Здобуття незалежності Лівією.

Після тривалих суперечностей навесні 1949 р. вдалося досягти угоди про тимчасове збереження італійської присутності в Тріполітанії, де ще залишалося 43 тис. італійських колоністів. Лідер впливового мусульманського релігійно-політичного ордену “сенусійя”, що був заснований ще у 1843 р. і відіграв провідну роль у боротьбі проти італійських колонізаторів, Саїд Ідріссі (1890-1983 рр.) одразу ж виступив з вимогою об’єднання Кіренаїки з Тріполітанією та Феццаном і повної незалежності для всієї Лівії. Його підтримав Єгипет, тому Генеральна Асамблея ООН 21 листопада 1949 р. ухвалила рішення про надання Лівії незалежності після прийняття конституції країни парламентом, у якому мали бути представлені Кіренаїка, Тріполітанія та Феццаном. Через рік із представників усіх трьох частин колишньої колонії було скликано Установчі збори, які вирішили проголосити об’єднану країну монархією з федеративним устроєм. Королем Лівії під іменем Ідріса І став емір “сенуйсійі”, 24 грудня 1951 р. він задекларував створення нової унітарної держави – Об’єднаного королівства Лівії (площа 1.76 млн. кВ. км, населення 5.5 млн. чол..). Не маючи на момент проголошення незалежності розвіданих корисних копалин, Лівія, подібно до Йорданії, змушена була зберігати тісний союз з Великою Британією та дозволити розміщення на своїй території її військових баз, взамін Лондон погодився фінансово субсидувати новостворену країну. Згодом угоду про будівництво військових баз уклали з Лівією і США, а з відкриттям нафтових родовищ на поч. 60-х рр. (за їхнім обсягом – бл. 3.8 млрд. т Лівія посідає перше місце в Африці, а за записами природного газу – 12.5 трлн. Куб. м. – третє місце на континенті) майже ¾ території країни на украй вільготних умовах було віддано під концесії ТНК. Потік нафто доларів сприяв зміцненню позиції конституційної монархії й дозволяв вирішувати численні соціальні проблеми. Але в надрах країни, що багатіла, визрівала змова, нитки котрої вели до підпільної організації “Вільні офіцери”, що була створена на зразок єгипетської. Військовий переворот, здійснений групою молодих офіцерів на чолі з 27-річним капітаном Муамаром Каддафі (1942 р.н.) 1 вересня 1969 р.,виявився раптовим для короля Ідіса, що перебував на лікуванні у Туреччині. Коли король зрозумів, що монархія впала, він відрікся від престолу, емігрував до Єгипту і оголосив, що вважає себе звичайним лівійським громадянином. Там же, в Каїрі, Ідріс помер 25 травня 1983 р. у віці 93-х років. М.Каддафі, екстреміст за натурою, очоливши Раду революційного командування, жорсткою рукою приступив до здійснення радикальних реформ, керуючись при цьому власними уявленнями про благо народу. Свої позиції лівійський лідер виклав у 1973-1979 рр. у “Зеленій книзі”, де намагався переконати співгромадян у тому, що ідеї соціалізму закладені в ісламі й діють через систему прямої народної демократії – джамахірії.

Дата добавления: 2015-11-04