2. Законом України Про прокуратуру (ст. 44) визначено предмет прокурорського нагляду:

Прокурофрький нагляд.

2. Законом України "Про прокуратуру" (ст. 44) визначено предмет прокурорського нагляду:

Предмет нагляду і повноваження прокурора

Предметом нагляду є додержання законності під час перебування осіб у місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, в установах виконання покарань, інших установах, що виконують покарання або заходи примусового характеру, які призначаються судом, додержання встановленого кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов тримання або відбування покарання особами у цих установах, їх прав і виконання ними своїх обов'язків.

Враховуючи предмет нагляду, прокурор вирішує головне завдання нагляду:

1. не допускати незаконних обмежень особистої свободи громадян, гарантованої Конституцією України;

2. усувати незаконні обмеження особистої свободи громадян і поновлювати їх порушені права;

3. не допускати обмежень особистої свободи громадян, а застосовувати їх тільки тоді, коли для невідкладного захисту інтересів громадян або держави інші заходи будуть визнані недостатніми чи малоефективними;

4. стежити, щоб примусові заходи медичного і виховного характеру застосовувалися лише до суспільно небезпечних осіб за наявності достатніх медичних підстав.

Безпосередніми об’єктами нагляду є державні органи й установи, у тому числі:

1. Органи й установи Державного департаменту України з питань виконання покарань: а) кримінально-виконавчі інспекції; б) спеціально-виховні установи (виховні колонії); в) арештні доми; г) кримінально-виконавчі установи відкритого типу (далі – виправні центри); ґ) кримінально-виконавчі установи закритого типу (далі – виправні колонії); д) слідчі ізолятори; є) державна виконавча служба.

2. Місця тримання затримання органів внутрішніх: оправ і прикордонної служби: а) ізолятори тимчасового тримання (ІТТ) і кімнати для доставлених осіб у чергових частинах райміськвідділів внутрішніх справ.

3. Органи внутрішніх справ, на яких покладається: контроль за виконанням покарань у вигляді індивідуально-профілактичної роботи за місцем перебування засудженого до громадських робіт, а також контроль за поведінкою осіб, звільнених судом від відбування покарання з іспитовим строком (ст. 75 КК), вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, звільнених від покарання з іспитовим строком, умовно-достроково звільнених осіб від покарання (ст. 81 КК).

4. Військові частини, гауптвахти виконують покарання у вигляді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службового обмеження для військовослужбовців, засуджених за злочини невеликої тяжкості, арешту з триманням засуджених на гауптвахтах.

5. Дисциплінарні батальйони, де відбувають покарання засуджені військовослужбовці дострокової служби.

6. Психіатричні стаціонари Міністерства охорони здоров’я (психіатричні лікарні), де виконуються рішення судів у кримінальних справах щодо застосування примусових заходів медичного характеру.

7. Спеціалізовані державні органи (спеціальні виховні або лікувально-виховні установи для неповнолітніх), які реалізують примусові заходи виховного характеру, застосовані судом до неповнолітніх, яких суд звільнив від покарання а також до неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку кримінальної відповідальності.

Таким чином, згідно з вимогами Генерального прокурора міські, районні та міжрайонні прокурори здійснюють нагляд за додержанням законів у кримінально-виконавчих інспекціях управлінь (відділів) ДДУПВП, Ізоляторах тимчасового тримання (ІТТ) і кімнатах для доставлених у чергових частинах райвідділів і міськвідділів управлінь внутрішніх справ, а також у райміськвідділах Державної виконавчої служби управління юстиції щодо виконання вироків, ухвал і постанов судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень і позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю.

3. Походження Української прокуратури можна ототожнювати з по­ходженням російської, оскільки Україна, на час виникнення проку­ратури входила до складу російської імперії. Російський цар Петро І у 1722 році запровадив французьку мо­дель спеціального контролюючого державного органу "государевого ока" - прокуратури, яка повинна була наглядати за центральними та місцевими адміністративними органами.

Функцію нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян (п. 4 ст. 121). Ця функція для органів прокуратури є традиційною, адже від самого початку свого існування в Російській імперії вони здійснювали опіку в арештантських справах, перш за все з метою попередження зловживань персоналу місць ув’язнення.

Імператорським Указом від 3 вересня 1733 р. губернським прокурорам наказувалося "дивитись" за негайним і правильним вирішенням справ про колодників, щоб під виглядом арешту за недоїмки селяни не трималися під караулом "для використання на приватних роботах" губернаторами та воєводами. Тим же Указом прокурорам ставилося в обов’язки інформувати Генерал-прокурора про стан арештантських справ і утримуваних за ними колодників.

Прокурор безпосередньо підпорядковувався імператору і зо­бов'язаний був наглядати, окрім іншого, за діяльністю сенату та колегій.

У 1864 році прокуратуру було дещо демократизовано, вона вже не здійснювала тотального нагляду, а виконувала переважно про­цесуальні функції у ході кримінального судочинства.

5. Із падінням у Росії монархії у лютому 1917 року, в Україні акти­візувався рух за самостійність.

15 грудня 1917 року у новоутвореній УНР ухвалено Закон "Про утворення Генерального Суду 4 січня 1918 року Центральна Рада ухвалила Закон "Про уря­дження прокураторського догляду на Україні". Цим, фактично, було створено органи прокуратури УНР. Прокураторії організовувалися при апеляційних та окружних судах. Очолювали відповідні прокураторії Старші прокуратори. Наказом Генерального секретаря судових справ від 18 січня 1918 року №7 на посаду Старшого прокурора Генераль­ного суду призначено Маркевича Дмитра Васильовича. 28 квітня 1918 року в Україну прийшли німці і УНР перестала існувати. 29 квітня 1918 р. на з'їзді українських хліборобів було проголо­шено Гетьманат, а Павла Скоропадського - Гетьманом всієї України. 8 липня 1918 р. Законом "Про утворення Державного Сенату", окрім іншого, було врегульовано і питання прокурорського нагляду: при кожному Генеральному суді перебували прокурори і товариші прокурора під вищим наглядом Міністра юстиції, який одночасно був Генеральним прокурором України.

У грудні 1918 р. Гетьманат як державний устрій української держави революційними силами було замінено на ДИРЕКТОРІЮ, яка складалася з 5 осіб. Після того як 14 грудня гетьман Скоропадський зрікся влади, Директорія проголосила відновлення УНР, а отже і діяльність Прокураторії зразка УНР. Скасовано Закон "Про утворення Державного Сенату" і відновлена діяльність Генерального Суду, який став називатися "Найвищим Судом УНР". Міністру юстиції доруча­лось негайно затвердити новий штат і призначити осіб з прокурор­ського нагляду. На початок січня 1919 року Рада народних міністрів УНР затвердила штат надвищого суду, яким охоплювалась і прокураторія. Штат останньої складався із Старшого прокурора, 7-ми прокурорів та одного секретаря-прокуратора.

Трохи більше місяця діяла ця прокуратура. Після встановлення на більшості території України радянської влади, були створені нові органи прокуратури, спочатку у складі суду, згідно Декрету від 14лютого 1919 року "Про суд", а з 28 червня 1922 р., згідно Постанови ВУЦВК, "Про затвердження Положення про прокурорський нагляд в УРСР" у складі НаркомЮсту УРСР. З 10 травня 1925 року, а саме з прийняття 2-ї Конституції УРСР (перша 1919 р.) прокуратура почала діяти як самостійний орган.

У Положенні про прокурорський нагляд в УРСР від 1922 р. на прокуратуру покладався нагляд за правильним триманням ув’язнених під вартою та звільнення "неправильно затриманих".

За Законом "Про прокуратуру СРСР" від 1979 р. прокуратура здійснювала нагляд за додержанням законів при виконанні покарань як пов’язаних, так і не пов’язаних з позбавленням волі. Подальший розвиток даної функції прокурорського нагляду було закріплено в Законі України "Про прокуратуру" (ст. 5), де визначено об’єкти нагляду. Відповідно до Закону України "Про прокуратуру" прокурорський нагляд поширюється на місця тримання затриманих, попереднього ув’язнення, на виправно-трудові й інші установи, що виконують покарання або заходи примусового характеру, які призначаються судом.

8. Правові засоби прокурорської діяльності – закріплені в законодавстві дії та правові акти прокурорських працівників, спрямовані на реалізацію ними завдань і функцій прокуратури.

Всі правові засоби прокурорської діяльності можна поділити на дві групи:

- Засоби прокурорського реагування;

- Акти правового реагування.

Засоби прокурорського реагування на порушення закону визначаються повноваження прокурора щодо їх виявлення та усунення і становлять собою передбачені законодавством і здійснювані у встановленому порядку діїї з виявлення і усунення виявлених порушень закону, а також причин та умов, що їх сприяли і притягненню винних до відповідальності.

Акти прокурорського нагляду – це передбачені законом письмові документи, за допомогою яких реалізуються засоби прокурорського нагляду. Акт прокурорського нагляду може акумулювати в собі декіллька засобів прокурорського реагування. Так, напр., подання прокурора може містити вимогу про притягнення винних до відповідальності і покладення на них обовязку вжити заходів до усунення порушень закону, причирн і умов, що їм сприяли.

Акти прокурорського реагування мають бути законними, обгрунтованими і мотивованими, своєчасними, оперативними, комплексними, завершеними.

9. Павові засоби прокурорського реагування залежно від форми виразу поділяються на:

- Дії (тобто визначені законом повноваження прокурорів, інших прокурорських працівників для реалізації завдань і здійснення функцій прокуратури, які виконуються шляхом безпосередньої участі або втручання згаданих субєктів діяльності);

- акти, (тобто визначені законом письмові документовані рішення прокурорського реагування на виявлені порушень чинного законодавства або про потребу вчинення певних дій, чи дозвіл факти на їх виконання.

Усі дії прокурора в кримінальному чи іншому судочинстві так чи інакше набувають належної процесуальної форми:

Підтримання державного обвинувачення, подання й підтримання позову, надання відповдних висновків тощо. Під час здійснення прокурорського нагляду за правильним застосуванням законів державними та недержавними юридичними, посадовими особами і громадянами; за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, застосування інших заходів примусового характеру, повязаних з обмеженням особистої свободи громадян, такожчасто використовуються різновиди наведених вище відповідних дій, коли вони не вимагають письмового оформлення. Але, так чи інакше, прокурори свої дії документують.

До правових актів прокурорської діяльності, у тому числі наглядової відносять: протести, приписи, подання, постанови, позовні та іншого характеру судові заяви, письмові вказівки, документальні санкціонування, дозволи, затвердження та ін.

Перші пять наведених актів законодавчо визначені і за формою і за змістом. На інші є прямі вказівкм в законі, однак зміст їх і форма напрацьовані тільки в теорії та на практиці прокурорської діяльності.

10. Прокурорські перевірки додержання і правильного застосування законів – це основна форма прокурорсько-наглядової роботи, у ході реалізації якої шляхом організацї комплексу організаційних, психологічних, прокурорсько-тактичних і процесуальних дій, заходів та засобів, виявляють і попереджають правопорушення, встановлюють обставини, що їм сприяли, вирішують питання про притягнення винних до відповідного виду юридичної відповідальності.

Прокурорські перевірки можна поділити за предметом нагляду на: цільві, комплексні, наскрізні.

За відомчим складом: 1) спільні, тобто ті що проводть разом з рганами контролю та іншими як правило вищестоящими органами перевірки застосування законів; 2)перевірки виконані працівниками прокуратури.

За субєктним складом: одноособові, комісійні(декілька прокурорських працівників).

За часом і місцем проведення: одночасні (групові тобто які проводяться одночасно із іншими правоохоронними органами або органами контролю на двох чи більше конкретно взятих піднаглядних обєктах, повязаних спільною діяльністю(прокуратура – водному органі, аподаткова- в іншому).

За обємом проведення: 1) основні, 2)додаткові. Тощо.

Етапи перевірки:

Підготовчий етап. На цьому етапі прокурор ознайомлюється з результатами попередніх перевірок, вивчає наглядові провадження за скаргами осіб; вивчає закони, положення та інші нормативні акти, що регулюють діяльніть органу чи посадової особи, де передбачається провести перевірку та акти, що застосовуються цим органом; визначає тактики і методики проведення майбутньої перевірки; підбирає спеціалістів, яких необхідно залучити до перевірки і формулює питання, на які їм потрібно дати відповіді; складення плану або програми перевірки тощо.

Робочий етап. Розпочинається з моменту прибуття прокурора до тієї установи де проводитиметься перевірка і зустрічі з керівником. У ході перевірок прокурор, працівник прокуратури, самостійно або ж із допомогою спеціалістів зясовують найрізноманітніші правові питання, що стосуються додержання і правильного застосування законів. Якщо на адресу обєкта прокурорської перевірки раніше вносились протести чи подання, тоді необхідно зясувати, як вони зреалізовані, чи дійсно скасовані незаконні акти й усунені інші порушення законів.

Заключний етап. На цьому етапі прокурор складає довідку у трьох примірниках. Коли перевірка проводиться іншим прокурорським працівником (групою таких), тоді він або старший групи складає доповідну записку. У цих документах відображають характер і обєм виконаної в ході перевірки роботи та фіксують виявлені порушення законів тощо. За результатами перевірки прокурор може вноситти подання, постанову про порушення тощо.

11. Заходи реагування прокурора на виявлені порушення законів при виконанні покарань слід розділити на дві групи:

1) пропозиції і вимоги прокурора, що мають владно-розпоряждчий характер.(заходи реагування на виявлені порушення вимог кримінально-виконавчого і кримінально-процесуального законодавства. Прокурор має право негайно звільнити особу, яка незаконно перебуває у місцях позбавлення волі або в установі для виконання заходів примусового характеру. Для цього він застосовує акти реагування при виявленні порушень, а саме: постанова і вказівка. Постанова вноситься прокурором у випадках виявлення осіб, які незаконно находяться у місцях позбавлення волі, встановлення незаконних постанов і рішень адміністрацій цих місць, виявлення у штрафних чи дисциплінарних ізоляторах, карцері заарештованих, які незаконно тримаються. Вказівка прокурора – це захід реагування на виявлені порушення законодавства про порядок та умови відбування покарання Як правило вони даються з метою негайного усунення порушень закону. Припис – це письмовий акт прокурорського реагування на порушення закону з вимогою негайно їх усунути і повідомити про це прокуратуру)

2)пропозиції прокурора щодо усунення компетентними органами виявлених порушень.(Прокурор реалізовує своє право шляхом внескння протестів на незаконні накази, розпорядження чи дії адміністрації установи виконання покарання. Поряд з цим прокурор, керуючись ст.24 ЗУ «Про прокуратуру» може винести постанову про дисциплінарне провадження, про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи.

12. Методика прокурорського нагляду – це сукупність науково обгрунтованих і перевірених практикою методів і прийомів застосування правових засобів прокурорської діялльності під час здійснення відповідного її виду.

У теорії прокурорського права розмежовують а) загальну методику прокурорського нагляду та б) окремі методики організації та здійснення покурорського нагляду.

Структура загальної методики здійснення прокурорського нагляду містить положення щодо загального поняття прокурорського нагляду (тобто це загальне щодо мети, завдань, предмету, меж, обєктів, субєктів, правових засобів цієї галузі прокурорського нагляду тощо)

Структура окремих методик наступна: - предмет наглядової роботи(чи її підвиду) та його правова база; - правові засоби прокурорського нагляду у цій сфері, з конкретизацією, залежно від підвиду нагляду; - організація роботи з нгляду у цій сфері; - рекомендації щодо вибору та реалізації відповідної форми здійснення нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів у цій сфері; - тактика застосування відповідних засобів прокурорської діяльності тощо.

Тактика прокурорського нагляду взагалі і прокурорської перевірки зокрема – це обумовлена ситуацією перебігу прокурорського нагляду чи прокурорської перевірки сукупність прийомів здійснення конкретно взятого правового засобу прокурорської діяльності, а також способи одночасного застосування декількох таких засобів у вигляді організаційних, контролюючих дій, заходів, а також правових актів.

13. Оперативно-розшукова діяльність - це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів.

За своєю суттю ОРД спрямована на отримання інформації, виявлення прихованих злочинів, ознак і фактів злочинної діяльності, їх субєктів, розшук осіб.

Із змістовного боку ОРД становить проведення ОРЗ. Проте ОРД не обмежується процедурою їм проведення. Вона охоплює також проведення організаційних заходів, застосування тактичних прийомів, дій, здійснення заходів забезпечуючого характеру, залучення до участі в ОРД фізичних і юридичних осіб, застосування спеціальних технічних засобів і хімічних речовин, які зрештою сприяють проведенню конкретних ОРЗ або їх сукупності.

Зміст ОРД складає встановлення істини. Іншими словами, за допомогою ОРД непроцесуальними, але правовими засобами, непорушуючи права людини, таємним і відкритим способом встановлюється реальний винуватець злочину, відтворюється картина самого злочину, встановлюються можливі шляхи отримання доказів вчинення цього злочину.

Якщо ж ідеться про попередження і припинення злочинів, то в цьому випадку призначення ОРД полягає в проникненні в задуми осіб, що готують, продумують злочинні діяння. ОРД спрямована на їх випердження, прорахунок можливих злочинних дій.

14. Завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України (2341-14), розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави.

Оперативно-розшукова діяльність ґрунтується на принципах верховенства права, законності, дотримання прав і свобод людини.

16.Оперативно-розшуковий захід –це передбачені законом дії, що проводяться субєктами оперативно-розшукової діяльності відповідно до вимог нормативних актів шляхом поєднання гласних і негласних засобів і методів з метою отримання фактичних відомостей та їх фіксації, необхідних для вирішення завдань ОРД.

Класифікація Оперативно-розшукових заходів може проводитися за різними підставами:

1) Залежно від обмеження прав і свобод особи: а) що не обмежують конституційні права громадян – опитування, спостереження, наведення довідок, перевірочна закупівля, дослідження предметів і документів; б)що обмежують конституційні права громадян – негласне поникнення в житло, обстеження приміщень, будівелль, споруд, ділянок місцевості, транспортних засобів, контроль поштових відправлень та телеграфних повідомлень, зняття інформації з каналів звязку.

2) Залежно від часу проведення: а) разові – опитування, наведення доідок, ототожнення особи та ін.; б)триваючі – контроль поштових відправлень, телеграфних повідомлень, прослуховування телефонних переговорів тощо.

3) Залежно від видів санкціонування: а) що не потребують санкціонування – опитування, наведення довідок, спостереження, ототожнення особи тощо; б) що вимагають відомчого санкціонування керівником органу, що здійснює ОРД – перевірочна закупівля і контрольне постачання предметів, речовин і продукції, оперативне впровадження; в) що вимагають судового санкціонування(рішення) – контроль поштових відправлень, телеграфних і інших повідомлень, зняття інформації

17. Для збирання фактичної інформації, що має значення для розв’язання конкретного завдання оперативної розробки зі слів людини, яка опитується, проводиться самостійний оперативно-розшуковий захід — опитування осіб. Як правило, опитуються особи, які реально чи вірогідно володіють інформацією. Опитування розрізняють за двома видами: заздалегідь підготовлене та експромтне, необхідність здійснення якого виникає раптово в конкретній ситуації. Для досягнення успіху заздалегідь підготовленого опитування оперативний працівник повинен чітко визначити його мету, місце проведення та підстави, вивчити відомості про особу опитуваного, змоделювати та спрогнозувати можливий розвиток подій, реакцію на поставлені запитання, скласти приблизний план їх черговості. Як зазначено в п. 1 ст. 8 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність", опитування осіб має проводитись лише за згодою опитуваних, тобто основною умовою проведення опитування є добровільна згода особи на опитування чи бесіду [1].

За формами проведення опитування поділяють на гласне та конфіденційне (негласне). Гласна форма опитування передбачає два способи: офіційне представлення оперативного працівника і його зашифровані дії, зокрема легендування справжньої мети опитування. На практиці досить часто особа, яку опитують, сама зацікавлена зберегти в таємниці факт самої бесіди або її зміст, тому ініціатива вибору форми опитування може виходити як від оперативника, так і від його візаві. Коли ж у збереженні в таємниці факту бесіди (її змісту) зацікавлений сам оперативний працівник, то доцільно застерегти опитуваного про це ще до початку опитування.

Місце, час і терміни проведення опитування законом не обмежені. Оперативний працівник може провести опитування в будь-якому
місці, в різноманітній обстановці. Це може бути житло особи, службовий кабінет, автомобіль чи громадське місце.

Суб’єктами такого оперативно-розшукового заходу, як опитування, можуть бути як самі оперативні працівники, так і, за їх дорученням, інші працівники ОВС. Крім того, відповідно до п. 13 ст. 8 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" суб’єктами ОРД можуть бути особи, з якими конфіденційно встановлене співробітництво на засадах добровільності. При цьому слід розрізняти ці схожі дії, адже опитування – самостійний оперативно-розшуковий захід. Під ним не слід розуміти отримання оперативним працівником відомостей від особи, про яку йдеться в п. 13 ст. 8 зазначеного Закону, яка виконувала завдання оперпрацівника.

Одержана в ході проведення опитування інформація повинна знайти своє місце в оперативно-розшуковій справі. Якщо опитування проводилося в гласній формі, то його дані можуть бути оформлені у вигляді письмового пояснення особи за фактичними обставинами, про які їй були поставлені запитання в ході проведення опитування. Пояснення може бути записане як оперативником, так і опитаним власноручно. Коли опитування проводиться негласно, то його результати оформляють рапортом (оперативного працівника) чи довідкою, які долучаються до оперативно-розшукової справи.

Фіксація результатів оперативно-розшукових заходів, у тому числі опитування, здійснюється на підставі п. 9 ст. 8 Закону і за допомогою технічних засобів — відеокамери, магнітофона. Ці технічні засоби залежно від форми проведення опитування застосовуються як гласно, так і з дотриманням заходів конспірації.

На нашу думку, застосовування технічних засобів отримання інформації є самостійним оперативно-розшуковим заходом, і тому у ст. 8 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" слід було б доповнити такими словами:

"... в ході проведення оперативно-розшукових заходів використовуються відео- й аудіозапис, фотозйомка, а також інші технічні засоби".

Досить часто в практичній діяльності оперативних підрозділів виникає потреба візуального спостереження. Стаття 8 розглядуваного 3акону дає право підрозділам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, проводити візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно- і відеозйомки, оптичних та радіоприладів, інших технічних засобів [1]. Спостереження, як правило, полягає в таємному, направленому, систематичному, безпосередньому візуальному або опосередкованому (за допомогою оперативно-технічних засобів) сприйнятті дій особи і явищ (подій, фактів, процесів), значущих для вирішення конкретних завдань ОРД, їх фіксації і реєстрації. У складі спостереження можлива як наявність предмета (транспортного засобу, документа, який передають з рук в руки), так і особи — носія інформації. Серед них розрізняють осіб — об’єктів оперативного інтересу й осіб, які є їх зв’язками (реальними чи можливими).

Метою спостереження, як правило, є отримання інформації про:

діяльність особи, яка є фігурантом ОРС (її плани та наміри,
контакти, маршрути пересування, зв’язки та ін.);

склад злочинної групи, розподіл у ній ролей, особливості взаємовідносин між членами групи;

можливі місця укриття предметів, здобутих злочинним шляхом, знарядь і засобів вчинення злочинів;

інші дані, необхідні для проведення оперативно-розшукових заходів по ОРС.

Залежно від того, яким методом отримується інформація — безпосередньо оперативником чи опосередковано, виділяють два основних способи ведення спостереження: фізичний і технічний. Коли використовуються обидва способи, то мова йде про комплексне спостереження, тобто їх поєднання. Фізичний спосіб спостереження полягає в тому, що спостерігач візуально отримує інформацію, негласно, безпосередньо сприймає діяльність об’єкта оперативного інтересу. Суб’єктами спостереження можуть бути оперативні працівники гласних служб, працівники спеціальних підрозділів, а також особи, з якими встановлено конфіденційне співробітництво, тобто всі суб’єкти, перелічені в п. 12 та 13 ст. 8 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність". При технічному спостереженні, що використовується при опосередкованому методі отримання інформації, застосовуються оперативно-технічні засоби; воно полягає в негласному, направленому сприйнятті діяльності об’єкта оперативного інтересу. Основною формою проведення спостереження є негласне стеження за об’єктом оперативного інтересу.

Місце проведення візуального спостереження закон обмежує поняттям "громадське місце" (п. 11 ст. 8 Закону "Про оперативно-розшукову діяльність), що, на нашу думку, не зовсім ототожнюється з цим поняттям, яке застосовується в адміністративному чи кримінальному законодавстві.

Час проведення спостереження законом не обмежується, але на практиці використовується як короткочасне спостереження (від кількох годин до кількох діб), так і тривале.

18. зняття інформації з каналів звязку в оперативно-розшуковій діяльності — винятковий захід, який здійснюють відповідні операт. підрозділи гласно або негласно з метою запобігання тяжким злочинам, їх припинення і розкриття, розшуку осіб, які ухиляються від відбування крим. покарання або безвісти зникли, припинення розвід.-підривної діяльності проти України. 3. і. з к. з. безумовно обмежує права та свободи людини щодо таємниці телеф. переговорів, тому цей захід має винятковий і тимчас. характер та застосовується лише з дозволу (рішення) суду щодо особи, в діях якої є ознаки злочину, та у випадках, передбачених зак-вом України, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування крим. справи, якщо ін. способом одержати інформацію неможливо, а також захисту прав і свобод ін. осіб, безпеки сусп-ва і д-ви. Інформація знімається шляхом контролю за тех. каналами зв'язку, телегр. та ін. повідомленнями, в т. ч. шляхом прослуховування телеф. розмов на держ. підприємствах зв'язку, ін. мережах зв'язку, що експлуатуються юрид. або фіз. особою, у разі підготовки або скоєння протиправних дій їх споживачами. Операт. підрозділи також мають право застосовувати ін. тех. засоби отримання інформації з каналів зв'язку. Гарантіями законності при 3. і. з к. з. та застосуванні ін. тех. засобів отримання інформації є: внесення до ВС України, обласних та прирівняних до них судів обгрунтованого подання відповідного правоохор. органу про необхідність 3. і. з к. з.; постанова (дозвіл) судді про дачу чи відмову в застосуванні такого заходу; негайне скасування застосованого заходу відповідним органом або судом при порушенні чинного зак-ва або коли необхідність у 3. і. з к. з. відпала; прокур. нагляд за додержанням законів органами, які здійснюють операт. розшукову діяльність (ст. 121 Конституції України); відомчий контроль відповідних правоохор. органів (напр., МВС України, СБУ, Держкомкордону України та ін.) за дотриманням нормат.-правових вимог 3. і. з к. з. підлеглими їм операт. підрозділами; обов'язкове знищення операт. підрозділами відомостей, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини, отриманих з каналів зв'язку, якщо вони не містять інформації про вчинення заборонених законом дій; право гр-нина України та ін. особи одержати від органів, на які покладено здійснення операт.-розшук, діяльності, письм. пояснення з приводу обмеження їх прав на таємницю телеф. розмов або користування ін. засобами зв'язку; відшкодування гр-ни-нові матеріальної та моральної шкоди, завданої незакон. проведенням заходів при знятті інформації; за розголошення відомостей, що стосуються особистого життя, честі і гідності людини, отриманих у результаті 3. і. з к. з., операт. працівники та особи, яким ці відомості були довірені чи стали відомі по службі або роботі, несуть юрид. відповідальність.

Відповідно до чинного зак-ва використання тех. засобів контролю і прослуховування те-леф. та ін. переговорів може здійснюватися при держ. захисті працівників суду і правоохор. органів у зв'язку з їх служб, діяльністю, а також осіб, які беруть участь у крим. судочинстві, тобто тих, що заявили до правоохор. органу про злочин, брали участь чи сприяли виявленню, запобіганню, припиненню і розкриттю злочинів (напр., потерпілий, свідок, понятий та ін.). У разі наявності загрози вчинення насильства або ін. протиправних дій щодо осіб, узятих під захист, за їх письм. заявою або згодою може проводитися прослуховування телеф. та ін. переговорів, вестися звукозапис тощо. 3. і. з к. з. має здійснюватися відповідно до вимог Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»

19. Арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку може бути застосовано лише за наявності достатніх підстав вважати, що у листах, телеграфній та іншій кореспонденції підозрюваного чи обвинуваченого іншим особам або інших осіб підозрюваному чи обвинуваченому, а також у інформації, якою вони обмінюються з допомогою засобів зв'язку, містяться дані про вчинений злочин або документи і предмети, що мають доказове значення, і якщо іншими способами одержати ці дані неможливо.

До кореспонденції, на яку може бути накладено арешт, відносяться листи всіх видів, бандеролі, посилки, поштові контейнери, перекази, телеграми, радіограми тощо.

Арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку з метою запобігти злочину може бути застосовано до порушення кримінальної справи.

За наявності підстав, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до голови апеляційного суду за місцем провадження слідства про накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв'язку. Голова суду чи його заступник розглядає подання, вивчає матеріали справи, при необхідності вислуховує слідчого, вислуховує думку прокурора, після чого залежно від підстав для прийняття такого рішення виносить постанову про накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв'язку або про відмову в цьому. Постанова оскарженню не підлягає.

У постанові про накладення арешту на кореспонденцію зазначаються кримінальна справа і підстави, з яких буде провадитись ця слідча дія, прізвище, ім'я та по батькові особи, кореспонденція якої має затримуватися, точна адреса цієї особи, види поштово-телеграфних відправлень, на які накладається арешт, термін, протягом якого зберігається арешт, назва установи зв'язку, на яку покладається обов'язок затримувати кореспонденцію і повідомляти про це слідчого.

У постанові про зняття інформації з каналів зв'язку зазначаються кримінальна справа і підстави, з яких буде провадитись ця слідча дія, прізвище, ім'я та по батькові особи, з каналів зв'язку якої має зніматись інформація, точна адреса цієї особи, види цих каналів, термін, протягом якого знімається інформація, назва установи, на яку покладається обов'язок знімати інформацію і повідомляти про це слідчого.

Постанова про накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв'язку направляється слідчим начальнику відповідної установи, для якого вона є обов'язковою.

Начальник відповідної установи затримує кореспонденцію або знімає інформацію з каналів зв'язку і протягом доби повідомляє про це слідчому.

Арешт накладений на кореспонденцію скасовується, а зняття інформації з каналів зв'язку припиняється після закінчення терміну, встановленого для виконання цих слідчих дій постановою судді. Слідчий скасовує арешт, накладений на кореспонденцію, або припиняє зняття інформації з каналів зв'язку, коли у здійсненні цих заходів відпадає необхідність, при закритті кримінальної справи або при передачі її прокуророві в порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу.

Постанова виноситься в режимі, який забезпечує нерозголошення даних досудового слідства або оперативно-розшукової діяльності.

В редакції Закону про ОРД від 18.01.2001 частина друга статті 8 була змінена наступним чином: «Негласне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, зняття інформації з каналів зв’язку, контроль за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією, застосування інших технічних засобів одержання інформації проводяться за рішенням суду, прийнятим за поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника. Про отримання такого дозволу суду або про відмову в ньому зазначені особи повідомляють прокурору протягом доби. Застосування цих заходів проводиться виключно з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншим способом одержати інформацію неможливо. За результатами здійснення зазначених оперативно-розшукових заходів складається протокол з відповідними додатками, який підлягає використанню як джерело доказів у кримінальному судочинстві». Проте процедура судового розгляду подання про отримання дозволу так і не була врегульована законодавцем, що, безсумнівно, є суттєвою вадою Закону про ОРД з огляду на його відповідність міжнародним стандартам (детальніше див. вище в аналізі законопроекту про моніторинг комунікацій).

23. Предмет нагляду

Предметом нагляду є додержання законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство.

Нагляд має своїм завданням сприяти:

1) розкриттю кримінальних правопорушень, захисту особи, її прав, свобод, власності, прав підприємств, установ, організацій від злочинних та кримінально протиправних посягань; { Пункт 1 частини другої статті 29 в редакції Закону N 4652-VI (4652-17) від 13.04.2012 }

2) виконанню вимог закону про невідворотність відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення; { Пункт 2 частини другої статті 29 із змінами, внесеними згідно із Законом N 4652-VI (4652-17) від 13.04.2012 }

3) запобіганню незаконному притягненню особи до кримінальної відповідальності;

4) охороні прав і законних інтересів осіб при здійсненні кримінального провадження; { Пункт 4 частини другої статті 29 із змінами, внесеними згідно із Законом N 4652-VI (4652-17) від 13.04.2012 }

5) здійсненню заходів щодо запобігання кримінальним правопорушенням, усунення причин та умов, що сприяють їх вчиненню. { Пункт 5 частини другої статті 29 із змінами, внесеними згідно із Законом N 4652-VI (4652-17) від 13.04.2012 }

Здійснюючи нагляд, прокурор вживає заходів до узгодження дій правоохоронних органів у боротьбі із вчиненням кримінальних правопорушень.

25. Повноваження прокурора(ст.20закону).

При здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право:

1) безперешкодно за посвідченням, що підтверджує займану посаду, входити у приміщення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, військових частин, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності без особливих перепусток, де такі запроваджено;

2) витребовувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних підприємств, установ та організацій рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності і заходи щодо її забезпечення, мати доступ до відповідних інформаційних баз даних державних органів;

3) вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а також виділення спеціалістів для проведення перевірок, відомчих і позавідомчих експертиз;

4) мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки, у тому числі за письмовою вимогою, і таких, що містять комерційну таємницю або інформацію з обмеженим доступом. Письмово вимагати подання в прокуратуру у визначений ним розумний строк зазначених документів та матеріалів, видачі необхідних довідок, у тому числі щодо операцій і рахунків юридичних осіб та інших організацій, для вирішення питань, пов’язаних з перевіркою. Отримання від банків інформації, яка містить банківську таємницю, здійснюється у порядку та обсязі, встановлених Законом України "Про банки і банківську діяльність";

5) отримувати від посадових та службових осіб і громадян усні або письмові пояснення, в тому числі шляхом виклику відповідної особи до органу прокуратури.

Дії, передбачені пунктами 3, 4 та 5 частини першої цієї статті, можуть бути вчинені виключно під час проведення перевірки в порядку, передбаченому статтею 21 цього Закону.

При виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право:

1) вносити подання;

2) у встановленому законом порядку ініціювати притягнення особи до дисциплінарної, адміністративної відповідальності, складати протокол про адміністративне правопорушення та починати досудове розслідування;

3) звертатися до суду в передбачених законом випадках.

26. Нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність,
дізнання і досудове слідство.

Прокурор вживає заходів до того, щоб органи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування (дізнання та досудове слідство):

1) додержували передбачений законом порядок початку та проведення оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування діянь, що містять ознаки кримінального правопорушення, закриття кримінального провадження, а також додержували строки здійснення досудового розслідування та тримання осіб під вартою;

2) не допускали порушення законності під час проведення оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування;

3) виявляли причини вчинення кримінальних правопорушень і умови, що сприяють цьому, вживали заходів до їх усунення.

Прокурор здійснює нагляд за додержанням законів при проведенні досудового розслідування (дізнання та досудового слідства) у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням. Повноваження прокурора при здійсненні нагляду за додержанням законів органами, що здійснюють досудове розслідування, визначаються кримінальним процесуальним законодавством.

Прокурор має право в необхідних випадках доручати керівникам органів досудового розслідування, внутрішніх справ, національної безпеки проведення у підвідомчих їм підрозділах перевірок з метою усунення порушень та забезпечення повного розкриття діянь, що містять ознаки кримінального правопорушення.

Стаття 32. Обов'язковість вказівок прокурора

Письмові вказівки прокурора, його заступника органам, що проводять оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, які надаються відповідно до положень Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" (2135-12) та Кримінального процесуального кодексу України (4651-17), є обов'язковими для цих органів.

27. Подання - це акт реагування прокурора на виявлені порушення закону з вимогою (вимогами) щодо:

1) усунення порушень закону, причин та умов, що їм сприяли;

2) притягнення осіб до передбаченої законом відповідальності;

3) відшкодування шкоди;

4) скасування нормативно-правового акта, окремих його частин або приведення його у відповідність із законом;

5) припинення незаконних дій чи бездіяльності посадових і службових осіб.

Постанова прокурора

У разі виявлення в діянні посадової особи або громадянина ознак адміністративного правопорушення прокурор, його перший заступник, заступник виносить мотивовану постанову про ініціювання притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Постанова про ініціювання притягнення особи до адміністративної відповідальності підлягає розгляду повноважною посадовою особою або відповідним органом у 10-денний строк з дня її надходження, якщо інше не встановлено законом. У постанові прокурора обов’язково зазначається, ким і яке положення закону порушене та в чому полягає порушення.

41.

З усіх запобіжних заходів, спрямованих на забезпечення правосуддя щодо осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності, найбільш відчутне ураження прав та свобод людині, яка втягнута у сферу кримінально-процесуальної діяльності, завдають такі заходи кримінального-процесуального примусу, які пов’язані з позбавленням волі. Перш за все, йдеться про затримання особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, та її арешт як найбільш суворі запобіжні заходи, що суттєво обмежують права та свободи людини, і, насамперед, одне з найважливіших прав – право на свободу та особисту недоторканість. Оскільки затримання підозрюваного у вчиненні злочину відбувається без санкції прокурора або постанови судді, прокурору важливо забезпечити своєчасний нагляд за дотриманням вимог закону щодо наявності підстав для такого тимчасового обмеження конституційного права особи на свободу та особисту недоторканність.

Закон визначає, що про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину орган дізнання зобов’язаний скласти протокол із зазначення підстав, мотивів, дня, години, місяця, місця затримання, пояснень затриманого, часу складання протоколу, позначкою про роз’яснення підозрюваному права мати побачення із захисником з моменту затримання.

Копія протоколу з переліком його прав та обов’язків негайно вручається затриманому і направляється прокурору.

На практиці у більшості випадків прокурор дізнається про затримання підозрюваного у вчиненні злочину через добу, коли вже проведено перший допит підозрюваного і, навіть тоді, коли закінчується строк затримання. Таким чином, можливості прокурора реагувати на незаконні випадки затримання обмежені.

При перевірці законності застосування запобіжного заходу у вигляді затримання особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, прокурор має ознайомитись із матеріалами справи (рапортами працівників міліції, поясненнями громадян, заявою потерпілого, протоколами допитів, з яких убачається, що підозрюваного застали при вчиненні злочину або безпосередньо після нього; є наявні вказівки очевидців та потерпілих на затриманого як на особу, що на їх очах вчинила злочин, підтверджується наявністю очевидних слідів на підозрюваному, його одязі або в його житлі - протоколи огляду місця події, особистого огляду, обшуку тощо).

Коли підставами затримання слугували інші дані, що дозволяються підозрювати особу у вчиненні злочину, прокурор має перевірити наявність інформації про те, що така особа намагалася втекти, або вона не має постійного місця проживання, або не встановлено її особу. Прокурор повинен у кожному разі переконатися у тому, що затримання є законним і обґрунтованим, для чого йому потрібно з’ясувати такі питання: чи порушено кримінальну справу, по якій застосовувалось затримання підозрюваного; чи компетентною особою органу дізнання або слідчим, у провадженні яких знаходиться кримінальна справа, прийнято рішення про затримання підозрюваного; чи дотримані вимоги статей 106, 1061, 107, 115 КПК під час затримання підозрюваного.

За відсутності передбачених законом підстав прокурор визнає постанову про затримання підозрюваного неправомірною, скасовує її своєю постановою і звільняє особу з-під варти. Одночасно вирішується питання про відповідальність посадової особи, винної у порушенні закону, і відшкодування завданих збитків.

Дата добавления: 2015-08-28