Теоретичні суперечності економічної концепції марксизму

Марксистське вчення генетично пов'язане з англійською класичною школою у політичній економії.

Маркс виходить із рікардіанського розуміння трудової теорії вартості, але вносить до аналізу принципово нові мо­менти. Будь-який товар має дві сторони: 1) споживну і 2) мінову вартість. Як споживні цінності товари, за Марксом, непо­рівнянні. Порівнюваними їх робить те, що всі вони — про­дукти праці. Маркс говорить про подвійний характер праці, втіленої у товарах. З одного боку, це завжди певна конкрет­на праця, і в цій якості вона створює конкретну споживну цінність. З іншого боку, будь-яка праця, незалежно від її конкретного вигляду, є витратою людської енергії, м'язів, нервів, і це робить продукти праці порівнянними. Працю, що розглядається в такому аспекті, Маркс називає абстрак­тною. Абстрактна праця створює вартість товару, що вияв­ляється у міновій вартості, тобто в тих пропорціях, у яких один товар обмінюється на інший товар.

Гроші виникли з товарного обігу історично. Спочатку обмін мав випадковий характер, потім він став постійним явищем і тоді із загальної маси товарів став виділятися один як загальний еквівалент. Поступово роль загального екві­валента закріпилася за золотом (або сріблом), яке і стало грошима.

Маркс виділяє п'ять функцій грошей: гроші слугують мірою вартості, масштабом цін, засобом обігу, засобом пла­тежу і виконують роль скарбу. Паперові гроші замінюють золоті у функції засобів обігу, а банкноти — у функції засо­бу платежу.

Оскільки вартість створюється тільки працею, прибуток капіталіста є результатом привласнення неоплаченої праці робітників. Англійська класична школа не могла пояснити походження прибутку без визнання порушення закону вар­тості: якщо капіталіст купує працю робітника за вартістю, прибуток неможливий; якщо він є, праця купується дешев­ше, ніж її вартість.

Маркс пропонує таке вирішення: капі­таліст купує не працю, а робочу силу, тобто здатність до праці. Вартість робочої сили визначається витратами на її відтворення: на харчування, одяг, освіту і набуття кваліфікації, утримання і виховання дітей, які повинні будуть замінити робочу силу батьків, що фізично вибуває, тощо. Різницю між вартістю робочої сили і вартістю, яку вона може створити, Маркс іменує додатковою вартістю. Додаткова вартість — джерело прибутку капіталіста.

Протягом робочого дня робітник повинен передусім ви­робити вартість, еквівалентну вартості його робочої сили. Працю, що витрачається на це, Маркс іменує необхідною працею. Весь інший час додатковий робітник зайнятий додатковою працею, створюючи додаткову вартість. Співвідно­шення додаткової і необхідної праці (або, що те саме, додат­кового і необхідного часу) характеризує міру експлуатації робітників капіталістами. Маркс бачить два шляхи підви­щення міри експлуатації: пряме збільшення робочого дня і зміна співвідношення додаткової і необхідної праці у ме­жах фіксованого робочого дня або такого, що навіть скоро­чується. Перший шлях він називає отриманням абсолютної додаткової вартості, другий — отриманням відносної додат­кової вартості. Перший характерний для раннього капіта­лізму, другий — для зрілих його форм. Скорочення необ­хідного часу можна досягти без зниження життєвого рівня працівників при здешевленні засобів існування робіт­ників за рахунок зростання продуктивності праці.

Маркс виділяє ще один шлях збільшення додаткової вартості: отримання надмірної додаткової вартості шляхом зниження індивідуальних (для певного підприємства) ви­трат виробництва порівняно із суспільно необхідними. Але цей варіант додаткової вартості не може привласнюватися всіма капіталістами і навіть у окремих капіталістів має тимчасовий характер.

Маркс пропонує поділ капіталу на 1) постійний (представле­ний у вигляді засобів виробництва) і 2) змінний (вкладений у робочу силу). Відношення постійного капіталу до змінного він називає органічною будовою капіталу і пов'язує з ним динаміку зайнятості, динаміку прибутку і низку інших явищ.

Оскільки органічна будова капіталу внаслідок технічно­го прогресу зростає, попит на робочі руки підвищується повільніше, ніж величина капіталу. Звідси, за Марксом, неминучість зростання армії безробітних, а отже, погіршення стану робочого класу в міру розвитку капіталістичного виробництва.

Маркс формулює „загальний закон капіталі­стичного нагромадження”: нагромадження багатства на одному полюсі (у класу капіталістів) є разом з тим нагро­мадженням убогості та мук праці на іншому полюсі (на боці робітничого класу).

Зростання органічної будови капіталу породжує і тен­денцію до зниження норми прибутку, що розглядається як відношення додаткової вартості до всього авансованого ка­піталу. Це, за Марксом, лише тенденція, оскільки знижен­ню норми прибутку перешкоджають такі чинники, як зро­стання міри експлуатації, відплив капіталу в колонії, де органічна будова капіталу нижча, і низка інших.

Класична школа не могла узгодити з трудовою теорією вартості рівність норми прибутку, що фактично спостері­гається у галузях з різною органічною будовою капіталу. Маркс декларує таке розв'язання проблеми: капітали спря­мовуються в галузі з низькою будовою капіталу, а отже, з високою нормою прибутку. Конкуренція, що посилилася у цих галузях „збиває” ціни і робить їх нижчими за вартість. Навпаки, у галузях з високою органічною будовою капіталу, звідки капітали відпливають, пропозиція відстає від попиту, і ціни підвищуються. Переливання капіталу з га­лузі в галузь триває доти, доки ціни не встановляться на рівні, що забезпечує вирівняну, середню норму прибутку.

За розвинутого капіталізму, стверджує Маркс, товари про­даються не за вартістю, а за цінами виробництва (витрати + се­редній прибуток). Закон вартості порушується у кожній галузі, оскільки ціни виробництва відхиляються від вар­тості то в один, то в інший бік, але він діє у суспільстві у цілому, бо ці відхилення взаємно гасяться і загальна сума цін виробництва дорівнює загальній сумі вартостей.

Додаткову вартість Маркс розглядає як єдине джерело промислового прибутку, відсотка, торгового прибутку і зе­мельної ренти. Промислові капіталісти поступаються тор­говцям і банкірам частиною додаткової вартості, отриманої ними за рахунок праці робітників у виробництві. При цьо­му вони звільняються від витрат свого капіталу на склади і торгові підприємства, зменшують за рахунок позичкового капіталу потребу у власному капіталі. У результаті норма їх прибутку тільки підвищується.

Розвиваючи рікардіанську теорію ренти, Маркс доводить існування поряд з диференційною рентою, пов'язаною з відмін­ностями у родючості та місцеположенні ділянок, ще й абсо­лютної ренти, зумовленої самим фактом власності на зем­лю. Землевласник виступає як монополіст, що не допускає бажаючих додати до землі свій капітал без виплати ренти.

Щоб суспільство існувало, виробництво має бути проце­сом, що постійно повторюється. Відтворюватися повинні і виробничі, і споживні блага, що зношуються та витрача­ються. Відтворення товарів є водночас відтворенням економічних відносин, і насамперед відносин між капіта­лістами і найманими робітниками.

Маркс будує схеми простого (незмінного за масштабом) і розширеного відтворення. Все суспільне виробництво він розбиває на два підрозділи: виробництво засобів вироб­ництва і виробництво предметів споживання, їх взаємозв'я­зок уявляється як рівняння, у якому фігурують постійний і змінний капітал та додаткова вартість. Висновок із цієї моделі свідчить: за простого відтворення сума змінного капіталу і додаткової вартості першого підроз­ділу має дорівнювати постійному капіталу другого підроз­ділу, а за розширеного відтворення вона має бути більшою за цей постійний капітал.

Маркс відкидає концепцію Ж.Б.Сея про неможливість загальних криз виробництва. Він доводить неминучість таких криз внаслідок анархії виробництва. Капіталістичне виробництво Маркс вважає циклічним, що проходить чотири фази: криза, депресія, пожвавлення і піднесення — до нової кризи. Сутність теорії циклічності економічного розвитку капі­талізму полягає в тому, що досягнення макроекономічної рівноваги і послідовне економічне зростання неможливі внаслідок економічних криз. Причиною криз є відсутність автоматичного зростання ефективного попиту при розши­ренні виробництва. Низька заробітна плата призводить до відсутності здатності робітників купувати товарну продук­цію, вироблену ними. Вихід із кризи і забезпечення відтво­рювання Маркс бачив у додаткових витратах з боку капі­талістів і землевласників.

1. Які класи суспільства визначає К. Маркс?

Карл Маркс використав теоретичні положення А. Сміта і Д. Рікардо про класову структуру капіталістичного су­спільства для обґрунтування власної теорії класів.

Якщо А. Сміт і Д. Рікардо виділяли три суспільних кла­си — земельні власники, капіталісти і робітники, — між якими розподілялись доходи у формах ренти, прибутку і заробітної плати, то Маркс акцентує увагу на відносинах в історичній драмі капіталізму тільки двох класів, вважаю­чи, що значення ренти як одного з основних первинних доходів з розвитком економіки дедалі зменшується у зв'яз­ку з її індустріалізацією, тому на арені боротьби залиша­ються тільки два великих класи — пролетаріат, який во­лодіє робочою силою, і капіталісти, що привласнюють до­даткову вартість, створену найманою робочою силою.

2. У чому сутність марксистської трудової теорії вартості?

На відміну від А. Сміта, який визначав вартість товару витратами праці тільки "в примітивному стані суспільства", коли відсутня наймана праця і застосовуються примітивні засоби праці, і навіть Д. Рікардо, який крім праці просто не

брав до уваги місце інших факторів виробництва у створенні вартості, вважаючи їх роль незначною, Маркс абсолютизу­вав роль праці як єдиного фактора вартості, піддаючи нищівній критиці всі вчення, які стверджували інше.

Трудова теорія розглядається Марксом вже у першому розділі першого тому "Капіталу", де формулюється теза про принцип обміну товарів відповідно до їхньої вартості, яка визначається кількістю праці, витраченої на їх виробниц­тво. Маркс тут пояснює, що вартість утворюють не будь-які витрати праці, тобто кількість робочого часу в годинах праці, а "суспільне необхідний робочий час", або витрати часу "за середнього в даний час рівня вмілості і інтенсив­ності праці". Таким чином, трактування вартості на основі вимірювання трудових витрат Маркс вважав єдино правиль­ним, не зважаючи навіть на відхилення ціни товару під тиском попиту і пропозиції від його вартості.

3. Як К. Маркс визначає гроші?

Аналізуючи процес обміну товарами на основі порівню­вання їхньої вартості, Маркс в історичній ретроспективі показує розвиток обміну і виникнення грошей як законо­мірного наслідку цього розвитку. За Марксом, гроші — це також товар, який виступає у специфічній формі, але зав­дяки їх участі в процесі обміну вартість набуває форми ціни, яка може дорівнювати вартості, а може від неї відрізнятись.

Щоб довести природний зв'язок товарів та грошей, Маркс аналізує функції грошей у процесі обміну. У вирішенні цієї проблеми він іде далі класичної школи, визначаючи п'ять функцій грошей: як міри вартості, засобу обігу, засобу ство­рення скарбів (золото та срібло) та засобу нагромадження, засобу платежу та світових грошей. Різні етапи розвитку су­спільства зумовлюють різний рівень реалізації цих функцій.

Докладне дослідження суті товарів та грошей передує викладу головної ідеї першого тому "Капіталу" — пробле­ми перетворення простого товарного виробництва на капі­талістичне, що відбувається в межах еквівалентного обміну на підставі закладеної в товарах вартості.

Маркс показує, як гроші виходять з товарної форми і стають першою формою прояву капіталу. Однак він не ото­тожнює гроші та капітал, а підкреслює, що лише за відпо­відних умов вони виконують цю функцію.

4. За К. Марком, робоча сила — товар. Обґрунтуйте це положення

Виникнення капіталізму знаменується якісним розши­ренням кола товарів. На ринку пропонується новий товар - робоча сила, — власники якого змушені обмінювати його на засоби існування. Ці власники є особливою категорією людей, позбавлених засобів виробництва, але вільних роз­поряджатися собою.

Як будь-який товар, робоча сила має вартість і спожив­ну вартість. Перша — це сума всіх вартостей, які має спо­жити найманий робітник, щоб підтримувати життя та за­безпечити відтворення робочої сили. А споживна вартість (його корисність для капіталіста) полягає в тому, що най­маний робітник постійно створює додаткову вартість, забез­печуючи "самозростання" грошей.

5. Як К. Маркс трактує капітал?

Від розгляду сутності грошей Маркс переходить до ви­значення сутності капіталу, досліджуючи перетворення гро­шей у капітал. "Капітал — це гроші, — наголошує Маркс, - але гроші — це ще не капітал".

У "Капіталі" можна знайти трактування капіталу.

По-перше, вже у визначенні категорії "капітал" її сут­ність порівнюється Марксом із "засобами експлуатації ро­бітника і встановлення влади капіталіста над робочою си­лою", тобто капітал розглядається як система капіталістич­ної експлуатації найманої праці.

По-друге, капітал трактується як самозростаюча вар­тість, коли "приєднуючи до мертвої предметності товарів живу робочу силу, капіталіст перетворює вартість — минулу, уречевлену, мертву працю — в капітал, у самозростаючу вартість, в оживлене чудовисько, яке починає "працю­вати" ніби під впливом любовної пристрасті, що його охо­пила", примножуючи застосовану у виробництві вартість. По-третє, Маркс доводить, що капітал приносить прибу­ток (самозростає) лише у поєднанні з робочою силою, яка створює додаткову вартість, тобто вартість понад вартість самої робочої сили. Тільки той робітник для капіталіста продуктивний, який виробляє додаткову вартість, тобто слугує самозростанню капіталу.

6. Обґрунтуйте положення К. Маркса про органічну будову капіталу

Новим для політичної економії стало положення Марк­са про органічну будову капіталу, яке передбачає поділ капіталу на дві вартісних частини: постійний капітал - вартість засобів виробництва — і змінний капітал — вартість робочої сили. Саме через ці категорії Маркс переходить до характеристики більш важливого для нього поняття — нор­ми експлуатації найманої праці, яку він визначав через співвідношення додаткової вартості та змінного капіталу, тобто як норму додаткової вартості.

7. Що таке основний і оборотний капітал за К. Марксом?

Основний і оборотний капітал Маркс розглядає в друго­му томі "Капіталу", коли йдеться про кругообіг капіталу та його оборот. Відмінність між основним і оборотним капіта­лом Маркс вбачає в тому, що перший переносить свою вартість на продукт по частинах, а другий — одразу. Основ­ний капітал (вартість засобів праці) — це частина постійно­го, а оборотний капітал (вартість предметів праці та робочої сили) включає як елементи постійного капіталу, так і увесь змінний капітал.

8. Дайте аналіз марксистської теорії додаткової вартості

Виробництво додаткової вартості - - вузлова проблема першого тому "Капіталу", фундаментальне положення тео­ретичного аналізу відносин двох основних класів: найманих робітників і капіталістів — власників засобів виробництва.

1. За Марксом, товар, по-перше, здатний задовольняти потреби людей, тобто володіє споживною вартістю; по-дру­ге, виробляється для обміну, здатний обмінюватися на інші товари, тобто має вартість. В основі цієї двоєдиної властивості лежить висунуте Марксом положення про двоїстий характер праці. В умовах товарного виробництва праця виробників є, з одного боку, конкретною працею, що створює споживну вартість, а з іншого — абстрактною працею, що створює вартість. Праця — творець вартості — є працею не для себе, а для інших, для обміну, для продажу на ринку.

2. В основі вартості товару лежить тільки одне джерело, один виробничий фактор — праця найманих робітників. Усі товари є продуктами людської праці. Вимірником цінності товарів слугують витрати робочого часу, причому не індиві­дуальні, а суспільне необхідні, усереднені витрати.

3. Найманий робітник одержує за свою працю заробітну плату. Заробітна плата покриває витрати, необхідні для підтримки і відновлення фізичних і моральних сил, для нормального функціонування працівника.

Заробітна плата оплачує не працю, а специфічний товар - робочу силу. Особливість робочої сили полягає в тому, що вона має властивість створювати продукт (товар), вартість якого вища за вартість самої робочої сили, тобто того, що необхідно для підтримання життя робітника і його родини.

4. Отже, капіталіст, наймаючи робітника, оплачує його здатність до праці та здобуває право змусити його трудитися більше того часу, який потрібний робітникові для забез­печення певного мінімуму життєвих засобів. У результаті утвориться різниця між вартістю виготовленого працею робітника товару і вартістю робочої сили - заробітною платою, сплачуваною капіталістом як "ціна" товару "робо­ча сила". Ця різниця і становить додаткову вартість — ча­стину матеріалізованої в товарі праці робітника, що при­власнюється безоплатно власником підприємства.

"Таємниця" експлуатації, за Марксом, полягає в тому, що робоча сила, як будь-який товар, має дві властивості: вартість і споживну вартість. Додаткова вартість є не "відра­хуванням з праці робітника" (як вважав Д. Рікардо), а ре­зультат еквівалентного обміну. Робоча сила продається і ку­пується за вартістю, але її вартість ("ціна") нижча, ніж вартість створюваного нею продукту.

Все обґрунтування сутності розглянутого процесу — логічне продовження і "розгортання" вихідних постулатів про двоїстий характер праці та два фактори товару.

5. Додаткова вартість лежить в основі доходів власників капіталу — підприємницького прибутку, торгового прибут­ку, відсотка.

Критики Маркса вважають, що його теорія додаткової вартості є свого роду теоретичною конструкцією, яка не враховує, що підприємницька праця, праця з управління, організації виробництва також є джерелом цінності товару, створює дохід. Трудова (однократна) теорія вартості, яка лежить в її основі, не узгоджена з практикою, тому що пра­ця різнорідна і відрізняється не тільки за витраченим ча­сом, а й за результатами. Звертається увага на те, що фор­ми експлуатації можливі та існують навіть у тих умовах, коли учасники виробничого процесу є рівноправними суб'єк­тами відносин власності.

9. Розкрийте сутність марксистської теорії заробітної плати

Марксова теорія заробітної плати випливає з його теорії додаткової вартості.

Автор "Капіталу" на відміну від усіх представників кла­сичної політичної економії, які розуміли під заробітною платою плату за працю, трактує заробітну плату найманого робітника як результат обміну останнього з капіталістом на робочу силу, а не на працю. "Характерною особливістю капіталістичної доби, — підкреслював Маркс, — є той факт, що робоча сила для самого робітника набуває форми належ­ного йому товару". Цей товар подібно до всіх інших має свою вартість, яка "визначається робочим часом, необхідним для виробництва, а отже, і відтворення цього специфічного пред­мета торгівлі".

За Марксом, заробітна плата є перетвореною формою вартості та ціни робочої сили. "Перетвореною формою" вона є тому, що виступає на поверхні явищ платою за працю, адже нібито оплачується увесь робочий день, а не його час­тина, протягом якої створюється вартість специфічного то­вару — робочої сили.

Згідно з цим підходом заробітна плата еквівалентна ціні засобів життєзабезпечення робітника і членів його сім'ї.

10. Як К. Маркс розрізняє абсолютну і відносну додаткову вартість?

Карл Маркс розрізняє абсолютну і відносну додаткову вартість. Під абсолютною додатковою вартістю він розуміє надлишок над вартістю робочої сили в результаті подовжен­ня тривалості робочого дня або зростання інтенсивності (на­пруги) праці, а під відносною додатковою вартістю — над­лишок над вартістю робочої сили, який зростає внаслідок зменшення тривалості необхідного робочого часу за не­змінного робочого дня, що досягається капіталістом підви­щенням продуктивності найманої праці. Продуктивність

праці, за Марксом, обернено пропорційна до вартості оди­ниці створеного працею товару, тобто її зростання зменшує вартість робочої сили.

З цього Маркс робить однозначний принциповий висно­вок, що за незмінної тривалості робочого дня і навіть певно­го його скорочення величина створеної найманими робітни­ками додаткової вартості зростає під впливом зростання продуктивності праці. А оскільки в будь-якому суспільстві діє об'єктивний економічний закон невпинного зростання продуктивної сили праці, то за умов капіталізму експлуа­тація найманої праці постійно зростає.

11. Проблеми соціальної справедливості та рівності у трактуванні К. Маркса

Маркс висунув оригінальну теорію доходів, яка ґрун­тується на його теорії додаткової вартості. Він розглядає її в третьому томі "Капіталу". Однак можна зазначити, що вона була не зовсім завершеною, адже більшість матеріалів цього тому після смерті автора знаходились у чорнових на­черках, а Ф. Енгельс намагався надати їм закінченого ви­гляду.

Сутність марксистської теорії доходів полягає в тому, що всі доходи промислових, торгових і грошових капіта­лістів, а також землевласників, тобто прибуток, відсоток і земельна рента, розглядаються як результат розподілу ними додаткової вартості, створеної найманими робітни­ками у сфері матеріального виробництва. Це означає, що всі класи, які одержують зазначені первинні доходи, трак­тувались Марксом як класи експлуататорські, в якій би сфе­рі вони не діяли.

Відповідно до теорії К. Маркса джерелом доходу є пра­ця. У створенні нової вартості бере участь тільки один фак­тор — робітник, власник робочої сили. Інші види доходів — підприємницький прибуток, торговий прибуток, позичко­вий відсоток, рента — перетворені форми додаткової вар­тості, результат неоплаченої праці робітників.

Справедливість розподілу доходів, за Марксом, полягає в тому, що доходи учасників трудової діяльності формують­ся відповідно до суспільне необхідних витрат праці на ви­робництво товарів. Вимірювання частки кожного працівни­ка визначається однією мірою — працею, що забезпечує рів­ність у розподілі трудових доходів. Діє не принцип рівнян­ня, а принцип рівнозначності трудових зусиль. Враховуєть­ся як кількість праці (відпрацьовані години), так і якість її (складна праця зводиться до простої праці).

З переходом від приватної до суспільної власності дося­гається значною мірою рівномірна участь усіх працездат­них у створенні суспільного продукту. При розподілі суспіль­ного продукту учасники виробництва не вправі претендува­ти на одержання "повного неурізаного продукту праці".

У "Критиці Готської програми" Маркс писав, що части­на продукту йде на задоволення загальних потреб і на за­безпечення нестатків суспільства в майбутньому. Це — до­датковий продукт. На оплату праці та задоволення поточ­них потреб витрачається необхідний продукт.

12. З чого складаються вихідні положення економічної теорії К. Маркса?

Карл Маркс запропонував теоретичну концепцію, відпо­відно до якої капіталізм є історично минущою системою; внаслідок поглиблення внутрішніх суперечностей він пови­нен поступитися місцем більш прогресивній системі.

Соціологічний закон, що діє в суспільстві, виражає прин­цип відповідності між рівнем розвитку продуктивних сил і формою громадської організації. Згідно з цим законом зі зміною економічної основи рано чи пізно неминуче відбу­вається переворот у виробничих відносинах, у всій надбу­дові над економічним базисом.

Основна економічна праця Маркса "Капітал" складаєть­ся з чотирьох томів: перший — "Процес виробництва капі­талу"; другий — "Процес обертання капіталу"; третій - "Процес капіталістичного виробництва, узятий у цілому"; четвертий — "Теорії додаткової вартості". Останній том містить критичний огляд економічних теорій з погляду трактування сутності та форм розподілу додаткової вартості.

Основну мету дослідження Маркс бачив у з'ясуванні законів, яким підпорядковуються виникнення, існування, розвиток і "загнивання" розглянутого нами соціально-еко­номічного організму.

Аналіз системи економічних відносин починається не з багатства (надто загальної категорії), а з товару. Саме в то­варі, на думку Маркса, у зародковій формі закладені всі суперечності досліджуваної системи.

У першому томі Маркс розглядає вартість, що лежить в основі ціни; додаткову вартість — основу прибутку; вартість робочої сили, що лежить в основі її "ціни", — заробітної плати. Характеризуються процес нагромадження капіталу і його вплив на становище робітничого класу.

Другий том присвячений аналізові процесу руху капіта­лу, його обороту і кругообігу. Відповідно до запропонованої Марксом схеми відтворення розглядаються умови і про­порції обміну між двома підрозділами: виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання.

За словами В. Леонтьева, К. Маркс створив основну схе­му, що описує взаємозв'язок між галузями, які випуска­ють засоби виробництва і предмети споживання. У таблиці "Витрати — випуск" В. Леонтьев розширив і конкретизу­вав схеми відтворення, запропоновані Марксом.

У схемах простого і розширеного відтворення (рис. 6.1) по горизонталі показані пропозиція засобів виробництва (І підрозділ, дорівнює 6000) і пропозиція предметів спожи­вання (II підрозділ, дорівнює 3000). Вертикальні стовпці відображають попит на засоби виробництва і попит на пред­мети споживання.

Як і окремий товар, суспільний продукт, за Марксом, складається з постійного капіталу (с), змінного капіталу (и — еквівалента вартості робочої сили) і додаткової вар­тості (т).

Рис 1. Марксові схеми відтворення

Показники, вкладені в прямокутники, мають бути реа­лізовані за допомогою обміну між І і II підрозділами. Про­порції обміну:

Не = І (и + т) — за простого відтворення;

П(с + Ас) = Ди + Аи + m) — за розширеного відтворення.

Обмін продукцією на схемах, не включених у прямокут­ники, відбувається всередині кожного з двох підрозділів.

Ускладнення складу суспільного продукту в умовах роз­ширеного відтворення зумовлюється тим, що частина до­даткової вартості відповідно до сформованої структури (відношення постійного капіталу с до змінного и) витра­чається на придбання додаткових засобів виробництва і наймання додаткової робочої сили. Така обов'язкова умова нагромадження, інакше кажучи, відтворення капіталу від­бувається в постійно зростаючих розмірах.

У третьому томі розглядається процес розподілу додат­кової вартості в її перетворених формах між одержувачами прибутку, відсотка, торгового прибутку, земельної ренти. Показано механізм трансформації вартості товару в ціну виробництва: у капіталістичному суспільстві рівновеликі капітали приносять рівновеликі прибутки; ціни формують­ся відповідно до капітальних витрат і середнього прибутку. Якщо товари продаються за цінами виробництва (а не за їхньою вартості), то тим самим зберігається дія закону вар­тості у трохи модифікованому вигляді.

З працями та ім'ям Маркса пов'язаний новий напрям у дослідженні економічних і соціальних процесів. Його еко­номічна теорія наскрізь соціологічна, що можна розгляда­ти і як силу, і як слабкість марксистської концепції. Абсолютизуючи революційні способи вирішення суперечностей, Маркс недооцінював еволюційні, єднальні форми їх по­долання.

У висновку знову пошлемося на В. Леонтьева: "Значен­ня Маркса для сучасної економічної теорії полягає в тому, що його роботи — це невичерпне джерело прямих, безпосе­редніх спостережень дійсності. Значну частину сучасних теорій становлять похідні, вторинні концепції. (...) Якщо перед тим, як намагатися дати яке-небудь пояснення еко­номічного розвитку, хтось захоче довідатися, чим насправді є прибуток, заробітна плата, капіталістичне підприємство, він може одержати в трьох томах "Капіталу" більш реалі­стичну і якісну інформацію, ніж та, яку він міг би знайти в десятьох послідовних випусках "Цензів США", у дюжині підручників із сучасної економіки".

13. Визначте позитивний момент концепції відтворення К. Маркса

Позитивним моментом концепції відтворення К. Маркса стала чудова аргументація критики теорії економічних криз С. Сісмноді і Т. Мальтуса, які вбачали їх причину в недо­споживанні трудящих, а досягнення необхідного рівня споживання пов'язували з існуванням так званих третіх осіб (у С. Сісмонді — це дрібні власники, а в Т. Мальтуса — не­продуктивні прошарки суспільства).

Однак безсумнівною є й негативна сторона теорії еконо­мічних циклів Маркса. Справа в тому, що в буквальному розумінні в "Капіталі" подана не стільки теорія криз, скіль­ки показані наслідки нагромадження капіталу і розподілу доходів за капіталізму, що неминуче, за переконанням Мар­кса, призводить до періодів "загального надвиробництва". За Марксом, циклічний процес розпочинається з кризи, про­довжується в депресії і пожвавленні виробництва і закін­чується його піднесенням, коли стрімко зростає сукупний попит для нагромадження заради максимізації прибутку, до чого прагнуть усі капіталісти, здійснюючи масову замі­ну основного капіталу, що стає причиною наступної кризи і нового економічного циклу. Кризу Маркс вважав насиль­ницьким методом, за допомогою якого об'єктивний ринко­вий механізм досягає нових пропорцій порушеної економіч­ної рівноваги.

Тому фактично картина циклічного процесу, описана Марксом, як вказує М. Блауг, "є одночасно і карою, і очи­щенням", адже "все, що Маркс відносить до безперервного розширення виробництва, він розглядає безвідносно до існу­вання ефективного попиту, який і надає сенс цьому вироб­ництву". Прямим підтвердженням цього є й слова самою Маркса в другому томі "Капіталу" про те, що "кінцевою причиною всіх справжніх криз завжди залишається бідність і обмеженість споживання мас, що протидіють прагненню капіталістичного виробництва розвивати продуктивні сили таким чином, ніби межею їх розвитку була тільки абсолют­на споживна здатність суспільства".

14. Марксизм і сучасність

Марксизм — це закономірний етап пізнання дійсності, що зумовлювався відповідними вимогами часу й соціаль­ними інтересами.

Загальна критична оцінка марксистського вчення зумов­лена не його економічним змістом, а ідеологічними підхо­дами, що певною мірою визначили і напрямки досліджен­ня, і сутність багатьох узагальнень цього вчення. Якби не радикальні послідовники марксизму, то сьогодні, напевне, його сприймали б як науковий напрям, що доповнював і завершував розвиток класичної політичної економії.

Нині марксистське економічне вчення знов опинилося в центрі уваги західних дослідників, які намагаються пере­глянути доктрину Маркса та формалізувати її за допомо­гою економіко-математичного моделювання. Однак не зав­жди ці спроби є вдалими, оскільки більшість вирішуваних Марксом проблем за своєю природою не піддаються кіль­кісному аналізу.

Маркс і його послідовники у своїх дослідженнях відштов­хувались від трудової теорії вартості, критикуючи теорії граничної корисності, факторів виробництва. Та в сучасно­му макроекономічному аналізі ці теорії посідають чільне місце саме тому, що марксистська трудова теорія вартості не може бути базою для прикладних досліджень, не дає змоги простежити за допомогою кількісних показників і зобразити у вигляді лінійних моделей процеси нагрома­дження, розподілу суспільного продукту, економічного зро­стання, закономірності й фактори ціноутворення, тобто процес відновлення економічної рівноваги.

Економічна теорія Маркса була спрямована на обґрунту­вання висновку про скороминущість капіталізму, його обо­в'язкову загибель, зумовлену негативними закономірностя­ми розвитку цього суспільного ладу. Проблеми капіталістич­ної економіки (кризи, анархія, інфляція, безробіття), на дум­ку марксистів, не можна вирішити в межах капіталізму, оскільки вони є наслідком ринкової форми організації гос­подарства, породжуються приватною формою власності.

Треба наголосити, що цей висновок сучасна економічна теорія Заходу зовсім не відкидає. Навпаки, визнаючи спра­ведливість твердження про недоліки ринкової економіки, сучасна економічна наука шукає способи розв'язання її проблем. Саме так виникли теорії соціально-ринкового гос­подарства, неокласична, монетаристська та кейнсіанська доктрини.

Внесок марксистської економічної теорії в науку визна­но економістами всіх поколінь і всіх наукових напрямів. Багатьма аспектами теоретико-економічної концепції, за­пропонованої Марксом, науковці користуються й досі, бо ця концепція є логічною, побудованою за допомогою мето­ду, який базувався на принципах діалектичності та істо­ричності, поєднання теорії та практики, зіставлення та по­рівняння, використання статистики й моделювання. У ба­гатьох випадках Маркс був провісником сучасних еконо­мічних теорій. Тому марксистську економічну теорію можна вважати плідним напрямом розвитку економічної думки.

Дата добавления: 2015-10-28