответы содержат некоторую отдаленность, ошибки и упущения, которые, как и в жизни, не понесут немедленного наказания. Но устный экзамен – это ссудный день. Неверный ответ, и бровь судьи предвещает неизбежную грозу. Если у студента сдают нервы перед этим ужасным недовольством, он проиграл: смущение порождает смятение, и он придет к завершению своего допроса, завязнув, как корова в болоте.
Меня провели в крошечную комнату ожидания, меблированную массивными стульями, деревянным столом и неоткрывающимися окнами, все это напоминало камеру смертника. Там были еще 6 претендентов, ожидавших приглашения войти вместе со мной, воплощавших собою типы, которые обыкновенно можно встретить в комнате ожидания устного экзамена. Там был «Пофигист», который, положив ноги на стол, качался на ножках стула. Рядом с ним сидел на краю стула представитель класса «Явных паникеров», отрывая маленькие кусочки от своего пригласительного билета и нервно вскакивая каждый раз, как открывалась дверь. Там был «Ботаник», гладящий страницы своего потрепанного учебника в отчаянных прощальных объятьях. Напротив него – «Тертый калач», который воспринимал происходящее с бесцеремонностью фотографа на свадьбе. Он, очевидно, так часто заваливал экзамен, что смотрел на устный экзамен просто как на еще одно дело, выпавшее на этот день.
Есть еще один ожидающий комнаты – девушка. Студентки – привлекательные особы, а не просто неизбежно принадлежащие к женскому полу с точки зрения анатомии, которым на устном экзамене приходится несладко. Экзаменаторы-мужчина настолько боятся, что их обвинят в особом отношении к представительницам прекрасного пола, что обычно напускают на себя незаслуженную суровость по отношению к ним. Но эта девушка подготовилась к экзамену. Ее костюм был красивым, но не броским; волосы были аккуратно уложены, но не бросались в глаза, и на ней было достаточно косметики для того, чтобы выглядеть привлекательно. Очевидно, она усиленно тренировала взгляд восхищенного послушания по отношению к мужскому полу. Я был уверен, что она сдаст.
«Вам к столу №4», - сказал мне помощник преподавателя. Я стоял возле стола №4. Я не узнал экзаменаторов. Один был плотный пожилой мужчина, похожий на боксера в отставке. Другого не было видно, как будто он был занят чтением утреннего выпуска Таймс.
«Итак, как же вы будете лечить столбняк?» Мое сердце с надеждой забилось. Это было то, что я знал, так как такой случай недавно был в больнице Св. Свитина. Я начал отвечать уверенно, без запинки излагая этапы лечения, чувствуя себя намного лучше. Вдруг экзаменатор меня прервал.
«Хорошо, хорошо», - с нетерпением сказал он, кажется, вы это знаете. К вам приходит 20-летняя девушка, жалуясь на прибавление в весе. Что вы будете делать? Я собрался с мыслями и, запинаясь, начал отвечать.
Время после устного экзамена – невыносимое время. Как после тяжелой аварии. Первые несколько часов я был в оцепенении, не в состоянии понять, что так поразило меня. Потом я начал сомневаться приду ли я в себя когда-нибудь и преодолею ли все это. Пара моих друзей подбадривала меня, описывая похожие горькие опыты, которые уже у них были и которые позволили сдать им экзамен. У меня затеплилась надежда. Маленькие искорки надежды сливались вместе и вплетались в победоносный венок.
«Все сдают», - сказал Гримсдайк уверенно. Кто-то оступается, кто-то запутывается, кто-то застревает, кто-то запинается, кого-то ловят со шпаргалкой. Все это проделки злого рока, и нашей вины здесь нет. Говорить о неудаче – дурной тон. Это все равно, что говорить покинуть наш мир, отдать Богу душу, вместо просто умер. Результаты экзамена должны были огласить в полдень.
Мы пришли в здание, где проводятся экзамены, чтобы встретить там таких же претендентов, но нашли подавленную ворчащую толпу, похожую на болельщиков местной команды, только что проигравшей кубок.
Мы уже знали в деталях, что будет дальше. Ровно в полдень Секретарь Комитета спустится вниз в сопровождении двух помощников в халатах и займет свое место. Подмышкой у него будет толстая в кожаной обложке книга с результатами. Один из помощников будет нести лист с номерами претендентов, и будет вызывать из одного за другим. Претендент подойдет вплотную к Секретарю, который просто скажет «Сдал» или «Не сдал». Счастливчики поднимутся наверх, чтобы принять поздравления и рукопожатия экзаменаторов, а несдавшие жалко поплетутся к выходу, чтобы забыться в каком-то дурмане.
Без одной минуты 12. Комната вдруг наполняется пугающей неожиданной тишиной и спокойствием, подобно неразорвавшейся бомбе. Вдалеке часы пробили 12. Мои ладошки были мокрые, хоть выжимай. Кто-то кашлянул, и я ожидал, что окна затрещат. С медленным шарканьем, которое можно было услышать до их появления, Секретарь и помощники торжественно спустились. Старший помощник заговорил.
«№ 161» начал он «№302, № 306». Гримсдайк пнул меня в бок, «Иди», прошипел он. Это твой.
Я подпрыгнул и пробился вперед через беспокойную толпу. Кровь ударила мне в голову. Мое лицо пылало, и было такое ощущение, что внутри все оборвалось. Неожиданно пришел в себя я наверху возле Секретаря.
«Номер 306», прошипел Секретарь, не отрываясь от книги. «Гордон?» «Да», квакнул я.
Мир замер. Движение остановилось, растения перестали расти, люди были парализованы, облака застыли в воздухе, ветер стих, волны исчезли, земля остановила свой ход вокруг солнца.
«Сдал», - пробормотал он.
Вслепую, как пришибленный дубинкой, спотыкаясь, я пошел наверх.

Для студента медика іспити подібні до смерті: неприємна неминучість, з якою рано чи пізно стикаєшся обличчям до обличчя.

Іспит не більше ніж перевірка знань людини, який адміністрація вважає найбільш справедливим і зручним для обох сторін. Однак студент-медик не може це бачити в такому світлі. Іспити викликають бойовий настрій; це звичайне змагання між ним та екзаменаторами, проведене по твердо встановленим правилам для обох сторін, і він іде на них як професійний боксер.

На іспитах по медицині небудь звичайне шахрайство трапляється рідко, але претенденти проводять майже стільки ж часу за вивченням технічних особливостей змагання, скільки і на вивчення підручників з медицини.

Бенскін з'ясував, що Малькольм Максворт був представником від лікарні Св. свитину в екзаменаційній комісії, і тому ми разом були присутні на всіх його обходах у лікарні, стоячи попереду нього і втупившись як вразливі шанувальники музики на провідного скрипаля. Тим часом ми понуро відзначали дні календаря галочкою, зазубрювали важкі питання і бігали, захекавшись на останньому видиху по протоптаними доріжками медицини.

Іспит починався з письмової частини. Один спостерігач сидів у білому халаті і медичної шапочці на кафедрі, стежачи за явним шахрайством. Йому допомагали два або три асистента в уніформі, які стояли біля дверей і зверхньо холоднокровно дивилися на бідних жертв, подібно поліцейським, розташованим по обидві сторони лави підсудних у центральному суді Old Bailey.

На письмову частину відводиться три години. Приблизно через половину відведеного часу безіменні іспитів починають проявляти себе. Деякі з них починають підніматися, щоб взяти довідник з безглуздим виразом самовпевненості на своїх обличчях. Інші встають, здають свої папери і йдуть. Чи то вони настільки блискучі, що змогли закінчити іспит за півтори години, то чи це саме той час, що вимагається для неквапливого письмового викладу своїх досконалих знань в медицині - ніяк не можна було розгледіти за безтурботному виразу облич, з якими вони залишали приміщення. Спостерігач дзвонить у дзвоник за півгодини до закінчення часу; останнє питання спішно дописується, коли починають виривати роботи у поважних студентів, розсерджений строком, наданим їм для самовираження, в надії, що незакінчену пропозиція створить у екзаменаторів відчуття нереалізованого блиску.

Я спустився вниз по сходах з відчуттям, ніби тільки що витримав вісім раундів. Грімсдайк був першим, кого я зустрів у сквері на вулиці.

- Як твої успіхи, - запитав я.

- Так собі, - відповів він. Але я не турбуюся. У будь-якому випадку вони ж ніколи не читають роботи. Хіба ти не чув, як вони оцінюють іспити на отримання відзнаки в Кембриджі, друже? В ніч перед оголошенням результатів старезний викладач шкандибає вниз із залу і кидає роботи вниз на сходи. Застряглі у верхньому прольоті одержують першу ступінь, більшість з них досягає сходового майданчика і отримує другу ступінь. Третю сходинку отримують на нижньому прольоті, а досягли землі не здають іспит. Ця система чудово працює роками, не викликаючи жодних зауважень.

Ненависний усний іспит проводився через тиждень після письмового. Письмові відповіді містять деяку віддаленість, помилки та упущення, які, як і в житті, не понесуть негайного покарання. Але усний іспит - це позичковий день. Неправильна відповідь, і брову судді віщує неминучу грозу. Якщо у студента здають нерви перед цим жахливим невдоволенням, він програв: зніяковілість породжує сум'яття, і він прийде до завершення свого допиту, зав'язши, як корова в болоті.

Мене провели в крихітну кімнату очікування, мебльовану масивними стільцями, дерев'яним столом і не відкриваються вікнами, все це нагадувало камеру смертника. Там були ще 6 претендентів, які чекали запрошення увійти разом зі мною, які втілювали собою типи, які звичайно можна зустріти в кімнаті очікування усного іспиту. Там був «пофігісти», який, поклавши ноги на стіл, гойдався на ніжках стільця. Поруч з ним сидів на краю стільця представник класу «Явних панікерів», відриваючи маленькі шматочки від свого запрошення і нервово схоплюючись кожен раз, як відкривалися двері. Там був «Ботанік», гладящій сторінки свого пошарпаного підручника у відчайдушних прощальних обіймах. Навпроти нього - «Тертий калач», який сприймав те, що відбувається з безцеремонністю фотографа на весіллі. Він, очевидно, так часто завалював іспит, що дивився на усний іспит просто як на ще одну справу, що випало на цей день.

Є ще один чекаючий кімнати - дівчина. Студентки - привабливі персони, а не просто неминуче належать до жіночої статі з точки зору анатомії, яким на усному іспиті доводиться несолодко. Екзаменатори-чоловік настільки бояться, що їх звинуватять в особливому ставленні до представниць прекрасної статі, що зазвичай напускають на себе незаслужену суворість по відношенню до них. Але ця дівчина підготувалася до іспиту. Її костюм був красивим, але не помітним; волосся було акуратно покладені, але не впадали в око, і на ній було достатньо косметики для того, щоб виглядати привабливо. Очевидно, вона посилено тренувала погляд захопленого послуху по відношенню до чоловічої статі. Я був упевнений, що вона здасть.

«Вам до столу № 4», - сказав мені помічник викладача. Я стояв біля столу № 4. Я не впізнав екзаменаторів. Один був щільний літній чоловік, схожий на боксера у відставці. Іншого не було видно, як ніби він був зайнятий читанням ранкового випуску Таймс.

«Отже, як же ви будете лікувати правець?» Моє серце з надією забилося. Це було те, що я знав, так як такий випадок нещодавно був у лікарні Св. свитину. Я почав відповідати впевнено, без запинки викладаючи етапи лікування, відчуваючи себе набагато краще. Раптом екзаменатор мене перервав.

«Добре, добре», - з нетерпінням сказав він, здається, ви це знаєте. До вас приходить 20-річна дівчина, скаржачись на збільшення у вазі. Що ви будете робити? Я зібрався з думками і, запинаючись, почав відповідати.

Час після усного іспиту - нестерпне час. Як після важкої аварії. Перші кілька годин я був у заціпенінні, не в змозі зрозуміти, що так вразило мене. Потім я почав сумніватися чи прийду я в себе коли-небудь і подолаю Чи все це. Пара моїх друзів підбадьорювала мене, описуючи схожі гіркі досвіди, які вже у них були і які дозволили здати їм іспит. У мене зажевріла надія. Маленькі іскорки надії зливалися разом і впліталися в звитяжний вінок.

«Всі здають», - сказав Грімсдайк впевнено. Хтось оступається, хтось заплутується, хтось застрягає, хтось затинається, когось ловлять зі шпаргалкою. Все це витівки злої долі, і нашої провини тут немає. Говорити про невдачу - поганий тон. Це все одно, що говорити покинути наш світ, віддати Богові душу, замість просто помер. Результати іспиту повинні були оголосити опівдні.

Ми прийшли до будівлі, де проводяться іспити, щоб зустріти там таких же претендентів, але знайшли подавлену бурчати натовп, схожу на вболівальників місцевої команди, тільки що програла кубок.

Ми вже знали в деталях, що буде далі. Рівно опівдні Секретар Комітету спуститься вниз у супроводі двох помічників в халатах і займе своє місце. Пахвою у нього буде товста в шкіряній обкладинці книга з результатами. Один з помічників буде нести лист з номерами претендентів, і буде викликати з одного за іншим. Претендент підійде впритул до Секретаря, який просто скаже «Здав» або «Не здав». Щасливчики піднімуться вгору, щоб прийняти поздоровлення і рукостискання екзаменаторів, а незданих шкода поплетутся до виходу, щоб забутися в якомусь дурмані.

Без однієї хвилини 12. Кімната раптом наповнюється лякаючою несподіваною тишею і спокоєм, подібно розірвалася бомбі. Вдалині годинник пробив 12. Мої долоньки були мокрі, хоч викрути. Хтось кашлянув, і я очікував, що вікна затріщать. З повільним човгання, яке можна було почути до їх появи, Секретар і помічники урочисто спустилися. Старший помічник заговорив.

«№ 161» почав він «№ 302, № 306». Грімсдайк штовхнув мене в бік, «Іди», прошипів він. Це твій.

Я підстрибнув і пробився вперед через неспокійну юрбу. Кров ударила мені в голову. Моє обличчя палало, і було таке відчуття, що всередині все обірвалося. Несподівано прийшов в себе я нагорі біля Секретаря.

«Номер 306», прошипів Секретар, не відриваючись від книги. «Гордон?» «Так», квакнула я.

Світ завмер. Рух зупинився, рослини перестали рости, люди були паралізовані, хмари застигли в повітрі, вітер стих, хвилі зникли, земля зупинила свій хід навколо сонця.

«Здав», - пробурмотів він.

Наосліп, як прибитий кийком, спотикаючись, я пішов нагору.

Дата добавления: 2015-08-28