Особливості моделі розвитку національної економіки України.

Особливості моделі та основні показники розвитку національної економіки України

Виконала

Ст. 3к., гр. ЕБП-1з

Заочного факультету

Обі О.В.

Перевірила

Москвіна А.О.

Харків 2013

Зміст

Вступ................................................................................................................................3

Особливості моделі розвитку національної економіки України...................................4

Основні показники розвитку національної економіки України.....................................9

Висновок........................................................................................................................15

Список використаної літератури..................................................................................16

ВСТУП

Поняття «національна економіка» досить багатозначне, оскільки це перш за все певний підсумок багатовікового розвитку народногосподарського комплексу країни. У терміна «національна економіка» є декілька значень:

- національна економіка як продукт історичного розвитку певного суспільства, як результат економічної діяльності багатьох поколінь населення країни;

- національна економіка як сучасна складна господарська система, як сукупність всіх галузей і регіонів, поєднаних в єдиний цілісний організм багатосторонніми економічними зв’язками;

Національна економіка будь-якої держави - це складна господарська, соціальна, організаційна, науково-технологічна система. Вона має сукупний економічний потенціал, серед якого виділяють: природно-ресурсний, виробничий, трудовий, науково-технічний.

Розвиток господарської системи країни приводить до вдосконалення її національного ринку, в межах якого формуються й діють його сегменти: ринки товарів і капіталу, послуг, праці, нерухомості, фондовий ринок, ринок інтелектуальної власності, а також засобів виробництва.

У складі національної економіки відбуваються постійні структурні, організаційні й інші зміни, що обумовлюються особливостями її господарчої системи та характеризуються певними тенденціями й закономірностями розвитку.

Взаємозв'язки рівнів національної економіки, сегментів національного ринку та всередині них є опосередкованими таким:

- формами власності;

- рухом матеріальних потоків різних видів ресурсів;

- потоками грошової маси, а також рухом цінних паперів всіх видів.

Усі взаємовідносини регулюються законодавчими й нормативними актами державної влади.

Особливості моделі розвитку національної економіки України.

Якщо економічно розвинені країни представлені тією чи іншою моделлю ринкової економіки, то в Україні мова йде про перехідний стан економіки. Слід зауважити, що перехідний стан економіки може бути наявним в будь-якій країні, адже еволюцію національної економіки можна уявити у вигляді циклічного процесу руху економіки від одного сталого (урівноваженого) стану через період його порушення та відновлення на якісно новому рівні до другого сталого (урівноваженого) стану. Тому важливо розрізняти два типи стану економічних систем:

- сталий (урівноважений) стан, коли функціонують зв’язки й елементи, що становлять зміст системи;

- перехідний стан, коли старі економічні форми відмирають і з’являються нові, що становлять основу економічної системи, яка зароджується.

Перехідна економіка – це особливий стан економічної системи на етапі її становлення (від еволюції до зрілого врівноваженого стану) і реформування (від еволюції до нової економічної системи, до нового врівноваженого стану).

Сьогодні в Україні співіснують три моделі економічного розвитку:

1) модель державного соціалізму;

2) модель державно-монополістичного капіталізму;

3) модель народного капіталізму.

Кожній моделі притаманні свої атрибути, як-от: цілеспрямування; ідеологічне підґрунтя; внутрішній і зовнішній виміри; певна модель влади; характер розвитку; способи, механізми та інструменти реалізації; управлінські інститути; носії і прибічники.

Якщо розглядати економіку країни як ціле, то три означені моделі представлені в ній певною часткою, яка мала змінну динаміку впродовж періоду незалежного розвитку України. Сьогодні умовно ці частки-моделі можна представити в такій пропорції: 20: 75: 5. Зміна цієї пропорції на користь тієї чи іншої моделі залежить від моделі влади, структури владної верстви та стратегії економічної розвитку, що впроваджується у країні.

Перша модель – модель державного соціалізму – являє собою систему економічних відносин, що базується на державній власності та надмірній ролі держави, що керує всіма соціально-економічними процесами, які відбуваються у країні. Модель державного соціалізму орієнтована на всебічний розвиток державної власності, державного сектора економіки, нерівноправних інтеграційних зв'язків із Росією, існування тотальної адміністративно-командної бюрократичної системи, державної валютної та зовнішньоекономічної монополії, трудових армій, колгоспів і радгоспів, фабрично-заводської організації промислового сектора, директивного планування, низки популістських соціальних програм та пільг. Ідеологічною основою моделі державного соціалізму є комуно-соціалістична ідеологія. Цій моделі, як довела історія розвитку всіх посткомуністичних країн, притаманний реакційний, тоталітарно-тиранічний характер.

Суттєвої руйнації модель державного соціалізму зазнала в результаті процесу приватизації, який розпочався в Україні із здобуттям незалежності й триває дотепер. Кількість об’єктів державної власності у країні значно зменшилася. За даними Фонду державного майна України, із початку процесу приватизації на 1 липня 2009 р. реформовано 121023 об’єкти, з яких 92 763 об’єкти, або 76,65%, належали до комунальної форми власності, та 28 260 об’єктів, або 23,35%, – до державної.

Водночас, державний сектор України є ще досить потужним, про що свідчать такі дані. Станом на 01.07.2009 р. в ЄДРПУ обліковуються: 24,93 тис. юридичних осіб державної форми власності, які визнані органами державного управління; 784 господарські організації з корпоративними правами держави; 511,8 тис. об’єктів нерухомого майна державних підприємств, установ, організацій; 370,44 тис. об’єктів державного майна, які не увійшли до статутних капіталів господарських товариств у процесі корпоратизації, але залишається на їх балансі; 43,19 тис. об’єктів державного майна, яке не ввійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але залишилося на їх балансі [1]. Окрім того, загальнонародними, а фактично державними, залишаються земельні фонди України, оскільки триває мораторій на приватизацію і продаж землі (хоч було здійснено розпаювання земель сільськогосподарського призначення).

Слід зауважити, що в Україні дотепер не сформовано модель розвитку державного сектора економіки, не визначено остаточно його роль у національній економіці, багатьом об'єктам державного сектору властиві низький рівень продуктивності праці та рентабельності, незадовільний стан інвестиційних процесів, збитковість багатьох напрямів господарської діяльності. Очевидними є недоліки управління держмайном, відсутність системи оцінки ефективності державного сектору загалом та його об'єктів зокрема, недостатність інвестиційної бази, надмірність штатних співробітників тощо. За оцінкою Міністерства економіки України, у 2007 році ефективно працювало лише 25,8 відсотка державних підприємств (724), задовільно – 25,5 відсотка (716), неефективно – 48,7 відсотка (1368). До того ж державний сектор економіки є базою корупції в України.

Таким чином, держава апріорі демонструє неспроможність бути ефективним власником у будь-якій системі господарювання – як за адміністративно-командної системи, так і на етапі переходу до капіталістичної системи. На цій підставі можна зробити висновок, що модель державного соціалізму є неперспективною для України як європейської держави, оскільки вона не створює необхідного підґрунтя для формування інноваційно-інвестиційної характеру та розвитку високоефективних укладів економіки.

На подальші перспективи моделі державного соціалізму, на нашу думку, впливатимуть два основні фактори:

1) система влади, її організація, характер та структура;

2) світова фінансово-економічна криза, яка розпочалася у 2008 р.

Дедалі очевиднішою стає тенденція, яка вже переростає в закономірність, що діяльність економічних суб’єктів формується під впливом системи влади, в межах якої вони діють. Саме владна верства, яка являє собою прошарок людей, які зайняли ключові посади у державі, нав’язує свої інтереси та цілі суспільству. Тому залежно від того, хто формує і складає владну верству, залежить доля цієї моделі в Україні. Що стосується впливу кризи, то він є неоднозначним: з одного боку, за браком коштів у держбюджеті влада завжди схиляється до активізації такого їх джерела, як приватизація державних об’єктів, а з другого – аби не допустити банкрутства великих приватних господарських структур, може переводити їх у державну власність Наприклад, в Україні 10 червня 2009 р. Кабінетом Міністрів були ухвалені постанови про рекапіталізацію та націоналізацію трьох комерційних банків – „Родовід Банку” (Постанова КМУ № 580), „Київ” (Постанова КМУ № 566), „Укргазбанку” (Постанова КМУ № 567).

У нашій країні наразі за відновлення цілісної моделі державного соціалізму виступає здебільшого комуно-соціалістична номенклатура, представники якої ще й досі перебувають при владі. Утім, своїх прихильників ця модель має і серед нового покоління політичних лідерів.

Друга модель – модель державно-монополістичного капіталізму – передбачає створення замкнених груп олігархічного спрямування, базується на державно-монополістичній власності. Сутність моделі: до влади приходить клан, що вийшов із надр комуністичної номенклатури. Він захоплює й перерозподіляє державну власність в особистих інтересах, усе більше трансформується у верховну касту, що здобуває риси фінансової олігархії.

Економічна модель, де власність тотально монополізована і належить кільком кланово-корпоративним групам, що утворили систему владної олігополії, призводить до формування відповідної монопольної моделі влади. Влада, як і власність, зосереджується в руках однієї верховної касти. Для такої моделі характерні певні ознаки:

1) цілковитий контроль над усіма джерелами прибутку та бізнесовою діяльністю громадян;

2) сувора цензура і повний, насамперед фінансово-економічний, контроль над засобами масової інформації;

3) одержавлення інтелектуальної, науково-дослідницької та освітньої діяльності.

Якщо проаналізувати всі ці параметри й накласти їх на реальну ситуацію в Україні, то очевидним є достатньо вагомий збіг. Отже, є підстави вважати, що в нашій країні стверджується кастово-монополістична модель державного капіталізму, рушійною силою якої є кастова олігархія.

За такої моделі вибудовується суспільство пірамідального типу, верхівку якогоутворює фінансово-лихварська олігархія (5% громадян) – панівні клани та касти, що паразитують на державному секторі та привласнюють монопольну частину суспільного доходу. Відомі в Україні клани (насамперед у енергетичному, горілчаному, банківському та ін. секторах економіки) накопичили величезні фінансові ресурси за рахунок пограбування мільйонів українських громадян. Вона взяла під контроль Верховну Раду України та інші органи влади, особливо середні ланки державного управління, в законодавчій, судовій та виконавчій гілках влади.

Середня частина суспільної піраміди складається з двох частин:

1) впливові сили в структурах державного управління і поліцейсько-карний апарат (загалом 10% громадян), що обслуговують інтереси української кланової олігархії. Сьогодні цей прошарок уже має більш-менш розвинуті сегменти, як-от: податкова адміністрація та податкова міліція; економічні підрозділи СБУ; Міністерство внутрішніх справ; охоронні структури; вищий щабель менеджерів; засоби масової інформації; наукова еліта, яка одержує ордени за заслуги, проте не зорієнтована на реалізацію національних інтересів України; вища ієрархія різних церков, у тому числі православних, та багато інших представників суспільства; 2) середній клас (приблизно 15% громадян), який сьогодні перебуває у пригніченому стані.

Нижня частина (близько 70% громадян) – величезна маса злюмпенізованого народу, що має мізерні статки, відірвана від власності, позбавлена будь-яких важелів впливу як на олігархів, так і на владу.

Очевидно, що модель державно-монополістичного капіталізму становить небезпеку для України, бо орієнтована на побудову нерівноправного суспільства, що будується на принципах експлуатації та корупції, позбавлене моралі. Поступово країну, де панівною є модель державно-монополістичного капіталізму в кланово-корпоративній, олігархічній формі, беруть під контроль кримінальні елементи суспільства. Наслідком упровадження такої моделі буде незворотно стрімка депопуляція української нації, відрізаність економіки країни від світового господарства і світового поділу прац.

Третя модель – модель народного капіталізму, – на наше переконання, відповідає як національним інтересам України щодо забезпечення її економічної незалежності, так і ментальності українців. Основними параметрами економічної моделі народного капіталізму у внутрішньому вимірі є:

· усунення умов для розвитку в Україні державно-монополістичної, кланово-олігархічної економічної моделі;

· надання кожному громадянину якомога більшого спектра свобод;

· формування відносин між економічними суб’єктами на принципах відкритої конкуренції;

· перетворення приватної власності на органічний елемент суспільного устрою, притаманного більшості населення України, а не привілейованій вузькій касті олігархів;

· формування національної буржуазії, органічною складовою якої має стати потужний середній клас приватних власників;

· створення великої кількості малих та середніх приватних суб’єктів господарювання, що сприятиме відновленню генетично властивого українській нації тяжіння до приватної власності, зведення самостійних приватних господарств, вільного об'єднання для використання кооперативних форм праці;

· запровадження простої в адмініструванні моделі оподатковування, що заснована на п'яти прямих податках;

· зміцнення національної грошової одиниці; введення валютного комітету, що передбачає прив’язку гривні до чотирьох основних валют;

· здійснення національної кадрової революції: в уряді, на підприємствах ключові позиції мають зайняти національне свідомі, економічно підготовлені, високоосвічені, ефективні фахівці, які дотримуються принципів християнської моралі в повсякденному житті.

Зовнішній вимір моделі народного капіталізму передбачає перетворення України в потужну центральноєвропейську державу.

Дата добавления: 2015-11-03