25.Право на донорство Право на донорство означає юридичне забезпечену можливість фізичної особи бути донором крові, її компонентів, а також репродуктивних речовин та інших тканин. Донорство крові, її компонентів, органів та інших анатомічних матеріалів, репродуктивних клітин здійснюється відповідно до закону. Повнолітня дієздатна фізична особа має право бути донором крові, її компонентів, а також органів і інших анатомічних матеріалів і репродуктивних клітин. Здача крові для наступного її застосування в лікувальних цілях здійснюється громадянами добровільно. Забороняється взяття донорської крові примусово, а також від людей, захворювання яких можуть передаватися реципієнту чи заподіяти шкоду його здоров'ю. Органи й установи охорони здоров'я при сприянні власників і керівників підприємств, установ, організацій зобов'язані всебічно розвивати донорство. Донорам надаються пільги, встановлені законодавством України. Закон допускає реалізацію права на донорство тільки у встановленому порядку, при наявності згоди донора і реципієнта чи їхніх законних представників. Умовою такої операції є і те, що використання інших способів і методів для підтримки життя, відновлення чи поліпшення здоров'я не дає бажаних результатів, а заподіяна пересадженням органів чи інших анатомічних матеріалів шкода буде меншою, ніж та, яка заподіюється донору. Донор повинний бути обізнаний про можливий ризик у відношенні здоров'я і працездатності, шансах на успіх для реципієнта. У законі така поінформованість називається об'єктивним інформуванням.
| 26.Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля Екологічні права були відображені в ст. 46 проекту нової Конституції України, де було записано, що кожний має право на екологічно безпечне для життя і здоров’я навколишнє середовище. У сучасному вигляді ст. 50 Конституції України проголошує право кожного на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Право на безпечне для життя і здоров’я довкілля належить до тих прав і свобод, сукупність яких дозволяє судити про положення особистості в суспільстві. Цінність права жити в безпечному середовищі можна порівняти з цінністю права на труд, охорону здоров’я та ін. Більш того, оскільки зараз від стану довкілля все більше залежить здоров’я людини, успішна реалізація цього права створить необхідні умови для здійснення усіх інших прав людини та громадянина. Відповідно забруднення довкілля може розглядатися як опосередковане порушення всіх інших прав людини. Право кожного на безпечне для життя і здоров’я довкілля як інтегрована правова категорія, що синтезує в своїй основі ряд галузевих прав – це абсолютне, загальнолюдське, природне, невід’ємне від інших прав.
|
27.Особисті немайнові права, що забезпечують відтворюваність фізичної особи (репродуктивні права)
Репродуктивні права - частина законних прав і свобод, пов'язаних з відтворенням і сексуальним здоров'ям. Згідно з визначенням Всесвітньої організації охорони здоров'я, репродуктивні права - це право чоловіків і жінок на отримання інформації та на доступ до безпечних, ефективних, недорогим і доступним методам регулювання народжуваності, відповідно до їх вибором, а також право на доступ до належним службам охорони здоров'я, які можуть забезпечити для жінок безпечні вагітність і пологи, а також створити для подружніх пар найкращі можливості для того, щоб мати здорову дитину. Репродуктивні права можуть включати всі або деякі з наступних положень: право на законний і безпечний аборт, право на контроль над народжуваністю, право на доступ до якісної медицини в репродуктивній сфері, а також право на освіту й доступ до інформації, що дозволяє зробити усвідомлений і вільний репродуктивний вибір. Репродуктивні права також можуть включати в себе право на отримання освіти про контрацепцію і венеричних захворюваннях, а також свободу від примусової стерилізації, абортів і контрацепції, а також захист від таких гендерних практик, як нанесення каліцтв жіночим геніталій і чоловічим статевим органам | 28.Особисті немайнові права, що забезпечують відособленість фізичної особи
Важливим для забезпечення відособленості фізичної особи є її особиста свобода, під якою слід розуміти особисте немайнове благо, суть якого полягає у можливості вільно, на власний розсуд, з метою задоволення власного інтересу та переслідування особистої мети визначати свою поведінку та приймати рішення. Відповідно до даного розуміння право на свободу (у розумінні право на свободу природного існування) є особистим немайновим правом фізичної особи, яке полягає у можливості визнати фізичну особу володільцем особистого немайнового блага, яким є особиста свобода, можливості вільно, на власний розсуд, відповідно до своїх потреб, інтересів та мети, в межах, що передбачені законом, визначати свою поведінку та приймати рішення у сфері природного існування, а також можливості вимагати від усіх та кожного не порушувати вказане право та не вчиняти будь-яких інших дій, що впливають на його зміст, обсяг чи можливість самостійного та вільного волевиявлення.
|
29.Право на свободу природного існування
Особистими немайновими правами, що забезпечують природне існування фізичної особи, є право на свободу (ст.288) та право на особисту недоторканність (ст.289 ЦК). Згідно зі ст.29 Конституції кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Стаття 3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, ст.7, ч.і ст.9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права також закріплюють це право для кожної людини.
Право на особисту свободу означає відповідну міру можливої та юридично дозволеної поведінки фізичної особи розпорядитися собою, своїми вчинками та часом. А право особи на особисту недоторканність в об'єктивному смислі — це сукупність цивільно-правових норм, які передбачають недопустимість будь-якого посягання на особистість з боку будь-кого, за винятком випадків, передбачених законом. Свобода включає фізичну, економічну, політичну та індивідуальну свободу.
Під фізичною свободою слід розуміти можливість належати собі у конкретному фізичному світі, рухатися, переміщуватися у просторі. До сфери індивідуальної свободи належать такі блага, як особисте та сімейне життя, задоволення суто індивідуальних потреб, моральні відносини тощо. Але тільки наявність фізичної свободи надає індивіду можливість бути учасником суспільних відносин у повному обсязі. Якщо в результаті примусу обмежується фізична свобода особи, то автоматично обмежується і ЇЇ політична, економічна та індивідуальна свобода. | 30. Право на особисту недоторканість
Фізична особа має право на особисту недоторканність. Стаття 289 ЦК містить загальну заборону щодо будь-яких форм фізичного чи психічного тиску на особу. Право на особисту недоторканність розкривається у цій статті як право, згідно з яким фізична особа не може бути піддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує ЇЇ гідність, поводженню чи покаранню. Водночас воно розуміється більш широко і включає особисту фізичну, психічну недоторканність тощо та нерозривно пов'язується з правом на свободу.
Право на особисту недоторканність характеризується як право на особисту безпеку та означає юридично забезпечену можливість фізичної особи розпоряджатися собою без перешкод, на свій власний розсуд і припиняти будь-які протиправні дії, що обмежують особисту свободу. Цьому праву кореспондує обов'язок осіб, які оточують фізичну особу, не зазіхати на її особистість шляхом фізичного, психологічного, юридичного та іншого впливу, якщо можливість такого впливу прямо не передбачена законом. Нормативну основу для цивільно-правового регулювання недоторканності особистості становить конституційне законодавство. Право на особисту недоторканність охоплює право на психологічну та тілесну (фізичну) недоторканність. ЦК містить положення, згідно з яким фізичне покарання батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальниками, вихователями малолітніх дітей та підопічних не допускається. У разі жорстокого, аморального поводження фізичних осіб з неповнолітніми дітьми вживаються заходи, передбачені законодавством.
|
31. Право на особисту безпеку. Поняття «особистої безпеки фізичної особи» - стан захищеності життєво важливих інтересів фізичної особи від зовнішньої та внутрішньої загрози. Особиста безпека фізичної особи за своєю юридичною природою є особистим немайновим благом. Ознаки: 1) становить вищу соціальну цінність; 2) має індивідуальне спрямування на конкретного суб’єкта – фіз особу і спрямов на захист її приват інтересу. 3) являє собою стан захищеності конкретної фіз особи від небезпеки. 4) спрямована на захист від будь-яких чинників, які здійснюють на фіз особу зовнішній чи внутрішній вплив та можуть негативно вплинути на стан її захищеності. Воно обходить питання вирішення комплексного правового забезпечення особистої безпеки фізичної особи. У чинному законодавстві міститься низка прав та гарантій здійснення, які покликані забезпечити охорону окремих із сторін такого права, яким є особиста безпека фізичної особи. До таких прав відносять: 1) право на безпечне для життя і здоров’я довкілля; 2) право на безпечні для фізичної особи продукти споживання (харчові продукти та предмети побуту); 3) право на належні, безпечні і здорові умови праці, проживання, навчання тощо. Право на особисту безпеку (безпеку природного існування) фізичної особи. Воно є особистим немайновим правом, тобто таким, що нероздільно пов’язано із особою носієм, немає майнового еквіваленту, спрямоване на задоволення духовних потреб та об’єктом якого є особисте немайнове благо. Право на особисту безпеку фізичної особи повинно переслідувати на меті гарантування безпеки первинних невідновлюваних прав – права на життя та здоров’я. Під даним правом необхідно розуміти особисте немайнове прав фізичної особи, яке спрямоване на визнання за нею особистої безпеки як особистого немайнового блага, можливість використання нею цієї безпеки на власний розсуд, в межах, що прямо встановлені чинним законодавством, а також вимагати від інших утримуватись від порушення своєї особистої безпеки, а у випадку порушення чи загрози такого порушення – припинити вказані дії та відновити особисту безпеку цієї фізичної особи
| 32. Право на таємницю кореспонденції Фізична особа має право на таємницю листування, телеграм, телефонних розмов, телеграфних повідомлень та інших видів кореспонденції. Листи, телеграми тощо є власністю адресата. Це право є одним з основних особистих немайнових прав. Листи, телеграми та інші види кореспонденції можуть використовуватися, зокрема шляхом опублікування, лише за згодою особи, яка направила їх, та адресата. Якщо кореспонденція стосується особистого життя іншої фізичної особи, для її використання потрібна згода цієї особи. Об'єктом даного права є таємниця кореспонденції. Поняттям кореспонденція охоплюється не тільки письмова кореспонденція але й усі інші види кореспонденції (SMS- та MMS тощо). ЦК України охороняє абсолютно всі види кореспонденції, навіть коли вона містить виключно майнову цінність. Однією з гарантій є те, що всі види кореспонденцій, які є матеріалізованими об'єктами та знаходяться у власності фізичної особи. У разі смерті фізичної особи, яка направила кореспонденцію, і адресата використання кореспонденції, можливе лише за згодою фізичних осіб - їх дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає, - батьків, братів та сестер., а також у разі смерті фізичних осіб, кореспонденція, яка має наукову, художню, історичну цінність, може бути опублікована в порядку, встановленому законом. Слід зауважити, що в окремих випадках є недостатнім навіть згода особи, що відправила кореспонденцію та адресата для використання цієї кореспонденції. Коли кореспонденція стосується особистого життя іншої фізичної особи, то для використання цієї кореспонденції, потрібна також і згода фізичної особи, особистого життя якої ця кореспонденція стосується. Кореспонденція, яка стосується фізичної особи, може бути долучена до судової справи лише у разі, якщо в ній містяться докази, що мають значення для вирішення справи. Інформація, яка міститься в такій кореспонденції, не підлягає розголошенню. Коли в кореспонденції містяться докази, що мають значення для вирішення справи, то вона може бути долучена до судової справи і не залежно від згоди на це фізичних осіб, яких вона стосується. |
33. Особисті немайнові права, що забезпечують фіз. особі участь у соц. житті. До складу таких особистих немайнових прав відносяться: а) Право на ім’я (володіння іменем, його зміни та використання, з метою набуття цивільних прав та створення цивільних обов'язків, здійснення цих прав та виконання вказаних обов'язків, а також право вимагати від інших осіб не порушувати право на ім’я у будь-який спосіб, а у випадку порушення, оспорення або невизнання цього права – вимагати його захисту) б) Право на індивідуальність (особисте немайнове благо фізичної особи, яке складає собою сукупність психічних властивостей, характерних рис і досвіду кожної особистості, що відрізняють її від інших індивідуумів) в) Право на гідність, честь та репутацію (Під правом на честь можна розуміти особисте немайнове право фізичної особи на об’єктивну, повну та своєчасну оцінку її та її діянь (поведінки) по дотриманню морально-етичних та правових норм, з боку суспільства, певної соціальної групи та окремих громадян, а також на формування цієї оцінки та користування нею) г) Право на свободу соціального буття д) Право на інформацію _______________________________________ 35.Право на творче ім’я Право на творче ім'я включає в себе можливість набувати та використовувати для своєї ідентифікації в певній сфері творчої діяльності будь-яке вигадане ім'я. Найбільш поширеною на сьогодні формою індивідуалізації фізичної особи через вигадане ім'я є використання псевдоніму. Окрім псевдоніму, з огляду на бурхливий розвиток шоу-бізнесу та професійного спорту в Україні ставить необхідність регулювання, виокремили необхідність регулювання та захисту відносин з приводу сценічного імені та творчого прізвиська (для артистів, шоуменів, телеведучих, спортсменів, діджеїв тощо), розвиток комп'ютерних технологій – вимагає ефективного захисту права на доменне ім'я та права на «нік» (прізвисько в Інтернеті) і т.д.
| 34. Право на ім’я під правом на ім'я фізичної особи слід розуміти особисте немайнове право щодо володіння іменем, його зміни та використання, з метою набуття цивільних прав та створення цивільних обов'язків, здійснення цих прав та виконання вказаних обов'язків, а також право вимагати від інших осіб не порушувати право на ім’я у будь-який спосіб, а у випадку порушення, оспорення або невизнання цього права – вимагати його захисту. Право на ім’я за своїм змістом включає в себе: 1)повноваження на власні дії, до яких слід віднести повноваження на володіння іменем, його використання та зміну; 2)повноваження на дії інших осіб, які полягають у можливості вимагати від інших не порушувати право на ім'я фізичної особи, наприклад, вимагати звертатись до фізичної особи відповідно до її офіційного імені тощо; 3)право вимагати захисту порушеного, оспореного або невизнаного права на ім’я, наприклад, у випадку законного використання імені фізичного особи чи будь-якого іншого його порушення. Активний аспект його змісту складає низка повноважень, що пов'язані із володінням, іменем, його використанням та зміною. Володіння власним іменем включає в себе передбачену законом можливість фізичної особи бути носієм відповідного прізвища, ім'я та по батькові. При цьому, повноваження на володіння іменем не потрібно ототожнювати з правом на присвоєння імені фізичної особи. Право на присвоєння імені здійснюється батьками (усиновителями) чи опікунами, а в передбачених законом випадках також і органами опіки та піклування або ж судом. При присвоєнні імені новонародженій дитині необхідно дотримуватись наступних правил: а) ім'я дитини (особисте ім’я, онома) визначається за згодою її батьків, а у випадку, коли дитина народжена жінкою, яка не перебуває у шлюбі, у разі відсутності добровільного визнання батьківства, то визначається матір'ю дитини. б) прізвище дитини за загальним правилом визначається за прізвищем батьків, а це означає, що воля батьків в даному випадку відіграє значно меншу роль, ніж це має місце у випадку із вибором та присвоєнням особистого імені дитини. в) «по батькові» дитини визначається за іменем батька. Але у випадку народження дитини жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнано, то «по батькові» визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком.
|
36. Способи використання власного імені Фізична особа набуває цивільних прав та створює для себе цивільні обов'язки, а також здійснює ці права та виконує обов'язки під своїм іменем. Фізична особа може використовувати своє ім’я у всіх сферах суспільних відносин, в тому числі при вчиненні правочинів, зазначенні свого імені у різного роду посвідчень особи, документах про освіту, вимагати зазначення свого імені як автора, тощо. Фізична особа має право користуватись як повним своїм ім'ям так і його скороченим варіантом (лише одним із компонентів імені, прізвищем та ініціалами, не вживати якоїсь із частин імені тощо). Одним із новаторських способів використання, що потребує додаткового нормативного регулювання є використання власного імені чи прізвища при найменуванні свого домену в мережі Інтернет. Тобто тут вже питання стоїть про співвідношення понять право на ім'я та право на доменне ім'я. Доменне ім'я є особливими самостійним засобом індивідуалізації, яке за своєю правовою природою є об'єктом виключних прав (прав інтелектуальної власності), у формі нематеріального блага, що має виключно індивідуальний характер та економічну цінність. Ще одним способом використання власного імені, який не був відомий раніше стала можливість зазначення власного імені на номерних знаках автомобілів. Фізичним особам було надано право отримати індивідуальний номерний знак для транспортного засобу, який міг би містити будь-яке слово (в тому числі і ім'я власника). Однак, таке право має низку обмежень, наприклад, особа може використати своє ім'я лише за умови: 1) що дане ім'я вже не використовується у номерному знаку іншої фізичної особи, що зареєструвала його, відповідно до вимог; 2) що дане ім'я за обсягом складається від трьох до восьми літер. Наступним спеціальним способом є право автора наукового відкриття надати йому своє ім'я. Однак таке право існувало завжди, що і дало можливість увіковічнити у своїх винаходах власні імена багатьом фізикам (С. Морзе,В. Рентгену) та ін. Але на законодавчому рівні таке закріплення було вперше введено саме в новому ЦК України. Важливим є питання про можливість надання права використовувати ім’я фізичної особи іншим особам. Використовуючи власне ім'я як спосіб індивідуалізації в суспільних відносинах, фізична особа намагається здійснювати власну поведінку таким чином, щоб не завдати шкоди своїй честі, діловій репутації та доброму імені. І саме тому, за загальним правилом, ім'я фізичної особи може бути використане лише за згоди фізичної особи – носія відповідного імені. Наступним різновидом пасивного повноваження права на ім'я є можливість вимагати від інших осіб не розголошувати ім'я фізичної особи. Окрім цього, особа може не розголошуючи своє ім’я (анонімно) повідомляти правоохоронні органи про вчинений злочин, проходити медичний огляд на предмет захворювання різними хворобами і лікуватись від них, надавати інформацію в ЗМІ тощо. Ще одним повноваженням пасивного аспекту є передбачена законом можливість фізичної особи вимагати від інших звертатись до неї відповідно до її імені. Гарантіями цього повноваження повинні стати заборона довільного спотворення в написанні чи вимові імені, оскільки вводиться презумпція, відповідно до якої будь-яке спотворення, наприклад шляхом перекручування імені, є порушенням права на ім'я.
| 37.Зміна ПІБ Фізична особа має право змінити будь-яку із складових свого імені. За загальним правилом, зміна імені за ініціативою фізичної особи допускається з моменту досягнення нею 16 років. Однак, законодавець дозволяє здійснити зміну імені та прізвища і з досягненням фізичною особою 14 річного віку. Проте в цьому випадку необхідним є згода батьків або одного з батьків, з ким вона проживає, чи піклувальника. Підстав для зміни імені законодавець не визначає, а це означає, що особа має право змінювати своє особисте ім'я при досягненні відповідного віку за будь-яких обставин. Що стосується прізвища, то чинне законодавство визначає наступні підстави його зміни: а) державна реєстрація шлюбу, шляхом зміни свого прізвища на прізвище подружжя, або приєднання до свого прізвища прізвище другого з подружжя; б) зміна свого прізвища у зв'язку, з реєстрацією недійсного шлюбу (повернути попереднє прізвище). в) розірвання шлюбу, при якому кожен з подружжя може повернути своє дошлюбне прізвище. г) переміна прізвища обома батьками, що тягне за собою переміну прізвища дитини віком до 7 років, а у випадках, коли дитині більше 7 років, то така переміна здійснюється за її згодою; д) у випадку переміни прізвища одного з батьків, питання про зміну прізвища дитини може бути вирішено за погодженням між батьками та за згодою дитини, що досягла 7 років, а за відсутності погодження між батьками – органом опіки і піклування або судом. Певними особливостями наділена і зміна «по батькові» фізичної особи. Цю складову імені фізична особа має право перемінити лише у випадку зміни свого імені її батьком. При цьому, у разі зміни імені батьком, «по батькові» дитини, яка досягла чотирнадцяти років, змінюється за її згодою. Ще однією підставою зміни прізвища, імені та по батькові дитини закон визначає усиновлення. Якщо усиновлювачами є одночасно жінка та чоловік і якщо вони записуються батьками дитини, відповідно змінюються прізвище та по батькові дитини. За заявою усиновлювачів ім'я дитини може бути змінено. Для такої зміни потрібна згода дитини, окрім випадків, якщо дитина живе в сім'ї усиновлювачів і звикла до нового імені. Коли усиновлювач один, то по батькові дитини змінюється у випадку, коли він записується батьком дитини. А у разі, якщо усиновлюється повнолітня особа, її прізвище, ім'я та по батькові можуть бути змінені у зв'язку з усиновленням за заявою усиновлювача та усиновленої особи. Коли ж усиновлення визнається недійсним чи відбувається його скасування дитина має право відновити своє прізвище, ім'я та по батькові, які вона мала до усиновлення. Зміна прізвища, імені, по батькові громадян України реєструється державним органом реєстрації актів цивільного стану, а порядок зміни визначається чинним законодавством.
|
38. Право на індивідуальність Під поняттям “індивідуальність”, як об'єкта вказаного права, слід розуміти особисте немайнове благо фізичної особи, яке складає собою сукупність психічних властивостей, характерних рис і досвіду кожної особистості, що відрізняють її від інших індивідуумів. До структури індивідуальності включають цілу низку особливостей фізичної особи, що пов'язані з її національною, культурною, релігійною, мовною та іншою самобутністю. Саме дані особливості можуть виражатись у: а) зовнішньому вигляді фізичної особи (зовнішність, зачіска, а також і сукупність різних елементів); б) її голосі (сукупність по висоті, силі та тембру звуків, що відтворюються людиною, у формі слів, мелодій, свисту тощо) і мові (система звуків, говір, заїкання, слова-паразити, сміх тощо); в) манері поведінки (наявність моральних принципів, звичок та інших особливостей характеру); г) інтелектуальному, культурному та освітньому рівні (вміння спілкуватись, кмітливість тощо); д) інших характерних ознаках, які вирізняють фізичну особу серед інших. Сукупність усіх зазначених елементів може створювати певне цілісне сприйняття особи, як певного індивідуума, і охоплюватись загальним поняттям стиль (імідж), що доволі близько межує та взаємопов'язане з поняттям ділової репутації. Право на індивідуальність, за своїм змістом, полягає в можливості фізичної особи: а) володіти певною індивідуальністю, тобто бути визнаним носієм цього особистого немайнового блага. б) користуватись своєю індивідуальністю, тобто обирати будь-яку з можливих форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства в) створювати та змінювати свою індивідуальність, тобто можливість самостійно визначати її обсяг та зміст. г) вимагати захисту у випадку будь-якого порушення права на індивідуальність. До даного повноваження відносяться як можливість вимагати захисту у випадках, коли особі створюють перешкоди у реалізації даного права, так і коли вчиняють дії, якими оспорюється, не визнається чи порушується це право.
| 39. Право на гідність, честь та репутацію Під честю слід розуміти особисте немайнове благо, що є позитивною соціальною оцінкою особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) до загальноприйнятих уявлень про добро і зло та усвідомлення особою цієї оцінки. Регулюванню та охороні підлягають лише правовідносини, що виникають стосовно зовнішньої (об’єктивної) сторони честі. Внутрішня (суб’єктивна) сторона честі правовому впливу не піддається, вона є недосяжною для стороннього втручання. Під поняттям «гідність особи» слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. При цьому, що стосується цивільно-правового регулювання та захисту, то вони можливі лише стосовно правовідносин, які виникають щодо об’єктивної сторони гідності особи, в той час як суб’єктивна сторона для правового впливу є недосяжною і відновлюється лише внаслідок відновлення об’єктивної сторони. Право на честь та гідність фізичної особи не може розглядатись як єдине право. В іншому ж випадку, воно повинно містити в собі закріплення правових можливостей стосовно двох абсолютно різних особистих немайнових благ – честі та гідності. Так, до змісту права на гідність можна віднести: 1.повноваження на володіння гідністю; 2.повноваження на користуватись гідністю; 3.повноваження на усвідомлення власної гідності; 4.повноваження вимагати не порушення своєї гідності; 5.повноваження захисту права на гідність. Право на гідність слід розуміти як це особисте немайнове право фізичної особи на власну цінність як біопсихосоціальної істоти, а також на усвідомлення цієї цінності та усвідомлення значимості себе як особи, що відіграє певну соціальну роль у суспільному житті. Право на честь фізичної особи включає в себе: 1.повноваження на володіння честю; 2.повноваження на формування та зміну честь; 3.повноваження на користування честю; 4.повноваження вимагати не порушувати власну честь; 5.повноваження захисту права на честь. Під правом на честь можна розуміти особисте немайнове право фізичної особи на об’єктивну, повну та своєчасну оцінку її та її діянь (поведінки) по дотриманню морально-етичних та правових норм, з боку суспільства, певної соціальної групи та окремих громадян, а також на формування цієї оцінки та користування нею. Слід вирізняти три моменти виникнення: 1) момент виникнення права на честь та гідність; 2) момент виникнення особистих немайнових благ честі та гідності; 3) момент виникнення суб’єктивного права на захист честі та гідності. Момент виникнення права на честь та гідність буде визначатись моментом народження фізичної особи.
|
40. Право на свободу соціального буття До основних законодавче закріплених свобод в сфері соціального життя законодавець відносить: 1) Під поняттям “свободи літературної, художньої, наукової і технічної творчості” слід розуміти можливість особи на власний розсуд та відповідно до своїх можливостей визначати сферу, зміст та форму творчості. Проте свобода творчості не тотожна поняттю вседозволеність. У випадку, коли дана творчість пропагує війну, національну та релігійну ворожнечу та інше, то така «свобода» може і повинна бути обмежена, наприклад, шляхом накладення заборон на виробництво та розповсюдження продукції, що містить таку творчість. 2) Місцем проживання фізичної особи визнається житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. А також під поняттям “місце проживання” слід розуміти адміністративно-територіальну одиницю, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. Право на місце проживання, як особисте немайнове право фізичної особи, на нашу думку, включає в себе такі основні повноваження: а) володіння місцем проживання. б) використовувати своє місце проживання в) вільно обирати та змінювати місце проживання. 3) Право на вибір та зміну роду занять означає, що фізична особа наділена можливістю вільно на власний розсуд, з урахуванням свого інтересу і мети, а також відповідно до власних здібностей та можливостей обирати та змінювати рід занять, виконувати певну роботу або обіймати певні посади. Право на свободу у виборі роду занять може бути обмежене шляхом заборони виконувати певну роботу або обіймати певні посади у випадках і в порядку, встановлених законом. Гарантією вільного вибору роду занять є заборона примусової праці. 4) Право на свободу пересування означає можливість фізичної особи: а) вільно пересуватись по території України (після 14 років) у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом; б) вільно виїхати за її межі і безперешкодно повернутись до України (після 16 років); в) вільно визначати місце свого перебування, обирати способи і засоби пересування. Правом на вільне пересування по території України наділена фізична особа, яка досягла 14 років. Фізична особа, яка не досягла 14 років, має право пересуватися по території України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними. Гарантією здійснення права на вільне пересування є також заборона видворення з обраного нею місця перебування, доступ до якого не заборонений законом. 5) В цивільно-правовому розумінні право на свободу об’єднання включає в себе гарантовану можливість фізичних осіб на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації. Право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації гарантується забороною примусу щодо вступу фізичної особи до будь-якого об'єднання та перебування у ньому. 6) Право на мирні зібрання, гарантує фізичним особам можливість вільно збиратися на мирні збори, конференції, засідання, фестивалі, вуличні походи, демонстрації, мітинги, хресні ходи тощо. Для реалізації цього права фізичні особи повинні своєчасно сповістити про проведення цих заходів органи виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування.
| 41. Право на свободу місця проживання Право на свободу вибору місця проживання (ст. 310 ЦК України); Право на місце проживання, як особисте немайнове право фізичної особи включає в себе такі основні повноваження: а) володіння місцем проживання, тобто можливість особи мати одно чи декілька місць проживання. б) використовувати своє місце проживання, тобто це гарантована законом можливість набувати цивільних прав та виконувати покладені на особу цивільні обов'язки за місцем проживання, якщо інше не передбачено законом чи домовленістю між сторонами. Таке використання може здійснюватись, наприклад, шляхом отримання за місцем проживання офіційних звернень, повідомлень тощо. в) вільно обирати та змінювати місце проживання, тобто передбачена можливість вільно обирати країну, населений пункт де буде розташоване місце проживання, а також безпосереднє місце проживання. _______________________________________ 42. Право на свободу пересування Право на свободу пересування (ст. 313 ЦК України); Право на свободу пересування означає можливість фізичної особи: а) вільно пересуватись по території України (після 14 років) у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом; б) вільно виїхати за її межі і безперешкодно повернутись до України (після 16 років); в) вільно визначати місце свого перебування, обирати способи і засоби пересування. _______________________________________ 43. Право на свободу обєднання Право на свободу об’єднання (ст. 314 ЦК України); В цивільно-правовому розумінні право на свободу об’єднання включає в себе гарантовану можливість фізичних осіб на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації. Право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації гарантується забороною примусу щодо вступу фізичної особи до будь-якого об'єднання та перебування у ньому. При цьому, належність чи неналежність фізичної особи до політичної партії або громадської організації не є підставою для обмеження її прав, надання їй пільг чи переваг. _______________________________________ 44. Право на недоторканість житла Право особи на недоторканність житла відноситься до особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи. у ч. 2 та 3 ст. 30 Конституції України зазначено, що не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.У невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду та обшуку. У статті 311 ЦК України є положення про те, що фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.
|
Дата добавления: 2015-08-27; просмотров: 57 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |