Стимулювання праці: нормування і тарифікація праці, застосування форм участі в прибутку і капіталі тощо.
Найбільший успіх господарювання досягається тоді, коли всі функціональні підсистеми управління персоналом узгоджені і застосовуються одночасно.
Одним з найважливіших напрямків управління персоналом є здійснення набору необхідних фірмі категорій працівників. Розрізняють зовнішні і внутрішні джерела набору. До зовнішніх належать:
державні бюро з працевлаштування, регіональні біржі праці;
комерційні (у т.ч. міжнародні) бюро з працевлаштування;
система контрактів підприємств з вищими, середніми спеціальними навчальними закладами та ПТУ;
об’яви в пресі, на радіо, телебаченні, на афішах тощо.
Такий підхід до набору персоналу може стати причиною великих помилок, а також даремних витрат часу і грошей. Ось чому підприємства все частіше використовують внутрішні джерела набору, а саме:
учнівство на підприємстві;
просування по службі своїх працівників (можливо з перепідготовкою), що потребує менших витрат, створює кращій моральний клімат на підприємстві;
регулярне інформування всього колективу про існуючі вакансії;
звертання до своїх працівників з проханням рекомендувати на роботу їхніх друзів і знайомих тощо.
Недоліком такого підходу є обмеження прийому нових людей з можливими нестандартними поглядами на процес управління, які могли б бути дуже корисними. Отже, потрібно додержуватися оптимального співвідношення окремих форм набору, що дасть впевненість у забезпеченні сучасного виробництва кваліфікованою робочою силою.
ОЦІНКА ПЕРСОНАЛУ ЯК ЕЛЕМЕНТ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ
Оцінка діяльності управлінського персоналу.
На кожному сучасному підприємстві управлінський персонал повинен бути невеликим по чисельності, цього можна досягти за рахунок впровадження комп’ютерів, оргтехніки, сумісництва обов’язків, швидкого виконання робіт, чіткого розподілу робочого часу.
Оцінювати діяльність управлінського персоналу слід за такими критеріями:
Результативність роботи – це вміння, наприклад, для економіста – точно і швидко обчислити ціну продукції з врахуванням інфляції, витрат, неминучих втрат, мінімальної собівартості тощо.
Вміння працювати з оргтехнікою.
Дисциплінованість, вміння виконувати свої обіцянки.
Прагнення до професійного зросту – мається на увазі не тільки заочне навчання у ВНЗ, аспірантурі, курсах підвищення кваліфікації, а й зацікавленість у спеціальній літературі тощо. Гарний професіонал – цінний капітал підприємства.
Вміння брати на себе відповідальність – бюрократи несуть своєму підприємству збитки.
Особиста зацікавленість у результатах роботи підприємства.
Знання законів про працю - необхідне при роботі з кадрами.
Знання основних законів ринкової економіки.
Вміння працювати з людьми – ввічливість і тактовність.
Знання державної та якоїсь іноземної мови і вміння працювати з документами.
Відсутність прагнення використати службовий стан для особистого збагачення.
Критерії оцінки ефективності праці робочих.
Продуктивність праці та якість виготовленої продукції.
Особиста зацікавленість у роботі підприємства.
Ступінь інтенсивності виконання роботи, але за умови якості продукції, інакше це – збитки підприємству.
Вміння плідно використовувати робочий час.
Схильність до раціоналізаторства.
Бажання і вміння опанувати новітнє обладнання.
Дисциплінованість та відповідальність.
Дотримання правил техніки безпеки.
Прагнення до професійного зросту.
Тема 4 КАПІТАЛ, ВИРОБНИЧІ ФОНДИ І НЕМАТЕРІАЛЬНІ РЕСУРСИ.
1. Сутність і види капіталу, виробничих фондів. Класифікація капіталу. Поняття основних і оборотних фондів.
2. Класифікація та структура основних фондів.
3. Показники використання ОФ.
4. Нематеріальні ресурси та активи.
5. Поняття “ ноу – хау “. Комерційна таємниця (самостійно).
1. Капітал у буквальному розумінні означає головну суму коштів, необхідних для започаткування та здійснення виробництва (діяльності).
Отже, капітал підприємства - це діюче (вкладене у справу) джерело прибутку, що дає суспільно корисний ефект. Капітал є головною економічною базою створення і розвитку підприємства, у процесі свого функціонування він забезпечує інтереси держави, власників і персоналу. Статутний капітал являє собою суму коштів, наданих власниками для забезпечення статутної діяльності підприємства, отже, він відбиває суму зобов'язань підприємства перед інвесторами. При створенні підприємства внесками в його статутний капітал можуть бути кошти, матеріальні і нематеріальні активи. Розмір статутного капіталу оголошується при реєстрації підприємства, а будь-які коригування розміру статутного капіталу допускаються лише у випадку і порядку, передбачених чинним законодавством і установчими документами.
Власник капіталу, купуючи на ринку товари – робочу силу та засоби виробництва, - поєднує їх у процесі виготовлення продукції (товарів, послуг). Після процесу її реалізації власник отримує більшу суму, ніж була ним авансована з метою одержання прибутку.
Капітал підприємства можна класифікувати за різними ознаками:
Класифікаційна ознака | Вид капіталу |
1. За належністю підприємству: | а) власний; б) залучений. |
2. За цілями використання: | а) виробничий; б) позиковий; в) спекулятивний. |
3. За формами інвестування: | а) капітал у фінансовій формі; б) капітал у матеріальній формі; в) капітал у нематеріальній формі. |
4. За об'єктом інвестування: | а) основний капітал; б) оборотний капітал. |
5. За формою перебування в процесі кругообігу: | а) капітал у грошовій формі; б) капітал у виробничій формі; в) капітал у товарній формі. |
6. За формами власності: | а) приватний капітал; б) державний капітал. |
7. За організаційно-правовими формами діяльності: | а) акціонерний; б) пайовий; в) індивідуальний. |
8. За характером використання в господарському процесі: | а) працюючий капітал; б) непрацюючий («мертвий») капітал. |
9. За характером використання власниками: | а) споживаний («що проїдається»); б) що накопичується (реінвестується). |
10. За джерелами залучення: | а) національний; б) іноземний. |
11. За правовими нормами функціонування: | а) легальний; б) «тіньовий». |
Капітал за об'єктом інвестування поділяється на основний та оборотний залежно від цілей його використання та характеру кругообороту.
Основний капітал – це частина капіталу, яка складається з вартості засобів праці (будівель, споруд, машин, устаткування) та обертається протягом кількох періодів виробництва. Основний капітал переносить свою вартість на готовий продукт частинами (у вигляді амортизаційних відрахувань).
Оборотний капітал – це та частина капіталу, яка витрачається на придбання на ринку предметів праці (сировини, матеріалів, комплектуючих виробів) та оплату праці робочої сили.
За джерелами формування капітал підприємства поділяється на власний і позиковий.
Власний капітал створюється переважно за рахунок нерозподіленого прибутку. Він звичайно включає статутний, пайовий та резервний фонди.
Позиковий (залучений) капітал формується на тимчасовій основі у вигляді довгострокової та короткострокової позики (банківський кредит).
Засоби виробництва за своїм матеріально–речовим складом становлять виробничі фонди підприємства, усю сукупність яких поділяють на основні та оборотні фонди.
Основні засоби (фонди ) – матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік)(ПБО № 7). Вартість основних фондів переноситься на вартість продукції, що виробляється, частинами у міру спрацювання.
Оборотні фонди – частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються в кожному виробничому циклі, змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять свою вартість на вартість продукції, що виробляється, повністю за один виробничий цикл.
2.
Необхідною умовою правильного обліку і планування відтворення ОФ підприємства є їхня класифікація. За ПБО № 7 основні засоби класифікуються за такими групами:
1. Основні засоби:
2. Земельні ділянки.
3. Капітальні витрати на поліпшення земель.
4. Будинки, споруди та передавальні пристрої.
5. Машини та обладнання.
6. Транспортні засоби.
7. Інструменти, прилади, інвентар (меблі).
8. Робоча і продуктивна худоба.
9. Багаторічні насадження.
10. Інші основні засоби.
11. Інші необоротні матеріальні активи:
12. Бібліотечні фонди.
13. Малоцінні необоротні матеріальні активи.
14. Тимчасові споруди.
15. Природні ресурси.
16. Інвентарна тара
17. Предмети прокату.
18. Інші необоротні матеріальні активи.
Оскільки елементи ОФ відіграють неоднакову роль у процесі виробництва, існує важливий за значенням розподіл ОФ на такі 2 частини:
- активну, яка безпосередньо бере участь у виробничому процесі і забезпечує належний обсяг та якість продукції;
- пасивну, що створює умови для здійснення процесу виробництва.
Загальна тенденція динаміки технологічної структури ОФ характеризується поступовим збільшенням їх активної частини.
В загальному обсязі ОФ промислових підприємств питома вага окремих їх видів протягом останніх років коливалася у межах:
- будівель і споруд – 45 – 47 %;
- машин і устаткування - 40 – 42 % (у тому числі робочих – 30 32 %);
- транспортних засобів – 2.5 – 3.0 %.
Основні фонди протягом свого тривалого функціонування зазнають фізичного, морального (або іншими словами – техніко-економічного), соціального та екологічного зношення. Тому існує розподіл ОФ підприємства за 4 групами для нарахування амортизації:
Група 1 – будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їх частини (квартири), вартість капітального поліпшення землі – 2 % квартальних, отже, 8 % річних;
Група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та прилади до них – 10 % квартальних, отже, 40 % річних;
Група 3 – будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1,2 та 4 – 6 % квартальних, отже, 24 % річних;
Група 4 - ЕОМ, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов¢язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони, мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів) – 15 % на квартал, отже, 60 % річних.
3. Для аналізу доцільності грошових вкладень в основні фонди підприємства існує декілька підходів. Розглянемо деякі з показників ефективності використання основних фондів:
Фондовіддача показує, який обсяг виробленої (або реалізованої) продукції припадає на 1 грн вартості використаних основних фондів.
Ф в = ТП (або РП) / В о.ф. сер. (1)
Фондомісткість – це показник, обернений до фондовіддачі. Він показує, скільки основних фондів у грошовому вираженні використовується на 1 грн виробленої (або реалізованої) продукції.
Ф м = В о.ф. сер. / ТП (або РП) (2)
Фондоозброєність показує скільки основних фондів у грошовому вираженні припадає на 1 середньосписокового робітника.
Ф о = В о.ф. сер. / Ч роб, грн / чол (3)
Випуск продукції з 1 м² виробничої площі
В пр = ТП (або РП) / Пл, грн / м² (4)
Ступінь завантаження одиниці обладнання.
η = Q р / Q пр * 100 %. (5)
де Q р – р озрахункова кількість одиниць обладнання, шт., верст., од.обл. тощо
Q пр – пр ийнята кількість одиниць обладнання, яка розрахована округленням Q р у більший бік. Наприклад, неможливо встановити на дільниці Q р =11,2 одиниць обладнання. Встановлять 12 одиниць.
Коефіцієнт працюючого обладнання (або коефіцієнт змінності)
К пр.об (або К зм) = (Q1 + Q2 + Q3) / Q заг, (6)
де Q1, Q2, Q3 - кількість одиниць обладнання, яке працює відповідно в 1,2 та 3 зміни
Q заг - загальна кількість одиниць обладнання, встановленого на підприємстві.
4.
Сучасний період розвитку світової економіки характеризується тим, що значення фізичних товарів поступово зменшується, тоді як значення послуг і нематеріальних ресурсів неухильно зростає.
За природою свого походження нематеріальні ресурси виникають за двома причинами:
1. завдяки новим, унікальним знанням;
2. через рідкісність ресурсів (природну чи організовану підприємством, державою тощо).
В обох цих випадках недостатність ресурсів сприяє появі ренти. Іншими словами використання таких ресурсів або робить їх власника єдинимвиробником певної продукції, або забезпечує зменшення витрат порівняно з конкурентами. Наприклад, володіння ліцензією надає її власникові виключне право використання певного технічного досягнення, а тому забезпечує йому відповідні конкурентні переваги.
Нематеріальні ресурси - це складова частина потенціалу підприємства, здатна забезпечувати економічну користь протягом відносно тривалого періоду.
Відмітними рисами цих ресурсів є:
3. відсутність матеріальної основи отримання доходу;
4. невизначеність розмірів майбутнього прибутку від їх використання.
Поняття “ нематеріальні ресурси ” використовується для характеристики сукупності об’єктів інтелектуальної власності.
До об’єктів інтелектуальної власності відносять:
1. Об’єкти промислової власності:
1. Винаходи;
2. Корисні моделі;
3. Промислові зразки;
4. Знаки для товарів і послуг;
5. Зазначення походження товару;
6. Фірмове найменування;
1. Способи захисту від недобросовісної конкуренції.
2. Об’єкти, які охороняються авторським правом і суміжними правами:
1. Твори в галузі науки, літератури та мистецтва;
2. Комп’ютерні програми;
3. Бази даних;
4. Права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення.
3. Інші (нетрадиційні) об’єкти інтелектуальної власності:
5. Раціоналізаторські пропозиції;
6. “ Ноу – хау “;
7. Комерційні таємниці.
Нематеріальні активи – це категорія, яка виникає внаслідок володіння правами на об’єкти інтелектуальної власності або на обмежені ресурси та їх використання з отриманням доходу.
Об’єкти промислової власності
З об’єктів промислової власності центральне місце належить винаходам.
Винахід – це результат творчої діяльності людини в будь-якій галузі технології. Об’єктами винаходу можуть бути продукт і спосіб.
До продуктів, які можуть стати об’єктом винаходу, відносять:
5. пристрій – машина, механізм, прилад тощо;
6. речовина – хімічні сполуки (суміші, розчини, сплави тощо);
7. штам мікроорганізму – мікроскопічні гриби, віруси, фаги тощо.
До способів належать процеси виконання дій над матеріальним об’єктом в часі.
Не кваліфікуються як винаходи:
8. наукові теорії;
9. математичні методи;
10. методи організації та управління підприємством тощо.
Корисна модель – це результат творчої діяльності людини, об’єктом якої може бути конструктивне вирішення пристрою або його складових частин (просторова композиція, взаємне розташування елементів пристрою, його форма).
Промисловий зразок – це результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання. Об’єктом такої діяльності може бути форма, малюнок, кольори або їхнє поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб. Промисловий зразок може бути об’ємним (модель), плоским (малюнок) або комбінованим.
Не підлягають охороні як промислові зразки:
11. об’єкти архітектури;
12. друкована продукція як така;
13. об’єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких і тому подібних речовин.
Знаками для товарів і послуг вважаються оригінальні позначення, з допомогою яких розрізняють товари і послуги різних підприємств. Головна задача товарного знаку полягає в ідентифікації товару та його виробника на ринку. При цьому товарний знак виконує одночасно такі функції: рекламування товару та гарантування його якості.
Товарні знаки можуть бути:
14. словесними (слова; сполучення літер)– на будь якій мові, причомуслово може нести зміст, який відображає напрямок роботи підприємства, а може бути абстрактним. Наприклад, фірма, яка виготовляє продукцію для немовлят – “ Лелека ”.
15. зображувальними – зображення живих істот, неживих предметів, фігур, кольорових плям тощо. Фігури можуть бути стилізованими, наприклад, трикутник – гора; коло – сонце тощо.
16. об’ємними - тривимірні об’єкти, фігури та комбінації ліній і фігур тощо. Наприклад, об’ємним товарним знаком може бути форма пляшки (горілчані вироби, парфуми), форма шоколадного виробу, мила тощо.
17. комбінованими – поєднання вище названих видів.
Не підлягають реєстрації позначення товарних знаків, які:
18. зображують державні герби, прапори та емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій тощо;
19. є тотожними або схожими настільки з раніше зареєстрованими, що їх можна сплутати;
20. відтворюють назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них без згоди власників авторського права; прізвища, імена, портрети відомих в Україні осіб без їхньої згоди.
Зазначення походження товару як об’єкт промислової власності може бути двох видів: просте і кваліфіковане.
Просте зазначення походження товару дає лише загальне уявлення про дійсне місце походження товару (географічно). Кваліфіковане зазначення походження товару виокремлює з-поміж великої кількості товарів такі, котрі мають особливі властивості, якості, зумовлені географічною специфікою місця його виробництва.
Фірмове найменування – це стале позначення підприємства (фірми, компанії) або окремої особи, від імені якої здійснюється виробнича або інша діяльність. Таке найменування вказує на підприємство як таке, без будь-яких посилань на товари та послуги, які воно постачає на ринок, та характеризує репутацію і становище підприємства в цілому.
Недобросовісною конкуренцією вважаються будь-які дії в конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Наприклад:
21. неправомірне використання чужої ділової репутації (використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки, копіювання зовнішнього вигляду виробу тощо);
22. створення перешкод конкурентам та неправомірне використання переваг (намовляння до бойкоту підприємств –конкурентів, підкуп працівника їх постачальника або покупця тощо);
23. неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці.
До об’єктів, що охороняються авторським правом, належать твори у галузі науки, літератури і мистецтва, котрі існують у такій формі:
24. письмова (рукопис, машинопис, нотний запис тощо);
25. усна (оприлюднені виступи, лекції, промови тощо);
26. образотворча (ілюстрації, картини, схеми, кіно-, відео-, фотокадри тощо);
27. об’ємно-просторова (скульптури, моделі, архітектурні форми тощо).
Авторське право не поширюється на:
8. Офіційні документи (закони, постанови, інструкції тощо);
9. Державні символи та знаки (прапори, герби, грошові знаки тощо);
10. Твори народної творчості;
11. Звичайна прес-інформація (поточні новини тощо).
12. Твори, термін дії авторського права на які закінчився.
Вартість програмного забезпечення для ПК невпинно зростає порівняно з вартістю технічних засобів ПЕОМ, тому в останні роки виникла необхідність в авторському праві на комп’ютерні програми. Поняття “ комп’ютерна програма ” охоплює операційні системи і прикладні програми, включаючи підготовчі матеріали та аудіовізуальні відображення, одержані внаслідок розробки комп’ютерної програми.
Базою даних називається сукупність даних, матеріалів або творів, систематизованих у формі, яку читає ПК. Наприклад, це може бути систематизована інформація про партнерів підприємства: постачальників, замовників тощо.
Суміжні права – це права, які примикають до авторського права, є похідними від нього. Суміжні права поділяються на три види:
28. права виконавців
29. права виробників фонограм;
30. права організацій мовлення.
5. Під “ ноу – хау ” заведено розуміти не захищені охоронними документами та не оприлюднені (повністю або частково) знання чи досвід технічного, управлінського, комерційного або іншого характеру, що можуть бути практично використані, забезпечуючи певні переваги їхньому власникові.
Об’єктами “ ноу – хау ” можуть бути:
31. різноманітні посібники (порадники);
32. формули, рецепти, схеми;
33. знання і досвід у сфері маркетингу тощо.
Важливою ознакою “ ноу - хау ” є конфіденційний характер тих знань та досвіду, на здобування яких підприємство витрачає значні кошти та час.
Комерційна таємниця -це відомості, безпосередньо пов’язані з діяльністю підприємства, які не є державними таємницями і розголошення яких може завдати шкоди інтересам підприємства.
Підприємницька діяльність тісно пов’язана з отриманням, зберіганням, обробкою та використанням інформації. Виникає питання: чи вся інформація підлягає захисту?
Природно, захисту підлягає тільки цінна для підприємства інформація. При визначенні цінності інформації слід керуватися такими критеріями, якїї корисність, своєчасність та достовірність.
Корисність інформації полягає в тому, що вона створює підприємству вигідні умови для прийняття оперативного рішення і отримання ефективного результату. Своєчасність тісно пов’язана з корисністю, бо, наприклад, через несвоєчасне надходження корисних даних втрачається можливість укласти вигідну угоду. Корисність і своєчасність тісно пов’язані з достовірністю. Недостовірні дані зводять до нуля ефект своєчасності та оманливої корисності.
Підприємницька інформація поділяється на:
34. технічну;
35. організаційну;
36. комерційну;
37. фінансову;
38. рекламну;
39. про попит та пропозицію;
40. про конкурентів;
41. про кримінальну ситуацію тощо.
Існують:
· Дані, які не можна приховувати:
42. організаційні дані (статут, установчі документи, ліцензії тощо);
43. фінансові дані (документи про сплату податків, про стан платоспроможності тощо);
44. дані про штат та умови діяльності (чисельність і склад працюючих; їх зарплата, наявність вакансій, вплив виробництва на екологію, обсяг реалізації продукції, яка завдає шкоди здоров’ю населення тощо);
45. дані про власність (розміри майна, грошових коштів тощо).
Законний доступ до такої інформації мають:
46. прокурор у порядку нагляду;
47. правоохоронні органи по порушеній кримінальній справі;
48. податкові служби;
49. аудиторські фірми (за проханням самого власника);
50. профспілки;
51. санепідемстанція;
52. екологічні організації;
53. партнери, які хочуть укласти угоду з підприємством.
· Дані, які невигідно приховувати:
54. рекламна діяльність, бо конспірація не дає припливу клієнтів. Але при цьому треба пам’ятати, що підприємство, яке проводить широку рекламну компанію, ризикує попасти у поле зору кримінальних структур.
· Дані, які є комерційною таємницею, тобто не підлягають навіть законному доступу сторонніх осіб. Чинне законодавство поки що не охороняє таку інформацію.
До таких даних відносять:
55. ідеї, винаходи, відкриття;
56. окремі формули, конструкторська документація, схеми;
57. нові методи організації виробництва;
58. програмне забезпечення ПЕОМ;
59. опис технологічних випробувань;
60. “ ноу – хау ”;
61. оптимальні параметри техпроцесів, які розробляються (розміри, обсяги, %-ний вміст компонентів, температура, тиск, час тощо);
62. дані про матеріали та обладнання;
63. дані ділового характеру:
- контракти, які зараз діють і тільки плануються;
- маркетингові дослідження, огляд ринків ресурсів та збуту;
- структура цін, рівень прибутку та рентабельності;
- план розвитку підприємства та його інвестицій тощо.
Вказаний перелік відомостей доводиться до всіх працівників підприємства у частині, яка їх стосується.
Безумовно, зберігати секрет його власнику, якщо він більше нікому невідомий, не складно і не потребує додаткових коштів. При цьому носій інформації (дискета, документ, предмет тощо) повинен мати відповідне місце зберігання (сейф). Охорона таємниці ускладнюється, якщо про її наявність відомо зацікавленим особам. Тоді встає проблема необхідності забезпечення внутрішньої та зовнішньої безпеки підприємства. Для її вирішення можна:
64. створити власну службу безпеки;
65. найняти приватну професійну службу безпеки.
В останньому випадку існує реальна небезпека того, що найнята служба бути шпигувати на користь конкурентів. Хоча ніхто не може дати гарантію, що шпигуна нема серед персоналу підприємства.
Тому існують спеціальні заходи по захисту інформації, які поділяють на зовнішні та внутрішні.
До зовнішніх відносять:
66. вивчення партнерів, клієнтів;
67. з’ясування, чи не відносяться вони до:
- конкурентів;
- кримінальних структур.
В останньому випадку слід інформувати правоохоронні органи.
До внутрішніх заходів відносяться:
68. підбір і перевірка осіб, які бажають працевлаштуватися на підприємство;
69. вивчення їх анкетних даних, поведінки за місцемпроживання іпопередньоїроботи;
70. вивчення на предмет судимостей;
71. проведення тестування при прийомі на роботу.
На основі такого аналізу вирішують,чи придатний кандидат до роботи у даній фірми. Але на цьому інтерес до нового працівника не повинен вичерпуватися: необхідно у подальшому вивчати і аналізувати його вчинки, які стосуються інтересів фірми (бо не виключено, що він спеціально підісланий конкурентами).
Дата добавления: 2015-08-27; просмотров: 21 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |